Політична лінгвістика ПЗ. Повідомлення безпосередньо інформація. Канал
 Скачать 32.15 Kb.
|
|
1.Поняття про комунікативний процес. Комунікаційний процес - це процес обміну інформацією між двома або більше людьми. Його мета - забезпечити передачу і розуміння інформації, що є предметом обміну. Якщо взаємне розуміння не досягається, то комунікація не відбулася, з чого випливає, що обидві сторони грають у ній активну роль. Комунікаційний процес - це взаємодія сукупності елементів. Існує чотири базові елемента комунікаційного процесу. Відправник - особа, що генерує ідею або збирає інформацію і передає її. 2. Повідомлення - безпосередньо інформація. 3. Канал - засіб передачі інформації (усна передача, наради, телефонні переговори, письмова передача, службові записки, звіти, електронна пошта, комп'ютерні мережі). 4. Одержувач (адресат) - особа, якій призначена інформація і яка інтерпретує її. Комунікаційний процес обміну інформацією включає взаємопов'язані етапи. 1. Зародження ідеї або відбір інформації. 2. Вибір каналу передачі інформації. 3. Передача повідомлення. 4. Інтерпретація повідомлення. Наприклад, генеральний директор торговельної фірми вирішив обговорити з менеджерами магазинів питання про стан і поліпшення якості торговельного обслуговування населення на нараді. У даному випадку генеральний директор - відправник, у якого зародилася ідея; інформація про стан і поліпшення якості торгівлі - повідомлення; нарада - це канал інформації; одержувачі - менеджери магазинів, які інтерпретують повідомлення і за допомогою цього ж наради дають зворотний зв'язок генеральному директору. При організації комунікаційних мереж на підприємстві необхідно враховувати специфіку різних типів і каналів комунікацій на кожному з етапів комунікаційного процесу.Ключовими складовими ефективних комунікацій є дані — це неопрацьовані цифри й факти, які відображають окремий аспект дійсності; а також інформація — це дані, представлені у вигляді або формі, які мають сенсові навантаження. Інформація є цінною, якщо вона достовірна, своєчасна, повна й доречна. Комунікативний процес розпочинається, коли одна особа (відправник) хоче передати факт, ідею, думку чи іншу інформацію комусь іншому (одержувачу). Ця інформація має значення для відправника незалежно від того, чи вона проста й конкретна, чи складна й абстрактна. Наступна дія — це кодування інформації у формі, що відповідає ситуації. Кодування може набувати форми слів, виразу обличчя, жестів, або навіть художнього вираження й фізичних дій. Після того, як повідомлення закодоване, його передають відповідними засобами зв`язку (каналами). Звичайні засоби зв`язку в організаціях — це наради, електронна пошта, записки, листи, звіти та телефонні розмови. Далі відбувається декодування у форму, яка має значення для одержувача. Значення інформації може бути різним, і в багатьох випадках воно є підставою для відповіді; і тоді утворюється цикл, оскільки нове повідомлення в такій самій послідовності передається початковому відправникові. 2.Форми комунікативного процесу. Специфіка міжособистісної комунікації виявляється у конкретних ситуаціях комунікативного процесу. Залежно від спрямованості інформації виокремлюють аксіальну і ретиальну комунікації. Аксіальна (лат. axis — вісь) комунікація — комунікація, що спрямовує свої сигнали на окремого одержувача інформації (особу, групу). Особливості її здебільшого використовують у безпосередньому міжособистісному спілкуванні. Ретиальна (лат. rete — мережа) комунікація — комунікація, адресатами якої є багато реципієнтів. Моделі ретиальної комунікації використовує масове спілкування. За характером впливу спрямована від комунікатора інформація може бути спонукальною і констатуючою. Спонукальну інформацію висловлюють у наказі, проханні, пораді, інструкції, які призначені стимулювати певні дії. З цими діями пов'язані такі її функції: — активізація поведінки. Спонукання до дії в заданому напрямі; — інтердикція (лат. interdictum — заборона). Спонукання, яке не допускає певних дій, заборона небажаних видів діяльності; — дестабілізація. Передбачає порушення певних автономних форм поведінки. Констатуюча інформація, поширюючись у формі повідомлення, передбачає зміну поведінки не безпосередньо, а опосередковано. З огляду на мету повідомлення розрізняють регуляторну (спонукає партнера до дії), емоційну (адресована до почуттів і переживань реципієнтів) та обізнану (передає тільки відомості про об'єкт) інформацію. За формами передавання інформації комунікації бувають безпосередньо міжособистісними і масовими (організованими і стихійними). Безпосередньо міжособистісна комунікація є системою установок, орієнтацій, очікувань тощо, через які люди спілкуючись сприймають і оцінюють інформацію, якою безпосередньо обмінюються. Масова організована комунікація — систематичне розповсюдження спеціально підготовлених повідомлень Із застосуванням . технічних засобів тиражування людей.Інформації (радіо, телебачення, преса, відео-, звукозаписи тощо), які мають соціальне значення і використовуються з метою впливу на установки, поведінку, думки й оцінки Масова організована (систематична) комунікація значно урізноманітнює спектр інтересів людей. Вона поширює знання про дійсність; має освітньо-виховний характер; здійснює соціальне регулювання; транслює культурні цінності; задовольняє потребу в отриманні відповідної інформації тощо. її основними ознаками є публічність, швидкість передавання, скороминучий характер інформації. До масових стихійних форм передавання інформації належать чутки — інформація, що надходить від однієї або кількох осіб про не підтверджені події. Чутки з'являються тоді, коли система офіційної комунікації замовчує певні події, що посилює психічну напруженість. Інформація, яку вони містять, як правило, задовольняє психічну потребу людини чи групи людей, не задоволену офіційними шляхами. Отже, незадоволена потреба в інформації є важливим мотивом сприймання і відтворення чуток. їх класифікують за різними ознаками. Відповідно з інформаційною характеристикою (визначає об'єктивну міру достовірності) чутки поділяють на абсолютно недостовірні, недостовірні з елементами правдоподібності, правдоподібні, достовірні чутки з елементами неправдоподібності. Одним з ефективних способів упередження, нейтралізації їх є широке, послідовне, правдиве інформування, здійснюване авторитетним і відповідальним джерелом. Види і форми комунікації детерміновані культурними традиціями. Особливим феноменом є найдавніші культурні норми, які зумовлюють сприймання інформації і мають заборонний характер, — табу. З огляду на сферу впливу розрізняють такі їх види: — мовні. Виражають заборону вимовляти окремі слова та словосполучення; — тематичні. Полягають у цілковитій відмові розмовляти на певні теми; стереотипи і на — контактні. Забороняють окремі чи будь-які види комунікації між представниками певних соціальних ролей, наприклад між зятем і тещею. Кожен етикет, сценарій повідомлення містить, крім табу, імперативи й факультативи. Імператив — обов'язковий мінімум у діях комунікатора і сфера табу знаходиться за межами дозволеного діапазону таких дій. Факультативами називають різноманітні елементи спілкування, які надають йому інформативності, емоційної насиченості. На комунікативний процес впливають і стереотипні ситуації спілкування. Стереотипи (грец. stereos — твердий і typos — відбиток) проявляються в судженнях, висловлюваннях, способі мислення. Культурними стереотипами людина керується не усвідомлено, опановуючи їх через традиції, звичаї, зразки поведінки. Стереотипи спілкування надають більше інформації про людину, ніж її зовнішній вигляд. У багатьох випадках без них об'єктивно не обійтися. Знання і використання ритуальних прийомів, мовних формул допомагають налагодити контакти, досягти взаєморозуміння у комунікативному процесі. Однак не за всіх обставин вони ефективні. Якщо, наприклад, у сільській місцевості етичною нормою є вітання при зустрічі з незнайомою людиною, то в місті це сприйматиметься як відхилення від неї. Не спрацьовують окремі міжетнічному рівні спілкування. Етнічний стереотип забезпечує суб'єктивне сприйняття представника іншої культури, найчастіше він є наслідком обмеженості міжетнічної комунікації. За таких умов манера спілкування, властива деяким представникам етносу, поширюється на всю етнічну культуру. 3. Типи комунікаторів. Професійним комунікатором є той комунікатор,який усвідомлює власні процеси передачі або споживання інформації, керує ними, удосконалює свої уміння й навички, професіонально (тобто майстерно) організовує процес передачі або переробки інформації. До професійних комунікаторів належать професійні мовці та професійні співбесідники (аналітики мовлення). До професійних комунікантів або комунікантів-аматорів належать ті, які для спілкування використовують: а) мову або знакові системи, що створені на основі мови: агітатори, ведучі, вихователі, журналісти, іміджмейкери, піарники (фахівці зі зв’язків із громадськістю), представники влади, прес-секретарі, пропагандисти, проповідники, публіцисти, редактори, рекламісти, учителі; б) парамовні зображальні засоби — мову жестів, рухи тіла, голос тощо: співаки, танцівники і т. д.; в) художні образи, а також створені за уявними образами предмети: майстри народних ремесл, скульптори, художники тощо. На основі соціально-психологічного підходу до дослідження професійних комунікаторів, представників даної групи можна класифікувати у відповідності: за їх діловими якостями (ступінь майстерності, професійним відношенням до справи, дисципліною); Професійне мовлення суттєво відрізняється від непрофесійного, звичайного, нормального мовлення. Різниця полягає в тому, що звичайне, нормальне мовлення завжди зумовлено тими чинниками, які його й породжують, тобто нормальне мовлення в конкретній ситуації мотивоване, цілеспрямоване, осмислене, через що воно завжди є актуальним. Якщо звичайне мовлення не відповідає хоч одному чиннику (наприклад немотивоване чи безцільне), воно тоді сприймається як ненормальне (аномальне). Професійне ж мовлення не завжди має внутрішньо-особистісну мотивацію і підпорядкування внутрішньозумовленим цілям мовця. Часто професійне мовлення є штучно породжене, тобто “зроблене”, виконане професіоналом за певними правилами, зразками, форматами, який ніби імітує нормальне мовлення, виконуючи виробниче, наприклад редакційне, завдання. Професійні комуніканти є визначальним чинником масового спілкування, від них залежить якою буде МАСОВА КОМУНІКАЦІЯ. Об’єднує кожного з професійних комунікантів уміння усвідомлювати комунікативний процес, організовувати його за певними технологіями з використанням визначених способів, процедур спілкування (визначених технік), ставитися до спілкування як до роботи, виробничої діяльності, що передбачає, зокрема, постановку виробничих цілей. Виробничі цілі завжди включають саму процедуру створення інформаційного продукту або проведення інформаційної акції. Для професійних мовців мовлення найчастіше виступає самоціллю, а не засобом досягнення цілей. Ця особливість є досить суттєвою для розуміння поведінки професійних комунікантів. Професійні мовці формуються на основі усвідомлення процесів породження висловлювання, механізмів виникнення повідомлення, усвідомлення тих факторів, які впливають на мовця під час виникнення повідомлення. Професійними співбесідниками можуть бути читачі, глядачі, слухачі, які виступають в ролі аналітиків та інтерпретаторів мовлення. Існує дві стихії спілкування професійних комунікантів: (а) звичайна, людська, особистісна (б) виробнича,фахова,надособистісна,але яка за певних умов може збігатися з першою і бути професійним виявом її. Агітатор-особа, що займається агітацією — найважливішим засобом впливу на свідомість і настрій широких мас, з метою спонукати їх до політичної чи іншої активності, ідеологічна зброя боротьби партій. Мотив-Потреба якісно, професійно, належно і чесно виконувати свою роботу, щоб мати від неї задоволення, повагу від колег і зарплату. Мета-Проведення агітаційної кампанії Смисл-Позитивна реакція аудиторії на заклик Ситуація-різні соціальні ситуації Журналіст- особа, яка займається збором, створенням, редагуванням, підготовкою та оформленням інформації для редакції зареєстрованого засобу масової інформації, що пов'язаний з нею трудовими чи іншими договірними відносинами, — або займається такою діяльністю за власною ініціативою. Мета-майстерно виготовити інформаційний продукт, придатний для поширення через ЗМІ Смисл-впливати на владу і громаду через створення інформаційного поля, в якому громадяни і політики здатні приймати зважені рішення Іміджмейкер- це спеціаліст, який опікується створенням публічного образу якоїсь людини. Мета-Проведення заходів, підготовка матеріалів про особу, інституцію Смисл-Створити позитивний імідж особи чи інституції Педагог- це фахівець, що викладає якийсь предмет, проводить виховну роботу в навчальному закладі. Мета-Організація уроку чи іншого заходу, що є засобом формування класу як єдиної культурної групи та виховання учня як особистості й члена колективу Смисл-Виховання й формування особистості, що стане активним учасником соціальних процесів буде придатним до професійної й суспільної діяльності Піарник- спеціаліст із зв'язків з громадськістю Мета Проведення піар-акції, пов’язаної з просуванням інтерсів певної особи чи інституції на ринок, в суспільстві. 4. Складники комунікативного процесу. Автор (джерело). Це початок, звідки виникає повідомлення, Автор спирається на існуючі в конкретному суспільстві стратегії подання інформації. Він може реалізувати свою комунікацію у вигляді роману, урочистих зборів або балету. Автор вкладає своє повідомлення у відповідні форми, які є доступними для його аудиторії. Автор кодує своє повідомлення. Повідомлення. Це елементарна комунікативна дія. Подальший вербальний і невербальний розвиток ситуації залежить від почутого повідомлення. Неможливо уникнути опертя на його знання. Канал. Автор обирає відповідний канал комунікації серед тих, на які він має вихід, щоб найкраще виконати своє комунікативне завдання. Головними каналами з фізичного боку є вокальний і візуальний, які, в свою чергу, урізноманітнені величезною кількістю форм реалізації. Адресат (аудиторія). Повідомлення завжди зорієнтоване на відповідного адресата. Комунікація - це завжди розмова з кимсь. У випадку масової комунікації автор орієнтується на відповідні інтереси масової аудиторії. У випадку щоденникових записів автор має за адресата самого себе, тільки в іншій координаті часу й простору. Зворотний зв 'язок - це реакція на повідомлення з боку адресата, що повертається до автора. У звичайній комунікації зворотний зв'язок - це могутній засіб, який не дозволяє переходити на теми, нецікаві Для співрозмовника, незрозумілі для нього. У масовій комунікації зворотний зв'язок моделюється прямим за допомоги телефонів, листів, соціологічних опитувань. Фільтри. Автор ніколи не говорить усе. Навіть фізично в конкретну одиницю часу може потрапити тільки одне повідомлення. Отже, існує ситуація відбору. Відбір може орієнтуватися на термінові інтереси співрозмовників, він спирається на питання цензури (юридичної чи психологічної). Відповідні фільтри (типу фільтру недовіри) оцінюють повідомлення з боку адресата. С.59 Контекст. Повідомлення - це не ізольована комунікативна дія воно відбувається у контексті. Роль контексту настільки велика, що він, наприклад, у низці випадків може змінити зміст повідомлення на зовсім протилежний (наприклад, іронічний дискурс). Код -це система відповідностей між формою і значенням, які використовуються при кодуванні повідомлення автором і декодуванні його адресатом. Попереднє знання коду необхідне для цих процесів Наприклад, без знання французької мови ми не зрозуміємо повідомлення на ній. Знак - це елементарна одиниця коду, відповідність одноп значення одній формі. Але знак знаходиться в динаміці, тому одн; форма, наприклад, намагається захопити додаткові значення, та: виникає багатозначність - риса, що є характерною для багатьох мов, Мотивація. Невербальні і вербальні дії, що можуть настати з; повідомленням, залежать від тих мотивацій, на які воно спирається. Рекламна комунікація особливо спирається на знання людських мотивацій. Стереотип (фрейм, пакування). Людина сприймає світ за допомоги структур, які не дорівнюють повідомленню. Це типові; сценарії, що описують правила, згідно з якими побудовані в нашому уявленні частини світу. Роль. Людська поведінка (вербальна і невербальна) залежить віді тієї ролі, яку в конкретну мить виконує людина. Порушення рольової поведінки - це порушення норм суспільства. Батько, чоловік, водій, пасажир - такі, наприклад, ролі може грати людина, відповідно до кожної з них вона "програє" той чи інший комунікативний арсенал Комунікатор. Комунікатор - це та функціональна позиція, з якої починається комунікація. Е.Гоффман запропонував розрізняти три різновиди комунікаторів. Це може бути аніматор, тобто той, хто озвучує створений кимсь текст повідомлення. Прикладом може бути диктор телебачення, котрий не писав текст, який щойно виголосив. Це, з іншого боку, автор, тобто той, хто обирає, що саме сказати, якими словами це зробити. Це може бути журналіст, котрий написав текст, який потім прочитав диктор телебачення як аніматор. І це С. 60 принципал ("винуватець"), тобто тон, чиї позиції викладені, чиї уявлення розкриті у цьому тексті, той. хто відповідає за ці слова. В останньому випадку, як пише Е.Гоффман, йдеться радше про соціальну роль цієї особи, її належність до соціальної групи, категорії, службового рівня. Тобто коли індивід говорить "ми", а не "я". Разом ці три можливі ролі й створюють комунікатора. В одному випадку вони можуть об'єднуватися в одній особі. В іншому це буде лише аніматор, як, наприклад, прес-секретар, котрий виголосив заяву уряду або Міністерства закордонних справ. Американське політичне життя мас офіційну роль "спічрайтера", тобто автора тексту. Й людину можуть представляти як автора, приміром, найкращого виступу Р.Рейгана. Він у цьому випадку є аніматором і принципалом, але не є автором тексту. Е.Гоффман вважає, що одна особа може переключатися з однієї функції на іншу залежно від контексту. Ми можемо продовжити цю класифікацію, додаючи до неї нові аспекти, в яких виступає промовець. Б.Малиновський виокремив такий різновид спілкування, як фатичне. Це спілкування, яке має на меті лише підтримання контакту, а не передачу інформації. До нього належать розмови, наприклад, про погоду, за святковим столом, різні етикетні бесіди. Головне тут не мовчати, а підтримувати розмову. Людина, котра не володіє цим етикетним різновидом спілкування, є досить важким співрозмовником, бо вважає це реальним, а не етикетним спілкуванням. Вона може червоніти, "соромитися" розмовляти тощо. Або на запитання "Як справи?" починає розповідати довгу історію про справжній стан речей. Це перехід від фатичної, етикетної розмови до іншого різновиду, а він має також бути санкціонований іншим співрозмовником. У випадку фатичного спілкування перед нами аніматор, але автор і принципал при цьому відсутні, їх немає реально, але символічно вони є. Назвемо цю функцію контактером. Тут промовець, крім того, що він аніматор, є автором ' не є автором, бо це більш ритуальне спілкування. Візьмемо інший випадок, коли людина говорить не те, що насправді Думає. Вона є автором, аніматором, але не є принципалом, бо це не її Думки. Це знову символічний принципал, а не реальний. Сюди можна віднести іронію, лестощі, брехню. Це ситуація, так би мовити, комунікативної істини, а не правди. Назвемо цю функцію умовно символізатором. 5. Комунікативні канали. Комунікаційний канал — це реальна чи уявна лінія зв´язку (контакту), по якій повідомлення рухаються від комуніканта до реципієнта. Комунікаційний канал дає учасникам процесу засоби для створення чи відтворення повідомлення, тобто знаки, мови, коди, матеріальні носії, технічні засоби. Для реалізації комунікаційної діяльності потрібні матеріально-технічні засоби, в якості яких виступають комунікаційні канали. Отже, комунікаційні канали — це матеріальна сторона соціальної комунікації. Розвиток людства супроводжувався постійним збільшенням кількості комунікаційних каналів, за рахунок штучних каналів, створених людьми. Природні комунікаційні канали — це канали, що використовують вроджені, природні засоби для передачі смислових повідомлень у фізичному просторі. Таких каналів два: невербальний і вербальний. Невербальний канал — найдавніший із комунікаційних каналів, що виник під час біологічної революції задовго до появи людини. Він являє собою спадок зоокомунікації, властивої вищим тваринам. Зміст зоокомунікації — це переживання емоційних станів - гніву, болю, страху і т. д. Тваринами використовуються звукові сигнали, пози, рухи, жести, наприклад, цуценя виляє хвостом, коли воно задоволене, нашорошує вуха і оскалює зуби, коли сердиться. Невербальний канал активно використовується і людьми в процесі комунікації. Вербальний канал доступний тільки роду людському, який володіє мовленнєвою здатністю, здатністю користуватися природною мовою. |