Дарини. Реферат на тему " Законодавство України про охорону здоровя сучасний стан і перспективи розвитку. Конституційне регулювання охорони здоровя в Україні Галузеве законодавство України у сфері охорони здоровя"
 Скачать 30.29 Kb.
|
|
Міністерство охорони здоров’я України Донецький національний медичний університет Кафедра патологічної анатомії, судової медицини та гістології Реферат на тему : “ Законодавство України про охорону здоров’я: сучасний стан і перспективи розвитку. Конституційне регулювання охорони здоров’я в Україні Галузеве законодавство України у сфері охорони здоров’я” Робота студентки групи 4-1 мс медичного факультету № 2 Канюки Дарини м.Кропивницький 2023 р. План 1.Законодавство України про охорону здоров’я: сучасний стан і перспективи розвитку. 2.Конституційне регулювання охорони здоров’я в Україні 3. Галузеве законодавство України у сфері охорони здоров’я. 4.Висновок 5.Використані джерела 1.Законодавство України про охорону здоров’я: сучасний стан і перспективи розвитку. Згідно з ієрархією системи нормативних актів, систему законодавства в сфері охорони здоров’я становлять п’ять груп (рівнів) нормативно-право- вих актів: 1) конституція україни (ст. 49 – право на охорону здоров’я, медичну допомогу і медичне страхування); 2) галузеві кодекси, які міс- тять загальні норми, що застосовуються в медичній сфері (Цивільний і кримінальний кодекси, кодекс про адміністративні правопорушення, кодекс законів про працю тощо); 3) основи законодавства україни про охорону здоров’я як основний (базовий) спеціальний закон у цій сфері; 4) спеціальні закони, що регулюють окремі сфери медичної діяльності (донорство, психічна допомога, окремі інфекційні захворювання тощо); 5) акти центральних і місцевих органів державної виконавчої влади (ука- зи та розпорядження президента україни, постанови і розпорядження кабінету Міністрів україни, накази і розпорядження Міністерства охо- рони здоров’я україни, нормативно-правові акти інших органів влади). Права людини у сфері охорони здоров’я охороняються конституцією україни, ст. 49 якої визначає, що кожний має право на охорону здо- ров’я, медичну допомогу та медичне страхування. На конституційному рівні передбачено гарантію цього права, яка полягає в безоплатному наданні медичної допомоги державними і комунальними закладами охорони здоров’я. Конституційні норми, які проголошують людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю, права і свободи невідчужуваними і непорушними, у тому числі у сфері охорони здоров'я, отримують предметно-юридичне втілення у всій національній системі права. Тому доречно розглянути регулювання охорони здоров'я на рівні інших законів. Цивільно-правові засади регулювання прав людини в сфері охорони здоров’я визначено ст. 281–287 Цивільного кодексу україни, норми якого визначають основні особисті немайнові права людини в сфері охорони здоров’я (ст. 281 «право на життя», ст. 282 «право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров’ю», ст. 283 «право на охо- рону здоров’я», ст. 284 «право на медичну допомогу», ст. 285 «право на інформацію про стан свого здоров’я», ст. 286, 289–290 «право на таємницю про стан здоров’я», ст. 287 «права фізичної особи, яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров’я» Цк). Цивільно-правові засади регулювання права на медичне страхування окреслюють ст. 6 Закону україни «про страхування» і ст. 4, 6, 7, 25, 26 основ законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Кримінально-правова охорона в сфері охорони здоров’я здійснюється на підставі положень ст. 139, 140, 145, 184 кримінального кодексу україни, які визначають склади злочинів проти життя та здоров’я особи, особистих прав громадянина (ст. 139 «Ненадання допомоги хворому медичним працівником», ст. 140 «Неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником», ст. 145 «Не- законне розголошення лікарської таємниці», ст. 184 «порушення права на безоплатну медичну допомогу») Кримінально-процесуальний кодекс України визначає, наприклад, порядок застосування примусових заходів медичного характеру (глава 39), порядок проведення експертизи та окремих слідчих дій із залученням судово-медичного експерта або лікаря із дотриманням вимог щодо їх безпечності для здоров'я (ст. 227, 491) тощо. Дуже цікавою є стаття Кримінально-процесуального кодексу, яка пов'язана із проблематикою імунітету свідка, розголошення медичної таємниці (ст. 65). Кримінально-виконавчий кодекс України закріплює норму, згідно якої засуджені користуються всіма правами людини і громадянина, окрім винятків, передбачених чинним законодавством. Серед них у ст. 8 гарантується право на охорону здоров'я. Охорона здоров'я забезпечується системою медико-санітарних та оздоровчо-профілактичних заходів, а також поєднанням безоплатних і платних форм медичної допомоги. Бюджетний кодекс України від 21 червня 2001 року у главі 14 регулює питання розмежування видатків між бюджетами. Стаття 87 Бюджетного кодексу закріплює видатки, що здійснюються з Державного бюджету, де у п. 8 передбачено видатки на охорону здоров'я, а саме: на первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу, санітарно-реабілітаційну допомогу, спеціалізовану і високоспеціалізовану амбулаторно-профілактичну та стаціонарну допомогу, санітарно-епідеміологічний нагляд та інші програми у галузі охорони здоров'я. Важливим документом є Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" від 19 листопада 1992року (далі - Основи) - нормативний документ, що присвячений регулюванню відносин у сфері охорони здоров'я. Цей закон є своєрідною декларацією прав людини у сфері охорони здоров'я, який визначає правові, організаційні, економічні й соціальні засади охорони здоров'я України і регулює суспільні відносини у цій галузі. Цей документ відображає державну політику у галузі охорони здоров'я, принципи охорони здоров'я, визначає структуру права на охорону здоров'я й обов'язки громадян, встановлює державні гарантії щодо юридичного захисту права на охорону здоров'я, визначає політику світового співтовариства у сфері охорони здоров'я, регулює питання проведення медичної експертизи, закріплює гарантії охорони здоров'я матері і дитини, передбачає основи правового статусу медичних і фармацевтичних працівників та інші питання у цій сфері життєдіяльності.Цей закон не без недоліків, але він, по перше, конституційний, а по-друге, соціальний. У вказаному законі питанням фінансування присвячено три статті. У ст. 8 та 18 записано, що кожен громадянин має право на безоплатне отримання у державних та комунальнихзакладах охорони здоров’я екстреної, первинної, вторинної (спеціалізованої)та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги, що надаються за медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом виконавчоївлади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, а також паліативної допомоги. Держава гарантує безоплатне надання медичної допомоги у державних та комунальних закладах охорони здоров’я також за епідемічними показаннями та безоплатне проведення медико-соціальної експертизи. У ст. 12 сказано: «Державна політика охорони здоров’я забезпечуєтьсябюджетни- ми асигнуваннями в розмірі, що відповідає її науково обґрунтованимпотребам, але не мен- ше десяти відсотків національного доходу». Ці положення повністю відповідають нормі ст. 49 Конституції України і, беззаперечно, є соціальними, такими, які повинні бути у цивілізованійєвропейській державі. При цьому якщо йдеться про безоплатну медичнудопомогу в Україні, то однозначно мається на увазі, що оплачуватися вона повинна за рахунок коштів суспільних фондів споживання: це можуть бути як Державний та місцеві бюджети, так і фонди загальнообов’язкового медичного страхування, тобто з одного якогось спільного джерела, куди від усіх громадян надходять фінансові ресурси, а потім, відповідно, витрачаються – розподіляються за напрямами, визначеними бюджетним законодавствомУкраїни. Обсяги видатків на охорону здоров’я в Україні не можуть забезпечити ніналежного рівня надання громадянам медичної допомоги (медичних послуг), нізахисту населення від поширення соціально небезпечних хвороб, ні гідної заробітної плати медичним працівникам, яка майже не відрізняється відмінімального прожиткового рівня. Такий висновок переконує у необхідності реформування вітчизняної сфери охорони здоров’я. 2.Конституційне регулювання охорони здоров’я в Україні Конституція України є головним джерелом і стоїть на чолі нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров’я, та у тому числі й надання медичної допомоги. Конституційні норми створюють правову основу статусу особи у сфері охорони здоров’я. І ця основа включає не лише закріплення відповідного права, але і засобів його забезпечення, що має держава у своєму розпорядженні і закладені у політичній та економічній системах, а також його соціальній основі . Правовою основою діяльності системи охорони здоров’я є Конституція (Основний Закон) України та Основи законодавства України про охорону здоров’я, що проголошують і гарантують право кожної людини на охорону здоров’я. Так, у статті 3 чітко зазначено: «Людина, її життя і здоров′я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Більше того, Конституція регламентує, що «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави» Згідно з цією статтею, життя і здоров′я людини віднесено до головних національних і соціальних цінностей, відповідальність за охорону яких бере на себе держава. Конституція України у розділі ІІ закріпила основні права, свободи та обов’язки людини і громадянина, тобто ті, котрі визначаються найважливішими і найсуттєвішими відносинами, в основі котрих лежать найбільш істотні блага і цінності. Усі вони визнаються як невідчужувані і непорушні в Основному Законі України (ст. 21), який гарантує недоторканність конституційних прав і свобод, проголошує, що вони не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні зміни до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (ст. 22 Конституції Конституції Україні) Конституція України закріплює право громадян на охорону здоров’я. Це право повинно забезпечуватися безкоштовною кваліфікованою медичною допомогою, що надається в державних і комунальних установах охорони здоров’я. Права кожного на охорону здоров’я визначаються статтею 6 Основ законодавства України про охорону здоров’я .Ці права включають, зокрема, життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров’я людини; безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище; санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає; безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку.Разом з тим, держава вимагає й певні обов’язки від осіб в галузі охорони здоров’я. Так, відповідно до вимог статті 10 Основ громадяни України зобов’язані піклуватись про своє здоров’я та здоров’я дітей, не шкодити здоров’ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; подавати невідкладну допомогу іншим громадянам, які знаходяться у загрозливому для життя і здоров’я стані; виконувати інші обов’язки, передбачені законодавством про охорону здоров’я. Кожна людина має природне невід’ємне і непорушне право на охорону здоров’я це право є об’єктивним, і лише при зверненні особи до закладу охорони здоров’я це право стає суб’єктивним і таку особу можна називати пацієнтом. Безпосереднє відношення до охорони здоров′я має стаття 49 Основного Закону України, яка свідчить, що «кожен має право на охорону здоров′я, медичну допомогу та медичне страхування». Конституція зазначає, що «охорона здоров′я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально- економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм». Отже, у державних та комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається всім громадянам незалежно від її обсягу та без попереднього, поточного або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги. Розгляд конституційно-правового регулювання права на охорону здоровя, права на медичну допомогу, права на безоплатну медичну допомогу, медичне страхування, права на фізичний розвиток, а також практики Конституційного суду України та ЄСПЛ дозволяє зробити висновок, що кожен має невід’ємне право на охорону здоровя, і це основоположне право людини та громадянина. 3. Галузеве законодавство України у сфері охорони здоров’я. Галузевими стандартами у сфері охорони здоров’я є: - стандарт медичної допомоги (медичний стандарт) – сукупність норм, правил і нормативів, а також показники (індикатори) якості надання медичної допомоги відповідного виду, які розробляються з урахуванням сучасного рівня розвитку медичної науки і практики; - клінічний протокол – уніфікований документ, який визначає вимоги до діагностичних, лікувальних, профілактичних та реабілітаційних методів надання медичної допомоги та їх послідовність; - табель матеріально-технічного оснащення – документ, що визначає мінімальний перелік обладнання, устаткування та засобів, необхідних для оснащення конкретного типу закладу охорони здоров’я, його підрозділу, а також для забезпечення діяльності фізичних осіб – підприємців, що провадять господарську діяльність з медичної практики за певною спеціальністю (спеціальностями); - лікарський формуляр – перелік зареєстрованих в Україні лікарських засобів, що включає ліки з доведеною ефективністю, допустимим рівнем безпеки, використання яких є економічно прийнятним. Галузеві стандарти у сфері охорони здоров’я розробляються і затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я. Галузевими стандартами у сфері охорони здоров’я є також інші норми, правила та нормативи, передбачені законами, які регулюють діяльність у сфері охорони здоров’я. Додержання стандартів медичної допомоги (медичних стандартів), клінічних протоколів, табелів матеріально-технічного оснащення є обов’язковим для всіх закладів охорони здоров’я, а також для фізичних осіб – підприємців, що провадять господарську діяльність з медичної практики. 4. Висновок Право на охорону здоров’я – це природне невід'ємне і непорушне право людини, нормативно-закріплено на національному та міжнародному рівнях, яке включає всі можливі засоби для розвитку, збереження, забезпечення та, у випадку порушення, відновлення гармонійного рівня фізичного, психічного та душевного стану її організму. Забезпечення права на охорону здоров’я слід розглядати як діяльність, спрямовану на утвердження та регламентацію, створення сприятливих умов для належної реалізації в усіх сферах життєдіяльності людини і громадянина, охорони і захисту, попередження й усунення перешкод, відновлення у випадку порушення права на охорону здоров’я. Гарантії права на охорону здоров’я в Україні являють собою сукупність умов і засобів в економічній, політичній, державній, культурній та інших сферах, що сприяють реалізації даного конституційного права. 5.Використані джерела - Законодавство україни у сфері охорони здоров'я: система та систематизація / Майданик р., 2013 -Конституція України [Електронний ресурс]: Закон України від 28.06.1996 No 254к/96-ВР // Верховна Рада України. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.uaЛaws/show/254к/96-вр - Сталий розвиток економіки, Міжнародний науково-виробничий журнал / Мосійчук І.В., 2016 -Венедіктова І.В. Проблеми захисту прав пацієнтів у світлі спеціального українського законодавства. Медичне право України: правовий статус пацієнтів в Україні та його законодавче забезпечення (генезис, розвиток, проблеми і перспективи вдосконалення). Матеріали II Всеукраїн. науково-практ. конфер. (Львів, 17 – 18 квітня 2008). -Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії та доктора наук, автореферати дисертацій. [Електронний ресурс]: / Назарко, Юлія Вячеславівна., 2020р. Режим доступу: http://elar.naiau.kiev.ua/jspui/handle/123456789/16850 -Сучасний стан правового регулювання фінансування сфери охорони здоров’я україни. [Електронний ресурс]: / Оксана Солдатенко., 2018р. Режим доступу: http://pgp-journal.kiev.ua/archive/2018/2/27.pdf |