Укр. мова - відповіді на екзамен. Предмет і структура курсу Українська мова за професйним спрямуванням. Мета курсу
 Скачать 335 Kb.
|
1. За найменуванням: акт, протокол, інструкція, лист тощо. 2.За змістом і спеціалізацією:
3.За призначенням:
4.За походженням:
5. За місцем укладення:
6. За напрямком (спрямуванням):
7. За способом створення, структурними ознаками (формою) і ступенем стандартизації та регламентації:
8. За ступенем складності:
9. За стадіями відтворення:
10. За терміном виконання:
11. За ступенем секретності (гласності): звичайні (несекретні) — для загального користування;
12. За юридичною силою:
13. За технікою відтворення:
14. За терміном зберігання:
Документи поділяються за призначенням та найменуванням. Деякі документи мають однакову назву, але виконують різні функції.
Документи по особовому складу створюються з приводу прийняття працівників на роботу, звільнення їх, переведення на іншу роботу, надання відпусток, заохочення, накладання дисциплінарних стягнень. Автобіографія – це документ, в якому особа повідомляє основні факти своєї біографії. Основні реквізити автобіографії:
Характеристика – це документ, у якому в офіційній формі висловлено громадську думку про працівника як члена колективу і який складається на його вимогу або письмовий запит іншої установи для подання до цієї установи. Реквізити характеристики: Назва виду документу
Характеристика оформляється на стандартному аркуші паперу у двох примірниках: перший видають особі, а другий (копію) підшивають до особової справи. Наказ — це розпорядчий документ, що видається керівником установи. Накази з особового складу регламентують прийняття на роботу, звільнення, переміщення працівників, відрядження, відпустки, різні заохочення. У заголовку такого наказу зазначають: «Щодо особового складу». Реквізити наказу такі:
Резюме — це документ, в якому подаються короткі відомості про навчання, трудову діяльність і професійні успіхи та досягнення особистості, яка його складає. Реквізити:
Заява — це документ, у якому приватна чи посадова особа звертається з проханням тобто пропозицією на адресу установи чи посадової особи. Реквізити:
Службові листи — узагальнена назва різноманітних за змістом інформаційних документів, які виступають основним засобом спілкування й оперативного управління діяльністю установ, організацій, підприємств. Офіційне листування можна розділити на три види: 1. Дипломатичне — офіційне листування міждержавних установ чи іноземних представництв у дипломатичній практиці. 2. Адміністративне — офіційне листування між органами управління (органи влади, керівні органи) та виконавцями (установи, підприємства, організації), а також їх структурними підрозділами. 3. Ділове (комерційне) — листування напівофіційного характеру між фірмами, установами тощо. За кількістю адресатів листи розрізняють на: 1. Звичайні — надсилаються на одну адресу від імені одного кореспондента. 2. Циркулярні — надсилаються керівною установою до своїх структурних підрозділів (кілька адрес). 3. Колективні — надсилаються на одну адресу від імені кількох кореспондентів. За функціональними ознаками листи поділяють на два види: 1. Листи, що потребують відповіді (лист-прохання, лист-запит, лист-нагадування, лист-пропозиція, лист-звернення, лист-вимога тощо). 2. Листи, що не вимагають відповіді (лист-відповідь, лист-запрошення, лист-подяка, супровідний, гарантійний, комерційний, рекомендаційний лист тощо). Вимоги: Правило 1: Простота Обирайте прості слова. Не використовуйте часто багатоскладові слова. Дієслова динамічні і живі. Не використовуйте часто прикметники Правило 2: Лаконічність та чіткість Виражайте свої думки точно. Використовуйте короткі речення. Уникайте холостих ходів. Кажіть лише те, що є для читача важливим. Ставте запитання, якщо Ви очікуєте відповідь. Правило 3: Поділ Частіше ставте крапки. Нову інформацію подавайте в наступному реченні. Поділяйте головне та підрядне речення на головну та додаткову інформаціют Розглядайте в абзаці лише одну тему і завершено. Надайте Вашому листу оптимально логічної побудови. Правило 4: Симпатія та визнання Думайте та формулюйте позитивно. Пишіть поставивши себе у положення читача. Пишіть використовуючи активний стан. Висловлення в пасивному стані діють без особисто. Повідомляйте факти, але не пояснюйте їх. 47.Етикет ділового листування.
Оголошення – це документ, у якому подається потрібна інформація, адресована певному колу зацікавлених осіб. За змістом оголошення поділяються на два види:
Оголошення про майбутню подію має такі реквізити:
Оголошення про потребу в послугах або можливість їх надання містить такі реквізити:
Запрошення – це документ , який адресується конкретній особі і містить пропозицю взяти участь у події або заході . Реквізити: 1)назва виду документа ; 2)звернення до адресата; 3)текст , в якому вказується : -дата і час події; -місце; -порядок денний , тематика події ; -прізвища доповідачів з кожного питання ; -маршрут проїзду ; -прізвище або телефон відповідальної особи ; 4)підпис ; 5) печатка ; Докладні, пояснювальні та службові записки - документи, які інформують про вже здійснивши сі явища і факти, виконані роботи, склавшуся ситуацію. Реквізити доповідної записки: 1. Посада, П. І. Б. керівника, на чиє ім'я адресується доповідна записка. 2. Найменування структурного підрозділу. 3. Посада, П. І. Б. автора доповідної записки. 4. Найменування документа. 5. По якому питанню укладена записка (заголовок до тексту). 6. Текст. 7. Перелік додатків, 8. Дата та місце укладання доповідної записки. 9. Підпис посадової особи, яка уклала записку. 10. Вихідний номер. Пояснювальна та службова записки мають аналогічні реквізити. Пояснювальні записки поділяються на дві групи: 1) документи, що супроводжують основний документ та пояснюють зміст його окремих положень (оформляються на загальному бланку установи); 2) з приводу ситуацій, випадків (оформляються на листах бумаги, підписує виконувач). Виробничий звіт. Реквізити. - реквізит "Підприємства"; - реквізит "Територія"; - реквізит "Форма власності"; - реквізит "Галузь"; - реквізит "Орган державного управління"; - реквізит "Кількість підприємств"; - реквізит "Адреса"; - коди за ЄДРПОУ, за СПАТО, за КРВ, за СПОДУ
Характерною особливістю позовних заяв є те, що позивач повинен якомога детальніше, послідовно й логічно викласти конкретні факти, що стали причиною звернення до суду, зазначивши місце та роль відповідача в картині подій, указати прізвища очевидців, свідків, запропонувати матеріальну оцінку відшкодування тощо залежно від змісту заяви з обов'язковим посиланням на відповідні статті. Додатками до позовної заяви можуть бути висновки експертів, оригінали чи копії документів, квитанції про сплату витрат, рукописи творів, довідки тощо.
Лексика -- це словниковий склад мови з фразеологією включно. За допомогою лексики ми членуємо навколишній та свій внутрішній світ на частини і кожній із них присвоюємо назву-замінник. Розділ науки про мову, який вивчає лексику в усьому її обсязі, називається лексикологією. Лексика може вивчатися: з погляду словникового складу мови в цілому, його кількісного обсягу, походження, системи (власне лексикологія); з погляду значення слів, природи і типів цих значень (семасіологія); з погляду походження слів, змін у їхньому значенні й звуковому оформленні, їх зв'язків з іншими словами цієї мови та інших, споріднених з нею (етимологія). Окремо розглядаються власні назви людей та місцевостей їхнє походження й первісне значення (ономастика), стійкі сполучення слів, їхній склад і значення (фразеологія). Це менш важливе значення для функціонування мови має теорія й практика укладання словників (лексикографія). Основний предмет лексикологічних досліджень -- слова та фразеологічні одиниці. Термін — слово або словосполучення, яке точно і однозначно визначає чітко окреслене спеціальне поняття будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо і його співвідношення з іншими поняттями в межах спеціальної сфери. На відміну від слів загальної лексики, які часто є багатозначними та мають емоційний відтінок, терміни в межах сфери застосування є однозначними і позбавлені експресії. Термінологія— це:
Основні способи творення термінів:
Слово — найменша самостійна і вільно відтворювана в мовленні відокремлено оформлена значима одиниця мови, яка співвідноситься з пізнаним і вичленуваним окремим елементом дійсності (предметом, явищем, ознакою, процесом, відношенням та ін.) і основною функцією якого є позначення, знакова репрезентація цього елемента — його називання, вказування на нього або його вираження. Слово — це послідовність морфем, об'єднаних за граматичними правилами певної мови і співвідносних з певним елементом позамовної реальності. Зазвичай слово складається із основної морфеми — кореня, та афіксів: префіксів, суфіксів та закінчень. Слова сполучаються між собою, формуючи інші елементи мови — фрази та речення. Всі слова певної мови складають її лексику. За своєю роллю в реченні слова поділяються на частини мови. Частини мови поділяють на повнозначні, тобто такі, що мають значення, та службові, тобто ті, за допомогою яких повнозначні слова об'єднуються в речення. Слова можуть бути простими, однокореневими та складними, утвореними з кількох коренів. Лексика мови складається із слів загального вжитку і слів, які вживаються в певних спеціальних сферах, точно та неоднозначно визначаючи поняття — термінів. 60. Лексика сучасної української мови з погляду її походження. Відступи від норм слововживання в мовній практиці широких мас мовців досить численні. Це пояснюється кількома чинниками. По-перше, названі й неназвані лексикографічні праці далекі від довершеності. Згідно з "Російсько-українським словником", російське слова цепь як термін з галузі електрики перекладається українською мовою ланцюг, що відповідає дійсності. Нормативним словосполученням є електричне коло, а не електричний ланцюг. По-друге, з огляду на звуження до критичної межі сфери вживання української мови з середини 60-х другої половини 80-х років та масового "добровільного" переходу українців на російську мову почастішали випадки відхилення від літературних норм як українського, так і російського мовлення. Адже перехід основної маси мовців відбувається не на російську літературну мову, а на її місцевий варіант з українською фонетикою, ритмомелодикою, великою кількістю семантичних та граматичних кальок. Виявилися негативні наслідки інтерференції, тобто "відхилення" від норм кожної з мов. Серед відступів від літературних норм на рівні лексики впадають в око передусім незасвоєні, невмотивовані русизми: алтар, врачування, груз, поставщик, моросити, підстрікати, получається, пушний, четвероногий, швея, яд, іноді більш або менш пристосовані до української фонетики й морфології: гонимий, ранимий, замислуватий. Жодних підстав для запозичення цих слів немає, оскільки названі поняття мають в українській мові відповідні лексичні позначення: вівтар (олтар), лікування, вантаж, постачальник, мрячити (мжичити), підбурювати (підбивати, під'юджувати, підструнчувати, підмовляти), виходить, хутровий, чотириногий, швачка, отрута, гнаний, вразливий, химерний (вигадливий). В усній формі офіційно-ділового й публіцистичного стилів виділяється частотою вживання група слів, що являють собою непотрібні кальки російських лексем: багаточисельний, малочисельний (правильні українські відповідники численний, нечисленний), міроприємство (укр. захід), всезагальний (загальний), співпадати (збігатися), співставляти (зіставляти), слідуючий. Теоретично існування зазначених слів в українській мові можливе, відповідні словотворчі моделі є: багатогалузевий, маловідомий, підприємство, всеосяжний, співіснувати. Але при творенні традиційно вживаних слів численний - нечисленний, загальний тощо українська мова виразно виявила риси своєї індивідуальності. Одним із поширених відступів від лексичних норм є вживання українських слів у невластивому їм значенні. Неточне слововживання суперечить основному призначенню мови - бути засобом спілкування. Приміром, слово відтак у багатьох писемних та усних текстах використовується в значенні отже. Причиною цього семантичного огріху, мабуть, є паронімічне зближення прислівника з російським итак у мовленні носіїв південно-східного наріччя та північних говорів, оскільки відтак походить із говорів південно-західних. Ще одне свідчення лексичної безпорадності - невміння повною мірою використати синонімічне багатство української мови. З синонімічного ряду вибирається один компонент, причому не найбільш підхожий для тієї чи тієї ситуації. Усі засоби масової інформації вподобали, приміром, слова духовенство, минулорічний, просвітитель, учбовий, хоч українська мова має відповідніші її фонетичним та словотворчим законам варіанти: духівництво, торішній, просвітник, навчальний. Оригінальна українська назва ягід журавлина всупереч живому мовленню й рекомендаціям словників у радіо- та телепередачах чомусь замінюється словом клюква. На особливу увагу заслуговує написання й вимова власних імен, зокрема антропонімів і топонімів. Існує думка, що прізвища й імена треба писати так, як вони записані в паспорті. У принципі з цим не можна не погодитись. Однак через своєрідне протягом тривалого часу становище української мови, особливо її офіційно-ділового стилю, в паспортах та інших документах зафіксовано чимало неправильних написань, що суперечать законам мови. В усному мовленні, в засобах масової інформації можна почути й прочитати невідповідні лексичним, орфографічним та орфоепічним нормам топоніми й прізвища: Бєлгород-Дністровський, Нєжин, Сєверодонецьк; Бєденко, Бєлоконь та ін. За правилами української орфографії наведені розряди лексики передаються на письмі згідно з загальними нормами правопису українських слів: Білгород-Дністровський, Ніжин, Сіверськодонецьк; Біденко, Білокінь та ін. |