Практические навыки педиатрия. ПЕДИАТРИЯ все практические навыки для 6 курса исправил. Первинний туалет новонародженного
 Скачать 1.12 Mb.
|
|
Первинний туалет новонародженного Матеріальне забезпечення: -індивідуальний комплект стерильної білизни (одіяло, бязеві або паперові пелюшки, шапочка, носочки, рубашечка, повзунки) підігрітий до моменту народження дитини; -індивідуальний стерильний комплект для первинної обробки новонародженного: ‑2 затискачі Кохера; ‑скобка Роговіна; ‑паперова стрічка для вимірювння зросту, окружності голови і грудної клітки новонародженного довжиною 60см; 1.Дитину приймають в стерильні підігріті пелюшки, не піднімаючи його вище рівня плаценти. 2.Після припинення пульсаціїї пуповини, але не пізніше 1 хвилини після народження дитини, змінюючи стерильні перчатки, на пуповину накладають 2 стерильних затискачі Кохера ( перший на відстані 10см, другий‑12см від пупочного кільця дитини) і пересікають її стерильними ножицями. Накладанння повязок на пуповинний залишок та рутинне використання антисептиків зменьшує рівень колонизації дитини мікрофлорою матері та лейкоцитарну інфільтрацію пуповини, тому може привести до затягнення строків відпадання пуповини та до інфікування пуповинного залишку госпітальною мікрофлорою. 3.За умови задовільного стану дитини (за результатами первинної оцінки стану новонародженого) акушерка здійснює обсушування голови і тіла дитини попередньо підігрітою стерільною пелюшкою, одягає дитині чисті шапочку і шкарпетки, накриває сухою чистою пелюшкою та ковдрою і викладає дитину на груди матері. Контакт «шкіра до шкіри» та «очі в очі» проводиться не меньш 2 годин у пологовій залі. 4.Акушерка здійснює медичне спостереження за станом новонародженого протягом перебування дитини у пологовій залі. Протягом 1-ї години після народження, коли дитина проявляє ознаки готовності до початку годування, та знаходиться з матір’ю в контакті «шкіра до шкіри» - прикладаємо її до грудей. 5.Не пізніше першої години життя дитини акушерка після обробки рук проводить новонародженому профілактику офтальмії однократно застосовують очні краплі Тобрекс 0,3%(тобраміцин) або Флоксал 0,3% (офлоксацин). 6.Через 30 хв. після народження дит ини акушерка електронним термометром вимірює новонародженому температуру тіла в аксилярній ділянці та записує результати термометрії у карту розвитку новонародженого (дотримання теплового ланцюжка). 7.Після завершення контакту «шкіра до шкіри» акушерка перекладає дитину на зігрітий сповивальний стіл, здійснює обробку та клемування пуповини (на відстані 0,2‑0,3см від пупочного кільця накладають пластикову скобу Роговіна), вимірювання зросту, обводу голови та грудної клітини, зважування. 8.Лікар-педіатр-неонатолог, а за його відсутності – лікар-акушер-гінеколог, перед переведенням дитини та матері в палату спільного перебування здійснює первинний лікарський огляд новонародженого за схемою і записує дані огляду в картку розвитку новонародженого. 9.Акушерка одягає дитині чисті повзуни, сорочечку, підгузок, рукавички. Дозволяється використовувати чистий домашній одяг. 10.Дитина з матірью вкривається ковдрою і переводиться в палату спільного перебування з дотриманням умов теплового ланцюжка. Здорові новонароджені не потребують проведення рутинних медичних втручань. Кожне медичне втручання, в т.ч. і огляд лікаря-спеціаліста, має бути обгрунтованим та безпечним для дитини і проводитись за дотримання вимоги поінформованої згоди матері. Більшість здорових новонародженних не потребують відсмоктування слизу з верхніх дихальних шляхів. Обробка культі пуповини антисептиками чи антибіотиками не виправдана. Купання і зважування новонародженного одрзу після народження приводить до втрати тепла, тому ці процедури слід відкласти. Залишки родової змазки не видаляють, бо це призводить до додаткових втрат тепла. До того ж родова змазка,проникаючи в перші дні життя малюка, забезпечує захисну функцію шкіри новонародженного. Здорові новонароджені не потребують рутинної первірки прохідності стравоходу. Здорові новонароджені не потребують додаткового обстеження та консул ьтацій лікарів-спеціалістів Здорові новонароджені не потребують щоденного зважування. Катетеризація сечового міхура Катетеризацію сечового міхура проводят з ціллю: ‑взяття сечі для дослідження,в тому числі і бактеріологічного, при неможливості проведення надлобкової пункції; ‑моніторингу виділення сечі; ‑виділення сечі при її затримці; -цистографії. Необхідні матеріали: 1.Антисептичні розчини (1%розчин дегміну, 2% водний чи 0,05% спиртовий розчин хлоргексидину, 2%спиртовий розчин йоду, 70% розчин етилового спирту). 2.Стерильні перчатки, серветки, ватні кульки, пелюшки, стерильний вазелін чи гліцерин, стерильні пробірки. 3.Уретральний катетер. Використовують шлунковий зонд №5 для дітей з масою тіла до 1800гр і №8 для дітей з масою тіла більше 1800гр. Техніка катетеризації А.У хлопчиків 1.Покласти дитину на спину. Ноги розвести (поза жаби). 2.Обробити антисептиком статевий член, починаючи з поверхневого отвору сечовипускного каналу і далі в проксимальному напрямку. 3.Надіти стерильні перчатки,обкласти стерильними пелюшками область промежини. 4.Намазати кінчик катетеру стерильним вазеліном чи гліцерином. 5.Утримувати статевий член перпендикулярно тілу, випрямляючи сечовипускний канал. Вводити катетер до появи сечі. Невеликий опір може виникнути при проходженні катетеру через зовнішній сфінктер,для подолання якого необхідно здійснити легкий рівномірний напір. Не потрібно форсувати введення катетеру. 6.Зібрати сечу. Якщо необхідно, залишити катетер, прикріплюючи його лейкопластирем до нижньої частини живота для попередження здавлення задньої частини сечовипускного каналу. Б.У дівчат. 1.Положити дитину на спину,розвести ноги (поза жабеня). 2.Розвести статеві губи,обробити антисептиком область біля зовнішнього отвору сечовипускного каналу в напрямку ззовні, що зменшує ймовірність забруднення. 3.Надіти стерильні перчатки, біля статевих губ покласти стерильні серветки. 4.Двума пальцями утримувати статеві губи.Ввести змазаний катетер в сечовипускний канал,просовуючи його до появи сечі.Якщо необхідно залишити катетер,зафіксувавши його лейкопластирем до ноги. Промивання шлунку Показання. З лікувальною ціллю:отруєння харчовими, лікарськими, рослинними і іншими ядами, накопичення в шлунку бродильної їжі з патологічними домішками при гастритах, гострих порушеннях травлення, пілоростенозі, пілороспазмі і інших станах. З діагностичною ціллю: ідентифікація яду при отруєннях; виділення збудника при гострих кишечних інфекціях, туберкульозі органів дихання; цитологічне дослідження промивних вод при захворюваннях шлунка. Протипоказання. Віддалені сроки (більше 2 год) при отруєннях лугами і корозивними ядами внаслідок високого ризику перфорації стравоходу і шлунку; судорожний синдром. Загальні відомості. Для проведення промивання шлунку береться зонд з діаметром,відповідним віку дитини: дітям до 3 міс промивання проводять шлунковим катетером, у дітей ранного віку ‑ тонкий зонд, діаметром 3-5мм, в старшому віці- товстий зонд, діаметром 10‑12мм. Загальна кількість рідини для промивання шлунку дитині 1‑2 міс складає 200мл, 2‑5міс‑500мл, 6‑9міс‑600‑800мл, 9-12міс‑800‑1000мл, старше року‑1 літр рідини на рік життя,але не більше 10 літрів. До 3 років промивання шлунку проводять ізотонічним розчином натрію хлориду чи розчином Рінгера, у старших дітей‑ профільтрованим ледве розовим 0,02% розчином калію перманганату, 0,5% розчином таніну, водою з додаванням солі (2‑3 ложки солі на 5‑10 л рідини). Рідину підігріти до 35‑37 градусів. Етапи виконання: 1.Усадити чи покласти хворого на лівий бік з опущеною головою. Дітей молодшого віку усадити на коліна медсестрі‑ помічниці. 2. Визначити глибину введення зонду і поставити мітку. Глибина введення дорівнює відстані від переносиці до пупка. 3. Зволожити зонд. Попросити дитину відкрити рот, дітям молодшого віку рот відкривають шпателем, обгорнутим вологою марлевою серветкою. 4.Ввести зонд в шлунок до мітки, дивлячись за станом дитини (відсутність кашлю або ціанозу). Для усунення рвотного рефлексу запропонувати дитині глибоко дихати. 5.З ‘єднати зонд з воронкою або шприцем Жане видаливши із нього поршень. Якщо процедура проводиться у дітей раннього віку, поршень не виймають. З його допомогою видаляють вміст шлунку і вводять рідину для промивання. 6. Опустити воронку(шприц) вниз і почекати, поки він заповниться вмістом шлунку. 7.Злити вміст для бактеріологічного дослідження в стерильну пробірку, частину, яка залишилась‑в ємність для збору промивних вод. 8.Утримуючи воронку(шприц) нижче рівня шлунку, наповнити його розчином для промивання. На першу порцію береться не більше 15мл на кг рідину, при послідуючих введеннях кількість введеної рідини повинна відповідати кількості виведених вод. 9.Припідняти воронку і утримувати поки розчин не дойде до нижніх її частин, рідина повинна залишатися в зонді (для зберігання принципу «сифону») 10.Опустити воронку і почекати поки вона заповниться вмістом шлунку. 11. Злити вміст в ємність для збору промивних вод. 12. Повторювати промивання до отримання чистих промивних вод. 13.Роз’єднати воронку від зонду, перекрити зонд і швидко за допомогою серветки його видалити. 14. Дати дитині воду для полоскання ротової порожнини. Очисна клізма Показання: Затримка калових мас, підготовка до оперативних втручань, ретгенологічих, ендоскопічному і інших досліджень органів черевної порожнини, перед введенням газовідвідної трубки і лікувальної клізми. Протипоказання: Шлунково‑кишкові кровотечі, пухлини заднього проходу і прямої кишки в стадії розпаду, тріщини і випадіння прямої кишки. Загальні відомості. У дітей грудного віку для очисної клізми застосовують ізотонічний розчин натрію хлориду чи кипячена вода з температурою 26‑30 градусів, в більш старшому віці застосовують воду з температурою 24 градуси. Рідину вводять за допомогою грушевидного балону з м’яким наконечником. У дітей старшого віку застосовується кружка Есмарха. Дитині до 3 міс вводять 25‑30 мл, до 2 років ‑ 10 мл на 1 міс життя. Після 2 років кількість рідини розраховують по формулі: 240мл+20=30мл на 1 рік життя. При атонічних запорах застосовують гіпертонічний розчин (5‑7% розчин натрію хлориду, 10‑20% магнію сульфату). Об’єм гіпертонічної клізми в 2 рази менше ніж очисної. При спастичних запорах можуть застосовуватися підсоняшникове, оливкове, вазелінове масло, температура яких 37‑38 градусів. Об’єм масла 80‑120мл в залежності від віку. Етапи виконання: 1. Покласти дитину на спину, припідняти йому ноги (діти старше 6 міс укладають на лівий бік з приведеними до живота ногами). 2. Покрити накінечник балону вазеліновим маслом. 3. Взяти в праву руку балон з рідиною випустити з нього повітря. 4. Лівою рукою розвести сідниці і без зусилля, ввести накінечник в пряму кишку на глибину 3‑4см, при введенні накінечника направити спочатку до пупка, потім, подолавши опір внутрішнього сфінктеру анального отвору, паралельно копчику. 5. Випустити з балону рідину і не розтискаючи балон витягнути накінечник. Лівою рукою стиснути сідниці дитини і утримувати їх в такому положенні 3‑5хв. 6. Виконати масаж по годинниковій стрілці, для повного випорожнення кишківника. Внутримышечная инъекция Уведомить больного о проведении предстоящей манипуляции. Приготовить шприц объемом от 5 до 10 мл с иглой не менее 8-10 см. Приготовить два стерильных ватных тампона, смоченных 70%-м этиловым спиртом. Набрать лекарственное вещество в шприц. Уложить больного, обнажить место инъекции. Определить место внутримышечной инъекции (верхненаружный квандрант ягодицы, дельтовидная мышца, четырехглавая мышца бедра). Обработать кожу в месте намеченной инъекции приготовленным ватным тампоном, смоченным 70%-м раствором спирта. Взять шприц в правую руку так, чтоб первый, третий, четвертый пальцы фиксировали цилиндр, второй – поршень, а пятый - придерживал муфту иглы. Попросить больного расслабить мышцу в месте инъекции. Резким движением ввести иглу в мышцу, над поверхностью кожи должно остаться не менее 1 см длины иглы. Подтянуть поршень шприца на себя, контролируя появление крови в шприце (в случае ее появления, изменить положение иглы, подтянув на себя). Вторым и первым пальцем левой кисти зафиксировать муфту иглы. Первым пальцем правой кисти нажать на поршень шприца до полного введения лекарственного вещества в мышцу. Приложить второй ватный тампон со спиртом к месту инъекции. Быстро удалить иглу. Подкожная инъекция. Уведомить больного о проведении предстоящей манипуляции. Приготовить шприц объемом 2 мл с иглой не менее 4 см, распаковав фабричный пакет. Приготовить два стерильных ватных тампона, смоченных 70%-м этиловым спиртом. Набрать лекарственное вещество в шприц. Определить место подкожной инъекции (наружная поверхность плеча, бедра, голени, боковые поверхности живота, подлопаточная область, область поясницы). Обработать кожу в месте намеченной инъекции приготовленным ватным тампоном, смоченным 70%-м раствором спирта. Взять шприц в правую руку та, чтоб первый, третий, четвертый и пятый пальцы фиксировали цилиндр и поршень шприца, а вторым –муфту иглы, при этом срез иглы направлен вверх Первым и вторым пальцем левой руки образовать кожную складку. Резким движением ввести иглу в основание этой складки под углом 300 на глубину 1,5 - 2 см. Отпустить складку кожи Первым пальцем правой кисти нажать на поршень шприца до полного введения лекарственного вещества. Приложить второй ватный тампон со спиртом к месту инъекции. Быстро удалить иглу. Проведение внутривенных инъекций. Уведомить больного о проведении предстоящей манипуляции. Приготовить шприц объемом 10 или 20 мл с лекарственным препаратом Наложить венозный жгут на плечо больного Снять колпачок с инъекционной иглы. Дважды обработать место инъекции раствором антисептика. Провести венопункцию Проверить факт нахождения в вене (появление крови в шприце при подтягивании шприца «на себя») Снять жгут Надавливая на поршень первым пальцем правой руки медленно ввести лекарственное средство. Приложить ватный тампон со спиртом к месту инъекции. Быстро удалить иглу Внутривенные капельные вливания. Подготовка Подготовить одноразовую стерильную систему для внутривенных вливаний. Подготовить флакон с трансфузионной средой, проверив пригодность трансфузионной среды к применению (срок годности на этикетке, отсутствие осадка, изменение цвета трансфузионного раствора и т.д.). Удалить центральную часть металлического колпачка флакона. Обработать резиновую крышку дезинфицирующим раствором. Проверить герметичность пакета одноразовой стерильной системы для внутривенных вливаний (пакет плотно облегает систему) и срок годности. Подготовить напольный штатив с держателем для флаконов. Поместить флакон с трансфузионной средой в держатель штатива горлышком вниз. Провести обработку рук (тщательно вымыть с мылом, обработать дезинфицирующим средством). Вскрыть пакет одноразовой стерильной системы для внутривенных вливаний с помощью ножниц. Удалить колпачок с иглы воздуховода и ввести ее в пробку флакона до упора. Закрепить трубку воздуховода вдоль флакона так, чтобы ее конец был на уровне дна флакона. Закрыть зажим одноразовой системы для внутривенного капельного введения. Ввести иглу системы в пробку флакона до упора. Снять колпачок с инъекционной иглы. Открыть зажим и медленно заполнить капельницу до половины объема. Закрыть зажим, следя за тем, чтобы фильтр капельницы был заполнен раствором. Открыть зажим и заполнить систему до полного вытеснения воздуха и появления капли раствора из инъекционной иглы. Закрыть зажим, надеть колпачок на инъекционную иглу. Проверить отсутствие пузырьков воздуха в системе. Проведение внутривенного капельного вливания. Уведомить больного о предстоящей манипуляции. Поправить постель больного и придать ему удобную позу лежа. Доставить штатив с подготовленной системой для внутривенных капельных инъекций к постели больного. Подготовить одноразовый шприц (10 мл) с изотоническим раствором хлорида натрия (4-6 мл). Наложить венозный жгут на плечо больного. Инъекционную иглу от системы надеть на шприц с подготовленным заранее изотоническим раствором хлорида натрия. Снять колпачок с инъекционной иглы. Дважды обработать место инъекции раствором антисептика. Провести венопункцию. После попадания иглой в вену снять жгут, присоединить иглу к системе внутривенного капельного вливания и открыть зажим. Отрегулировать скорость введения раствора путем коррекции положения колесика зажима и подсчета количества капель в минуту в соответствии с заданной врачом. Прикрепить часть трубки и инъекционную иглу лейкопластырем к коже предплечья для фиксации иглы в вене. Прикрыть иглу сверху стерильной марлевой салфеткой. Примечание: 1. Введение дополнительных медикаментов осуществляется шприцем при достаточном разведении лекарства через узел для инъекций. Перед введением резиновая трубка обрабатывается стерильным тампоном со спиртом. При этом система пережимается с помощью зажима. 2. Смена флакона производится до опорожнения капельницы. Для этого закрывают зажим, в пробку нового флакона вводят иглу воздуховодной трубки, а затем иглу системы. Внутрішньошкірно. При внутрішньошкірній ін’єкції лікарського засобу вводять в товщу самої шкіри, на згинальній поверхні передпліччя чи на зовнішній поверхні плеча. Для цього застосовують самі тонкі голки. При проведенні ін’єкцій голку по відношенню до шкіри установлюють зрізом вверх і вводять її під гострим кутом в шкіру, так щоб отвір голки зник в роговому шарі. При правильному проведенні ін’єкцій введена речовина утворює в шкірі білувате підвищення, так звану лимонну кірку. По закінченню введення розчину голку видаляють, місце проколу протирають спиртом. Туберкулинодиагностика Внутрикожная проба Манту выполняется в следующей последовательности: Ампулу с препаратом тщательно протрите марлей, смоченной 700 этиловым спиртом, затем шейку ампулы подпилите и отломайте. Стерильным шприцем, которым выполняется проба Манту, и иглой №0845 наберите 0,2 мл туберкулина, оставив иглу в ампуле до полного расходывания туберкулина, но не более 2 часов. Наденьте на шпиц иглу №0415 так, чтобы ее срез и деления шкалы находились на одном уровне. Удалите из шприца пузырьки воздуха и избыток раствора, оставив точно 0,1 мл туберкулина. Обработайте среднюю треть предплечья спиртом (в четный год -правое, в нечетный – левое), фиксируя кожу натяжением, введите конец иглы в эпидермис так, чтобы срез иглы скрылся под его тонким слоем. Введите внутрикожно 0,1 мл раствора туберкулина. При правильно выполненной внутрикожной пробе на месте введения туберкулина образуется папула с поверхностью в виде «лимонной корочки» размером 6-7 мм. Через 72 часа после постановка пробы измерьте поперечный к оси руки диаметр инфильтрата с помощью прозрачной линейки Реакция оценивается по количественным и качественным показателям. Количественная оценка характеризуется величиной инфильтрата в миллиметрах, качественная – цветом инфильтрата, наличием везикул, лимфангита, некроза, дочерних высыпаний. При количественной оценке пробы выделяют реакции: - отрицательную – на месте введения туберкулина нет других проявлений, кроме уколочной реакции; - сомнительную – гиперемия любого размера либо инфильтрат размером 2-4 мм. - положительную – инфильтрат диаметром 5 мм и более. Гиперергической реакцией считают: у детей и подростков размеры инфильтрата 17 мм и более, а также любые раз меры инфильтрата, но с наличием везикуло-некротических реакций, лимфангита, дочерних высыпаний. Методы восстановления проходимости дыхательных путей. Особенностью базовой доврачебной помощи (Basic Life Support) детям является то, что остановка сердца, как у младенцев, так и у детей редко бывает первичной и обычно является следствием гипоксии при остановке дыхания или прогрессивном нарастании дыхательной недостаточности. Именно поэтому ранняя диагностика и оказание экстренной помощи при нарушениях дыхания являются основой базовой реанимации и поддержания жизни у детей. Основные положения базовой сердечно-легочной реанимации удачно сформулированы американской ассоциацией кардиологов в виде «Правила АВС» по P. Safar. Первый шаг А (Airways) – восстановление проходимости дыхательных путей Второй шаг В (Breath) – восстановление дыхания Третий шаг С (Circulation) – восстановление кровообращения А. Для обеспечения проходимости дыхательных путей запрокидывается голова и поднимается подбородок (см. рис. 1, 2) Уложив ребенка на спину, положите ему руку на лоб и осторожно отклоните голову назад, очень осторожно разогнув шею. Одновременно подушечками пальцев поднимите подбородок, чтоб максимально облегчить свободное поступление воздуха в дыхательные пути. Если подозревается травма (повреждение) шейного отдела позвоночника, то избегайте резкого запрокидывания головы и используйте только прием выведения вперед нижней челюсти (см. рис. 3). Быстро, но аккуратно устраните видимые помехи внешнему дыханию. Если ребенок дышит, то поверните его в боковое положение (см. рис.4) и убедитесь в эффективности самостоятельного дыхания после поворота. Если ребенок не дышит, то начните искусственную вентиляцию легких методом «рот в рот». В. Проведение искусственной вентиляции легких у младенца (см. рис. 5). Слегка запрокиньте голову и поднимите подбородок младенца. Сделайте глубокий вдох. Обхватите рот и нос своим ртом, обеспечивая плотный контакт с кожей лица младенца. Медленно выдохните в рот и нос младенца в течение 1-1,5 с, наблюдая за движением его грудной клетки. Поддерживая голову запрокинутой, а подбородок поднятым, наблюдайте за движением грудной клетки при пассивном выдохе. Повторите цикл не менее двух эффективных искусственных дыханий. Проведение искусственной вентиляции легких у ребенка (см. рис.6). Обеспечьте проходимость дыхательных путей – слегка запрокиньте голову и поднимите подбородок ребенка. Большим и указательным пальцами зажмите ноздри. Приоткройте рот, поддерживая подбородок в поднятом положении. Сделайте глубокий вдох. Обхватите своими губами рот ребенка, плотно прижавшись к его лицу. Медленно вдохните воздух в рот ребенка в течение 1-1,5 с, наблюдая за поднятием грудной клетки по мере поступления воздуха в легкие. Поддерживая голову ребенка запрокинутой, а подбородок поднятым, наблюдайте за движением грудной клетки при пассивном выдохе. Сделайте следующий вдох и повторите этот цикл вдуваний. С. Оцените состояние кровообращения ребенка. У младенцев ищите пульс на плечевой артерии на внутренней поверхности руки выше локтевого сгиба (см. рис. 7). У ребенка ищите пульс на сонной артерии шеи (см. рис. 8) При отсутствии пульса наряду с продолжением искусственной вентиляции легких, необходимо приступить к непрямому массажу сердца. Методика проведения непрямого массажа сердца у детей зависит от возраста (рис. 9) Соотношение компрессий грудной клетки и искусственного дыхания составляет 15:2 (два медицинских работника) или 30:2 (один реаниматор) Методика устранения обструкции, вызванной инородным телом, зависит от возраста: Ребенку грудного возраста можно оказать помощь, удерживая его в руке в позиции «всадника» с головой, опущенной ниже туловища. (см. рис. 10). Голову ребенка поддерживают рукой вокруг нижней челюсти и грудной клетки. По спине между лопатками быстро наносят 4 удара проксимальной частью ладони, затем ребенка укладывают на спину так, чтобы голова его была ниже туловища в течение всей манипуляции. Выполняют 4 надавливания на грудную клетку. Если ребенок слишком крупный, чтобы поместить его на предплечье, ребенка помещают на бедре так, чтобы голова была ниже туловища. У детей старшего возраста рекомендуют использовать прием Хеймлиха – серию субдиафрагмальных надавливаний (рис. 11). Согласно новым рекомендациям из последовательной оценки дыхания после освобождения дыхательных путей исключен пункт «Определить дыхание визуально, на слух, почувствовать дыхание». Медицинский работник должен быстро проверить, дышит ли пострадавший, одновременно с проверкой, находится ли он в сознании и выявлением признаков остановки сердца. Новая последовательность сердечно-легочной реанимации начинается с компрессионных сжатий грудной клетки (С – А – В) и используется, если пострадавший находится без сознания, не дышит или задыхается. Таким образом, дыхание проверяется одновременно с проверкой на наличие остановки сердца. После первой серии компрессионных сжатий реаниматор освобождает дыхательные пути и делает 2 вдоха. Краткий обзор основных элементов базовой реанимации взрослых и детей согласно новой версии сердечно-легочной реанимации представлен в таблице 1. Таблица 1. Краткий обзор основных элементов базовой реанимации взрослых и детей согласно новой версии сердечно-легочной реанимации (за исключением новорожденных)
 Рис. 1. Запрокидывание головы и подъем подбородка у младенца  Рис. 2. Запрокидывание головы и подъем подбородка у ребенка | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||