ииииииииииииии. ІТ (ЗАЧ). Перелік питань для підсумкового контролю дисципліни інформаційні технології
 Скачать 0.81 Mb.
|
|
ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ДЛЯ ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ ДИСЦИПЛІНИ «ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ» Необхідність інформатизації в суспільстві. Властивості інформації. Суспільна інформатизація є ознакою нового етапу розвитку цивілізації, пов’язаного з еволюцією соціального організму: удосконаленням соціальної структури, зміцненням внутрішньо суспільних зв’язків, необхідністю підвищення якості й інтенсивності інформаційних обмінів. Дані процеси відбуваються під зростаючим тиском негативних впливів навколишнього середовища на цивілізацію, який ми спостерігаємо в наш час. Цей тиск вимагає розвитку її в напрямі до формування цілісного загальноцивілізаційного організму. «Природа вводить в дію все нові й нові принципи відбору зі свого арсеналу… Ускладнення організації нашого світу значить, по суті, все більш глибоке використання потенціальних можливостей Природи, всього того, що заготовлено нею про запас при народженні Всесвіту» [1, с. 90]. Під впливом трансформаційних потреб відповідно до цієї тенденції в суспільстві, по-перше, реалізуються методики, більш ефективного в порівнянні з минулим забезпечення доступу до наявних у суспільстві інформаційних ресурсів формально для всіх категорій населення в усіх регіонах світу. Ці методики відповідають потребі більш глибокого самоусвідомлення членів суспільства як єдиного цілого на базі засвоєння наявної основи інформаційного розвитку. Вони базуються на нових організаційних, правових та техніко-технологічних рішеннях, пов’язаних з інформаційною революцією, що відбувається в останні десятиріччя, із розвитком електронних інформаційних технологій. Таким чином, інформатизація, що розвивається під впливом викликів сучасності, сприяє різкому зростанню нового інформаційного виробництва, що, у свою чергу, обумовлює вдосконалення системи соціальних інформаційних комунікацій, систем структурування збереження та підготовки до використання інформаційних ресурсів, інструментів пошуку і орієнтації у великих інформаційних масивах. Інформація має такі властивості: — актуальність – важливість, істотність у певний момент часу. — вірогідність – інформація достовірна, якщо вона віддзеркалює дійсність. — об’єктивність – неупередженість, незалежність інформації від волі та бажань людини. — повнота – інформацію можна вважати повною, якщо її достатньо для розуміння та прийняття рішення. — адекватність – визначений рівень вірогідності створюваного (за допомогою отриманої інформації) образу реального об’єкта, явища або процесу. Застосування інформаційних технологій в роботі працівника підрозділів ОНП. Інформаційне забезпечення органів поліції – це комплекс методів, заходів, засобів різного характеру, які забезпечують створення та функціонування інформаційних технологій, а також їх ефективне використання для вирішення покладених на поліцію завдань. Інформаційні підсистеми як складові системи інформаційного забезпечення призначені для збирання, накопичення, зберігання та обробки інформації з певних напрямів обліків і орієнтовані на використання в діяльності більшості правоохоронних структур, мають загальний характер і належать до загальновідомчих інформаційних систем. Сучасні інформаційні технології – це сукупність методів, виробничих процесів і програмно-технічних засобів, інтегрованих з метою збирання, обробки, зберігання, розповсюдження, відтворення і використання інформації в інтересах її користувачів. Види сучасних інформаційних технологій: - інформаційна технологія опрацювання даних; - інформаційна технологія керування; - інформаційна технологія підтримки прийняття рішень; - інформаційна технологія експертних систем [2, 396-397]. Основними тенденціями розвитку інформаційних технологій у правоохоронній сфері є: 1) удосконалення форм та методів управління системами інформаційного забезпечення; 2) централізація та інтеграція комп’ютерних банків даних; 3) впровадження новітніх комп’ютерних інформаційних технологій для ведення кримінологічних та криміналістичних обліків; 4) розбудова та широке використання ефективних та потужних комп’ютерних мереж; 5) застосування спеціалізованих засобів захисту інформації; 6) налагодження ефективного взаємообміну кримінологічною інформацією на міждержавному рівні. Все це забезпечує суттєве підвищення рівня боротьби зі злочинністю [3, 12] Національне законодавство у сфері суспільних інформаційних відносин. Орієнтуючись на довгострокову стратегічну ціль державної інформаційної політики (підрозділ 1.4), правова основа державного управління національною інформаційною сферою покликана регулювати відносини виробників і споживачів інформації, забезпечувати координацію дій органів державної влади як суб'єктів державного управління НІС в єдиному інформаційному просторі і гарантувати дотримання конституційних прав й свобод громадян та організацій. Практична реалізація державного управління НІС у всіх його функціональних і тимчасових аспектах потребує розвитку інформаційного законодавства як системи взаємопогоджених правових норм, що базуються на конституційних принципах устрою держави (ст.ст.1, 2, 132, 133, 134), розподілу влади (ст.6), розмежування предметів ведення і повноважень (ст.ст.75, 113, 124) і побудови єдиної системи українського законодавства (ст.8) [230] . Інформаційне законодавство повинно бути спрямовано на забезпечення: дотримання конституційного права кожного "вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію" будь-яким законним способом (ст. 34 Конституції України), зокрема знайомитися з документами і матеріалами, що безпосередньо торкаються його прав і свобод; перетворення сучасної української держави в інформаційну; можливостей контролю з боку громадян і громадських організацій за діяльністю органів державної влади як суб'єктів державного управління НІС; захисту авторського права і права майнової власності на інформаційні ресурси, інформаційні технології та засоби їх забезпечення; формування і використання інформаційних ресурсів в умовах рівності всіх форм власності шляхом створення інформаційного ринку і конкурентного середовища, проведення державної антимонопольної політики; відповідальності суб'єктів інформаційних відносин за правопорушення під час формування інформаційних ресурсів та їх використання, зокрема, персональної відповідальності керівників органів державної влади за якість формування державних інформаційних ресурсів і доступу до них; узгодженості рішень і активного використання єдиного інформаційного простору; тісної інформаційної взаємодії з країнами-членами СНД і активного інформаційного обміну в системі міжнародного співробітництва; інформаційної безпеки. Таким чином, законодавче забезпечення системи державного управління НІС (інформаційне законодавство) повинно регулювати весь комплекс суспільних відносин, що пов'язані з інформацією, її виробництвом, поширенням і використанням. Цілі, завдання та принципи законодавчого забезпечення реалізації державної інформаційної політики повинні бути викладені в концепції правової інформатизації України. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11 грудня 1996 р. "Про запровадження єдиного державного реєстру нормативних актів та здійснення правової інформатизації України" Міністерству юстиції України було доручено розробити концепцію і програму правової інформатизації України як складову Національної програми інформатизації і проекту Закону України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів" [231]. На жаль, на сьогодні ця концепція відсутня. Всі гілки державної влади приділяють пильну увагу правовому регулюванню інформаційних процесів, що відбуваються в суспільстві. У перехідний період, коли не всі основні інформаційні відносини врегульовані на рівні закону, "Президент України на підставі та на виконання Конституції і законів України видає укази та розпорядження, що є обов'язковими для виконання на території України" (ст. 106 Конституції України). У зв'язку з цим закономірною є поява Указу Президента України від 21 липня 1997 р. "Про рішення Ради національної безпеки та оборони України від 17 червня 1997 року "Про невідкладні заходи щодо впорядкування системи здійснення державної інформаційної політики і вдосконалення державного регулювання інформаційних відносин" [232]. Головною подією в галузі інформатизації стало прийняття Національної програми інформатизації, причому вперше в нашій державі механізм реалізації програми такого рівня закріплено у законі – Законі України "Про Національну програму інформатизації" [87]. Відповідно до цього закону головною метою Програми є створення необхідних умов для забезпечення суспільства і його суб'єктів інформацією в потрібних і достатніх обсягах в усіх сферах діяльності, сприяння становленню України як цивілізованої, правової держави, підвищення продуктивності суспільного виробництва (продукції і послуг) на основі широкого використання інформаційних технологій, посилення економічного потенціалу країни, забезпечення інформаційної незалежності та національної безпеки держави. Для досягнення цієї цілі в Програмі в ст.5 визначені головні завдання. Генеральний державний замовник повинен організовувати конкурси проектів для виконання цих завдань. Відповідно до ст.26 цього Закону контроль за виконанням Національної програми інформатизації здійснює Кабінет Міністрів України. Координацію та контроль за виконанням Програми щодо забезпечення національної безпеки й оборони держави здійснює Рада національної безпеки і оборони України. Прикінцеві положення Закону закріплюють необхідність приведення у відповідність із цим Законом нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Слід зазначити, що Національна програма інформатизації включає: Концепцію Національної програми інформатизації; сукупність державних програм з інформатизації; галузеві програми та проекти інформатизації; регіональні програми та проекти інформатизації; програми та проекти інформатизації органів місцевого самоврядування. У ст.8 Закону України "Про Національну програму інформатизації" Концепція Національної програми інформатизації визначається як невід'ємна частина Національної програми інформатизації, що включає характеристику сучасного стану інформатизації, її стратегічні цілі і основні принципи, очікувані наслідки реалізації цієї Програми [87]. Тому цілком закономірним є прийняття Верховної Радою України Закону України "Про Концепцію Національної програми інформатизації" [86]. Двійкова система обчислення. Одиниці вимірювання інформації. Двійкова система числення використовує для запису чисел тільки два символи, зазвичай 0 (нуль) та 1 (одиницю). Двійкова система числення є позиційною системою числення, база якої дорівнює двом. Завдяки тому, що таку систему доволі просто використовувати у електричних схемах, двійкова система отримала широке розповсюдження у світі обчислювальних пристроїв. Двійкове число можна представити як послідовність будь-яких об'єктів, які можуть знаходитися в одному з двох можливих станів. Наприклад: числа, що можуть приймати значення 0 або 1: позиції, на яких можуть стояти хрестики або нулики: х о х о о х х вузли електричної схеми, які може бути, а може не бути зіструмлено ділянки магнітної смужки, які можуть бути, а можуть не бути намагнічено Застосування: у дискретній математиці, інформатиці, програмуванні. Найпоширенішою для подання чисел у пам'яті комп'ютера є двійкова система числення. За допомогою двійкового коду кодується вся інформація к комп’ютері. Для зображення чисел у цій системі необхідно дві цифри: 0 і 1, тобто достатньо двох стійких станів фізичних елементів. Ця система є близькою до оптимальної за економічністю. Одиницею виміру інформації є біт – він позначає "місце", на яке можна "записати” 0 або 1. Значення байту залежить від того, які позиції та у якій послідовності у ньому займають нулі та одиниці. Загалом, кількість комбінацій бітів у байті дорівнює 28=256, тобто біт може набувати 256 різних значень. Для кодування окремих символів достатньо коду довжиною 1 байт. Для кодування цілого числа, як правило, використовуються два або чотири байти, а для дійсного – вісім, інколи шість. Для кодування графічної інформації також використовуються біти та байти. Так, для кодування зображення однієї чорно-білої точки достатньо 1 біту, для 16-кольорової картинки кожна точка кодується 4 бітами, для 256-кольорової – 8 бітами (1 байтом). Звукова інформація складається з елементарних звуків та пауз між ними. Тому кожному звуку відповідає певний код. 1 біт = 0 або 1 1 байт = 8 біт 1 Кб = 1024 байт = 210 байт 1 Мб = 1024 Кб 1 Гб = 1024 Мб 1 Тб = 1024 Гб Кодування інформації: числової, текстової, графічної, звукової. Кодування інформації- це спеціальнально вироблена система прийомів (правил)фіксування інформації. Основними атрибутами кодування є знак, код, мова, за допомогою яких інформація фіксується і передається у просторі і часі. Кодування текстової інформації.Сукупність усіх символів, за допомогою яких здійснюється спілкування з комп'ютером, утворює кодову таблицю.В кодових таблицях для багатьох ОС ПК міститься 256 символів. Символи в кодових таблицях нумеруються числами від 0 до 255 і ці номери називаються кодами символів. Однією з найбільш відомих кодових таблиць єтаблиця ASCII (American Standard Code for Information Interchange). Тексти слід розглядати як послідовності символів і текстова інформація в пам'яті обчислювальних машин подається у вигляді послідовності числових кодів тих символів, з яких вона складається. Кодуванняграфічноїінформації.Графічна інформація, яку можуть опрацьовувати обчислювальні машини є дискретною. Графічні зображення на екранах моніторів формуються шляхом підсвічення усіх точок екрану в певні кольори. Елементом графічного зображення є точка або піксель (Picture Element). У практиці використовують таблиці, які містять 16, 256, 4096 і більшу кількість кольорів. При занесенні графічної інформації в пам'ять обчислювальних машин запам'ятовуються коди кольорів тих точок. На основі цього завжди можна підрахувати, який об'єм пам'яті потрібний для збереження графічного зображення. Кодування звукової інформації.За своєю фізичною природою звук, який сприймається органами слуху людини, — це звукові коливання. Весь діапазон звукових частот, які сприймають люди, містить приблизно частоти від 17 Гц до 20 КГц. Цей діапазон частот можна розбити на маленькі інтервали, в межах кожного з яких частота звуку буде вважатися постійною. Якщо ці інтервали занумерувати, а номери інтервалів назвати числовими кодами відповідних звукових частот, то отримаємо принцип, на основі якого можна кодувати звукову інформацію. Кодування чисельної інформації.Двійкові коди чисел будуються шляхом переведення їх у двійкову систему числення. Для запам'ятовування цілих чисел виділяється певна кількість байт (часто 2), які називаються машинними словами і в які будуть заноситися їх двійкові коди. Крайній лівий біт машинного слова виділяється для кодування знаку числа. Решта бітів займає двійкове подання числа без знаку, яке при потребі доповнюється незначущими нулями до потрібної довжини. Дійсні числа можуть бути подані в формі з фіксованою або плаваючою крапками. При кодуванні дійсних чисел з фіксованою крапкою один розряд (крайній лівий) виділяється для запам’ятовування знаку числа, а решта розрядів поділені на дві частини в одну з них заноситься код цілої частини, а в іншу — код дробової. Принципи функціонування комп'ютера фон Неймана. Принципи організації комп’ютера фон-Неймана Отже, згідно із фундаментальними принципами побудови універсального обчислювача, що були запропоновані ще на початку ХІХ сторіччя англійським вченим Ч. Беббіджем, він повинен складатись із 5-ти основних частин (рис.1.1): Основні ідеї побудови сучасних комп’ютерів у 1945 році сформулював американський математик Дж. фон Нейман. Тому. класичну структуру обчислювача Ч. Беббіджа також називають іменем фон-Неймана. Призначення кожної з частин такі: арифметико-логічний пристрій, у залежності від його внутрішньої будови, повинен виконувати математичні операції (додавання, віднімання, множення, ділення або й навіть складніші – добування квадратного кореня, піднесення до степеня та ін.), а також логічні та інші операції; пам’ять інструкцій та даних (основна пам’ять) – саме інструкції (їх ще називають – командами), що розміщені у пам’яті і визначають, які операції, над якими даними, що теж розміщені у пам’яті, і у якій послідовності вони виконуються. Без пам’яті арифметико-логічний пристрій не виконає жодної дії і пам’ять без арифметико-логічного пристрою, теж нічого не виконає;  Рис.1.1. Загальна структура універсального обчислювача пристрої вводу та виводу інформації забезпечують зв’язок обчислювача із людиною. За часів Беббіджа, а навіть у комп’ютерах першогого – третього поколіннь, інформація вводилась та виводилась за допомогою перфокарт – спеціальних картонних пластинок з отворами, кількість та порядок розташування яких кодувалиінформацію. Нагадаємо, що інформація, яку вводить людина у комп’ютер, може бути двох видів: дані, які необхідно обробляти, та інструкції (або – команди), які визначають послідовність та тип операцій обробки даних; керуючий пристрій, відповідно, керує роботою усіх частин обчислювача. Для цього він повинен одна за одною зчитувати інструкції з пам’яті, “повідомляти” арифметичний пристрій про закладені у інструкціях операції та дані, а також змінювати свою роботу за вказівками людини. +Звичайно, що кожна складова частина сучасного комп’ютера стала сама по собі надзвичайно складною. Так, процесор здатний одночасно обробляти відразу декілька складних інструкцій, пам’ять поділяється на різні типи з різною ємністю та швидкодією (оперативна пам’ять, кеш-пам’ять, пам’ять на жорсткому диску та ін.), а пристрої вводу та виводу самі по собі можуть бути комп’ютерами із спеціалізованими функціями (сканери, принтери, цифрові фотокамери та ін.). Надзвичайно складною частиною комп’ютера стали також магістралі (або шини, інтерфейси) зв’язку між окремими компонентами комп’ютера, які на рисунку показані просто стрілками. Поняття архітектури комп’ютера. Поняття архітектури комп’ютера Структура комп'ютера визначає конкретний його склад на деякому рівні деталізації (пристрої, блоки, вузли, тощо) і описує всі внутрішні зв'язки. Однак, структуру комп'ютера слід відрізняти від його архітектури. Під цим терміном розуміють сукупність логічних і фізичних принципів організації комп'ютера (рис. 2).  Рис. 2. Основні компоненти архітектури комп'ютераОсновоположні принципи логічного устрою комп'ютера також сформульовані Дж. фон Нейманом. Вони передбачають: + використання для кодування інформації у комп’ютерідвійкової системи числення; програмне керування роботою комп'ютера; однорідність пам’яті; адресаціяпам’яті. Класифікація та покоління ЕОМ. |