80. Зясуйте особливості культурної діяльності українців у Німеччині й Австралії (ХІХ початок ХХІ ст.)
 Скачать 122.5 Kb.
|
|
80. З’ясуйте особливості культурної діяльності українців у Німеччині й Австралії (ХІХ- початок ХХІ ст.). Австралія. Сьогодні в Австралії живуть понад 30 тис. українців. Австралійська діаспора вважається більш молодою еміграцією – більшість українців поселилася тут після Другої світової війни, особливо у 1948-1951 рр. Осіли українці головно у містах. Вони швидко адаптувалися до незвичних умов життя на найвіддаленішому від Європи материку, організувавши господарське, культурне, релігійне і наукове життя. У багатокультурному австралійському суспільстві українська діаспора стала однією з найсамобутніших і найбільш стійких до асиміляційних процесів. Головними ознаками окремого етнонаціонального обличчя українців Австралії є релігійна ідентичність, а також українська культура в її різних формах. Деякі ділянки культури (театр, література, хорове мистецтво, танець, образотворче мистецтво, народне прикладне мистецтво) розвинулися тут порівняно ширше, ніж в інших реґіонах поселення української діаспори. Уже дві генерації українців народилися на п’ятому континенті. Хоча вони зберігають багато елементів із своєї етнічної самобутності й у своїй масі ідентифікують себе як особи українського походження, проте деякі (більшою, чи меншою мірою) асимілюються культурно і втрачають мову батьків. Одним з визначальних чинників їхньої само ідентифікації як українців є сучасна незалежна Українська держава, що, безперечно, дасть змогу продовжити існування українства в Австралії при свідомій еміграційній політиці.Освітнє життя в Австралії координується Українською шкільною радою (школи діють лише у вихідні дні). Існують українські видавництва і преса. Серед газет слід назвати “Вільну думку” і “Церква і життя”.Об’єднання “Союз українських організацій Австралії” має у своєму складі понад 25 громадських і громадсько-політичних структур. Зокрема це Наукове товариство ім. Шевченка, Українська громада, Союз українок, Спілка української молоді, “Пласт”, Союз українських комбатантів Австралії, Рада українських кооперативів, Товариство колишніх вояків Української національної армії (УНР) та інші. Німеччина, Берлін, Мюнхен .Естафету науково-культурного і суспільно-громадського життя у повоєнний період підхопила українська діаспора Німеччини, основою якої була політична інтелектуальна еміграція. У міжвоєнний період (1926-1945 рр.) у Берліні працював Український науковий інститут, фундований гетьманом Павлом Скоропадським, який після поразки Гетьманату емігрував до Німеччини і організував там Гетьманський рух. Завданням інституту було розповсюдження серед науковців світу відомостей про Україну й український народ, дослідження взаємин України з західними країнами, зокрема Німеччиною, в минулому і сучасному, а також допомога українським студентам і науковцям у студіях і розвідках. Інститут давав стипендії молодшим українським науковцям і студентам, які навчалися у високих школах Німеччини й утримував студентський дім у Берліні. В культурно-освітній галузі найбільш активно проявила себе українська еміграція Західної Німеччини. Під проводом доктора Дмитра Дорошенка діяло Центральне представництво української еміграції (ЦУПЕ), яке мало ряд референтур, а саме: церковних справ, наукових, високого шкільництва, середніх і фахових шкіл, літератури і мистецтва, дошкільного виховання.Мюнхен на той час став осередком українського високого шкільництва. Тут у 1945 р. відновив свою діяльність Український Вільний Університет (УВУ), який успішно працював у Празі у міжвоєнний період. УВУ мав два факультети – філософський та права і суспільних наук. Про потужний професійний рівень вузу свідчить його склад: на філософському факультеті викладало 40 професорів і доцентів, а на факультеті права і суспільних наук – 20.На нараді науковців 16 листопада 1945 р. в Авґсбурзі було засновано Укрїнську Вільну Академію Наук з такими найважливішими відділами: передісторії, історії та теології літератури, мовознавства, мистецтвознавства, педагогіки і психології, книгознавства, біології і медицини. При академії існувало Товариство охорони українських пам’яток на чужині, Музей-архів, Бібліотека. Крім УВАН існувало у Мюнхені Українське історично-філологічне товариство, Українська Висока Економічна Школа, Українська Православна Богословська Академія (з 2-ма факультетами – богословським і педагогічним). По війні деякий час функціонував Український науково-технічний інститут, який мав п’ять відділів – агрономічно-лісовий, фармацевтичний, ветеринарно-зоотехнічний, інженерний, економічний. Крім аудиторного навчання в інституті велася заочна форма навчання. Інститут став спадкоємцем Української господарської академії в Подєбрадах, яка припинила своє існування у 1945 р. У Мюнхені 30 березня1947 р. було відроджене Наукове товариство ім.. Шевченка, головою якого було обрано професора Івана Раковського, а генеральним секретарем – професора Володимира Кубійовича (пізніше очолив Європейське НТШ). 81. Визначте особливості культурної діяльності українців у Франції (ХІХ — початок ХХІ ст.). Під впливом політичних, економічних, ідеологічних чинників багато українців емігрували у Францію. Відбувалось це в чотири хвилі. Нині у Франції мешкає близько 40 тис. українців, більшість яких уже народилася в діаспорі . Компактні групи українців проживають переважно у містах та їх околицях, за винятком фермерів. У Франції мало родин користуються українською мовою постійно: асиміляційні процеси далися взнаки. Вивчення української мови здійснюється у мережі так званих “четвергових” шкіл (четвер – день, в який вихідні французькі публічні школи) при деяких українських католицьких церквах. Завдяки зусиллям молодіжних об’єднань щороку влітку бажаючі можуть відвідати українські мовні курси. На професійному рівні українська мова викладається в Паризькому університеті – Сорбонні. При університеті функціонує Інститут східних мов і цивілізацій , де було відкрито кафедру українознавства з предметами: мова, література, історія, географія України. Осередком громадсько-культурного життя українців традиційно залишається церква, однак релігійного єднання між віруючими немає: 1/3 етнічних українців сповідує православ’я, 2/3 – католицтво. Існує кілька общин протестантів. Для вшанування пам’яті великого Кобзаря у містах Тулузі, Шалетт-Сюр-Люен та Парижі, йому було відкрито пам’ятники. Один із скверів Парижа теж носить ім’я Т.Г.Шевченка. На честь українців, котрі полягли під час Другої світової війни, у містечку Буле споруджено пам’ятник. Українці Франції виявили свою активність і в утворенні організацій, об’єднань, товариств. (“Гурток українців у Парижі”, лідери якого В.Винниченко, Л.Бачин-ський, Я.Федорук.,Українське академічне товариство) Нині діють Українське товариство імені Т.Г.Шевченка, Товариство імені М.Шашкевича, Український центральний громадський комітет у Франції, Спілка української молоді. Крім діяльності організацій та товариств, у ХХ ст. у Франції українці налагодили друк періодичних видань. У Парижі з 1925 року розпочато видання французькою мовою журналу “Прометей” - “органу оборони інтересів Кавказу, України та Туркестану”. 1925 рік – рік початку виходу у світ паризького “Тризуба”, виходили пробільшовицькі “Українські вісті”, а також “Український робітник”, “Військова справа”. Слід згадати такі потужні науково-дослідні установи, як: Бібліотека імені С.Петлюри в Парижі . Міститься 15 тис. томів, архівні матеріали, періодичні українські видання міжвоєнного періоду, зберігаються старовинні рукописи та інкунабули, як от: “Граматика” І.Ужевича, “Словник” Е.Славинецького. При бібліотеці діє Центр документаційних матеріалів з україністики, яких нараховується понад 30 тис. екземплярів . Європейське відділення НТШ. Секції НТШ, в першу чергу історико-філосовська, філологічна, математично-природнича, здійснюють видання “Записок НТШ”. Періодично друкуються і “Вісті з Сарселю”, які оповідають про історію України та містять матеріали щодо Шевченківської спадщини. При товаристві діють бібліотека та архів. Українці, які захоплюються музичним мистецтвом, консолідуються у Франції у хори (при церквах), фольклорні і танцювальні ансамблі (при молодіжних організаціях). Українську народну хореографію популяризують багатонаціональні самодіяльні колективи: “Запорожці”, “Гопак” та інші. Інтенсивно функціонують драматичні гуртки, засновані ще у 20-30-х роках ХХ століття: м. Крезо – Український театр на чолі із Золотарівим; м.Париж – Український незалежний театр (Шмалій). Крім професійних труп, постановку вистав здійснюють й аматорські (при товаристві “Рідна хата”, при “Просвіті” у містечках Мелені, Сант-Ельба та інших, при Товаристві театрального мистецтва в Оден-ле-Піші, при Шалетській Громаді тощо). 1926 року у містечках Крезо і Моншене виникли перші українські футбольні команди, але їх професійний рівень був ще досить низьким. 1927 року у м. Монтаржі сформувалась українська команда, яка увійшла до місцевого футбольного клубу. Наступного року вона взяла участь у 22 матчах]. Яскраву творчу спадщину у Франції залишили по собі визначні діячі української мистецької діаспори. Відзначилися: у галузі скульптурного та образотворчого мистецтва – М.Башкирцева, М.Паращук, М.Бойчук, О.Архипенко, С.Левицька, О.Грищенко, М.Глущенко, М.Кричевський, В.Хмелюк та інші; на скрижалях музичного мистецтва свої імена записали композитори І.Вовк, В.Гридін, Г.Пономаренко, Т.Якименко, оперні співаки Є.Зарицька, М.Скала-Стариць-кий. Нині в Парижі працюють художники О.Мазурик (пейзажі, ікони, портрети, модерні гравюри), А.Сологуб (графіка, реставрація картин), музикознавець проф. А.Вірста . Отже, історія складання української діаспори у Франції має глибоке коріння, а на сучасному етапі воно помітно розгалузилося: нині у згаданій країні мешкає 40 тис. українців, об’єднаних навколо товариств та громад, основна мета яких – зберегти свою духовну спадщину та етнічну самобутність. На Ейфелевій вежі викарбовано напис: до Києва – 2485 км., подібний вказівник знаходиться на п’єдесталі пам’ятника архистратигу Михаїлу у Києві (на площі Незалежності). І хоча чимала відстань відділяє українців Франції від землі їхніх пращурів, але головною, на мою думку, є не територіальна, а духовна присутність у Батьківщині. 83. Визначте внесок українців США і Канади в світову та українську культуру. 5. Северин Борачок (1898-1975) – відомий німецький постімпресіоніст. Відомо, що він жив і працював у Парижі на початку 1930-х років. Після Другої світової війни він оселився в Мюнхені, де був близьким другом Грегора Крука. Після смерті дружини в 1962 році, Северин вирішує переїхати до Сполучених Штатів Америки. У 1965 році він переїхав в Річмонд, штат Мен. Між 1969-1972, він виставляв свої роботи в Торонто, Буффало, Детройті, Філадельфії, Чикаго. Виставки були організовані його братом Мар'яном. Художник помер в 1975 році в штаті Мен. 6. Михайло Димитренко (1908-1997) – український та американський художник, автор настінного монументального розпису церков у Міннеаполісі, Нью-Йорку, Торонто. 7. Давид Бурлюк (1882-1967) – український, російський та американський художник-футурист, ідеолог авангардизму як у живописі, так і в поезії. 8. Володимир Горовиць (1903-1989)– видатний американський піаніст українського походження. В Україні започатковано Міжнародний конкурс юних піаністів пам’яті Володимира Горовиця. 9. Соломія Крушельницька (1872-1952) – видатна співачка бельканто, співала на провідних сценах світу, знайомила зарубіжну публіку з українськими народними піснями, які включала до програм своїх концертів. 14. Іван Марчук (1936) – видатний український та американський художник ХХ століття. 2007 року потрапив до рейтингу 100 найвизначніших геніїв сучасності, який уклала британська газета The Daily Telegraph. 15. Єрошенко Василь Якович (1889-1952) – письменник, педагог, етнограф, музикант. У дитинстві осліп. Писав японською, есперанто та російською мовами. З 2002 року успішно діє Міжнародна науково- дослідницька група «Василь Єрошенко та його доба», куди входять науковці з України, Росії, Японії, Німеччини та США, допомагають у діяльності групи волонтери з багатьох країн світу. Також іменем Василя Єрошенка з 2007 р. названий український Благодійний фонд «Есперо», серед завдань котрого поширення творчої спадщини письменника та підтримка есперанто-руху в Україні. 16. Офіційно Україна не має жодного лауреата Нобелівської премії. Натомість серед нобеліантів є чимало вихідців з України. Це вчені та письменники, які народилися, навчалися, розпочинали свою діяльність або тривалий час жили, плідно творили в Україні, але одержали Нобелівську премію, будучі громадянами інших країн. 17. Ілля Мечников (1845-1916). Видатний мікробіолог, ембріолог, зоолог, імунолог. Винахідник вакцини від сибірської виразки. Першим володарем цієї престижної міжнародної відзнаки серед українців став бактеріолог та імунолог Іллі Мечников. Нобелівською премією славетного науковця відзначено 1908 року як підданого Російської імперії в галузі фізіології та медицини (разом із відомим фармакологом та імунологом Паулем Ерліхом) «за праці з імунітету». Найважливішим досягненням Іллі Мечникова стало відкритті явища фагоцитозу та створення на його основі фагоцитарної теорії імунітету(1882). Ідея вченого про можливість застосування одних мікроорганізмів для припинення розвитку інших дала надзвичайно важливі результати. Завдяки цьому вдалося врятувати життя мільйонів людей. Народився Ілля Мечников 15 травня 1845 року в с. Іванівка- Панасівка на Харківщині в дворянський родині молдовського походження. 40 років життя вченого тісно пов’язані з Україною. Свої дослідження з фізіології та медицини він проводив в Одесі, де у 1886 році заснував першу в Україні (і другу в світі) лабораторію з мікробіології, у якій працював над створенням вакцин проти сибірської виразки овець та холери курей. Однак у 1887 році Ілля Мечников переїхав до Парижа, де було більше можливостей займатися науковою діяльністю. Працював в інституті Луї Пастера, який очолив 1905 року. У 1902 році став почесним членом Петербурзької академії, а 1913 року очолив Інститут експериментальної медицини в Петербурзі. Помер 1916 року в Парижі на 71 році життя, заповівши спалити своє тіло в крематорії. Урна з прахом ученого, вихідця з України, зберігається в бібліотеці Пастерівського інституту в столиці Франції. 18. Зельман Абрахам Ваксман (1888-1973). Відомий американський учений. Винахідник першого антибіотика. Ще одним Нобелівським лауреатом у галузі фізіології та медицини став учений-мікробіолог Зельман Абрахам Ваксман, який народився 2 липня 1888 року в с. Нова Прилука на Вінниччині. Премією його нагороджено в 1952 році «за відкриття стрептоміцину – першого антибіотика, ефективного при лікування туберкульозу». Цей антибіотик мав багато цінних властивостей, окрема, виявляв дію проти бактерій та поличок і суттєво полегшував лікування туберкульозу. Уже в 1949 році вченому вдалося налагодити масове виробництв препарату, завдяки якому було врятовано життя багатьох людей. Під його керівництвом було також відкрито ліки, які широко використовуються в клінічній медицині та ветеринарії. Нагороджений як громадянин США, куди емігрував з України в 1911 році. 19. Шмуель Йосеф Агнон (1888-1970). Класик єврейської літератури. Агнон Шмуель – визнаний письменник світового рівня, класик єврейської літератури. Нобелівською премією в галузі літератури був нагороджений 1966 року «за глибоко оригінальну й майстерну прозу за мотивами життя єврейського народу, талановите відображення загальнолюдських проблем сучасності, за його комічну майстерність, багатство та глибину творів». Нагороду отримав як громадянин Ізраїлю. Став першим з івритомовних та їдишемовних письменників володарем цієї високої відзнаки. Понад 80 його творів було перекладено десятьма мовами світу. Цікавим є той факт, що однією з провідних тем у творчості стала Західна Україна. Саме про долю галицьких євреїв, які жили в Україні, та про поневіряння євреїв-емігрантів написано кращі твори письменника. Серед них повість «Проста історія», романи «На морський глибині», «Гість на одну ніч», «Зовсім недавно» тощо. Літературознавці нерідко порівнюють автора з Сервантесом і Гоголем, Кафкою та Достоєвським… Парадоксально, однак ще зовсім недавно в Україні нічого не було відомо про письменника Шмуеля Йосефа Агнона, який народився 17 липня 1888 року в м. Бучач на Тернопільщині. Зростав у заможній, освіченій сім’ї. У вісімнадцятирічному віці прибув до Львова, де працював у редакції єврейської газети. Влітку 1907 року Агнон Шмуель опублікував на західноукраїнських землях понад сімдесят свої ранніх творів. Цього ж року виїхав до Палестини. Упродовж певного часу жив і працював у Німеччині, потім повернувся до Єрусалима, де 17 лютого 1970 року помер. 20. Саймон Сміт Кузнець (1901-1985). Американський учений-економіст. Ще один наш співвітчизник Саймон Кузнець у 1971 році був нагороджений спеціальною премією імені Альфреда Нобеля в галузі економіки. Суть зроблених ним наукових відкриттів сформульовано так : «за емпірично обґрунтоване тлумачення економічного зростання, яке привело до нового, глибшого розуміння як економічної та соціальної структур, так і процесу розвитку». Все своє життя він займався економічними дослідженнями, спостерігаючи циклічність економічних процесів, вивчаючи макроекономіку. Йому приписують народження терміна «валовий національний продукт». На основі праць ученого було розроблено стратегію, що дала змогу США подолати складну економічну кризу 30-х років. Народився майбутній економіст 9 квітня 1901 року в м. Харкові. Успішно закінчивши середню школу Саймон вступив на юридичний факультет Харківського університету, але після двох років навчання почав працювати в бюро статистики праці при уряді Радянської України. У 1922 році разом зі свої молодшим братом емігрував у США, де займався науково-педагогічною діяльністю. Здобув почесні вчені ступені багатьох університетів, зокрема Гарвардського, Пристанського, Колумбійського, Пенсільванського тощо. Помер відомий економіст 10 липня 1985 року в Кембриджі. 21. Роальд Гофманн (1937). Американський учений-хімік. У яскравому сузір’ї нобелівських обранців належне місце посідає і Роальд Гофманн (Сафран), якому в 1981 році, разом із японським хіміком Зеніті Фуку, присуджено Нобелівську премію «за розробку теорії протікання хімічних реакцій, створену ними незалежно один від одного». Це відкрило нові можливості для планування хімічних експериментів. Основні наукові дослідження вченого присвячені хімічній кінетеці і вивченню хімічних реакцій. Народився майбутній учений 18 липня 1937 року в м. Золочів, що на Львівщині. На українській землі минули його дитячі літа. Згодом згадував про Україну як про «обітовану землю свого серця» До Америки Роальда Гофманна занесла третя хвиля еміграції. Після нацистських концтаборів він із матір’ю переїхав до Польщі ( у Краків). У 1949 році емігрував до США, оселився в Нью- Йорку. Свою вищу освіту почав із медицини в Колумбійському університеті, який закінчив у 1958 році. Пізніше продовжив наукову роботу у Гарварді, спеціалізуючись з хімії, в Упсалі (Швеція), досліджуючи явища квантової хімії. 22. Георгій Шарпак (1924-2010). Французький учений, один із найталановитіших експериментаторів фізики. Георгій Шарпака, громадянина Франції, відзначено премією 1992 року з фізики «за винахід та вдосконалення детекторів частинок, особливо багато провідної пропорційної камери». Йдеться про винахід і розвиток нових детекторів елементарних частинок, зокрема про відкриття так званих камер Шарпака. Праці вченого посприяли відчутному прогресу в фізиці елементарних частинок. Народився 1 серпня 1924 року в м. Дубровиця на Рівненщині в українській родині. Тут минуло його дитинство. У 1932 році Георгій Шарпак разом із родиною опинився у Франції. Громадянство прийняв лише 1946-го. У своїх публікація неодноразово із теплотою згадував про Україну. 84. Дайте оцінку участі української діаспори в культурному житті незалежної України. З незалежністю України, українці переселяються, зокрема в Португалію, Іспанію, Чехію, Італію через непевний економічний стан в Україні. Станом на 2010 рік за межами України мешкало до 10 млн українців. Значним здобутком української діаспори стало відродження діяльності Наукового товариства ім. Т. Шевченка як спадкоємця заснованої 1873 р. у Львові дослідницької установи з тією самою назвою. У 1947 -1951 рр. президія товариства перебувала у Мюнхені, а потім переїхала в Сарсель, поблизу Парижа, де розташовується й дотепер. Українська діаспора зробила все можливе для збереження вітчизняної культури і збагачення її спадщини. У сучасному світі з його глобалізацією, інтеграцією, стандартизацією культурного життя переважна частина українських громад за кордоном намагається зберігати самобутні традиції, багатовікові культурні надбання українського народу, використовувати в громадському житті ті переваги, що їм надає їх належність до українства. Розвиток українських діаспорних мереж сприяє посиленню впливу діаспори на прийняття політичних рішень в країнах проживання. Прикладом активної політичної діяльності, потенціал української діаспори проявився під час т.з. помаранчевої революції, визнання рядом країн Голодомору в Україні в 1932-1933 рр. Лобіювання інтересів українства є характерним для традиції діяльності українських діаспорних громад Європейського Союзу. Враховуючи, що досягнення високих критеріїв ЄС у сфері демократизації суспільства є однією з головних умов євроінтеграції, поширення європейської практики у цій сфері завдяки представникам української діаспори позитивно впливає на утвердження демократії в Україні, відповідність держави критеріям цінностей та вимогам ЄС. 86.Виділіть позитивні та негативні сторони історії освіти в незалежній Україні. У галузі освіти відбувалася децентралізація передусім по лінії Міністерства освіти, а також науково-дослідних установ та вищих навчальних закладів.планують і проводять науково-дослідну та навчальну роботу з орієнтацією на державні та національні інтереси України. Це визначає зміст теоретичних і прикладних досліджень у галузі освіти, зміст і напрями роботи у ВНЗ, школі та дошкільному закладі. Принципові зміни в освітянську справу України цих років внесли закони про освіту, про мову, концепції дошкільного виховання, загальноосвітньої та вищої школи, оригінальні навчальні програ-ми, підручники, посібники. В час демократичних змін постає завдання виховувати громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, розвинених інтелектуально, культурно, висококваліфікованих. плюси • доступність для кожного громадянина усіх державних освітніх послуг; • рівність умов для реалізації здібностей, таланту, всебічного розвитку кожної людини; • зв'язок із світовою та національною історією, культурою, традиціями, з освітою інших країн; • незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій; • поєднання державного управління і громадського самоврядування. орієнтація на розвиток індивідуальності; Структурні компоненти освіти: дошкільна, загальна середня, поза-шкільна, професійно-технічна, вища, післядипломна освіта, аспірантура, докторантура, самоосвіта. Так, вихованці, учні, студенти, курсанти, стажисти, аспіранти, докторанти мають право на вибір профілю, форми, програм навчання, доступ до інформації, навчально-виробничої бази тощо. Закон містить статті, якими регламентовано умови міжнародного співробітництва. Це саме на часі, адже Україна стає відкритою для світу і прагне налагодити творчу співпрацю в усіх ланках системи освіти. З 1 січня 1990 р. введено в дію Закон УРСР «Про мови в Українській PCP» (1989), яким визначається життєздатність та суспільна цінність усіх національних мов і всім громадянам країни гарантуються національно-культурні та мовні права. Українська мова розглядається як один з вирішальних аспектів національної самобутності українського народу, їй надано статус державної і забезпечується всебічний розвиток та функціонування в усіх сферах суспільного життя. мiнуси • нівелювання особистості учня, відчуження учня від школи, учителя від учня, і як наслідок — погіршення якості навчальної під-готовки та падіння престижу знань; • жорстку централізацію змісту, організації, технологій освіти, що призвела до відчуження школи від суспільства і національної культури, до втрати національних традицій, дискредитації рідної мови, культури, історії народу; • занедбаність сільської школи, ліквідацію малокомплектних шкіл, брак висококваліфікованих учителів на селі. Отже, наприкінці XX ст. стан освіти визначали два основні чинники: перехідний період розвитку українського суспільства і системна криза в ньому. Перехідний період зумовив творення нових форм, методів і засобів навчання. Системна криза (соціальна, і особливо фінансова) гальмувала розвиток нововведень у освітній справі. Залишковий принцип фінансування та нестабільність асигнувань на розвиток освіти призвели до звуження мережі навчальних закладів, вивільнення педагогів, значної заборгованості із виплати зарплатні. Лише протягом 1998 р. кількість загальноосвітніх шкіл в Україні зменшилась на 140, професійно-технічних училищ — на 150. Реформування загальної середньої освіти відповідно до Закону України «Про загальну середню освіту» (1999) передбачає реалізацію принципів гуманізації та демократизації, методологічну пере-орієнтацію процесу навчання на розвиток особистості учня, формування його основних компетентностей. 87.Охарактеризуйте рівень науково-технічного розвитку незалежної України. Загальна концепція розвитку науково-технічної діяльності повинна ґрунтуватися на забезпеченні належних інституційних перетворень та використанні низки економічних стимулів усіх учасників науково-технічної діяльності. Таким чином, до основних пріоритетів розвитку науково-технічної діяльності України можна віднести запобігання надходженню застарілих та малоефективних технологій; сприяння застосуванню сучасних високоефективних технологій, розвитку наукового потенціалу та кадрового забезпечення; створення умов для розширення і збільшення кількості інноваційних структур (технопарки, технополіси, бізнес-інкубатори, інноваційні центри, інноваційні біржі). Складним залишається становище української науки. У доперебудовні часи відомчі інтереси, бюрократизація дещо загальмували науковий прогрес. У 80-х роках згубно впливало на стан науки захоплення багатьох наукових закладів лише прикладними дослідженнями. І все ж українська наука, крім гуманітарних її галузей, розвивалася загалом динамічно, на рівні світових досягнень. Серед наукових закладів України провідним центром і в роки незалежності залишилася Академія наук, яка в 1994 р. була проголошена національною (НАН України). Однак і тут відчувалася недооцінка фундаментальних досліджень. До того ж понад 90% нових технологічних розробок не впроваджувалися у виробництво. У науковій сфері в цілому по Україні великі труднощі створюють низький рівень її фінансування, криза виробництва і мізерний попит підприємств на наукові розробки. Це спричинило недостатнє матеріально-технічне і кадрове забезпечення наукових закладів, в які майже не надходять сучасні прилади та обчислювальна техніка. Окремі інститути втратили 50-60% своїх працівників, які виїхали за кордон або перейшли в інші сфери діяльності. Вже в 1994 р. було відомо, що в західні країни з України виїхало до ЗО тис. учених, переважно з природничих та прикладних наук. Внаслідок падіння престижу наукової праці спостерігається зниження професіоналізму вчених, небажання молоді вступати до аспірантури і відсутність там конкурсу. Такий стан не дає надії на швидкий вихід України з кризи, хоча немало вчених працюють у цьому напрямку. В середині 90-х років поступово змінюється ставлення до фундаментальних досліджень в інститутах НАН України, розвиваються її зв´язки з деякими закордонними науковими установами. У 1996-1997 pp., після створення в структурі уряду України спеціального міністерства в справах науки на чолі з академіком В.Семиноженком, діяльність багатьох наукових закладів активізується. Динамічніше розвиваються гуманітарні науки, створюються нові інститути, нові напрями досліджень. Зокрема, засновано інститут української мови, інститут сходознавства імені А. Кримського, інститут світової економіки і міжнародних відносин, інститут соціологічних досліджень та ін., переважно в складі НАН. У 2001-2003 pp. відбувається певне зростання фінансування наукових досліджень, нових розробок в космічній галузі та ін. У 2001 р. відбувалося також повільне зростання кількості створених зразків нових типів техніки та освоєних у промисловому виробництві нових видів продукції машинобудування. Разом із тим істотні зміни в процесі інноваційної трансформації промисловості ще не відбулися, результативні показники інноваційної активності ще досить невисокі. 88. Визначте основні проблеми культурного розвитку українського суспільства в умовах поглиблення глобалізації на початку ХХІ ст.Глобалізація - це об'єктивний процес, який сприяє поступовому взаємному проникненню технологічних та культурних стандартів різних держав.. Незважаючи на певні кризові явища, все ж у розвиткові культури намічаються певні зрушення. Після здобуття незалежності в Україні формуються риси нової культурної реальності, коли національна культура стає одним із визначальних факторів прогресу суспільства, розбудови незалежної держави, формування національної ідентичності. Тільки розвиток культури може долучити нашу державу до загальноєвропейської спільноти, сприятиме демократизації суспільства, всебічному розвиткові особистості.Так, велику увагу держава приділяє розвиткові освіти. Ухвалено національну програму "Освіта України в XXI ст." (1993), Закон України "Про освіту", що передбачають демократизацію, гуманітаризацію освіти, індивідуалізацію навчально-виховного процесу, безперервність освіти, варіативність навчальних програм і планів, поєднання вітчизняного і світового педагогічного досвіду, приведення освіти у відповідність до вимог сучасного інформаційного суспільства, розширення існуючої мережі навчальних закладів. Крім традиційних шкіл з'явилися альтернативні навчальні заклади (гімназії, ліцеї, коледжі, спеціалізовані школи) різних форм власності. У 2000 р. було запроваджено 12-річну тривалість навчання в середній школі, 12-бальну систему оцінювання знань, велика увага приділяється посиленню практичного спрямування освіти, використанню новітніх технологій, зокрема комп'ютерних, вивченню іноземних мов, вихованню громадянина-патріота. За роки незалежності більшість навчальних закладів України переведена на рідну мову викладання (у 2001 р. українською мовою навчалося 67,4 % учнів).Україна має солідний науковий комплекс, який у 2001 р. включав 1479 наукових організацій та 113,3 тис. спеціалістів. Визнаними у світі центрами науки є Київ, Харків, Донецьк, Львів, Дніпропетровськ, Одеса.Чималу увагу українські вчені приділяють розвиткові таких перспективних галузей, як генна інженерія і біотехнології, біокібернетика, штучний інтелект, мембранні технології, монокристали і штучні алмази, дослідження в галузях матеріалознавства, надтвердих матеріалів та технологій зварювання, фундаментальні дослідження в математиці, теоретичній фізиці, біології, хімії, медицині.Істотні зрушення сталися у сфері гуманітарних наук. Видано низку важливих наукових праць, відкрито нові суспільствознавчі інститути — української археографії, сходознавства, української мови, народознавства, українознавства тощо. Налагоджено зв'язки з багатьма науковими закладами української діаспори та світу. Поряд зі значними досягненнями у науковій сфері має місце чимало проблем. Украй недостатнім залишається фінансування наукових досліджень, унаслідок чого низка наукових установ практично припинила їх. Різко скоротилася кількість учених, особливо серед генетиків, фізіологів, біохіміків, фізиків-теоретиків, програмістів. Отже, проголошення 24 серпня 1991 р. Акта про незалежність України стало вінцем тривалих національно-визвольних змагань українського народу, усієї його історії. По багатовіковому шляху було чимало злетів і падінь, перемог і поразок, досягнень і прикрих помилок, але українці вистояли. їх прагнення до національної державності стало містком, що пов'язав минуле і сьогодення. Яким буде майбутнє, залежить тільки від нас. 89. Виділіть впливи постмодернізму в розвитку української культури часів незалежності. В останні десятиліття в українську культуру проникає постмодернізм. Цим терміном найчастіше позначають сукупність найновіших художніх течій, що панують у західному мистецтві з другої половини 1970-х років. Характерними його рисами є: звернення до художніх традицій попередніх епох; одночасна орієнтація на маси та еліту; звернення до гротескних типів художньої виразності, іронії, ілюзії; різноманітність стилів (відео, інсталяція, хепенінг); ототожнення мистецтва з позахудожніми сферами діяльності. Найяскравіше представлена постмодерністська свідомість у творчості Ю.Андруховича («Московіада»). Письменники-постмодерністи вдаються до таких прийомів, як фрагментарність, візуалізація тексту, самоцитація, гротеск. Однією з проблем сучасної української культури є скорочення українського книгодрукування. В Україні чимало книжкових мереж, які цілеспрямовано просувають книгу, виготовлену в Росії, відповідно видрукувану російською мовою. У 1996 р. було засновано Академію мистецтв України – провідний державний науково-творчий центр. Спілка художників сприяє проведенню різноманітних конкурсів, роботі міжнародних творчих груп. Відбулися презентації українського мистецтва в Бонні, Тулузі, Кіото, Пекіні. Українські художники беруть участь у мистецьких бієнале (виставка, фестиваль, що проводяться раз на два роки) у Венеції, Сан-Паулу, Йоганнесбурзі. Великим успіхом на 53-му Венеціанському бієнале у 2009 р. користувалася інсталяція українського художника І.Чичкана. В Україні та за її межами відома творчість І.Марчука. Його творчість близька до європейського сюрреалізму, кубофутуризму і гіперреалізму, демонструється у музеях і виставкових залах Європи, Америки та Австралії. Скульптор П.Кулик (нар.1933) – монументаліст, автор ряду пам'ятників, встановлених в Україні, США, Канаді (пам'ятник гетьману І.Підкові у Львові та Черкасах, князю Володимиру та княгині Ользі в Чікаго, І.Франкові у Торонто). Після здобуття незалежності у Києві встановлено пам'ятник М.Грушевському. А.Кущ та В.Зноба взяли участь у скульптурному оздобленні головної площі країни – Майдану Незалежності у Києві. Скульптор О.Пінчук відомий станковими композиціями, працює з бронзою та керамікою, створює метафоричні образи зі складним змістом. Класикою книжкової графіки стали ілюстрації С.Якутовича, В.Перевальського, О Петрової. У доробку сучасних українських митців представлені такі види мистецтва, як інсталяція, об'єкт, художня акція; значного розвитку набуває фотомистецтво. У 90-х роках формується школа українського постмодернізму в живописі («Паризька комуна», «Одеська школа», «Вольова грань національного постмодернізму»). Художники поєднують неоромантизм, експресіонізм, неоархаїку, елементи соц-арту, реалізму. Розвивається театральне мистецтво. Маємо зразки успішних антрепризних комерційних проектів, серед них – театральна компанія «Бенюк і Хостікоєв». Крім звичних для нашого театру жанрів з'являються нові – мюзикл, рок-опера , спектакль-перформанс з використанням технологій театру абсурду. Сучасна українська популярна музика продовжує розвивати традиції народного мелосу та зарубіжної естради. Продовжують розвиватися рок-музика, поп-музика, джаз, бардівська пісня та ін. Далеко за межами України відомі популярні виконавці С.Ротару, В.Зінкевич, І.Попович, О.Білозір, А.Кудлай, Т.Повалій, О.Скрипка, С.Вакарчук, О.Пономарьов, І.Білик, А.Лорак, групи «ВВ», «Океан Ельзи» та ін. За роки незалежності в Україні було відновлено чимало історико-культурних пам'яток, створено нові музеї, заповідники. Так, були відбудовані пам'ятки архітектури – культові споруди, знищені за радянських часів: церква Богородиці Пирогощі (1996), Михайлівський Золотоверхий монастир (1998), Успенський собор Києво-Печерської лаври (2000). У 1994 р. було створено Вишгородський історико-культурний заповідник. Значною подією у культурному житті України стало відкриття нового музейного комплексу у Києві – Мистецького арсеналу. 90. Розкрийте основні особливості культурного життя національних меншин у незалежній Україні. Національні меншини України отримали широку можливість задовольняти свої культурні запити. Виникли національні культурні товариства євреїв, греків,німців. Наприклад, радіо в Маріуполі регулярно веде передачі грецькою мовою (в Донецькій області понад 100 тисяч греків), створено грецький національний університет. Відбувається обмін культурними делегаціями. Відкрилися школи з польською, румунською, угорською та іншими мовами викладання. Особливої уваги вимагає проблема розвитку культури кримськотатарського населення. Зник державний контроль, який багато років тяжів над творчою інтелігенцією. Розширилися можливості гастрольної діяльності. Однак багато театрів, творчих колективів через скорочення державного фінансування виявилися у складній ситуації. Відбувається, з одного боку, усвідомлення необхідності їх підтримки органами влади, в тому числі місцевої, з іншого боку, йде пошук спонсорів, меценатів. Прикладом може служити Донецький оперний театр імені А. Солов'яненка, художнім керівником якого є В. Писарєв. Тут не припиняються прем'єри спектаклів, з успіхом проходять зарубіжні гастролі, організовуються національні і міжнародні фестивалі. Нові можливості відкриваються перед українською культурою в зв'язку з формуванням в Україні громадянського суспільства. Новий громадський (так званий «третій» — на відміну від перших двох — державного та комерційного, бізнесового) суспільний сектор — це сума недержавних неприбуткових організацій, які сьогодні вже здатні впливати на хід суспільних, зокрема культурних процесів. Принципово змінилися відносини держави і церкви. Конституція України гарантує громадянам свободу совісті і віросповідання, зберігаючи відокремлення церкви від держави і школи від церкви. Ці положення законодавства з тих, що декларуються, перетворилися на реальні. В Україні за станом на 1 січня 2000 р. діяло близько 22 тисяч релігійних організацій, які входять до 80 конфесій, течій і напрямів. Росіяни Функціонують національні культурні центри. Інтерес до цієї національної меншини підсилений усередині, ближче до кінця 90-их, і пов'язаний з роботою посла Чорномирдіна; державний — як соотєчєстєнніков — у контексті загальної етнічної політики материнської держави — РФ, прийняття там відповідного законодавства, поширення культуроної полиітики тощо. Російська мова — виділена окремим рядком серед мов меншин у Конституції України (1996), ст. 10 «вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України». Культурна політика політиків, орієнтованих на електорат східних областей, (меншою мірою — регіонів з регіональною локалізацією меншин, що підігрують такій політиці) апелює до другої державної мови — російської [а почасти — ширшого, заступницького, заміщувального] впровадження мовної політики. Спершу ініціативи таких кіл та політиків (Кучма, Янукович) вважались за «мовну карту», що можна розіграти задля «розводу» електорату, однак, як видно, політичні кола владної партії змогли реалізувати цей сценарій («мовний закон»). У «подяку», владна партія користується незмінною підтримкою та достатньою сталістю підтримки (від 2006— до сьогодні), попри різні, у тому числі соціальні обмеження)політику). Жиди Функціонують жидівські національні організації, центри вивчення юдаїки, видаються видання про історію гебреїв у регіонах, їх історію в контексті українського суспільства тощо. Видається жидівська (у перекладі) поезія, драматургія.У 2003 році в НУКМА було засновано Міждисциплінарну сертифікатну програму з юдаїки, яка пропонувала всім охочим студентам Академії та інших університетів столиці прослухати цикл курсів на факультеті гуманітарних наук. До програми було залучено найбільш провідних на той час фахівців з юдаїки в Києві. З 2006 року в НУКМА почав активно працювати Центр досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства.Інтерес до жидівської спадщини, — не лише у власних етнічних колах ; переосмилення етнічного стереотипу домагаєтеся церква: вилучення з вертепу жида. Серед зведених об'єктів — жидівський центр «Менора», де розташовано магазини, кафе і ресторани, банки і туристичні агенції, готель і концертна зала. Центральне місце в «Менорі» займає Музей «Пам'яті єврейського народу та Голокосту в Україні» Спонсорами будівництва були місцеві мільярдери з групи «Приват»— Ігор Коломойський та Геннадій Боголюбов. Кримці Українська кримська співачка Джамала. Планується зведення пам'ятника депортації кримськотатарського населення у Криму. про депортацію кримців відзнаято перший повнометражний кримськотатарський фільм «Хайтарма». |