Семінар. Основні явища у діяльності російських перекладачів (по xviii ст.)
 Скачать 23.45 Kb.
|
|
Семінар №4 Основні явища у діяльності російських перекладачів (по XVIII ст.) Період з 14 по 17 століття характеризується як московський період розвитку східнослов'янських земель. У цей період мистецтво перекладу продовжує розвиватися, хоча головне місце в перекладній літературі як і раніше належить релігійним книгам. Переклади поступово втрачають анонімність, а роль перекладачів у розвитку мови та культури почала отримувати суспільне визнання. До числа видатних перекладачів цього періоду можна віднести Максима Грека, ченця, запрошеного великим князем Василієм до Москви з Афона у 1515 році. Протягом свого життя (помер у 1555 або 1556 році) Максим Грек займався перекладами переважно релігійних книг. Він також вносив виправлення до перекладів, зроблених раніше та писав коментарі. Спочатку він не знав ані російської, ані старослов’янської мови, отже його переклади відбувалися в два етапи: спочатку він перекладав з грецької на латину, а потім його помічники перекладали з латини на старослов’янську. Виправляючи старі переклади, Максим Грек нерідко порушував усталені традиції, за що й був звинувачений в кощунстві та єресі. Максим Грек був також письменником, педагогом та філософом. В його доробку можна знайти багато міркувань про мистецтво перекладу. Максим Грек наполягав на необхідності ретельно аналізувати оригінал, аби виявити в ньому усі нюанси та алегорії. А для цього перекладач має не тільки знати мову, але й володіти широкими філологічними знаннями та провести значну підготовчу роботу. Свої приписи він доповнював чисельними зауваженнями стосовно лексики, ритмічної організації та кінетичних особливостях грецької мови, які мають бути відтворені у перекладі. Його внеском до російської філології став словник «Имена, истолкованные в алфавитном порядке», в якому він аналізував грецькі, латинські та давньоєврейські імена. Перекладалися твори різноманітного змісту: лицарські романи, богословські трактати, книги з космографії, алхімії, лікувального мистецтва та інші. Частково напрямок перекладацької діяльності зміщається убік літератури світського характеру. Перекладачів цього періоду умовно можна поділити на 4 категорії. По-перше, це штатні перекладачі різних відомств. Оскільки більшість з них були іноземцями (здебільшого, поляками, німцями або голландцями), в перекладах спостерігається дослівність, важкість, незграбність та плутаність, викликані недостатнім рівнем володіння російською мовою. По-друге, була невелика група вчених монахів, які перекладали лише релігійні тексти з латини або з грецької. Найбільш відомі імена Єпіфаній Славінецький, Арсеній Грек, Діонісій Грек. Членів третьої групи можна назвати перекладачами за сумісництвом, адже вони виконували переклади випадково і в невеликій кількості. Четверта група складалася з освічених заможних людей, серед яких були навіть особи, наближені до царів та великих князі Російські переклади 18ст. До XVIII століття Росія сильно відставала від провідних в культурному відношенні країн Західної Європи в якості перекладу, широті звернення перекладачів до різних пластів літератури, в розумінні завдань і можливостей перекладу. Однак у XVIII столітті картина істотним венним чином змінилася. Без перебільшення можна сказати, що в цей час Росія зробила величезний ривок вперед у всіх галузях культури, в тому числі і в перекладі. Як вважають деякі дослідники, переклад в Росії в XVIII столітті може бути охарактеризований як культурне явище, яке стоїть в одному ряду з західноєвропейським Відродженням [2, 170]. Він став найважливішим засобом ліквідації розриву в культурному часі між Європою і Росією, широко розгорнувши вікно в літературний світ Західної Європи і одночасно став частиною національної словесності. На розвиток перекладу в Росії вплинули як об'єктивні, так і суб'єктивні чинники. До числа суб'єктивних факторів слід віднести знайомство царя Петра I з культурними досягненнями Європи, його видатну роль в організації і розвитку перекладацької діяльності. Петро дуже рішучими способами вводив нову культурну орієнтацію, фактично «розгорнув» Росію обличчям до Європи. Вихід Росії з культурної самоізоляції з'явився одним з об'єктивних факторів пожвавлення і розвитку перекладацької справи. Інший фактор - розвиток економіки, для якого також було потрібно ознайомлення росіян з західноєвропейськими науковими досягненнями, з західної економічної думкою. Важливим стимулом у розвитку перекладацької діяльності з'явилися потреби військової справи. Для створення сучасної армії, її правильної організації, створення нових видів озброєння, будівництва морських суден було потрібно знання того, чим була багата на той момент Європа. Почерпнути ці знання можна було тільки через переклад. Розширення меж Російської імперії сприяло і розширенню та зміцненню міжнародних контактів. Здійснення зовнішньополітичної діяльності було неможливо без знання іноземних мов, без масової підготовки перекладачів. Важливу роль у розвитку перекладацької діяльності зіграла секуляризація освіти, тобто надання утворенню світського характеру. У петровську епоху основними «вчителями» стали не отці християнської церкви, що не тексти священного писання, а дохристиянські автори, на працях яких учні вчилися латинської і грецької мов. Звернення до сучасних досягнень Заходу сприяло поширенню англійської, французької та німецької мов. Особливо поширеним в XVIII столітті стало знання французької мови, який воістину стала мовою дворянства. В послепетровскую епоху важливою подією не тільки політичної, а й культурного життя Росії став маніфест імператора Петра III «Про дарування вільності та свободи всьому російському дворянству» (1762г.). Цей маніфест звільняв дворянство від обов'язкової військової і цивільної служби, а значить, дозволяв усім, хто мав до того схильність, займатися науками і мистецтвами, в тому числі і перекладом. Велике увагу перекладу іншомовної літератури надавала імператриця Катерина II. Саме з її ініціативи в 1768 році було створено «Товариство, старающееся про переклад іноземних книг». Члени товариства за п'ятнадцять років його існування перевели велику кількість іноземної літератури, причому сама імператриця брала в цій роботі найактивнішу участь. Початок 18 століття, ознаменований реформами Петра 1, є переломним періодом і для розвитку перекладацької діяльності в Росії. Насамперед, відбувається перехід від теологічних перекладів до світських. Економічні та політичні реформи викликають розвиток наукового, технічного, військового, медичного, дипломатичного та інших видів перекладу. До перекладів починають висувати жорсткі якісні вимоги. Цар Петро 1 видав указ, в якому вимагав ясної передачі змісту перекладеного. Зростає інтерес і до перекладів художньої літератури. Починаючи з другої половини 18 століття, і протягом 19 століття в області перекладу в Росії панують ті ж тенденції, що й у цілому в Європі. Так, наприклад, у 18 столітті панує тенденція до вільного перекладу, переробленню літературних оригіналів, про яке ми вже згадували раніше. Настрої перекладачів того часу вірно сформулював поет Тредіаковський: «Перекладач від творця тільки що ім'ям різниться. Ще скажу вам більше: коли творець мудрий був, то перекладачу мудріше слід бути». Важливо відзначити, що в Росії 18 сторіччя йде активне формування літературної мови, і розвиток перекладної літератури мав на цей процес значний вплив. Видатна роль у цьому процесі належала Михалі Ломоносову, Сумарокову та Тредіаковському, які часто супроводжували свої поетичні переклади теоретичними розсудами, пояснюючи, чому треба було перекласти так, а не інакше, підкреслюючи особливу важливість перекладацької праці, її творчий характер. На цьому етапі розвитку перекладацька діяльність характеризується трьома головними тенденціями. Поперше, вона набула нових організаційних форм. Наприклад, в Іноземній Колегії царя Петра працювала група перекладачів, а в 1735 році при Петербурзькій Академії Наук була створена Російська Асамблея – перша професійна організація перекладачів. В її роботі приймали участь Ломоносов, Тредіаковський. Асамблея не тільки відбирала книги для перекладу, але й розробляла правила та принципи роботи перекладачів, критично оцінювала їхні доробки. Також в Академії готували майбутніх перекладачів. В 1748 році президент Академії оприлюднив наказ імператриці Єлизавети більше перекладати нерелігійні (громадянські) книжки. Академія також звернулася до дворян та представників інших соціальних верств із закликом активніше займатися перекладами. Саме в цей час перекладачі стали отримувати гонорари за свою роботу. Друга тенденція проявилася у зміні характеру книжок, що перекладалися. До перекладів класичної літератури додалася велика кількість прагматичних перекладів. Одночасно змінився склад мов, з яких здійснювалися переклади. Переважати стали сучасні європейські мови: французька, німецька, англійська. Натомість, польська мова втратила свою популярність. Суспільнополітичні та економічні реформи супроводжувалися зростанням культурних вимог населення, які не можна було задовольнити лише за рахунок вітчизняної літератури. Отже літературні переклади мали на меті заповнити цей культурний пробіл. Відповідно, значно зріс статус перекладача художньої літератури, який зберігається донині. Перекладачі стали вважати свій труд внеском в розбудову власної країни, на чому активно наголошували в коментарях та вступах до перекладених творів. Часто перекладач позиціонував себе як суперника автора та намагався навіть перевершити його. |