ввы. Актуальність дослідження. Матеріальна та соціальна поляризації суспільства загострила ряд соціальних
 Скачать 18.69 Kb.
|
|
Актуальність дослідження. Сучасна ситуація в Україні, зокрема нагнітання економічної, соціальної та політичної напруженості, зростаюча матеріальна та соціальна поляризації суспільства загострила ряд соціальних проблем. Однією з них є організація життєдіяльності та розвитку дітей, які в силу об’єктивних чи суб’єктивних обставин, залишилися без батьківського піклування. Ратифікувавши Конвенцію ООН про права дитини, Україна взяла на себе зобов’язання, що складаються з чотирьох основних принципів: першчерговість інтересів дитини; забезпечення повноцінного життя; залучення до життя спільноти; відсутність дискримінації. В усіх країнах світу існує така категорія населення, яка потребує особливої уваги, це дітисироти та діти, позбавлені батьківського піклування. Наслідком складного соціальноекономічного становище значної кількості населення, послаблення виховної функції сім’ї спричинило до загострення проблеми дитячої бездоглядності й безпритульності в Україні, тому найбільш соціально незахищеною верствою насeлення є дітисироти та діти, позбавлені батьківського піклування, що свідчить про необхідність та актуальність ґрунтовних досліджень даної категорії населення. Сьогодні, згідно офіційної статистики, загальна кількість дітейсиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в Україні складає 85 тис. осіб (без урахування дітейсиріт, які перебувають на тимчасово окупованих територіях Криму, Донецької та Луганської областей). 72 тис. дітей означених категорій виховуються в сім’ях. Зазначимо, що в 2016 році в Україні було 103 тис. дітейсиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, більше 30 тис. з них – в інтернатах. Поряд з цим, варто зауважити, що ця кількість дітей лише приблизно відображає реалії життя, оскільки безпритульні діти, дітижебраки, діти, які перебувають у диспансерах, нажаль, не враховані в означених цифрах. Стан дослідження. Аналіз юридичних досліджень вченихтеоретиків свідчить про зростаючий інтерес до питання гарантій прав та свобод дітейсиріт8 та дітей, позбавлених батьківського піклування, зокрема значну увагу приділяли вчені С. Козлова, А. Мудрик, О. Караман, С. Литвиненко, І. Печенко, О. Бурлака, А.Баран, Л. Волинець, С. Волкова, Л. Данилюк, О. Потопахіна, Т. Харук, В. Дейда, В. Закриницька, В. Євко, О.Карпенко, Л.Лахтюк, Т. Макійчук, Н. Рябцева, В. Саволайнен, Л. Слюсар, Г. Стасюк, Г. Толкачова, І. Ченбай, Н. Шелюг, О. Василенко, О. Булах, Т.Єрескова, Т. Харук, В. Брутман, Л. Качан, Н. Оніщенко, К. Добромислов, М. Захаров, Н. Максимова, О. Мачульська, В. Москалюк, А. Нечаева, Д. Шконов, I. Пеша, П. Пилипенко, Н. Поліс, С. Прилипко, С. Синчук, І. Сирота, Б. Сташків, О. Стремоухов, Є. Тучкова та ін. Проте, незважаючи на значний інтерес науковців, питання гарантій прав дітейсиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування залишається недостатньо дослідженим як у теоретичному, так і у практичному аспектах. Об’єктом дослідження є суспільні відносини що виникають в результаті прав та свобод дітейсиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Предметом дослідження є гарантій прав та свобод дітейсиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в Україні. Мета наукового дослідження – проаналізувати та дослідити теоретикоправовий аспект гарантій прав дітейсиріт та дітей, позбавлених батьківського піклуванняв Україні. Досягненню мети сприяє вирішення наступних завдань: 1) здійснити теоретикоправове осмислення дефініцій «дітисироти», «діти, позбавлені батьківського піклування» та суміжних із ними понять задля використання в сучасній юриспруденції України. 2) проаналізувати норми українського законодавства про права та гарантії дітейсиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в історичному контексті. 3) вивчити норми українського законодавства України про права дітейсиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, виокремити проблеми їх практичної реалізації, а також сформулювати пропозиції із вдосконалення9 законодавства соціальногоправового забезпечення дітейсиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. 4) ознайомитися із нормами міжнародного законодавства про права та свободи дітейсиріт, та дітей, позбавлених батьківського піклування. 5) ознайомитися із зарубіжним досвідом гарантій соціального захисту дітейсиріт та дітей позбавленого батьківського піклування, зокрема особливостями його організації та правового забезпечення. 6) здійснити критичний аналіз повноваженнь державноправових інституцій у сфері реалізації та захисту прав дітейсиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в Україні, та ознайомитися з інститутом дитячого омбудсмена, який займає особливе місце у захисті. Досягненню мети наукового дослідження сприяла низка філософських, загальнонаукових і спеціальноправових методів. Філософські методи – діалектичний, феноменологічний, герменевтики, антропологічний – сприяли розкриттю гуманізації суспільства через ефективну реалізацію та захист прав дітейсиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. З позиції ціннісного підходу досліджено науковоправові погляди, законодавство і правову практику, що безпосередньо стосується прав дітейсиріт та дітей. позбавлених батьківського піклування. Загальнонаукові методи – сходження від загального до конкретного, системного аналізу, аналогії, порівняння, узагальнення, а також принципів історизму, об’єктивності та соціального підходу, які сприяли розкриттю особливостей становлення та розвитку прав дітейсиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Спеціальноправові методи – формальнодогматичний, порівняльноправовий, культурноправовий та соціологічноправовий Теоретичну базу магістреської роботи становлять монографії, підручники, наукові статті, а нормативну національне та міжнародне законодавство. Наукова новизна одержаних результатів розкривається у положеннях, які виносяться на захист:10 1. Для забезпечення подальшого ефективного законодавчого регулювання діяльності державних інституцій з метою запобігання дитячій бездоглядності та безпритульності необхідно чітко визначити категорію дітей «соціальні сироти» як об’єкти державної політики щодо дітей в Україні. Власне, чітке конструювання об’єкту, не лише дасть змогу чіткіше розібратися у специфіці явища дитячої бездоглядності та безпритульності, але й створить платформу для розроблення конкретних заходів і визначення певних видів допомоги, необхідної представникам названих вище категорій. 2. Правова політика України в цілому та в галузі захисту прав дітейсиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування зокрема має відповідати національним та міжнародним стандартам, закладеним у чинних міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і які є частиною національного законодавства. Розвиток національного законодавства орієнтується на міжнародні вимоги та стандарти соціального захисту дітей, відповідно до яких змінюються і напрями державної політики у сфері забезпечення прав та інтересів дітейсиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. 3. Проблема сирітства в контексті історичних змін виявила, що шлях становлення й розвитку системи відносин між суспільством та дітьми розглянутої категорії був тривалим й доволі складним та неоднозначним. Він складається з ряду протиріч – від антигуманного ставлення до дитинства взагалі до особистісноорієнтованої парадигми виховання дітей сиріт, між змінами пріоритетів виховання дітейсиріт у державних установах та активним пошуком альтернативних форм влаштування зазначеної категорії дітей. 4. У різних країнах проблема охорони прав дітейсиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування та їхньої соціальної адаптації дещо відрізняються між собою, проте водночас простежуються і загальні принципи та тенденції, зокрема у більшості країнах створенні мережі спеціальних структур, покликаних допомагати родині, школі, дітям, підліткам, функціонують психологічні11 служби, консультації, соціальні притулки для дітей, які потрапили у критичну ситуацію та інші тенденції. 5. В Україні існує розгалужена мережа державних органів, на яких покладено обов’язок піклуватися про дітейсиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, зокрема: служби у справах дітей, органи опіки та піклування, органи освіти та науки, управління (відділи) у справах молоді та спорту, центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді й інші. 6. Гарантії прав та свобод дітейсиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування необхідно розглядати як передбачену Конституцією Україні та законами України систему правових норм, організаційних засобів і способів, умов і вимог, за допомогою яких здійснюється ефективна реалізація дітьми своїх прав та сводоб, їх охорона та захист у разі порушення. Їх головне призначення полягає в забезпеченні всіх у цілому і кожної дитини зокрема рівними правовими можливостями для набуття, реалізації, охорони та захисту субєктивних прав та свобод, зокрема право на любов та піклування, право на ім’я та громадянство, право на охорону здоров’я, право на належне харчування, житло, одяг, право на освіту. на розвиток талантів, право знати своїх батьків, право не розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, право підтримувати контакти з обома батьками, право користуватися благами соціального забезпечення. 7. У контексті дослідження проблем, пов’язаних із конкретними шляхами вдосконалення забезпечення і захисту прав дитини в Україні, особливе місце займає інститут дитячого омбудсмена (або інститут уповноваженого з прав дитини). Цей інститут притаманний для держав з високим рівнем розвитку ювенальної юстиції, для багатьох держав є порівняно новим, а його поступове запровадження в законодавство пов’язане насамперед із європейським правовим досвідом. В Указі Президента України № 811/2011 від 11 серпня 2011 року «Питання Уповноваженого Президента України з прав дитини» зазначено, що здійснення Президентом України повноважень щодо забезпечення додержання конституційних прав дитини забезпечується Уповноваженим12 Президента України з прав дитини, основними завданнями якого відповідно до Положення про Уповноваженого Президента України з прав дитини, що затверджене цим Указом, є: постійний моніторинг додержання в Україні конституційних прав дитини, виконання Україною міжнародних зобов’язань у цій сфері та внесення у встановленому порядку Президентові України пропозицій щодо припинення і запобігання повторенню порушень прав і законних інтересів дитини; внесення Президентові України пропозицій щодо підготовки проектів законів, актів Президента України з питань прав та законних інтересів дитини; здійснення заходів, спрямованих на інформування населення про права та законні інтереси дитини. Завдяки цьому Указу, яким запроваджено інститут дитячого омбудсмена, Українська держава з урахуванням європейського досвіду зробила значний крок уперед у сфері забезпечення, охорони та захисту прав і законних інтересів дітей, на якісно новому нормативному рівні зосереджує увагу держави й громадянського суспільства на проблемах у цій сфері. Практичне значення одержаних результатів в тому, що сформульовані в магістерській роботі висновки й рекомендації із вдосконалення вітчизняного законодавства та практики в сфері прав дітейсиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування важливо використовувати в подальшому розвитку науки загальної теорії держави та права, конституційного права, цивільного права, а також права соціального забезпечення України; при подальшому вдосконаленні законодавства соціального забезпечення; у підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників та у викладанні курсів «Теорія держави та права», «Конституційне право», «Цивільне право України», «Право соціального забезпечення». Апробація результатів дослідження. Результати дослідження апробовані автором під час участі у I Міжнародній студентській науковій конференції “Правова система України у умовах європейської інтеграції: погляд студентської молоді” (Тернопіль, 3 4 квітня 2017 р.) ( Карпяк К.В. Особливості соціальноправового захисту дітейсиріт та дітей, позбавлених батьків13 сього піклування // Збірник тез доповідей. – Тернопіль: Вектор, 2017. – С. 65 69. Структура роботи логіка дослідження зумовила структуру магістерської роботи: вступ, три розділи (7 параграфів), висновки, список використаних джерел (92 найменувань). Загальний обсяг – 100 сторінок. |