Управління контрактами. Практична №1. Принципи міжнародних комерційних договорів (Принципи унидруа)
 Скачать 24.25 Kb.
|
|
Буртова А., УЗ-91 АНАЛІЗ ЗМІСТУ ОСНОВНИХ МІЖНАРОДНИХ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ, ЯКИМИ ВИЗНАЧАЄТЬСЯ УКЛАДАННЯ МІЖНАРОДНИХ КОНТРАКТІВ Принципи міжнародних комерційних договорів (Принципи УНИДРУА) Відмінна риса зовнішньоекономічних правовідносин - поєднання різних за своєю структурою відносин з різними методами та засобами їх правової регламентації. Як наслідок, різноманіття міжнародної торгової практики зажадало створення склепіння правил, що надає можливість їх широкого застосування в договірній практиці. Таким чином утворились «Принципи міжнародних комерційних договорів», які були. розроблені Міжнародним інститутом уніфікації приватного права (УНІДРУА) в 1994 р. В подальшому видані доповнені редакції — 2004, 2010 та 2016 року. За своєю суттю Принципи УНІДРУА — це узагальнене провідними правознавцями зведення загального договірного права, яке позиціонується авторами як кодифікація звичаїв міжнародної торгівлі. Ці принципи УНІДРУА дають можливість контрагентам із різних юрисдикцій уникнути розбіжностей, а також вирішити конфлікти у процесі виконання договірних зобов'язань. В якості «мʼякого права», Принципи допомагають гармонізувати міжнародне контрактне право шляхом доповнення існуючих інструментів, зокрема Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, а також національного законодавства. Що найбільш важливе у приватній практиці, вони пропонують нейтральний контрактний режим, який сторони можуть обрати, як шляхом долучення окремих положень Принципів до контракту, так і шляхом безпосереднього позначення Принципів УНІДРУА в якості права, яким контракт регулюється (наприклад, «Цей контракт регулюється Принципами міжнародних комерційних контрактів УНІДРУА, в редакції 2016 року»; на практиці таке положення, зазвичай, супроводжується арбітражним застереженням, із визначенням міжнародного арбітражу, в якому будуть вирішуватись можливі спори між сторонами). Принципи розроблені, маючи на меті саме міжнародні комерційні відносини, а отже вони впорядковують багато питань, на яких не зосереджуються національні законодавці, такі як визначення валюти виконання зобовʼязання або розподіл між сторонами обовʼязку отримання публічних дозволів. Міжнародним юридичним середовищем Принципи вважаються певним зразковим інструментом, який відображає поточний стан розвитку «загальносвітового» контрактного (договірного) права, і є особливо корисним в разі, коли сторони, що представляють країни із різними правовими системами, бажають узгодити у відносинах між собою нейтральний контрактний режим. Преамбула. Цілі Принципів. Ці Принципи встановлюють загальні норми для міжнародних комерційних договорів. Вони підлягають виконанню в разі, коли сторони узгодили, що їх договір буде регулюватися цими Принципами. Вони можуть застосовуватися, коли сторони узгодили, що їх договір буде регулюватися «загальними принципами права», «lex mercatoria» або аналогічними положеннями. Вони можуть використовуватися для рішення питання, що виникає у випадку, коли виявляється неможливим встановити відповідну норму застосовного права. Вони можуть використовуватися для тлумачення й доповнення міжнародних уніфікованих правових документів. Вони можуть слугувати моделлю для національного і міжнародного законодавства. Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 р.; Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 року — основне джерело норм права міжнародних договорів. Укладена 23 травня 1969 р. у Відні (Австрія). Набула чинності 27 січня в 1980 р Конвенція закріплює ряд фундаментальних принципів сучасного міжнародного права. Визначає «міжнародний договір» як угоду, яку укладають між собою держави в письмовій формі, що регулюється міжнародним правом. А також, проголошує, що «кожна держава має право укладати договори». Конвенція складається з 8 частин, 4 розділів, які включають в себе 85 статей. Дія Конвенції обмежена. Вона застосовується тільки до договорів, які укладені між державами, тому вона не поширюється на договори між державами та міжнародними організаціями або тільки між міжнародними організаціями. Однак, вона не застосовується до договорів між державами в рамках міжурядової організації. Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо договорів 1978 р; Віденська конвенція 1978 року регулює правонаступництво тільки стосовно договорів, що укладені в писемній формі, і тільки лише між державами. У відношенні усних договорів і договорів між державами й іншими суб'єктами міжнародного права діють звичайні норми. Конвенція закріплює такі правила правонаступництва стосовно договорів: у разі створення в результаті деколонізації нової незалежної держави діє принцип («чистої дошки»): нова держава не пов'язана з договорами, укладеними колишніми державами-метрополіями; нова незалежна держава не зобов'язана зберігати який-небудь договір або ставати його учасником тільки тому, що в момент правонаступництва цей договір був чинним у відношенні території — об'єкта правонаступництва; нова держава може стати учасницею будь-якого багатостороннього договору, що був у силі для території правонаступництва, шляхом повідомлення про правонаступництво. Якщо до моменту правонаступництва держава-попередниця підписала договір з умовою ратифікації, прийняття або затвердження, правонаступник може стати учасником договору, ратифікувавши, прийнявши або затвердивши його (крім випадків несумісності участі правонаступника з об'єктами і цілями договору). Якщо частина території держави стає частиною території іншої держави, стосовно цієї території: договори держави-попередниці втрачають силу; договори держави-правонаступниці набувають сили, крім випадків, коли застосування цих договорів було б несумісним із їхніми об'єктами і цілями. Двосторонній договір, що знаходиться в силі, у відношенні території — об'єкта правонаступництва вважається чинним і для держави-правонаступниці, якщо нова держава домовилася про це з контрагентом або це випливає з її поводження. Конвенція 1978 р. закріпила важливе положення, що правонаступництво держав не зачіпає державні кордони, встановлені договором, а також зобов'язань і прав, встановлених договором, щодо режиму кордон Віденська конвенція про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р Поява міжурядових міжнародних організацій та зростання їхньої ролі у міжнародних відносинах спричинили договірне оформлення їхніх відносин як із державами, так і між собою. В результаті не тільки з'явилася велика кількість таких договорів, але була вироблена певна міжнародна практика, що стосується укладання, дії та припинення цієї категорії договорів. Це викликало в свою чергу необхідність підготовки та прийняття спеціальної конвенції. З цією метою в 1986 році на скликаній у Відні під егідою ООН конференції було прийнято Віденську конвенцію про право договорів між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями, яка є результатом кодифікації та прогресивного розвитку міжнародного права, містить положення, що враховують специфіку договорів за участю міжнародних організацій. Приклади укладання успішних міжнародних договорів. Приклади міжнародних договорів: 20 країн світу, в тому числі і Україна, а також Всесвітня організація охорони здоров’я і Європейська рада ініціювали створення Міжнародного договору по пандемії (МДП) у 2021 році. В рамках цієї ініціативи створена міжнародна програма «Access to COVID-19 Tools Accelerator» (ACT-A), що покликана сприяти рівному доступу до тестів, лікуванню, вакцинам та підтримці систем охорони здоров’я в усьому світі. Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі- продажу товарів (1980); Конвенція ООН про давність позову в міжнародній купівлі-продажу товарів (1974); Конвенція про право, що застосовується до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів (1985) та ін.; Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р.; Конвенція про статус біженців 1951 р. і Протоколу щодо статусу біженців 1967 р. |