Логика. Скляров Логика. Положення про мислення
 Скачать 19.26 Kb.
|
|
Формальна логіка: предмет, структура та завдання. Реферат Логіка - це наука, яка вивчає мислення людини. Сутність мислення осягається в межах ряду наук — філософії, психології, фізіології вищої нервової діяльності, кібернетики тощо Філософія, логіка та інші науки про сутність мислення У такій частині філософії, як гносеологія (теорія пізнання), формуються наступні важливі положення про мислення: • Мислення й свідомість взагалі є функцією мозку і відображають процеси та явища об’єктивного світу. У структуру свідомості людини входить сукупність її знань про різні предмети, їх властивості й відношення; знання являють собою ідеальне відображення в мозку людини будь-яких об’єктів; це відображення здійснюється за допомогою відчуттів, сприйнять, уявлень, пам’яті, мислення. • На відміну від безпосередніх форм відображення дійсності (їх називають чуттєвим пізнанням) мислення є опосередкованим і узагальненим відображенням дійсності й здійснюється в логічних формах понять, суджень, умовиводів. • За допомогою мислення осягають такі сторони реального світу, які не можуть бути розкриті за допомогою тільки чуттєвих форм відображення дійсності, - відчуттів, сприйнять, уявлень. • Критерієм істинності наших знань про дійсність є практика. Поряд з цим узагальненими критеріями виступають інші: естетичний - краса, прагматичний - корисність, етичний - критерій морального імперативу, логічний - логічної несуперечності та ін. • Мислення не може існувати без мови, поза мовою. Без вираження думки у звукових, письмових або інших знаках, символах її неможливо передати, а отже, довідатись про її існування. Всі науки користуються засобами природної мови, застосовуючи водночас засоби штучної мови. У сучасній формальній логіці широко використовується формалізована мова. Однак з цього ще не випливає, що формальна логіка - це наука про формальні мови, а не про мислення. У мисленні формальна логіка вивчає логічні форми й формально-логічні закони побудови думки. Мислення є об’єктом дослідження не тільки філософії і логіки, а й психології. Психологія вивчає процес мислення індивіда. Закони, що вивчаються психологією мислення, - це закони, в яких мислення є таким, яким воно визначається усіма компонентами психіки індивіда. З позиції психології мислення нормальної людини і марення божевільного однаково закономірні, а з позицій логіки мислення розкривається таким, яким воно повинно бути, щоб не відхилитись від істини. Логіку не цікавить питання про те, хто мислить (юнак, старець, геній чи божевільний), а для психології це питання дуже важливе. Розумовий процес супроводжується певними обмінними процесами, енергетичними витратами, залежить від наявності, якості й кількості певних речовин в організмі - фосфору, глюкози, алкалоїдів, галюциногенів і т. п. Певна енергетична "підзарядка" мозку може відбуватися за рахунок активізації обмінних процесів. Вивчення цих процесів підпорядковане фізіології вищої нервової діяльності. Фундаментальним поняттям формальної логіки є логічна форма мислення. Її можна визначити як форму взаємозв’язку частин мислимого змісту. Певний спосіб зв’язку може бути одним і тим самим для необмеженої кількості тверджень, кожне з яких відрізняється своїм конкретним змістом: • Земля є планета. • Сполучник є частина мови. • Сковорода є великий філософ і т. ін. Загальна структура у наведених думках складається з: • а) частини, що відповідає предмету твердження (S); • б) частини, що відповідає тому, що говориться про даний предмет (Р), і зв’язки "є". S у логіці називається суб’єктом, а Р - предикатом. S і Р - змінні знаки, знак "є" - постійний знак. Зазначені вище різнорідні думки (речення) можуть бути записані логічними символами таким чином: S (є) Р. У логіці у вигляді постійних знаків використовуються також слова природної мови: "всі" та "деякі": • Всі S (є) Р; • Деякі S (є) Р. Підставивши у формулу 1 замість S і Р слова або словосполучення, ми одержимо твердження про те, що один клас предметів цілком міститься в іншому певному класі предметів, що загальні ознаки предметів другого класу притаманні кожному з предметів першого класу. Підстановка певних слів і словосполучень у формулу 2 завжди буде приводом до тверджень, загальний зміст яких полягає у тому, що тільки деяка частина одного класу предметів міститься в іншому класі предметів, що загальні ознаки предметів, які становлять другий клас, притаманні лише частині предметів першого класу. Речення простої логічної форми або структури можуть вступати між собою у логічний зв’язок, утворюючи речення більш складної логічної форми або структури, загальної для багатьох подібних тверджень (думок) різного конкретного змісту. Зокрема, речення, наведені нами у вигляді прикладів, можуть стати елементами більш складних логічних структур. які в логіці називаються умовиводом і мають багато видів та різновидів. Розглянемо приклад умовиводу, що виводиться з простих взаємозв’язаних суджень: • Всі люди є смертні. • Кай є людина. • Кай є смертний. У загальному вигляді цю структуру можна записати формулою: • Всі М є Р. • Всі S є М. • Отже, всі S є Р, де М - це символ, що означає однакові за змістом вирази в першому та другому твердженнях; Р - елемент думки, яка існує в третьому твердженні після слова "є". S - елемент думки, що існує в цьому самому твердженні перед словом "є". Водночас кожен з елементів думки, який позначається символами S і Р, міститься в одному з двох перших тверджень. У реальному процесі мислення його логічні форми не існують окремо від конкретного змісту думок, але це вже не входить у предмет вивчення формальної логіки. Вона досліджує логічні форми, взяті абстрактно від конкретного змісту думок. Таким самим чином діють у геометрії і граматиці. З поняттям логічної форми тісно пов’язане поняття формально-логічного закону. Довільний формально-логічний закон є не що інше, як відношення між логічними формами думки. Подібно до таких, що виражаються в законах довільної іншої науки, відношення між логічними структурами думки характеризуються фактором необхідності. Це означає, що формально-логічні закони не залежать від волі людей, вони не можуть бути порушені без завдання шкоди пізнанню істини. За своїм змістом думки бувають істинними або неістинними, тобто такими, що відповідають або не відповідають дійсності. Необхідною умовою істинності довільної думки є її логічна правильність, тобто відповідність логічним законам. Але одна тільки логічна правильність ще не гарантує істинності думки. Певне міркування може складатися з суто неістинних тверджень, тим часом узгоджених між собою. Одне твердження в ньому може у відношенні логічного слідування до іншого виводитися з останнього за логічними законами і, незважаючи на це, не бути істинним. Наприклад, в останні роки засоби масової інформації часто використовують словосполучення "особи кавказької національності". Розглянемо стереотипні судження на основі цього словосполучення: • Всі особи кавказької національності є торговці. • Молокани є кавказці. • Всі молокани є торговці. Це положення виведено за правилами формальної логіки, але воно не є істинним. По-перше, не існує кавказької національності, а є конкретні представники тих чи інших націй і народностей, які живуть на Кавказі. По-друге, хоча молокани й живуть на Кавказі і являють собою етнічну групу слов’янського походження, вони згідно з їхніми релігійними переконаннями вважають найбільш праведними не торгівлю, а селянську працю та патріархальний устрій життя. Висновок: формальна логіка є наука про форми (структури) людського мислення. Часто до визначення предмета науки вводять не тільки форми, а й закони мислення, але в цьому немає необхідності, бо саме поняття науки передбачає, що вона вивчає закони. Логіка потрібна скрізь, де постає потреба приводити в певний порядок розрізнені емпіричні факти і знання, систематизувати їх і визначити точну суть поняття. Особливо важливе значення вона має: • а) для наукової діяльності, розвитку творчого мислення; • б) у галузі філософії, бо в ній більше, ніж в інших галузях знань, займаються побудовою абстрактно-логічних конструкцій, понять гранично загального характеру; • в) у наукових суперечках, диспутах, дискусіях, в умінні вести полеміку; • г) в юриспруденції, практиці судової діяльності (обвинувачення, захист тощо); • д) в конкретних економічних науках, коли потрібно здійснити необхідний формалізований аналіз економічної інформації, спрограмувати цю інформацію для ПЕОМ; • е) для точного вираження думок в усній та письмовій мові; • є) у парламентській, політичній діяльності. |