Правознавство. Основні теорії походження держави
 Скачать 168.05 Kb.
|
|
- норма діє у часі, просторі та по певному колу осіб; - норма має свою структуру, тобто внутрішню побудову - норма розрахована на регулювання невизначеної кількості суспільних відносин; - норма забезпечується державним примусом. 14. Джерела права Джерела права – це способи зовнішнього вираження і закріплення юридичних норм. З них ми стримуємо інформацію про зміст норм. Завдяки ним такі правила набувають статусу юридичних, тобто стають загальнообов’язковими. До джерел (форм) права належать: правовий звичай, правовий прецедент, нормативно-правовий акт Правовий звичай – це звичаєве правило поведінки, яке санкціонується і забезпечується державою. Визнаючи звичай правовим держава “бере” під свій захист ті правила поведінки, які фактично склалися в суспільстві, в процесі спілкування між людьми, і надає їм загально обов’язкового значення. Правовий прецедент – це рішення судового або адміністративного факту щодо конкретної справи. яке стає обов’язковим для вирішення інших аналогічних справ. 15. Межі дії нормативних актів Межі дії нормативно-правового акта в часі (темпоральна дія - набрання чинності і втрата чинності): Набрання чинності: 1) з моменту (дати) офіційного опублікування; 2) з моменту ухвалення органом (наприклад, Конституція України набрала чинності з моменту прийняття парламентом); 3) з офіційно визначеного строку після опублікування (закони України починають діяти на всій її території після 10 днів з дня офіційного опублікування); 4) у міру одержання адресатом - акти з обмежувальним грифом "секретно", "зовсім секретно", "особливої важливості", "для службового користування"; 5) з дати, що позначена в самому нормативно-правовому акті (наприклад, в Законі України від 02.06.2011 "Про внесення змін до Закону України "Про застосування амністії в Україні" та інших законодавчих актів України" зазначено, що він набирає чинності з 01.01.2012). За всіх умов закон набирає чинності не раніше дати опублікування. Якщо в законі містяться слова "з моменту", "з дня", "після" (прийняття, опублікування, підписання), то це означає набрання законом чинності на наступний календарний день. Якщо нормативно-правові акти, які визначають права й обов'язки громадян, не доведені до відома населення у встановленому законом порядку, вони не є чинними. 16. Поняття система права Система права - це об'єктивно зумовлена єдність і погодженість правових норм держави та їх розподіл на окремі взаємопов'язані між собою складові елементи: галузі права, підгалузі права та правові інститути. 17. Поняття галузь, підгалузь права та правового інституту Галузь права — відносно самостійна сукупність юридичних норм, яка регулює якісно однорідну сферу (рід) суспільних відносин специфічним методом правового регулювання. Підгалузь права - — один з елементів системи права, його внутр. форми. П. п. є частиною певної галузі права і об'єднує прав, норми та інститути, які регулюють суспільні відносини, що мають певне самост. значення у межах їх відповідного типу. Водночас ці норми та інститути мають стійкий взаємозв'язок з ін. елементами даної галузі права. Напр., підгалузями цив. права є авторське й винахідницьке право, фінансового — банк, право та ін. Інститут права - ції сукупність відокремленіх, взаємопов'язаніх правових норм, Що утворюють Частину Галузі права та регулюються Певної сторону однорідніх суспільних відносін. 18. Загальна характеристика основних галузей права України Основними галузями сучасного права є: конституційне, адміністративне, цивільне, кримінальне, трудове, сімейне, фінансове, земельне, екологічне, цивільно-процесуальне, кримінально-процесуальне, виправно-трудове. Конституційне право — система норм, що регулюють основи суспільного і державного ладу, закріплюють основні права і свободи людини та громадянина, визначають форму держави, повноваження вищих органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Адміністративне право - система норм, що регулюють відносини у сфері державного управління, а саме: систему і повноваження виконавчих органів влади і посадових осіб, закріплюють права і обов'язки громадян у їх взаємовідносинах з цими органами, визначають поняття й види адміністративних правопорушень тощо. Цивільне право — система норм права, що регулюють майнові та пов'язані з ними особисті немайнові відносини, засновані на рівності та майновій самостійності їх учасників. Кримінальне право - система норм, що закріплюють підстави і принципи кримінальної відповідальності, встановлюють види покарань за скоєння злочинів з метою охорони прав і свобод людини, громадянина, громадського порядку, власності, забезпечення миру та запобігання злочинів. Трудове право — система норм, що регулюють трудові відносини між роботодавцем і працівником, визначають основні трудові права і обов'язки працівників, порядок укладання й розірвання трудового договору, робочий час і час відпочинку тощо. Сімейне право — система норм, що регулюють відносини у галузі шлюбу і сім'ї, а саме: умови і порядок укладання шлюбу, його розірвання, регулювання особистих немайнових і майнових відносин між членами сім'ї тощо. Фінансове право — система норм, що регулюють відносини, які визначають порядок формування і розподілу бюджетних коштів, затвердження бюджету, порядок грошового обігу, оподаткування, діяльності банків тощо. Земельне право — сукупність норм, що регулюють питання, пов'язані з встановленням власності на землю, умови і порядок землекористування, правовий режим земель тощо. Екологічне право — сукупність норм права, що визначають засоби, форми і порядок охорони навколишнього природного середовища. Норми цієї галузі права забезпечують право кожного на сприятливе оточуюче середовище. Цивільно-процесуальне право - сукупність норм права, що визначають порядок цивільного судочинства, а саме порядок розгляду справ, які виникають із цивільних, сімейних, трудових, земельних, природоохоронних і адміністративних правовідносин. Адміністративно-процесуальне право — система норм права, яка регулює порядок здійснення і розгляду адміністративних справ, що виникають у сфері державного управління. Кримінально-процесуальне право — сукупність норм права, що визначають порядок провадження у кримінальних справах під час дізнання, досудового слідства і розгляду справи судом. Виправно-трудове право — сукупність норм права, що регулюють порядок і умови відбуття покарання та застосування заходів виправно-трудового впливу до осіб, засуджених до позбавлення волі, виправних робіт, а також порядок діяльності установ, що виконують вироки, тощо. 19. Система законодавства України Система законодавства - це впорядкована безліч всіх діючих нормативно-правових актів даної держави. У системі законодавства тих або інших держав можна розрізняти, наприклад: - галузеве законодавство, тобто однойменне з галузями права, що збігає з ними по предметі правового регулювання, наприклад, карне, трудове й т.д.: - комплексне законодавство, тобто таке, котре містить норми різних галузей права: карного, адміністративного, цивільного, наприклад, екологічне законодавство; - загальфедеральне законодавство й законодавство суб'єктів федерації (у федераціях); - законодавство автономії (якщо вищий представницький орган автономії вправі приймати закони); - конституційне й інше законодавство, закони й підзаконні акти (по юридичній чинності). 20. Питання які визначаються чи встановлюються виключно законами України 1. Основні розділи Конституції України. 2. Основні риси Української держави за Конституцією України (статті 1, 2). 3. Форма правління в Україні (стаття 5). 4. Визнання найвищої соціальної цінності України (стаття 3). 5. Конституційний статус державної мови та мов національних меншин України (стаття 10). 6. Об'єкти права власності українського народу (статті 13, 14). 7. Найважливіші функції держави (стаття 17). 8. Державні символи України (стаття 20). 9. Конституційне право на працю (стаття 43). 10. Конституційне право на освіту (стаття 53). 11. Конституційне право на соціальний захист (стаття 46). 12. Конституційне право на охорону здоров'я (стаття 49). 13. Обов'язки громадянина України (статті 65-68). 14. Право громадянина України на вибори (стаття 70). 15. Повноваження Верховної Ради України (стаття 85). 16. Питання, правове регулювання яких визначається та встановлюється виключно законами України (стаття 92). 17. Державний бюджет України (стаття 96). 18. Порядок обрання Президента України (стаття 103). 19. Повноваження Президента України (стаття 106). 20. Призначення, склад та введення в дію рішень Ради національної безпеки і оборони України (стаття 107). 21. Склад Кабінету Міністрів України (стаття 114). 22. Повноваження Кабінету Міністрів України (статті 116, 117). 23. Повноваження місцевих державних адміністрацій (стаття 119). 24. Статус прокуратури України за Конституцією України (стаття 121). 25. Система судів в Україні (стаття 125). 26. Основні засади судочинства в Україні (стаття 129). 27. Система адміністративно-територіального устрою України (стаття 133). 28. Питання нормативного регулювання Автономної Республіки Крим (стаття 137). 29. Повноваження Автономної Республіки Крим (стаття 138). 30. Органи місцевого самоврядування в Україні (стаття 140). 31. Повноваження територіальних громад за Конституцією України (стаття 143). 32. Статус та повноваження Конституційного Суду України (статті 147, 150). 33. Порядок подання законопроекту про внесення змін до Конституції України (стаття 154, 155, 156). 21. Систематизація законодавства Систематизація законодавства - це діяльність по вдосконалюванню законодавства, приведенню всіх діючих нормативно-правових актів даної держави в єдину, цілісну, внутрішньо й зовні погоджену, несуперечливу систему. Види систематизації: а) внутрішня систематизація; б) зовнішня систематизація. 22. Поняття и структура правовідносин Правовідносини – це суспільні вольові відносини, які виникають на основі норм права, учасники яких пов’язані взаємними юридичними правами та обов’язками, дотримання котрих забезпечується можливістю державного примусу. У структурі правовідносин виділяють такі елементи:
Суб’єктивне юридичне право – це передбачена нормою права міра можливої поведінки особи, яку вона може здійснювати для задоволення своїх інтересів та потреб і яка забезпечується юридичними обов’язками інших, зобов’язаних суб’єктів. 2. Суб’єкти правовідносин – це їх учасники, які є носіями суб’єктивних юридичних прав та обов’язків. 3. Об’єкти правовідносин – це матеріальні, духовні та інші соціальні блага, з приводу яких суб’єкти вступають у правовідносини і здійснюють свої юридичні права та обов’язки. 23. Суб'єкти і об'єкти правовідносин Суб'єкти правовідносин - це фізичні, юридичні та інші особи, які є носіями суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, необхідних для участі у конкретному право відношенні. Суб'єктами правовідносин можуть бути: 1) фізичні особи: громадяни України, іноземці, особи без громадянства; 2) юридичні особи: державні органи, установи і організації, суб'єкти підприємницької діяльності, зареєстровані як юридичні особи незалежно від форми власності; політичні партії та інші об'єднання громадян; релігійні організації; 3) територіальні громади та інші спільності: трудові і навчальні колективи, нація, народ; 4) Автономна республіка Крим; 5) держави; 6) міжнародні організації. Об'єктами правовідносин є будь-які блага, у зв'язку з якими у суб'єктів виникають суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Об'єктами правовідносин можуть бути: 1) особисті немайнові блага (життя, здоров'я, безпечне для життя і здоров'я довкілля, особиста недоторканість, честь і гідність особи, ділова репутація тощо); 2) майнові блага (право власності, майнові права та обов'язки тощо); 3) результати інтелектуальної діяльності (твори науки, винаходи, твори літератури і мистецтва, інші результати творчої діяльності); 4) певні дії суб'єктів; 5) результати певних дій суб'єктів. Об'єктами правових відносин можуть бути як матеріальні так і духовні блага, а також будь-яка діяльність і поведінка суб'єктів, що не заборонена правовими нормами. 24. Юридичні факти Юридичні факти — це конкретні життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, припинення або зміну правових відносин. Юридичні факти є необхідними умовами для виникнення правовідносин і характеризуються такими ознаками: - знаходять свій вияв у зовнішніх обставинах або подіях матеріального світу і пов'язані з їх наявністю або відсутністю; - прямо або опосередковано передбачені нормами права; - викликають передбачені законом юридичні наслідки. Юридичні факти чисельні і багатогранні, тому і класифікуються за різними ознаками: за вольовою, юридичними-наслідками, складом, тривалістю дії. 25. Види правових відносин Правові відносини — це суспільні відносини, врегульовані нормами права і забезпечені державою, що виникають між двома і більше суб'єктами з приводу задоволення своїх матеріальних і духовних потреб та інтересів, між якими наявний правовий зв'язок у формі суб'єктивних прав та юридичних обов'язків. 1. Залежно від предмета правового регулювання, тобто від приналежності норми права до певної галузі права, правовідносини можуть бути: - конституційними; - адміністративними; - господарськими; - житловими; - земельними; - екологічними; - кримінальними; - сімейними та іншими. 2. Залежно від функціонального призначення правової норми правовідносини можуть бути: - регулятивними, які пов'язані з правомірними діями суб'єктів і настанням позитивного результату. Наприклад, відносини між роботодавцем і найманим працівником, що здійснюються на підставі укладеного трудового договору; - охоронними, які пов'язані із неправомірними діями суб'єктів або їхньою бездіяльністю. Наприклад, притягнення винної особи до кримінальної відповідальності за крадіжку (за протиправну дію) або за несплату податку (за безцільність). 3. Залежно від методу правового регулювання правовідносини можуть бути: - договірними, які базуються на диспозитивному методі. Наприклад, відносини між постачальником, який здійснює підприємницьку діяльність, і покупцем на підставі укладеного між ними договору поставки (ст. 712 Цивільного кодексу України); - управлінськими, які пов'язані з однобічною залежністю підпорядкованого учасника відносин від керівної волі уповноваженого суб'єкта, який має право вимагати виконання своїх наказів. Наприклад, адміністративні відносини, що пов'язані з різними статусами посад, певною субординацією. 4. Залежно від характеру виконання обов'язків суб'єктами правовідносин ці відносини можуть бути: - активними, які вимагають від суб'єкта вчинення дій, передбачених нормою (заплатити за проїзд, виконати роботу...); - пасивними, в яких особа утримується від заборонених нормами права дій і тим самим її діяння є правомірними (дотримання правил внутрішнього трудового розпорядку, не порушення правил дорожнього руху тощо). 5. Залежно від тривалості правових відносин: - короткотривалими (відносини купівлі-продажу); - довготривалими (відносини життя людини). Залежно від кількості суб'єктів 26. Реалізація права Реалізація норм права — це втілення розпоряджень правових норм у правомірній поведінці суб'єктів права, в їх практичній діяльності, її можна розглядати як процес і як кінцевий результат. Реалізувати нормативні розпорядження, що містяться в законах та інших нормативно-правових актах, означає втілити в життя — у суспільні відносини, поведінку громадян — волю законодавця й інших суб'єктів правотворчості, спрямовану на встановлення правопорядку. Без такої реалізації право втрачає своє соціальне значення і призначення. Реалізація права є складний процес, що протікає в часу. У ньому беруть участь не тільки сторона, носії суб'єктивних прав і обов'язків, але і держава в особі різноманітних органів: правотворческих, правоисполнительных, правоприменительных. Реалізація права як процес утілення права в життя містить у собі, по-перше, юридичні механізми реалізації права і, по-друге, форми безпосередньої реалізації права, коли фактичні життєві відношення знаходять юридичну форму. 27. Тлумачення правових норм Тлумачення правової норми — це діяльність щодо з 'псування або раз 'яснення (інтерпретації) змісту норми з метою правильного її застосування та реалізації. Тлумачення-з'ясування — це внутрішня інтелектуальна діяльність суб'єкта щодо встановлення змісту нормативно-правового акта, яка не виходить за межі свідомості суб'єкта; це, так би мовити, тлумачення норми «для себе». Тлумачення-роз'яснення — це вже зовнішня, об'єктивована інтерпретація змісту правової норми, так би мовити, «для інших». Тому воно мусить бути певним чином виражене назовні, «матеріалізоване» у тій чи іншій формі, доступній для сприйняття іншими особами. |