Лексикологія. Лекція 7. Лексикологія. Лексикологія та семасіологія

• Название: Лексикологія та семасіологія
• Анкор: Лексикологія
• Дата: 15.12.2021
• Размер: 91.5 Kb.
• Имя файла: Лекція 7. Лексикологія.ppt
• Тип: Документы; #304797

ЛЕКСИКОЛОГІЯ ТА СЕМАСІОЛОГІЯ

Лексикологія як наука, її предмет і основні розділи.
Слово як одиниця мови. Слово і лексема.
Лексичне значення слова. Слово і поняття.
Типи лексичних значень.
Моносемія та полісемія. Розвиток значення слова.

Лексикологія як наука, її предмет і основні розділи

Лексикологія (грецьк. lexis ‘слово’ + logos ‘учення’) – це розділ мовознавства, що вивчає словниковий склад мови на сучасному етапі та в його історичному розвитку.
Лексикологія у вузькому значенні слова визначає походження словникового складу мови й характер використання лексики в різних сферах спілкування.
Терміном лексикологія в широкому значенні цього слова називають цілий комплекс розділів, або лексикологічних наук, що досліджують слово.

Розділи лексикології:

семасіологія – наука, що вивчає значення слова, типи значень, семантичні зв'язки слів;
ономасіологія – теорія номінації, вивчає процеси найменування;
етимологія – наука про походження слів;
ономастика – наука про власні імена (оніми);
фразеологія – наука про стійкі словосполучення;
лексикографія – теорія та практика укладання словників.

Слово як одиниця мови

Слово – це значуща самостійна одиниця мови, основною функцією якої є номінація.
(О. О. Реформатський).
Слово – центральна одиниця мови, всі інші одиниці мови розглядаються й визначаються через слово.
Слово – це універсальна одиниця мови: воно може збігатися з фонемою, морфемою, реченням.
Слово являє собою єдність звучання, морфемного складу й значення.
Слово – основна одиниця найменування фактів дійсності, сприйняття, думок.

Основні ознаки слова:

автономність (самостійність): слово легко виділити з висловлення, воно може бути зрозумілим також в ізольованому вживанні
(У реченні Вітер зриває з дерев пожовкле листя можна переставити слова: Пожовкле листя вітер зриває з дерев. Але не можна переставити морфеми у слові: *жовкл-по-е, *є-зрива);
фонетична й граматична оформленість: слова об'єднані наголосом, мають морфологічну форму й синтаксичну функцію;
непроникність (усередину слова не можна вставити інше слово);
ідіоматичність (довільність зв'язку звучання й значення);
відтворюваність у готовому вигляді;
семантична валентність (слово має значення й сполучається з іншими словами);
функціонування переважно у складі висловлення.

За способом номінації слова належать до одного з таких класів:

Повнозначні слова називають предмети та явища дійсності, тобто виконують номінативну функцію. Повнозначне слово має реальний зміст, який називають лексичним значенням.
Вказівні (займенникові) слова вказують на предмети, ознаки або відношення, але не називають їх (він, цей, такий, там, звідси тощо).
Службові слова (сполучники, прийменники, артиклі, частки) нічого не називають, не виконують номінативної функції. Вони виражають різні відношення між словами у реченні, тобто мають граматичне значення.
Вигукові слова не мають номінативної функції, вони лише сигналізують певні емоції, почуття, але не називають їх (ой, геть, лишенько!, wow).

Слово і лексема

Як номінативна одиниця лексикології слово називається лексемою.
Лексемами є лише повнозначні слова, які називають предмети і поняття та можуть бути членами речення.
Лексемою називають також звукову оболонку слова, сукупність його словоформ.
лексема слово = ––––––––––
семема


Лексема – це абстрактна одиниця мови, у мовленні вона реалізується словоформами.
Словоформа – це слово в певній граматичній формі.
Мужай, прекрасна наша мово,
Серед прекрасних братніх мов.
(М. Т. Рильський)
– 6 слів, 7 словоформ, 5 лексем.
Гора с горой не сходится (рос.)
– 4 слова, 3 словоформи, 2 лексеми.

Лексичне значення слова

Лексичне значення – це зв’язок звукової форми слова й відповідного предмета або явища. Цей зв’язок існує у свідомості людини, складається історично, він є спільним для всіх мовців.

Відношення слово – предмет

Загальна предметна віднесеність – здатність слова позначати цілий клас предметів (троянда – будь-яка квітка цього виду).
Конкретна предметна віднесеність – здатність слова позначати конкретний предмет (Під вікном розквітла біла троянда).

Компоненти лексичного значення:

денотативний компонент – віднесеність слова до позначуваного предмета;
сигніфікативний компонент – віднесеність слова до поняття;
конотативний компонент – емоційно-експресивне ставлення людини до відповідного явища, стилістичне забарвлення слова;
структурний компонент – зумовленість лексичного значення системними відношеннями слова у мові.

Слово і поняття

Слово
одиниця мови має матеріальну оболонку лексичне значення слова прагне до поняття, як до своєї межі
може мати кілька значень, кожне з яких позначає своє поняття


Поняття
одиниця мислення
є ідеальною сутністю зміст поняття складають спільні та розрізнювальні ознаки предметів, істотні для їх розуміння може виражатися кількома словами-синонімами, а також словосполученнями


за характером виконуваних функцій:
– номінативні (місто, учень, квітка, малювати, писати, білий, добрий тощо),
– експресивно-синонімічні (базікати (= говорити), вояж (= подорож), баньки (= очі), рос. кляча (= лошадь), мордашка (= лицо)),
– сигнальні (цей, він, той, ой, під);


за способом номінації:
– прямі (безпосередньо вказують на предмет: холодний вітер, червоний перець),
– переносні (пов’язані з предметом опосередковано, через пряме значення (холодний «який справляє неприємне відчуття своєю стриманістю, суворістю» – холодне серце, перець «уїдливе глузування» – У його словах було багато перцю);


за ступенем семантичної вмотивованості:
– непохідні (первинні): рука, стіл, небо;
– похідні (вторинні):
а) дериваційно-похідні (накип – «осад на стінках чайника»), б) семантично-похідні (накип – «важке, неприємне почуття»);


за лексичною сполучуваністю:
– вільні,
– з обмеженою сполучуваністю:
а) фразеологічно зв’язані (високосний (рік), вщент (розбити), рос. трескучий (мороз), грецкий (орех), закадычный (друг), заклятый (враг)), б) синтаксично обумовлені (От ворона! / ведмідь / свиня…), в) конструктивно обмежені (географія спортивних перемог, вихор подій, храм науки).

Моносемія та полісемія

Моносемія (від гр. monos ‛один’ + sema ‛знак’), або однозначність, – наявність у слова одного лексичного значення.
Однозначними є:
власні назви: Львів, Єнісей, Японія;
слова, що недавно виникли у мові, запозичені: поролон, піца, брифінг;
слова з вузькопредметним значенням: бінокль, тролейбус, валіза;
терміни: гастрит, морфема, інтеграл.
Полісемія (від гр. poly ‛багато’ + sema ‛знак’), або багатозначність, – властивість слова вживатися в різних значеннях.


Окремі варіанти лексичного значення слова називають лексико-семантичними варіантами (ЛСВ). Сукупність ЛСВ утворює семантичну структуру слова.
ЛСВ одного слова завжди мають спільні смислові компоненти (семи).
Укр. Ядро –
внутрішня частина плода у твердій оболонці: ядро горіха;
основа чого-небудь (книжн.): На Волзі було знищене ядро фашистської армії;
центральна частина чого-небудь (спец.): ядро атома;
стародавній гарматний снаряд у вигляді круглого литого тіла: Ядро влучило у ціль.
Англ. free – 1) вільний, 2) безкоштовний, добровільний, незайнятий;
Англ. nice – 1) приємний, гарний, 2) люб’язний, 3) гострий, тонкий (nice ear – тонкий слух).

Розвиток значення слова

Типи перенесення назви з одного предмету на інший:
метафора – перенесення за подібністю (зубок часнику, лисичка ‛хитра людина’),
метонімія – перенесення за суміжністю (обід ‛час, коли люди звичайно обідають’),
синекдоха – перенесення назви з цілого на його частину або, навпаки, з частини на ціле, напр.:
груша (фруктове дерево) і груша (плід цього дерева),
голова (частина тіла) і голова (розумна людина).
Зелений капелюх ще довго блукав по алеї (тобто людина в капелюсі).


Метафора – це перенесення назви за подібністю зовнішніх ознак: ніс (людини) – ніс (корабля), форми предметів: яблуко (антонівське) – яблуко (очне), вражень, асоціацій: гіркі (ліки) – гіркий (докір), виконуваних функцій (тобто функційні перенесення): перо (гусяче) – перо (сталеве), кондуктор (посадова особа, що супроводжує поїзд) – кондуктор (у техніці – пристосування, що направляє інструмент) та ін.
Розрізняють метафори:
загальнонародні, тобто загальновживані (сонце зійшло) та
індивідуально-авторські, поширені в художній літературі як один із засобів створення художніх образів: Кудись хмарки на конях мчать (П. Тичина), рос. чувственная вьюга, буйство глаз и половодье чувств, заметался пожар голубой (С. Єсенін).

Моделі метонімічного перенесення:

назва матеріалу переноситься на виріб із цього матеріалу: люстра із бронзи (назва матеріалу) – В антикварному магазині продавалася стародавня бронза (виріб із цього матеріалу);
найменування одним словом дії та її результату: займатися вишивкою – виставка художньої вишивки, гарний переклад;
автор – його твори: люблю Пушкіна, читаю Мопассана;
місце – люди, які там перебувають (аудиторія уважно слухала викладача);
форма – зміст (випив склянку води, цікава книжка);
ім’я винахідника – його винахід (фламандський ткач ХІІІ ст. Батист – тонка бавовняна тканина батист; форд, маузер, галіфе, макінтош).


Слово може змінювати значення в результаті звуження або розширення основного значення:
рос. платье (одяг: магазин готового платья) – платье (жіночий одяг особливого покрою, сукня);
рос. человек (людина) – укр. чоловік (муж);
укр. основа (нитки, що йдуть паралельно уздовж тканини) – основа (головне, сутність чого-небудь).