Реферат_Сакральна архітектура_Солнишкін_І-220д. Реферат з дисципліни історія та культура україни
 Скачать 34.72 Kb.
|
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ХАРКІВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ» КАФЕДРА УКРАЇНОЗНАВСТВА, КУЛЬТУРОЛОГІЇ ТА ІСТОРІЇ НАУКИ Реферат з дисципліни «ІСТОРІЯ ТА КУЛЬТУРА УКРАЇНИ» на тему Сакральна архітектура доби Київської Русі Студента гр. І-220д Солнишкін Кирило Харків 2020 ЗМІСТ 1.Вступ……………………………………………………………………….. 1. 2. Архітектура західного регіону…………………………………………… 2. 3. Давньоруський архітектурний стиль…………………………………… 3. 4. Архітектура першої половини ХІІІ ст..………………………………… 4. 5. Собор Апостолів у Білгороді…………………………………………… 6. 6. Десятинна церква………………………………………………………… 7. 7. Софійський собор………………………………………………………… 8. 8. Висновки………………………………………………………………….. 9. 9. Список використаних джерел…………………………………………… 10. Вступ Хочу розпочати свою доповідь з того, що дам загальне поняття «Сакральної архітектури». Це архітектура священних місць, споруд та обрядів. В усіх релігіях храм є священним місцем, де люди можуть зустрітись зі своїм Богом та побачити його сутність. Завдяки храмам, людина може відчути зв’язок із своїм Богом. Основними об’єктами сакральної архітектури є цвинтарі, храми , монастирі, хрести, каплиці, меморіали тощо. Як першу споруду виповнену з каміння, можна відмітити церкву Успіня Богородиці, названу «Десятинною». Отримала так назву через те, що князь Володимир надав їй спеціальну грамоту, згідно якій церкві відходила десята частина великокняжих прибутків. Звичайним для Русі було хрестово-купольне планування соборів. Це відсилає до християнської символіки. Відповідно до цієї системи, центральний купол спирався на чотири стовпи. Купольним склепінням покривалися також і кутові частини. З вівтарної частини до храму будували апсиди. Це такі напівкруглі виступи, які покриваюсь купольним склепінням. Також, внутрішні стовпи ділили внутрішню частину церкви на нефи. Особливу увагу приділяли куполу. Його призначенням є концентрація духовної енергії людини та направлення її у небо, до Бога. Існувало повірря, що сконцентрована куполом молитва багатьох людей обов’язково досягне Бога. Слідуючи візантійській традиції, куполи покривали позолоченим свинцем, або забарвленими у зелений колір листами. Що перший, що другий колір вважалися священними у візантійців. Староруські майстри вдосконалили візантійський тип кладки. Стіни у соборах викладалися з камінних рядків, яку вони чергували з плінфою. Як результат, складалося враження, що стіни смугасті. Пізніше, такий вид кладки запозичила і сама Візантія. Найвеличнішим архітектурним досягненням Русі став Софійський собор, побудований у Києві. Його можна спостерігати і зараз, він зберігся до наших днів. Нажаль, не у своєму первозданному вигляді, те що ви побачите, це реконструкція. Побудований під час Ярослава Мудрого, на символічному місці його перемоги над печенігами. Софійський собор є символом політичної могутності Русі. У ньому стали призначати місця на київський стіл та поставляти на митрополичий престол. Також собор був місцем прийому іноземних послів, зустрічей князя з народом. Хоч за назвою наш Софійський собор повторює константинопольський, але як архітектурна споруда вона повністю оригінальна. У своєму первинному вигляді собор являв собою п’ятинефну хрестово-купольну будівлю з тринадцятьма куполами (символ Христа і дванадцяти апостолів). Всі п’ять нефів на сході закінчувалися апсидами, а в центральній апсиді розташовувався вівтар. Дванадцять малих куполів сходинками підіймалися до великого центрального купола. Зовні до будівлі з трьох боків примикала арочна галерея, що загалом створювало пірамідальну композицію. 1. Архітектура західного регіону. Розквіт архітектури західного регіону розпочинається після об’єднання у ХІІІ ст. Волинської та Галицької земель. На цей час припадає розвиток архітектури Галича (на місці давнього Галича знаходиться с. Крилос Галицького району Івано-Франківської області). За князювання Ярослава Осмомисла тут зводилися князівські палаци, численні церкви. До нашого часу збереглася церква Пантелеймона (бл.1200), згодом перебудована в костьол Станіслава. Високою майстерністю відзначається кам’яна кладка храму, а кам’яне різьблення західного порталу церкви нагадує деталі романських споруд Польщі та Чехії. Іпатіївський літопис розповідає про храми м. Холма, заснованого Данилом Галицьким, зокрема церкву Іоанна Златоуста та Марії. Першу згадку про Львів містить Галицько-Волинський літопис 1259 р., що став новим центром Галицької землі. У цей час провідною стає оборонна забудова. Так, після пожежі Холма у 1259 р. князь Данило на місці дерев’яних укріплень ставить кам’яні вежі, дві з яких збереглися до наших днів: одна – поблизу с. Белавиного, інша – біля с. Столп’є. У плані це були чотирикутні башти з нетесаного каменю на скріплюючому розчині, вони мали по три ярусами з вікнами-бійницями, висотою стін близько 20 м і товщиною 1 м. Подібні укріплення-вежі були зведені також у Кам’янці (поблизу Бреста), Любліні, Дрогобичі, Луцьку. 2. Давньоруський архітектурний стиль. Таким чином, спираючись на традиції дерев’яної архітектури і здобутки візантійської архітектурної школи, давньоруські майстри сформували давньоруський архітектурний стиль, основними ознаками якого стали: багатокупольність храмів, пірамідальність композиції, оригінальна кладка, шоломоподібна форма куполів. Такі ж архітектурні особливості мають більшість храмів Київської Русі. З Київської доби зберігся ансамбль пам’яток Х—ХІІ ст. у Чернігові — Спасо-Преображенський собор, закладений князем Мстиславом 1031 p. Цей монументальний храм був, як і Софія Київська, багато оздоблений мозаїками і фресками. Нині залишилися тільки невеликі фрагменти. Поряд стоїть Борисоглібський собор, завершений 1123 p. князем Давидом Святославовичем. Він споруджувався як усипальниця чернігівських князів. Одна з вишуканих пам’яток Київської Русі — церква П’ятниці на торгу, або П’ятницька церква. Точний час її спорудження невідомий, фахівці збігаються на думці, що її було збудовано в 90-ті роки XII ст., а найімовірніше, збудував давньоруський зодчий Петро Милонєг. Двічі П’ятницьку церкву руйнували (під час монголо-татарської навали і другої світової війни), зараз церква відбудована. 3. Архітектура першої половини ХІІІ ст. До формування типу вежоподібної храмової споруди, орієнтованої на висоту, давньоруське зодчество розвивалося практично в межах єдиного хрестокупольної архітектурної просторово-планової композиції, яка, проте, мала широку варіативність в розмірах, художніх прийомах і засобах виразності. Тим часом, починаючи з XII ст., паралельно формувалася інша лінія: вона будувалася на нових типах споруд (центричних безстовпних храмах, храмах-ротондах і квадрифоліях), а також переосмислювалась не так конструкція і типологія, як емоційна наповненість інтер’єру і зовнішнього оформлення хрестокупольної споруди, що призвело до народження так званих висотних, вежоподібних будівель. Істотно, що в архітектурі, на відміну від живопису, рубіж століть, пов’язаний в образотворчому мистецтві зі зміною стилю, був відзначений розширенням варіативності в будівництві. Є припущення, що велика кількість планових рішень, велика кількість хрещатих споруд, в тому числі і тих, що зорієнтовані на храми-квадрифолії Афону, зумисне цитування візантійських зразків в архітектурі, яка на той час, по суті, стала вже самодостатнім явищем, можна трактувати як своєрідну реакцію на тогочасні історичні події, а сааме — латинську окупацію Константинополя (1204). Поява нових типів, тим не менше, не зупиняє традиційного будівництва, імовірно, втілені новації навіть не були в чисельному пріоритеті. Сучасні вчені не схильні пов’язувати появу вежеподібних храмів з так званими «прогресивними» князями — така гіпотеза фігурувала в деяких популярних соціологічних дослідженнях. Насправді ж споруди такого типу замовляли і фундували не тільки князі, а також монастирські громади, купці, бояри. Більшість центрических споруд відома лише на археологічному рівні (за винятком Іллінської церкви в Чернігові). Існує припущення, що на формування центричного типу храму великий вплив у зрілому середньовіччі мала Ахенська капелла (спрощений варіант константинопольського храму Сергія і Вакха і Сан-Вітале в Равенні), яку деякі дослідники трактують як прототип так званих" палатіумів" (поєднаних з ротондальними храмами), які набули значного поширення в Чехії, Угорщині і Польщі від часів місії Кирила і Мефодія, які будували власне такі круглі церкви. Цей варіант центричної споруди за асоціацією з круглою ротондою Гробу Господнього набув значного поширення завдяки Хрестовим походам. Такі храми виникали як обітні капели лицарів і паломників в Святу землю. Однак навіть в порівняно близьких до Заходу територіях Києві і Смоленську ротонди не набули повсюдного поширення, можливо, у зв’язку з тим, що будували їх в основному вихідці з Заходу (смоленську ротонду, до прикладу, називали німецькою божницею), а також з тим, що вівтарний простір в них був максимально вкорочений і це викликало труднощі у здійсненні православної літургії, яка вимагала тридільного вівтаря. Справді популярним такий архітектурний тип став тільки в галицьких землях. Унікальним зразком збереженого безстовпного центричного храму залишається Іллінська церква в Чернігові (перша половина XII ст.) — споруда з нартексом, увінчана одним верхом, що спирається на пілони, злиті з кутами стін. Такі храми добре відомі з археологічних досліджень: їх виявили в Старій Рязані, Переславлі Південному, у Володимирі-Волинському. 4. Собор Апостолів у Білгороді Церква Параскеви П’ятниці в Чернігові (1207) — одна з найпізніших серед збережених будівель такого типу. В існуючому вигляді храм — результат реставраційної роботи П. Д. Барановського, що відновив пам’ятку на основі розробленого ним методу «нарощування цегли», хоча насправді храм під час бомбардування був зруйнований дощенту підпружних арок, і при цьому вціліли лише північно-східний (в повному обсязі) і південно-західний стовпи. Оскільки вся кладка верху церкви нова, виникають сумніви в обґрунтованості реконструкції арок і склепінь, зроблених ступінчастими, чому не існує аналогій в домонгольській архітектурі. Але дані обставини не впливають на унікальність пам’ятника в історії української середньовічної архітектури. Будучи практично в два рази меншою за розмірами, ніж храм Василя в Овручі, П’ятницька церква має аналогічне планове рішення, ідентичну промальовку апсид; в ній лише були відсутні лопатки на внутрішніх стінах і західні вежі. Храм, безсумнівно, мав вежоподібне завершення, про що свідчать і наближеність опор до зовнішніх стін, і незвичайна товщина самих стін. Завдяки використанню нової форми опор (не хрещатих, а квадратних, з сильно зрізаними кутами) невеликий внутрішній об’єм став набагато вільнішим, цьому ж сприяло і звільнення стін від лопаток. Значна висота храму поєднується з яскравим освітленням, тому сприйняття інтер’єру позбавлене контрастів. Широкий барабан мав 12 вікон, стіни рукавів хреста прорізані вікнами в двох ярусах, причому вікна верхнього трифорія майже врізаються в завершення люнетів, в кутах — теж подвійний рівень віконних прорізів. Хоча храм — монастирський, у нього були хори, про що свідчать внутрішні ходи в південній і північній стінах, перекриті склепіннями; сходи для підйому на хори розміщувалася в західній стіні. На хорах був фресковий розпис і підлога з керамічних поливних плиток. Зовні вигляд храму більш виразний, ніж усередині. Стовпна структура підкреслена не тільки значною висотою і трилопатевим завершенням стін, але і подвійними, стрільчастими, декоративними закомарами, що підносяться над фасадами і підводять до барабану. Уступчасті пілястри і тяги напівколонок, що фасади і апсиди, демонструють спрямованість будівлі вгору. Крім типових для вежеподібних споруд форм декору П’ятницький храм знайшов і нові, більш складні. Завершення віконних прорізів стали, як і закомари, стрільчастими, в декорації фасадів активно використовувалася фігурна орнаментація, про яку свідчить велика кількість лекальної цегли: зокрема, форми трилисників, мабуть, прикрашали пілястри, пояси меандру, ніші. Вивіреність пропорцій і введення нової форми завершень (стрільчастих), незважаючи на значну висоту, зумовили гармонію силуету споруди. Тут немає традиційних для вежоподібних храмів поступовості зростання, східчастих переходів від більш низьких притворів до високих частинах основного обсягу, відсутня звичайне протиставлення дрібних форм декору постаменту барабана великим поверхням завершення стін. 5. Десятинна церква. Кращою будівлею ансамблю "Міста Володимира" була Десятинна церква (996 р.). Про те, яким був цей найдавніший кам'яний храм Київської Русі, довідуємось із писемних свідчень і даних археологічних розкопок. За своїм типом він належав до хрестовобанних візантійських храмів. Стіни зведені з каменю і цегли ("плінфи") в системі мішаної кладки. Внутрішній простір перекривався склепіннями у формі хреста, над яким підносилася баня, що підтримувалася підпружними арками. опертими на чотири центральні стовпи. Зі сходу містилися напівкруглі виступи-апсиди. Тринефне ядро оточували галереї, поділені на кілька приміщень. Із західного боку підносилися дві башти, які разом із багатоверхим завершенням надавали Десятинній церкві особливої урочистості. Сприяв цьому і вибір місця: на самому краю Старокиївської гори. Кам'яна громада храму високо підносилася над дерев'яними кварталами й фортечними стінами київського дитинця, його бані було добре було видно не тільки з Подолу, а й із Задніпров'я. Після закінчення будівництва, згідно з літописом, церква була прикрашена іконами, коштовним посудом, хрестами, які Володимир вивіз із Херсонеса й одержав із Константинополя як посаг за принцесою Анною. Підлоги були викладені майоліковими плитками і мозаїкою, стіни розписані фресковим живописом і мозаїчними панно. Крім того, в інтер'єрі храму широко використовувались кам'яні архітектурні деталі, мармурові колони, шиферні різьблені плити, карнизи. Особливо багато було в Десятинній церкві мармуру, що дало підстави сучасникам називати її "мраморяною". Згідно з літописом, Десятинну церкву будували грецькі майстри. Ю.Асєєв вважає, що вони походили з візантійської провінції. Зразком для київського храму, можливо, послужила Фароська церква Богородиці Великого палацу в Константинополі. 6. Софійський собор. У цій видатній пам'ятці закарбовані досягнення візантійської середньовічної культури, пропущені крізь свідомість руської людини й одухотворені її гуманістичним світосприйняттям. Софія київська давно вже стала об'єктом дослідження істориків, археологів, мистецтвознавців, істориків архітектури, епіграфістів. Кожна наукова книжка чи стаття про неї викликає великий інтерес не тільки у спеціалістів, а й у широкої громадськості. Софія київська становила величезну п'ятинефну хрестовобанну споруду з 13 банями, оточену з північного, західного і південного боків двома рядами відкритих галерей. Із заходу, між зовнішніми галереями, до собору були прибудовані дві башти, широкі гвинтові сходи яких вели на церковні хори, або "полаті". Вся архітектура Софії мала урочисто-святковий характер. В екстер'єрі це підкреслювалося ритмом різномасштабних елементів - від аркад відкритих галерей до високої центральної бані, що вінчала пірамідальну композицію будівлі, в інтер'єрі - об'ємно-просторовим вирішенням. Напівзатемнені бокові анфілади першого ярусу ніби переростали у високі двоповерхові аркади центральної частини храму, над якими розкривався підбанний простір, яскраво освітлений 12-ма вікнами барабана. В архітектурно-художньому вирішенні Софії особливу роль відігравало внутрішнє опорядження. Розмаїття мозаїк, фресок, що покривали стіни, стовпи, арки, підбанний простір, косяки віконних прорізів, вражало своєю красою, загадковим світом образів, до всього, не тільки релігійних, а й світських. На південній і північних стінах центрального нефу було зображення родини Ярослава Мудрого, на західній (згодом обвалилася) портрет самого засновника Софії. У баштах передані сцени полювання, приборкання диких коней, дійства скоморохів, музикантів, танцюристів. Особливий інтерес викликають фрески, які розповідають про візит Ольги до Константинополя, прийняття її візантійським імператором, відвідання іподрому. Висновки Як висновок, можемо зазначити, що доба давньоруського зодчества була однією з незвичайних сторінок у історії художньої культури у часи середньовіччя. Період великого розвитку та розквіту давньоруської архітектури, це доба Київської Русі. Навіть незважаючи на складні історичні умови розвитку, появлення та існування монументального мистецтва, традиції збереглися та використовувалися ще деякий час. Можна сказати, що ця доба у культурі стала фундаментом, на якому базувалась архітектура на українських землях у 14-15 століттях. Це можна спостерігати у усіх проявленнях архітектурної культури. Пам’ятники на території Галичини часів 13-14 століть явно продовжуюсь тенденцію розвитку давньоруського зодчества. Якщо подивитись на місто Львів, можна побачити залишки тієї культури, які дійшли до наших днів. Список використаних джерел https://ru.osvita.ua/vnz/reports/history/3779/ http://ena.lp.edu.ua:8080/bitstream/ntb/17988/1/39-203-210.pdf https://uk.wikipedia.org/wiki/Давньоруська_архітектура http://litopys.org.ua/popovych/narys07.htm http://www.ukrartstory.com.ua/tekst-statti-19/arxitektura-kijivskoji-rusi-pershoji-tretini-xiii-st.html |