ІСТОРІЯ 2 0. 1. Освіта в цей період була тісно повязана з церквою. Українська православна церква в ці роки відіграла величезну роль у збереженні високих традицій у освіті періоду княжої доби. Особливо важливе місце займали монастирі Дерманський, Унівський, Зимненський, а особливо КиєвоПечерська лавра
 Скачать 55.47 Kb.
|
|
2. 19 лютого 1861 р. маніфест Олександра II проголосив скасування кріпосного права. Царський маніфест подав реформу як «добровільне пожертвування благородного дворянства», як благоденство для народу.Згідно з реформою скасовувалася особиста залежність селянина від поміщика. Селяни дістали особисту свободу. Віднині поміщик не мав права купувати, продавати, дарувати селян, тобто розпоряджатися ними як річчю. Селяни могли тепер вступати в шлюб без дозволу поміщика, самостійно укладати договори і торговельні угоди, вільно займатися промислом чи торгівлею, переходити в інші верстви суспільства (міщани, купці), вступати на службу або в навчальні заклади. Вони мали право придбати рухоме і нерухоме майно, вільно ним розпоряджатися і спадкувати його за законами.Селянин здобув громадянські права. Проте уряд зробив усе, аби притіснити їх свободу.За одержані земельні наділи, що, як правило, були меншими ніж попередні і найгіршими, селяни повинні заплатити поміщику викуп. У зв'язку з відсутністю грошей вони змушені були брати їх у борг у держави, а потім сплачувати з відсотками одержану позичку протягом 49 років. Так селянин потрапляв у залежність І від поміщика, якому треба було відразу платити 20 % викупу, і від держави.Водночас ускладнювала перебудову селянського господарства, бо прибутки селян йшли не в господарство, а на виплату викупу і податків. До викупної операції селяни вважалися тимчасовозобов'язаними і за користування наділами повинні були виконувати старі повинності — панщину або податок.Після скасування кріпосного права, коли мільйони селян вже не підлягали владі поміщиків, гостро постало питання про реформу управління, впровадження законності й порядку в адміністративну діяльність. У 1864 р. були створені виборні органи влади в масштабі губернії і повіту — «земські установи». Вони займалися тільки господарськими і культурними справами на території повіту й губернії, відали будівництвом шляхів місцевого значення, охороною здоров'я, народною освітою, опікою, в'язницями тощо. Згідно із законом земства були не тільки виборними, а й загальностановими: до їх складу входили представники дворянства, буржуазії І селянства. Фактично провідну роль у земствах відігравали поміщики. Нагляд за земствами мали здійснювати губернатор і міністр внутрішніх справ, які могли кожну їх ухвалу припинити.У 1864 р. проведено судову реформу. Дорсформний суд був становий (тобто кожний стан мав свій окремий суд) і негласним.. Судова реформа проголошувала незалежність суду від адміністрації; суддю призначав уряд, але зняти з посади міг тільки суд. Запроваджувався загальностановий суд, тобто єдиний для всього населення. На судових засіданнях могли бути представники проси і публіка. Утверджувалася змагальна система: обвинувачення підтримував прокурор, оборону — адвокат. Встановлено кілька судових інстанцій: мировий суд; окружний суд; судова палата. Для розгляду особливо важливих справ створювали Верховний кримінальний суд.Важливі зміни відбувалися в системі освіти. Реформи 60-х років відкрили для нижчих верств більший доступ до неї на всіх рівнях, включаючи університетський. Вони також удосконалили програму навчання й надали університетам більшу автономію. Головну увагу було звернено на поширення серед народних мас освіти: створення популярної літератури, видання підручників, організацію школи. П. Куліш організував у Петербурзі видання народних книжок і шкільних підручників. Почали організовувати нові школи, зокрема для дорослих відкривали освітні курси по неділях, через що й самі школи називали «недільними».Велике значення мала реформа 1874 р., за якою запроваджувалася загальна військова повинність: усі чоловіки 21-річного віку, придатні для військової служби, повинні були відбувати військову повинність. У піхоті строк служби встановлено тривалістю б років з наступним зарахуванням у запас на 9 років. У флоті служба тривала 7 років і 3 роки в запасі. Для осіб з освітою встановлено менші строки служби. Поліпшилося навчання військ і підготовка офіцсрних кадрів. Армію було оснащено сучасними видами зброї, створено паровий військовий флот. У 1862 р. було проведено фінансову реформу, що централізувала управління грошовим господарством у руках міністерства фінансів. 3. 7 лютого 1917 р. в Росії перемогла демократична революція, наслідком якої стало знищення самодержавства. Влада перейшла до Тимчасового уряду. Цей уряд очолив князь Львов і його майже негайно визнала місцева влада в Україні. Тимчасовий уряд проголосив всі демократичні права і свободи та ліквідував обмеження на діяльність політичних партій, дозволив видання газет різних напрямів, проголосив свободу мітингів і демонстрацій.Бажаючи зберегти свій контроль над Україною, Тимчасовий уряд спирався тут на політично близькі йому елементи — промисловців, землевласників, чиновників.Крім Тимчасового уряду і його місцевих органів, в умовах Лютневої революції виникли Ради робітничих і солдатських депутатів, в тому числі й в українських містах — Харкові, Києві, Катеринославі, Луганську, Полтаві, Одесі, Миколаєві, Олександрівську. Абсолютну більшість тут отримали представники загальноросійських партій меншовиків і есерів. Більшовиків, особливо спочатку, було мало. Самі ж Ради підтримували головним чином представники національних меншин в Україні. Ради підтримували політику Тимчасового уряду. На практиці склався режим двовладдя, оскільки Ради часто втручалися в дії органів Тимчасового уряду і дезорганізовували громадське життя. Після відречення царя на період до скликання Установчих зборів влада формально перейшла до Тимчасового уряду. Однак, фактично Тимчасовий уряд був слабким. Петроградська Рада тримала контроль над містом у свої руках. Встановилося двовладдя.Тимчасовий уряд не зважився виконати вимогу демонстрантів про припинення війни. Було прийнято рішення виконувати зобов'язання перед союзниками, які взяв на себе царський уряд. Проте, ситуація в армії змінилася внаслідок демократизації - зменшення прав офіцерів, відміни смертної кари та утворення солдатських комітетів. За наказом Тимчасового уряду російські війська здійснили невдалий Червневий наступ.В липні відбулися масові демонстрації проти Тимчасового уряду, які отримали назву липневих днів. Протести завершилися розстрілом демонстрантів, загинуло понад 700 людей. Уряд видав ордери на арешт провідних більшовиків. Лідер більшовиків, Ленін, однак, зумів перебратися у Фінляндію.В кінці серпня генерал Корнілов спробував встановити в країні військову диктатуру, здійснивши похід на Петроград. Ці події отримали назву Корніловського заколоту.Більшовики поступово збільшували своє представництво у Петроградській Раді. Володимир Ленін повернувся в Росію з еміграції в квітні 1917, й виголосив програму руху, яка отримала назву Квітневих тез. На виборах у Раду в серпні більшовики отримали 22 % голосів, а у вересні, після Корніловського заколоту, мали вже більшість. Лев Троцький став головою Ради. Національні політичні сили були роздроблені, тому виникла необхідність створити український керівний центр, що мав очолити масовий народний рух — Українську Центральну Раду (УЦР). З ініціативою про її створення виступили прибічники незалежності України (самостійники) на чолі з Миколою Міхновським. Вони бачили її органом тимчасового управління всіма сферами життя незалежної України. Тупів ці вважали, що Рада мала скликати парламент і організувати власний центр, який мав відстоювати автономію України. На співробітництво з ТУП погодились українські соціалісти. Прагнули запобігти розколу в національному русі і самостійники і автономісти: 4 березня 1917 р. вони погодились утворити спільний орган — Українську Центральну Раду. Вона стала представним органом усіх українських національно-демократичних сил і очолила національно-демократичну революцію в Україні.Партійний склад Центральної Ради, очоленої М. Грушевським, що повернувся з заслання, був строкатий. До неї входили: Товариство Українських поступовців (ТУП; С. Єфремов, Д. Дорошенко), пізніше перейменоване в Союз українських автономістів-федералів; УСДРП (В. Винниченко, С. Петлюра); Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР; М. Ковалевський); Українська народна партія (УНП); Українська партія соціалістів-самостійників та багато інших.Крім політичних партій, до складу УЦР увійшли представники громадських організацій. Основні напрями політичної програми Центральної Ради: • боротьба за національно-територіальну автономію у складі дев'яти губерній та етнічних земель; • підготовка до виборів в Установчі збори з метою вирішення питання про автономію України у складі демократичної Російської республіки; • співробітництво з Тимчасовим урядом; • надання національним меншинам рівних політичних прав. Однак соціальні перетворення діячі Центральної Ради відкладали на майбутнє.творення Центральної Ради та проголошення автономії України.Від самого початку свого створення УЦР поставила собі за мету вирішення, питання про національний устрій України, хоча можливі форми майбутньої державності змінювалися залежно від конкретної ситуації. Діячі Ради неодноразово вели переговори з урядом Росії. При цьому М. Грушевський пропонував не чекати Всеросійських установчих зборів, щоб не ставити принципове питання автономії України в залежності від розкладу в них політичних сил. Майбутнє Росії він бачив як союз держав, об'єднаних федеральними зв'язками.Тимчасовий уряд продовжував відстоювати позицію збереження «єдиної і неподільної Росії» і негативно відреагував на вимоги Центральної Ради. Тимчасовий : уряд заборонив скликання І Українського військового з'їзду, але 5—8 травня 1917 р. він все ж таки відбувся. З'їзд визнав Центральну Раду єдиним органом, здатним вирішити всі внутрішні питання України, і висловився за національно-територіальну автономію України і створення національних військових частин (вже весною 1917 р. були самочинно сформовані два українських полки — ім. Б. Хмельницького і ім. П. Полуботка, а також Вільне козацтво як частини самооборони з населення низки повітів Київщини, Лівобережжя й Волині. Враховуючи підйом національної свідомості українського народу та негативне ставлення до себе з боку Тимчасового уряду, 10 червня 1917 р. на II Всеукраїнському військовому з'їзді Центральна Рада оприлюднила І Універсал, який містив такі положення: • Автономія України у складі Росії. • Право УЦР проголошувати універсали — акти конституційного значення. • Загальнонародні, прямі рівні вибори Всенародного Українського сейму шляхом таємного голосування. • Відмова передавати податок в центральну російську казну, впровадження українського податку. • Надання широких національно-культурних прав національним меншинам України. Наслідком проголошення І Універсалу було утворення 15 червня 1917 р. українського уряду — Генерального секретаріату на чолі з В. Винниченком. До уряду входили 8 генеральних секретарств і генеральний писар. 4. Українська Держава гетьмана Павла Скоропадського 29 квітня 1918 р., у день, коли припинила діяльність Центральна Рада, у Києві зібрався з'їзд хліборобів-землевласників . Його делегати одноголосно обрали гетьманом України Павла Скоропадського — авторитетного генерала, нащадка старовинного козацького роду. Того самого дня прихильники гетьмана майже без кровопролиття оволоділи всіма державними установами.Очоливши Українську державу, генерал П, Скоропадський поставив завдання відновити у країні порядок, зміцнити її міжнародні позиції, подолати хаос в економіці. Для цього йому були надані широкі повноваження — право видавати закони, призначати уряд, керувати зовнішньою політикою та військовими справами, бути верховним суддею.До скликання Українського Сейму в країні мали діяти "Закони про тимчасовий державний устрій України". В них було визначено головні напрями діяльності Гетьманату в політичній сфері, організації державного управління, надано Гарантії громадських прав населення, оголошено про встановлення Української Держави замість УНР. Нова держава ґрунтувалася як на республіканських, так і на монархічних засадах, її устрій, більшість пізніше прийнятих законів багато в чому нагадували дореволюційну систему. У цілому в Україні вдалося досягти стабілізації економіки, дати могутній імпульс розвитку української культури, досягла успіхів у зовнішній політиці.Однак реставрація дореволюційних порядків на селі, однобічна орієнтація гетьманату на великих землевласників і буржуазію відштовхувати від нього селянство, національну інтелігенцію, робітників. Крім того, опора на німецьку військову адміністрацію не виправдала сподівань П. Скоропадського, тому що Німеччина програвала війну й на її території зріла революція.Починаючи з літа 1918 р. опозиція режиму П. Скоропадського підсилилася. Очолив її Український національний союз, головою якого з 18 вересня 1918 р. став В. Винниченко. У боротьбі проти гетьманату українські соціалісти пішли навіть на укладання союзу з більшовиками. 14грудня 1918 р. П. Скоропадський відрікся від влади. Незабаром війська, що підтримували опозиційний гетьманату Український національний союз, увійшли до Києва. 5. Після перемоги збройного повстання Директорія фактично перетворилася на уряд відродженої Української Народної Республіки. В той час вона переживала мить тріумфу, свого найвищого злету. Директорія скасувала декрети гетьманського уряду та 26 грудня 1918 р. призначила Раду Народних Міністрів. Була сформульована програма діяльності нової влади. її основні положення передбачали: експропріацію державних, церковних і великих приватних землеволодінь та перерозподіл їх серед селян; організацію "державного робітничого контролю" над промисловістю; безпощадну боротьбу зі спекуляцією; встановлення міжнаціональної злагоди тощо. Зазначалося, що уряд представлятиме інтереси робітників, селян і трудової інтелігенції, а великі промисловці та землевласники будуть позбавлені виборчих прав. 23—28 січня 1919 р. у Києві відбувся всенародний представницький форум, названий Трудовим Конгресом України, що передусім мав вирішити проблему організації влади в УНР та форму державного правління. Він був скликаний з делегатів від селян, робітників та інтелігенції, обраних від територій України, не зайнятих більшовиками, та представників ЗУНР. Насамперед Конгрес затвердив Акт злуки УНР і ЗУНР в одну державу від 22 січня. Далі прийняв "Закон про тимчасову владу в УНР", згідно з яким законодавчою владою мав бути парламент, а виконавчою — уряд, Рада Народних Міністрів. У результаті революції в Росії та розпаду Австро-Угорської імперії постали дві українські держави: Українська Народна Республіка (УНР) та Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). Вони відрізнялися між собою політичними, економічними, соціальними і міжнародними орієнтирами. Це було зумовлено як історичною долею цих земель, так і обставинами, що склалися.В УНР основна увага приділялась соціальним питанням, правам національних меншин, у той час як у ЗУНР основним було національне питання. Також суттєво відрізнялась у правах еліта двох держав. При владі в УНР знаходились молоді діячі, які у своїй діяльності значною мірою сповідували революційний романтизм. Уряд ЗУНР складався з представників української аристократії та інтелігенції, що мали великий досвід парламентської боротьби і в своїй діяльності виходили з потреб моменту.Незважаючи на розбіжності і власні амбіції, лідери двох українських держав перед обличчям смертельної небезпеки дійшли згоди про об'єднання.Ініціатором об'єднання виступила ЗУНР, яка опинилась у загрозливій ситуації перед обличчям польської та румунської агресії. 6 листопада 1918 р. до Києва прибула делегація Національної Ради просити у Гетьмана П. Скоропадського військової і морально-політичної допомоги. П. Скоропадський пообіцяв підтримку. До Львова було відправлено спеціальну комісію. 10 листопада Українська Національна Рада ЗУНР прийняла резолюцію: "Державному Секретаріатові проробити потрібні заходи до з'єднання всіх українських земель в єдину державу".Але стрімкі події у Наддніпрянській Україні, які привели до повалення Гетьманату, а також перестороги галицьких політиків щодо проросійських настроїв Гетьмана, не дали змоги реалізувати цю резолюцію.Прихід до влади Директорії і відновлення УНР дало новий поштовх об'єднавчому процесу. Акт злуки УНР і ЗУНР 22 січня 1919 р. має велике історичне значення як факт реального об'єднання українських земель у єдиній соборній державі. Проте до справжнього об'єднання справа так і не дійшла. Вже через кілька днів після проголошення злуки Директорія під тиском Червоної Армії змушена була покинути Київ. На плечі ЗОУНР ліг весь тягар війни з Польщею. Акт фактично перестав бути чинним і наприкінці 1919 р. Євген Петрушевич його денонсував. Як зраду сприйняли галиччани переговори уряду УНР з Польщею навесні 1920 р. |