Башман перевод. Ролі промоутера, знаменитості та джокера в діяльності журналістів у соціальних мережах
 Скачать 46.58 Kb.
|
|
Ролі промоутера, знаменитості та джокера в діяльності журналістів у соціальних мережах Різноманітні дослідження в соціальних науках зосереджені на дослідженні різних рівнів людського розуму (Lo Dico, 2018). Одним із цих шарів є его, яке розуміється як свідома частина розуму, усвідомлення власної ідентичності та існування, а також частина ідентичності, яка складається з «я» (Swanson, 1988). Его — це думка, яку ми маємо про себе та свою важливість у світі. У психоаналізі ця частина свідомого розуму намагається відповідати бажанням несвідомого у повсякденному житті (Freud, 1989). Таким чином, виконання себе «є свідомим актом, який потребує ретельної та зваженої нормованої побудови характерів» (Маршалл, 2010, стор. 39). У цифровій журналістиці розгляд его як соціальної сфери відкриває двері для дослідження професійного та особистого рівнів ідентичності професіоналів новин і конфлікту між традиційними та специфічними для соціальних медіа ролями журналістів. У презентаційній культурі, яку пропонують простори соціальних медіа, люди стикаються з постійними переговорами між своєю аудиторією та представленням публічної, приватної та навіть трансгресивної інтимної цифрової версії своєї ідентичності (Marshall, 2010). Враховуючи проблеми, пов’язані з розділенням особистого та професійного в мережевому цифровому медіа-середовищі, журналісти неминуче формують обидві сторони своєї персони в публікаціях, якими вони діляться зі своєю аудиторією (van Dijck, 2013; Van House, 2009). Коли журналісти використовують свої облікові записи в соціальних мережах, вони поводяться в просторах, які існують поза професійними інституційними структурами. Таким чином, вони мають унікальну можливість продемонструвати ідентичності, які, як правило, залишаються на задньому плані їхньої роботи в традиційних медіа через різну логіку та можливості соціальних медіа (van Dijck & Poell, 2013). У цьому відношенні журналістське его може бути тісно пов’язане з афективними, соціальними та естетичними ролями, які стають вирішальними в соціальних медіа (Hermida & Mellado, 2020; Mellado & Alfaro, 2020). У цій статті ми досліджуємо, як журналісти в соціальних мережах виконують ролі промоутерів, знаменитостей і жартівників. Хоча ці ролі існували в усталеній журналістиці в тій чи іншій формі, існує нагальна потреба проаналізувати, як вони виконуються за межами традиційних медіа-просторів, і розглянути наслідки для практики та сприйняття журналістики. Ми вважаємо, що це «нові» ролі для журналістів у контексті соціальних медіа, враховуючи здатність до самоідентифікації та самовираження в таких просторах. Ці три ролі охоплюють різні аспекти журналістського его і, водночас, взаємодіють одна з одною. Хоча ці ролі можна спостерігати на таких медіа-платформах, як Twitter та Instagram (наприклад, Molyneux & Holton, 2015; Olausson, 2018; Ottovordemgentschenfelde, 2017), спочатку вони стають очевидними через телебачення та, певною мірою, на радіо (Gamson, 1994). Кожна з цих ролей була значною мірою концептуалізована іншими дисциплінами та традиціями в галузі комунікації, такими як маркетинг, дослідження реклами та дослідження культури просування для ролі промоутера (Вернік, 1991), культурологія для ролі знаменитості (Гамсон, 1994), і популярні дослідження, фольклор і дослідження гумору для ролі жартівника (Plester, 2016). У багатьох дослідженнях ефективності соціальних медіа аналізувалося те, як медіа-організації висвітлюють різні події за допомогою своїх інституційних акаунтів. У цій статті ми переходимо до індивідуального рівня аналізу, оскільки нам цікаво запропонувати інструменти для аналізу виконання ролей журналістами через їхні особисті акаунти. Хоча ці три ролі наразі можуть здаватися периферійними з професійної точки зору та більш слабо пов’язані з традиційними журналістськими нормами, їх рекомендується вивчити, оскільки вони вже виконуються журналістами в соціальних мережах (Al-Rawi, 2020; Carr & Bard, 2018; Хайфілд, 2015). Таким чином, ця стаття розглядає прогалину в концептуалізації журналістських ролей поза межами медіа-інституцій, а також напругу та/або можливості, які виникають у результаті виконання ролей у соціальних мережах. Значна частина літератури з вивчення журналістики присвячена тому, як ці межі визначають, хто є журналістом (Carlson & Lewis, 2015). Один підхід розглядає журналістику як ідеологію, що ґрунтується на основних цінностях автономії, безпосередності, етики, об’єктивності та суспільного служіння (Deuze, 2005). Більш пізні роботи показують, що ідентичність походить від структури та логіки журналістської практики (Carlson, 2016; Lewis, 2012; Waisbord, 2013). Незалежно від того, чи визначається журналістика цінностями чи практиками, намір полягає в тому, щоб відмежувати журналістську продуктивність та ідентичність від інших комунікаційних практик. Соціальні медіа надають можливості для практик, які розширюють або навіть виходять за рамки розуміння того, що таке журналіст. У контексті традиційних медіа журналістська продуктивність розуміється як колективний результат конкретних рішень редакції та стилю висвітлення новин, а також вплив різних внутрішніх і зовнішніх сил (Mellado et al., 2017). Дійсно, дослідження виконання журналістської ролі зосереджені на діях і поведінці в межах інформаційних установ. Більше того, більшість концептуальних робіт щодо того, як журналісти виконують свої професійні ролі, розташовані в рамках мети журналістики в демократичних медіасистемах (Hanitzsch & Vos, 2016; Mellado, 2020). Натомість дослідження виконання журналістської ролі як поза межами професійної журналістики, так і за межами передбачуваної демократичної мети журналістики значною мірою недостатньо розроблені. У соціальних медіа-просторах фокус зміщується з інституційної платформи медіа-працівника на індивідуальні платформи журналістів, оскільки вони можуть вести власні облікові записи як своє власне ЗМІ. Хоча обліковий запис у соціальних мережах відображає як окремого журналіста, так і головну інформаційну організацію, він слугує самостійним простором, який може використовуватися для визначення пріоритету особистих інтересів журналіста, а не інтересів суспільства. Звичайно, на професійні ролі впливають не лише технічні характеристики платформ, на яких журналісти взаємодіють. На них також впливає очікувана поведінка, жанрові конвенції та риторичні практики, що стоять за цими платформами (Hermida & Mellado, 2020). На відміну від традиційних медіа-платформ, соціальні медіа-простори не вважаються такими, що служать демократичним цілям. Такер та ін. (2017) зазначають, що «соціальні медіа за своєю суттю не є ані демократичними, ані недемократичними за своєю суттю» (с. 48), а натомість служать спірними медіа-просторами (Callison & Hermida, 2015). У літературі показано, що норми й очікувана поведінка журналістів у соціальних медіа можуть суперечити нормам і поведінці традиційних медіа (Hermida, 2010, 2014; Lasorsa et al., 2012; Molyneux et al., 2018; Singer, 2007). Waisbord (2013) зазначає, що нормативні моделі професії ґрунтуються на «юрисдикційному контролі» (с. 141) журналістської практики в ЗМІ. Тим часом соціальні медіа-простори стабілізувалися як легітимні медіа-платформи як для ЗМІ, так і для журналістів. Тим не менш, «соціальні медіа не були задумані спеціально для використання журналістами». Вони існували до того, як журналістика потрапила на ці платформи. Таким чином, «журналісти домовилися працювати з нормами та очікуваною поведінкою, унікальними для логіки та «правил гри» цих нових медіа-просторів» (Mellado & Hermida, 2021, с. 3). Згідно з дослідженнями рольової ефективності в журналістиці, усі ці аргументи підкреслюють той факт, що норми не є фіксованими (Duffy & Knight, 2019; Hedman & Djerf-Pierre, 2013) і що професійні ролі є ситуативними, історичними та можуть змінюватися з часом і простори (Mellado, 2020). Починаючи з цього, можна зробити висновок, що професійні норми не обов’язково однакові в усіх медіа-логіках і не перетворюються на однакові рольові виступи. Це не обов’язково означає, що ролі, які журналісти виконують в офлайн-медіа, не можуть бути присутніми в соціальних мережах. Скоріше ми стверджуємо, що, пристосовуючись до жанрових умов соціальних медіа, журналісти використовують можливості, надані цими просторами, як для повторення норм і практик, так і для розробки нових виступів, які не нагадують традиційні професійні норми, цінності та практики. Наприклад, у традиційних ЗМІ журналісти, які розповідають про історію, мають бути неупередженими спостерігачами за подіями. У соціальних мережах вони можуть бути частиною історії, самі стаючи темою. Більше того, журналісти можуть спробувати накопичити більше капіталу та символічної влади, обговорюючи своє багаточисельне цифрове «я» зі своєю цільовою аудиторією, як показали попередні пошукові дослідження (Tandoc та ін., 2019). Роблячи це, професійні виступи в соціальних мережах можуть суперечити традиційним професійним ролям, створюючи напругу через межі між особистим і професійним, а також посилюючи розмежування між редакційною та комерційною сторонами в журналістській сфері (Mellado & Hermida, 2021). Журналістика та виступи в соціальних мережах Згідно з Гофманом (1959), люди беруть участь у виставах на сцені та за лаштунками в будь-якій ситуації. Це можна проаналізувати з точки зору простору, який вони займають, і вмісту, який вони передають різним аудиторіям. У випадку журналістів просторовий контекст розрізняє більш особистий (поза їхнім робочим місцем) і більш професійний контекст (їхні редакції, видання, де вони працюють, репортажі на вулиці). Зміст змінюється залежно від того, чи бере участь журналіст у публічній комунікації, наприклад, у професійному ролику на телебаченні чи його репортажі в новинному виданні, чи з більш приватними чи інтимними елементами їхнього життя. Використовуючи структуру Гоффмана, можна стверджувати, що жорстка авансцена та публічна презентація себе, пов’язані з традиційними медіа, трансформуються у більш складне та багатошарове втілення в соціальних мережах. У цих просторах журналісти курують контент, яким вони діляться зі своєю аудиторією, розвиваючи свою стратегічну позицію та повноваження, демонструючи у своїх публікаціях виступи як на лаштунках, так і за лаштунками (Collings, 2014; Hermida, 2008). Враховуючи те, що правила в соціальних мережах і в застарілих ЗМІ відрізняються, а традиційні норми звітності не вписуються в логіку соціальних мереж на таких платформах, як Twitter або Instagram (Bruns, 2012; Hermida, 2014), важливо розпізнавати та аналізувати соціальні ролі, які випливають із власної логіки принаймні з двох причин. З одного боку, межі, які відокремлювали редакційну діяльність журналістів від комерційної діяльності медіа та його відносин з рекламодавцями, розмиті. З іншого боку, триваюча боротьба журналістів за збереження статусу своєї професії та розвиток своєї індивідуальної репутації та культурного капіталу за допомогою використання цифрових платформ передбачає як етичну, так і юрисдикційну дилему (Tandoc & Vos, 2016), оскільки взаємодія між їх ідентичності та ендогенні та екзогенні сили впливають на журналістські правила та поведінку. Наразі вчені виявили, що журналісти впроваджують нові практики, коли використовують соціальні мережі. Наприклад, Холтон і Льюїс (2011) показали, що журналісти зазвичай використовують гумор і сарказм, коли прагнуть налагодити зв’язок і взаємодіяти з аудиторією. Бремс та ін. (2017), Canter (2015), Hedman (2015), Molyneux і Holton (2015) і Ottovordemgentschenfelde (2017), серед інших, також помітили, що журналісти позитивно ставляться до брендингу в соціальних мережах. Тим часом, застосовуючи структуру дослідження знаменитостей до журналістики, Олауссон (2018) аналізує, як журналісти створюють ідентичність знаменитостей у Twitter. У наступних розділах ми розмістимо появу та розвиток ролей промоутерів, знаменитостей і жартівників у ширшому теоретичному контексті, обговорюючи, як вони відрізняються від різних соціальних наукових дисциплін та інших традицій у сфері комунікації. Згодом ми переходимо до журналістської сфери, реалізуючи, як кожну з цих ролей можна виміряти в журналістській діяльності на професійному та особистому рівнях у соціальних мережах. Ролі джокера, промоутера та знаменитості в журналістиці Ролі промоутера, знаменитості та жартівника здебільшого розглядалися в контексті публічних діячів, таких як впливові особи, коміки, актори та політики. Це дослідження поширює ці ролі на журналістів, зосереджуючи увагу на соціальних медіа, де зливаються професійний та особистий контексти, а також публічна та приватна сфери. Щоб проаналізувати компоненти журналістської продуктивності, можна вивчити процес виробництва новин крізь призму етнографічної роботи або розглядати новинний продукт як результат за допомогою аналізу контенту чи використання іншої текстової/візуальної методології (наприклад, Маркес-Рамірес та ін., 2020; Райх, 2016; Райф, 2012). На рівні результатів попередні спроби розробили стандарти для вимірювання традиційних журналістських ролей у новинах. Зокрема, шкали використовувалися для аналізу присутності в журналістській практиці ролей інтервенціоніста, сторожового пса, лояльного фасилітатора, обслуговуючої, громадянської та інформаційно-розважальної (наприклад, Mellado, 2020). У цій статті ми аналізуємо журналістську результативність з точки зору індивідуальних журналістських результатів на їхніх особистих рахунках. Поєднуючи дослідження гумору, культури знаменитостей, маркетингу та реклами з дослідженнями соціальних медіа та виконання журналістських ролей, ця стаття концептуалізує та пропонує конкретну операціоналізацію трьох незалежних і не взаємовиключних вимірів професійних ролей як частини журналістської діяльності. его в соціальних мережах: промоутер, знаменитість і жартівник. Запропоновані показники стосуються різноманітних факторів, які дають життя цим ролям. Ми операціоналізуємо ці ролі з точки зору їх практичних проявів у контенті соціальних мереж. Ці показники дозволять вченим проводити систематичні порівняння наявності та поширеності трьох ролей у ефективності соціальних медіа. Вони дозволять дослідникам будувати індекси, які відображатимуть позицію публікацій журналістів у кожній ролі, і перевіряти достовірність висновків у різних культурах та всередині них. Щоб досягти цієї мети, ми розробили оперативне визначення кожної ролі на основі різних мовних, стилістичних показників і особливостей, унікальних для платформ соціальних мереж, які можна пов’язати з виконанням кожної ролі. Оскільки професійні ролі не є окремими або взаємовиключними, кожна посада може містити кілька індикаторів з різних ролей одночасно. Наприклад, роль знаменитості може бути тісно пов’язана з ідеєю комерціалізації, продукту та просування себе (Jerslev & Mortensen, 2016; Olausson, 2018), тоді як роль жартівника також може бути пов’язана з просуванням по службі, владою та славою. (Плестер, 2016). Подібним чином запропоновані розміри вважаються відбивними. Це означає, що ролі існують незалежно від індикаторів, які використовуються, і де додавання та/або вилучення конкретних індикаторів не змінює концептуалізацію конкретної ролі (Wirth & Kolb, 2012). У той час як наведені нижче показники можна реалізувати за допомогою різних методів, наша пропозиція дотримується основних принципів кількісного дослідження контенту, розглядаючи публікацію як одиницю аналізу. Кожен показник можна вимірювати за дихотомічною (наявність або відсутність індикатора) або безперервною шкалою (інтенсивність присутності). Відображені тут розміри та категорії можна застосувати до вивчення конкретних випадків чи подій, які привертають увагу журналістів, і до повсякденної діяльності в соціальних мережах. Кожну з цих ролей можна виконувати в більш професійному контексті або в більш особистому контексті, залежно від платформи, теми та просторового контексту. Дійсно, журналісти можуть проявляти себе на своєму робочому місці або в контексті, не пов’язаному з новинами. Незалежно від фізичного контексту, журналісти можуть зосереджуватися на інформації, що становить суспільний інтерес, або на аспектах, відмінних від новин. Крім того, вони можуть писати про себе та бути головним героєм опублікованих історій. Тексти, продюсери та аудиторія однаково актуальні для аналізу цих трьох ролей. У наступних розділах ми розбиваємо наш аналіз на ключові показники. Роль промоутера Як концепція, рекламна культура пов’язана з маркетингом продукту, послуг та ідей через виконання різних дискурсів і практик (Fairclough, 1993; Wernick, 1991). У той час як дослідження рекламної культури показують, що самобрендінг зріс через відкритість цифрового світу, в якому будь-яка людина має можливість досягти видимості, вони спочатку виникли як маркетингові стратегії, застосовувані до компаній і корпорацій через телебачення (Hearn , 2008; Сторінка, 2012). Як свідчить література, промоційна культура та дискурси про самокомодифікацію є важливими тенденціями в цифровій медіакультурі (Brems та ін., 2017; Jerslev & Mortensen, 2016; Marshall, 2010; Molyneux & Holton, 2015). Соціальні медіа-простори підтримують і, певною мірою, заохочують людей до брендування себе, поєднуючи сприйняту автентичність повсякденного життя з їх перетворенням на товар як продукту для споживання громадськістю. Цей процес зосереджується на взаємодії між особою та аудиторією «як сукупною базою шанувальників, яку необхідно розвивати та підтримувати для досягнення соціальної чи економічної вигоди», таким чином збільшуючи їх ринкову вартість (Page, 2012, p. 182). У цьому контексті різні презентації себе (Goffman, 1959) можуть бути пов’язані з різними типами просування себе. У цифровій журналістиці вчені виявили, що брендинг у соціальних мережах неминучий, але відкритий для різних форм цієї практики (Ottovordemgentschenfelde, 2017). Наприклад, взаємозв’язок між рекламною культурою та журналістикою може бути пов’язаний із практиками, спрямованими на підвищення уваги, репутації та ринкової вартості роботи журналіста, організації новин та його власної особистості (Holton & Molyneux, 2017). Враховуючи, що промоутер – це особа, яка схвалює, захищає, рекламує та підтримує щось або когось (Вернік, 1991), ця роль виконується в акаунтах журналістів у соціальних мережах, коли вони розробляють власний «бренд», рекламуючи себе, свою роботу, ЗМІ чи роботи третіх осіб. На професійному рівні ця роль, як правило, присутня, коли журналісти рекламують власну роботу, продукцію медіа, де вони працюють, або роботу своїх колег. На особистому рівні ця роль присутня, коли журналісти просувають, схвалюють і рекламують продукти та послуги поза межами своєї професійної діяльності у своїх акаунтах у соціальних мережах. Це також з’являється, коли вони публікують елементи самовираження у своїх публікаціях, наприклад діляться частиною свого повсякденного життя та смаків, сприяють асоціації між собою та продуктом чи послугою. В обох контекстах журналіста як промоутера можна розглядати як брокера чи комерційного посередника, або як продавця. Ми пропонуємо розрізняти професійний брендинг, персональний брендинг, просування в ЗМІ, просування в інших ЗМІ, просування колег, розміщення продукту/послуги та рекламу продукту/послуги як різні характеристики цієї професійної ролі в соціальних медіа. П’ять із цих показників пов’язані зі стосунками між журналістом та його медіа-організацією, як з особистої, так і з професійної точки зору. Перший – це професійний брендинг, коли журналісти рекламують власну журналістську роботу. Акція може відображатися різними способами. Журналісти можуть рекламувати свою роботу за допомогою ретвітів або репостів (Lawrence et al., 2013). Вони також можуть повторно публікувати чи ретвітувати посилання чи теги інших людей до своїх новин як схвалення третьою стороною своєї професійної роботи (Holton & Molyneux, 2017) або рекламувати роботу, яку вони опублікували у своїх особистих облікових записах або проектах, таких як блоги, особисті веб-сайти, облікові записи інших соціальних мереж або інші платформи соціальних мереж. Другим показником є персональний брендинг (Molyneux & Holton, 2015), який здійснюють журналісти, коли вони рекламують себе, демонструючи діяльність, якою вони займаються поза традиційною журналістською сферою. Наприклад, вони можуть підкреслити той факт, що вони підприємці, батьки, волонтери чи спортсмени. У випадку професійного чи особистого брендингу журналісти зазвичай використовують такі стратегії, як репост позитивних коментарів інших, щоб зміцнити свій імідж. Третій підхід стосується концепції медіа-просування, яка може бути операціоналізована за допомогою конкретних показників. Журналісти можуть брати участь у професійному просуванні, щоб привернути увагу та посилити роботу або досягнення ЗМІ, де вони працюють, наприклад, висвітлення новин, програми або особливі характеристики. Це також може включати оприлюднення роботи інших засобів масової інформації або просування колег шляхом рекламування професійної роботи інших (Molyneux et al., 2018). Два останні індикатори цієї ролі стосуються стосунків між журналістом і продуктом або послугою, за допомогою яких вони просувають третю сторону. Це може бути присутнім у неявній або явній артикуляції. Розміщення продукту/послуги служить неявною формою просування, коли журналіст демонструє продукт або послугу аудиторії без обов’язкового прямого посилання на це в публікації. Наприклад, журналісти можуть розміщувати товари поруч із собою, коли говорять на будь-яку тему, або носити певний модний бренд, просто показуючи їх у своїх постах. Натомість, коли журналіст рекламує певний продукт/послугу третьої сторони, він містить явну рекламу/схвалення цього в публікації. Наприклад, журналісти можуть пов’язувати позитивний досвід із певними продуктами чи послугами або стверджувати, що використовують їх, вихваляючи їхні якості. Роль знаменитості Культура знаменитостей розширилася, щоб впливати на виступи багатьох різних спільнот. Як жанр знаменитість можна концептуалізувати як дискурсивну діяльність, яка надає людям слави та культурного капіталу (Turner, 2004). Інтернет суттєво вплинув на культуру знаменитостей, впливаючи на те, як їх створюють і практикують, а платформи соціальних мереж сприяють розвитку та підтримці статусу знаменитостей людей, які раніше не були відомими, використовуючи різні стратегії для взаємодії зі своїми шанувальниками. (Марвік і Бойд, 2011). У цьому контексті знаменитість розуміється «як органічна та постійно мінлива перформативна практика, а не набір внутрішніх особистих характеристик чи зовнішніх ярликів» (Marwick & Boyd, 2011, стор. 140, курсив в оригіналі). Це означає, що в соціальних мережах знаменитість не вважається фіксованою ідентичністю, і люди можуть розробляти стратегії для досягнення визнання, де «бути» відомим стає вирішальним (Olausson, 2018). Виконання ролі знаменитості, таким чином, є свідомою діяльністю, пов’язаною з такими елементами, як вигадана автентичність, близькість і доступ, де шанувальники та кураторство зображень стають важливими факторами, які слід враховувати. Дослідження підійшли до вивчення знаменитостей як текстових, візуальних та інтерактивних феноменів. Ґамсон (1994, с. 10) наголошує, що «колись суттєва диференціація між фактом і вигадкою більше не працює» під час аналізу діяльності знаменитостей, і що, хоча знаменитості є товарним продуктом, вони повинні створювати ілюзію автентичності. Хоча в минулому слава була результатом досягнень, Гамсон стверджує, що в сучасних суспільствах такі елементи, як ажіотаж, покупки та маніпуляції, є центральними елементами дискурсу знаменитостей і взаємодії між ієрархією та егалітарною демократією. У журналістиці ця роль виникає, коли журналісти прагнуть до слави або стають зірками завдяки своїй активності в соціальних мережах, отримуючи соціальний та економічний капітал (Gamson, 1994). Оскільки «працювати знаменитістю та мати статус знаменитості різні» (Marwick & Boyd, 2011, с. 156), журналісти можуть не мати попередньої слави, але можуть використовувати дискурсивні характеристики знаменитостей у соціальних мережах, щоб отримати символічну силу (Olausson, 2018). . Вони роблять це, дотримуючись певного набору очікуваної поведінки та риторичних практик, які перегукуються з традиціями відомих артистів (Molyneux & Holton, 2015). Ми пропонуємо використовувати вісім індикаторів для вимірювання того, як журналісти виконують роль знаменитостей у соціальних мережах. Перший показник — це відображена слава, яка матеріалізується, коли журналісти репостять про себе через ретвіти, поширення чи скріншоти матеріалів, опублікованих іншими, переважно видатними діячами, ЗМІ чи брендами. Наприклад, журналіст може ретвітнути чи повторно опублікувати історії про своє професійне чи особисте життя, спочатку опубліковані відомою особою (включно з іншими відомими журналістами), брендами, провідними ЗМІ (наприклад, інтерв’ю, зроблені для них), або акаунти родини, друзів, або інші (Bruns, 2012; Molyneux, 2015). Другий показник – коли журналіст використовує елементи слави за асоціаціями (Olausson, 2018; Wright, 2015). Це може статися принаймні двома способами. Журналісти можуть згадувати або позначати знаменитостей чи видатних діячів у публікації, не додаючи зображення (Jerslev & Mortensen, 2016). Вони також можуть публікувати зображення, як-от фотографію в позі або групове селфі, де вони взаємодіють зі знаменитостями, маючи на увазі існування стосунків між ними, і таким чином набуваючи автентичності, прозорості та статусу як елементів свого дискурсу прославлення ( Олауссон, 2018). Хоча виконання ролі знаменитості вимагає значної взаємодії з аудиторією, щоб створити стосунки між фанатом і знаменитістю, як ілюзія горизонтального дискурсу, знаменитості повинні підтримувати вертикальну комунікацію з аудиторією, яка дозволяє їм стояти в ролі знаменитостей і виглядати іншим як послідовникам (Jerslev & Mortensen, 2016; Marwick & boyd, 2011; Page, 2012). Дотримуючись роботи Olausson (2018), ми припускаємо, що додатковим показником є асиметричне спілкування між журналістом і аудиторією, використовуючи комунікативну логіку «один до багатьох» як вертикальні відносини між ними та їхніми послідовниками (Berglez, 2016). Щоб зберегти диференційований статус, журналіст таким чином не відповідатиме на коментарі загальної аудиторії щодо їхнього вмісту та взаємодіятиме лише з деякими з них, перш за все з тими, хто вносить певний капітал у знаменитостей. Спираючись на індикатор слави за асоціаціями, відбувається показ подій. Тут журналіст прагне отримати капітал знаменитості, надаючи аудиторії доступ до створеного бекстейджа, де журналісти показують себе учасниками соціальних заходів. Наприклад, на їхній публікації може бути показано, що вони беруть участь у громадських заходах як ведучі на церемонії нагородження чи благодійному заході. У публікації також може бути показано, що вони відвідують більш особисту подію, наприклад, як гість на званій вечері, насолоджуються напоями в елітному барі або за лаштунками концерту. Пропонуючи зазирнути в ретельно підібрані частини свого приватного життя, журналісти нібито надають аудиторії доступ до свого так званого життя знаменитостей. Дійсно, ще одним показником ролі знаменитості є атрибути слави, коли журналісти вчиняють дії, які наводять на думку, що вони насолоджуються способом життя багатих і знаменитих. Наприклад, вони можуть ділитися фотографіями, на яких вони одягнені в найновіший дизайнерський одяг, їдять в ексклюзивних ресторанах, живуть у захоплюючих будинках, їздять на дорогих автомобілях, подорожують в екзотичні місця, будь то для задоволення чи роботи, або відвідують гламурні заходи (Gamson, 1994; Сторінка, 2012). Підтримка балансу між недоступним гламуром і реальним життям є ключовою частиною підтримки зацікавленості підписників у соціальних мережах. Зважаючи на це, ще одним аспектом побудови іміджу знаменитостей є близькість до їхніх шанувальників, звуження межі між собою та підписниками, додаючи до своїх публікацій фрагменти про їх повсякденне особисте та приватне життя. Хоча журналісти можуть ділитися враженнями від певної міри привілейованого життя, вони також повинні продемонструвати, що вони такі ж, як усі, і що вони роблять те саме, що й їхні послідовники (Marwick & Boyd, 2011). У цьому сенсі журналісти можуть публікувати інформацію про повсякденне життя, зокрема зображення, на яких вони йдуть до продуктового магазину чи спортзалу, втомлені, одягнені в спортивний повсякденний одяг, їздять на роботу, ведуть дітей до школи, дивляться телевізор або чекають у пробці. З поняттям способу життя знаменитостей пов’язана ідея використання персонального фірмового хештегу. Журналіст може створити власний хештег (Page, 2012) на основі свого імені, псевдоніму чи іншої характерної риси. Використання персонального фірмового хештегу передбачає певний рівень визнання та слави. Це допомагає створити синтетичну персоналізацію (Fairclough, 1993), сприяти видимості «знаменитості» та зміцнювати ілюзію взаємних стосунків і взаємного інтересу між підписниками та стежками (Marwick & Boyd, 2011). Роль Джокера Гумор — це багатодисциплінарна галузь дослідження. Як соціальний феномен, гумор є ключовою формою комунікації та культурного процесу, вбудованого в соціальні стосунки (Mulder & Nijholt, 2002). Щоб існувати, окрема особа або група людей повинні породжувати гумор. Однією з найважливіших і класичних фігур гумору в історії був джокер. Загалом, бути «жартівником» означає людину, яка любить розповідати смішні історії або принаймні історії, які вони вважають смішними, або робити дурниці, щоб розсмішити людей (Plester, 2016). Згідно з Гофманом (1974), гумор обрамляє все, що хтось говорить, як те, що не слід сприймати серйозно. Таким чином, жартівник і аудиторія можуть використовувати гумор, щоб узгодити значення контенту, який вони виробляють і поширюють (Paton & Filby, 1996). Гумор може виконувати багато різних функцій. Окрім розваги інших, це може включати почуття гумору, залучати до гри з іншими, сприяти розмові, підвищувати симпатію інших, виражати почуття, захищати его від потенційної шкоди та розкривати складну інформацію (Graham et al., 1992). Гумор також можна використовувати як інструмент, щоб кинути виклик владі, продемонструвати відсутність згоди, протестувати або кинути виклик статус-кво (Holmes, 2000), як вираження переваги за рахунок інших людей (Morreall, 2009) і як спосіб звернення до табуйованих тем (Kuipers, 2008). Вчені припускають, що сучасний «жартівник» виконує роль, подібну до тієї, яку грав традиційний придворний блазень із середньовічних часів (Fisher & Fisher, 1983). Загалом, роль жартівника пов’язана з тим, хто любить бути смішним і піднімати настрій. Хоча деякі вважають жартівників смішними чи дурними, вони грають у гру як професійні виконавці. Бути жартівником — це раціональний вибір, щоб розширити межі гумору, беручи участь у таких практиках, як висміювання авторитетів, пропонування пародій, ствердження правди та виклик суспільним звичаям, і все це сприймають як тупість. Очікується, що вони будуть смішними у своїх публікаціях і кинуть виклик іншим, не завдаючи, здавалося б, жодної шкоди. Зрештою, вони «тільки жартують». Їм дозволено пишатися своїм почуттям гумору і, як правило, виглядати активними, незалежними та впевненими. Джокери також можуть починати довгі теми в розділах коментарів до публікацій інших і сміятися, поки всі зляться (Plester, 2016). У той час як гумор і сатиру можна знайти в сучасних вечірніх телевізійних шоу, які ведуть телевізійні знаменитості (Faina, 2012), науковці показали, що журналісти також використовують можливості та логіку соціальних медіа-просторів для втілення гумору. Дійсно, соціальні медіа-платформи стали важливим простором для представлення гумору (Shiffman, 2007). Холтон і Льюїс (2011) і Моурао і Чен (2019) стверджують, що гумористичні повідомлення можуть допомогти журналістам налагодити зв’язок і взаємодіяти з аудиторією. На професійному журналістському рівні роль жартівника присутня в соціальних мережах, коли журналісти використовують гумор, коментуючи свою роботу, робоче місце, колег чи джерела, або представляють себе дурнями на знімальному майданчику чи в офісі. На особистому рівні ця роль присутня, коли журналіст публікує безглузді відео чи зображення себе поза межами робочого контексту, або коли він містить помилки чи іронію у своїх висловлюваннях щодо будь-якого аспекту свого життя. Вони, як правило, використовують перебільшені жести, тон голосу та елементи, взяті з розважальних жанрів, хоча ролі джокера та інформаційно-розважальні ролі відрізняються. Ми пропонуємо чотири показники для вимірювання виконання журналістами ролі жартівника в соціальних мережах: спроба бути смішним, навмисний жарт, риторика глузування та самоприниження. Хоча гумор є центральною рисою популярної культури та повсякденного життя, і хоча комедія може мати різні гумористичні жанри, люди значно відрізняються за тим, що вони вважають смішним чи ні. Гумор означає різні речі в різних культурах (Mintz, 2008), тому важко визначити, чи є щось смішним для всіх (Holton & Lewis, 2011; Mourão & Chen, 2019). Крім того, гумор залежить від ситуації, тому те, що сприймається як гумористичний в один момент, може здаватися не дуже смішним в інший (Meyer, 2000), навіть якщо це поділяється в спільному середовищі (Fry, 2010). Тому одним із важливих показників цієї ролі є не тільки вимірювання того, чи є щось смішним, але й те, чи намагається журналіст бути смішним, що означає наявність у журналіста почуття гумору, коли він або вона щось публікує. що несерйозно відповідає цьому наміру. Журналіст може зробити спробу гумору через використання слів або текстових елементів у дописі. Наприклад, це можуть бути письмові риторичні вислови, такі як іронія, сарказм, оксюморон, цинізм чи парадокс, або неформальні вислови сміху (Ritchie, 2004). Журналіст також може спробувати бути смішним, використовуючи зовнішні візуальні елементи, такі як меми, відео, gif-файли та спотворені зображення, або через міміку, жести, перебільшені пози чи звукові елементи. Другий показник стосується навмисного жарту журналіста в дописі (Kuipers, 2002). Як частина комодифікації гумору, жарти є одним із найпоширеніших жанрів сучасної популярної культури (Wickberg, 1998). Mourão та ін. (2016) досліджували, як політичні журналісти використовують гумор у Twitter і як жарти пов’язані з іншими формами інтерактивності соціальних мереж. Вони також визначили ціль цих жартів, виявивши, що приблизно одна п’ята твітів журналістів використовувала жарти як риторичний прийом. Суть не в тому, наскільки жарт смішний, а в явній спробі навмисно пожартувати. Менш явним способом виконання ролі жартівника є риторика глузування, яка використовується для того, щоб висміяти видатну фігуру або підкреслити абсурдність ситуації. Такий показник є звичайним прийомом нічних телеведучих, які використовують сарказм, іронію та сатиру, щоб робити жартівливі дотепи, щоб спробувати розсмішити. Вайсанен (2009) стверджує, що Джон Стюарт і Стівен Колбер використовують три риторичні стратегії — пародійну поліглосію, сатиричну специфічність і контекстуальне зіткнення. Ці три риторики насмішок пропонують спосіб визначити роль жартівника в соціальних мережах. Пародійна поліглосія стосується використання кількох персонажів і голосів для пародіювання людини чи ситуації таким чином, щоб це було як критичним, так і співчутливим тоном. Наприклад, журналіст може поєднати авторитетний голос, пов’язаний із трансляцією новин, із безглуздим коментарем у дописі. Для порівняння, сатирична специфіка передбачає використання сатири таким чином, що «викриває абстракції, які державні актори використовують, щоб затушувати важливі деталі політики та політичних дій» (Waisanen, 2009, стор. 127). У цьому випадку журналіст може висміяти вислів провідної особи, прагнучи вказати на невідповідності в жартівливій формі. Нарешті, контекстуальне зіткнення передбачає зіставлення, здавалося б, невідповідних факторів для комедійного ефекту (Waisanen, 2009). Тут журналіст може висловити критичну точку зору, поєднавши два суперечливі елементи, наприклад, начебто важливу політичну заяву з недоречним фото політика. Такі прояви глузування можуть мати форму дописів або відповідей на коментарі до дописів (Holton & Lewis, 2011; Ritchie, 2004). Остаточним показником цієї ролі є самоприниження, коли журналісти прагнуть посміятися над собою або над собою, або над іншими чи з іншими у своїх публікаціях. Сміятися «з» чогось використовується для вираження переваги та висміювання іншого або самого себе (Dore, 2018), тоді як сміятися «з» вважається позитивною та дружньою поведінкою. У цьому сенсі Гленн (1995, с. 48) підкреслює, що «сміятися над» і «сміятися з» не є фіксованими, а мінливими і ситуативними формами гумору, так що гумористична ситуація може перетворити неафіліативний сміх на афіліативний сміх залежно від моменту. . Люди можуть сміятися над чужим нещастям, щоб показати, що вони кращі за когось іншого (Berger, 1993; Raskin, 1985) або брати участь у сатирі (Mourão та ін., 2016), створюючи контекст, у якому гумористична ситуація має переможець і переможений (Gruner, 1997) У цьому випадку переможцем є той, хто успішно висміює переможеного. Обговорення У той час як у традиційній журналістиці новини стають колективним результатом, який публікується в ЗМІ, у соціальних мережах вміст може публікуватися через облікові записи окремих журналістів. Це не обов’язково означає, що журналісти діють поза межами усталеного та тривалого впливу на різних рівнях. Але окремі акаунти в соціальних мережах пропонують науковцям можливість зосередитися на результатах на більш окремому рівні. Взаємодія журналістського «его» з більш традиційними ролями, які журналісти виконують у повсякденному житті, спричинила напругу щодо журналістської влади та порушила професійні норми та практики традиційної журналістики, висвітлюючи конкретні практики як спосіб переосмислення та переосмислення журналістської професії в цифровому просторі. (Mellado & Alfaro, 2020). Наскільки журналісти виходять за межі встановлених норм і практик, щоб виконувати різні ролі в соціальних мережах, залежить від стилю журналістики, наприклад друкованого видання, онлайн-журналістики, телебачення чи радіо; такі жанри, як політичні або життєві новини; типи медіа від елітних до місцевих і в країнах з різними медіасистемами (див., наприклад, Hermida & Mellado, 2020). Наближаючись до сфери журналістського его як відправної точки, ця стаття розглядає, як журналісти в соціальних мережах виконують ролі, які не відповідають ролям традиційної журналістики. Зокрема, він операціоналізує ефективність ролей промоутерів, знаменитостей і жартівників, а також те, як ці ролі можна виміряти в соціальних медіа як на професійному, так і на особистому рівнях облікових записів окремих журналістів за допомогою численних індикаторів текстового, візуального чи аудіовізуального вмісту. Хоча ці ролі незалежні, на практиці вони можуть збігатися, дозволяючи журналістам виконувати кілька ролей одночасно. Вони також можуть бути присутніми поряд з більш традиційними професійними ролями, які можуть бути виражені в соціальних мережах, коли журналісти змінюють або поєднують ролі залежно від обставин і конкретного моменту часу (Mellado, 2020). Спираючись на результати журналістської ролі, гумор, культуру знаменитостей, маркетинг і рекламну літературу, ми операціоналізуємо ключові показники, які характеризують ці три ролі в цифровому світі, і застосовуємо їх до практики журналістів у соціальних мережах. Наша мета — надати дослідникам у різних частинах світу аналітичний інструментарій для критичного аналізу журналістської діяльності в соціальних мережах у різних культурних контекстах. Три рольові виміри, реалізовані в цій статті, можна використовувати для аналізу тенденцій у присутності певних показників в одній публікації в соціальних мережах. Дійсно, застосування цих ролей до практики соціальних медіа могло б відповісти на ключові питання, на які потрібно терміново відповісти. По-перше, якщо соціальні медіа розуміти як «економіку впливових осіб», важливо дослідити, чи втрачає авторитетна журналістика позиції перед інформацією, керованою впливовими особами, і наскільки це означає, і що це означає для того, як аудиторія сприймає, інтерпретує та довіряє контенту в соціальних мережах. ЗМІ. Таке дослідження допомогло б визначити, як усталена журналістська практика формує або формує керований впливовими особами медіа-простір, а також розглянути наслідки для журналістської практики. В останні роки провідні медіа-корпорації створили власні маркетингові агентства впливу. Серед них Condé Nast — видавець Vogue, Vanity Fair, The New Yorker і Wired — і News UK, видавець The Times, The Sun і агентство новин у соціальних мережах Storyful. Мета цих ініціатив полягала в тому, щоб інвестувати у власні таланти, наприклад, у журналістів, які мають значну кількість підписників у соціальних мережах і користуються певною довірою серед аудиторії. Наприклад, Condé Nast прагне поєднати «інтуїтивність і вплив наших редакторів із експоненціальним впливом підібраної нами групи зовнішніх впливових осіб» (цитовано за Condé Nast, 2018). Зі свого боку, News UK перераховує журналістів як одну з дев’яти осіб впливу, описуючи їх як «професійних письменників або мовників для новин, журналів, онлайн-чи телекомпаній» (Новини, 2019, n.p.). Це визначення журналіста розміщує його в традиційних межах професії — як людину, що працює в установі ЗМІ — з переосмисленою роллю у світі соціальних медіа. Такі ініціативи можна розглядати як продовження попередніх зусиль медіакомпаній реагувати на зростаючий суспільний інтерес до новин про культуру, дозвілля та спосіб життя, інформації та розваг, особливо в процвітаючих економіках (Bell & Hollows, 2005; Hanusch, 2013). З огляду на те, що журналістика стилю життя була «дуже успішною сферою журналістики як з точки зору її економічного успіху, розширення фінансової бази журналістики, так і її культурного впливу на життя людей» (Hanusch, 2019, с. 194), не дивно, що медіакомпанії прагнуть отримати вигоду з економічного потенціалу журналістів як впливових осіб. Ролі промоутера, знаменитості та жартівника дають можливість дослідити поширення журналістики за межі встановлених меж професії через окремі практики соціальних медіа. Подальші емпіричні дослідження могли б перевірити, наскільки це свідчить про розрив із загальноприйнятими практиками чи про нову артикуляцію лайфстайл-журналістики, яка сама виросла в журналістській індустрії (Bradford, 2015; Hanusch, 2013; Kristensen & From, 2012). Співвідношення журналістів і впливових осіб у виконанні цих ролей відкриває багатий простір для дослідження того, чи є це пожвавленням фінансування журналістів чи те, що Filloux (2019) описує як «занепад журналістики, який супроводжується зростаючою залежністю від журналістів». до «інфлюенсерів»» (n.p.). По-друге, було б важливо глибше зрозуміти, як виконання цих ролей журналістами в соціальних мережах відбувається в різних медіасистемах, різних медіаорганізаціях, у застарілих медіа порівняно з новими медіаорганізаціями та на різних типах медіаплатформ. Наприклад, хоча ведучі телевізійних новин і ведучі раніше виконували ці ролі, настав час зрозуміти, як журналісти з інших типів ЗМІ намагаються виконувати їх у своїх соціальних медіа-просторах, таким чином підвищуючи символічну цінність своєї професійної та професійної діяльності. персональні бренди. Подібним чином було б надзвичайно важливо емпірично виміряти поєднання більш традиційних журналістських ролей із трьома ролями, які обговорюються та реалізуються в цій статті. Іншим фактором, який слід враховувати, є журналістські ритми та те, наскільки журналісти можуть виконувати ці ролі з огляду на теми, які вони висвітлюють. Під час запуску агентство впливу Condé Nast заявило, що зосередиться на моді, стилі та красі (Condé Nast, 2018). Однак з тих пір цілком імовірно, що виконання цих типів ролей вийшло за межі стилю життя, враховуючи масштаби економіки впливових осіб у соціальних мережах. Дійсно, є ознаки того, що професіонали новин, які висвітлюють безліч тем, таких як політика, спорт і бізнес, виконують ці нові ролі. У цьому сенсі вторгнення ролей промоутера, знаменитості та жартівника на журналістську арену може відкрити нові підходи до висвітлення та представлення тем і подій, що становлять суспільний інтерес. Слідуючи цій ідеї, областю для подальших досліджень є вплив характеристик індивідуального рівня, таких як вік, стать і досвід. Гоббс (2019) припускає, що стать є ключовим визначальним фактором для впливових осіб. Вона стверджує, що «затятого журналіста-чоловіка, який публікує в Instagram історії про невідомі джунглі, не сприймають і не сприймають як впливову особу», і робить висновок, що «натомість ми маємо вік жінки-письменниці-інфлюенсера, як журналістки, так і знаменитості». (Гоббс, 2019, n.p.). Те, як гендер перетинається з роллю промоутера, знаменитості чи жартівника в журналістиці, є недостатньо розвиненою сферою досліджень, яку також слід розглянути. Аналіз цих ролей додасть додатковий рівень для вивчення того, як певна журналістська діяльність, перенесена на платформи соціальних медіа, може фактично забезпечувати різні типи виконання ролей у різних медіа в рамках різних медіа-логік. Хоча виконання цих ролей можна розглядати як емпіричні результати для аналізу нових журналістських практик у соціальних медіа, для майбутніх зусиль важливо перевірити ці аналітичні аспекти на платформах соціальних медіа та культурах. У більш широкому плані, є можливість застосувати характеристики, які дають життя трьом ролям, до інших професій, окрім журналістики, які стикаються з подібними проблемами та можливостями з появою та поширенням соціальних медіа. |