марксизм. Письмова робота з філософії історії. Основні засади теорії історичного процесу в марксизмі
 Скачать 220.77 Kb.
|
|
Міністерство освіти і науки України Національний університет “Києво-Могилянська академія» Факультет гуманітарних наук Кафедра філософії та релігієзнавства  Робота на тему: «Основні засади теорії історичного процесу в марксизмі» Виконав Студент ФГН-2 Напрям «Філософія» Євтушенко Даниїл Русланович Київ 2021 Після німецького ідеалізму (вчень Іммануїла Канта та Георга Гегеля), Карл Маркс розвернув шлях європейської думки у бік матеріалізму. Таким собі «гаслом» цього розвороту став його вислів «буття визначає свідомість». Суть цього висловлювання полягає у тому, що за Марксом визначальними чинниками розвитку суспільства є не надприродні сили, не духовна діяльність, не свідомість людей, а матеріальні умови життя, виробництво благ і економічні відносини, які складаються на цій основі. На думку Маркса концепція ідеалізму, яка стверджує перевагу духовної сфери над матеріальним світом, цілком не вірна. Він стверджує, що спочатку існує матеріальний світ, підпорядкований механічному порядку, і вже в ньому виникає людина, яка має свідомість і духовну сферу. На первинності матеріального світу базується вся філософія Карла Маркса. Завдання ж матеріалізму, за Марксом, не просто постулювати первинність матерії але ще й активно діяти у світі. На цій ідеї якраз і наголошує його знаменитий вираз: «філософи досі тільки пояснювали світ, а справа полягає в тому, щоб його змінити». За Марксом революційна практична діяльність задля перетворення світу і є суттю людини, а філософія має не пояснювати світ, а змінювати його. Тобто марксизм - це практична філософія, яка має застосовуватися в реальній політиці, причому ця революційна практика має здійснюватися масами, а саме пролетаріатом, інтереси якого ця філософія цінує понад усе. Маркс побачив у пролетаріаті ту силу, яка здатна реалізувати його філософські ідеї, адже пролетаріат з’явився нещодавно і був силою, що не мав чіткого світогляду на відміну від селянства, аристократії чи буржуазії. Маркс розглядав усі явища як такі, що знаходяться у стані постійного становлення, а не як ізольовані та закінчені. Такий тип діалектичного пізнання він запозичує у свого безпосереднього вчителя Гегеля, щоправда, змінюючи в його філософії практично все. Маркс підходить до вивчення суспільства з діалектичної позиції та розглядає етапи розвитку суспільно-економічних формацій. Суспільно-економічна формація - це певний етап розвитку суспільства, для якого характерні особливі економічні умови. Кожна формація складається з наступних частин: По-перше, це предмети праці, на які людина впливає у процесі праці, будь то камінь, залізо чи вугілля. По-друге, це засоби праці, тобто те, чим людина впливає на предмети праці (від примітивних знарядь праці до верстата й конвеєра на заводі). По-третє, йдуть люди, які мають певний досвід, навички, фізичні можливості й призводять ці засоби виробництва в дію. Все це формує виробничі сили, які з’єднуються з виробничими відносинами. Відносини у свою чергу - це сукупність економічних зв’язків між учасниками виробництва, наприклад, між організаторами та виконавцями або робітниками різних спеціальностей. Виробничі сили та виробничі відносини у сумі формують спосіб виробництва, тобто базис. Це і є основою суспільно-економічної формації. Але базис це лише економічна складова формації, до якої також примикає надбудова. Надбудова - це держава і право, а також такі форми суспільної свідомості як мораль, релігія, філософія та мистецтво. У сумі базис і надбудова створюють суспільно-економічну формацію, яких Маркс налічує в історії людства п’ять. Основним елементом для будь-якої формації служить саме економіка, тобто скоріш важливе те, хто як і чим видобуває руду, аніж те, які в цей момент домінують релігії, культури, пишуться книги, і створюються картини. Для Маркса економіка визначає всю духовну сферу, від якої за бажанням можна й відмовитися. Саме ж суспільство не постраждає, якщо ми відмовимося від усіх звершень культури. Маркс ділить європейську історію на п’ять формацій, остання з яких ще тільки чекає на нас у майбутньому. Список виглядає так: первісна община (первісний коммунізм), рабовласницька, феодальна, капіталістична та комуністична. На етапі родоплемінного ладу ще не існувало поділу праці, а засоби виробництва були загальносуспільними. Потім настає античність, де виникає розподіл праці, з’являється рабовласництво і водночас уперше виникає приватна власність, яка є головним ворогом усієї філософії марксизму. Саме приватна власність є двигуном боротьби класів і лише її знищення здатне припинити цю війну. На етапі феодального розвитку виникає власність на землю і дрібний капітал, який перетвориться на основу суспільства вже у наступній капіталістичній епосі. У капіталізмі ми зустрічаємо яскравий розподіл праці та повний контроль над засобами виробництва з боку капіталіста. Згідно з Марксом, суспільство має подолати капіталізм і вийти до комунізму. На комунізмі ж і має закінчитися розвиток суспільства, оскільки воно досягне ідеального стану, а саме: буде скасовано приватну власність, засоби виробництва належатимуть самим виробникам, через відсутність власності не буде й боротьби класів, а потужності економіки вистачить для того, щоб звільнити людину від необхідності працювати заради виживання. Розвиток суспільства від первісного ладу до комунізму і є суспільним прогресом. Вся людська історія, виключаючи перший щабель первісного суспільства та найвищий щабель - комунізм, є історією боротьби класів. Джерелом боротьби класів є приватна власність, якої не було в первісному суспільстві і яку потрібно знищити для досягнення комунізму. Маркс наводить безліч паралелей між першою та фінальною стадією суспільства, по суті виводячи комунізм із первісного світу. Він також бачить свою концепцію не просто як суху теорію, але як можливість зробити реальні зміни у суспільстві. Його головною метою було показати як розвивалося суспільство та привести його до досконалої форми - комунізму. Також варто сказати пару слів про одну з головних ідей Маркса - філософію відчуження. Вся концепція Маркса - це спроба звільнити людину від усіх рівнів відчуження, що накопичилися в неї за усю історію людства. Це історія постійного розвитку та одночасно зростаючого відчуження з розвитком виробництва. Праця перестає бути породженням творчих сил людини, а робітник перестає бачити себе у тому, що виробляє. У зв’язку з цим Маркс виводить чотири види відчуження сучасної капіталістичної людини: Перший вид - відчуження від продуктів своєї праці. Прикладом цього може бути робітник на заводі, що створює предмети, які в результаті стають власністю підприємця. Другий вид - відчуження від свободи. Приклад: робітник не може вибирати працювати чи ні. Тобто сам трудовий процес виявляється примусовим, а в процесі праці робітники залишаються залежними і підконтрольними. Третій вид - відчуження родової сутності людини, тобто праці. Згідно з Марксом у природі людини закладено працю, але в капіталістичній системі праця починає сприйматися як щось негативне та неприємне. Четвертий вид - відчуження від інших людей. У капіталістичному світі людина людині вовк. За капіталізму люди сприймають одне одного як конкурентів, які можуть зазіхнути на їхнє робоче місце. Маркс з цього всього робить висновок, що у сучасному йому буржуазному світі люди перебувають у відчуженому становищі, через що неспроможні по-справжньому реалізувати себе. Комунізм же, за Марксом, це «справжнє присвоєння людської сутності самою людиною і для людини», яке має настати після пролетарської революції і яке стане фінальною формацією людського суспільства, де всі ці види відчуження, а також інші проблеми капіталізму зникнуть. |