Психологія. Лекція Психологія і технологія наукової творчості. Організація творчої діяльності. Робочий день та робоче місце науковця. Організація творчої діяльності

• Название: Організація творчої діяльності. Робочий день та робоче місце науковця. Організація творчої діяльності
• Анкор: Психологія
• Дата: 06.11.2021
• Размер: 1.45 Mb.
• Имя файла: Лекція Психологія і технологія наукової творчості.docx
• Тип: Лекція; #264534

Лекція. Психологія і технологія наукової творчості

1. 
   Організація творчої діяльності.
   
2. 
   Робочий день та робоче місце науковця.
   

Організація творчої діяльності

Кожний дослідник повинен знати специфіку наукової творчості в цілому і конкретної галузі зокрема. У творчому процесі важливою є кропітка й добре організована праця. Біо­графії видатних учених свідчать про те, що всі вони були великими трудівниками, що їхні досягнення є результатом значної праці, величезного терпіння та посидючості, надзви­чайної завзятості і наполегливості.

Ефективність наукової творчості, оптимальне використання потенційних можливостей науковця залежать від раціональ­ної організації праці. Чим вищий рівень організації праці науковця, тим більших результатів він може досягти за ко­роткий термін. І навпаки, при незадовільній організації нау­кової праці подовжується термін виконання дослідження і знижується його якість, зменшується ефективність.

Є багато методів наукової організації праці, які вибира­ються особисто з урахуванням індивідуальних особливостей. Однак, існують загальні принципи наукової праці. До най­важливіших з них відносять: творчий підхід, мислення, пла­новість, динамічність, колективність, самоорганізація, еко­номічність, критичність і самокритичність, роботу над собою, діловитість, енергійність, практичність. Частина з цих прин­ципів зумовлена зовнішнім середовищем, інші стосуються особистості дослідника.



Творчий підхід означає, що на всіх етапах дослідження науковець повинен прагнути до пояснення фактів, предметів, явищ, намагатися сказати щось нове в науці. Тому для нау­кової творчості характерною є постійна кропітка розумова праця. У цьому зв'язку доцільно згадати давнє китайське прислів'я, яке стверджує: "Ти можеш стати розумним трьо­ма шляхами: шляхом власного досвіду - це найважчий шлях; шляхом наслідування - найлегший шлях; шляхом мислення - це найблагородніший.

Мислення, обмірковування - це один із основних еле­ментів наукової праці. Різні люди здійснюють це по-різно­му. Значних результатів досягають ті, хто привчив себе думати постійно, концентрувати свою увагу на предметі дослі­дження. Виробити в собі такі риси необхідно кожному дослід­нику.

Серед правил наукової праці особливе значення має по­стійна робота мозку над сутністю і специфікою об'єкта та предмета дослідження. Дослідник повинен постійно розмір­ковувати над предметом свого дослідження.

Дбаючи про розвиток творчих задатків і здібностей, дослід­ник повинен бути наполегливим, нерідко мужнім, витрима­ним і терпеливим, і разом із тим проявляти творчу ініціа­тиву. Лише за таких умов він зможе успішно подолати різно­манітні труднощі й невдачі, яких на шляху до істини нема­ло. Проілюструвати це можна багатьма історичними прикла­дами, починаючи з галілейського вигуку в суді інквізиції: "А вона все ж обертається!".

Творчість - це наукове виробництво, яке передбачає пла­новість в роботі. Планування потрібне вже тому, що при склад­ності, працемісткості, тривалості і дорожнечі сучасних нау­кових досліджень планова дисципліна допомагає запобігти невиправданим витратам часу і засобів, вирішувати наукові завдання у визначений термін.

Плановість у науковій творчості втілюється в різних пер­спективних і робочих планах та програмах, календарних пла­нах, у графіках роботи дослідника, в його індивідуальному плані та ін. За планами перевіряється (по можливості що­денно) хід роботи.

За весь період роботи над дипломною роботою, дисерта­цією або монографією може бути кілька планів. Спочатку складають плани досить укрупнені, потім їх деталізують, коригують, переробляють. Часто останній план дуже дале­кий від початкового варіанту. Необхідно постійно контро­лювати виконання основних етапів роботи та її результати. Слід коригувати як загальний план, так і окремі його части­ни. Важливо сформулювати не лише завдання даного етапу дослідження, а й заходи щодо досягнення загальної мети.

Наукова робота - це, як правило, одноосібне досліджен­ня. Однак, дослідник (магістр, аспірант) є чле­ном колективу: кафедри, інституту. Протягом роботи над дослідженням він може звертатися за порадою до членів колективу. Крім того, відбувається колективне обговорення теми дослідження, постановки завдань, отриманих результатів, можливостей їх використання та ін.

Оптимальний науковий колектив, поєднуючи в собі різні де­мографічні і психологічні типи, старих і молодих, генераторів ідей і виконавців, - при повному взаєморозумінні і чіткому оперативному науковому керівництві може значно підвищи­ти ефективність роботи над дослідженням. Рівень дисертації (диплома), рекомендації її до захисту - це не тільки індиві­дуальна, а й колективна відповідальність.

Велике значення, якщо, навіть, не головне, має принцип самоор­ганізації праці здобувача, оскільки наукова творчість під­дається регламентації в граничних межах. Отже, кожний здобувач самостійно визначає комплекс заходів щодо забезпе­чення свого успіху.

До елементів самоорганізації належать:

організація робочого місця із забезпеченням оптималь­них умов для високопродуктивної праці;

додержання дисципліни праці;

послідовність у накопиченні знань протягом творчого життя;

систематичність у дотриманні єдиної методики і техно­логії при виконанні одноразової роботи.



Досягти системності в роботі можна виконанням певних правил:

постійно думати про предмет дослідження;

не працювати без плану;

при виконанні великої роботи слід звільнитися від дру­горядних справ;

перш ніж братися за роботу, зважити і розподілити свої сили і час;

заздалегідь готувати все необхідне для виконання робо­ти, щоб не відволікатись;

не можна робити дві справи одночасно;

творчу роботу виконувати перед механічною, складну - перед простою;

доводити розпочату роботу до кінця і не розпорошува­ти сили;

постійно контролювати свою роботу, вчасно вносити корективи, обмежувати глибину розробки;

намагатися бачити кінцеву мету.

Таким чином, у самореалізації велику роль відіграють самообмеження, дисципліна, самоуправління, самооблік, са­моконтроль та інші "само...", в тому числі самостійність, тобто здатність самому виявляти причини виникнення труд­нощів і усувати їх. Сюди належить також дотримання тру­дового режиму і графіка роботи, дисципліни мислення, здатність зосереджуватися, не порушувати логічний роз­виток ідеї.

Не менше значення має принцип економії або самообме­ження, яким кожний науковець повинен керуватися на всіх етапах наукового дослідження. Принцип самообмеження виявляється, по-перше, в тому, що у будь-якому дослідженні слід обмежувати себе як за широтою охоплення теми, так і за глибиною її розробки. По-друге, дослідник, вводячи дослі­дження в певні часові рамки, тим самим уже обмежує себе. Самообмеження особливо важливе на стадії збору матеріалу, тобто слід вибрати те, що необхідно для вирішення даного завдання.

Цей принцип також передбачає розвиток і виховання са­мокритичності і скромності, вміння тактовно відстоювати свої переконання. Це викликано тим, що сама природа науки як сфери людської діяльності, спрямованої на вироблення знань, зумовлює те, що рушійною її силою є конфлікт - боротьба наукових шкіл, світоглядів, суперечність між теорією і прак­тикою, розвиток критики і самокритики, несприйняття дог­матизму і сліпої віри в авторитети. Звідси кожному науков­цю, особливо початківцю, слід виховувати в собі критичне ставлення до результатів своєї праці, до сприйняття чужих ідей і думок. Особливо велике значення має власна творчість. Доцільно передусім спробувати віднайти власні шляхи роз­в'язання проблеми, свій шлях наукового пошуку. Вивчення літератури буде корисним тією мірою, якою воно дасть змо­гу уникнути помилок. Важливо не лише довести необґрун­тованість якогось наукового положення іншого вченого, а й запропонувати натомість теорію чи метод, що є більш слуш­ними, виваженими.

Раціональна організація наукової праці передбачає мак­симальне використання комплексу індивідуальних особли­востей науковця (дослідника), його моральних і вольових рис характеру.

Науковець повинен мати певні особистісні й творчі якості. А саме:

професійні знання;

допитливість;

спостережливість;

ініціативність;

почуття нового;

зацікавленість у справі;

пунктуальність і ретельність;

відповідальність і надійність;

організаторські здібності;

комунікабельність і доброзичливість;

честолюбство;

зовнішній вигляд.

Безумовно, важко знайти людину, яка б могла в повному обсязі мати всі перелічені якості. Усі ці та інші риси потрібно виховувати. Необхідна постійна робота над собою для розвитку задатків і здібностей, пам'яті, уваги, спо­стережливості, формування навичок праці та ін.
2. Робочий день та робоче місце науковця.

Робочий день науковця важко передбачити або прогнозу­вати. Одним із головних правил є:

поступове входження в роботу;

ритмічність праці;

планування роботи.

Елементи імпульсивності та імпровізації характерні для наукової діяльності. Однак успіх забезпечує систематична, заздалегідь спланована робота. Планування може бути на день або тиждень, місячне, квартальне, річне. Плануючи роботу на день, слід зважати на таке: перш ніж розпочати роботу, необ­хідно обдумати майбутній день, виділивши найважливіші й термінові справи. Для правильної орієнтації спільної робо­ти з науковим керівником таке планування здійснюється разом.

Неодмінним атрибутом кожного науковця є робочий блок­нот - щоденник, в якому справи розподіляють за датами. Можна також мати записну книжку, календар пакету Outlook, установлений на персональному комп'ютері. Цей календар часто називають особистою інформаційною системою, призначеною для ефективної організації робочого часу чи наукової праці. До її складу, крім календаря, входять теле­фонний довідник, адресна книга, блокнот та ін. Оперуючи однією частиною електронного органайзера, наприклад що­тижневиком, можна одночасно переглядати й інші частини — план на місяць, телефонний довідник.

При плануванні роботи науковець повинен знати, що най­сприятливіший час для виконання творчих або складних завдань - з 10-ї годин ранку й до 12-ї години. Після цього настає деякий спад активності. У другій половині дня праце­здатність найвища від 14-ї до 17-ї години, після чого невпин­но вона падає.

Слід пам'ятати про втомлюваність очей. При великому об­сязі робіт з літературними джерелами або на ПЕОМ очі швид­ко втомлюються. В цій ситуації краще змінити заняття або трохи відпочити: пройтись по коридору, випити кави, погово­рити по телефону. Ідеально чередувати кожні 45 хвилин робо­ти з 15-хвилинною перервою, при цьому тривалість щоденної роботи на комп'ютері не повинна перевищувати 4 години.

Доцільно знати, що система роботи декілька годин підряд, а потім такий же відпочинок - шкідлива звичка. Має бути певний ритм у чередуванні роботи і відпочинку. Слід зважа­ти на біоритми життєдіяльності. Навіть звичайний робочий тиждень має свій цикл. Понеділок є днем входження в робо­чий ритм, у цей день (якщо є така можливість) не варто почи­нати важливі справи. Тому найважливіші або найважчі в роботі справи, написання дисертації або статті починають з середини тижня. Вівторок і середа є найпродуктивнішими днями тижня, до п'ятниці накопичується втома, тому в субо­ту і неділю краще відпочити.

У багатьох країнах світу науковці використовують спеці­альні плоскі папки-гармошки, сторінки яких розписані за днями місяця. Крізь отвори в правому куті папки видно вкла­дені туди документи, записки-нагадування, доручення науко­вого керівника, які необхідно виконати у певний термін. Якщо такої можливості немає, то матеріали дисертації зберігають у звичайних папках, на кожній з яких зазначають номер, назву розділу, підрозділу дисертації або статті, термін їх на­писання.

У процесі повсякденної роботи дослідник повинен зано­товувати в щоденнику чи спеціальному блокноті всі питан­ня, які його зацікавили. У вільний час їх з'ясовують з керів­ником або фахівцем. Побіжно визначається перелік необхід­них документів (законодавчих, директивних, статистичних та ін.) і їх місцезнаходження. Це робота - "про запас", яка дозволяє науковцю мати у своєму розпорядженні точну, випереджувальну інформацію.

Неефективно братися за написання всіх розділів роботи одночасно, однак доцільно постійно накопичувати докумен­ти (опубліковані й неопубліковані) з усіх розділів дослідження, поповнювати їх новою інформацією.

Науковцю слід зважати на свої індивідуальні особливості, віднайти власні прийоми "входження" в роботу. Як правило, найбільші труднощі виникають у перші хвилини і години роботи. Універсальних засобів втягування до роботи немає, кожен повинен відшукати їх для себе. Вважається доціль­ним перші десять хвилин витратити на повторне читання раніше підготовленого матеріалу і його коригування. Як правило, після такої роботи з'являється бажання попрацю­вати над новим матеріалом. Також індивідуально треба ви­бирати години роботи, що забезпечить найбільшу творчу про­дуктивність.

Залежно від характеру науковця слід індивідуально вирі­шувати питання щодо допустимої тривалості роботи і чер­гування її з відпочинком. Наукова праця потребує дотри­мання режиму, інакше вона стає малопродуктивною і може призвести до втрати віри у свої сили, погіршення стану здо­ров'я.

Одна з головних умов підвищення працездатності - пра­вильно організоване робоче місце. Робоче місце науковця - це сукупність усього того, що використовується в роботі, тоб­то меблі, комп'ютер, інші технічні засоби. Поліпшення робо­чого місця передбачає оснащення його всім необхідним відпо­відно до характеру роботи.

Недостатнє освітлення і колір лампи, шум у приміщенні, висота стільця і площа поверхні стола можуть стати причи­ною зниження працездатності. Фахівці з ергономіки (науко­вої дисципліни, що комплексно вивчає людину в процесі її діяльності) рекомендують не забувати золоте правило, дотри­мання якого може вберегти від багатьох бід: світло має пада­ти згори і зліва, інакше порушується правильне положення голови.

Будь-яка світлова або шумова вібрація - це джерело роз­дратування, підвищеного збудження і нервовості, що заважає ефективній розумовій праці. Звичка вмикати телевізор або радіо для підняття настрою виправдана лише при виконанні механічної роботи. Для інтелектуальної творчої роботи - це лише додаткове джерело створення підвищеної втомлю­ваності.



Рис. 2.1 – Характер впливу вібрації на людський організм.

 

Однією з основних умов ефективної наукової діяльності є порядок на робочому столі. Як відомо, порядок звільнює дум­ку. Ідеально, коли на столі лежать лише документи, необхідні в даний момент. Нагромадження паперів не лише зменшує робочу площу стола, а й відволікає від вирішення питання. Необхідно підтримувати раз і назавжди заведений порядок розташування документів та інших матеріалів у шухляді робочого столу, шафах, картотеках. Дотримання звичного порядку полегшує працю, робить більшість операцій автома­тичними, економить час, запобігає "зникненню" документів, які у недостатньо організованого працівника потрапляють до папок з іншими документами.

Працюючи з комп'ютером, важливо розмістити його так, щоб з ним було легко і зручно працювати. В процесі роботи поза має бути такою, щоб не втомлюватись і щоб усе необхід­не для роботи було під рукою. Монітор має знаходитися на рівні очей, відстань між монітором і обличчям має бути не меншою 40 см. Можна обладнати свій монітор додатковим пристосуванням - тримачем для документів Curtis Clip, за допомогою якого можна закріпити документ на одному рівні з монітором. Клавіатуру краще розташувати на відстані 10 см від краю стола, що дасть можливість зап'ястями спиратися на стіл. Тепер з'явилися Wrist rests (опори для зап'ясть), які підкла­дають під зап'ястя, щоб підняти їх над клавіатурою. Щоб запобігти відблискам світла від монітора, необхідно зменши­ти освітлення в приміщенні, обладнати люстри і вікна розсіювачами світла.

Стілець має бути зі спинкою і, бажано, з підліктям. Крім того, рекомендується регулярно робити перерви в роботі, зміню­вати час від часу позу. Пози, при яких коліна згинаються під кутом менше 90 градусів, порушують кровообіг. Тому необхідно відрегулювати висоту стільця або поставити під стіл підстав­ку для ніг, яка регулюється щодо висоти і нахилу.



Рис. 2.2 – Правила роботи за комп’ютером.

 

Не менший вплив на емоційний стан науковця справля­ють кольори. Відомо, що темні тони присипляють, а яскраві - надзвичайно збуджують. Для письмової роботи найкраща гама бежевого і зеленого кольорів. Зелений колір, за дослі­дженнями психологів, знижує сприйнятливість до звукового стресу. Вміле використання кольору - прекрасний засіб підвищення працездатності.



        Рис. 2.3 – Вплив кольору на психоемоційний стан людини.

 

Важливою умовою комфортної роботи, за даними вчених, є відчуття свого "власного" простору, тобто наявність свого "кут­ка", де науковець проводить більшу частину часу. Недоцільно захаращувати робочий стіл сувенірами, іграшками, фотогра­фіями та ін. Вони лише відвертають увагу від справи.

Впливає на працездатність і запах. Дослідження свідчать, що запах лимона переважно знижує продуктивність праці вченого, а запах троянди - підвищує. Запах улюблених пар­фумів, за оцінками психологів, добре тонізує і підвищує пози­тивні емоції. Допомагає також хвойний екстракт. Однак за­хоплюватися сеансами ароматотерапії не слід, оскільки це мо­же викликати головний біль.



Рис. 2.4 – Вплив ароматів на стан людини.