Реферат Соціологія конфлікту і її місце в структурі соціологічного знання. Реферат. Соціологія конфлікту і її місце в структурі соціологічного знання
 Скачать 32.27 Kb.
|
|
Міністерство освіти і науки України Київський національний університет будівництва і архітектури Кафедра політичних наук Реферат на тему: «Соціологія конфлікту і її місце в структурі соціологічного знання» Виконав: Студент групи ПЦБ-42 Трубніков Д. О. Перевірив: Семко В.Л. Київ-2020 План: Вступ 1. Дослідження проблеми конфлікту. 2. Функції, класифікація та методи вирішення конфлікту. 3. Структура і причини виникнення конфліктів 4. Управління соціальними конфліктами. 5. Місце соціології конфлікту в структурі соціологічного знання. Висновок. Вступ. Очевидним можна вважати факт, що будь-які соціальні системи, такі як суспільство в цілому, його окремі підсистеми, будь-які приватні структури і т.ін., повинні зберігати стабільність і стійкість як основні характеристики їх розвитку та функціонування. Проте стійкість соціальної системи, збереження соціальної стабільності не є такими характеристиками, які повністю описують процес функціонування системи. Усі системи, у тому числі й соціальні, розвиваються. Змістовне навантаження поняття “розвиток” містить у собі інтерпретацію ряду послідовних позитивних змін, які відбуваються чи то всередині системи, чи то із самими системами. До того ж позитивність змін є необхідною умовою збереження систем, фактором, що запобігає їх розпаду та знищенню. У той самий час існування і функціонування соціальних систем має і свою особливість, яка полягає в тому, що функціонування системи супроводжується суперечливими тенденціями. У разі, якщо вбудовані механізми самозбереження системи нейтралізують суперечність, система продовжує нормально розвиватися, якщо система не здатна цього зробити, — суперечності починають проявлятися у формі конфлікту. Проблема конфлікту є однією з найактуальніших у соціології, оскільки суспільні процеси, явища, все наше суспільне життя пов'язане з даною проблемою. У структурі соціологічного знання теорії конфлікту належить місце спеціального галузевого знання. Конфлікт – це зіткнення протилежних цілей, позицій, поглядів суб’єктів соціальної взаємодії, які усвідомлюють суперечливість своїх інтересів. Конфлікт має соціальну природу, оскільки учасниками конфлікту завжди є люди, або певні соціальні групи та спільноти. За своєю природою конфлікт є соціальним явищем, породженим особливостями суспільного життя, соціальних систем, зіткненням, протиборством суб'єктів соціуму. Стан конфлікту – далеко нерідкісне явище. Тією чи іншою мірою, в той чи інший час він властивий кожному соціальному суб'єкту на певних фазах його розвитку. З огляду на це, конфлікт часто розглядають як привід для розв'язання суперечностей. 1. Дослідження проблеми конфлікту. Джерела дослідження проблеми конфлікту сягають глибокої давнини. Стародавні китайські філософи вбачали у ньому джерело розвитку природи та суспільства. Мислителі античності досліджували природу протилежності, суперечності. Відомий англійський економіст А. Сміт розглядав конфлікт як рушійну силу розвитку суспільства. Фундатори марксизму джерелом конфлікту вважали соціальну нерівність і вбачали у ньому наріжний камінь у теорії класової боротьби. Більшість мислителів того часу виходила з того, що конфлікт - це реальність, неминуче явище в житті суспільства і стимул соціального розвитку. З цих позицій виходили і М. Вебер, Г. Гумплович, Г. Зіммель та інші мислителі. Г. Зіммель, наприклад, вбачав у конфлікті соціалізуючу систему, котра здатна об'єднати антагоністичні " сторони. З середини XX ст. в соціології сформувався напрям, який всебічно і глибоко досліджував проблему соціальних конфліктів (Р. Дарендорф, А. Козер, К. Боулдінг). Так, німецький соціолог Р. Дарендорф створив теорію конфліктної моделі суспільства, виходячи з того, що будь-яке суспільство постійно піддасться соціальним змінам, внаслідок чого відчуває соціальні конфлікти щомоменту. Він дослідив причини конфліктів і етапи їх розвитку, в основу чого поклав конфлікт інтересів. Дарендорф виходив з того, що соціальна нерівність і породжені нею соціальні протиріччя створюють соціальну напруженість та конфліктні ситуації. Інтереси суб'єктів безпосередньо впливають на формування конфлікту, тому, щоб зрозуміти його природу, необхідно, передусім, зрозуміти природу інтересу і способи усвідомлення суб'єктом конфлікту. Американський соціолог Л. Козер під соціальним конфліктом розуміє боротьбу за цінності та претензії на певний статус, владу і ресурси: свої ідеї він об'єднав в теорію позитивно-функціонального конфлікту. Про можливість та необхідність регулювання соціального конфлікту писав і американський соціолог К. Боулдінг (загальна теорія конфлікту). В цілому західні соціологи багато зробили у вивченні соціальних конфліктів. Соціологічний напрям у теорії конфлікту умовно можна поділити на біологічний, психологічний та суто соціологічний підходи. Найбільш контрастно біологічні тенденції виявлялися у соціології О. Конта, Г. Спенсера, П. Лілієнфельда, А. Шефле, основною ідеєю яких було те, що головним регулятором життя виступає закон боротьби за існування. Закони міжвидової боротьби, природного відбору та боротьби за існування як фактори розвитку людського суспільства розглядаються і в концепціях У. Беджгота, Л. Гумпловича та ін. Психологічні теорії конфлікту - це в основному різноманітні інтерпретації інстинкту агресивності, що обґрунтовані і подані Г. Лєбоном, У. Мак-Дугалом, 3. Фройдом. Соціологічні теорії конфлікту відходять від попередніх двох установок, і подають конфлікт як одну із форм соціальної взаємодії. Це - найбільш правильний і визнаний підхід до вивчення і подання природи конфлікту. Як самостійна наука конфліктологія існує недавно. Однак незважаючи на це можна вже виділити ряд проблем і питань, що вже увійшли до неї як парадигма сучасної конфліктології: - сутність соціального конфлікту; - типологія і класифікація конфліктів; - еволюція конфліктів; - генезис конфліктів; - структура конфлікту; - функції конфліктів; - інформація в конфлікті; - динаміка конфлікту; - діагностика конфлікту; - завершення конфлікту; - керування конфліктом; - механізми і способи вирішення конфлікту (розв'язання і попередження конфліктів). 2. Функції, класифікація та методи вирішення конфлікту. У суспільстві відбувається кількість конфліктів, які можна класифікувати за різними критеріями. Відносно суспільних сфер, в яких відбуваються конфлікти, останні поділяються на: ■ економічні (розбалансованість між інститутами виробництва, обміну, споживання та власності, реакція на перекоси в економічній та соціальній політиці уряду, проблеми перерозподілу власності, у зв'язку з розвитком ринкових відносин); ■ трудові (відсутність чіткої законодавчої бази вирішення трудових спорів); ■ політичні (суперечності в структурі інституту влади та державності); ■ міжетнічні (боротьба за права та інтереси етнічних та національних груп); ■ соціальні (суперечності між спільнотами, соціальними групами, що дбають про власні інтереси та цілі); ■ конфлікт культур; ■ конфлікт на релігійній основі. Залежно від суб'єктів та зон протиріч конфлікти поділяються на: ■ особистісні (на рівні індивідуальної свідомості); ■ міжособистісні (суперечність між двома і більше людьми); ■ міжгрупові (між соціальними групами); ■ конфлікт належності (проблема подвійної належності індивіда до тієї чи іншої групи чи позиції); ■ конфлікт із зовнішнім середовищем (відчуття тиску з боку адміністрації, законів, норм, заборонів, порядку і т. ін.). Типологізуючи соціальний конфлікт, його вияви можна подати у таких формах: ■ конфронтація (як пасивне протистояння груп з протиборствуючими інтересами); ■ суперництво (як боротьба за визнання особистих досягнень, здібностей, мета якої - набуття кращих соціальних позицій, визнання); ■ конкуренція (як особливий тип конфлікту, мета якого - отримання вигоди, прибутку або доступу до дефіцитних благ). Конфлікт не виникає відразу, це процес боротьби протилежних інтересів (мається на увазі соціальний конфлікт, котрий не зумовлений ситуативними факторами), цінностей і сил. Для того, щоб протиріччя переросло в конфлікт, необхідне усвідомлення протилежності інтересів і відповідна мотивація поведінки. На етапі переростання протиріччя в конфлікт утворюється своєрідний стан, котрий можна назвати передконфліктною ситуацією. Конфлікт у процесі свого розвитку зазнає змін. Процес розгортання конфлікту триває доти, поки не з'являться перші відчутні результати протистояння. Подальшою стадією протікання соціального конфлікту є його вирішення. Ознакою вирішення конфлікту служить його завершення. Вирішення конфлікту можливе лише за умови зміни конфліктної ситуації, тобто ліквідації корінної причини конфлікту. Це досить складний процес, він може відбуватися різними шляхами і вирішуватися різними методами, а саме: ■ методом запобігання конфлікту; ■ методом переговорів; ■ методом використання посередництва; ■ методом його відкладення; ■ арбітражний метод. Щодо вивчення конфліктів, то соціологів, передусім, цікавлять мотиви конфлікту, які залежать від специфіки суб'єкта конфліктної взаємодії, соціального середовища, сфери суспільства. Всі наявні теорії утворюють своєрідну методологію його вивчення та практичного вирішення. Конфлікт це багатофункціональне явище, яке може нести в собі як і позитивні якості тамк і негативні. Які ж конкретно функції виконують конфлікти у житті суспільства? До позитивних функцій конфліктів більшість соціологів відносить: - соціально-діагностичну – виникнення конфліктів свідчить про недоліки у функціонуванні соціальних організацій, поглиблення суспільних протирічь, поляризацію інтересів різних соціальних груп; - регулюючу – конфлікти створюють і підтримують у суспільстві соціальну рівновагу, забезпечують баланс сил у структурах влади й управління; - інтегративну – участь у конфлікті сприяє консолідації людей, які захищають спільні інтереси; - інноваційну – конфлікти сприяють оновленню соціальних відносин, утвердженню нових норм та цінностей; - комунікативну – пошук шляхів розв’язання конфлікту активізує соціальну взаємодію, забезпечує спільне вироблення взаємоприйнятних рішень; - соціально-психологічну – конфлікти сприяють зняттю психологічної напруги, викиду негативних емоцій. Водночас конфлікти можуть нести і деструктивні тенденції, виконувати негативні функції, до яких відносять: - дестабілізуючу – деструктивні конфлікти призводять до порушення соціальної рівноваги, громадського порядку, застосуванню насильницьких методів розв’язання існуючих проблем; - надлишково-витратну – конфлікти, як правило, вимагають використання додаткових матеріальних, часових, моральних ресурсів для вирішення проблем; - дезорганізуючу – конфлікти уповільнюють та ускладнюють процеси прийняття рішень, порушують ритм та ефективність діяльності. 3. Структура і причини виникнення конфліктів. Конфлікт має деякі спільні складові, до яких відносять: суб’єкти конфлікту, відносини між ними, предмет конфлікту і соціальне середовище. Суб’єкти конфлікту – це безпосередні учасники конфлікту, які своїми діями породжують сам конфлікт, надають йому того чи іншого змісту та гостроти, визначають його тривалість. Характер відносин між конфліктуючими сторонами визначається ступенем їх взаємодії та взаємозалежності. Якщо у суб’єктів конфлікту у попередній період були відсутні будь-які стосунки і вони не мають наміру підтримувати їх у майбутньому, вони мають більш широкий вибір лінії поведінки у конфліктній ситуації. Предмет конфлікту є змістовною характеристикою конфлікту і передбачає з’ясування його об’єкту, тобто того, що саме зосереджує на собі увагу та прагнення учасників конфлікту, і, водночас, протиставляє їх один одному, а, отже, є об’єктивною основою виникнення меж ними конфліктних відносин. Та сукупність характеристик об’єкту, що робить увагу до них та прагнення кожного з учасників такими, що суперечать увазі та прагненням іншого і становить предмет конфлікту. Загальновизнано, що основними об’єктами більшості соціальних конфліктів виступають ресурси, статус та цінності. Зовнішнє соціальне середовище здійснює суттєвий вплив на виникнення та розвиток конфліктів через стандарти в оцінках соціальних ситуацій, моделі вирішення проблем, способи прийняття рішень. Якщо структурні елементи конфлікту виступають його статичними характеристиками, то динамічними показниками конфлікту прийнято вважати стадії розгортання конфлікту. Починається конфлікт з конфліктної ситуації, коли формуються соціальні умови, що викликають розходження інтересів та цілей учасників конфлікту. В межах конфліктної взаємодії відбувається перша сутичка конфліктуючих сторін – інцидент, наступне поглиблення конфліктного протистояння – ескалація конфлікту та досягнення ним вищої точки напруги – кульмінації. Вихід з конфлікту відбувається шляхом обраного однією або двома сторонами способу – насильництва, примирення або розриву. Соціологічний аналіз конфлікту передбачає виявлення його причин. Найбільш загальною причиною соціальних конфліктів є соціальна нерівність, такий розподіл позицій у ієрархічній системі соціальних відносин, який робить неможливим досягнення своїх інтересів та задоволення своїх потреб в доходах, знаннях, інформації певними особистостями або соціальними групами. Споконвічний розподіл людської спільноти, соціальних груп та колективів на тих, хто керує, приймає рішення і тих, хто вимушений підкорятися і виконувати накази згори, тобто на тих, хто наділений владними повноваженнями, і тих, хто таких повноважень не має, є невичерпним джерелом різноманітних соціальних конфліктів. Люди завжди очікують влади, яка здатна розв’язати усі їхні проблеми, але у практичному плані такі очікування ніколи не можуть бути задоволеними. Іншою причиною конфліктів, що тісно пов’язана з першою, є обмеженість ресурсів на володіння якими висуваються претензії. Людям властиво завищувати свій особистий внесок у загальні результати діяльності, у зв’язку з чим будь-який розподіл ресурсів на будь-якому рівні може призвести до конфлікту. Більшість західних конфліктологів пов’язують виникнення конфліктів зі свідомістю людей. У такому контексті конфлікти трактуються як зіткнення “конфліктуючих свідомостей”, а їх причиною визнається невідповідність реальної дійсності суб’єктивним уявленням про неї. Причинами конфліктів (зокрема, політичних ) також можуть бути етнічна або релігійна нетерпимість, ідеологічна зашореність. Значна частина побутових та сімейних конфліктів зумовлена причинами психологічного характеру: агресивністю, почуттям ненависті, заздрості тощо. Міжгрупові конфлікти у більшості випадків породжуються розходженнями у поглядах або інтересах, хоча у кінцевому рахунку такі розходження зводяться переважно до боротьби за ресурси. Підсумовуючи друге питання, зазначимо, що при усьому розмаїтті причин конфліктів, універсальним джерелом конфліктів є несумісність претензій конфліктуючих сторін за умов обмеженості можливостей їх задоволення. 4. Управління соціальними конфліктами. Розв’язання конфлікту – це повне чи часткове усунення причин, що його породжують, або зміна цілей та поведінки учасників конфлікту. Розв’язання конфліктів є головною, проте не єдиною складовою процесу управління конфліктами, який включає в себе заходи і стратегії не тільки подолання, а й попередження конфліктів. Управління конфліктами – це цілеспрямований вплив відповідних державних органів, громадських організацій на характер відносин між соціальними суб’єктами з метою: - уникнення їх конфліктної взаємодії; - усунення причин ймовірних конфліктів; - а у разі їх виникнення – корегування поведінки учасників конфлікту у напрямку пошуку взаємоприйнятних шляхів його конструктивного розв’язання. Технології управління соціальними конфліктами спираються на науково- обгрунтовані методи розв’язання конфліктів. Метод уникнення конфлікту дозволяє виграти час, мобілізувати ресурси, об’єктивно оцінити ситуацію, скорегувати свої цілі, однак не усуває причини виникнення конфлікту у майбутньому. Метод переговорів дозволяє уникнути насильницьких методів, зняти гостроту конфлікту, зрозуміти аргументацію опонента, об’єктивно оцінити реальне співвідношення сил та умови примирення. Переговори дозволяють розглянути альтернативні ситуації, відкрити шлях до співробітництва. Метод використання посередництва. Інколи вдало підібраний посередник може швидко врегулювати конфлікт там, де без його участі згода була б неможливою. Метод третейського розгляду передбачає, що аналіз конфлікту здійснюється у чіткій відповідності нормам закону, у тому числі, й міжнародного права. Використання зазначених методів, або їх поєднання дозволяє учасникам конфлікту реалізувати ту чи іншу стратегію виходу з конфлікту. До основних напрямів діяльності з профілактики конфліктів можна віднести: оптимізацію організаційно-управлінських умов створення та функціонування організації; корегування поведінки членів організації у відповідності з загальноприйнятими в організації нормами та правилами створення сприятливого соціально-психологічного клімату. Важливою складовою запобігання конфліктів є “навчання” співробітників організації правилам безконфліктної поведінки, дотримання яких дозволить зменшити ризик виникнення та поглиблення конфліктів в організації із суб’єктивних причин. До таких правил можна віднести, по-перше, прагнення адекватно оцінювати власну поведінку в конфліктній ситуації, спробу оцінити ситуацію з позицій протилежної сторони, зрозуміти точку зору опонента. По-друге, контроль своїх емоцій і заклик до протилежєної сторони діяти аналогічно. По-третє, спонукати свого опонента до відкритого обговорення спірних питань, спільного розв’язання конфліктних ситуацій. Важливо також перевірити об’єктивність інформації, позв’язаної з предметом конфлікту, діями опонентів та своіми власними. Значну роль у попередженні та подоланні конфліктів відіграють також соціологічні методи їх вивчення, які дозволяють своєчасно діагностувати, всебічно аналізувати та прогнозувати розвиток конфліктів. Щодо особливостей соціальних конфліктів в сучасній Україні, слід відмітити, що процес демократизації та переходу до ринкових відносин передбачає “вільну гру” різноманітних соціальних та індивідуальних інтересів та прагнень, що різко посилює дію конфліктогенних факторів в усіх сферах життя українського суспільства. Практичний досвід останнього десятиліття ХХ ст. яскраво демонструє значне загострення боротьби за владу, статус і ресурси, права і сфери впливу найрізноманітніших соціальних суб’єктів відвладних структур центрального і регіональого рівня до трудових колективів, профспілок, політичних партій і громадських рухів, національних та релігійних спільнот, соціальних груп та окремих особистостей. Протиборство конфліктуючих сторін набуває різноманітних форм – від трудових суперечок, страйків до масових акцій соціального протесту з вимогами зміни існуючої системи влади, що супроводжується внутрішніми розколами соціальних спільнот, рухів, соціальних інститутів. 5. Місце соціології конфлікту в структурі соціологічного знання. Факти свідчать про те, що конфлікти грають в житті людей, народів і країн набагато більшу роль, ніж хотілося б самим людям: всі хочуть миру, але кожний прагне до нього по-своєму і внаслідок цього «по-своєму» виникає війна. Ця ситуація була помічена ще древніми істориками і мислителями. Кожний великий конфлікт не залишався безслідним. Війни описувалися і аналізувалися в історичній літературі і багато які історики виділяли як причини військових зіткнень невідповідність інтересів ворогуючих сторін, прагнення одних захопити територію і підкорити населення і прагнення інших захиститися, відстояти своє право на життя і незалежність. Але не тільки історики описували і вивчали причини конфліктів і озброєних зіткнень. У ХIХ і ХХ ст. проблема конфліктів стала предметом вивчення соціологів. По суті справи в рамках соціології склався спеціальний напрям, який нині значиться як «соціологія конфлікту». Вивчення конфліктів означає насамперед ознайомлення з вельми багатою і різноманітною літературою по цій проблематиці, засвоєння теоретичних і практичних знань, накопичених в рамках даного напрямку соціологічної думки. Конфліктні процеси мало хто схвалює, але майже всі в них беруть участь. Якщо в конкурентних процесах суперники просто намагаються випередити один одного, бути кращим, то при конфлікті робляться спроби нав'язати противнику свою волю, змінити його поведінку або навіть взагалі усунути його. У зв'язку з цим під конфліктом розуміють спробу досягнення винагороди шляхом підкорення, нав'язування своєї волі, видалення або навіть знищення противника, прагнучого досягнути тієї ж винагороди. Окремі вбивства або ціла битва, загрози, звернення до закону для впливу на противника, створення коаліцій для об'єднання зусиль в боротьбі - це усього лише деякі вияви соціальних конфліктів. У багатьох випадках крайніх виявів соціальних конфліктів їх результатом стає повне знищення противника (наприклад, Рим знищив Карфаген або американські переселенці практично перебили деякі племена північноамериканських індіанців, що ворогують з ними). У конфліктах з менш насильною формою основна мета ворогуючих сторін складається у відстороненні противників від ефективної конкуренції шляхом обмеження їх ресурсів, свободи маневру, в зниженні їх статусу або престижу. Наприклад, конфлікт керівника з виконавцями у разі перемоги останніх може привести до пониження керівника в посаді, обмеженню його прав по відношенню до підлеглих, падінню престижу і, нарешті, до його виходу з колективу. Висновок Соціологічна теорія досліджує природу і закономірності виникнення та протікання соціального конфлікту як суспільного явища, типологію конфліктів, їх соціальну роль, способи їх запобігання та розв'язання, а також методи управління ними. Під соціальним конфліктом, як правило, розуміється зіткнення протилежних інтересів, цілей, позицій, цінностей або поглядів суб'єктів соціальної взаємодії (індивідів соціальних груп, класів тощо). У соціології конфлікт розглядається як невід'ємне явище суспільного життя, що призводить до соціальних змін, і яким необхідно вміти управляти. Роль соціального конфлікту у житті суспільства розкривається за допомогою таких його позитивних функцій, як розрядки психологічної напруженості, комунікативної, консолідуючої, інформаційної тощо. Серед основних типів соціального конфлікту виділяють функціональні і дисфункціональні, особистісні і міжособистісні, конфлікт між особистістю і соціальною групою, міжгрупові і міжкласові, а також політичні, економічні, соціокультурні, міжнаціональні, міжетнічні, міжконфесійні, міжнародні тощо. Суб'єктом соціального конфлікту є окрема людина або соціальна група, яка здатна створювати конфліктну ситуацію і самостійно впливати на хід конфлікту відповідно до своїх інтересів. До суб'єктів соціального конфлікту належать три види соціальних груп: первинні, вторинні і треті. Механізм соціального конфлікту у статичному вимірі містить такі елементи: конфліктна ситуація, учасники конфлікту, об'єкт конфлікту. У динаміці механізм соціального конфлікту поділяється на такі стадії: прихована стадія, стадія інциденту, стадія активних дій, стадія завершення конфлікту, стадія його розв'язання. В основі більшості соціальних конфліктів лежать такі причини, як ресурси, що необхідно розподілити, взаємозалежність завдань, які необхідно вирішувати в ході колективної праці, різниця у цілях, інтересах, цінностях, манерах поведінки, рівні культури, освіті, життєвому досвіді, а також неефективні комунікації між людьми. Серед основних методів розв'язання соціальних конфліктів виокремлюються такі: метод уникнення, метод переговорів, метод посередництва, метод відкладання, метод третейського розгляду, або арбітраж. Також існує ще дві категорії методів управління конфліктом: структурні та міжособистісні. Структурні методи включають: метод роз'яснення вимог, метод координації та інтеграції спільних дій, метод загальноорганізаційних та комплексних цілей, метод системи винагород. Міжособистісні методи охоплюють такі, як метод відхилення, метод згладжування, метод примусу, метод компромісу, метод розв'язання проблем. Використана література: 1.Вербець В.В., Субот О.А., Христюк Т.А. Соціологія: Навчальний посібник –К.: Кондор, 2009.— С. 195-218. 2. Калаур С.М., Фалинська З.З. Соціальна конфліктологія:навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.—Тернопіль: Астон, 2010.—360 с. 3. Бандурка А. М., Друзь В. А. Конфликтология. Уч. пос. для вузов. – Харьков, 1997. 4.Козлов В.В., Козлова А.А. Управление конфликтом.—М.: ЭКСМО, 2006.-222 с. 5.Крутінь Г.І., Чубур Н.В. Соціологія конфлікту: практикум.—К.: КНЕУ, 2007. 152 с. 6. Бурлачук В. Життєвий світ та структура конфлікту // Соціологія: теорія, методи, маркетинг - 1998, № 4-5. 7. . Лукашевич М.П. Соціологія: Підручник для дистанційного навчання / Лукашевич М.П., Туленков М.В., Грищук А.В.—К.: Університет „Україна”, 2005.—С.202-219. 8. Лукашевич М. П.,Туленков М. В., Яковенко Ю. І. Соціологія. Основи загальної, спеціальних та галузевих теорій. Підручник -- К.: Каравела, 2012. 9..Гірник А. М. Основи конфліктології: навч. посіб.для студ. Вищ. навч. закл. – К.: Києво-Могилян. Акад.., 2010.- 222 с 10..Пірен М.І. Загальна соціологія: підруч. для студент. вищ. навч. закл./ М.І.Пірен.--К.: ДП “Видавничий дім “Персонал”,2014.-- С 415 |