готовнысть. Брага. Методика комплексного розвитку рухових якостей учнів середніх класів у структурі варіативного модуля Футбол
 Скачать 343.5 Kb.
|
|
ПОЛТАВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.Г. КОРОЛЕНКА Кафедра теорії і методики фізичного виховання, адаптивної та масової фізичної культури Курсова робота На тему: Методика комплексного розвитку рухових якостей учнів середніх класів у структурі варіативного модуля «Футбол» студента ІV курсу групи ФВ - 41 Напряму підготовки 6.010201 Фізичне виховання* Прокопенка Богдана Ігоровича Керівник: Ст. викл. Донець О. В. ___________________________________(підпис)_(Прізвище,_ім’я,_по_батькові)_________________________________'>Значення оцінки ______________ Члени комісії _________________________________ (підпис) (Прізвище, ім’я, по батькові) _________________________________ (підпис) (Прізвище, ім’я, по батькові) _________________________________ (підпис) (Прізвище, ім’я, по батькові) ПОЛТАВА – 2018 Зміст Вступ........................................................................................................3 Розділ І. Загальна характеристика розвитку рухових якостей та їх вікові особливості..............................................................................................................5 1.1. Силові якості та їх параметри. Топографія сили.................................5 1.2. Характеристика швидкісних якостей людини.....................................9 1.3. Гнучкість та її параметри.....................................................................13 1.4. Витривалість і способи її вимірювання..............................................15 1.5. Вікова динаміка природного розвитку стійкості, спритності та рівноваги......................................................................................................19 Розділ ІІ. Основи методики вдосконалення фізичних якостей в різні вікові періоди онтогенезу..................................................................................25 2.1. Загальна характеристика методики удосконалення фізичних якостей людини...........................................................................................25 2.2. Фізичні навантаження та відпочинок як фактори впливу на фізичний розвиток.......................................................................................27 2.3. Адаптація — як основа вдосконалення фізичних якостей...............33Розділ ІІІ Аналіз програмного матеріалу на предмет вдосконалення рухових якостей учнів загальноосвітніх шкіл за варіативним модулем «Футбол».............................................................................................................36 Висновки...............................................................................................................44 Література.............................................................................................................45 Вступ Актуальність дослідження. Сукупність рухових можливостей людини прийнято називати моторикою. Руховими (фізичними) якостями прийнято називати окремі якісно різні сторони моторики людини. Поняття "рухова якість" об'єднує ті сторони моторики, які: 1) виявляються в однакових характеристиках руху і мають одну і ту ж одиницю виміру (наприклад, максимальну швидкість); 2) мають аналогічні фізіологічні і біохімічні механізми і вимагають прояву схожих властивостей психіки. Як наслідок цього методики вдосконалення певної рухової якості мають спільні риси незалежно від конкретного виду руху. Наприклад, витривалість в плаванні і ковзанярському спорті розвивається схожими шляхами, хоча самі ці рухи різні. Вимірниками таких рухових якостей, як м'язова сила, швидкість, витривалість, є сила, швидкість і тривалість (час) руху. Сила, швидкість і тривалість руху знаходяться в певному співвідношенні один з одним. Це співвідношення різне в різних рухових завданнях. Залежності між показниками максимальної сили, швидкості і тривалості в різних рухових завданнях, відмінних значеннями своїх параметрів (вагою снаряда, завдовжки дистанції, заданою швидкістю пересування і т. п.), називають параметричною залежністю. Вони одержані в умовах, коли спортсмени намагалися показати максимальний для себе результат, але зміна параметрів (умов) завдань призводила до того, що ці результати виявлялися різними. При деяких значеннях параметрів (оптимальній вазі штанги або ядра, оптимальній довжині дистанції і ін.), що задаються, спортсмен може показати найбільші величини сили, швидкості і часу. Такі величини називають лімітними (від лат. – межа) показниками відповідного руху (перегони, плавання брасом, стрибка вгору з місця і т. п.) і позначають за допомогою підрядкових символів мм (від латинського виразу – щонайвищий серед максимальних). Так, наприклад, щонайвищі сила і швидкість при штовханні ядра, зареєстровані при штовханні ядер різної ваги. Визначення залежності між лімітними значеннями максимально можливих сили, швидкості і часу з одного боку, і величини максимальної сили, швидкості і часу в окремих рухових завданнях - з іншою. Наприклад, визначення зв'язку між силою розгиначів ніг і швидкістю відштовхування в стрибках і т.д. Подібного роду залежності між силою і швидкістю, і іншими, називають непараметричними. Вимірниками таких рухових якостей, як м'язова сила, швидкість і витривалість, є їх максимальні (зокрема, лімітні) значення відповідних рухових завдань. Висока актуальність зазначеної проблематики зумовила вибір теми нашого дослідження: „Особливості розвитку фізичних якостей у школярів різного віку”. Об’єкт дослідження – рухова діяльність спортсмена. Предмет дослідження – біомеханічні особливості прояву та контролю за руховими якостями. Мета дослідження – визначити та сформулювати основні біомеханічні характеристики рухових якостей людини. Завдання дослідження: Розробити загальну характеристику розвитку рухових якостей та їх вікових особливостей. Вдосконалити методику розвитку фізичних якостей в різні вікові періоди онтогенезу. Здійснити аналіз програмного матеріалу на предмет вдосконалення рухових якостей. Розділ І. Загальна характеристика розвитку рухових якостей та їх вікові особливості. 1.1. Силові якості та їх параметри. Топографія сили. Силою дії людини називається сила дії його на зовнішнє фізичне оточення, що передається через робочі точки тіла. Прикладом можуть бути сила тиску на опору, сила тяги за рукоятку станового динамометра і т.п. Сила дії людини (СДЛ), як і всяка інша сила, може бути представлена у вигляді вектора і визначена вказуванням: 1) напряму, 2) величини і 3) точки прикладення [12]. Сила дії людини залежить від стану даної людини і його вольових зусиль, тобто прагнення проявити ту або іншу величину сили, зокрема максимальну силу, а також від зовнішніх умов, зокрема від параметрів рухових завдань. Силові якості характеризуються максимальними величинами сили дії (Fmm), яку може проявити та або інша людина. Замість терміну "силові якості" використовують також терміни "м'язова сила", "силові можливості", "силові здібності". Найпоширенішою є наступна класифікація силових якостей:
Залежність сили дії від параметрів рухових завдань Розглянемо залежність сили дії від таких характеристик рухових завдань, як: а) швидкість ланки тіла, що рухається б) напрям руху. Зв'язок "сила дії – швидкість". Якщо штовхати ядра різної ваги, вимірюючи швидкість вильоту ядра і проявлену силу дії, то сила і швидкість знаходитимуться в обернено пропорційній залежності: чим вище швидкість, тим менше проявлена сила, і навпаки. В крайньому випадку, коли ядро буде настільки важким, що його вже не можна зсунути з місця, можна проявити найбільшу силу дії (статичне зусилля, швидкість рівна нулю). Навпаки, при русі вільної руки (маса "ядра", а отже, і сила дії, прикладена до нього, рівні нулю) швидкість буде найбільшою. При штовханні звичайного ядра швидкість і сила мають якісь середні величини. Коли залежність "сила – швидкість" вивчається в лабораторних умовах на ізольованих мишах, виходить вельми точна залежність, що характеризується рівнянням Хілла. "Крива Хилла" зберігає свою форму, якщо в експерименті вдається зареєструвати силу і швидкість скорочення окремого м'яза у людини (це поки можна зробити тільки на хворих після певних ортопедичних операцій). При реєстрації ж сили дії, обумовленою сукупною активністю багатьох м'язів, картина дещо складніше. Так, в односуглобових рухах залежність, як правило, повністю зберігається. В багатосуглобових рухах в зонах дуже великих сил або дуже великих швидкостей характер залежності іноді міняється (наприклад іноді ядро вагою 150 гр метають далі, ніж - 80 гр). Вибір положення тіла при тренуванні сили При виборі силових вправ перш за все необхідно переконатися в тому, що в них будуть активні саме ті м'язи, силу яких треба збільшити. При цьому слід мати на увазі, що часом навіть невеликі зміни положення тіла можуть привести до того, що активними стануть абсолютно інші м'язові групи. Вибір різних положень тіла при виконанні силових вправ призводить до того, що найбільше натягнення активних м'язів відбувається при різній їх довжині. Експериментально показано (Л. М. Райцин), що тренування силових якостей при розтягнутому положенні активних м'язових груп викликає менший приріст силових показників, але більш високе їх перенесення на нетреновані положення тіла (в порівнянні з тренуванням при укороченому положенні тренованих м'язів). Навпаки, якщо максимальне натягнення активних м'язів має місце при найбільшому їх укороченні, силові якості ростуть швидше. Проте в цьому випадку перенесення на нетреновані положення тіла істотно нижче, ніж при тренуванні в умовах подовженого стану активних м'язів. При одній і тій же силі дії і різних позах величини сил і силових моментів, діючих в окремих суглобах, можуть бути абсолютно різні. При неправильно вибраній позі сили можуть стати настільки великими, що приведуть до травми. Такі – небезпечні – пози тіла називають критичними. При правильній техніці виконання вправи спортсмен уникає критичних поз (тобто не перенавантажує небезпечно м'яза і зв'язки якого-небудь суглоба) [11, 25]. Топографія сили Співвідношення максимальної сили дії різних м'язових груп одержало назву топографії сили. Щоб одержати відносно повне уявлення про топографію сили у якої-небудь людини, треба зміряти силу можливо більшого числа його м'язових груп. У людей, що не займаються спортом, звичайно краще всього розвинені м'язи, протидіючі силі тяжіння (так звані антигравітаційні м'язи): розгиначі спини і ніг, згиначі рук. Неправильна топографія сили може перешкоджати оволодінню раціональною технікою навіть в тому випадку, якщо сила окремих м'язових груп сама по собі достатня для успішного навчання. Скажімо, початківців штовхачів ядра, у яких сила розгиначів рук відносно перевершує силу нижніх кінцівок, важко навчити раціональній техніці штовхання. Вони прагнуть виконати його в основному за рахунок руху штовхаючої руки і мало використовують могутні м'язи ніг і тулуба. Вікові особливості розвитку сили. Вперше максимальну довільну силу м'язів (МДС) можна визначити у дітей віком 4-5 років. Найбільш виражений приріст МДС м'язів спостерігається в період з 13-14 до 16-18 років. В розвитку МДС м'язів згиначів і розгиначів встановлено ряд вікових особливостей. Таблиця 1. Максимальна довільна сила м'язів (кг) в залежності від віку  Розвиток м'язової маси у дітей іде паралельно із збільшенням продукції андрогенів. Перша активізація їх синтезу статевими залозами спостерігається в 6-7-річному віці, в цей же період помітно потовщуються і м'язові волокна (міофібрилярна гіпертрофія), збільшується відносна МДС м'язів. Дещо пізніше, з настанням статевого дозрівання (11-15 років), спостерігається друге посилення продукції андрогенів і відповідно посилення синтезу м'язових білків як у хлопчиків, так і у дівчаток. Після статевого дозрівання темпи розвитку м'язової маси у хлопчиків зберігаються, а у дівчаток - суттєво знижуються [16]. Розвиток сили м'язів в онтогенезі відбувається нерівномірно. Досить інтенсивно сила розвивається в період до 9 років, далі гальмується, а з 11 років поступово збільшується (особливо інтенсивно в період з 13-14 років із 16-17 років), досягаючи в 18-ти річному віці величини дорослих осіб. В ці ж періоди спостерігається суттєве вдосконалення механізмів анаеробно-гліколітичного енергозабезпечення рухової діяльності. Розвиток сили м'язів з віком у хлопчиків і у дівчаток має ряд особливостей. До 7-8-річного віку сила м'язів хлопчиків і дівчаток майже однакова. В 10-12 років у дівчаток сила м'язів розгиначів тулуба більша, ніж у хлопчиків. Приблизно з 12-річного віку спостерігається переважний розвиток сили м'язів у хлопчиків (в 13-15 річному віці сила м'язів у хлопчиків на 30% більша ніж у дівчаток). До 17-річного віку ця різниця в силі м'язів дівчаток і хлопчиків стає найбільшою. Оскільки заняття силовими вправами з використанням додаткової (особливо великої) ваги в ранньому та середньому шкільному віці негативно впливає на розвиток скелету і вдосконалення вегетативних функцій, їх використання на уроках фізичної культури належить обмежувати. В молодшому і середньому шкільному віці не доцільно форсувати розвиток власне-силових здібностей. Обмежуючи статичні напруження в цей період, перевагу належить надавати вправам швидкісно-силової спрямованості. Першочерговим завданням силової підготовки школярів є розвиток м'язових груп спини і живота, які зумовлюють формування належної постави, а також тих м'язових груп, які в повсякденному житті розвиваються недостатньо (м'язи тулуба, відповідні м'язи кінцівок, м'язи задньої поверхні стегна тощо) [16]. 1.2. Характеристика швидкісних якостей людини Швидкісні якості характеризуються здатністю людини здійснювати рухові дії в мінімальний для даних умов відрізок часу. При цьому передбачається, що виконання завдання триває невеликий час і стомлення не виникає. Прийнято виділяти три основні (елементарні) різновиди прояву швидкісних якостей: швидкість одиночного руху (при малому зовнішньому опорі) частоту рухів латентний час реакції Між показниками швидкості одиночного руху, частоти рухів і латентного часу реакції у різних людей кореляція дуже мала. Наприклад, можна відрізнятися дуже швидкою реакцією і бути відносно повільним в рухах і навпаки. Маючи це на увазі, говорять, що елементарні різновиди швидкісних якостей відносно незалежні один від одного. В практиці доводиться звичайно зустрічатися з комплексним проявом швидкісних якостей. Так, в бігу спринту результат залежить від часу реакції на старті, швидкості окремих рухів (відштовхування, відомості стегон в безопорній фазі) і частоти кроків. Швидкість, що долише тільки від швидкісних якостей спортсмена, але і від інших причин (наприклад, швидкість бігу – від довжини кроків, а та, у свою чергу, від довжини ніг, сили і техніки відштовхування), тому вона лише побічно характеризує швидкісні якості, і при детальному аналізі саме елементарні форми прояву швидкісних якостей виявляються самими показовими. В рухах циклічного характеру швидкість пересування безпосередньо визначається частотою рухів і відстанню, що проходиться за один цикл (завдовжки "кроку"). Із зростанням спортивної кваліфікації (а отже, і із збільшенням максимальної швидкості пересування) обидва компоненти, визначаючі швидкість пересування, як правило, зростають. Проте в різних видах спорту по-різному. Наприклад, в бігу на ковзанах основне значення має збільшення довжини "кроку", а в плаванні – приблизно в рівній мірі обидва компоненти. При одній і тій же максимальній швидкості пересування у різних спортсменів можуть бути значні відмінності в довжині і частоті кроків [3, 6]. Динаміка швидкості Динамікою швидкості називається зміна швидкості тіла, що рухається. В спорті існують два види завдань, що вимагають прояву максимальної швидкості. В першому випадку необхідно показати максимальну миттєву швидкість (в стрибках – до моменту відштовхування; в метанні – при випуску снаряда і т. п.); динаміку швидкості при цьому вибирає сам спортсмен (наприклад, він може почати рух трохи швидше або повільніше). В другому випадку необхідно виконати з максимальною швидкістю (в мінімальний час) весь рух (приклад: біг спринту). Тут теж результат залежить від динаміки швидкості. Наприклад, в бігу спринту якнайкращий результат досягається в тих спробах, де миттєві швидкості на окремих відрізках стартового розгону не є максимальними для даної людини. В багатьох рухах, виконуваних з максимальними швидкостями, розрізняють дві фази: 1) збільшення швидкості (стартового розгону), 2) відносної стабілізації швидкості. Характеристикою першої фази є стартове прискорення, другої – дистанційна швидкість. Здатність швидко набирати "свою" максимальну швидкість і здатність пересуватися з великою швидкістю відносно незалежні один від одного. Дійсно, найсильніші спринтери досягають своєї максимальної швидкості в бігу приблизно за той же час, що і новачки, – через 5 – 6с з моменту відходу із старту. Можна володіти хорошим стартовим прискоренням і невисокою дистанційною швидкістю і навпаки. В одних видах спорту головним є стартове прискорення (баскетбол, теніс, хокей), в інших важлива лише дистанційна швидкість (стрибки в довжину), в третіх істотно і те і інше (біг спринту). |