ТЕМА-1-ТЕОРЕТИЧНІ-ОСНОВИ-БЕЗПЕКИ-ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ. М.І. Пирогова Кафедра медицини катастроф та військової медицини затверджую завідувач курсу мк та вм доц. М. В. Матвійчук Протокол засідання
 Скачать 83.35 Kb.
|
|
Вінницький національний медичний університет ім. М.І.Пирогова Кафедра медицини катастроф та військової медицини „ЗАТВЕРДЖУЮ” Завідувач курсу МК та ВМ ___________ доц. М.В.Матвійчук Протокол засідання кафедри №__28__ від __серпня_______2020 р. МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ ДО практичного заняття для стоматологічного факультету з дисципліни Безпека життєдіяльності Тема 1: Теоретичні основи безпеки життєдіяльності Вінниця - 2020 А. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ Тема 1: Теоретичні основи безпеки життєдіяльності Кількість академічних годин – 2. Вид проведення заняття – практичне заняття. Місце проведення заняття – клас кафедри. Мета заняття: 5.1.Навчальна мета: 5.1.1. Загальна: поглиблення і закріплення студентами теоретичних знань та практичних умінь, необхідних при визначенні принципів безпеки при забезпеченні нормальної життєдіяльності людини. 5.1.2. Конкретна: студент повинен знати класифікацію небезпек, концепцію допустимого ризику. 5.1.3.Виховна мета – формування у студентів морально-психологічних якостей, необхідних майбутньому лікарю. Навчально-методичне та матеріально-технічне забезпечення: 6.1.Література: 6.1.1.Основна література: Безпека життєдіяльності: Навч. Посібник / За ред. Є.П.желібо і В.М.Пічі. – Київ: «Каравела»; Львів: «Новий Світ-2000», 2001. – 320 с. Безпека життєдіяльності, основи охорони праці : навч. посіб. / О.П. Яворовський, В.М. Шевцова, В.І. Зенкіна та ін. ; за заг. ред. О.П. Яворовського. - К.: ВСВ «Медицина», 2015. -- 288 с. Безпека життєдіяльності: підручник / Л.Е. Піскунова, В.А. Прилипко, Т.О. Зубок. – К.: ВЦ «Академія», 2014. – 224 с. Зеркалов Д.В. Безпека життєдіяльності. Навч. посіб. - К.: Основа, 2011. - 526 с. Охорона праці та безпека життєдіяльності населення у надзвичайних ситуаціях / І.В.Кочін, Г.О.Черняков, П.І.Сидоренко та ін. / За ред. І.В.Кочіна. – К.: Здоров’я, 2005. – 432 с. Яремко З.М. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 320 с. Безпека життєдіяльності, основи охорони праці: Навч. Посібник / За ред. Проф..О.П.Яворовського. – Київ ВСВ «Медицина», 2015. – 288 с. 6.1.2. Додаткова література: Пистун И.П., Березовецкий А.П., Тубальцев А.Н. Безопасность жизнедеятельности. – Львов: Афиша, 2003. – 336 с. Фефилова Л.К. Безопасность жизнедеятельности и медицина катастроф: Учебник. – М.: Медицина, 2005. 6.1.2. Схеми, відеофільми. 6.1.3. Технічні засоби навчання: - телевізор; мультимедійний проектор. 7. Навчальні питання: Безпека життєдіяльності як наука і навчальна дисципліна. Основні завдання предмета. Зв'язок дисципліни «Безпека життєдіяльності» з іншими науковими дисциплінами. Системно-структурний підхід і системний аналіз як методологічна основа БЖД Психологія безпеки Закони, принципи, аксіоми, на яких базується безпека життєдіяльності. Аксіома про потенційну небезпеку. Класифікація небезпек та їх джерела (носії). Оцінка небезпек. Поняття про ризик. Поняття про прийнятний (допустимий) ризик. Заходи щодо зменшення ризику (управління ризиком). Навчальні питання Основні поняття та визначення безпеки життєдіяльності Навчальна дисципліна «Безпека життєдіяльності, основи охорони праці» відображає сучасні тенденції розв'язання проблем безпеки людини, враховуючи досвід європейської системи освіти у сфері ризику, що відповідає Концепції ООН та інших міжнародних документів. Безпека життєдіяльності (БЖД) - це галузь наукових знань, яка вивчає природу небезпек, що загрожують людині і навколишньому світу, закономірності їх формування і прояву, способи запобігання небезпекам, захисту від них і шляхи ліквідації їхніх наслідків. Розвиваючись знання про безпеку життєдіяльності людини зумовлюють як диференціацію дисциплін, з якими тісно пов'язана БЖД, так і посилення інтеграційного зв'язку з цими дисциплінами. БЖД пов'язана з багатьма науковими дисциплінами - філософією, психологією, соціологією, екологією, охороною праці, цивільним захистом, фізіологією людини, гігієною, ергономікою та багатьма іншими, від яких ввібрала значну кількість термінів, понятійних категорій і теоретичних засад Зв'язок БЖД із базовими дисциплінами  Безпека життєдіяльності — інтегральна наука, що вивчає процеси взаємодії людини з внутрішнім та навколишнім середовищем у всіх сферах життєдіяльності людини. Життя – одна з форм існування матерії, яку відрізняє від інших здатність до розмноження, росту, розвитку, активної регуляції свого складу та функцій, різних форм руху, можливість пристосування до середовища та наявність обміну речовин і реакції на подразнення. Діяльність - вся сукупність видів людської активності. Діяльність відрізняє людину від інших живих істот. Це специфічно людська ознака і є необхідною умовою існування людського суспільства. Форми діяльності різноманітні. Узагальнена модель діяльності людини охоплює практичні, інтелектуальні і духовні процеси, які протікають в побуті, громадській, культурній, виробничій, науковій та інших сферах життя. Життєдіяльність - процес збалансованого існування та самореалізації індивіда, групи людей, суспільства і людства загалом в єдності їхніх життєвих потреб та можливостей. Життєдіяльність є комплекс взаємозв’язків у системі “Людина - життєве середовище”. Ергономіка — наука, що вивчає допустимі фізичні, нервові та психічні навантаження на людину в процесі праці, проблеми оптимального пристосування навколишніх умов виробництва для ефективної праці. Безпека - це збалансований стан людини, соціуму, держави, природних, антропогенних систем (за експертною оцінкою), а безпека людини – стан захищеності особи та суспільства від ризику. Одиниці виміру безпеки – стан здоров’я людини та стан (якість) навколишнього середовища (Л.Б.Василенко, 2001. – С.20). БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ (БЖД) – це галузь знання та науково-практичної діяльності, спрямованої на вивчення загальних закономірностей виникнення небезпек, їх властивостей, наслідків впливу їх на організм людини, основ захисту здоров’я та життя людини і середовища її проживання від небезпек, а також на розробку і реалізацію відповідних засобів та заходів щодо створення і підтримки здорових та безпечних умов життя і діяльності людини як в повсякденних умовах побуту та виробництва, так і в умовах надзвичайних ситуацій. Метою освіти із БЖД є підготовка людини до активної участі в забезпеченні тривалого повноцінного життя в суспільстві, яке динамічно змінюється. Завдання дисципліни «Безпека життєдіяльності» — навчити студентів: ідентифікувати потенційні небезпеки, тобто розпізнавати їх вид, визначати просторові та часові координати, величину та імовірність їх прояву; визначати небезпечні, шкідливі та вражаючі фактори, що породжуються джерелами цих небезпек; прогнозувати можливість впливу небезпечних та шкідливих факторів на організм людини, а вражаючих факторів на безпеку системи «людина-життєве середовище»; використовувати нормативно-правову базу захисту особистості та навколишнього середовища, прав особи на працю, медичне забезпечення, захист у надзвичайних ситуаціях тощо; розробляти заходи на застосовувати засоби захисту від дії небезпечних, шкідливих та вражаючих факторів; запобігати виникненню надзвичайних ситуацій, а в разі їх виникнення приймати адекватні рішення та виконувати дії, спрямовані на їх ліквідацію; використовувати у своїй практичній діяльності громадсько- політичні, соціально-економічні, правові, технічні, природоохоронні, медико-профілактичні та освітньо-виховні заходи, спрямовані на забезпечення здорових і безпечних умов існування людини в сучасному навколишньому середовищі; планувати заходи щодо створення здорових і безпечних умов життя та діяльності у системі «людина — життєве середовище»; формування культури людини у сфері безпеки, тобто відповідних моральних цінностей, поглядів, поведінки тощо. Об'єктом вивчення БЖД є комплекс явищ і процесів у системі «людина – середовище існування», що негативно впливають на людину і природне середовище (в глобальному масштабі – на біосферу Землі). З метою докладного аналізу взаємозв'язків у якості складових узагальненої системи «людина – середовище існування», виділяються наступні основні підсистеми: 1. «Людина – природне середовище». Причому, поняття «природне середовище» містить у собі флору і фауну, мікро- і макроорганізми, що являють собою біосферу Землі; 2. «Людина – виробниче середовище». У цю підсистему, у свою чергу входять такі, наприклад, як «людина – машина», «людина – робоча зона»; 3. «Людина – середовище проживання» («людина – міське середовище» чи «людина – сільське середовище») 4. «Людина – житлове середовище» («людина – побутове середовище»); 5. «Людина – соціальне середовище». Ця підсистема охоплює взаємозв’язки людини, як індивідуума, в усіх перерахованих вище підсистемах. У процесі еволюції людини сформувалася також підсистема «виробниче середовище – природне середовище», яка називається техносферою. Область техносфери, поширюючись на атмосферу, гідросферу і літосферу, робить свій негативний вплив як на фауну, так і на флору Землі, вносить елемент порушення в динамічний рівноважний стан системи «людина – середовище існування». Виходячи зі структури й існуючих взаємозв'язків системи «людина – середовище існування» випливає, що наука «Безпека життєдіяльності» вивчає негативні фактори, їхній вплив на людину і навколишнє, виробниче, побутове, міське середовище, як в умовах повсякденного життя, так і при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного і природного походження. Системно-структурний підхід і системний аналіз як методологічна основа БЖД Реалізація аспектів діяльності людини можлива в умовах її безпечного існування. За ДСТУ 2293-99, безпека -- це стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди. Це невід'ємна складова характеристики стратегічного напряму людства, визначеного ООН як «сталий розвиток суспільства, який веде до економічного, соціального, культурного і духовного зростання, сприяє гуманізації менталітету громадян та збагаченню позитивного загальнолюдського досвіду». На Конференції ООН у 1992 р. у Ріо-де-Жанейро було прийнято документ «Порядок денний на ХХІ століття» і розроблено висновок про необхідність глобального партнерства держав для досягнення стабільного соціального та економічного розвитку суспільства. Предметом вивчення гігієни є колективне та індивідуальне здоров'я людей у постійному взаємозв'язку з факторами навколишнього середовища (фізичними, хімічними, біологічними, психогенними), а БЖД -- комплекс явищ і процесів (природних, техногенних, соціально-політичних, комбінованих) у середовищі існування, які негативно впливають на людину (життя, здоров'я) і природне середовище (біосферу Землі) та засоби захисту від них. Метою вивчення гігієни є збереження і зміцнення здоров'я як окремої людини, так і колективу, популяції, суспільства в цілому під впливом факторів довкілля, а ціллю вивчення БЖД -- збереження здоров'я, життя людини в сучасних умовах проживання на всіх стадіях життєвого циклу, захист людини і природи від небезпек природного, соціально-політичного і комбінованого походження та створення комфортних умов для життєдіяльності людини. Завданням гігієни є вивчення популяційного та індивідуального здоров'я, проведення якісної і кількісної характеристики чинників довкілля, наукове обгрунтування їх гранично допустимого рівня (ГДР), запровадження гігієнічних нормативів у практику, професійне прогнозування санітарно-гігієнічної ситуації в селищі, місті, регіоні, країні в цілому. Завдання БЖД полягає у комплексній оцінці багатофакторного впливу негативних факторів середовища існування на життя, здоров'я і працездатність людини, забезпечення комфортних умов існування людини на всіх стадіях життєвого циклу й контролю нормативно-допустимих рівнів впливу негативних факторів на людину та природне середовище, розробці й реалізації нових методів і засобів захисту людини та навколишнього середовища від дії негативних факторів, моделюванні надзвичайних ситуацій. Безпека життєдіяльності як порівняно нова галузь знань, що виникла на стику природничих, гуманітарних і технічних наук, використовує їх методи, водночас розробляючи власні. Комплексний характер БЖД зумовлює застосування сукупності методів різних наук. У природі та суспільстві всі явища взаємопов’язані та взаємообумовлені, тобто кожне з них має певні причини і наслідки, тому методологічним принципом БЖД є системно-структурний підхід. Системно-структурний підхід — напрям методології досліджень, що полягає у вивченні об'єкта як цілісної множини елементів у сукупності відношень і зав’язків між ними, тобто розгляді об'єкта як системи. Основним методом системного підходу є системний аналіз сукупність методологічних засобів, які використовують для підготовки та обґрунтування рішень стосовно складних питань, що існують або виникають у системах. Кожна система с сукупністю взаємопов’язаних елементів, які взаємодіють між собою з метою досягнення певних цілей. До таких складових належать не лише матеріальні об’єкти, а й відносини між ними. Системи мають свої властивості, які не характерні для елементів, що її утворюють. Будь-яка система є складовою іншої, а окремі елементи її можна розглядати як самостійні системи. У БЖД вивчають систему «людина — життєве середовище». Системний аналіз у безпеці життєдіяльності — методологічні засоби, які використовують для визначення небезпек, що виникають у системі «людина — життєве середовище» або на рівні її складових, та їх впливу на самопочуття, здоров'я і життя людини. Проблеми безпеки життя особистості чи групи потрібно вивчати у зв’язку з екологічними, економічними, технологічними, соціальними, організаційними та іншими компонентами системи, до якої вони належать. Кожен із цих елементів впливає на інший, і всі перебувають у складній взаємозалежності. Вони позначаються на рівні життя, здоров’ї, добробуті, соціальних відносинах, від яких залежать стан духовної та матеріальної культур, характер і темпи їх розвитку. Системно-структурний підхід у системі «людина — життєве середовище» є не лише основною вимогою до розвитку теоретичних засад БЖД, а й важливим засобом удосконалення діяльності, спрямованої на забезпечення сприятливих і безпечних умов існування. Психологія безпеки Однією з галузей психології праці є психологія безпеки. Її мета полягає у сприянні активній життєдіяльності, гармонійним відносинам, свідомому та активному ставленню до праці. Психологія безпеки - галузь психології праці, що вивчає такий стан суспільної свідомості, в якому суспільство загалом і кожна людина зокрема сприймають існуючу якість життя як адекватну і надійну, оскільки вона створює реальні можливості для задоволення особистих і соціальних потреб громадян нині і дає їм підстави для впевненості в майбутньому. Вона намагається розв’язати свої завдання шляхом вивчення психічних чинників — психічних явищ, що регулюють поведінку і діяльність людини: увагу, відчуття, емоційне життя, мислення, волю та ін. Ці явища відіграють важливу роль у формуванні відносин між людьми, підвищенні ефективності трудової діяльності. У межах психології безпеки досліджують також проблеми безпеки праці з погляду їх подолання методами психологічної науки. Це може привести до успіху лише тоді, коли вони є органічною складовою цілісної системи заходів щодо охорони життєдіяльності. Психологія безпеки покликана сприяти відпрацьовуванню безпечних прийомів праці, розкривати причини та шкідливі наслідки неправильної поведінки на робочому місці. Характер трудової діяльності людини визначається не тільки фізичним навантаженням, а й величиною нервового та емоційного напруження, ритмом і темпом роботи, її монотонності, обсягу сприймання і перероблення інформації. Від цього залежать встановлення раціонального режиму праці і відпочинку, організація робочого місця, проведення професійного добору та вибір професійної орієнтації тощо. На безпеку праці людини впливає її психічний стан: конфлікти, втома, захворювання, залежність від наркотичних засобів, особливості психіки людини. За наявності небезпечних чинників (рухомі деталі машин, захаращення проходів, погане освітлення тощо) та пригніченого стану психіки частіше трапляються нещасні випадки. З огляду на це поряд із забезпеченням належного стану обладнання і виробничого середовища керівництво підприємств і їх підрозділів має приділяти увагу підвищенню надійності людського чинника в системі «людина — машина — середовище». Необхідно не тільки підвищувати якість навчання та інструктажу персоналу з питань охорони праці, а й проводити відповідну психологічну роботу. Безпека поведінки людини на виробництві залежить від: стану безумовних рефлексів, якими людина несвідомо реагує на різні небезпеки, що загрожують її організму (наприклад, самовільне відсунення руки від гарячого предмета); психофізіологічних якостей, які виявляються в чутливості до сигналів небезпеки, швидкісних можливостях реагувати на такі сигнали, емоційних реакціях на небезпеку, визначенні небезпечної ситуації і реагуванні на неї (наприклад, стан тривоги загострює почуття небезпеки, стан втоми зменшує можливості людини щодо визначення і протидії їй); професійних якостей та досвіду людини; мотивації до безпечної праці (різні люди по-різному ставляться до праці та заходів безпеки). Людина здатна гнучко використовувати свої можливості для досягнення результатів та усунення небезпеки. Наприклад, невисокі біологічні і психофізіологічні якості протидії небезпеці можна компенсувати розвитком професійних навичок і високою мотивацією до дотримання безпеки праці. Політика підприємства в галузі охорони праці має бути спрямована на колективний пошук шляхів запобігання нещасним випадкам. Важливо сформувати психологічний настрій у колективі, зорієнтований на безпеку праці. Виховання мотиву безпечної праці можна посилити моральним і матеріальним стимулюванням. Дієві заходи слід спрямовувати на поліпшення психологічного і фізичного стану працівника — безпосереднього виконавця робіт. Причиною більшості нещасних випадків (до 75%) є людський чинник, тому профілактична робота має бути зосереджена на ранній діагностиці профпатологій і хворобливого стану нервової системи. Працівники зобов’язані знати і виконувати інструкції з охорони праці під час роботи, однак в них неможливо передбачити все. Тому важливо виховувати в працівників здатність спостерігати, бути обачливими та обережними. Причинами травматизму часто є недосконала організація праці та поганий настрій, втома, конфлікти в колективі, а отже, незадовільний психологічний клімат. Істотно впливає на працездатність порушення ритму праці та відпочинку. Тому при визначенні режиму робочого дня змінні графіки необхідно складати так, щоб тривалість міжзмінного відпочинку робітників з урахуванням внутрішніх змінних перерв становила не менше, ніж подвійна тривалість робочого часу попередньої зміни. Встановлену законодавством тривалість робочого часу адміністрація не може збільшити навіть за згоди працівника. На стан самопочуття, працездатність, надійність людини також впливають біоритми. Отже, соціально-психологічні методи управління охороною праці основані на використанні комплексу взаємопов’язаних чинників: знання вимог безпеки праці, уміння, навички безпечної роботи, мотиви, професійне виконання, моральне стимулювання за дотримання правил безпеки, науково обґрунтованого режиму праці та відпочинку, пропаганда охорони праці, лікувально-профілактичні заходи, гуманізація праці. Закони, принципи, аксіоми, на яких базується безпека життєдіяльності. Аксіома про потенційну небезпеку Сучасна БЖД базується на сукупності законів, правил, принципів і аксіом, які відображають найважливіші закономірності різних взаємодій. Зокрема, аксіома про потенційну небезпеку зазначає, що все, що оточує людину (матерія, процеси, інформація), є для неї потенційно небезпечним. Потенційна небезпека -- це універсальна властивість процесу взаємодії людини і середовища існування на всіх стадіях життєвого циклу. Кожний об'єкт матеріального світу, що містить енергетичні. хімічні чи біологічно активні компоненти, характеризується тим чи іншим ступенем небезпек. Ця аксіома має виняткове методологічне й пізнавальне значення. З неї випливає висновок про те, що незважаючи на захисні заходи завжди зберігається деякий надлишковий ризик. Науку, яка займається класифікацією небезпек, називають таксономією. Залежно від конкретних потреб використовують класифікації небезпек за різними критеріями: часом дії (імпульсивні та кумулятивні): Під імпульсними небезпеками розуміють такі, негативний вплив яких на людину і середовище існування виявляється безпосередньо після реалізації небезпеки. Рівень негативних наслідків таких небезпек знижується з плином часу; кумулятивні небезпеки характеризуються підвищенням рівня небезпеки в протягом деякого періоду часу після їхньої реалізації; локалізацією (пов’язані з літо-, гідро-, атмосферою і космосом); наслідками (захворювання, смертність, скорочення тривалості життя, дестабілізація суспільства); масштабами (глобальні, державні, регіональні, місцеві; сферою прояву (виробничі, військові, дорожньо-транспортні, побутові, спортивні); структурою (прості та похідні); походженням (природні, техногенні, соціальні, політичні, комбіновані) Комбіновані джерела небезпек поділяють на такі підгрупи: природно-техногенні (смог, кислотні дощі, погіршення родючості ґрунтів); природно-соціальні (наркоманія, епідемії, інфекційні та венеричні захворювання), соціально-техногенні (професійні захворювання, професійний травматизм). Усі небезпеки певною мірою спричинені вражаючими (негативними) факторами. Уражуючими є такі чинники життєвого середовища, які за певних умов завдають шкоди як людям, так і системам життєзабезпечення людей, призводять до матеріальних збитків. Уражуючі фактори - чинники, що спричиняють виникнення і розвиток патологічного процесу у людини і викликають необхідність надання медичної допомоги. За своїм походженням уражуючи фактори можуть бути: фізичні (в тому числі енергетичні): ударна хвиля, електромагнітне, іонізуюче випромінювання, об’єкти, що рухаються з великою швидкістю або мають високу температуру; хімічні: хімічні елементи, речовини та сполуки, що негативно впливають на організм людей, фауну, флору; біологічні: тварини, рослини, мікроорганізми; соціальні: збуджений натовп людей; психофізіологічні. Залежно від наслідків впливу конкретних вражаючих факторів на організм людини вони в деяких випадках поділяються на: шкідливі небезпечні Шкідливі – такі чинники життєвого середовища, які призводять до погіршання самопочуття, зниження працездатності, можуть викликати захворювання і навіть призвести до смерті як наслідку захворювання. Небезпечні – такі чинники життєвого середовища, які призводять до травм, опіків, обморожень чи раптове погіршання здоров’я. Квантифікація — це введення кількісних характеристик для оцінки складних понять, що визначаються якісно. Застосовуються чисельні, бальні та інші прийоми квантифікації. Таксономія небезпек – класифікація і систематизація явищ і процесів, що можуть нанести шкоду здоров'ю людині. На практиці досягти нульового рівня ризику, тобто абсолютної безпеки, неможливо. Через це вимога абсолютної безпеки, що приваблює своєю гуманністю, може обернутися на трагедію для людей. Обов'язковими елементами розвитку небезпеки є тріада: «джерело небезпеки -- причина (умова) - - небезпечна ситуація». У медицині жодний метод діагностики, лікування (використання хірургічних методів, лікарських засобів, радіопрепаратів, електроенергії, ультразвукових коливань), профілактики (дотримання протиепідемічного режиму фізичними та хімічними методами, вакцинація) не гарантує абсолютної безпеки для лікарів і пацієнтів, однак медична наука намагається наблизитися до цієї мети. З часом можливості людства відносно визначення небезпек та причин їх виникнення удосконалюються, посилюється контроль з метою зниження ризику до прийнятного рівня при роботі в цій та інших галузях. Будь-які наслідки реалізації небезпек -- це шкода. Кожен окремий вид шкоди має своє кількісне вираження. Наприклад, кількість загиблих, поранених чи хворих, площа зараженої території, вартість зруйнованих споруд тощо. Таблиця 2 Категорії серйозності небезпек(за Є.П.Желібо і співав., 2001)
Критерії потрібні для профілактики небезпек і забезпечення безпеки життєдіяльності 5.Оцінка небезпек. Поняття про ризик. Поняття про прийнятний (допустимий) ризик. Небезпека в будь-якій сфері діяльності має кількісну характеристику і залежить від багатьох чинників, які постійно змінюються в часі. Одним із найхарактерніших проявів небезпеки є ризик. Ризик дії чи ризик бездіяльності наявний у 90% причин аварій, травм на виробництві. Поняття «ризик» не має однозначного визначення. Відсутня загальновизнана система термінів у оцінюванні ризику. Найчастіше застосовують поняття «небезпека» і «ризик». Трактування цих термінів не узгоджені, тому важливо дати точне їх визначення, яке б відображало взаємозв’язки і суперечності між суспільством, навколишнім середовищем та найновішими технологіями. Джерелом небезпеки і ризику для здоров’я людини можуть бути суспільство, навколишнє середовище і техніка разом або кожний із цих факторів окремо, тобто можна виокремити джерела небезпеки і ризику природного, соціального або природно-соціального генезу (розвитку). У найширшому трактуванні ризик розуміють як вчинок, який здійснюють в умовах невизначеності, однак ризиком може бути і пасивність, бездіяльність. Як правило, людина ризикує, щоб досягти бажаної мети, або уникнути фізичної небезпеки. Отже, ризик можна розцінювати і як небезпечну умову, і як вчинок (небезпечну дію людини як елемента системи). Ризик — статистична частота ймовірності виникнення небезпек, тобто несприятливих обставин, які можуть реалізуватися в небажану подію; кількісна характеристика небезпек. Наслідки або кількісна оцінка збитків, заподіяних небезпекою, залежать від багатьох чинників, наприклад, від чисельності людей, які перебували у небезпечній зоні, кількості та якості матеріальних цінностей, що постраждали, природних ресурсів, перспективності зони тощо. У структурі предметної діяльності ризик виконує різноманітні психологічні функції. Він може бути і метою діяльності людини, і її мотивом, якщо вона прагне гострих відчуттів. Психологи вважають, що потреба в ризику є у кожного. Ступінь ризику (R) визначається як відношення кількості подій з небажаними наслідками, що вже сталися (n) до максимально можливого їх числа (N) за конкретний період часу:  де: R – ризик за певний період часу, n – кількість фактичних проявів небезпеки (травм, аварій, катастроф) за певний період часу, N – теоретично можлива кількість небезпек для даного виду діяльності чи об’єкта. Наведена формула дозволяє розрахувати розміри загального та групового ризику. При оцінці загального ризику величина N визначає максимальну кількість усіх подій, а при оцінці групового ризику – максимальну кількість усіх подій у конкретній групі, що вибрана із загальної кількості за певною ознакою. Наприклад, якщо за певний період часу (один рік) у країні гине у побутовій сфері, у середньому 70 000 осіб, а на таку смертельну небезпеку може наразитися практично кожна людина. Кількість населення країни дорівнює 47 000 000 осіб. Відтак, числове значення загального ризику становить: R= 70 000 : 47 000 000 = 0,001480, тобто 1489 осіб на 1 млн. громадян. Розрізняють індивідуальний та соціальний ризик. Індивідуальний ризик характеризує небезпеку певного виду для окремого індивіда. Соціальний (точніше груповий) ризик — це ризик для групи людей. Соціальний ризик - це залежність між частотою подій та кількістю уражених при цьому людей. Види ризиків класифікуються за: масштабом (стосовно – окремої людини , тобто індивідуальний та соціальний - групи, регіону, нації, людства); доцільністю (обгрунтовані, необгрунтовані або безглузді); волевиявленням (добровільні, вимушені); сферою діяльності (економічні, побутові, виробничі, політичні, соціальні, в природокористуванні); ступенем припустимості (знехтувані, прийнятні, гранично допустимі, надмірні). Ступінь несприятливого впливу небезпекизалежить відоб`єктивних (регіонально-геологічні та природо-кліматичні чинники, рівень техногенного навантаження, агресивність зовнішнього середовища та ін.) та суб`єктивних факторів (інформація та прогноз щодо небезпечної ситуації, заходи та засоби захисту та ін.). Чинники ризику, що впливають на здоров’я та працездатність людини: режим праці та відпочинку; харчування; емоційно-психічний стан (стрес та ін.); шкідливі звички (алкоголь, наркотики, куріння та ін.); біо- та космічні ритми, та ін. За ступенем припустимості ризик буває таким, яким можна знехтувати, допустимий, гранично допустимий, надмірний, однак досягти нульового рівня ризику, тобто абсолютної безпеки, на практиці неможливо. 1 )Знехтуваний ризик має настільки малий рівень, що він перебуває в межах допустимих відхилень природного (фонового) рівня. Знехтуваний ризик у теперішній час також неможливо забезпечити з огляду на відсутність технічних та економічних передумов для цього. Тому сучасна концепція безпеки життєдіяльності базується на досягненні прийнятного (допустимого) ризику. 2)Гранично допустимий ризик — це максимальний ризик, який не повинен перевищуватись, незважаючи на очікуваний результат. 3)Надмірний ризик характеризується виключно високим рівнем, який у переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків. 4) Натепер найпоширенішою є концепція допустимого (прийнятного) ризику. Її суть полягає у досягненні такого рівня безпеки, котрий суспільство може прийняти (економічно виправдати). Допустимий ризик визначають як реально існуючий у певному виді діяльності, що не утримує обізнану людину від дій, пов’язаних з імовірною небезпекою. Отже, допустимий ризик — це компроміс між рівнем безпеки та реалізацією технічних, економічних, соціальних і політичних можливостей держави. Прийнятний рівень ризику у світовій практиці становить 10-6. 6.Заходи щодо зменшення ризику (управління ризиком) Лімітуючим у встановленні прийнятного ризику є економічні витрати. В основі керування ризиком лежить логічний метод порівняння витрат, спрямованих на зниження ризику, та комплексного позитивного ефекту від зниження ризику. Наскільки ризик є прийнятним чи неприйнятним вирішує керівництво держави, регіону, підприємства, установи тощо. Основним питанням БЖД є питання підвищення рівня безпеки. Це вимагає вже на перших стадіях розробки продукту, технології, системи лікування того, щоб у відповідний проект були включені елементи, що виключають небезпеку. Якщо небезпеку неможливо виключити повністю, необхідно знизити ймовірність ризику до припустимого рівня шляхом вибору відповідного рішення. Досягти цієї мети можна багатьма шляхами, такими як: -- нормування шкідливих і небезпечних чинників у системі «людина - середовище існування»; -- повна або часткова відмова від робіт, операцій, систем, лікування, які мають високий ступінь небезпеки; -- заміна небезпечних операцій більш безпечними; -- удосконалення техніки виконання та об'єктів; -- розробка та використання спеціальних засобів захисту; -- заходи управлінсько-організаційного характеру, у тому числі контроль за рівнем безпеки, стимулювання безпечної роботи та поведінки. Для того, щоб надати перевагу конкретним заходам або певному їхньому комплексу, порівнюють витрати на ці заходи і рівень зменшення шкоди, який очікується у результаті їх запровадження. Такий підхід до зменшення ризику небезпеки називається управління ризиком. Безпечні умови праці регламентуються гранично допустимими концентраціями (ГДК) (для хімічних і біологічних чинників), гранично допустимими рівнями (ГДР) (для фізичних чинників), гігієнічною класифікацією праці за важкістю і напруженістю праці (для психофізіологічних чинників). Захист повітряного басейну від забруднень регламентується ГДК, встановленими ГДР шуму, електромагнітних полів, іонізуючого випромінювання тощо, гранично допустимими викидами (ГДВ) шкідливих речовин підприємствами, тимчасово узгодженими викидами шкідливих речовин від джерел забруднення. Значення ГДК речовин, що забруднюють повітря, встановлені відповідними державними та міжнародними стандартами і санітарними нормами. БЖД супроводжується створенням норм для безпечного стану довкілля, виробництва, побутових умов для життєдіяльності людини. Основне місце в цьому процесі посідає законодавство в галузі регулювання відносин в охороні здоров'я людини та навколишнього середовища, забезпеченням безпеки в надзвичайних ситуаціях і ситуаціях повсякденного життя, тобто безпеки життєдіяльності. Ці відносини регулюються нормативними актами різного юридичного рівня: конституцією, законами, урядовими підзаконними актами, відомчими нормативними актами та нормативними актами місцевих органів влади. |