Нестеренко 4. Мукополісахаридози
 Скачать 31.11 Kb.
|
|
Мукополісахаридоз – це рідкісне генетичне захворювання, викликане нестачею ферментів, які виводять з організму токсини і шлаки, і без яких організм хворих отруює сам себе. Сьогодні в Україні 62 людини живуть з діагнозом мукополісахарідоз різних типів. З них – 51 дитина. Трагедія у тому, що такі діти народжуються ніби здоровими, і лише за деякий час хвороба починає проявляти себе. Такі люблені, поки маленькі, діти з МПС пізніше стають важкими для прийняття оточуючими. І дуже часто вони не доживають навіть до повноліття. Однак, при належному і безперервному лікуванні пацієнти із мукополісахаридозом мають шанс на повноцінне життя! Мукополісахаридози спадкові захворювання, обумовлені порушенням обміну речовин, що входять до складу сполучної тканини. Удосконалення біохімічних методів дослідження дозволило уточнити характер біохімічних змін, що викликають мукополісахаридози. На підставі цього розрізняють за клінічним перебігом і біохімічним змінам дев’ять варіантів захворювань цієї групи. Більшість генів, мутації яких лежать в основі мукополісахарідозов, локалізовані в аутосомах. Мутаційний ген являє собою зміну структури гена лизосомной альфа-L-ідуронідази, яка бере безпосередню участь у метаболічних перетвореннях глюкозаміногліканів. Внаслідок мутаційного поразки гена лизосомной альфа-L-ідуронідази, відбувається порушення процесу внутрилизосомного розпаду дерматансульфата і надмірне його накопичення в печінкової та селезінкової паренхімі, хрящової тканини і окістю, нервових тканинах і судинної стінки. В результаті прогресування набряку м’якої оболонки мозку розвивається часткова оклюзія субарахноїдального простору, що сприяє в свою чергу прогресування гідроцефалії . Причиною виникнення у дитини ознак розумової відсталості є надмірне скупчення гангліозидів в нейронах. Крім виражених порушень метаболізму мукополісахаридів спостерігаються ознаки обмінних порушень білків, які проявляються у вигляді гипераминоацидурии. Гетерозиготних носіїв патологічного гена виявляють щодо зниження активності специфічного ферменту. У профілактиці мукополісахарідозов велике значення має медико-генетічекое консультування. Всі пацієнти, які страждають на мукополісахаридоз, мають характерні відмінні фенотипічні ознаки у вигляді розвитку гротескних рис обличчя. Хворі будь-яким типом мукополісахаридозу мають ознаки відставання в физичному розвитку. Незважаючи на переважне ураження нервової та/або опорно-рухової системи, при деяких типах мукополісахаридозу відзначається ушкодження внутрішніх органів. Характерними відмітними симптомами мукополісахаридозу вважається ураження нейронів коркових структур головного мозку, внаслідок чого у дитини розвиваються ознаки порушення інтелектуальної здатності різного ступеня інтенсивності. При прогресивному перебігу захворювання практично в 100% випадків відзначається ураження зорового нерва, а також рогівки одного/обох очей, що супроводжується вираженим порушенням зорової функції. Типи мукополісахарідозів Найважчою формою даної патології вважається мукополісахаридоз 1 типу, що супроводжується глибокими порушеннями неврологічного статусу дитини і комплексним ураженням практично всіх життєво-важливих органів і систем. Дебют захворювання припадає на грудний період і супроводжується вираженими порушеннями форми і розмірів мозкового черепа, кіфосколіотіческой деформацією грудного відділу хребта і контрактурами дрібних суглобів. У даної категорії пацієнтів відзначається вроджене збільшення розмірів печінки і слабкість сухожильно-м’язового пахового кільця з появою ознак пахових гриж. На ранніх стадіях захворювання діагноз «мукополісахаридоз» рідко встановлюється згідно з тим, що дана патологія відноситься до категорії рідко зустрічаються. Однак прогресування порушень фізичного і розумового розвитку у дитини в поєднанні з зовнішніми проявами дозволяє ставити мукополісахаридоз 1 типу в диференційно-діагностичний ряд. Неврологічний статус дитини, що страждає на мукополісахаридоз 1 типу, має характерні особливості у вигляді розвитку ознак гипертензивно-гідроцефальний симптомокомплексу, а саме збільшення розмірів мозкового відділу черепа, появи розширеної венозної мережі в скроневих областях і вегетативними дисфункціями. При виконанні рентгенографії черепа в бічній проекції звертає на себе увагу деяке збільшення сагітального розміру турецького сідла, а люмбальна пункція дозволяє визначити підвищену лікворний тиск. Патогенез розвитку неврологічних порушень у пацієнтів з мукополісахаридозом 1 типу заснований на зміни структури кісткової тканини в проекції черепа і підвищеної гідрофільності сполучнотканинного компонента мозкової тканини. Ураження внутрішніх органів при мукополісахарідозі 1 типу відбувається у віддаленому періоді і полягає у формуванні вад клапанного апарату серця, помутніння рогівки ока. У зв’язку з тим, що дана патологія супроводжується вираженими порушеннями структур головного мозку, її відносять до категорії несприятливих щодо життя дитини, тривалість якої не перевищує десятирічний рубіж. Лабораторні хроматографічні дослідження сечі дітей, страждаючих цим типом мукополісахаридозу, супроводжуються визначенням високих показників рівня глюкозаминов перевищують рубіж 300 мг на добу. Мукополісахаридоз 2 типу має схожі з попередньою формою клінічні прояви, проте характерною особливістю його є переважне ураження осіб чоловічої статі на першому році життя. Фенотипічні прояви цієї патології менш виражені в порівнянні з мукополісахаридозом 1 типу, але підкреслюють генетичне походження захворювання: відставання в рості, гіпертелоризм і сплощення перенісся, вкорочення шийного відділу хребта і великі розміри язика. Головною ознакою 2 типу мукополісахаридозу є повна відсутність ознак статичної деформації хребта у вигляді розвитку кіфосколіозу. Порушення інтелектуально-мнестической функції кори головного мозку має менші прояви, однак у більшості випадків у дітей формуються ознаки сенсомоторної приглухуватості. Ураження очей полягає лише в невеликих застійних зміни зорового нерва і двосторонньому помутнінні поверхневих шарів рогівки. Для 2 типу мукополісахаридозу характерно прояв ендокринних та вегетативно-трофічних змін у вигляді розвитку абдомінального типу ожиріння , гіпертрихозу і акроцианозу. Діти, які страждають на мукополісахаридоз 2 типу, відносяться до категорії ризику за виникнення респіраторних вірусних захворювань, які ускладнюються бактеріальними пневмоніями. Діагностичним критерієм встановлення діагнозу мукополісахаридоз в даній ситуації є збільшення хроматографічних показників гепарансульфату або дерматансульфата в сечі. Синдром Санифилиппо, або мукополісахаридоз 3 типу, однаково вражає дітей чоловічої та жіночої статі і супроводжується розвитком специфічної фенотипової зовнішності. Діти, які страждають 3 типом мукополісахаридозу, мають аномалії розвитку мозкового та лицевого відділів черепа у вигляді формування збільшених лобових кісток, сплощеної перенісся, великого язика і товстих губ, а також близько розташованих очних орбіт. Ураження кістково-суглобового апарату більше зачіпає дрібні суглоби, ніж хребет, і проявляється у вигляді розвитку вроджених контрактур міжфалангових і плюснефалангових суглобів рук і ніг. Також для цього вродженого синдрому характерно ураження внутрішніх органів, однак неврологічний статус дитини страждає значною мірою. З раннього віку діти мають схильність до підвищеної дратівливості та емоційної нестійкості, порушення пам’яті і прогресуючим гальмуванням інтелектуальної активності. Діагноз, як правило, встановлюється на пізній стадії захворювання за допомогою залучення лабораторно-інструментальних методик обстеження (рентгеноморфометрия, хроматографічне визначення кислих мукополісахаридів, що характеризується високим показником рівня гепарансульфату). 4 тип мукополісахаридозу, або синдром Моркіо, відрізняється від попередніх форм сприятливим перебігом, так як дана патологія не супроводжується грубими неврологічними дефектами і більшою мірою зачіпає розвиток кістково-суглобової системи дитини. Діти з синдромом Моркіо мають грубі аномалії розвитку великих трубчастих і плоских кісток, а також деформації суглобів з вираженим порушенням їх функції. Лабораторне дослідження сечі дитини, що страждає на мукополісахаридоз 4 типу, супроводжується виявленням підвищеного вмісту дерматансульфата. Синдром Шейе, або мукополісахаридоз 5 типу, має клініко-лабораторну подібну симптоматику з першим типом, однак при даній патології відзначається більш агресивний перебіг захворювання з повною відсутністю періодів ремісії. У зв’язку з цим, синдром Шейе займає лідируюче положення в структурі малюкової смертності від мукополісахаридозу. Принциповою відмінністю цього синдрому є переважне ураження серцево-судинної системи з формуванням грубих вад розвитку клапанного апарату серця і великих судин. Діти з діагностованим мукополісахаридозом 6 типу можуть тривалий час жити з цим захворюванням, так як дана патологія не супроводжується порушенням інтелектуально-мнестичних функцій головного мозку і проявляється лише в деякому помутнінні рогівки, що має односторонній або двосторонній характер. Хроматографічне дослідження сечі, яке входить в алгоритм обстеження пацієнтів з підозрою на мукополісахаридоз, дозволяє визначити підвищений рівень дерматансульфата при відсутності гепарансульфату. Лікування мукополісахаридозу Важливе значення в лікуванні дитини з мукополісахаридозом має раннє встановлення діагнозу з визначенням клініко-лабораторного типу даної патології, так як кожен варіант перебігу захворювання вимагає індивідуального підходу до застосування доцільного методу лікування. У визначенні тактики ведення і лікування пацієнта, що страждає на мукополісахаридоз того чи іншого типу приймає участь група фахівців, що включає педіатра-неонатолога, спеціаліста пластичної хірургії, ортопеда, нейрохірурга, офтальмолога та отоларинголога. Як правило, лікування мукополісахаридозу полягає в усуненні тих чи інших ознак захворювання, тобто застосовується симптоматичний варіант терапії. Єдиним патогенетично обррунтованим методом лікування в цей момент вважається гормонотерапія, що дозволяє не тільки купірувати клінічні прояви, але і нівелювати лабораторні прояви захворювання. Оптимальною комбінацією, що дозволяє значно знизити активність синтезу глюкозаміногліканів фібробластами, є поєднання Тиреоидина і Преднізолону. Доцільно також призначення препаратів, що поліпшують функцію фібробластів, до яких відноситься Метіонін. Мукополісахаридоз 1 типу є абсолютним показанням для проведення трансплантації кісткового мозку, причому більшою ефективністю цей метод має віком пацієнта до двох років. Наявні экстраневральние порушення у дитини є обґрунтуванням для застосування замісної терапії з застосуванням Альдуразима методом щотижневої внутрішньовенно-крапельної інфузії. Однак даний лікарський засіб не застосовується в лікуванні мукополісахаридозу 2 типу, так як діюча речовина здатне проникнути через гематоенцефалічний бар’єр. Препарати, які можуть їм допомогти, надзвичайно дорогі, тому що виробляються за новітніми біотехнологій і для дуже обмеженої кількості пацієнтів. А все ж життя кожної окремої дитини варте того, аби за нього боротися! |