Лекция 1. Лекція категорійнопонятійний апарат з безпеки життєдіяльності, таксономія небезпек Мета
 Скачать 0.74 Mb.
|
|
5 ЛЕКЦІЯ 1. Категорійно-понятійний апарат з безпеки життєдіяльності, таксономія небезпек Мета: ознайомити з теоретичними і методологічними основами БЖД, Концепцією сталого людського розвитку, принципами і стратегією національної безпеки; сформувати уявлення про культуру безпеки, рівні, критерії, принципи і методи її забезпечення. Навчальні питання і розрахунок часу: Вступ ............................................................................................................................. 1.1. Модель життєдіяльності людини .......................................................................... 1.2.Безпека людини, суспільства, національна безпека... .......................................... 1.3. Теоретичні та методологічні основи БЖД ………..………………………….. 1.4. Таксономія, ідентифікація та квантифікація небезпек ....................................... 1.5. Критерії переходу небезпечної події у надзвичайну ситуацію ……………... Заключення .................................................................................................................. 5 хв. 15 хв. 10 хв. 25 хв. 20 хв. 10 хв. 5 хв. Вступ Концепція навчальної дисципліни «Охорона праці та цивільний захист» формувалася як система поглядів, яка склалася на основоположні наукові і теоретичні положення, а також практичні підходи до ґрунтовної підготовки фахівців технічних спеціальностей у сфері професійної, цивільної та побутової безпеки. У відповідності до цієї концепції дисципліна «Охорона праці та цивільний захист» розглядається як міждисциплінарна синтетична сукупність додаткових знань і умінь, необхідність і потреба в яких диктується як загальними соціально значущими виховно-освітніми, так і суто професійними цілями. Метою кредитного модуля є формування у майбутніх фахівців усвідомлення необхідності та компетенцій вирішувати на первинних посадах типові завдання усіх напрямків професійної діяльності з обов’язковим дотриманням вимог охорони праці, відповідальності за особисту та колективну безпеку у повсякденних умовах та під час надзвичайних ситуацій, особливого та воєнного стану. За результатами вивчення дисципліни бакалаври за відповідними спеціальностями мають бути здатні вирішувати типові професійні завдання з урахуванням вимог охорони праці та цивільного захисту і володіти такими компетенціями: використовувати положення законодавчих актів і нормативно-правових документів з охорони праці та цивільного захисту у своїй фаховій діяльності; 6 оцінювати санітарно-гігієнічні умови та рівень безпеки праці на окремих робочих місцях і у виробничих приміщеннях; виконувати на первинній посаді професійні функції, обов’язки і повноваження з охорони праці, виробничої та цивільної безпеки. ідентифікувати шкідливі і небезпечні фактори в побутовому і соціальному середовищі, користуватись основними методами збереження життя і здоров’я, у тому числі в умовах надзвичайних ситуацій (НС). Питання безпеки життєдіяльності людини – саме головне питання в житті будь- якого індивідуума. У 1943 р. психолог Абрахам Маслоу висловив припущення, що людська поведінка визначається широким спектром потреб . Він розбив ці потреби на п'ять категорій і розташував їх у визначеній ієрархії . В основі цієї ієрархії лежали найнасущні потреби (їжа, вода, житло), а на вершині - більш високі індивідуальні запити (визнання, самовираження). Усе, що необхідно для підтримки життя, — їжа, одяг, житло — об'єднується в категорію фізіологічних потреб. Перш ніж людина зможе переслідувати якісь інші цілі, їй необхідно задовольнити ці основні потреби. Після задоволення основних фізіологічних потреб, другою базовою потребою є забезпечення безпеки життєдіяльності, в широкому сенсі. Таким чином безпека безпека життєдіяльності є базовую потребою людини і суспільство приділяє велику увагу цім питанням. З іншого боку система життєдіяльності дуже складна і тому захист її від небезпек повинен мати системний характер. Як це робити, ми розглянемо в цій лекції. 1.1. Модель життєдіяльності людини Життя – це вища форма існування матерії (порівняно з такими як фізична, хімічна, енергетична, хвильова тощо), яка характеризується обміном речовин, здатністю до розмноження і розвитку, а також вмінням пристосовуватися до змін навколишнього середовища. Життя можна розглядати як послідовний, упорядкований обмін речовин і енергії. Невід’ємною властивістю усього живого є активність. Діяльність – специфічна людська форма активності, взаємодії між людьми та з навколишнім середовищем з метою задоволення матеріальних, культурних і духовних потреб та зміни й перетворення в інтересах людини навколишнього середовища. Види діяльності: виробнича; побутова; наукова; освітня і т.п. Життя і діяльність – взаємозалежні і взаємообумовлюють одне одного. Життя не може існувати без діяльності і навпаки. Людина постійно взаємодіє з навколишнім середовищем, перетворює це середовище, а воно, у свою чергу, впливає на 7 життєдіяльність самої людини. Тобто взаємодія людини із середовищем, що її оточує, відбувається при наявності прямих та зворотних зв’язків. Життєдіяльність (ЖД) – це така форма організації життя і цілеспрямованої діяльності, за якої повністю або частково забезпечуються всі потреби і запити людини. Неможливо вивчати особливості людини, колективу чи суспільства, не враховуючи їх місця в навколишньому середовищі і стану цього середовища. Тому БЖД вивчає людину і її навколишнє середовище саме в системі «людина — життєве середовище». Людина є одним з елементів системи «людина – життєве середовище» – її суб’єктом – в якій під терміном «людина» розуміється не лише одна істота, індивід, а й група людей, колектив, мешканці населеного пункту, регіону, країни, суспільство, людство загалом.Останнє визначає рівень системи «людина – ЖС». Життєве середовище (ЖС) – другий елемент системи «людина – життєве середовище», її об’єкт. Життєве середовище є частиною Всесвіту, де перебуває або може перебувати в даний час людина і функціонують системи її життєзабезпечення. У цьому розумінні воно не має постійних у часі і просторі кордонів, його межі визначаються передусім рівнем системи, тобто тим, що в даному разі розуміється під терміном «людина». Життєве середовище людини складається з природного, соціокультурного та техногенного середовищ. Взаємозв’язок життєдіяльності з оточуючим середовищем може бути представлена наступною схемою (рис. 1.1). Рис 1.1. Взаємозв’язок життєдіяльності з навколишнім середовищем 8 Багаторівнева система забезпечення БЖДнадана на рисунку 1.2. Система БЖД На індивідуальному рівні 1 рівень Колективній захист На виробництві У побуті 2 рівень Захист суспільних інтересів 3 рівень Рис. 1.2. Система забезпечення БЖД Безпека – стан, за якого явища, процеси й об’єкти, не можуть завдати шкоди, несумісної зі здоров’ям та життям людини, її благополуччям. Безпека життєдіяльності (БЖД) людини – комплексний стан, за якого вірогідність здійснення негативного ризику для людини мінімальна в будь-яких умовах її діяльності. Небезпека – це порушення нормальних умов життя і діяльності людей на окремій території чи об’єкті. Культура безпеки життєдіяльності населення – це сукупність цінностей, стандартів, моральних норм і норм поведінки, спрямованих на підтримання самодисципліни як способу підвищення рівня безпеки. Природньою основою формування умов забезпечення БЖД є людські потреби. Ієрархія потреб людини Те, чого не вистачає людині для нормальної життєдіяльності (для підтримання біологічних функцій організму, для існування людської особистості, соціальної групи, людства загалом), об’єднується поняттям потреби. 1. Біологічні потреби зумовлені необхідністю обміну речовин — головною передумовою існування будь-якого організму. 2. Потреби соціальних суб’єктів (особистості, соціальних груп), а також людського суспільства загалом залежать від рівня даного суспільства і від специфічних соціальних умов їх діяльності. 3. Психологія розглядає потреби як особливий стан психіки індивіда, котрий сприймається ним як «напружений», як «дискомфорт», і пов’язує його з відбиттям у психіці людини невідповідності між внутрішніми й зовнішніми умовами життєдіяльності. Потреби є стимулом активності людини, мета якої–подолати невідповідність між внутрішніми і зовнішніми умовами життєдіяльності. Подолати невідповідність між внутрішніми й зовнішніми умовами життєдіяльності можна 9 двома шляхами: а) реальним насиченням потреб; б) через пригнічення або заміщення даної потреби іншою, найближчою до неї. Потреби особистості утворюють ієрархію, в основі якої (у найглибших шарах) лежать біологічні потреби і потреби безпеки життєдіяльності. а наступні її рівні належать соціальним потребам. Ієрархія (грецькеієрархія, відієрос — священний іархі – влада) – розташування частин або елементів цілого в певному порядку від вищого до нижчого. Найвищим проявом потреб людини є потреба у самореалізації, самоствердженні, тобто у творчій діяльності. Теорію, в якій було передбачено існування ієрархії потреб людини, створив американський психолог українського походження Абрахам Маслоу (1908 — 1970). Життєдіяльність людини, згідно з теорією А.Маслоу, є спробою реалізації протягом свого життя прагнень доякнайповнішого розвитку своїх можливостей. Згідно з теорією Абрахама Маслоу,людські потреби можна уявити як кілька шарів піраміди (піраміди Маслоу, рис. 1.3), нижні шари якої посідають біологічні потреби і потреби безпеки життєдіяльності – первинні потреби людини. Наступні, вищі шари у піраміді Маслоу відведені соціальним потребам(серед них – потреба належати до певної спільноти, потреба у компетентній оцінці своєї діяльності, пізнавальні потреби, естетичні потреби і, нарешті, потреба творчої самореалізації). Рис. 1.3. Піраміда Абрахама Маслоу 10 Основне положення теорії Абрахама Маслоу: при незадоволенні первинних потреб (у тому числі й безпеки життєдіяльності) відпадає проблема щодо задоволення потреб вищих ієрархічних рівнів. Безпека життєдіяльності – невід’ємна складова характеристики стратегічного напряму розвитку людства; цей напрям визначений ООН як «сталий людський розвиток» (Sustainable Human Development). Сталий ро́звиток – це такий розвиток, який веде не тільки до економічного, а й до соціального, культурного, духовного зростання, сприяє гуманізації менталітету громадян і збагаченню позитивного загальнолюдського досвіду. Концепція сталого людського розвитку – основа науки про безпеку людини. Її основні напрями: 1. Безпека життєдіяльності населення будь-якої країни забезпечується не озброєнням, а довготривалим процесом сталого розвитку людини. 2. Безпека життя і здоров’я людини повинна розглядатися як компонент розвитку матеріально-виробничої, соціально-політичної, культурно-духовної та побутової сфер життя суспільства. 3. Для більшості людей відчуття безпеки асоціюється переважно із проблемами повсякдення (харчування, тепло, стабільність, одяг, медичне обслуговування, робота, зарплата, освіта та інше) і воно повинно бути задоволено. 4. Безпека людини є загальною категорією, яка характеризує забезпечення життєдіяльності людини будь-якої країни. Якщо держава шляхом соціальних гарантый допомогаэ своїм громадянам задовільнити базові потреби, то вивільнені за рахунок цього час і енергія людини можуть бути цілком присвячені саморозвитку (задоволенню потреб більш високого рівня) і самореалізації. У результаті така людина здтна створювати продукт, якій за своїм значенням і обсягом природнім чином виходить далеко за межи власних потреб. Результати діяльності такої людини у вігляді творчих і наукових досягнень, створення матеріальних цінностей із високім рівнем доданої вартості приносять користь усьому суспільству, сприяють більш швидкому розвітку соціальноекономічного рівня держави, підвищуючи у тому чиялі і її безпеку. 1.2 Безпека людини, суспільства, національна безпека Безпека людини – невід’ємна складова характеристики стратегічного напряму людства, що визначений ООН як «сталий людський розвиток», який веде не тільки до економічного, а й до соціального, культурного, духовного зростання, що сприяє гуманізації менталітету громадян і збагаченню позитивного загальнолюдського 11 досвіду. Люди створюють суспільство, яке держава має охороняти тому існує таке поняття як безпека суспільства. Безпека суспільства (societal security) – загальний термін задля визначення зусиль, спрямованих на подолання сучасних загроз безпеці суспільства. Забезпечення безпеки людини, а відповідно і суспільства формує поняття національної безпеки. Національна безпека – захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам. Об’єктами національної безпеки є: – людина і громадянин – їх конституційні права і свободи; – суспільство – його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище, природні ресурси; – держава – її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність. 1.3. Теоретичні та методологічні основи безпеки життєдіяльності Раніше джерелом небезпеки були явища природи, представники біологічного світу, різні процеси і явища. По мірі розвитку цивілізації рівень загрози зростає. На сучасному етапі розвитку антропогенні небезпеки (створені людиною) займають перше місце. Причини виникнення небезпек – це збіг обставин, внаслідок яких проявляється небезпека, і виникають негативні наслідки: нервові потрясіння, травми, хвороби, інвалідності, іноді смерть. Існує ланцюжок: «причина – небезпека – наслідки». Ліквідувавши причину можна виключити прояв небезпеки і відповідно наслідки. Безпека життєдіяльності – це такі умови, норми життя і праці людей, параметри навколишнього середовища за яких з певною ймовірністю виключається прояв небезпек з негативними наслідками. Також це система знань, що забезпечує безпеку перебування людини у виробничому та невиробничому середовищі і розвиток діяльності по забезпеченню безпеки в перспективі з урахуванням антропогенного впливу на середовище мешкання. Сьогодні реально існують наступні системи безпеки: – система охорони природного середовища (біосфери); – система особистої та колективної безпеки людини в процесі її життєдіяльності; 12 – система державної безпеки; – система глобальної безпеки. Забезпечення БЖД розглядається в двох напрямах: – у повсякденних умовах життя і діяльності людей; – в умовах надзвичайних ситуацій (НС). При цьому вирішуються наступні завдання: – профілактика та запобігання небезпекам; – ідентифікація небезпек (назва, вид, категорія); – визначення суті небезпек (механічна, фізична, енергетична, біологічна, хімічна) та джерела; – характер уражаючих факторів, параметрів, властивостей, характеристик; – визначення рівня небезпеки (її ризику); – проведення заходів щодо захисту людей та зниження негативних наслідків прояву небезпек; – локалізація негативних наслідків проявлення небезпек і забезпечення безпеки людей та оточуючого середовища. Одним з основних напрямків забезпечення БЖД є виявлення джерел небезпек. Потенційно небезпечний об’єкт (ПНО) – це об’єкт, аварія на якому може призвести до виникнення НС (Наказ МНС України 23.02.2006 № 98). Потенційно небезпечні території (ПНТ) – це території, в межах яких знаходяться ПНО, небезпечні речовини, побутові та промислові відходи, які в результаті аварії можуть утворити зону НС. Потенційно небезпечні процеси (ПНП) – це технологічні, біохімічні, гідротехнічні та інші процеси, які несуть загрозу людині і середовищу. Існують загальні принципи захисту від небезпек: захист часом (наприклад, зменшити час впливу іонізуючого опромінювання на людину); захист відстанню (приміром, зменшити вплив електромагнітного випромінювання можна збільшенням відстані від джерела випромінювання); штучним створенням перешкоди на шляху дії небезпечного фактора (наприклад, екрануванням потужних джерел електромагнітного випромінювання); нормуванням величин небезпечних чинників і зниженням їх рівня до допустимого (нормування гранично допустимих концентрацій небезпечних речовин у повітрі, продуктах харчування тощо); використанням індивідуальних засобів захисту (захисні окуляри, респіратори); проведенням медикаментозної профілактики (приміром, вакцинація в період епідемії грипу). Головним методологічним принципом БЖД є системно-структурний підхід, а методом, який використовується в ній, – системний аналіз. 13 Системний аналіз – це науковий метод пізнання, що представляє собою послідовність дій з установлення структурних зв’язків між змінними або елементами досліджуваної системи. Під системою розуміється сукупність взаємопов’язаних елементів, які взаємодіють між собою таким чином, що досягається певний результат. Система, одним з елементів якої є людина, називається ергатичною. Прикладами ергатичних систем є системи «людина – природне середовище», «людина – машина», «людина – машина – навколишнє середовище» тощо. Принцип системності розглядає явища в їхньому взаємному зв’язку як цілісний набір чи комплекс. Мета чи результат, якого досягає система, зветься системотворчим елементом. Системою, яка вивчається безпекою життєдіяльності, є система «людина – життєве середовище». Системний аналіз у безпеці життєдіяльності – це науковий метод визначення та пізнання небезпек, які виникають у системі «людина – життєве середовище» чи на рівні її компонентних складових, та їх вплив на самопочуття, здоров’я і життя людини. При дослідженні проблем безпеки їх необхідно вивчати без відриву від екологічних, економічних, технологічних, соціальних, організаційних та інших компонентів системи, до якої вони входять. Кожен з цих елементів впливає на інший, і всі вони перебувають у складній взаємозалежності. Системно-структурний підхід до явищ, елементів і взаємозв’язків у системі «людина – життєве середовище» є не лише основною вимогою до розвитку теоретичних засад БЖД, але передусім важливим засобом з удосконалення діяльності, спрямованої на забезпечення здорових та безпечних умов існування людей. Системно-структурний підхід необхідний не лише для дослідження рівня безпеки тієї чи іншої системи (виробничої, побутової, транспортної, соціальної, військової тощо), але і для того, щоб визначити вплив окремих чинників на стан безпеки. 1.4. Таксономія, ідентифікація та квантифікація небезпек Таксономія небезпек – це класифікація та систематизація явищ, процесів, інформації, об’єктів, які здатні завдати шкоди (повністю не розроблена). Прикладом таксономії небезпек може бути такий поділ: – за походженням (природні, техногенні, соціально-політичні, комбіновані); – за локалізацією (космічні, атмосферні, літосферні, гідросферні); – за наслідками (захворювання, травми, загибель, пожежі, забруднення); – за шкодою (соціальні, технічні, екологічні); – за сферою прояву (побутові, виробничі, спортивні, дорожньо-транспортні); 14 – за часом проявлення (імпульсні, кумулятивні); – за характером дії на людину (активні і пасивні (останні активізуються за рахунок енергії, носієм якої є сама людина, що наражається на гострі, нерухомі елементи, ями, ухили, нерівності поверхні тощо)). Ідентифікація небезпек – знаходження типу небезпеки та встановлення її характеристик, необхідних для розробки заходів щодо її усунення чи ліквідації наслідків. Для того, щоби визначити серйозність небезпеки використовують категорії серйозності небезпеки (І катастрофічна, II критична, III гранична, IV незначна), які встановлюють кількісне значення відносної серйозності ймовірних наслідків небезпечних умов та рівні ймовірності небезпеки (А – часта, В – вірогідна, С – випадкова, D – віддалена, Е – неймовірна), які є якісним відображенням відносної ймовірності того, що відбудеться небажана подія, яка є наслідком не усунутої або непідконтрольної небезпеки. Квантифікація небезпек – введення кількісних характеристик для оцінки ступеня (рівня) небезпеки. Найпоширенішою кількісною оцінкою небезпеки є ступінь ризику. Застосовуються чисельні, бальні та інші прийоми квантифікації. Мірою небезпеки може виступати кількість потерпілих, збиток для навколишнього середовища, втрати пов’язані з небезпеками. 1.5 Критерії переходу небезпечної події у надзвичайну ситуацію Надзвичайна ситуація – порушення нормальних умов життя та діяльності людей на об’єкті або території, заподіяне аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією,епізоотією, великою пожежею, використанням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвело (може призвести) до загибелі людей, спричинити шкоду здоров’ю людей або довкіллю, значні матеріальні втрати та порушення життєдіяльності людей. Надзвичайну ситуацію можна визначити як раптову обстановку, що зовні несподівано виникла, сформувалася в результаті дії надзвичайного фактора, що характеризується невизначеністю і складністю прийняття рішень, остроконфліктністю та стресовим станом населення, значною соціально-економічною та екологічною шкодою, насамперед людськими жертвами і внаслідок цього необхідністю великих людських, матеріальних і часових витрат на проведення евакуаційно-рятувальних робіт та ліквідацію наслідків НС, а також спеціально організованого управління. 15 НС будь-якого типу в своєму розвитку проходять чотири фази: – накопичення відхилень від нормального стану або процесу (це стадія зародження НС, яка може тривати добу, місяці, іноді – роки і десятиліття); – ініціювання надзвичайної події, що лежить в основі НС; – процес надзвичайної події, під час якого відбувається вивільнення факторів ризику (енергії або речовини), які роблять несприятливий вплив на населення, об’єкти і природне середовище; – згасання, яке хронологічно охоплює період від перекриття (обмеження) джерела небезпеки – локалізації надзвичайної ситуації, до повної ліквідації її прямих і непрямих наслідків, включаючи весь ланцюжок вторинних, третинних і т.д. наслідків (ця стадія за деяких НС може починатися ще до завершення третьої фази; тривалість цієї стадії може становити роки, а то й десятиліття). На основі фаз розвитку надзвичайної ситуації можуть бути побудовані типові моделі їх виникнення і розвитку. Для правильної оцінки подій і явищ, що виникають, існують критерії. Тільки наявність одночасно всієї сукупності критеріїв дозволяє класифікувати ситуацію, як надзвичайну (табл. 1.1.). Таблиця 1.1. Типи критеріїв переходу небезпечної події в НС № пп Критерій Тип Якісний опис 1 Часовий Зовнішня раптовість, несподіваний, швидкий розвиток подій. 2 Соціально- екологічний Людські жертви, епідемія, метагенез, епізоотії, масовий падіж худоби, виведення з виробництва значної частини природних ресурсів, сільськогосподарських угідь і культур. 3 Соціально- психологічний Стресовий стан (страх, депресія, паніка тощо). Дестабілізація психологічної стійкості населення в посткризовий період. 4 Соціально- економічний Гостра конфліктність, посилення політичної напруженості, широкий внутрішньополітичний резонанс. Посилення міжнародної напруженості, широкий міжнародний резонанс. 5 Економічний Значний економічний збиток. Вихід з ладу цілих інженерних систем і споруд. Значні матеріальні витрати на відновлення і компенсацію, створення страхових фондів. Використання великої кількості техніки для запобігання та ліквідації НС. 6 Організаційно- управлінський Невизначеність ситуації, складність прогнозування перебігу подій прийняття рішення. Необхідність залучення великої кількості різних фахівців та організацій. Необхідність масштабних евакуаційних і рятувальних робіт. 16 Діагностика провісників катастрофічних режимів є найважливішим завданням моніторингу НС. Вірогідність переходу небезпечної події в НС різного характеру оцінюють за різними методиками, але загальним є порівняння отриманих результатів з прийнятими критеріями. В Україні державна політика протидії НС здійснюється шляхом реалізації доктрин, стратегій, концепцій і програм згідно з чинним законодавством органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування всіх рівнів у складі: – Єдиної державної системи цивільного захисту (ЄДС ЦЗ); – Державної служби з надзвичайних ситуацій (ДС НС). Заключення Людина живе і працює в оточуючому її середовищі і разом з ним становить систему життєдіяльності. Окремі елементи і сама система життєдіяльності постійно знаходяться в сфері прояву небезпек будь-якого походження. Для захисту системи життєдіяльності від небезпек створена система забезпечення БЖД на всіх рінях, яка об’єднує як захисні властивості людського організму, так і заходи колективного захисту, що реалізуються в окремих соціальних групах, на виробництві, у побуті, а також у суспільстві в цілому. Завдання для СРС: Вивчити матеріал лекції, розділи рекомендованої літератури, Розглянути культуру безпеки, як елемент загальної культури, що реалізує захисну функцію людства; аксіоми безпеки життєдіяльності, індикатори загального людського розвитку. Розглянути напрями проявів небезпек що виникають через людський фактор. Рекомендована література: 1. Охорона праці та цивільний захист: Підручник для студ., які навчаються за спеціальностями галузей знань «Автоматизація та приладобудування» / О. Г. Левченко, О. І. Полукаров, В. В. Зацарний, Ю. О. Полукаров, О. В. Землянська за ред. О. Г. Левченка. – Київ: КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2018. – 417 с. 2. Зацарний В. В., Праховнік Н. А., Землянська О. В., Зацарна О. В. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник. – К.: НТУУ «КПІ» ІЕЕ, 2016. – електронне видання. URL: http://ela.kpi.ua/kandle/123456789/18263 3. Про основи національної безпеки України: Закон України від 19.06.2003 р. № 964- IV (поточна редакція – 07.11.2017 р.) – http://search.ligazakon.ua. |