Методи обстеження стоматологічних хворих
 Скачать 107.5 Kb.
|
|
Реферат на тему: «Методи обстеження стоматологічних хворих»План реферату Основні методи обстеження Суб’єктивне обстеження хворого Об'єктивне обстеження ДОДАТКОВІ МЕТОДИ ОБСТЕЖЕННЯ Рентгенологічні методи Медична картка стоматологічного хворого У процесі обстеження застосовують численні методи, які поділяють на основні та допоміжні. До основних методів належать: 1.суб'єктивне обстеження 2. об'єктивне обстеження Суб’єктивне обстеження складається з: - скарг хворого, - анамнезу життя - анамнезу захворювання, Об'єктивне обстеження складається з: - загального огляду - місцевого огляду Загальний огляд включає огляд всіх систем організму. Місцевий огляд передбачає огляд зубо-щелепової системи. Місцевий огляд складається з: - зовнішньоротового - внутрішньоротового В разі потреби обстеження доповнюють допоміжними методами (лабораторні, функціональні, імунологічні, інструментальні та інші дослідження), вони особливо необхідні для одержання інформації про загальний стан здоров'я хворого та з'ясування окремих деталей. Основні методи завдяки своїй високій інформативності, доступності, простоті й абсолютній нешкідливості для обстежуваного є першорядними для клініциста. Часом їх буває цілком досить для встановлення діагнозу захворювання. Суб’єктивне обстеження хворого — початковий етап обстеження. Мета етапу — на підставі опитування пацієнта дістати інформацію, яка дасть можливість поставити попередній діагноз, а отже, більш спрямовано проводити об'єктивне обстеження, застосовуючи необхідні для підтвердження діагнозу допоміжні методи. Під час опитування необхідно з'ясувати відомості паспортної частини історії хвороби, зокрема вік пацієнта, а також його професію, екологічні й соціальні умови життя. Ці дані дуже важливі для визначення діагнозу. Так, наприклад, є захворювання, характерні тільки для дітей, або ж такі, що трапляються переважно у людей похилого віку. Під час отримання даних щодо історії розвитку захворювання з'ясовують час виникнення перших його ознак, характер початкових проявів (гостро, раптово, поступово) та подальшого перебігу (прогресує, регресує, з ремісіями). Виявляють чинники, що передували захворюванню і могли його спричинити (гострі інфекційні захворювання, загострення хронічних хвороб, травми, оперативні втручання, стреси тощо), а також поліпшують або погіршують його подальший перебіг. Слід також з'ясувати, які методи обстеження використовувались для встановлення діагнозу, в яких лікувальних закладах проводились лікування і спостереження за хворим. Для цього необхідно ознайомитися з медичними довідками, витягами з історії хвороб, результатами аналізів, рентгенограмами та ін. Особлива роль анамнезу полягає у виявленні доклінічної стадії захворювання.. В разі алергологічного анамнезу необхідно провести детальніші дослідження в цьому напрямку, щоб запобігти ускладненням при наступному призначенні лікарських засобів. У разі порушення загального стану організму слід визначити характер температурної реакції, вираженість симптомів інтоксикації, ступінь порушення сну і процесів харчування. З'ясовуючи характер гіпертермії, вказують на тривалість температурної реакції, динаміку її показників протягом усього періоду з урахуванням максимуму та мінімуму, виникнення ускладнень у вигляді непритомності, судом, блювання, використання жарознижувальних засобів. За наявності скарг на біль лікар повинен уточнити характер його виникнення — самостійний чи причинний. Причинний біль з'являється внаслідок впливу якогось фактора. З'ясування всіх деталей, пов'язаних з виникненням болю, конче необхідно для діагностики. В анамнезі важливо уточнити локалізацію та поширення болю. Неодмінно з'ясовують, коли виникає і протягом якого часу триває відчуття болю. Об'єктивне обстеження. Огляд є одним із головних способів діагностики стоматологічних захворювань, який дозволяє отримати об'єктивні дані щодо конкретної хвороби. Для підвищення інформативності обстеження треба послідовно оглянути дитину з урахуванням загального стану і фізичного розвитку, постави, міміки, стану органів ротової порожнини у спокої та під час функціонального навантаження (жування, дихання, ковтання, мовлення). Фізичний розвиток дитини оцінюють згідно з віком і статтю, враховуючи зріст і масу тіла. Обличчя слід оглядати у фас і профіль, у стані спокою, під час розмови і при змиканні зубів. Ознаки, що характеризують фізіологічний стан зубощелепної системи, такі: — дитина у спокої і під час сну дихає носом, губи щільно стулені і спокійно зімкнуті по межі червоної облямівки губів і слизової оболонки; — під час ковтання не відбувається скорочення мімічних м'язів, не виникає симптом наперстка, червона облямівка губів не збирається у складки, кінчик язика міститься у ділянці альвеол верхніх різців; — відсутні шкідливі звички прикушування губів, язика, травмування ясенного краю олівцями, ручками і т. п., бруксизм тощо. Загальний огляд передбачає обстеження всіх органів і систем організму (більш широко використовується в стаціонарних хворих. Місцевий огляд починається з зовнішнього огляду хворого, який проводять з метою виявлення макроскопічно видимих змін щелепно-лицьової ділянки. Зовнішній огляд починають уже під час зустрічі з хворим. Під час огляду обличчя лікар має звернути увагу на його вираз (спокійний, напружений, агресивний, пригнічений); пропорційність у горизонтальній, вертикальній і сагітальній площинах з врахуванням симетричності і локалізації набряку чи новоутворення; колір обличчя, його рівномірність, наявність елементів ураження, рубців, нориць. Симетричність обличчя — це відповідність лівої сторони правій. Посилений розвиток або відставання однієї зі сторін — симптом існуючої стоматологічної патології або фактор ризику її виникнення. Звертають увагу на вираженість чи згладженість носогубних та підборідкової складок. Зазначені зміни — симптом патології прикусу, а це також фактор ризику розвитку інших стоматологічних захворювань. При огляді виявляють післяопераційні та посттравматичні рубці, бо перенесена в дитинстві хірургічна чи іншої етіології травма — суттєва причина розвитку в подальшому стоматологічних захворювань. Для цього, крім візуального огляду шкіри, пальпують кістки лицевого скелету. Далі слід визначити стан тонусу мімічних і жувальних м'язів у спокої та під час функціонального навантаження, величину ротової щілини, положення і характер червоної облямівки губ (колір, об'єм, рель'єф, наявність і локалізацію елементів ураження, симетричність, горизонтальність, зімкнуті чи розімкнуті, напружені чи атонічні). Далі слід пропальпувати тканини обличчя, шиї та лімфатичних вузлів. Пальпація – це обмацування якого-небудь органа або окремої ділянки тіла. У порожнині рота її проводять вказівним пальцем правої руки, інколи – за допомогою великого або пальців лівої руки. Пальпацію застосовують для визначення стану ясен, слизової оболонки, м'яких тканин, ділянок інфільтрації. Виділяють поверхневу і глибоку пальпацію, останньою виявляють патологічні зміни в глибині м'яких тканин щоки, язика. Для пальпації лімфатичних вузлів використовують як поверхневу, так і глибоку пальпацію. Таким чином визначають консистенцію, рухомість тканин обличчя та лімфатичних вузлів, їх больову реакцію, наявність флюктуації, розміри та межі патологічного вогнища, рухомість утворень, їх зв'язок з навколишніми тканинами. Пальпацію проводять усіма пальцями обох рук, обережно, не спричиняючи болю і додаткових ушкоджень, починаючи з протилежного від патологічного процесу боку і враховуючи симетричність ділянок. Спочатку пальпують поверхнево, потім глибоко. ПАЛЬПАЦІЯ ПІДЩЕЛЕПНИХ, ПІДБОРІДКОВИХ ТА ПОЗАДУЩЕЛЕПНИХ ЛІМФОВУЗЛІВ Внутрішньоротовий огляд складається з огляду присінка рота та власне порожнини рота. Набір інструментів для огляду порожнини рота: а — дзеркало; б — пінцет; в — зонд; г, д — пародонтальні зонди. Огляд присінка ротової порожнини. Для цього хворим пропонують розслабити губи при зімкнутих щелепах і стоматологічним дзеркалом почергово піднімають верхню губу, опускають нижню, відводять щоки, послідовно і ретельно оглядаючи їх. Під час огляду присінка ротової порожнини звертають увагу на його глибину, розвиненість вуздечок губів, язика, наявність тяжів, місце їх прикріплення до альвеолярного відростка, колір і консистенцію слизової оболонки ротової порожнини. Вуздечки губів характеризують за такими клінічними ознаками: місцем прикріплення, щільністю, характером гребеня, вираженістю схилів, розміром діастем. Глибину присінка визначають як відстань від краю ясен 1|1 зубів до лінії переходу слизової оболонки на губу при її горизонтальному відведенні. Присінок ротової порожнини в ділянці нижніх фронтальних зубів за ознакою глибини умовно поділяють на 3 види: мілкий (до 5 мм), середньої глибини (від 5 до 10 мм), глибокий (понад 10 мм). По лінії змикання губ є вузлики блідо-жовтого кольору діаметром до 2 мм, які не виступають над поверхнею слизової оболонки — це залишки (деривати) сальних залоз. На рівні 6 - 7 зубів по лінії змикання є сосочки, де відкриваються вивідні протоки білявушних слинних залоз — стенонові протоки. Достатня зволоженість слизової оболонки порожнини рота свідчить про нормальну функцію слинних залоз, достатню салівацію. Після обстеження присінка ротової порожнини приступають до огляду вуздечки язика, що в нормі є складкою слизової оболонки. Під час обстеження звертають увагу на місце прикріплення вуздечки на язиці і тканинах дна ротової порожнини. Нормальна вуздечка язика має такі ознаки: прикріплюється на нижній поверхні язика, відступаючи від його кінчика на 1,0-1,5 см, і на тканинах дна ротової порожнини дистальніше під'язикових сосочків Наступним етапом є обстеження власне порожнини рота, а саме: слизової оболонки ротової порожнини, стану зубів, зубних рядів, пломб і протезів. Під час огляду ясен оцінюють їх колір, характер поверхні, консистенцію, контур і розташування краю, розміри, а також болісність, наявність кровоточивості тощо. Здорові ясна мають блідо-рожеве забарвлення, причому міжзубні сосочки і вільні ясна забарвлені інтенсивніше внаслідок кращої васкуляризації. Зміни кольору ясен можуть спостерігатися біля групи зубів (локально) чи на всьому їх протязі (генералізовано). Патологічний процес може поширюватись тільки на сосочки ясен або охоплювати всю їхню поверхню. Міжзубні сосочки у здорової дитини мають гострокінцеву форму. При патологічних процесах контур ясен видозмінюється. На внутрішніх поверхнях губ спостерігаються невеликі випинання — дрібні слинні залози. При захворюванні ясен слід оцінити їх кровоточивість. На підставі даних анамнезу виділяють три ступеня кровоточивості: І — кровоточивість буває досить рідко, переважно під час вживання твердої їжі, II — кровоточивість відзначається під час чищення зубів, III — симптоми кровоточивості проявляються мимоволі. Обстежують усі анатомічні утворення на твердому та м'якому піднебінні, наявність та розміри сосочків язика (можлива їх гіпертрофія або ж атрофія аж до зникнення на окремих ділянках язика). Досліджують розміри язика — він може бути малий, недорозвинений або ж надто великий (так звана макроглоссія). В обох випадках це є фактором ризику розвитку деформацій прикусу як унаслідок впливу зміненої анатомічної форми язика, так і через порушення його функції. Відзначають наявність на язику нальоту. При відкритому роті визначається форма зубних дуг: на верхній щелепі вона повинна мати форму еліпса, а на нижній — параболи. При огляді верхніх зубів голову дещо закидають дозаду, а нижніх - ставлять прямо чи схиляють допереду. Зуби обстежують візуально та за допомогою стоматологічного дзеркала і зубного зонда при звичайному (штучному) освітленні чи з використанням світловолоконної оптики (транслюмінесцентний метод). Для огляду дзеркало беруть у ліву руку, зонд - у праву. Останній при проведенні ним по поверхні зуба не повинен ніде застрявати (затримуватись). Для огляду зубів дзеркалом відводять губу (щоку) і ставлять його в таке положення, яке дає змогу добре підсвітити та оглянути зуб з усіх боків, а зондом досліджують його поверхню. З'ясовують, які зуби є в зубних рядах, — молочні чи постійні. При відсутності деяких зубів слід брати до уваги терміни їх прорізування. Визначають правильність положення кожного зуба в зубній дузі. Зуби повинні утворювати правильну дугу і бути розміщені послідовно, тобто 1, 2, 3-й і так далі, їх кількість повинна дорівнювати тій кількості зубів, яка має бути в дитини відповідного віку. Зондом обстежують кожну поверхню зуба, особливо уважно контактні, на яких дуже часто локалізуються так звані приховані каріозні порожнини. Зуби контактують один з одним контактними поверхнями апроксимальних поверхонь і між ними не повинно бути проміжків (проміжки, що існують у ділянці шийок зубів, у нормі виповнені міжзубними сосочками). При огляді зубів звертають увагу на розміри, форму і колір зубів, наявність патологічних змін. Розміри зубів індивідуальні в кожної дитини, але у індивіда розміри різних зубів зіставні між собою. Дуже великі або дуже дрібні зуби —- вроджені вади розвитку зубощелепової ділянки. Молочні зуби значно менші, ніж однойменні постійні. Нагадаємо, що молочні зуби мають голубуватий відтінок, а постійні — жовтуватий. Поверхня коронки зуба в нормі гладка, блискуча, одного кольору. Наявність глибоких боріздок на вестибулярних та оральних поверхнях зубів, шерехатостей, матових плям білого або іншого кольору та порожнини — це ознаки захворювання зубів карієсом чи некаріозними ураженнями твердих тканин зуба. Функціональну повноцінність пломб оцінюють за такими клінічними тестами: анатомічна форма, крайове прилягання до твердих тканин зубів, що оточують пломбу, стан контактного пункту, стан і ступінь стирання поверхні пломби, наявність вторинного карієсу. Зубні протези оцінюють за косметичними і функціональними даними. Далі вивчають співвідношення зубних рядів у передньо-задньому, вертикальному і трансвер-зальному напрямках. Вид прикусу у дитини визначають при зімкнутих зубах. Аномалії прикусу вивчають у курсі ортодонтії. Нормогнатичний (ортогнатичний) прикус має такі характерні ознаки: 1) збіг центральної лінії між різцями на верхній і нижній щелепах; 2) перекриття нижніх різців верхніми на третину висоти коронки; 3) контактування кожного верхнього зуба з однойменним та позаду стоячим нижнім, крім 8|8, та 1|1 зубів. 4)спостерігається фісурно-горбкове змикання зубів; перші постійні великі кутні зуби перебувають у такому положенні: передні горбки верхніх зубів розміщуються у фісурах нижніх. ОРТОГНАТИЧНИЙ ПРИКУС Розрізняють також прогнатичний, прогенічний та прямий прикуси. ПРЯМИЙ ПРИКУС ПРОГЕНІЧНИЙ ПРИКУС ПРОГНАТИЧНИЙ ПРИКУС Ступінь рухомості зубів визначають пальпаторно за допомогою пінцета чи спеціальних апаратів. Виділяють три ступеня рухомості зубів: 1-й — зуб нахиляється у вестибулярно-оральному (лабіально-лінгвальному) напрямку в межах ширини ріжучого краю (1-2 мм); 2-й — крім ознак 1-го ступеня, є рухомість у медіодистальному напрямку; 3-й — крім зазначених переміщень, зуб рухомий у вертикальному напрямку. Після огляду проводять перкусію та зондування зубів. Інструментальну перкусію здійснюють ручкою пінцета чи зонда у вертикальному і горизонтальному напрямках шляхом обережного постукування по коронці зуба. Дослідження виконують акуратно, щоб не спричинити різких больових чи неприємних відчуттів у дитини. Рекомендується розпочинати перкусію з явно інтактних зубів (для визначення індивідуальної реакції хворого на постукування з метою подальшого її порівняння ), а потім проводити її на уражених. Зондування твердих тканин зуба здійснюють за допомогою кутового чи прямого зонда без зусилля, особливо у ділянці дна каріозної порожнини (для запобігання перфорації через розм'якшений дентин і травмування пульпи). ДОДАТКОВІ МЕТОДИ ОБСТЕЖЕННЯ. ФУНКЦІОНАЛЬНІ МЕТОДИ ОБСТЕЖЕННЯ Електроодонтодіагностика Це визначення порога збудливості пульпи за допомогою електричного струму. Метод ґрунтується на визначенні порогового збудження больових і тактильних рецепторів пульпи зуба при подразненні електричним струмом. Пульпа інтактних зубів реагує на силу струму в межах 2—6 мкА. При патологічному процесі в пульпі (пульпіти, некроз пульпи) поріг збудливості знижується. Зниження порога в межах 7—60 мкА свідчить про переважне ураження коронкової пульпи, 60—100 мкА — кореневої пульпи, а понад 100 мкА — про загибель пульпи та реакцію на електричний струм рецепторів періодонта. У сучасній стоматології для визначення вітальності (життєздатності) пульпи застосовуються компактні апарати (пульптестери). Вони відносно прості у використанні, проте дозволяють констатувати лише два стани пульпи: живу та некротизовану. Люмінесцентна діагностика Цей метод ґрунтується на здатності тканин та їх клітинних елементів випромінювати світло певного кольору при дії на них ультрафіолетових променів (первинна або власна флюоресценція речовини). Його використовують для визначення стану крайового прилягання пломб, розпізнавання початкового карієсу зубів, диференціальної діагностики захворювань СОПР тощо. Для підсилення ефекту флюоресценції обстежувані тканини можна попередньо обробити флюоресцентними речовинами, наприклад, флюоресцином, флуорохромом, трипафлавіном тощо. Така флюоресценція має назву вторинної. Для дослідження використовуються спеціальні прилади, наприклад ОЛД-41 та мікроскопи зі спеціальними фільтрами для люмінесцентно-цитологічного дослідження Метод подібний до люмінесцентного і заснований на світінні твердих тканин зубів під впливом світла зеленого кольору. Для діагностики застосовується апарат УФЛ-122 (Люкс Дент) Визначення стійкості капілярів пародонта (проба В. І. Кулаженка) У 1958 році В. І. Кулаженко розробив методику діагностики ступеня тяжкості та лікування пародонтиту. В основі проби Кулаженка лежить визначення швидкості утворення гематоми на слизовій оболонці ясен при дії негативного тиску, який утворюють за допомогою спеціального апарата для вакуумного лікування пародонтозу АЛП-02. Капіляроскопія, біомікроскопія Це прижиттєве вивчення капілярної мережі пародонта та слизової оболонки порожнини рота за допомогою капіляроскопа, кольпоскопа, спеціального контактного біомікроскопа з люмінесцентним або поляризованим відбитим світлом. При обстеженні оцінюють кількість судин, їх розміщення, форму, розміри, діаметр. При пародонтиті змінюється довжина та діаметр капілярів, їх кількість у полі зору, сповільнюється кровообіг тощо. Реографія (реодентографія та реопародонтографія) Це безкровний прижиттєвий метод дослідження кровонаповнення та кровообігу живих тканин організму, що базується на реєстрації пульсових коливань електричного опору тканин. Варіант реографії для дослідження функціонального стану судин пульпи зуба має назву реодентографії. За його допомогою можна визначити стан стінок судин пульпи, їх тонус, вазоконстрикцію, вазодилатацію і т. ін. Отримані дані можуть мати значення для характеристики стану пульпи, диференціальної діагностики її захворювань, оцінки ефективності проведеного лікування тощо. Фотоплетизмографія Це метод вивчення стану кровообігу в тканинах пародонта, який оснований на реєстрації оптичної щільності тканин і її світловідображенні. Полярографія Для визначення кисневого балансу в тканинах пародонта використовується метод полярографії. В його основі лежить відновлення кисню на платиновому електроді, який закріплюють на поверхні ясен. Запис полярограм здійснюють за допомогою спеціального прилада — електрополярографа. РЕНТГЕНОЛОГІЧНІ МЕТОДИ ОБСТЕЖЕННЯ Рентгенологічні методи застосовуються як допоміжні в діагностиці уражень зубів, хвороб пульпи, періодонта та пародонта, а також для контролю якості лікування. Найчастіше використовуються внутрішньоротова близькофокусна контактна рентгенографія, контактна рентгенографія вприкус, панорамна рентгенографія, ортопантомографія, томографія, контрастна рентгенографія та цифрова рентгенорадіографія. Для їх проведення розроблені спеціальні невеликі компактні апарати, що можуть бути як вмонтовані в універсальні стоматологічні установки, так і автономні, високоспеціалізовані установки з комп'ютерами для отримання та аналізу рентгенівського зображення. Внутрішньоротова контактна близькофокусна рентгенографія найбільш поширена в стоматології і дозволяє отримати чітке зображення зубів та оточуючих їх тканин. Контактна рентгенографія вприкус. При цьому методі рентгенівська плівка розміщується між зубними рядами, а рентгенівський апарат — з вестибулярної сторони, що дає можливість отримати відображення відносно великих ділянок щелепи з просторовим розміщенням на ній зубів. Технічно ця методика більш проста, тому ширше застосовується у дитячій практиці та у хворих з обмеженим відкриванням рота. Більш якісне зображення періапікальних тканин зубів дає сучасна методика отримання рентгенограм — "паралельна" рентгенографія. При її проведенні тубус рентгенапарата та фотоплівка утримуються спеціальним фіксатором (позиціонером). Завдяки цьому рентгенографія зубів здійснюється завжди в стандартному положенні: фотоплівка розміщується паралельно поздовжній осі зуба, а центральний промінь спрямовується до них під прямим кутом. Доречно зазначити, що при використанні сучасної методики "паралельної" рентгенографії значно зменшується доза опромінення пацієнта за рахунок зменшення розсіювання R-променів у довго-фокусній трубці. На рентгенівських знімках найщільнішу тінь дає емаль зуба; дентин і цемент менш щільні. Порожнина зуба має типову форму для даного зуба, чіткі контури; кореневі канали, особливо вузькі, не завжди зображені чітко; періодонтальна щілина має вигляд тонкої світлої смужки між контурами кореня зуба та стінками лунки. Пломбувальні матеріали відображаються на рентгенограмах у вигляді щільної тіні або осередку просвітлення, за рахунок уведення до їх складу рентгеноконтрастних речовин практично всі сучасні матеріали для прямого пломбування дефектів твердих тканин і для заповнення кореневих каналів дають щільну тінь з чіткими обрисами. Це дає змогу на рентгенограмі визначити стан твердих тканин зубів, наявність каріозної порожнини, правильність препарування та пломбування каріозної порожнини (наявність або відсутність перфорації пульпи під пломбою, щільність заповнення пломбувальним матеріалом каріозної порожнини і кореневих каналів, правильність відновлення контактного пункту, наявність або відсутність нависаючих на ясна країв пломби і т. ін.).Велику цінність має рентгенографія при дослідженні стану періапікальних тканин зуба, виявлені в цій ділянці вогнища деструкції кісткової тканини. При захворюваннях пародонта рентгенографія дозволяє визначити стан кісткової тканини альвеолярних відростків щелеп, ступінь атрофії між альвеолярних перегородок.. Позаротова рентгенографія дає змогу отримати зображення скронево-нижньощелепного суглоба, одночасне зображення обох щелеп, на яких можна оцінити просторове розміщення зубів, вивчити стан навколо-зубних кісткових тканин, провести діагностику різних кісткових уражень та уражень щелепового суглоба. Панорамна рентгенографія дає зображення щелеп та зубів, збільшених майже вдвічі, на рентгенівській плівці розміром ІЗ х 8 см. Перевагою методу є те, що при невеликій дозі опромінення пацієнта можна отримати інформацію про стан усіх зубів, пародонта та кісток щелеп. Методика дає змогу вивчити взаємовідношення верхніх молярів і премолярів з дном верхньощелепної пазухи, нижніх молярів і премолярів з нижньощелепним каналом тощо. Ортопантомографія виконується на спеціальному апараті — ортопантомографі. Отримують на одній плівці розгорнуте по площині пошарове зображення відразу обох зімкнутих (або розімкнутих) щелеп. Метод допомагає встановити співвідношення щелеп, скласти уявлення про стан зубів, структуру кістки альвеолярних відростків, скронево-нижньощелепних суглобів, стан верхньощелепних пазух, нижньощелепного каналу тощо. Радіовізіографія. В сучасній стоматології широко використовується цифрова інтраоральна рентгенографія, яка ґрунтується на безплівковій комп'ютерній технології отримання рентгенівського зображення. Радіовізіографи складаються з комп'ютера, спеціального внутрішньоротового датчика, рентгенівського апарата і програмного забезпечення. Радіовізіографія дозволяє значно зменшити дозу опромінення пацієнта і медичного персоналу. Рентгенівське зображення за допомогою комп'ютера виводиться на екран монітора і може бути ретельно проаналізоване; його можна збільшити, виділити необхідний фрагмент, надати йому об'ємності, змінити колір, провести кількісний аналіз щільності зображення тощо. Отримані дані можуть необмежено довго зберігатися в пам'яті комп'ютера і за необхідності використовуватися лікарем. Томографія. Особливістю цієї методики є те, що вона дозволяє отримати рентгенографічне зображення певного шару на необхідній лікарю глибині обстежуваного анатомічного об’єкта. Лабораторні методи дослідження Для встановлення діагнозу, підтвердження етіологічної ролі збудника, визначення стану імунної системи додатково використовують лабораторні методи дослідження. Цитологічний метод. Одним із способів морфологічного дослідження є цитологічний метод, який оснований на вивченні клітин, їх окремих структур і конгломератів. Метод використовують для діагностики захворювань слизової оболонки ротової порожнини і пародонта у динаміці, для контролю ефективності лікування, а також для виявлення пухлин щелепно-лицевої ділянки. Матеріали для цитологічного дослідження беруть таким чином: — мазок-відбиток — знежирене спиртом сухе предметне скельце прикладають до попередньо підготовленої ділянки слизової оболонки в доступних рухомих ділянках; — мазок-відбиток — стерильну учнівську гумку прикладають до поверхні патологічного вогнища, потім відбиток переносять на знежирене предметне скельце контактним способом; — мазок-зішкряб — вміст поверхні патологічного вогнища беруть ватним тампоном, гладилкою, шпателем чи кюретажною ложечкою і наносять тонким шаром на сухе знежирене предметне скельце. Після взяття матеріалу його фіксують і фарбують. Отримані препарати вивчають у світловому мікроскопі. Мікробіологічне дослідження На слизовій оболонці ротової порожнини людини міститься найбільша кількість мікроорганізмів порівняно з іншими порожнинами. Мікробіологічне дослідження дозволяє визначити видовий склад мікрофлори слизової оболонки ротової порожнини, встановити їх кількісну характеристику та виявити чутливість умовно-патогенних і патогенних видів мікроорганізмів до антибактеріальної терапії. Взяття матеріалу для мікробіологічного дослідження здійснюють стерильним ватним тампоном чи турундою з пародонтальної кишені. Ясенну рідину отримують за допомогою капілярних трубочок чи фільтрувального паперу. Далі тампон (турунду, фільтрувальний папір) промивають у 10 мл ізотонічного розчину натрію хлориду, отримують суспензію мікроорганізмів і здійснюють її посів на спеціальні живильні середовища. Після вирощування культури і її ідентифікації підраховують кількість колоній і визначають їх чутливість до антибіотиків. МЕДИЧНА КАРТКА (ІСТОРІЯ ХВОРОБИ) СТОМАТОЛОГІЧНОГО ХВОРОГО Усі отримані під час обстеження дані заносять у медичну картку стоматологічного хворого. До неї ж заносять усі етапи лікування захворювань зубів і порожнини рота. Медична картка є офіційним юридичним документом, і ретельність її заповнення має велике значення для визначення необхідного лікування, а в деяких випадках — і правового оцінювання дій лікаря. Останнім часом у медичних закладах усе більшого поширення набуває занесення всієї інформації про пацієнтів і хід їх лікування до комп'ютера. Це дозволяє зберігати всі необхідні дані протягом багатьох років, а за необхідності вони можуть бути дуже легко виведені з пам'яті комп'ютера (для оперативного використання лікарем тощо). ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА 1.Л.О.Хоменко Терапевтична стоматологія дитячого віку Київ, 1999- 61-65, 123-125ст. 2.М.Ф.Данилевський Захворювання слизової оболонки порожнини рота Київ, 1998-26-35 ст. 3. М.Ф.Данилевський Терапевтична стоматологія Київ, 2004 – 6- 47 ст. |