Укр. мова - відповіді на екзамен. Предмет і структура курсу Українська мова за професйним спрямуванням. Мета курсу
 Скачать 335 Kb.
|
Мета курсу – сформувати національно – мовну особистість, ознайомити студентів з нормами сучасної української мови в професійному спілкуванні, з основними вимогами до складання та оформлення професійних документів; навчити їх професійної мови, збагатити словник термінологічною, фаховою лексикою, підвищити загально мовний рівень майбутніх фахівців, формувати практичні навички ділового усного і писемного спілкування в колективі, розвивати комунікативні здібності. Предметом вивчення практичного курсу “Українська мова за професійним спрямуванням” є мова фахової галузі. Тому звертається багато уваги при вивченні усіх тем засвоєнню стереотипів комунікацій певного фаху. Робота над культурою мови студентів проводиться з урахуванням двох аспектів : підвищення загально мовної культури майбутніх спеціалістів і їх фахової мовної культури.
Знати мову професії — означає вільно володіти лексикою свого фаху, доцільно нею користуватися. Мовні знання розцінюють як компоненти професійної підготовки. В одних професіях, особливо у сфері техніки, мова є головним засобом найменування приладів та предметів, в інших, переважно в гуманітарних наукових закладах, — засобом наукової, освітньої чи виховної роботи. Оскільки мова є засобом вираження думки, пізнання та діяльності, то правильного професійного спілкування людина навчається все своє життя. Знання професійної лексики (особливо у сфері техніки) підвищує ефективність праці, допомагає досягти кращих результатів на виробництві, орієнтуватись у складній професійній ситуації та спілкуватися з представниками своєї професії.
Мовна норма — сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування. Головна ознака мовної норми — унормованість, обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність. Типи:
Форми сучасної української літературної мови.
Сучасна українська літературна мова існує у писемній та усній формах. Вони однаково важливі для суспільства, обом їм властиві мовні норми. Усна форма літературної мови обслуговує поточні потреби спілкування в суспільстві між людьми, безпосередньо пов'язаними між собою. Це мова ділового спілкування науки, освіти, засобів масової інформації. Кількість учасників усного спілкування обмежена Розумінню усної мови сприяють: інтонація, тембр і сила голосу, дикція, паузи, міміка, жести та умови, у яких відбувається розмова. Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної. політичної, наукової й культурної діяльності. Вона розрахована на спілкування з необмеженою кількістю осіб. Вимоги до писемної мови - точність, послідовність і лаконічшсть викладу фактів, гранична чіткість у висловлюванні. Так, у ділових паперах крім звань графіки, орфографіі, пунктуації, існують суворі правила їх побудови, вживання стійких словосполучень і вибору лексичних одиниць. Писемній мові властиві як прості, так складні речення, вживання їх потреба повно розгорнути й оформити складну думку. Потрібні слова добирати доречно, з урахуванням знань і правил правопису, вдалого вибору слова. Публічний виступ - це усне монологічне висловлення з метою досягнення впливу на аудиторію. У сфері ділового спілкування найбільш часто використовуються такі жанри, як доповідь, інформаційна, привітальна і торгова промова. В основі класичної схеми ораторського мистецтва лежить 5 етапів: 1)добір необхідного матеріалу, змісту публічного виступу (inventio - «винахід»), 2)Складання плану, розподіл зібраного матеріалу в необхідній логічній послідовності (dispositio - «розташування»), 3)»Словесне вираження», літературна обробка мови (e|ocutio), 4)Завчання, запам'ятовування тексту (memoria - «пам'ять»), 5)Проголошення (pronuntiatio). Етапи підготовки до виступу: 1.Визначення теми і мети виступу 2.Оцінка аудиторії й обстановки 3.Добір матеріалу 4.Створення тексту 5.Репетиція
Судова промова — це промова, звернена до суду та інших учасників судочинства і присутніх при розгляді кримінальної, цивільної, адміністративної справи, в якій містяться висновки щодо тієї чи іншої справи. Судова промова державного обвинувача у кримінальному процесі своїм змістом має: громадсько-політичну оцінку злочину й особи підсудного; характеристику складу злочину, який, на його думку, знайшов своє підтвердження в судовому засіданні; вичерпний аналіз зібраних і перевірених на судовому слідстві доказів і обгрунтування ними своєї позиції щодо вини підсудного, кваліфікації його дій та міри покарання. Крім того, прокурор у своїй промові підтримує пред'явлений ним або цивільним позивачем позов, якщо цього вимагає охорона державних чи громадських інтересів або прав громадян, а також висловлює й обґрунтовує свою думку з усіх інших питань, які належить вирішити судові під час постановления вироку (ст. 324 КПК України). Судова промова захисника, зумовлена його функцією у кримінальному процесі — функцією захисту і повністю підпорядковується відстоюванню законних інтересів свого підзахисного. За своєю структурою вона, як правило, є аналогічною промові державного обвинувача. Проте за своєю спрямованістю — різко відмінна від промови прокурора. Захисник у своїй промові всі факти і докази розглядає під кутом інтересів підсудного, тлумачить їх так, щоб спростувати обвинувачення, а якщо воно безсумнівно доведене — пом'якшити його вину і відповідальність
Кодифікація мови - уніфікація, упорядкування, відкидання всього чужого для літературної мови і прийняття всього, що її збагачує. Засобами кодифікації мови є словники, довідники з мови, підручники для середньої та вищої школи, наукові лінгвістичні дослідження, що встановлюють норму, твори (художні, наукові, публіцистичні), взірці мовлення людей, які досконало володіють українською мовою і мають високий соціокультурний авторитет. Оскільки мова є засобом вираження думки, пізнання та діяльності, то правильного професійного спілкування людина навчається все своє життя. Знання професійної лексики підвищує ефективність праці, допомагає досягти кращих результатів на виробництві, орієнтуватись у складній професійній ситуації та спілкуватися з представниками своєї професії.
Сучасна українська літературна мова поєднує системи писемного і усного літературного мовлення. Функціональна розгалуженість мови породжує стилі літературної мови. Стиль(від лат. stylus) - це система мовних елементів, способів відбору і уживання їх, об'єднаних певним функціональним призначенням. Стилі сучасної українськой мови: розмовний, офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній. Також окремо іноді виділяють конфесійний стиль, епістолярний та уснорозмовний (риторика).
Офіційно-діловий стиль - це функціональний стиль літературної мови, який обслуговує сферу ділових стосунків (місцевого, галузевого, державного діловодства) та юридично-правових, виробничо-економічних, дипломатичних стосунків в офіційному спілкуванні. Офіційно-ділові папери (протокол, акт, заява, закон, указ, договір, комюніке, нота) відзначаються чітким і лаконічним викладом змісту, дотриманням логічних законів, стандартизацією. Лексичні засоби офіційно-ділового стилю обмежені, щоб уникнути неконкретності міркування. У синтаксичному оформленні тексту ділових паперів поширені інфінітивні конструкції, складні речення із підрядними реченнями умови, причини, наслідку. офіційно-діловий стиль висовує суворі вимоги до лексики:
Морфологічні особливості офіційно-ділового стилю мови:
Синтаксис офіційно-ділового стилю мови характеризується такими особливостями:
Лише в офіційно-діловому стилі допустимі мовні кліше, стереотипні конструкції, як-от: з метою; у зв'язку з тим, що (через те, що); з огляду на те, що; зважаючи на те, що; зважаючи на викладене вище; відповідно до; в порядку...; згідно з; по лінії; оскільки... то; або усталені словосполучення: прошу дозволити; взяти до уваги; довести до відома; взяти за основу; взяти зобов'язання; таким чином; ми, що нижче підписались тощо.
Розвиток офіційно-ділового стилю української мови, як і будь-якої іншої мови, тісно пов'язаний з розвитком державності. Виникнення основ діловодства (тобто юридичної документації — законів, указів, грамот, купчих тощо) сягає ще часів Київської Русі. Невдовзі після приєднання України до Росії в 1654 році розвиток діловодства українською мовою дещо гальмується, а пізніше, у зв'язку із забороною української мови царським урядом, і зовсім припиняється. Проте здобутки давньої української офіційно-ділової мови не були повністю втрачені. Вироблена в період Української Народної Республіки (1919-1922 pp.), а потім в умовах радянської дійсності українська ділова мова мала вже на що орієнтуватися.
Документ - це засіб фіксації певним чином на спеціальному матеріалі інформації об'єктивної дійсності, що має правове значення. Документи є засобом засвідчення, доведення певних фактів до людей і, отже, мають велике правове значення. Вимоги до документів:
Зовнішній вигляд документа є незаперечним свідченням стилю роботи управління, дисципліни і особистої культури працівників.
Знання мови професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися в ситуації на виробництві та в безпосередніх ділових контактах. Мовленнєва діяльність - це діяльність, що має соціальний характер, у ході якої висловлення формується і використовується для досягнення визначеної мети (спілкування, повідомлення, впливу). Психолог Л. С. Виготський характеризував мовленнєву діяльність як процес матеріалізації думки, тобто перетворення її у слово. Культура мовленнєвої діяльності - це культура володіння словом, обмін повідомленнями з найвищою ефективністю. Показниками культури мовленнєвої діяльності є правильна чітка вимова , комунікативна доцільність мови ), структурно - логічна побудова текстів, використання невербальних засобів, об'єктивне розуміння з боку слухача, читача). 12. Культура мови і мовлення. Основні ознаки культури мовлення юриста. Культура мови — галузь знань, яка вивчає нормативність мови, її відповідність суспільним вимогам; індивідуальна здатність особи вільно володіти різними функціональними стилями. Культура мовлення — упорядкована сукупність нормативних, мовленнєвих засобів, вироблених практикою людського спілкування, які оптимально виражають зміст мовлення і задовольняють умови і мету спілкування. Здебільшого це поняття вживають, аналізуючи писемні тексти, мовну практику особистості. Важливими характеристиками культури мовлення є правильність, змістовність, доречність, достатність, логічність, точність, ясність, стислість, простота та емоційна виразність, образність, барвистість, чистота, емоційність. Правильна вимова, вільне, невимушене оперування словом, уникнення вульгаризмів, провінціалізмів, архаїзмів, слів-паразитів, зайвих іншомовних слів, наголошування на головних думках, фонетична виразність, інтонаційна розмаїтість, чітка дикція, розмірений темп мовлення, правильне використання логічних наголосів і психологічних пауз, взаємовідповідність між змістом і тоном, між словами, жестами та мімікою — необхідні елементи мовної культури юриста.
Під мовленнєвим етикетом розуміють мікросистему національно специфічних стійких формул спілкування, прийнятих і приписаних суспільством для встановлення контакту співбесідників, підтримання спілкування у певній тональності. Такі стійкі формули спілкування, або стереотипи спілкування є типовими, повторюваними конструкціями, що вживаються у високочастотних побутових ситуаціях. Тобто, набір типізованих частотних ситуацій призводить до появи набору мовленнєвих засобів, що обслуговують такі ситуації. Ступінь стандартизації одиниці знаходиться у прямій залежності від частотності її вживання. Юрист повинен виробити певний мовний та мовленнєвий етикет, культуру публічного мовлення, етику й культуру письма. Зрозуміло, що цього він зможе досягти, якщо володітиме належним культурним рівнем.
Мистецтво слухати можна висловити трьома тезами:
Ділова людина у спілкуванні повинна:
Ділова людина повинна бути зацікавлена в авторитеті своєї установи та менше думати про матеріальну винагороду. Якщо діловий клієнт не прийшов на зустріч з вами, зателефонуйте йому і дізнайтеся, що трапилося. Будьте поблажливі, не докоряйте. Позитивна бесіда може стати стимулом для наступного відвідання. Ще один момент, про який необхідно пам'ятати керівництву: дотримуйтеся межі добрих взаємовідносин з підлеглими. Це необхідне для того, щоб у потрібний момент виявити неупередженість, щоб інтереси справи не суперечили особистим інтересам керуючого та підлеглого.
За характером комунікантів у просторі та часі розрізняють спілкування:
За наявністю чи відсутністю будь-якого посередника розрізняють спілкування:
За формою існування мови розрізняють спілкування
З погляду змінної — постійної позиції «я — мовця» і «ти — слухача» розрізняють спілкування:
За кількістю учасників розрізняють спілкування
За приватністю
Уміння продуктивно спілкуватися з діловими партнерами, реальними або потенційними, - важлива професійна якість ділової людини, необхідний елемент його розмовної та психологічної культури. Адже часом важко бути ввічливим й уважним, коли перед тобою проходить багато людей, серед яких зустрічаються нервові, збуджені, ті, що погано чують, погано розуміють, повільні в рухах. Будь-яка взаємодія керівника з відвідувачем починається зі встановлення контакту. Якщо цього відвідувача ви бачите вперше, то особливе значення має перша емоційна реакція. Вона, безумовно, має бути позитивною, тобто словами, жестами, увагою до відвідувача необхідно виявити якщо не радість, то принаймні привітність і супроводити контакт усмішкою. Уміння професіонально увійти в контакт створює основу успіху розмови і є цінною якістю інспектора в очах співрозмовників. Контакт не стільки залежить від того, що говорить співрозмовник, скільки від того, як він поводиться. 16. Сутність і зміст етики спілкування правознавців. У сфері спілкування велике значення має насамперед культура мови, яка дає відчуття впевненості у собі, у власній здатності переконати співрозмовника. Оволодіння культурою мови - це постійний процес. Адже із збільшенням правової інформації, інформаційного потоку загалом, дуже важливо стисло, правильно і доречно формулювати думку як усно, так і письмово. Вбога, невиразна мова засвідчує обмеженість світогляду, низький рівень моральності. Оскільки юрист є суб'єктом права, то його мовна культура зобов'язує дотримуватися певних норм та правил у бесідах з громадянами як на службі, так і поза нею. З існуючих мовних стилів у юридичній роботі переважає, звичайно, діловий стиль. Він застосовується у бесідах з неповнолітніми, заарештованими, небезпечними злочинцями при затриманні тощо. При цьому мова є не тільки засобом спілкування, а й виразником ставлення до співрозмовника. Це означає, що у юридичній роботі велике значення має мовна інтонація, яка допомагає охоронцеві правопорядку відповідним чином вплинути на конкретну обстановку.
Для всіх юристів повинні бути характерні такі якості: У соціальній сфері: намагання встановити істину, справедливість, гуманізм, чесність. У пошуково-пізнавальній сфері – спостережливість (цілеспрямоване сприйняття предметів та явищ через призму професійно-юридичної діяльності). Уважність (увага психічній діяльності до певних об’єктів). У сфері реконструктивно-конструктивної діяльності: здібність всебічно аналізувати отриману інформацію. Здібність формулювати гіпотези. Творчий, оригінальний підхід до розв’язання задач. Проникливість. У сфері засвідчувальної діяльності: а) розвинута письмова мова; б) здібності швидко узагальнювати інформацію; в) вміння дати письмовий опис юридичного явища. У сфері організаційної діяльності: само дисциплінованість, цілеспрямованість, наполегливість, вміння організовувати людей. У сфері комунікативної діяльності: емоційна врівноваженість, тактовність, здібність чітко формулювати свої думки. Існують особисті якості, які є негативними для юриста: З соціальної точки зору – цинізм, нечесність, владолюбство, жорстокість, авантюризм. У пошуковій сфері - неуважність, відсутність пошукової домінанти (юридичний азарт). В реконструктивній сфері - низький рівень інтелекту, стереотипність і консервативність мислення. У засвідчувальній сфері - недбалість, невміння швидко передавати усну мову письмово. В організаційній сфері – не цілеспрямованість , відсутність організаційних здібностей. В комунікативній сфері - імпульсивність, велика сором’язливість, грубість в поводженні з людьми.
Форми:
Основна функція спілкування юристів у ділових стосунках – інформативна (повідомлення). Сфера вживання ділового стилю зумовлює його жанрову розгалуженість. Більшість жанрів ділового мовлення відображає соціальне спілкування. Власне функція полягає в тому, що таке спілкування надає висловлюванню характер документа, а відображеним у ньому різним сторонам людських стосунків – офіційно-ділового забарвлення.
Бар'єри спілкування — перешкоди, що спричиняють опір партнера впливові співрозмовника. Типи: Уникнення - це такий тип бар’єру під час спілкування, коли спостерігається уникнення джерел впливу, відхилення від контакту з партнером, при якому взагалі ніяке спілкування стає неможливим. Авторитет. Дія даного типу бар’єру спілкування полягає в тому, що, розділивши всіх людей на авторитетних і неавторитетних, людина довіряє тільки першим і відмовляє в цьому другим. Нерозуміння. Далеко не завжди є можливість визначити джерело інформації як небезпечне, чуже чи неавторитетне і в такий спосіб захиститися від небажаного впливу. Фонетичний рівень нерозуміння. Семантичний рівень нерозуміння. Стилістичний рівень нерозуміння. Логічний рівень нерозуміння.
Оцінка міжособистісних стосунків передбачає проведення їхньої класифікації. Так, виділяються стосунки-знайомства, приятелювання, дружби, Коли один з партнерів сприймає ці стосунки тільки як знайомство, а інший - як дружбу, то виникає непорозуміння. Тому міжособистісні стосунки можна визначити як взаємну готовність партнерів до певного типу почуттів, домагань, очікувань, поведінки. М. Обозов пропонує таку класифікацію міжособистісних стосунків: знайомства, приятелювання, товариські, дружні, любовні, подружні, родинні, деструктивні Вона спирається на кілька критеріїв: глибину стосунків, вибірковість щодо партнерів, функції стосунків. Дуже важливим у спілкуванні є перше враження. У будь-якому випадку головним регулятором у побудові спілкування буде той образ партнера, та уява про нього, що є в кожного, тому що саме до цього образа і буде звернене спілкування. Систему знаків, зміст яких виявляється в образі, що одержує партнер, можна назвати самоподачею. Хоче людина цього чи ні, усвідомлено вона вживає визначені знаки (надягає костюм, наприклад) чи неусвідомлено, все рівно система самоподачі, самопред'явлення існує і робить свій вплив на спілкування. Немає сумнівів, самопред'явлення також формується під впливом представлення про контекст спілкування і уявлень про світ, про людей, про себе.
Допит — це слідча дія, яка має на меті одержання інформації про обставини розслідуваного злочину від свідків, потерпілих, підозрюваних і обвинувачених. Залежно від джерела одержання інформації розрізняють такі його. види: допит свідків, потерпілих, підозрюваних і обвинувачених. Тактика допиту складається з системи прийомів, що сприяють найефективнішому його здійсненню. На відміну від процесуальних норм, які встановлюють порядок допиту, тактичні прийоми мають рекомендаційний характер. Вони поділяються на групи: а) кращого відтворення сприйнятого; б) викриття завідомо неправдивих показань; в) виявлення помилок і протиріч у показаннях; г) одержання правдивих показань. Зміст тактики допиту не вичерпується переліком тактичних прийомів, до нього належать також визначення часу (моменту) і доцільної послідовності застосування цих прийомів. Добираючи тактичні прийоми допиту в конкретній ситуації, треба врахувати фактори, що визначають доцільність їх застосування. До них належать: а) особа допитуваного (особливості сприйняття, запам'ятовування, здатність відтворення, бажання давати показання, мотиви відмовлення від дачі показань тощо); б) наявність зібраних доказів, що дозволяє використати дані, що є в них для постановки нагадуючих, контрольних запитань, оголошення показань інших осіб тощо; в) етап розслідування в справі. У визначенні тактики допиту, послідовності й змісту тактичних прийомів, велика роль належить психологічним і логічним способам. 23.Мовленнєвий етикет у діловому спілкуванні. Ділове спілкування стає тим ефективнішим, чим краще в ньому пов'язуються всі засоби (і вербальні, і невербальні) із дотриманням ділового етикету. Так, люди, особливо під час першої зустрічі, звертають увагу на зовнішній вигляд одне одного. Тому одяг ділової людини має бути охайним, відповідати конкретній ситуації. Що і як одягати на зустріч залежить від того, відбудеться вона вдень чи ввечері, влітку чи взимку, буде офіційною чи дружньою. Звичайно недоречними на діловій зустрічі будуть відкрита сукня, сильні парфуми, надто яскравий макіяж. Вітаючись, треба трохи нахилити голову, почекати, що і як співрозмовник відповість на вітання, а потім, посміхнувшись, підійти до нього, не забуваючи про необхідність дотримуватись відповідної дистанції. Господар повинен спочатку запропонувати присісти гостю, а потім сідає сам. Якщо господар хоче, щоб гостю було зручно, він пропонує йому самому обрати місце, куди сісти. Гість сам обере для себе найзручнішу дистанцію. Бажано, щоб співрозмовник при цьому не сидів спиною до дверей та інших людей, бо це може викликати в нього тривогу. Під час ділового спілкування легше встановлюється контакт між людьми, якщо вони говорять "однією мовою" і прагнуть до продуктивного співробітництва. При цьому засадами їхнього спілкування є етичні норми та ритуальні правила ділових взаємовідносин, знання й уміння, пов'язані з обміном інформацією, використанням способів та засобів взаємовпливу, взаєморозуміння. Велике значення має моральний аспект ділового спілкування. У професійній діяльності люди намагаються досягти не лише загальних, а й особисто значущих цілей. Але в який саме спосіб? Завдяки власним знанням і вмінням чи використанням Іншого? Егоїзм у стосунках між людьми може їх порушити. Етика ділового спілкування базується на таких правилах і нормах поведінки партнерів, які сприяють розвитку співпраці. Передусім йдеться про зміцнення взаємодовіри, постійне інформування партнера щодо своїх намірів і дій, запобігання обману та невиконанню взятих зобов'язань. У деяких зарубіжних корпораціях і фірмах навіть розроблено кодекси честі для службовців. Доведено, що бізнес, який має моральну основу, є вигіднішим і прогресивнішим.Завершуючи розмову, бажано встати, спокійно попрощатися. Доречно відзначити позитивні результати, що були досягнуті під час бесіди, виказати надію на продовження зустрічей. Щоб підкреслити особливу пошану до людини, варто зустріти її біля дверей, а після завершення розмови провести до дверей.
Етична культура юриста - це знання юристом його моральних прав та обов'язків та використання їх у професійній діяльності. Мораль - це норми поведінки, які базуються на поняттях про добро і зло, честь і обов'язок, правду і справедливість. Мораль - це елементарні правила поведінки, особливих навичок в реалізації яких не потрібно, тому етична культура юриста включає два аспекти:
Основні принципи етичної культури юриста: 1. Гуманне відношення до людини, тобто відношення до людини не як до засобу досягнення якоїсь мети, а як до цілі; 2. Чесність і правдивість, тому що справедливості не можна досягти. нечесним шляхом; 3. Доброзичливість і чуйність, оскільки юристам часто доводиться спілкуватись з людьми, які потрапили в складні життєві ситуації. 4. Простота і скромність. Вони потрібні юристу для того, щоб він не був егоїстом і користолюбним; 5. Дотримання професійної таємниці. Це необхідно для об'єктивного і повного розслідування кримінальної справи, а також, щоб не показувати інтимне життя учасників юридичного процесу. Телефонний етикет: Якщо телефонуєте ви:
Якщо телефонують вам:
Як основні психологічні особливості можна виділити:
Комунікативна лінгвістика — розділ мовознавства, предметом якого є процеси спілкування людей з використанням живої природної мови, а також з урахуванням усіх наявних складових комунікації (фізичних, фізіологічних, психологічних, соціальних, контекстних, ситуативних та ін.). Предметом комунікативної лінгвістики є вивчення мови в реальних процесах спілкування. Основні питання комунікативної лінгвістики:
Нейролінгвістичне програмування — це галузь знань, що вивчає структуру суб'єктивного досвіду людей, що займається розробкою мови його опису, розкриттям механізмів і способів моделювання досвіду з метою вдосконалення і передачі виявлених моделей іншим людям. Найпершою назвою НЛП було "Метазнання ", тобто наука про те, як влаштовані наші знання і досвід. Засновниками НЛП вважають Р. Бендлера та його учня Д.Грюндера. Грунтуючись на мовних патернах і сигналах тіла, зібраних експертними методами під час спостережень декількох психотерапевтів, які практикують нейролінгвістичне програмування вважають, що наша суб'єктивна реальність визначає переконання, сприйняття і поведінку. Отже, можливо змінювати поведінку, трансформувати переконання і лікувати травми. Техніка, вироблена на основі даних спостережень, своїми творцями описувалися як "терапевтична магія", тоді як саме описувалося як "дослідження структури суб'єктивного досвіду".56 Ці твердження грунтуються на принципі, що будь-яка поведінка (будь то найдосконаліша або дисфункціональна) не виявляється випадково, а має структуру, яку можна зрозуміти. НЛП застосовується в цілому ряді сфер діяльності: продажі, психотерапія, комунікація, освіта, коучинг, спорт, управління бізнесом, міжособові стосунки тощо.
Психолінгвістика – це наука про мовленнєву діяльність людей у психологічних та лінгвістичних аспектах, зокрема експериментальне дослідження психічної діяльності суб'єкта в засвоєнні та використанні мови як організованої та автономної системи. Основними завданнями психолінгвістики як когнітивної науки є дослідження:
Герменевтика — у первісному значенні — напрям наукової діяльності, пов'язаний з дослідженням, поясненням, тлумаченням філологічних, а також філософських, історичних і релігійних текстів. Герменевтика є допоміжною дисципліною тих гуманітарних (і насамперед історичних) наук, які займаються писемними пам'ятками (історії літератури, історії філософії, історії релігієзнавства, мовознавства та ін.). У XX ст. набуває ширшого значення як метод, теорія чи філософія будь-якої інтерпретації. Герменевтика має три рівні інтерпретації тексту
Закон про мови містить 6 розділів (40 статей). У ньому зазначається, що закон регулює суспільні відносини у сфері всебічного розвитку і вживання української та інших мов, якими користується населення республіки, в державному, економічному, політичному і господарському житті, охорону конституційних прав громадян у цій сфері, виховання шанобливого ставлення до національної гідності людини, її культури і мови. Українскьа мова проголошується державною мовою в Україні. Їй забезпечується всебічний розвиток і функціонування у всіх сферах суспільного життя; створюються також необхідні умови для розвитку і використання мов ін. національностей. Визначаються обов’язки службових осіб щодо володіння державною мовою, правові основи охорони фондів і пам’яток мови, захисту мов і контролю за виконанням закону. У всіх сферах суспільного життя українська мова наділяється правом функціонування і використання як державна. Визнається вільний вибір мови навчання дітей як невід’ємне право громадян. Російська мова чи мова іншої етнічної меншини, що проживає компактно, наділяється правом паралельного вживання і функціонування поряд з українською мовою. Те саме стосується назв установ, топонімів та картографій видань — вони подаються українською мовою, але паралельно можуть подаватися мовою і національної меншини, яка компактно живе в тій чи тій місцевості. Україна на основі угод з іншими державами сприяє національно-культурному розвитку українців, що живуть за межами етнічної батьківщини.
Стаття 10. Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом. Стаття 11. Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. Стаття 12. Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави. Стаття 53. Кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. ч.3. Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства. Стаття 92. Виключно законами України визначаються: ... 4) порядок застосування мов; Стаття 103. ...Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою... Стаття 127. ... На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою... Стаття 138. До відання Автономної Республіки Крим належить: ... 8) забезпечення функціонування і розвитку державної та національних мов і культур в Автономній Республіці Крим... Стаття 148. ... Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менш як десять років, проживає в Україні протягом останніх двадцяти років та володіє державною мовою...
Державна мова -- це закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у закладах освіти, науки, культури, у сферах зв'язку та інформатики. Термін державна мова з'явився у часи виникнення національних держав. В однонаціональних державах немає необхідності юридичного закріплення державної мови. Статус державної мови в багатонаціональних країнах, закріплюється законодавчо (конституцією) як правило, за мовою більшості населення. З іншого боку, у деяких країнах статус державних надано двом і більше мовам незалежно від чисельності мовних меншин. 33. Функції мови в суспільстві.
|