ГП 12. Особливості правового режиму окремих категорій майна у сфері господарювання

• Название: Особливості правового режиму окремих категорій майна у сфері господарювання
• Дата: 29.03.2018
• Размер: 0.54 Mb.
• Имя файла: ГП 12.docx
• Тип: Документы; #39745
• страница: 3 из 6

3. Право приватно-колективної власності:

3. 1 Право колективної власності на засоби виробництва та форми його реалізації

Право колективної власності - це юридично визначене і забезпечене право організації - юридичної особи, створеної на базі об'єднання майна її членів (учасників), використовувати належні їй засоби виробництва на власний розсуд і в інтересах її членів (учасників).

1 Перелік таких об'єктів затверджено Постановок) Верховної Ради України від 17.06.1991 р. "Про право власності на окремі види майна" // Відомості Верховної Ради України. -1992. -№35. -Ст. 517.

При праві колективної власності суб'єкт, який передав своє майно до такої власності, втрачає та цю річ право власності, отримуючи натомість зобов'язальні права щодо нового власника - організації корпоративного типу, членом (учасником) якої став цей суб'єкт, а саме: а) право та отримання грошового чи майнового еквівалента своєї частки в майні нового власника - юридичної особи у разі виходу зі складу її учасників (членів); б) право участі в розподілі майна юридичної особи у разі її ліквідації; в) право та отримання частини чистого прибутку (дивідендів) суб'єкта права колективної власності; г) право участі в управлінні справами юридичної особи, що діє на базі колективної власності, якщо інше не передбачено її установчими документами.

Об'єктами права колективної власності можуть бути:

складений/статутний капітал господарської організації зі статусом юридичної особи, утворенні! за рахунок майна, переданого їй засновниками та учасниками як вклад до такого капіталу;

викуплене членами трудового колективу, іншими колективами фізичних осіб, які створили для цього господарське товариство, та юридичними особами майно державного підприємства (акції ВАТ, створеного на базі державного підприємства);

кредити банків, отримані організацією корпоративного типу;

виготовлена продукція, отримані доходи та інше майно, набуте організацією корпоративного типу на законних підставах (субсидії, дивіденди від цінних паперів тощо).

Однак не може бути об'єктом права колективної власності майно, вилучене з обороту1, в тому числі цілісні майнові комплекси, та базі яких здійснюється діяльність, що належить до монополії держави.

Як правило, суб'єкт права колективної власності сам використовує належне йому майно своєю владою і в інтересах його учасників (членів). При цьому він може використовувати такі правові форми реалізації права колективної власності:

право господарського відання при створенні суб'єктом права колективної власності унітарного підприємства-невласника, що має діяти з метою отримання прибутку на засадах самоокупності;

право оперативного управління щодо створеної суб'єктом права колективної власності юридичної особи (підприємства), якщо діяльність останньої фінансується засновником;

право довірчого управління: застосовується на договірних засадах: а) на підставі припису закону (щодо управління активами інститутів спільного інвестування та в інших випадках, передбачених законом); б) у разі потреби в професійному управлінні майном і відсутності у суб'єкта права колективної власності відповідних фахівців та можливостей;

користування об'єктами права колективної власності на договірних засадах (на підставі договорів оренди, лізингу та ін.), що забезпечує можливість передання в користування таких об'єктів іншим особам.

3. 2 Право приватної власності на засоби виробництва та форми його реалізцації

Право приватної власності - це юридично визначене і забезпечене право фізичної особи (громадянина України, особи без громадянства або громадянина іншої держави) використовувати належні їй засоби виробництва на власний розсуд і у власних інтересах.

Об'єктами права приватної власності може бути майно виробничого призначення, в тому числі засоби виробництва, виготовлена продукція, транспортні засоби, цінні папери, гроші, за винятком майна, вилученого з обороту, а також цілісних майнових комплексів, та базі яких здійснюється діяльність, що належить до монополії держави.

Суб'єкт права приватної власності зазвичай сам використовує належне йому майно своєю владою і у власних інтересах, однак може застосовувати такі правові форми реалізації права приватної власності, як:

право господарського відання при створенні унітарного підприємства-невласника з найманим працівником, яке має діяти з метою отримання прибутку на засадах самоокупності;

право оперативного управління щодо створеної суб'єктом права приватної власності юридичної особи, якщо діяльність останньої фінансується засновником;

право довірчого управління (застосовується на договірних засадах у разі потреби в професійному управлінні майном і відсутності у суб'єкта права приватної власності відповідних знань, навичок, досвіду);

користування об'єктами права приватної власності на договірних засадах (зазвичай на підставі договору оренди), що забезпечує можливість передання в користування таких об'єктів іншим особам.

Також суб'єкт права приватної власності може взяти участь у господарській організації корпоративного типу (зазвичай господарському товаристві чи кооперативі), передавши їй своє майно на праві власності, отримавши натомість корпоративні права, що забезпечують йому участь у діяльності такої організації і, відповідно, в управлінні, в розподілі прибутку та майна такої організації у разі її ліквідації, а також інші корпоративні права, передбачені законом для учасників господарських організацій певних видів (форм), її установчим та внутрішніми документами.

4. Особливості правового режиму окремих категорій об’єктів:

а) природних ресурсів

Природні ресурси як особлива категорія майна, що використовується у сфері господарювання, характеризуються особливим правовим режимом, якому притаманні такі риси:

І. Спеціальне регулювання, що здійснюється низкою таких нормативно-правових актів, як:

Конституція України: ст. 13 визначає коло об'єктів права власності Українського народу і права кожного громадянина користуватися цими об'єктами; ст. 14 - щодо землі як основного національного багатства, щодо гарантування та реалізації права власності на землю);

Господарський кодекс України, який містить гл. 15 "Використання природних ресурсів у сфері господарювання" (ст. 148 визначає особливості використання природних ресурсів у сфері господарювання; статті 149-153 визначають основні засади використання природних ресурсів суб'єктами господарювання, права та обов'язки останніх);

Цивільний кодекс України: ч. 2 ст. 13 ЦК закріплює обов'язок учасників цивільних відносин при здійсненні цивільних прав утримуватися від дій, які могли б завдати шкоди довкіллю; ст. 324 ЦК "Право власності Українського народу" (дублює відповідні положення Конституції), статтею 373 ЦК "Земля (земельна ділянка) як об'єкт права власності" регулюється низка питань, пов'язаних з майновими правами та землю (земельну ділянку), в тому числі правом власності (статті 373-385), правом користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (статті 407-412), а також для забудови (статті 413-417);

• спеціальні кодекси про окремі види природних ресурсів: Лісовий кодекс від

p., Кодекс "Про надра" від 27.07.1994 p., Водний кодекс від

p., Земельний кодекс від 25.10.2001 p.;

закони: від 25.06.1991 р. "Про охорону навколишнього природного середовища", від 16.06.1992 р. "Про природно-заповідний фонд України"; від 16.10.1992 р. "Про охорону атмосферного повітря"; від 03.03.1993 р. "Про тваринний світ"; від 09.04.1999 р. "Про рослинний світ"; Гірничий закон України від 06.10.1999 р. та ін.

підзаконні нормативно-правові акти, прийняті відповідно до зазначених кодексів і законів.

11. Визначення природних ресурсів (землі, надр, атмосферного повітря, водних та інших природних ресурсів, що знаходяться в межах території України, природних ресурсів її континентального шельфу, виключної/морської економічної зони) об'єктами права власності Українського народу, що реалізується від імені народу органами державної влади та органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

НІ. Закріплення за кожним громадянином права користування (відповідно до закону) природними об'єктами права власності Українського народу.

IV. Використання суб'єктами господарювання в їх господарській діяльності

природних ресурсів у порядку спеціального або загального природокористування

відповідно до актів законодавства.

V. Можливість отримання суб'єктами господарювання для здійснення господарської діяльності природних ресурсів (землі/земельної ділянки із закритими водоймами, ділянками лісів, загальнопоширеними корисними копалинами, що знаходяться в ній) на праві власності або праві користування відповідно до порядку,

встановленого земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством;

VI. Закріплення за суб'єктами господарювання низки спеціальних прав та

обов'язків щодо використання природних ресурси, наданих на праві власності

або праві користування:

Права:

експлуатувати корисні властивості наданих йому природних ресурсів;

використовувати для господарських потреб в установленому законодавством порядку корисні копалини місцевого значення, водні об'єкти, лісові ресурси, що знаходяться на наданій йому земельній ділянці;

одержувати доходи від результатів господарської діяльності, пов'язаної з використанням природних ресурсів;

одержувати пільгові короткострокові та довгострокові кредити для реалізації заходів щодо ефективного використання, відтворення та охорони природних ресурсів, а також користуватися податковими пільгами при здійсненні зазначених заходів;

вимагати компенсації шкоди, завданої належним йому природним ресурсам іншими суб'єктами, а також усунення перешкод у здійсненні господарської діяльності, пов'язаної з використанням природних ресурсів.

Обов'язки:

використовувати природні ресурси відповідно до цільового призначення, визначеного при їх ладанні (придбанні) для використання у господарській діяльності;

ефективно п економно використовувати природні ресурси на основі застосування новітніх технологій у виробничій діяльності;

здійснювати заходи щодо своєчасного відтворення і запобігання псуванню, забрудненню, засміченню та виснаженню природних ресурсів, не допускати зниження їх якості в процесі господарювання;

своєчасно вносити відповідну плату за використання природних ресурсів;

здійснювати господарську діяльність без порушення прав інших власників і користувачів природних ресурсів;

відшкодовувати збитки, завдані ним власникам або первинним користувачам природних ресурсів.

б) прав інтелектуальної власності

У сфері господарювання широко застосовуються об'єкти права промислової власності або так звані "промислові права". Право промислової власності - це суб'єктивні права на різноманітні результати інтелектуальної творчості (технічні та нетехнічні), яким надається спеціальна правова охорона з огляду на їх важливе значення для господарської діяльності (виробничої та торговельної). До об'єктів права промислової власності належать:

винаходи та корисні моделі;

промислові зразки;

сорти рослин та породи тварин;

торговельні марки (знаки для товарів і послуг);

комерційне (фірмове) найменування;

географічне зазначення;

комерційна таємниця;

комп'ютерні програми;

компіляція даних (бази даних);

виконання;

наукові відкриття;

компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;

інші об'єкти, передбачені законом.

У зв'язку з наданням особливої охорони об'єктам права промислової власності для них притаманний спеціальний правовий режим, що характеризується такими рисами:

Спеціальне правове регулювання за допомогою системи нормативно-правових актів:

кодексів:

Господарського кодексу, який містить главу 16 "Використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності" (статті 15-1-162);

Цивільного кодексу, в якому ціла книга (кн. "Право інтелектуальної власності") з 12 глав присвячена регулюванню відносин, пов'язаних з використанням об'єктів права промислової власності;

законів:

загального - від 23.12.1993 р. "Про авторське право і суміжні права" (спрямований на охорону особистих немайнових прав і майнових прав авторів та їх правонаступників, пов'язаних зі створенням і використанням творів науки, літератури та мистецтва, а також прав виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення як носіїв суміжних прав);

спеціальних (щодо певних об'єктів права промислової власності):

під 18.09.1991 р. "Про інвестиційну діяльність", який регулює відносини, пов'язані з використанням інвестиційного проекту будівництва, в тому числі проведення обов'язкової державної комплексної експертизи цих проектів як необхідної умови їх реалізації;

від 13.12.1991 р. "Про основи державної політики у сфері науки і наукової діяльності";

від 21.04.1993 р. "Про охорону прав на сорти рослин"; від 25.06.1993 р. "Про науково-технічну інформацію;

від 15.12.1993 р. "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" (в редакції Закону від 01.06.2000 p.);

від 15.12.1993 р. "Про охорону прав їх знаки для товарів і послуг"; від 15.12.1993 р. "Про охорону прав на промислові зразки"; від 15.12.1993 р. "Про насіння";

від 07.06.1996 р. "Про захист від недобросовісної конкуренції" (передбачає захист від неправомірного використання комерційної таємниці, товарного знаку та інших об'єктів права промислової власності для досягнення переваг у сфері економічної конкуренції);

від 05.11.1997 р. "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем";

від 1109.2006 р. "Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технології"" та ін.;

актів Уряду України, серед яких:

постанова Кабінету Міністрів України від 09.08.1993 р. ЛІ 611 "Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці";

Положення про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених): затв. постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1994 р. № 545 та ін.;

відомчих нормативно-правових актів, у тому числі таких:

Правила складання та подання заявок на винахід та заявки на корисну модель: затв. наказом Міністерства освіти і науки України від 22.01.2001 р. № 22;

Положення про Державний реєстр патентів і деклараційних патентів України на винаходи: затв. наказом Міністерства освіти і науки України від 12.04.2001 р. №291:

Правила складання, подання та проведення експертизи заявки на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару: затв. наказом Міністерства освіти і науки України від 17.08.2001 р. № 598;

Правила складання та подання заявки на промисловий зразок: Затв. наказом Міністерства освіти і науки України від 18.02.2002 р. № 110 та ін.

Особливу роль у регулюванні зазначених відносин відіграє такий міжнародно-правовий акт, як Паризька конвенція щодо охорони промислової власності від 29 березня 1S83 р.

Суб'єкти господарювання мають правомочності щодо використання певних об'єктів права промислової власності відповідно до Цивільного та Господарського кодексів, вищезгаданих законів.

Особливості використання прав на об'єкти промислової власності передбачені Господарським кодексом (щодо відносин, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України та згаданих законів):

щодо використання винаходу, корисної моделі та промислового зразка (ст. 156 ГК України; глава 39 ЦК України; закони "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки");

а) право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий

зразок відповідно до законодавства України засвідчується патентом;

б) використанням винаходу, корисної моделі чи промислового зразка у сфері

господарювання є:

виготовлення, пропонування для продажу, запровадження в господарський (комерційний) обіг, застосування, ввезення чи зберігання з зазначеною метою продукту, що охороняється відповідно до закону;

застосування способу, що охороняється відповідно до закону, або пропонування його для застосування в Україні за умов, передбачених Цивільним кодексом України;

пропонування для продажу, запровадження в господарський (комерційний) обіг, застосування, ввезення чи зберігання з зазначеною метою продукту, виготовленого безпосередньо способом, що охороняється відповідно до закону;

в) володілець патенту може передавати свої права щодо використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка як вклад у статутний фонд підприємства;

щодо використання торговельної марки (статті 157-158 ГК України; глава 44 ЦК України):

а) право інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом у випадках і порядку, передбачених законом; торговельна марка, що належить кільком особам (торговельна марка об'єднання, спільна торговельна марка), підлягає реєстрації в установленому законом порядку;

б) використанням торговельної марки у сфері господарювання визнається застосування її на товарах та при наданні послуг, для яких вона зареєстрована, на

упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, у проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов'язаній з впровадженням зазначених

товарів і послуг у господарський (комерційний) обіг. Свідоцтво надає право його

володільцеві забороняти іншим особам використовувати зареєстровану торговельну марку без його дозволу, за винятком випадків правомірного використання

торговельної марки без його дозволу;

в) суб'єкти права на торговельну марку можуть проставляти попереджувальне маркування, яке вказує на те, що торговельна марка, яка застосовується, зареєстрована в Україні;

г) суб'єкти права на торговельну марку, які здійснюють посередницьку діяльність, можуть на підставі договору з виробником товару (послуг) використовувати свою торговельну марку з торговельною маркою виробника, а також замість

його торговельної марки;

д) право інтелектуальної власності на торговельну марку може бути передано

як вклад до статутного фонду суб'єкта господарювання;

е) у разі банкрутства суб'єкта господарювання право на торговельну марку

оцінюється разом з іншим майном цього суб'єкта;

• щодо комерційного найменування (ст. 159 ГК України; глава 43 ЦК України):

а) комерційне найменування індивідуалізує суб'єкта господарювання - юридичну особу або громадянина-підприємця, які можуть мати таке найменування -

як повне, так і скорочене; громадянин-підприємець має право заявити як комерційне найменування своє прізвище або ім'я;

б) відомості про комерційне найменування суб'єкта господарювання вносяться за його поданням до відповідних реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом. Суб'єкт господарювання, комерційне найменування якого було

включено до реєстру раніше, має пріоритетне право захисту перед будь-яким

іншим суб'єктом, тотожне комерційне найменування якого включене до реєстру

пізніше;

в) у разі якщо комерційне найменування суб'єкта господарювання є елементом його торговельної марки, то здійснюється правова охорона і комерційного найменування, і торговельної марки;

г) особа, яка використовує чуже комерційне найменування, та вимогу його власника зобов'язана припинити таке використання і відшкодувати завдані збитки;

щодо використання географічного зазначення (ст. 160 ГК України; глава 45 ЦК України):

а) право на використання географічного зазначення мають лише суб'єкти господарювання, які виробляють товари (надають послуги), щодо яких здійснено

державну реєстрацію відповідного географічного зазначення;

б) використанням географічного зазначення суб'єктом господарювання вважається: застосування його на товарах, для яких зареєстровано це географічне

зазначення, а також на упаковці; застосування в рекламі, проспектах, рахунках,

друкованих виданнях, офіційних бланках, вивісках тощо;

в) суб'єкти господарювання, які здійснюють посередницьку діяльність, можуть використовувати свою торговельну марку поряд з географічним зазначенням товару виробника не інакше як на підставі договору;

г) правова охорона географічного зазначення надається з дати, наступної за

датою державної реєстрації, і охороняється безстроково за умови збереження характеристик товару (послуги), позначених цим зазначенням;

• щодо назви країни походження товару (ст. 161 ГК України):

а) вироби іноземного походження або у встановлених законодавством випадках їх упаковка, а також вироби вітчизняного виробництва чи їх упаковка, призначені для експорту, повинні містити інформацію про країну їх походження;

б) інформація про країну походження має знаходитися у доступному місці виробу (упаковки) та нанесена у спосіб, що відповідає встановленим вимогам;

в) забороняється використання суб'єктами господарювання напису (клейма)

"Виготовлено в Україні" або аналогічного за змістом щодо товарів, які мають іноземне походження;

г) уповноважені органи державної влади контролюють дотримання зазначених вимог відповідно до закону;

• щодо комерційної таємниці (ст. 162 ГК України; глава 46 ЦК України):

а) суб'єкт господарювання, що є володільцем технічної, організаційної або іншої комерційної інформації, мас право на захист від незаконного використання

цієї інформації третіми особами, за умов, що ця інформація має комерційну цінність у зв'язку з тим, що попа невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а володілець інформації вживає належних

заходів до охорони її конфіденційності;

б) майновими правами на комерційну таємницю є: право на використання комерційної таємниці; виключне право дозволяти використання комерційної таємниці; виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню

або використанню комерційної таємниці; інші права, встановлені законом;

в) строк правової охорони комерційної таємниці обмежується часом дії сукупності вищезазначених (в пункті "а") умов;

г) особа, яка протиправно збирає, розголошує та/або використовує комерційну інформацію, що належить суб'єкту господарювання, зобов'язана відшкодувати

завдані йому такими діями збитки відповідно до ст. 24 Закону "Про захист від

недобросовісної конкуренції"; особа, яка самостійно і добросовісно одержала інформацію, що є комерційною таємницею, має право використовувати цю інформацію на свій розсуд;

Л) у передбачених законом випадках органи державної влади зобов'язані охороняти комерційну таємницю від недобросовісного використання.