ОК_31_Дипломна_бакалаврська_робота_публічне. Методичні рекомендації до виконання випускної кваліфікаційної роботи бакалавра галузі знань 28 Публічне управління та адміністрування
 Скачать 0.79 Mb.
|
|
5. ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО ЗМІСТУ БАКАЛАВРСЬКОЇ РОБОТИ Робота має виконуватися студентом у повній відповідності до затверджених календарного плану та завдання. У випадках відставання від графіка студент зобов’язаний надати пояснення своєму науковому керівнику або завідувачу кафедри. План випускної роботи має бути складним і містити: вступ, три розділи, кожний з яких складається не менш ніж з двох параграфів; висновки та пропозиції, список літератури та додатки. Вступ містить обґрунтування актуальності й практичної значущості обраної теми бакалаврської роботи, визначає мету та завдання роботи, предмет, об'єкт дослідження і надає коротку інформацію про нього; стисло характеризує використані методи й інформаційні джерела дослідження, а також отримані результати, які містять елементи новизни (розроблені пропозиції). У вступі обґрунтовують актуальність і доцільність роботи для розвитку відповідної галузі науки. Висвітлення актуальності не має бути багатослівним, містити посилання на прізвища вчених і відомих практиків, які займалися дослідженням обраної проблеми, та їхні здобутки, а також невирішені питання, що об'єктивно обґрунтовують необхідність подальших розробок цієї проблеми. Вступ містить формулювання мети роботи та завдань, які необхідно вирішити для досягнення поставленої мети. Не слід формулювати мету як "дослідження ...", "вивчення ...", тому що ці слова вказують на засіб досягнення мети, а не на саму мету. Отже, при визначенні мети дослідження рекомендується використовувати такі формулювання: «Наукове обґрунтування теоретико-методологічних засад і практичних аспектів..... та розробка рекомендацій щодо…», «Розроблення і наукове обґрунтування методичних положень і практичних рекомендацій щодо…», «Розвиток науково-методичних підходів та практичних аспектів щодо…». Наприклад, якщо тема роботи – «Аналіз розвитку персоналу органу публічної влади», то метою роботи, може бути – обґрунтування вибору методичного підходу до аналізу розвитку персоналу органу публічної влади. Метою дослідження має бути удосконалення ефективності діяльності за цим напрямом дослідження. Об'єкт дослідження – це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію та яке обране для вивчення. Не слід називати об'єктом дослідження конкретне підприємство, організацію, установу чи орган державної влади або його підрозділ, на прикладі якого виконується робота, адже це є базою дослідження. Предмет дослідження – конкретне завдання, що міститься в межах об'єкта дослідження. Об'єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне та часткове. В об'єкті виділяється та його частина, яка є предметом дослідження, саме на нього спрямована увага студента, 10 оскільки предмет дослідження визначає тему випускової бакалаврської роботи. Також у вступі подають перелік методів дослідження, які використовуються для досягнення поставленої в роботі мети. Перераховувати їх треба не відірвано від змісту роботи, а коротко та змістовно, визначаючи, що саме досліджувалось тим чи іншим методом. Наприклад: процеси прийняття ключових рішень щодо розвитку територіальної громади; професійний розвиток державних службовців тощо. Для зазначених випадків об’єктами реального світу можуть бути, наприклад: Павлоградська міська рада та її виконком, Запорізький центр перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, керівників державних підприємств, установ та організацій. У назві теми роботи об’єкт реального світу може бути відображений у дужках після теми. Наприклад: «Удосконалення діяльності керівника в органах державної влади (на прикладі Черкаської обласної державної адміністрації)». У вступі слід також навести результати, отримані у випускній бакалаврській роботі, вказавши на ознаки, що відрізняють їх від наявних в теорії та практиці, тобто навести результати, що містять елементи наукової новизни. Формулювання положень наукової новизни повинне мати такі стійкі висловлювання: "особливість результату полягає в ...", "що на відміну від наявних, характеризується ...". Назва кожного розділу має відображати сутність питань, що розкриваються. Не допускається застосовувати назви "Теоретичний розділ", "Аналітико-дослідницький розділ" або "Проектно-рекомендаційний розділ". У теоретичному розділі розглядають загальні підходи до досліджуваної теми з використанням різноманітних літературних джерел, можливе зіставлення різних точок зору, використання опублікованих статистичних даних з посиланням на джерела. Розділ містить теоретичне обґрунтування, суть, значення, кваліфікаційні характеристики, історію та сучасні тенденції предмета дослідження (розробки), методичні підходи. Теоретичне обґрунтування має визначити роль і місце досліджуваних явищ та процесів у діяльності організації. Теоретичний розділ має містити 2 – 4 підрозділи. У підрозділах першого розділу випускної роботи розглядаються загальні теоретичні та методичні підходи до вирішення проблеми з використанням літературних джерел із досліджуваної тематики, на які обов'язково треба робити посилання. Порівняння різних поглядів, використання опублікованих статистичних даних із посиланням на джерела є необхідними. Бажано ілюструвати текст графічним матеріалом: схемами, графіками, алгоритмами, діаграмами. Бакалаврська робота повинна відображати позицію автора, і тому в ній завжди присутні елементи наукової дискусії та полеміки. При вивченні літератури не варто повністю запозичувати прочитаний текст. Слід відбирати тільки наукові факти, які становлять основу наукового знання, відображають об’єктивні властивості речей і процесів. Наукові факти характеризуються такими особливостями, як: новизна, точність, об’єктивність і достовірність. Про достовірність вихідної інформації може свідчити не тільки характер джерела, але й науковий, професійний авторитет автора, його належність до тієї чи іншої наукової школи. Аналітико-дослідницький розділ. Після розгляду проблем бакалаврської 11 роботи в теоретичному аспекті студент переходить до виконання аналітичного розділу роботи. Він повинен мати назву "Комплексний аналіз діяльності ... (назва організації, рівня публічного управління, регіону)". Цей розділ містить два-три підрозділи. Перший підрозділ має називатися "Коротка характеристика діяльності " і його обсяг становить 3 – 4 сторінки. У ході складання характеристики бази дослідження необхідно подати такі дані про неї: повне найменування; призначення; організаційну структуру; основні види діяльності тощо. Далі на базі статистичної звітності дається економічна та функціональна характеристика діяльності бази дослідження (держави, регіону, установи, організації тощо). Другий підрозділ аналітичного розділу має містити аналіз основних показників. Термін, за яким у другому розділі здійснюється аналіз, має бути не меншим ніж три роки, що характеризуватиме процес в динаміці. Студенту слід приділити значну увагу формулюванню висновків. Важливість цього завершального етапу здійснення аналізу зумовлюється тим, що його результати є базою для виконання робіт на наступній стадії опрацювання теми бакалаврської роботи – під час підготовки й обґрунтування проектних рекомендацій щодо усунення наявних недоліків, а також удосконалення організації вирішення проблем бакалаврської роботи. Тому студент повинен звернути особливу увагу на чіткість визначення складу та формулювання висновків з аналізу. Проектно-рекомендаційний розділ. Завданням третього розділу є розроблення конкретних рекомендацій, пропозицій, моделей публічного управління, а також висновків, зроблених у другому розділі дослідження. Назва розділу формулюється, наприклад, у такий спосіб: "Удосконалення... (предмет дослідження) на ... (база дослідження)" або "Розроблення пропозицій ... (предмет дослідження) на ... (база дослідження)". Обсяг цього підрозділу – 18 – 20 сторінок. Детальні пропозиції щодо вдосконалення діяльності мають вiдповiдати напряму дослiдження: кожна з розгорнутим обґрунтуванням, у зв’язку i як наслiдок − висновкiв з аналiзу, який проведено у другому роздiлi, вiдштовхуючись вiд виявлених вiдхилень, проблем та недолiкiв. Пропозиції щодо вирішення проблем (проблемної ситуації) можуть мати вигляд концепції проекту або плану організаційних, фінансових, соціальних інноваційних, технологічних заходів з обов’язковим обґрунтуванням їх ефективності, результативності або суспільної корисності, а також необхідних витрат ресурсів. Висновки – це завершальний етап бакалаврської роботи. У них коротко наводяться найбільш важливі теоретичні та практичні положення, які містять оцінку досягнутих результатів з погляду відповідності меті випускової роботи та поставленим у вступі завданням, пропозицій щодо вдосконалення досліджуваного напряму. Послідовність висновків має відповідати поставленим і наведеним у вступі завданням та повно характеризувати новизну результатів роботи та їхню практичну значущість. Робота повинна мати обсяг 3,5-4 умовно-друкованих аркушів або 60-80 друкованих аркушів. Мова бакалаврської роботи – державна, стиль науковий, чіткий, без орфографічних та синтаксичних помилок, послідовність – логічна. 12 6. ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ БАКАЛАВРСЬКОЇ РОБОТИ Оформлення випускної роботи має відповідати вимогам ДСТУ 3008-95 „Документація. Звіти у сфері науки і техники. Структура і правила оформлення”. Необхідно дотримуватися порядку подання окремих видів текстового матеріалу, таблиць, формул та рисунків, виходячи з вимог стандарту. В роботі необхідно стисло, логічно і аргументовано викладати зміст і результати роботи, уникати загальних слів, бездоказових тверджень, тавтології. Бакалаврську роботу друкують за допомогою принтера на одному боці аркуша білого паперу формату А4 (210 х 297 мм). Текст розташовують через 1,5 інтервали, шрифт Times New Roman 14 пт. Можна також подати таблиці й ілюстрації на аркушах формату АЗ. Текст випускної роботи друкують, залишаючи поля таких розмірів: ліве – 25 мм, праве – 15 мм, верхнє та нижнє – 20 мм. Шрифт друку повинен бути чітким, чорного кольору середньої жирності. Щільність тексту всюди однакова. Вписувати в текст роботи окремі іншомовні слова, формули, умовні знаки можна чорнилом, тушшю, пастою тільки чорного кольору, при цьому щільність вписаного тексту повинна бути наближеною до щільності основного тексту. Друкарські помилки, описки, графічні неточності, які виявилися під час написання роботи, можна виправляти за допомогою коректора. Допускається наявність не більше двох виправлень на одній сторінці. Текст основної частини роботи поділяють на розділи, підрозділи, пункти та підпункти. Заголовки структурних частин роботи «ЗМІСТ», «ВСТУП», «РОЗДІЛ», «ВИСНОВКИ», «СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ», «ДОДАТКИ» друкують великими літерами симетрично до набору, жирним шрифтом. Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в розбивку в підбір до тексту. В кінці заголовка, надрукованого в підбір до тексту, ставиться крапка. Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту) та текстом повинна дорівнювати 2 інтервалам. Кожну структурну частину роботи треба починати з нової сторінки. До загального обсягу роботи не входять додатки, список використаних джерел, таблиці та рисунки, які повністю займають площу сторінки. Але всі сторінки зазначених елементів роботи підлягають суцільній нумерації. Нумерація Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, рисунків, таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака №. Першою та другою сторінками роботи є титульний лист та бланк завдання на виконання роботи, які підлягають загальній нумерації сторінок роботи. На них номер сторінки не ставлять, на наступних – номер проставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці. Такі структурні частини роботи, як зміст, вступ, висновки, список 13 використаних джерел не мають порядкового номера. Звертаємо увагу на те, що всі аркуші, на яких розміщені згадані структурні частини роботи, нумерують звичайним чином. Не нумерують лише їх заголовки, тобто не можна друкувати: «1. ВСТУП» або «Розділ 6. ВИСНОВКИ». Номер розділу ставлять після слова «РОЗДІЛ», після номера крапку не ставлять, потім з нового рядка друкують заголовок розділу. Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. В кінці номера підрозділу повинна стояти крапка, наприклад: «2.3.» (третій підрозділ другого розділу). Потім у тому ж рядку наводять заголовок підрозділу. Підпункти нумерують у межах кожного пункту за такими ж правилами, як пункти. Ілюстрації (фотографії, креслення, схеми, графіки, карти) і таблиці необхідно подавати в роботі безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Ілюстрації і таблиці, розміщені на окремих сторінках роботи, вносять до загальної нумерації сторінок. Таблицю, малюнок, розміри якого більше формату А4, враховують як одну сторінку і розміщують у відповідних місцях після згадування у тексті або в додатках. Ілюстрації позначають словом «Рис.» і нумерують послідовно в межах розділу за винятком ілюстрацій, наведених у додатках. Номер ілюстрації повинен складатися з номера розділу та порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка. Наприклад: Рис. 1.2. (другий рисунок першого розділу). Номер ілюстрації, її назву та пояснювальні підписи розміщують безпосередньо під ілюстрацією. Якщо в розділі роботи подано одну ілюстрацію, то її нумерують за загальними правилами. Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках) в межах розділу. У правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують курсивом напис «Таблиця» із зазначенням її номера. Номер таблиці повинен складатися з номера розділу та порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: «Таблиця 1.2» (друга таблиця першого розділу). Якщо в розділі роботи одна таблиця, її нумерують за загальними правилами. При перенесенні частини таблиці на інший аркуш (сторінку) слово «Таблиця» і номер її вказують один раз справа над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть слова «Продовж. табл.» і вказують номер таблиці, наприклад: «Продовж. табл. 1.2». Формули в роботі (якщо їх більше однієї) нумерують у межах розділу. Номер формули складається з номера розділу та порядкового номера формули в розділі, між якими ставлять крапку. Номери формул пишуть біля правого поля аркуша на рівні відповідної формули в круглих дужках, наприклад: (3.1) – перша формула третього розділу. Примітки до тексту і таблиць, в яких наводять довідкові та пояснювальні дані, нумерують послідовно в межах однієї сторінки. Якщо приміток на одному аркуші кілька, то після слова «Примітки» ставлять двокрапку, наприклад: Примітки: 1. ... 14 2. ... Якщо є одна примітка, то її не нумерують і після слова «Примітка» ставлять крапку. Ілюстрації Ілюструють роботу, виходячи з певного загального задуму, за ретельно продуманим тематичним планом, що допомагає уникнути ілюстрацій випадкових, пов'язаних із другорядними деталями тексту, запобігти невиправданим пропускам ілюстрацій до найважливіших тем. Кожна ілюстрація має відповідати тексту, а текст – ілюстрації. Назви ілюстрацій розміщують після їхніх номерів. За необхідності ілюстрації доповнюють пояснювальними даними (підрисунковий підпис). Підпис під ілюстрацією зазвичай має чотири основних елементи: - найменування графічного зображення, що позначається скороченим словом «Рис. » ; - порядковий номер ілюстрації, який вказується без знака номера арабськими цифрами; - тематичний заголовок ілюстрації, що містить текст зі стислою характеристикою зображеного; - експлікацію, яка будується так: деталі сюжету позначають цифрами, що виносять у підпис, супроводжуючи їх текстом. Треба зазначити, що експлікація не замінює загального найменування сюжету, а лише пояснює його. Наприклад: Рис. 2.6. Структура земельного фонду Черкаської області, % [19] Основними видами ілюстративного матеріалу в роботі є: схема, фотографія, діаграма, графік. Не варто оформлювати посилання на ілюстрації як самостійні фрази, в яких лише повторюється те, що міститься у підписі. У тому місці, де викладається тема, пов'язана з ілюстрацією, і де треба вказати на неї, розміщують посилання у вигляді виразу в круглих дужках «(рис. 3.1)» або зворот типу: «...як це видно з рис. 3.1» або «... як це показано на рис. 3.1». 15 Таблиці Цифровий матеріал, як правило, повинен оформлюватися у вигляді таблиць. Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщують над таблицею та друкують симетрично до тексту. Слово «Таблиця» та її назву починають з великої літери. Назву наводять жирним шрифтом. При побудові таблиці її логічний суб'єкт, або підмет (позначення тих предметів, які в ній характеризуються), розміщують у боковику, головці чи в них обох, а не у колонці; а дані, якими характеризується суб'єкт – у колонці, а не в головці чи боковику. Кожен заголовок над графою стосується всіх даних цієї графи, кожен заголовок рядка в боковику – всіх даних цього рядка. Приклад побудови таблиці Таблиця (номер) Назва таблиці Заголовок кожної графи в головці таблиці мусить бути по можливості коротким. Слід уникати повторів тематичного заголовка в заголовках граф, одиниці виміру зазначати у тематичному заголовку, виносити до узагальнюючих заголовків слова, що повторюються. Текст боковика, як і головка, потребує лаконічності. Повторювані слова тут також виносять в об'єднувальні рубрики; загальні для всіх заголовків боковика слова розміщують у заголовку над ним. У колонці повторювані елементи, які стосуються до всієї таблиці, виносять у тематичний заголовок або в заголовок графи; однорідні числові дані розміщують так, щоб їх класи збігалися; неоднорідні – посередині графи; лапки використовують тільки замість однакових слів, які стоять одне під одним. Заголовки граф повинні починатися з великих літер, підзаголовки – з маленьких, якщо вони складають одне речення із заголовком, і з великих, якщо вони є самостійними. Висота рядків повинна бути не меншою від 8 мм. Графу з порядковими номерами рядків до таблиці вносити не треба. Таблицю розміщують після першого згадування про неї в тексті так, щоб її можна було читати без повороту переплетеного блоку роботи або з поворотом за стрілкою годинника. Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на наступну сторінку. При перенесенні таблиці на наступну сторінку назву вміщують |