тези репродуктивне клонування. репродуктивне клонування. Проблеми правового регулювання відносин репродуктивного клонування
 Скачать 17.91 Kb.
|
|
Проблеми правового регулювання відносин репродуктивного клонування Історія розвитку концепції прав людини переконливо доводить, що поява кожного нового покоління прав людини обумовлена докорінними змінами в суспільстві, зміною світоглядної парадигми. З одного боку, розвиток науки та техніки сприяє поліпшенню якості життя, створенню нових робочих місць, проте з іншого – досягнення медицини, генетики, біології, біоінженерії, хімії модифікували суспільство. Особливо ясно це можна прослідкувати на прикладі дисгармонії співіснування деяких відкриттів в науці та відсутності їх правового забезпечення. Серед таких прикладів можна навести останні відкриття в галузі генної інженерії (використання допоміжних репродуктивних технологій, отримання та використання стовбурових клітин людини, клонування людини, тощо) та відставання відповідного юридичного забезпечення в цій сфері. Європейські інститути були першими, хто почав на міжнародному рівні регулювати ці питання. Так, Рада Європи прийняла Додатковий протокол про заборону клонування людини 1998 року до Конвенції Ради Європи про права людини в біомедицині 1997 року (далі – Конвенція). У ст. 1 цього додатку до Конвенції сформований принцип, спрямований на захист гідності та індивідуальності кожної людської істоти: «Забороняється будь-яке втручання з метою створення людської істоти, генетично ідентичної іншій людській істоті, живій або померлій». ООН також зайнялася правовим регулюванням такого суперечливого явища, як клонування. 11 листопада 1997 року орган ООН ЮНЕСКО прийняв Декларацію про геном людини та права людини, яку ООН погодила, прийнявши резолюцію № 53/152 від 9 грудня 1998 року. Стаття 11 розкриває сутність цієї декларації: «Не допускається практика, що протирічить людській гідності, така, як практика клонування в цілях відтворення людської особи». 08 березня 2005 року Генеральна Асамблея ООН приймає Декларацію ООН про клонування людини резолюцією № 59/280 [2,с.105]. Що стосується правового регулювання питання клонування на національному рівні, то в 2004 році було прийнято Закон України «Про заборону репродуктивного клонування людини». Прийняття даного нормативно – правового акту, стало можливістю заявити міжнародній спільноті про виконання зобов’язання щодо забезпечення правового врегулювання клонування на своїй території. З іншого богу, цей закон став «мертвонародженим» і в дійсності ніякого правового регулювання не забезпечив. Закон складається усього з п’яти статей, які містять два заборонних імператива: щодо репродуктивного клонування людини та щодо ввозу та вивозу клонованих ембріонів людини. Так, стаття 2 Закону визначає, що клонування людини - створення людини, яка генетично ідентична іншій живій або померлій людині, шляхом перенесення у залишену без ядра жіночу статеву клітину ядра соматичної клітини людини. Тобто, при формуванні даного терміну, законодавець визначив тільки один спосіб проведення клонування – методом заміни ядра. Відповідно виникає небезпека тлумачення цього закону звужено, буквально: заборонено клонувати людину методом заміни ядра, проте дозволено клонувати людини іншими методами [2,с.107]. Іншим, і мабуть найбільшим недоліком правого регулювання заборони репродуктивного клонування людини, є відповідальність за порушення Закону. Відповідно до статті 4 вищезазначеного закону: «Особи, винні у порушенні цього Закону, несуть цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законів України». Проте жодний, з відповідних кодексів, не містить норм, що передбачають відповідальність за порушення в сфері клонування людини. Якщо провести порівняння з іншими країнами, то можна побачити, що Україна вважається дуже відсталою у цьому питанні. Оскільки, в Іспанії, Колумбії, Мексиці, Молдовії, Румунії, Словаччині, Словенії і т.д. дані склади злочинів включені у кримінальні кодекси. Для прикладу, згідно зі ст.ст. 159-162 КК Іспанії злочинними діяннями визнаються генетичні маніпуляції, а саме: маніпуляції людськими генами з метою, відмінною від лікування серйозних захворювань, що призводить до зміни генотипу; запліднення людської яйцеклітини з метою, відмінної від створення людини, і створення людських істот шляхом клонування чи інших дій, спрямованих на селекцію раси. У деяких країнах (Бразилія, Німеччина, Великобританія, Японія) кримінальна відповідальність за клонування взагалі встановлена спеціальними законами [1,с.35]. Тому, зважаючи на те, що Україна є країною яка прагне долучися до Європейської спільноти, на мою думку, необхідно привести національне законодавство у відповідність міжнарно-правовим стандартам, а саме, криміналізувати в Україні дії, пов’язані із генетичними маніпуляціями, передусім репродуктивним клонуванням, спрямованим на відтворення людської істоти. Отже, як бачимо, закріплення заборони репродуктивного клонування людини на законодавчому рівні не є достатнім кроком для вирішення цього питання. Аби механізм діяв необхідно його вдосконалювати. Це можливо зробити, лише за допомогою внесення відповідних змін у національне законодавство, а саме надати терміну «репродуктивне клонування» законодавчого закріплення. Для цього необхідно або термін «клонування» замінити на «репродуктивне клонування», із зазначенням у ньому всіх відомих сучасній науці методів клонування, або доповнити перелік термінів новим. Також, необхідно змінити цивільне, адміністративне та кримінальне законодавство, шляхом доповнення нормативно – правових актів нормами із складами правопорушення, що характеризується як клонування людини, та визначити міру покарання за даний вид правопорушення. Список використаної літератури: Вереша Р. В. Кримінальна відповідальність медичних працівників за законодавством зарубіжних держав / Р. В. Вереша // Вісник Академії адвокатури України. – 2013. – № 3 (28). – С. 34-39. Триньова Я.О. Закон України «Про заборону репродуктивного клонування» :постатейний аналіз / Я.О. Триньова //Право і суспільство. - 2013. - №6-2. - с.105-109. |