Історія розвитку обчислювальної техніки. Класифікація та покоління еом. Початком ери ЕОМвважають1945–1946 рр., коли американські вчені сконструювали вПенсільванському університетіпершуЕОМ "ENIAC"."ENIAC" мала 1800 електронних ламп, 150000 електромеханічних реле, а її потужність становила 150 кВт. Але ж це – перша електронно-обчислювальна машина!У 1945 р. американський математикДжон фон Нейманзапропонувавконцепцію ЕОМ, у пам`ять якої вводились як дані, для опрацювання, так і програма їх опрацювання. За цією концепцією у1949 р. уКембриджському університеті (Англія) була створена машина"EDSAC", що мала всі необхідні компоненти сучасної ЕОМ. У нашій країні розробки ЕОМ починаються такожу 40-х роках ХХ сторіччя. У1951 р. уКиєвіпід керівництвом професораС.А. Лебедєвавводиться в експлуатацію ЕОМ, яку назвали"МЭСМ"(російською мовою "малая электронно-счётная машина").
П`ятдесятіта наступні роки стали періодом бурхливого розвитку обчислювальної техніки. Так, у1951 р. з`являються перші серійніЕОМ в Англії(комп`ютер "UNIVAC-1"), у США (комп`ютери фірми ІВМ), а в1952–1953 рр.і в нашій країні.
Покоління ЕОМ.
Перше покоління(1945 р. – середина 50-х років) – це машини з швидкодією 10 – 20 тис. операцій в секунду (ІВМ, "БЭСМ-1,-2", "Мінськ - 1, -12", М – 20, "Урал – 2, - 4").Характерні риси ЕОМ першого покоління: громізкість; велике споживання енергії; низька швидкодія;
Друге покоління (50-ті–60-ті роки ХХ століття) – це ЕОМ на базі дискретних напівпровідників з швидкодією в декілька сотень тис. операцій в секунду ("ATLAS" виробництво Англії, "Streth" – США, "БЭСМ-6", "Наири", "Наири - 2", "Промінь", "Урал – 11" - СРСР). Зменшилися розміри машин, споживання енергії, поліпшилася структура.
Комп`ютери третього покоління(середина 60-х – початок 70-х років ХХ століття) працювали зі швидкодією в декілька мільйонів операцій за секунду. Це досягалося застосуванням у них інтегральних схем.
+В ЕОМ четвертого покоління(70-і – початок 80-х років ХХ століття) за рахунок використання великих інтегральних схем швидкодія досягла десятків мільйонів операцій за секунду. Ці ЕОМ мали в своєму складі декілька центральних процесорів, а це забезпечувало одночасне розв'язання декількох завдань (власне, такі ЕОМ уже належали до обчислювальних систем). Представниками цих ЕОМ були комп`ютери типу ІВМ-370 та ЄС "Ряд – 2, - 3".
Комп`ютери п`ятого покоління(початок 80-х років ХХ сторіччя – по наш час) працюють на надвеликих інтегральних схемах зі швидкодією в сотні мільйонів операцій за секунду. Представниками цих ЕОМ є персональні комп`ютери типу ІВМ РС та типу Macintosh, ІВМ РС – сумісні ПК, міні ЕОМ (DEC, Hewlett – Packard, Sunта ін.
Основні пристрої ПК.
Комп'ютер- це універсальна технічна система, спроможна чітко виконувати визначену послідовність операцій певної програми.Конфігурацію ПКможна змінювати в міру необхідності. Але, існує поняттябазової конфігурації, яку можна вважати типовою:
• системний блок;
• монітор;
• клавіатура;
• мишка.
Системний блок- основна складова, в середині якої містяться найважливіші компоненти. Пристрої, що знаходяться в середині системного блока називаютьвнутрішніми,а пристрої, що під'єднуються ззовні називають зовнішніми.
Основними вузлами системного блоку є:
• електричні плати, що керують роботою комп'ютера (мікропроцесор, оперативна пам'ять, контролери пристроїв тощо);
• накопичувач на жорсткому диску (вінчестер), призначений для читання або запису інформації;
• накопичувачі (дисководи) для гнучких магнітних дисків (дискет).
Основною платою ПК є материнська плата (MotherBoard).На ній розташовані:
• процесор- основна мікросхема, що виконує математичні та логічні операції;
• чіпсет (мікропроцесорний комплект)- набір мікросхем, що керують роботою внутрішніх пристроїв ПК і визначають основні функціональні можливості материнської плати;
• шини -набір провідників, по яких відбувається обмін сигналами між внутрішніми пристроями комп'ютера;
• оперативний запам'ятовуючий пристрій (ОЗП)- набір мікросхем, що призначені для тимчасового зберігання даних, поки включений комп'ютер;
• постійний запам'ятовуючий пристрій (ПЗП)- мікросхема, призначена для довготривалого зберігання даних, навіть при вимкненому комп'ютері;
• роз'єми для під'єднання додаткових пристроїв (слоти).
+Процесор - головна мікросхема комп'ютера, його "мозок". Він дозволяє виконувати програмний код, що знаходиться у пам'яті і керує роботою всіх пристроїв комп'ютера.Процесор має спеціальні комірки, які називаються регістрами. Саме в цих регістрах містяться команди, які виконуються процесором, а також дані, якими оперують ці команди. Робота процесора полягає у вибиранні з пам'яті у певній послідовності команд та даних і виконанні їх. На цьому і базується виконання програм. У ПК обов'язково має бути присутнійцентральний процесор(Central Rpocessing Unit - CPU), який виконує всі основні операції.
Основні компоненти та функції центрального процесора ЕОМ.
Процесор — це «мозок» комп'ютера. Процесором називається пристрій, що здатен обробляти програмний код і визначати основні функції комп'ютера з обробки інформації, тобто процесор виконує основні процеси в комп'ютері.
Конструктивно процесори можуть виконуватися як у вигляді однієї великої монокристальцої інтегральної мікросхеми — чіпа, так і у вигляді декількох мікросхем, блоків електронних плат і пристроїв.
Найчастіше процесор має вигляд чіпа, розташованого на материнській платі. На самому чіпі написана його марка, його тактова частота (кількість можливих операцій, які він може виконати за одиницю часу) і виробник.
Сьогодні мікропроцесори й процесори вміщають у собі мільйони транзисторів й інших елементів електронної логіки і становлять собою складні високотехнологічні електронні пристрої. Персональний комп'ютер містить у своєму складі чимало різних процесорів. Вони входять до складу систем введення виведення контролерів пристроїв. Кожен пристрій, будь то відеокарта, системна шина чи ще щось, обслуговується своїм власним процесором або процесорами. Однак архітектуру і конструктивне виконання персонального комп'ютера визначає процесор або процесори, що контролюють і обслуговують системну шину й оперативну пам'ять, і, що більш важливо, виконують об'єктний код програм. Такі процесори прийнято називати центральними, або головними процесорами (Central Point Unit — CPU). На основі архітектури центральних процесорів будується архітектура материнських плат і проектується архітектура й конструкція комп'ютера.
Центральний процесор (ЦП) – це основний компонент сучасного компютера, призначений для керування всіма його пристроями та виконання арифметичних і логічних операцій над ними. ЦП – це компактний модуль (розміром близько 5 х 5 х 0,3 см), що вставляється в гніздо на материнській платі. Напівпровідниковий кристал сучасного процесора містить мільйони чи навіть мільярди транзисторів.
Види магістралей передавання інформації в ПЕОМ. Їх призначення та характеристики.
З появою на ринку системи Windows, помітно спростилася робота з комп'ютером. Але для встановлення нового обладнання все ж доводиться відкривати системний блок. Багатьом користувачам це явно не до душі, тому вони роблять це неохоче. Був потрібен більш простий спосіб підключення пристроїв до комп'ютера, без спеціальної настройки, що дозволяє пристроям встановлюватися автоматично. Мета спрощення була також і в іншому - пристрої повинні додаватися і віддалятися без перезавантаження комп'ютера. Першим кроком на шляху до цього стала універсальна послідовна шина або USB. Шина - це група електричних каналів, передає до 32 двійкових цифр (бітів) за один раз. Процесори, начебто Intel Pentium і його конкурентів, здатні обробляти всі 32 двійкові цифри одночасно, тому вони і називаються 32-бітові процесори. Шини працюють з різними швидкостями, вимірюваними в мегагерцах (MHz). Число біт у шині разом зі швидкістю передачі даних визначає тип процесора, який може бути до неї підключений. У старих процесорах використовувалися восьмібітним шини, що працюють з низькою частотою. Нинішній стандарт - 32-бітові з частотою 133MHz, а старі Pentium II і III працюють з частотою 100MHz. Процесори працюють швидше, ніж шини, до яких вони прикріплені, і мають внутрішню швидкість в декілька разів перевищує швидкість шини. Pentium з частотою 200MHz працює в три рази швидше, ніж 66MHz шина, а Pentium II 333MHz працює в п'ять разів швидше своєї шини. На даний момент швидкість шини не перевищує 133MHz, бо процесори всі прискорюються, співвідношення їх швидкостей зростає. Найшвидший чіп Pentium III, наприклад, має відношення швидкостей процесора і шини, рівне 7,5:1.
Склад магістралі
Магістраль (системна шина) включає в себе три багаторозрядних шини:
шину даних, шину адреси, шину управління.
Вони являють собою багатопровідні лінії. До магістралі підключаються процесор і оперативна пам'ять, а також периферійні пристрої введення і виведення і зберігання інформації, які обмінюються інформацією на машинній мові (послідовностями нулів і одиниць у формі електричних імпульсів).
Сучасні переферійні пристрої та апаратні засоби мультимедіа.
До периферійних пристроїв відносять пристрої, які є зовнішніми по відношенню до системного блоку.
Головними периферійними пристроями є:
- монітор; Призначений для відображення (виводу) інформації – результатів роботи програм на екрані електронно-променевої трубки (ЕПТ). Принцип роботи таких моніторів мало чим відрізняються від звичайних телевізорів і полягає в тому, що пучок електронів, випущений з електронної гармати, попадаючи на екран, покритий люмінофором, приводить до його свічення. На шляху пучка електронів розміщені відхиляюча система, яка дозволяє змінювати напрям променя та модулятор, який регулює яскравість зображення.
- клавіатура; Призначена для вводу інформації в комп’ютер та керування з боку оператора процесом виконання програми. В технічному аспекті клавіатура представляє сукупність механічних датчиків, які сприймають тиск на клавіші і тим самим замикають певне електричне коло.
- миша; Є зручним інструментом керування комп’ютером, особливо, якщо на останньому виконуються програми з графічним інтерфейсом користувача. Є електронно-механічним пристроєм, який відслідковує власне переміщення на поверхні і передає дану інформацію до ПК, який, обробивши її, відповідним чином реагує. Власного блоку живлення не має, хоча і виготовляється в зовнішньому виконанні і підключається до ПК через послідовний порт або порт IrDA.
Окрім перерахованих пристроїв, до складу комп’ютера можуть також входити (так звані додаткові периферійні пристрої):
- принтер; Призначені для відображення текстової та графічної інформації на папері та інших матеріалах. Технології фіксування інформації можуть бути різними, найпоширенішими з яких є матрична, лазерна та струменева.
- модем; Дозволяють передавати інформацію на значні відстані за телефонними каналами зв’язку. За допомогою модемів реалізуються глобальні комп’ютерні мережі – WAN – Wide Area Network). Модеми виготовляються в зовнішньому або внутрішньому виконанні; зовнішні модеми підключаються через послідовний порт, внутрішні – безпосередньо до системної магістралі комп’ютера.
- сканер; Призначені для вводу текстової та графічної інформації безпосередньо з паперових носіїв. Є зовнішніми пристроями: підключаються до ПК через паралельний порт або спеціалізований контролер, який входить до комплекту поставки.
- звукові колонки; Вбудований в комп'ютер сигнальний динамік не призначений для забезпечення високоякісного звучання, тому для прослуховування музичних записів служать акустичні колонки. Принцип їх пристрою схожий з пристроєм акустичних систем для побутової аудіотехніки. Залежно від типу підсилювача розрізняють активні і пасивні колонки.
- головні телефони (навушники); пристрій для відтворення звукової інформації персонально. За своєю будовою, навушники належать до класу електроакустичних перетворювачів. В переважній більшості навушників використовуються електродинамічні випромінювачі, які називаються динаміками, звідси й назва
- мікрофон; прилад, що перетворює звукові коливання на електричні та застосовується для передачі звукових коливань на велику відстань. Мікрофони використовуються у багатьох пристроях, таких як телефони і магнітофони, у звукозапису та відеозапису, на радіо і телебаченні, для радіозв'язку а також для ультразвукового контролю та вимірювання.
- блок безперебійного живлення Джерело безперебійного живлення – це спеціальні пристрої, які забезпечують комп’ютер і периферію напругою живлення, навіть у випадку зникнення її з мережі. Це значно підвищує надійність роботи комп’ютера та інших пристроїв, запобігає втраті важливої інформації. При зникненні напруги в мережі, джерела безперебійного живлення ще деякий час підтримують необхідний рівень напруги за допомогою вбудованих акумуляторів. Крім цієї основної функції, вони забезпечують також фільтрування напруги, контроль температурного та інших режимів роботи. Мультимедіа — поняття комплексне. З одного боку, воно має на увазі особливий тип документів, а з іншого боку — особливий клас програмного і апаратного забезпечення. Мультимедіа – це технологія використання комп'ютера із застосуванням всіх доступних технічних засобів: звуку, графічного зображення, відео зображення, мультиплікації, радіо, телебачення. Тобто мультимедіа технологія, дозволяє одночасно використовувати різні способи представлення інформації: числа, текст, графіку, анімацію, відео і звук. Важливою особливістю мультимедіа технології є її інтерактивність, тобто те, що користувачеві відводиться активна роль. Інтерактивною називається програма, що реагує на дії користувача появою різних ефектів. Графічний інтерфейс мультимедійних проектів зазвичай містить різні управляючі значки (кнопки, текстові вікна і так далі). До апаратних засобів можна віднести: основні засоби - комп'ютер з високопродуктивним процесором і пам'яттю великого об'єму, маніпуляторами (миша, джойстик) і мульти- медіа-монітором з вбудованими стереодинаміками; спеціальні засоби - CD і DVD приводи для відтворення і запису, TV-тюнери і фрейм-грабери (пристрої, які дозволяють дискретизувати відеосигнал, зберігати окремі кадри зображення в буфері з подальшим записом на диск або виводити їх безпосередньо в поточне або виділене вікно на моніторі комп'ютера ), графічні прискорювачі, звукові і відеоплати (адаптери / контролери), підтримка акустичних систем та ін.
Види внутрішньої пам'яті ЕОМ.
Внутрішня память – це швидкодіюча електронна пам'ять, розміщена на материнській платі Постійна пам'ять (ПЗП або ROM – англ. Read Only Memory — пам’ять тільки для читання) — швидкодіюча енергонезалежна пам'ять, призначена для зберігання інформації, що не змінюється під час виконання програм. Ця пам’ять невелика за ємністю (кілька сотень кілобайтів) і містить програму тестування пристроїв комп’ютера при ввімкненні – POST (англ. Power-On Self Test — самоперевірка при ввімкненні енергії) та базову систему введення-виведення – BIOS (англ. Basic Input/Output System) Оперативна пам'ять (ОЗП – оперативний запам'ятовуючий пристрій, або RAM – Random Access Memory — пам'ять із довільним доступом) – швидкодіюча пам'ять, призначена для запису, зберігання та читання інформації у процесі її обробки. Вона розміщена на системній платі і розділена на окремі комірки, кожна з яких має унікальне ім’я (адресу). Процесор у будь-який момент часу може звернутися до будь-якої комірки оперативної пам’яті для зчитування або запису даних. Кеш пам’ять Для підвищення швидкості обміну даними між процесором і оперативною пам’яттю використовують кеш-пам’ять (англ. cache memory – пам’ять про запас). У ній робиться своєрідний запас даних, до яких може звернутися процесор під час подальшої роботи.Вона має значно більшу швидкість обміну даними з процесором порівняно з оперативною пам’яттю.
Розрізняють кеш-пам’ять першого рівня (ємність 32 кілобайти), другого рівня (ємність 6 мегабайтів і більше) і третього рівня (ємність більше 8 мегабайтів). Кеш-пам’ять першого і другого рівня розміщують у складі мікросхеми процесора, третього рівня, як правило, – на системній платі.
Збереження інформації на зовнішніх носіях. Фрагментація дисків.
Основне призначення зовнішньої пам'яті комп'ютера - довготривале зберігання великої кількості різних файлів (програм, даних і т. д.). Пристрій, який забезпечує запис/зчитування інформації, називається накопичувачем, а зберігається інформація на носіях. Найбільш поширеними є накопичувачі наступних типів:
-- накопичувачі на гнучких магнітних дисках (НГМД) двох різних типів, розраховані на диски діаметром 5,25 "(місткість 1,2 Мб) і диски діаметром 3,5" (місткість 1,44 Мб);
-- накопичувачі на жорстких магнітних дисках (НЖМД) інформаційної місткістю від 1 до 8 Гб;
-- накопичувачі CD-ROM для CD-ROM-дисків ємністю 640 Мб.
Для користувача мають істотне значення деякі техніко-економічні показники: інформаційна ємність, швидкість обміну інформацією, надійність її зберігання і, нарешті, вартість накопичувача і носіїв до нього (див. таблицю).
+В основу запису, збереження і зчитування інформації покладені дві фізичні принципу, магнітний та оптичний. У НГМД та жорсткі диски використовується магнітний принцип. При магнітному способі запис інформації проводиться на магнітний носій (диск, покритий феромагнітною лаком) за допомогою магнітних головок. Фрагментація (fragmentation) комп'ютерної пам'яті — поява численних вільних ділянок, які відокремлені заповненими ділянками. Це приводить до того, що система не може задовольнити запит на виділення великої ділянки, попри те, що сума вільних ділянок може дорівнювати і навіть перевершувати розмір необхідної пам'яті.
Класифікація програмного забезпечення ЕОМ
Програмне забезпечення - це сукупність програм з відповідною документацією, призначених для вирішення завдань на ПК. Комп'ютерна програма - один з компонентів програмного забезпечення; вона являє собою послідовність інструкцій, призначених для виконання пристроєм управління комп'ютера. Комп'ютерні програми як об'єкт інтелектуальної власності відносяться до категорії нематеріальних активів. Поняття "програмне забезпечення" фактично ототожнюється з більш загальним поняттям - "програмний продукт". Під програмним продуктом розуміється програма, яку незалежно від її розробників можна використовувати в передбачених цілях на різних комп'ютерах, якщо тільки вони задовольняють її системним вимогам. Сформульоване визначення вірно не тільки для окремої програми, по і для програмного комплексу. При цьому, коли ми говоримо про можливість використання, то маємо на увазі відразу кілька обставин:
• програма в змозі нормально функціонувати не тільки на комп'ютері у автора, але і в рамках будь-якої зручної системи: • автор (чи інший правовласник) на певних умовах дозволяє поширювати і використовувати програму; • людина, яка отримала в розпорядження дистрибутив програми, зможе самостійно встановити і повноцінно застосовувати її.
Визначення операційної системи(ОС). Oсновні функції.
Операційна система - це сукупність програм, які призначені для керування ресурсами комп'ютера й обчислювальними процесами, а також для організації взаємодії користувача з апаратурою.
Перша функція ОС - керування ресурсами комп'ютера та їх розподіл. Ресурси - це логічні й фізичні компоненти комп'ютера: оперативна пам'ять, місце на диску, периферійні пристрої, процесорний час тощо.
Інша функція ОС - керування обчислювальними процесами. Обчислювальним процесом (або завданням) називається послідовність дій, яка задається програмою. У принципі, функції керування процесами можна було б передати кожній прикладній програмі, але тоді програми були б набагато більшими та складнішими. Тому зручніше мати на комп'ютері одну керуючу програму - операційну систему, послугами якої користуватимуться всі інші програми.
Для виконання третьої функції ОС - забезпечення взаємодії користувача з апаратурою - служить інтерфейс користувача ОС. До складу інтерфейсу користувача входить також набір сервісних програм - утиліт.
Файлова організація данних. Імена файлів в DOS, WINDOWS. Повне ім'я файлу.
Файлова система – порядок, що визначає спосіб організації, зберігання та найменювання даних на носіях інформації в комп’ютерах, а також в іншому електронному обладнанні: цифрових фотоапаратах, мобільних телефонах і т.п. Файлова система визначає формат вмісту та фізичного зберігання інформації, яку прийнято групувати у вигляді файлів. Конкретна файлова система визначає розмір імені файлу (папки), максимальний можливий розмір файлу і розділу, набір атрибутів файлу. Деякі файлові системи надають сервісні можливості, наприклад, розмежування доступу або шифрування файлів. Файли можуть містити текстові документи, числові дані, закодовану табличну та графічну інформацію тощо.
Оскільки ОС Windows орієнтована на роботу з документами, файли, в яких зберігаються дані, називають документами, а програми, що створюють й обробляють ці документи, — додатками.
Дія ідентифікації кожному файлу присвоюється ім'я. Воно утворюється з двох частин — власне імені та розширення, розділених символом «крапка». Розширення, як правило, визначає тип файла (додаток, текстовий документ, таблиця, рисунок, проект програми і т. д.). Власне ім'я може складатися з 1—255 символів, а розширення — з 0—3 символів. В імені файла (у власне імені та розширенні), крім літер і цифр, можна також вживати символи:
« $ », « % », « ' », « - », « пропуск », « @ », « », « ! »,
« ( », « ) », « { », « } », « л », « # », « & >>, « + », « ; », « == », « [ », « ] ».
Оскільки розширення визначає тип файла, його ще називають просто типом. Як власне ім'я, так і розширення можуть бути задані користувачем довільно. Наприклад:
Letter.txt, Письмо Иванову.dос, Себестоимость.хls, Справочник цен.dat.
В іменах файлів можна вживати як великі, так і малі літери. Їх написання запам'ятовується системою, але при порівняннях імен ці символи будуть вважатися однаковими. Це означає, що в одній папці не можна зберігати два різних файли, імена яких різняться тільки регістром літер, тобто ім'я Письмо Иванову.dос збігається з ім'ям Письмо иванову.dос.
Незважаючи на допустиму довільність у визначенні! імені файла, на практиці використовують уніфіковані (загальноприйняті) розширення. Деякі з них наведено в табл. 1.
Повне ім'я файлу складається з імені файлу і повного шляху. Кожен файл, що зберігається в комп'ютері, має унікальне повне ім'я. В одній папці не може бути двох файлів з однаковими іменами, в різних папках це допустимо
Функції операційних систем щодо ведення файлової структури.
Незалежно від розміру і складності комп'ютера та операційної системи всі ОС виконують такі чотири базові функції:
контролюють доступ до обладнання;
здійснюють керування файлами і папками;
забезпечують інтерфейс користувача;
здійснюють керування застосунками.
Керування файлами і папками
Для зберігання даних ОС створює файлову структуру на жорсткому диску. Файл представляє собою блок взаємозв'язаних даних, якому присвоюється одне ім'я та який обробляється як одна одиниця. Програми та файли даних об'єднуються в каталог. Файли та каталоги упорядковані так, щоб їх можна було легко витягувати і використовувати. Одні каталоги можуть бути поміщені в інші. Вкладені каталоги називають підкаталогами. В операційних системах Windows каталоги називають папками, а підкаталоги − підпапками.
Типи вікон, основні елементи вікна в ОС WINDOWS.
Основним елементом ОС Windows є вікно.
Вікно – це прямокутна область екрана, в межах якої користувач може виконувати різні операції над об’єктами ОС. ТИПИ ВІКОН:
Програмні – відкриваються при запуску програм (до них також належать вікна папок та дисків, які являються вікнами програми «Провідник») Діалогові – призначені для встановлення параметрів та властивостей різних об’єктів. Інформаційні – містять повідомлення для користувача.
Основні елементи вікна:
Основні прийоми керування мишею в ОС WINDOWS.
В ОС Windows більшість команд можна виконувати за допомогою миші. З мишей зв'язаний активний елемент керування - покажчик миші. При переміщенні миші по плоскій поверхні покажчик переміщається по Робочому столі. Покажчик миші можна позиціонувати на значках об'єктів або на пасивних елементах додатків.
Основними прийомами керування за допомогою мишки є:
· клацання (швидке натискання й відпускання лівої кнопки мишки, не більше секунди);
· подвійне клацання - два клацання, виконані з малим інтервалом часу між ними;
· клацання правою кнопкою (те ж, що й і клацання але з використанням правої кнопки);
· перетаскування (drug and drop) - виконується шляхом переміщення миші при натиснутій лівій кнопці (супроводжується переміщенням екранного об'єкта, на якому встановлений покажчик миші);
· протягування мишки (drug)- виконується як перетаскування, але при цьому відбувається не переміщення екранного об'єкта, а зміна його форми;
· спеціальне перетаскування - виконується, як і перетаскування, але при натиснутій правій кнопці мишки, а не лівої;
· зависання - наведення покажчика на значок об'єкта або на елемент керування й затримка його на якийсь час (при цьому звичайно на екрані з'являється спливаюча підказка, що коротко характеризує властивості об'єкта).
Створення та використання ярликів в ОС WINDOWS.
Ярлик - це спеціальний файл, який не має власного вмісту і призначений лише для перенаправлення користувача на інший об'єкт (файл, папку, логічний розділ, сторінку Інтернету тощо).
|