Екология. Основні напрямки у вирішенні проблем екологізації економічного розвитку
 Скачать 44.13 Kb.
|
|
ЗМІСТ
1 Основні напрямки у вирішенні проблем екологізації економічного розвитку Загострення та поглиблення екологічних проблем, деградація потенціалу оточуючого середовища та природних ресурсів в Україні, продовжується, не зважаючи на значний спад промислового виробництва в останні 20 років. Збереження переважно сировинного характеру економіки, висока природомісткість та ресурсно-сировинна орієнтація виробництва, відсутність позитивних зрушень у бік скорочення ресурсоенергоексплуатуючих та екологічно брудних галузей, значний фізичний та моральний знос основних засобів виробництва потребують особливої уваги до екологічного фактора в здійсненні економічної діяльності в умовах формування та розвитку ринкових відносин. Усе це підтверджує актуальність проблеми екологізації економіки та передбачає посилення уваги до питань пошуку шляхів її ефективного вирішення. В Україні практично не здійснюється єдина послідовна державна політика щодо екологізації економіки, що передбачає запровадження та реалізацію принципів раціонального природокористування та мінімізацію негативного впливу на екологічні об’єкти при здійсненні антропогенної діяльності. Аналіз динаміки абсолютних та інтегрованих показників техногенного навантаження на навколишнє природне середовище свідчить про те, що екологічна ситуація у природному довкіллі, як життєво важливому середовищі для існування людини, залишається досить складною. Екологізація економічного розвитку потребує зміни експортної політики, з урахування того факту, що в структурі експорту з України переважає так звана технологічна «сировина» та середньотехнологічна продукція переробної та машинобудівної галузі. Оптимізація структури експорту потребує вжиття заходів направлених на побудову нової аграрно‑індустріальної моделі економіки, орієнтованої на високотехнологічні види продукції та послуг. Це потребує, в першу чергу від держави, реструктуризації переробної галузі, підтримки розвитку перспективних галузей виробництва товарів та послуг, реалізації стратегії щодо відновлення та підвищення конкурентоспроможності вітчизняного аграрного сектору та розвиток і зміцнення високотехнологічного компоненту українського експорту. Ключовим завдання на шляху переходу до «зеленої економіки» є реалізація, в першу чергу державою інвестиційних програм, в таких галузях економіки як енергетика, транспорт, будівництво, які є основними споживачами енергії та забруднювачами навколишнього середовища. Перспективним підходом до формування маловідходних систем є створення територіальних виробничих комплексів. Досить складною проблемою залишається низький рівень усвідомлення необхідності врахування екологічної складової у виробничій діяльності з боку бізнес-структур. Сьогодні екологічно відповідальна поведінка в цивілізованому світі визнана головним фактором розвитку та конкурентоспроможності бізнесу. Зокрема, це враховується міжнародними фінансовими інститутами при наданні кредитів. Крім того, низка міжнародних банків прийняла так звані «принципи екватора», які враховують екологічні аспекти при кредитуванні бізнесу. Відповідальна екологічна поведінка підприємства може сприяти розширенню кола партнерів та споживачів, зростанню його репутації, що в свою чергу позитивно відбивається на розширенні діяльності. Тому витрати на екологізацію виробництва в розвинених країнах не сприймаються як тягар для підприємств, а є фактором підвищення конкурентоспроможності. Формування екологічної відповідальності бізнес середовища в Україні потребує зміни світоглядних та ціннісних орієнтирів з застосуванням економічного, правового, інформаційного інструментарію, зокрема: посилити примусову соціально-екологічну складову відповідальності бізнесу шляхом підвищення штрафних санкцій. Розмір штрафів за порушення норм природоохоронного законодавства має відповідати економічним збиткам від порушення довкілля та перевищувати вартість запобіжних заходів; за допомогою економічних інструментів зробити екологічну відповідальність прибутковою для бізнесу. Необхідно створити систему економічних та правових механізмів матеріального стимулювання бізнесу до екологічної відповідальності, якими можуть стати податкові пільги, регулювання цін на ресурси та екологічно чисту продукцію, удосконалення організації держзакупівель продукції, надання пільгових кредитів на реалізацію природоохоронних заходів тощо; для зниження навантаження на державний бюджет та підвищення екологічної відповідальності природокористувачів необхідно удосконалення та створення умов для втілення системи екологічного страхування. активно залучати до екологічних проектів малий та середній бізнес шляхом державної та суспільної підтримки компаній, що займаються екологічним бізнесом (моніторинг, аудит, екологічне інформування, просвіта та виховання), реабілітацією навколишнього середовища, будівництвом очисних споруд, утилізацією відходів тощо. Тобто, з одного боку слід зацікавити бізнес-середовище в здійсненні природоохоронних заходів, а з іншого – встановити більш жорстку відповідальність за екологічні порушення. Висновки та пропозиції до першого питання Отже, сучасна еколого-економічна ситуація в Україні вказує на необхідність переходу до стійкого екологічно збалансованого типу економічного розвитку. Екологізація повинна охопити усі сфери суспільної діяльності: промисловість, сільське господарство, науку, соціальну та правову сфери. Перехід до принципово нової соціо-еколого-економічної моделі розвитку суспільства означає ясне розуміння екологічних проблем і переконаність в особистій відповідальності кожного за стан і майбутнє біосфери та людства і потребує вжиття невідкладних заходів щодо формування екологічної свідомості та культури. Саме ці питання в багатьох країнах є предметом уваги політичних еліт, а державними органами з регулювання безпеки у різних сферах визнана дієвим інструментом вирішення екологічних проблем. Тому пріоритетними завданнями на найближчу перспективу є: 1) Прийняття Концепції сталого розвитку в Україні та розробка Національного плану дій щодо її реалізації, спрямованих на втілення в реальну практику господарювання й суспільного життя принципів сталого соціально-економічного розвитку, з метою: забезпечення динамічного соціально-економічного зростання; збереження якості навколишнього середовища і раціональне використання природно-ресурсного потенціалу; задоволення потреб сучасних і майбутніх поколінь через побудову високоефективної соціально спрямованої економічної системи, здатної забезпечити ефективне використання трудових ресурсів, стимулювання науково-технічного прогресу, раціональне використання та відтворення природних ресурсів. 2) Розробка концепції формування екологічної культури населення, яка визначить цілі, завдання, принципи та напрями формування гуманістичного відношення громадян до оточуючого природного середовища; 3) Забезпечення виконання програми впровадження концепції «Екологічної освіти», зокрема, введення екологічної освіти в систему вищої та середньої освіти в якості базового компоненту з відповідною розробкою всього необхідного методичного забезпечення; 4) Прискорення розробки Концепції державної програми забезпечення безперервної екологічної освіти та виховання. Отже, в рамках усього господарського комплексу на макро рівні можна виділити наступні важливі напрямки економічних перетворень: структурна еколого-орієнтована перебудова, зміна інвестиційної політики з врахуванням екологічних пріоритетів, перехід до політики ресурсо- та енергозбереження, формування екологічної свідомості та культури суспільства. Усі ці механізми і реформи неминуче в тій чи іншій мірі позначаться на розвитку бізнесу, пов’язаного з екологічною діяльністю. Важливу роль в спрямуванні соціо-еколого-економічного розвитку суспільства повинні відігравати досконалі важелі економічного механізму. Перехід економіки на екологічні рейки повинен здійснюватись в умовах зміни законодавчого поля щодо сприяння екологізації економіки. Вирішення проблеми екологізація економіки сприятиме розвязанню внутрішніх проблем суспільства: формуватиме позитивний імідж держави, сприятиме забезпеченню збалансоваго розвитку нарорлногосподарського комплексу та служитиме гуманістичній цілі – створення сприятливого середовища життєдіяльності для майбутніх поколінь. 2 Компетенція законодавчої влади в управлінні охороною навколишнім середовищем Законодавчі функції управління в галузі охорони навколишнього середовища здійснюють Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевої влади (табл. 1). Верховна Рада України, як орган законодавчої влади, зробила значний внесок у створення й прийняття природоохоронного законодавства, що визначає в Європі як одне з кращих. Свій вплив на процеси гармонізації та збалансованості Верховна Рада здійснює через парламентські слухання з проблемних питань стану навколишнього природного середовища. Верховна Рада України визначає засади внутрішнього та зовнішнього екологічної політики, розробляє і приймає нормативно-правові акти, призначенні для охорони навколишнього природного середовища і здоровя людини; визначає засади використання природних ресурсів виняткової (морської) економічної зони, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв’язку; визначає територіальний устрій України, основи організації діяльності та повноважень суб’єктів державного управління природокористування. Таблиця 4.1. Функції органів управління в галузі охорони навколишнього середовища
Висновок по другому питанню Сучасна система державного управління охороною навколишнього природного середовища в Україні є неефективною та занадто централізованою. В таких умовах привести національну систему екологічного управління до європейських базових принцпів не є можливим. Вкрай необхідним є прове- дення цілої низки реформ з орієнтацією на децентралізацію влади, а також при- ведення законодавчої бази до міжнародних норм. 3 Мети та завдання діяльності природоохоронної служби на підприємстві Система екологічного менеджменту підприємства являє собою частину загальної системи управління підприємства і включає в себе всі традиційні елементи системи управління. До них відносяться: планування діяльності, організаційна структура, практична діяльність, розподіл відповідальності, трудові та фінансові ресурси. Іншими словами, екологічний менеджмент система екологічно орієнтованого управління сучасним виробництвом. Незаперечним фактом визнається те, що будь-яке підприємство незалежно від особливостей виробництва пов'язане з навколишнім природним середовищем. На всіх стадіях виробництва неминучий обмін енергією, речовиною та інформацією з навколишнім середовищем. При цьому промислове підприємство виступає найважливішою ланкою в господарській діяльності людини, надають найбільший негативний вплив на навколишнє середовище, яке проявляється, насамперед, у забрудненні і деградації середовища проживання. Тому для мінімізації негативного впливу потрібно якнайшвидша екологізація економіки. Мета екологічного менеджменту полягає у досягненні максимально можливого рівня зниження екологічних навантажень від виробництва при одночасному збереженні рівня виробництва, а також у забезпеченні відповідності діяльності підприємства чинному природоохоронному законодавству. Екологічна служба підприємства, що діє в рамках системи екологічного менеджменту підприємства, безпосередньо працює з його екологічними аспектами і завдяки цьому сприяє зниженню екологічних навантажень на територію в цілому. До етапів досягнення мети зниження екологічних навантажень на територію відносяться завдання, які вирішуються екологічною службою підприємства. Серед основних завдань можна виділити наступні: • зниження кількостей твердих, рідких і газоподібних відходів, що утворюються на підприємстві в розрахунку на одиницю продукції, що випускається; • зниження енергоємності виробництва за рахунок більш раціонального використання енергоносіїв. Знизити кількість відходів на одиницю випущеної продукції можна шляхом більш повної переробки сировини, а знизити питомі енерговитрати - шляхом модернізації технологічного процесу. Таким чином, система екологічного менеджменту на підприємстві приділяє увагу і питанням функціонування природоохоронних систем і споруд, і питань, пов'язаних з основним виробничим технологічним процесом. Внаслідок цього фахівці природоохоронної служби підприємства повинні бути не тільки грамотними екологами, але мати глибокі знання в області, пов'язаної з технологією відповідного виробництва. Висновок по третьому питанню Успішне вирішення екологічної службою підприємства головних природоохоронних завдань забезпечить неухильне зниження негативного впливу технологічного процесу діяльності на навколишнє середовище. Широке впровадження систем екологічного менеджменту на підприємствах природокористування дозволяє екологізувати економіку в цілому. Під екологізації економіки слід розуміти сукупність управлінських, фінансово-економічних, технологічних заходів, покликаних знижувати екологічні навантаження на навколишнє природне середовище. Очевидно, що найбільш радикальний шлях зниження екологічних навантажень припинення господарської діяльності. Однак завданням екологічного менеджменту залишається зниження екологічних навантажень в рамках діючого виробництва. 4 Моніторинг впливу на навколишнє середовище як частина екологічного моніторингу Основними завданнями екологічного моніторингу є: організація єдиної державної системи контролю за складовими природного середовища; налагодження автоматизованої системи збору, обробки, узагальнення і зберігання інформації про кількість і стан природних ресурсів (банк даних); оцінка природно-ресурсного потенціалу та можливого рівня використання ресурсів; інвентаризація джерел забруднення і вивчення ступеня антропогенного впливу на компоненти природного середовища; моделювання і прогноз змін екологічної ситуації та рівня здоров’я довкілля; розробка управлінських рішень, спрямованих на забезпечення раціонального природокористування і сталий розвиток регіону. Залежно від призначення здійснюється загальний (стандартний), оперативний (кризовий) та фоновий (науковий) моніторинг навколишнього природного середовища. Екологічний моніторинг здійснюється на чотирьох рівнях: локальному на території окремих об’єктів (підприємств), міст, ділянках ландшафтів. Для ефективного контролю за забрудненням атмосфери в містах із населенням до 100 тис. осіб контрольних станцій доцільно мати принаймні три; від 100 тис. до 300 тис. осіб не менше п’яти, від 300 тис. до 500 тис. сім, тоді як у населеному пункті з населенням понад 1 млн чоловік 11-24 пункти. Промислові системи екологічного моніторингу контролюють викиди промислових підприємств, рівень забруднення промислових майданчиків і прилеглих до них районів; регіональному в межах адміністративно-територіальних одиниць, на територіях економічних і природних регіонів. Здебільшого він отримує дані про забруднення атмосфери і водойм від міських і промислових контрольних станцій; національному на території країни в цілому моніторинг означає статистичну обробку та аналіз даних про забруднення навколишнього середовища від регіональних систем, зі штучних супутників землі та космічних орбітальних станцій. Вони функціонують разом зі службою погоди Держкомгідромету України і здійснюють прогноз якості навколишнього середовища на великих територіях країни; глобальному глобальні системи моніторингу навколишнього середовища використовуються для досліджень і охорони природи та здійснюються на основі міжнародних угод у цій сфері. Низка країн має мережу наземних станцій, на яких здійснюються безперервний відбір та аналіз проб на наявність в атмосфері забруднювальних речовин, СО2, СО, пилу, свинцю, радіонуклідів та ін. Для збереження фонового рівня якості середовища, порівняно з яким визначався б і рівень впливу людини на атмосферу, створено мережу біосферних заповідників. Вона охоплює всі основні типи природних зон. Однією з головних умов одержання об’єктивної інформації при проведенні моніторингових досліджень є визначення кордонів його об’єкта. В складних географічних умовах елементарною просторовою одиницею доцільно вважати територію водозабору (басейну) ріки. Просторова структура екологічного моніторингу на території області базується на мережі основних і додаткових пунктів постійного спостереження (ППС). Основні ППС розміщені в межах 60-16 км2 і формують регіональну моніторингову мережу, яка зв’язана з європейською мережею ППС. Кількість таких пунктів на території кожної області визначається, враховуючи величину її території. У міській місцевості та для організації локального моніторингу навколо промислових підприємств із значними викидами забруднювальних речовин в атмосферу закладаються додаткові ППС, наприклад, Івано-Франківська область (Бурштинська ДРЕС, Калуcька ТЕЦ, ВАТ «Оріана», АТ «Нафтохімік Прикарпаття», фірма «Барва»). Додаткові ППС розміщуються в межах водозборів головних рік на екологічних профілях (трансектах) упоперек річкових долин на витоку (до 10 км), у верхній (10-20 км), середній (25-50 км) і нижній (50-100 км) частинах водозбору на таких елементах рельєфу: вододіли, схили, надзаплавні тераси, заплави. Додаткові ППС локального моніторингу в зоні впливу промислових підприємств закладаються по мережі 2´2 км або 1´1 км з урахуванням зон забруднення та з урахуванням «рози вітрів». На кожному пункті спостереження, залежно від ступеня мінливості показників, встановлюється періодичність їх вивчення. Перша група показників періодичність вивчення не менше 3 разів на місяць: хімічний склад повітря і атмосферних опадів, кислотність дощів і снігу. Друга група (показники стійких змін) періодичність 2—5 років: 1) маса опаду і підстилки; 2) видовий склад і маса трав’яного покриву; 3) видовий склад і маса мохів та лишайників на деревах; 4) інтенсивність дефоліації і дехромації; 5) кислотність ґрунтів; 6) хімічний склад поверхневих і підземних вод. Третя група періодичність 5-10 років: 1) потужність верхнього горизонту ґрунту і кількість гумусу; 2) фізичні параметри ґрунту; 3) вміст у ґрунті і рослинах шкідливих речовин; 4) наявність шкідників і хвороб; 5) продуктивність фітоценозів; 6) структура і співвідношення угідь на водозборі. Основою робіт з автоматизованого моніторингу навколишнього середовища є системи автоматичного спостереження контролю навколишнього середовища АСКНС спеціалізованих аналітичних станцій. Значний комплекс робіт в галузі екологічного моніторингу проводиться переважно пересувними лабораторіями (ПЕЛ), які забезпечують збір, обробку, накопичення та збереження інформації про параметри навколишнього середовища, а саме: атмосфери, ґрунтів, продуктів харчування. Така лабораторія, виконана на базі автобуса ЛАЗ-699Р, в режимі екологічного патрулювання дає можливість значно зменшити витрати коштів порівняно зі стаціонарною системою контролю. Вимірювальний комплекс ПЕЛ дозволяє контролювати: забруднення атмосфери окисами вуглецю, азоту, сірки і продуктами розпаду радону; концентрації токсичних газів в атмосфері (більше 15 видів); концентрації шкідливих елементів атомно-абсорбуючим експрес-методом у ґрунті, воді і харчових продуктах; потік, еквівалентну дозу і потужність еквівалентної дози радіоактивних випромінювань усіх видів; рівні шуму і параметри вібрації; щільність потоку електромагнітного випромінювання НВЧ та ін. Значну допомогу в проведенні моніторингових спостережень надають пересувні лабораторії промислових викидів, які працюють на базі відповідного автомобіля, де розміщена апаратура для контролю валових викидів і масової концентрації основних забруднювачів атмосфери. Існує ціла низка приладів у сфері контролю техногенних забруднень довкілля і технологічного контролю виробничих процесів, які допомагають здійснити оптимальну організацію системи моніторингу різних рівнів на базі локальних комп’ютерних мереж. В Україні в деяких областях впроваджена дворівнева технологічна система збору, опрацювання, збереження та аналізу інформації, яка дозволяє чітко розподілити функції різних підрозділів, оптимально використати технічні засоби та оперативно зібрати потрібну інформацію. Системи моніторингу першого рівня призначені для вимірювання, реєстрації та первинного накопичення даних моніторингу навколишнього середовища. Другий, вищий рівень системи моніторингу це програмні комплекси на Центральній ЕОМ. Призначення цих систем таке: збір з робочих станцій оперативної інформації з моніторингу; діалоговий режим вводу і ведення баз даних з усіх видів і сфер радіаційного контролю; інтеграція всіх даних на регіональному рівні та обробка, аналіз і узагальнення наявної інформації. Висновок щодо четвертого питання Актуальність і невідкладність вирішення проблем моніторингових досліджень полягають в тому, що хоча й існує низка відомчих спостережень систем за станом довкілля, але вони не зведені в єдиний комплекс і не можуть ефективно виконувати узагальнюючу функцію оцінки стану і рівня використання ресурсів, з тим щоб прогнозувати зміни і розробляти рекомендації для прийняття управлінських рішень щодо оптимізації господарської діяльності і природокористування в окремих регіонах. Список використанних джерел:: Чистов С.М. Державне регулювання економіки: навч. посіб. / С.М. Чистов, А.Є. Никифо- ров, Т.Ф. Куценко та ін. – 2-ге вид., доопрац. і доповн. – К.: КНЕУ, 2005. – 440 с. . Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р.: зі змінами. – Режим доступу: http://www.zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254k/96-вр 3. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25 черв. 1991 р. № 1264-ХІІ: зі змінами. – Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua/laws/show/1264- 12 Мєтлова Л.П. Риси моделей екологічної політики в часі та просторі/ Л.П. Мєтлова. – Режим доступу: http://www.econindustry.org/arhiv Бабина Ю.В., Варфоломеева Э.А. Экологический менеджмент.- М.:Перспектива, 2006. Заленский Л.Б. Экологический менеджмент.- М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2004. |