ІСТОРІЯ 2 0. 1. Освіта в цей період була тісно повязана з церквою. Українська православна церква в ці роки відіграла величезну роль у збереженні високих традицій у освіті періоду княжої доби. Особливо важливе місце займали монастирі Дерманський, Унівський, Зимненський, а особливо КиєвоПечерська лавра
 Скачать 55.47 Kb.
|
|
Тема 4 1. Освіта в цей період була тісно пов’язана з церквою. Українська православна церква в ці роки відіграла величезну роль у збереженні високих традицій у освіті періоду княжої доби. Особливо важливе місце займали монастирі: Дерманський, Унівський, Зимненський, а особливо Києво-Печерська лавра. Школа, створена при лаврі, мала міжнародний вплив. В монастирях були зосереджені основні культурні, наукові сили: перекладачів, письменників, художників, вчених, музикантів тощо.У школах, що існували при монастирях, церквах, благодійних установах та в маєтках приватних державців, навчались діти не лише феодальної знаті і багатого міщанства, а й селян та ремісників. Учні, що навчались у школах, називались “абецедарії”. Ця назва походить від того, що в школах, поряд з слов’янсько-руською мовою, вивчали латинську мову, починаючи з абетки ─ а, б, с, д і т.д. Учителі називались “уставниками”, або “наставниками”. Вчителями у школі найчастіше були дяки. Учителі в Україні повинні були мати високий освітній ценз. Тоді вони мали досить гучну назву «бакалавра». Наставники, або вчителі, що працювали у школі, одержували плату за рахунок натурального податку. Взагалі школи утримувались з додаткових натуральних повинностей на церкву та монастирі. Шкільна наука зводилась насамперед до навчання азбуки, читання і початкових правил арифметики. Крім читання у школах навчали писати староруським уставом. Одночасно в ХІV ст. поширюється навчання письму скорописом, зразки якого нам відомі переважно з тогочасного ділового письма ─ грамот, законів, листування тощо.Тодішня т.з. “руська мова” стала мовою державного діловодства, дипломатичного, державного і приватного листування на території всього Великого князівства Литовського. Цією мовою було складено Литовський статут та інші законодавчі та державні правоздання.Говорячи про шкільну освіту в Україні в ХІV─ХVст., необхідно зауважити, що навчання дітей здійснювалось незалежно від їх матеріального становища. Навчали в школі ще й співати, звичайно, по-церковному. Після закінчення школи підвищення освіти відбувалося самостійно шляхом вивчення грецької та латинської мов. Іван Федоров (1510-1583) - засновник книгодрукування в Росії та України. Свою діяльність розпочав разом з П. Мстиславцем у 1563 році в Москві, де надрукував першу російську книгу «Апостол». У ній він виступив не тільки як друкар, а й як редактор. У виданні багато ілюстрацій: на форзаці зображений апостол Лука. Заставки та кінцівки, а їх 48, виконані на високому художньому рівні. Шрифт розроблено на базі московського напівстатуту. Крім «Апостола» в Москві вийшло два видання «Часослов». До видання збірки молитов «Часослов», першодрукар Іван Федоров і його помічник Петро Мстиславец приступили 7 серпня 1565. Саме по цій книзі довгий час дітей вчили читання. На жаль, ця книга виявилася другою і останньою, випущеною Федоровим в Росії. Відразу після цього з боку переписувачів почалися гоніння на друкарів. Після підпалу, що знищила їх майстерню, Федоров зі Мстиславцем змушені були тікати до Литви, а потім і на Україну. Але й там компаньйони продовжили займатися друкарською справою - видали "Псалтир" і "Азбуку".Іван Федоров створив абетку, використовуючи слов'янські літери. Цю абетку надрукували, і стали по ній вчити дітей не тільки з багатих сімей, а й з бідних. Щоб прикрасити сторінки, Іван Федоров придумував і сам вирізав різні заставки, кінцівки. 2. У ході боротьби українців проти католицького впливу велику роль відігравали братства. Однією з найважливіших їх турбот була шкільна справа. Під тиском прогресивних сил України польський король Стефан Баторій дозволив Віленському братству відкривати школи, а з 1585 р. це право поширюється на всі братства Великого князівства Литовського та Галичини. У тому ж році зроблено перший набір до Львівської братської школи, а невдовзі такі заклади починають працювати у Рогатині, Городку, Перемишлі, Луцьку, Вінниці, Немирові, Кам'янці- Подільському, Кременці, Києві та інших містах, усього близько ЗО.У братських школах навчалися діти всіх станів а також сироти. Вони утримувалися коштом братств за рахунок внесків, бідні та сироти вчилися безкоштовно. При цьому виключаласябудь-яка несправедливість. "Навчати й любити всіх дітей однаково" — ось заповідь педагогів школи.Головна увага приділялася слов'янській та руській (українській) мовам, вивчалися також як обов'язкові грецька мова та латина, шо сприяло засвоєнню античної спадщини, осягненню тогочасної європейської науки і культури. Учні слов'яно-греко-латинських шкіл, крім мов, оволодівали програмою "семи вільних наук": діалектикою, риторикою, музикою, арифметикою, геометрією, астрономією та латиною. Окремі братські школи переросли у вищі навчальні заклади. Як приклад — Києво-Могилянська Академія.Викладачами працювали здебільшого українці.Поширення шкіл пробуджувало національну свідомість, відроджувало українські традиції, сотні вихованців шкіл ставали мандрівними вчителями, поширювали знання, формували в своїх учнів почуття власної гідності та непримиренності до покатоличення та спольщення свого народу. 3. Література Київської Русі з найдавніших часів свого розвитку має виразно церковно-релігійний, християнський характер. І це зовсім зрозуміло: вона була прямим наслідком прийняття християнської віри і її основним завданням було служити християнській релігії, її поширювати та закріплювати. Основне коло творів - релігійно-повчальні твори, житія святих, богослужбові піснеспіви - був загальним для давньоруської літератури і для літератур інших православних слов'янських країн - Болгарії та Сербії. Світська перекладна література була представлена багатьма цікавими пам'ятками. Ви ознайомитесь із вибраними афоризмами, що увійшли до збірки "Бджола". Уклав її чернець Антоній, зібравши докупи дотепні й мудрі висловлювання з біблійних книг, творів "отців церкви", античних письменників та вчених. Афоризми були згруповані тематично: "Слово про Доброчинність и злість", "Слово про Мудрість" тощо. Крім канонічних Біблійних книг існують і так звані апокрифи. Грецьке слово "апокриф" перекладається як прихований, таємний. АПОКРИФИ - це книги, які не входять до канону, їх не використовують у богослужінні. Створені на основі народних легенд, які намагалися пояснити обо доповнити те, про что не розповідає Біблія. За змістом вони майже не відрізняються від Святого Письма, навпаки, доповнюють і уточнюють його. На зорі християнства апокрифи призначались для людей обраних, посвячених у таємниці релігії. З часом їх використовували різні опозиційні єретичні угрупування, які вели запеклу боротьбу, что призвело до перегляду таких творів Церквою і вилучення їх із Біблії. Поширювалися апокрифи усно у формі казок, легенд, переказів, псалмів, колядок. У другій половині XIII — першій половині XVI ст. дальший розвиток усної поетичної творчості українського народу відбувався на основі давньоруських уснопоетичних надбань і традицій, в умовах боротьби трудящих мас проти феодально-кріпосницького гніту і чужоземних загарбників. Народжувались і розвивалися нові форми народнопоетичної творчості, викликані своєрідними історичними, соціальними та культурними умовами життя.Певних змін зазнали на цей час прозові жанри і календарно-обрядова та родинно-обрядова пісенність. Супроводжуючи працю і побут народу, обрядова поезія тепер значною мірою уже звільняється від культових елементів. Із вкраплених у літописи та інші писемні пам'ятки даних можна бачити, що в той період прозові фольклорні жанри були представлені казками, новелами, легендами, переказами та притчами. Жива народна мова оперувала значним фондом прислів'їв, приказок і крилатих висловів.У народній прозі жили перекази та оповідання про Батиєву навалу. Одним із персонажів цих творів став шолудивий Буняка — потвора і людожер, образ якого був викликаний літописною постаттю половецького хана Боняка, що асоціювався з ханом Батиєм. Серед позитивних образів легенд та переказів особливо виділявся київський лицар Михайлик, який взяв на ратище Золоті ворота і привіз у Царгород за те, що кияни видали його ворогу. Дослідники вважають легенду про Михайлика переказом сюжету якоїсь епічної пісні або билини ще періоду Київської Русі. 4. Найпопулярнішою темою мистецтва XIII століття було заступництво і покровительство (ікона Христа-Спасителя у Мельнику). З творів київського живопису відомі ікони «Богоматір Печерська» (близько 1288 року), «Ігорева Богоматір», «Микола з житієм». Вони вже значною мірою позбавлені суворого аскетизму, обличчя намальовані м'яко, детально виписано одяг;У XIV столітті посилюються народні мотиви. Так, у сюжетах композицій «Різдва Христова» і «Успіння Богородиці» вже були побутові і пейзажні елементи. Вони присутні в розписі стін Кирилівської церкви у Києві (XIV століття), Онуфріївської церкви в селі Лаврові (XV століття), вірменського собору у Львові (XIV — XV століття).Найпопулярніші сюжети — зображення Юрія Змієборця і «Страшного суду». Останній часто набував сатиричного й антифеодального звучання, під впливом смаків замовників — селян і міщан. Майстром, у творчості якого вже у XV століття був помітний вплив італійського мистецтва епохи Відродження, був Петро Ратенський, уродженець Волині. Його перу належить ікона «Богородиця» у Володимиро-Волинському соборі і так звана «Петровська ікона» в Успенському соборі в Москві. Початкове місце в українському образотворчому мистецтві розглянутого періоду займає живопис. Вона розвивалася в руслі релігійного мистецтва, спираючись на багату спадщину Київської Русі. На території України в силу сформованих історичних обставин збереглася лише частина створених у той час пам'ятників, але і вони дозволяють говорити про високий рівень монументального живопису. Про це свідчать фрескові розписи церкви в Лужанах (перша половина 15 ст) і церкви св. Онуфрія в селі Лаврові (15 ст.), а також фрагменти фресок в древній частині вірменського собору у Львові (кінець 14 - початок 15 ст.); у стилі останніх відбилися не тільки місцеві, але й вірменські традиції. 5. Архітектура і мистецтво — це дві царини, які найбільше потерпіли від татаро-монгольської навали. Будівництво в Подніпров'ї фактично було припинене і розвивалося тільки на території Галицько-Волинського князівства, базуючись на архітектурі часів Київської Русі. Данило Галицький і його послідовники відроджують містобудування, зводять ряд нових фортець і відбудовують старі, зруйновані ординцями. Сюди з розорених монголо-татарами міст прибуло багато майстрів. Вони засновували ремісничі слободи і виконували замовлення князя. У другій половині XIII століття починається будівництво кам'яних замків у Луцьку, Кременці, Хотині. Нові тенденції з'являються в культовому будівництві: храми стають підкреслено урочистими (церкви Успіння та Івана Предтечі в Холмі, храми Іоанна Богослова і Дмитра в Луцьку, церква Миколи у Львові тощо). У їх архітектурі візантійський стиль набуває нових форм — переплітаються візантійсько-руський і готичний стилі, храми рясно декоруються різьбленням, іноді вітражами (церква Іоанна Златоуста в Холмі) і фресками. З кінця XIV століття на архітектуру починають впливати зміни в тактиці ведення війни і розвиток військової техніки. Виникають замки, повністю побудовані з каменю і цегли, укріплені кріпосними вежами і бійницями (у Луцьку, Меджибожі, Кременці). Головними замовниками стають не тільки церкви, монастирі і великі феодали, але і шляхта, зміцнілі міські і сільські общини. Зміцнюються культурні зв'язки з Західною Європою, в Україні працюють майстри з Угорщини і Польщі. Всі ці тенденції відбиваються в будівництві і внутрішньому оздобленні безкупольних храмів, в яких разом з продовженням традицій архітектури Київської Русі реалізовані творчо переосмислені досягнення Заходу. У XV столітті архітектура все частіше повертається до київських традицій. Будуються дерев'яні храми: церква Святого Духа в Петеліче, собор Благовіщення у Ковелі. У невеликих храмах, побудованих міськими і сільськими общинами, яскраво виявляється оборонний характер, зумовлений набігами татар і усобицями феодалів. Типовим прикладом церкви-фортеці є Покровська фортеця в Сутківцях (XV століття). У 14-першій половині 17 ст. вагомих здобутків досягай музична культура і театральне мистецтво. Музичну культуру постійно збагачувала усна народна творчість. В цей час виникали такі жанри світової музики -побутова пісня для триголосного ансамблю або хору, сольна пісня зі супроводом, а також цехова інструментальна музика. За змістом вони поділялися на релегійно-філософські, любовні, жартівливо-гумористичні. Наприкінці 16 ст. істотно розширилася сфера театрального мистецтва. Від 1573 р. бере початок звичай ходити з ляльками, що означало виникнення лялькового театру Подальший розвиток театру пов'язаний із виступами скоморохів -народних співаків, музикантів, фокусників, акробатів та ін. Скоморохи поділялися на осілих і мандрівних. Комедійні сцени розігрувалися під відкритим небом, на площах, ярмарках. Розвиток різних видів інструментальної музики тісно пов'язаний із мистецтвом скоморохів, де тісно перепліталися гумористичні та жартівливо-танцювальні пісні. В народному побуті широкої популярності набули танцювальні жанри інструментальної музики. Тут виконувалися широко відомі танці -гопак і гопачок.В українській музичній культурі чільне місце у той час посідали історичні пісні та думи, їх виконавцями були кобзарі, котрі мандрували по містам і селах України, оспівуючи історичне минуле, надихаючи народ на боротьбу за волю України.В останній чверті 16 ст. разом з появою братських шкіл виник шкільний театр. Спочатку він мав лише навчально-виховне значення, а з кінця 16 ст. -на початку першої половини 17 ст. почав використовуватися в міжконфесійній боротьбі проти католизму. Шкільний театр розвивався одночасно з народним театром, репертуар якого складався із містерій різдвяної та великодньої тематики. У першому десятилітті 17 ст. в Україні започаткувалася українська побутова драма. До цього жанру належить унікальне видання віршованої «Трагедії руської» невідомого автора.Здобутки духовної культури українського народу початку 14-першої половини 17 ст. дають підставу говорити про її самобутні риси, тісний зв'язок її з гуманістичними ідеями. Все це робило її доступною для народу, сприяло прогресу не лише української, а й світової культури. Тема 5 1. 60-80 гг XVII сторіччя увійшли в історію України як «період руїни». Руїною ще сучасники назвали трагічний період в історії України, який був насичений драматичною боротьбою старшинських угруповань за гетманскую булаву, грубими втручаннями могутніх сусідніх держав в українські справи з метою здійснення власних загарбницьких планів, забуттям визвольних ідей. Очевидними трагічними наслідками цих подій з'явилося розчленування України, втрата незалежності молодою українською державністю, нарешті величезні людські жертви і матеріальні втрати. У процесі національно-визвольної боротьби у поглядах козацької еліти сталася еволюція від ідеї козацької автономії до створення суверенної незалежної держави. Згодом посилилися тенденції переростання демократії в авторитаризм, а республіки в монархію. Причина Руїни: - невисокий рівень політичної свідомості; - соціальне розмежування української нації; - несприятливе міжнародне положення. Левину частку відповідальності за національну поразку у другій половині XVII сторіччя потрібно покласти на еліту гетманщини. Смерть владного гетьмана поклала кінець ефемерній єдності старшинських угруповань, почалася боротьба за владу між трьома угрупованнями. Перша з цих груп - реєстрова, старовинна, заслужена старшина. Друга- шляхтичи, які перейшли на сторону Хмельницького під час війни. Третя- вихідці з міщан, козачої черні, селян - група старшини, яку революція винесла на вершину влади. Найбільш сильним було суперництво в першій групі. У жовтні 1657 року в Корсуне Генеральна козацька Рада вибрала гетьманом Івана Остаповича Виговського. Він відчужує лот влади Юрія Хмельницького. Виговский, гетьмануючи, проводив антимосковську політику. У 1658 році подавив промосковское повстання козаків, в 1659 році розгромив російські війська під Конотопом. У 1658 році уклав Гадячськоє угоду з Мовою Посполітой, якою обмежувалися права України. Козацтво менше стало підтримувати Виговського. У кінці 1959 року на «Чорній раді» був усунений від гетманства і повернув владу Юрію Хмельницькому. У 1664 році по наказу гетьмана Правобережної України Павло Тетеря був арештований, звинувачений в зраді польському королю і розстріляний. Вже спочатку свого гетманства Юрій допустив серйозну помилку - новий Переяславський договір (27 жовтня 1959 року) фактично перетворював Україну в автономну частину Росії. У 1660 році починається новий раунд російсько-польського протистояння. Після військових дій під Чудновом і поразки російських військ Україна 18 жовтня 1660 року підписує Слободіщенський трактат і повертається під владу Польщі - трагічним наслідком якого став початок територіального розколу України.У січні 1663 року Юрій Хмельницький розуміючи всю трагічність подій зрікається від булави і йде в монастир.Після того як Правобережжя обирає гетьманом Тетерю, а Лівобережжя Брюховецкого територіальний розкол доповнюється політичним - епоха Руїни досягла свого апогею.На Правобережжі Павло Тетеря дотримується пропольской орієнтації, однак після повстання в 1664-1665 роках місцевого населення проти польської шляхти - зрікається від гетманства і біжить в Польщу.Фатальний розкол України на Правобережжі і Лівобережжі заглиблюється. Новим гетьманом Правобережжя став Петро Дорофійович Дорошенко (серпень 1665 рік), В червні 1668 року добився возз'єднання Козацької України і був вибраний її гетьманом.Внаслідок політичної боротьби в березні 1669 року пішов на прийняття турецького протектората. Влітку 1672 року взяв участь в поході турецької армії проти Польщі. Однак після Бучацкого договору між Польщею і Портой, которий1 перекреслив його політичні плани - переорієнтувався на Росію і Польщу. У розпал народних обурень, спустошенням турецко-татарськими і польськими військами України - складає гетманские повноваження у вересні 1676 року.Час гетманства Петра Дорошенко був останньою спробою відновити територіальну єдність і державність України. Але внаслідок постійної боротьби козацької верхівки за булаву, ряду невдалих кроків і помилок, зради союзників, прагнень Польщі, Туреччини, Росії контролювати хід подій в Україні, Дорошенко втратив підтримку народної маси, не зміг об'єднати українські землі воєдино, добитися незалежності.Падіння гетманства на Правобережжі стало заключним катом Української національної революції.Однією з причин поразки визвольної боротьби і спроб побудувати незалежну державу з'явилося надто несприятлива дія геополітичного чинника. Уряди найбільших сусідніх країн всіляко протидіяли боротьбі Української держави за незалежність, так, як поява нової незалежної держави суперечила їх власним геополітичним інтересам. |