Психологія лікувальнодіагностичного процесу, взаємовідносини лікархворий, медична сестрахворий, контакти з рідними хворого

• Название: Психологія лікувальнодіагностичного процесу, взаємовідносини лікархворий, медична сестрахворий, контакти з рідними хворого
• Дата: 18.02.2022
• Размер: 42.5 Kb.
• Имя файла: 3.doc
• Тип: Документы; #366432

Тема: Психологія лікувально-діагностичного процесу, взаємовідносини «лікар-хворий», «медична сестра-хворий», контакти з рідними хворого.

Специфіка праці лікаря, який нерідко виконує роль педагога й вихователя, має бути врахована і під час вибору професії і під час підготовки молодого спеціаліста, що разом з оволодінням фаховими знаннями та навичками обов’язково має вдосконалювати культуру поведінки та культуру спілкування з пацієнтом.

За позитивний прояв інтелігентності вважається насамперед швидка і правильна орієнтація в нових ситуаціях, швидка спостережливість, правильна оцінка потрібних інформацій і висновків.

За академіком Ліхачовим інтелігентність – це здатність помічати проблеми, дотепність, всебічність, самостійність, логічність, критичність, оригінальність, ініціативність, творче мислення, абстрактне мислення, спостережливість, всебічність і спонтанність інтересів, безмежна зацікавленість, багатий словниковий запас і точне, стисле висловлювання.

Спілкування – це багатоплановий процес розвитку контактів між людьми, породжений потребами спільної діяльності.

Аутизмом у психології називається хворобливе зниження природної людської потреби у спілкуванні з реальними людьми.

Виділяють мету, зміст і засоби спілкування.

Емпатія – особливий доброзичливий спосіб розуміння іншої людини, співчуття і співпереживання (навіть за відсутності згоди), поважне ставлення до права співрозмовника на будь-яку думку.

Для того, щоб бути успішним, спілкування обов’язково передбачає зворотний зв'язок – одержання об’єктом інформації про результати взаємодії.

Засоби передачі інформації – мова, інтонація, міміка, поза, погляд, жести, відстань.

Способи передачі інформації:

• 
  вербальний;
  
• 
  невербальний.
  

Невербальне спілкування – це система знаків і символів (жестикуляція, міміка, пантоміміка, тембр голосу, діапазон, тональність, плач, сміх, паузи, темп мовлення), яка заміняє чи доповнює вербальне спілкування.

Виділяють такі варіанти спілкування:

1. 
   «Контакт масок» (формальне).
   
2. 
   Примітивне спілкування (потрібний або заважає).
   
3. 
   Формально-рольове (регламентований і зміст і засоби спілкування).
   
4. 
   Ділове спілкування.
   
5. 
   Духовне, міжособистісне спілкування друзів.
   
6. 
   Маніпулятивне спілкування (лестощі, залякування, «замилювання очей», обман, демонстрація доброти).
   
7. 
   Світське спілкування.
   

Кодекс світського спілкування:

1. 
   Ввічливість, такт – «зважай на інтереси іншого».
   
2. 
   Схвалення, згода – «не ганьби іншого», уникай заперечень.
   
3. 
   Симпатії – «будь доброзичливим, привітним».
   

Кодекс ділового спілкування:

1. 
   Принцип кооперативності – «твій внесок повинен бути таким, якого потребує спільно прийнятий напрямок розмови».
   
2. 
   Принцип достатності інформації – «говори не більше і не менше ніж потрібно на цей момент».
   
3. 
   Принцип якості інформації – «не бреши» (не вводь в оману).
   
4. 
   Принцип доцільності – «не відхиляйся від теми, зумій знайти рішення».
   
5. 
   Висловлюй думку виразно і переконливо для співбесідника.
   
6. 
   Умій слухати і розуміти потрібну думку.
   
7. 
   Умій враховувати індивідуальні особливості співбесідника зарази інтересів справи.
   

Конфлікт (від лат. conflictus – зіткнення) – це зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, поглядів або думок опонентів чи суб’єктів взаємодії.

Психологічні особливості управління конфліктом.

За наявності 30% незадоволених або критично налаштованих осіб у колективі починається дезорганізація, а за наявності 50% – настає криза, що породжує конфлікт.

В динаміці конфлікту є певні стадії:

– Виникнення об’єктивної конфліктної ситуації;

• 
  Усвідомлення її;
  
• 
  Конфліктна поведінка;
  
• 
  Розв’язання конфлікту.
  

Конфлікти є стихійні і заплановані, конструктивні, стабілізуючі та деструктивні.

Виділяють 5 основних стилів поведінки у конфліктних ситуаціях:

• 
  Стиль конкуренції;
  
• 
  Стиль уникнення;
  
• 
  Стиль пристосування;
  
• 
  Стиль співробітництва;
  
• 
  Стиль компромісу.
  

До якостей «ідеального лікаря» відносять статевікові, характерологічні і особистісні якості, міжособистісні взаємодії, кваліфікація.

Велике значення має здібність до емпатії і стиль спілкування.

Описано 4 психологічні типи лікаря:

• 
  Співчуваючий недирективний;
  
• 
  Співчуваючий директивний;
  
• 
  Емоційно-нейтральний недирективний;
  
• 
  Емоційно-нейтрально директивний.
  

В поняття «ідеального пацієнта» лікар, зазвичай, включає слідуючі характеристики: мала обізнаність в медичних питаннях, віра і відсутність сумнівів в силі і уміннях лікуючого лікаря, готовність беззаперечно виконувати назначення уміння коротко і чітко розповідати проблему і скарги, відсутність іпохондрії.

Контретні етичні норми, які застосовують в медицині, включають:

• 
  Правдивість;
  
• 
  Привітність;
  
• 
  Конфіденційність (приклади);
  
• 
  Лояльність;
  
• 
  Компетентність.
  

Синдром емоційного вигорання у медичних працівників (СЕВ).

СЕВ як специфічне професійне захворювання осіб, що працюють у системі «людина-людина» (психологів, психіатрів, вчителів, священників). Термін «емоційне вигорання» введений американським психологом Х.Дж. Фрейденбергером у 1974 р.

Виділяють 3 типи чинників, що відіграють роль у СЕВ лікарів:

• 
  Соціальні чинники;
  
• 
  Особистісний чинник (хто первинно орієнтований на служіння іншим, хто свідомо обрав професію з певним емоційним відношенням, орієнтований на інших людей, співчутливий, захоплений лікар-ідеаліст, альтруїст (приклад Іван Балінський) і т.п.);
  
• 
  Чинник середовища (місця роботи, стосунки з колегами в колективі);
  

Основні складові СЕВ:

• 
  Втома, змученість, виснаженість;
  
• 
  Психосоматичні проблеми (коливання АТ, головний біль і т.д.);
  
• 
  Безсоння;
  
• 
  Негативна налаштованість до пацієнтів (замість раніше існуючих позитивних взаємостосунків);
  
• 
  Негативна налаштованість до виконуваної діяльності (замість «це справа всього мого життя»);
  
• 
  Стереотипізація особистісної установки, стандартизація у спілкуванні, схематизація діяльності, регідність розумових операцій;
  
• 
  Агресивні тенденції (гнів і дратівливість стосовно колег і пацієнтів);
  
• 
  Функціональне негативне ставлення до себе;
  
• 
  Тривожні стани;
  
• 
  Песимізм, депресія, відчуття марності подій, що відбуваються;
  
• 
  Почуття провини.
  

Через підвищення вираженості СЕВ лікар поступово втрачає авторитет у пацієнтів і колег, припускається лікарських помилок і сам втрачає віру в себе як професіонал.

Профілактикою СЕВ є збереження принципів психогігієни медичного працівника.