ПС_04_10_2014. Тема 1 сутність та види податків
 Скачать 0.54 Mb.
|
|
ТЕМА 3: ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ С Структура і завдання ДПСУ татус і правові засади функціонування податкової служби, її структуру, функції, права і обов’язки та основні завдання визначаються податковим законодавством України. Система органів державної податкової служби має трьохрівневу структуру: – І рівень – Державна податкова адміністрація (ДПА) України; – ІІ рівень – державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі; – ІІІ рівень – державні податкові інспекції (ДПІ) в районах, містах, районах у містах. Державна податкова адміністрація України, залежно від кількості платників податків, може утворювати міжрайонні (на два і більше районів), об’єднані податкові інспекції. У 2000 року на базі міських інспекцій були створені офіси великих платників податків з метою поліпшення сплати податків цими платниками та підвищення ефективності роботи податкових органів. Державну податкову службу України очолює Голова Державної податкової адміністрації України, якого призначає на посаду та звільняє з посади президент України за поданням Прем’єр-міністра України. У складі органів державної податкової служби знаходяться спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими правопорушеннями – податкова міліція. Вона здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції. Завданнями органів державної податкової служби є: – здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати податків до бюджету; – внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства; – прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно–правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування; – формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та Єдиного банку даних про платників податків – юридичних осіб; – роз’яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків. Завданнями податкової міліції є: – запобігання злочинам та іншим правопорушенням у сфері оподаткуван-ня, їх розкриття та провадження у справах про адміністративні правопорушення; – розшук платників, які ухиляються від сплати податків; – запобігання корупції в органах державної податкової служби та виявлення її фактів; – забезпечення безпеки діяльності працівників органів державної податкової служби, захисту їх від протиправних посягань, пов’язаних з виконанням службових обов’язків. Д Права, обов’язки і відповідальність державних податкових органів ержавним податковим органам надаються права: – здійснювати у платників податків перевірки усіх документів, пов’язаних із обчисленням і сплатою податків; – отримувати безоплатно від платників податків інформацію, пов’язану з обчисленням і сплатою податків; – оглядати будь-які приміщення, які використовуються для отримання доходів або пов’язані з утриманням об’єктів оподаткування, незалежно від їх місцезнаходження; – вимагати від керівників підприємств і організацій, а також від громадян, які перевіряються, усунення виявлених порушень податко-вого законодавства; – зупиняти операції платників податків у випадку відмови у проведенні документальної перевірки або недопущення робітників податкової служби для обстеження приміщень, які використовуються для отримання доходів або пов’язані з утриманням об’єктів оподаткування; – вилучати у платників податків документи, що свідчать про приховування (заниження) об’єктів оподаткування; – застосовувати до платників податків фінансові санкції; – донараховувати по результатам перевірок суми податків, що підлягають доплаті в бюджет платниками податків; – за несвоєчасну сплату до бюджету сум податків стягувати пеню за кожний день прострочки; – ініціювати накладання адміністративних штрафів на керівників підприємств і організацій, а також на громадян, винних в заниженні суми податків; – користуватися беззаборонно в службових цілях засобами зв’язку, які належать підприємствам і організаціям, незалежно від форми власності; – у випадку виявлення зловживань, пов’язаних із рухом грошових коштів, надавати доручення органам державної контрольно-ревізійної служби на проведення ревізій; – вимагати від керівників підприємств і організацій, що перевіряються, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей і розрахунків. Обов’язки державної податкової служби пов’язані із наступним. Посадові особи державних податкових служб зобов’язані дотримуватися Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав і інтересів громадян, підприємства і організацій, які охороняються законом, забезпечувати виконання покладених на державні податкові адміністрації (інспекції) функцій і в повній мірі використовувати надані їй права. За невиконання або не належне виконання посадовими особами держав-них податкових адміністрацій (інспекцій) своїх обов’язків їх притягають до дисциплінарної, адміністративної, кримінальної і матеріальної відповідальності згідно з діючим законодавством. ТЕМА 4: ПОДАТКОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ Необхідність та основні поняття податкового менеджменту Як зазначалося, податкова політика держави і створена на її засадах система оподаткування використовуються державою для таких цілей: утримання суто державних інституцій, державне фі- нансування і розвиток охорони, здоров’я, освіти, культури, захист навколишнього середовища, надання державних субсидій найбіднішим регіонам країни і найбіднішим верствам населення. Вирішення усіх цих завдань потребує запровадження виваженої податкової політики на основі збалансування інтересів держави і платників податків. Призначенням податкової політики є практичне застосування широкого арсеналу різних власних інструментів (податкових ставок, способів оподат-кування, податкових пільг), що становлять податковий механізм. Проведення такої діяльності ґрунтується на обліку податкових надходжень від окремих платників податків, що, в свою чергу, обумовлює, з одного боку, необхідність своєчасного нарахування та сплати податків, а з іншого – необхідність постійного адміністрування цього процесу, від обліку платників податків до примусового стягнення боргів, тобто – управління податками, як на макро-, так і на мікроекономічному рівні. В економічній літературі поняття “управління, менеджмент” визнача-ються як сукупність принципів, форм, прийомів та методів цілеспрямованого впливу на об'єкт для досягнення певного результату. Об'єктомвпливу в податковій сфері є відносини, що виникають між державою та платниками з приводу сплати податків і обов'язкових платежів до бюджету та державних цільових фондів. Органи законодавчої та виконавчої влади, контролюючі органи у сукупності з платниками податків створюють коло суб'єктівподаткового менеджменту. Метоюподаткового менеджменту на макроекономічному рівніє забезпечення доходної частини бюджету та впливу податків на розвиток підприємництва і соціальної сфери. Метоюподаткового менеджменту на мікроекономічному рівні є своєчасне та повне виконання зобов'язань платника податків у відповідності з діючим законодавством за умов найбільш повного використання податкових стимулів (вигод, пільг тощо), які забезпечують зростання підприємницького прибутку. Податковий менеджмент на мікрорівні передбачає прогнозування і планування податків, податковий облік, внутрішній контроль оподатковуваних баз, але всі ці функції, звичайно, мають особливості, належні цілям та завданням мікроекономічного рівня. В Сутність податкового провадження системі податкових відносин, які виступають об’єктом податкового менеджменту, використовується ціле коло різних прийомів та методів управління, що об’єктивно потребує їх систематизації. Це дозволяє в системі податко-вих відносин, так само і в податковому менеджменті, – ви- ділити окрему самостійну підсистему, якій можна дати назву “податкове провадження”. Податкове провадження уявляє собою встановлену законодавством сукупність прийомів, способів і методик, які визначають порядок виконання юридичних обов’язків платниками податків і іншими особами стосовно обчислення і сплати податків в бюджет. Податкове провадження виникає з моменту появи об’єкта оподаткування, проходить усі стадії обчислення і сплати податку і завершується зарахуванням податку у відповідний бюджет. В цілому податкове провадження умовно можна поділити на дві великі стадії: – обчислення податку; – сплата податку. Обчислення податку – це перша стадія податкового провадження, яка уявляє собою сукупність дій відповідної особи по визначенню суми податку, належну до сплати в бюджет. Можна виділити п’ять послідовних стадій процесу обчислення податку: – визначення об’єкта податку; – визначення бази податку; – вибір ставки податку; – застосування податкових пільг; – розрахунок суми податку. Найбільш важливою і складною стадією обчислення податку є визначення податкової бази, бо вона може значно змінюватися залежно від цілого кола різних факторів. Для розрахунку податкової бази викорис-товується спеціальна система обліку господарських операцій – податкового, а податковий облік можна тлумачити як систему збору та фіксації господарської інформації, необхідної для правильного обчислення податкових зобов’язань платника податків. Методологія податкового обліку включає наступні основні методи: – введення спеціальних обліково-податкових показників і понять, які використовуються виключно для цілей оподаткування. Фактично мова йде про створення в податковому обліку власного категоріально-понятійного апарату, але ці обліково-податкові показники формуються при прямому чи посередньому використанні бухгалтерського обліку; – встановлення спеціальних правил формування обліково-податкових показників, відмінних від бухгалтерських обліково-фінансових методик. Основною особливістю даного метода є його спрямованість виключно на цілі оподаткування; – визначення методів обліку і формування податкової бази. Існують два основних метода: – касовий, або метод привласнювання, згідно з яким доходами вважаються всі суми, що були реально отримані платником в конкретному періоді, а витратами – реально сплачені суми, – накопичувальний, або метод нарахувань, при якому доходом визнаються всі суми, право на одержання яких виникло у платника в даному податковому періоді незалежно від того, одержані вони чи ні; – застосування спеціальних способів визначення податкової бази, до яких відносяться: – прямий метод, відповідно до якого визначаються реальні доку-ментально підтверджені податкові показники; – непрямий метод, або розрахунок по аналогії, який полягає у тому, що у випадках відсутності або запущеності у платника податків обліку доходів і витрат та об’єктів оподаткування, у тому числі введення обліку в такій формі, яка не дозволяє визначити розмір оподатковува-ного доходу, робітники податкових органів визначають розмір оподатковуваного доходу на основі даних, отриманих в результаті перевірок діяльності інших платників, або з урахуванням даних платників, що займаються аналогічною діяльністю в подібних умовах; – умовний (презумптивний) спосіб визначення доходу, за яким розмір доходу розраховуються на основі вторинних ознак, перш за все середньої суми витрат, при цьому вважається, що витрати повинні фінансуватися за рахунок доходів; – паушальний спосіб – заснований на визначенні не умовної суми доходу, а умовної суми податку. – інтерпретація і тлумачення деяких загальноприйнятих положень виключно для цілей оподаткування, тобто для цілей оподаткування податкове законодавство надає власне тлумачення якому-небудь явищу з іншої галузі знань (права, економіки, бухгалтерського обліку тощо), які за своїм змістом не співпадає з загальноприйнятим; – застосування податкового дисконту. Податковим дисконтом вважаєть-ся поправка, на яку з метою оподаткування у платника податку збільшується податкова база. Цей спосіб діє при обчисленні усіх без виключення податків для пересічення штучного зменшення податкової бази: в операціях із пов’язаними особами (тими, з якими платник податку має економічні стосун-ки), в товарообмінних (бартерних) операціях і в господарських операціях із суб’єктами, які знаходяться на іншій, ніж платник податків, формі оподаткування (наприклад, на спрощеній системі оподаткування). У всіх цих випадках податковий дисконт виявляється у тому, що при розрахунку податкової бази використовуються фактичні (контрактні) ціни, але не нижчі (не вищі) за звичайні ціни при визначенні доходів (витрат). Звичайними цінами вважаються ціни, які застосовуються в будь-яких інших операціях, в яких у платника податку не може бути економічного інтересу до зниження податкової бази; – визначення для кожного виду податків свого податкового періоду. Багатьом податкам притаманна протяжність у часі , а з метою визначення податкової бази необхідно постійно вести облік здійснюваних операцій і періодично підводити підсумки; отже, визначення податкового періоду має. принципове значення саме для податкової бази; – встановлення спеціальних податкових реєстрів і іншої податкової документації (податкові розрахунки і декларації, довідки, обліково-податкові реєстри, податкові повідомлення і вимоги). Сплата податків – друга стадія податкового провадження, яка уявляє собою сукупність дій платника податків або іншого суб’єкта податкових відносин стосовно внесення податку в бюджет. Податкове провадження передбачає три основні способи сплати податків: – грошовий, в тому числі безготівковий і готівкою; – сплата податку майном (натуральний спосіб), у тому числі в валюті та цінними паперами; – спрямування стягнення на майно і дебіторську заборгованість. Вказані способи можуть бути добровільні та примусові. До сплати податків ставляться такі вимоги: – вимога самостійної сплати податку, згідно з якою зобов’язання щодо сплати податків є особистими і не можуть бути покладені на будь-яких осіб, якщо інше не передбачено законом; – відсутності у платників податків права на податкові обмовки. Це означає, що платники не мають права регулювати свої податкові зобов’язання шляхом угод зі своїми партнерами; – встановлення визначеної черговості у сплаті податків за логікою та за строками сплати; – вимога своєчасності сплати податку, з якою тісно пов’язане поняття податкової заборгованості (недоїмки) – суми податку, що не внесена в бюджет по закінченню встановленого для сплати терміну; – внесення авансових платежів з деяких податків. Авансовий платіж – це спосіб сплати податку, при якому суми, що належать до внесення в бюджет, сплачуються у встановленому порядку до настання строку сплати податку. Економічною природою авансових платежів є вирівнювання надходжень грошових коштів до бюджету. Розмір авансових платежів визначається виходячи з гаданої суми податку чи з фактичної суми податку за попередній звітний період; – використання податкових агентів – осіб, що фактично виплачують доходи платникам податків і несуть при цьому податкову відповідність за обчислення, утримання та перерахування до бюджету сум податків. Податкові агенти діють при виплаті доходів фізичним особам, дивідендів і доходів от спільної діяльності, доходів нерезидентам, які не мають постійного офіційного представництва. Стадія сплати податку і в цілому податкове провадження завершуються в той момент, коли платник податків позбавляється податкового зобов’язання. Це може бути досягнуто наступними способами: – виконання податкового зобов’язання – означає своєчасну і повну сплату податку в бюджет; – відміна податку в законодавчому порядку; – ліквідація чи реорганізація юридичної особи або смерть фізичної особи –платника податку, але, якщо при цьому є правонаступник платника податку, то на нього переходить обов’язок щодо погашення податкової заборгованості; – взаємозалік з бюджетом – використовується як погашення недоїмки по податкам за рахунок заборгованості бюджету перед платниками; – податковий залік, який здійснюється шляхом спрямування переплати по одному податку в рахунок погашення недоїмки по іншому податку або наступних платежів по цьому ж податку; – податкова амністія, яка означає, що держава самостійно скасовує податкову заборгованість платників податків. Звісно, що такий спосіб надто неефективний і його треба застосовувати винятково рідко. А Адміністрування податків дміністрування податків – досить новий термін в податковій теорії і означає правовідносини, що виникають між платниками податків і фіскальними орга- нами у процесі організації надходжень податків до бюджету, а також при здійсненні контролю за їх своєчасністю і повнотою. На жаль, склалася така практика, що адміністрування податків сприймається тільки як контрольна робота податкових органів за діяльністю платників. Офіційне введення податкового адміністрування в Україні пов’язано із прийняттям в 2000 році Закону України № 2181 “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, який став важливим кроком у проведенні реформи в сфері адміністрування податків. Зараз адміністрування податків регламентується Податковим кодексом України. Одним з принципових питань є визначення і узгодження розміру податкового зобов’язання, яке може здійснюватися платником самостійно у податковій декларації чи фіскальним контролюючим органом. Податкове зобов’язання, самостійно визначене платником податків, вважається узгодженим з дня подання податкової декларації. Воно не може бути оскаржене платником податку в адміністративному або судовому порядку та підлягає сплаті протягом 30 календарних днів, наступних за останнім днем подання декларації. Контролюючий орган визначає податкове зобов’язання у випадках, коли платник податків порушує податкове законодавство та коли, згідно з законами про оподаткування, нарахування зобов’язань здійснює контролюючий орган у звичайному порядку. Сума податкового зобов’язання, визначена податковим органом, вказується у податковому повідомленні, вважається узгодженою у день отримання платником податків такого повідомлення та має бути погашеною протягом 10 днів, якщо платник не оскаржує рішення податкового органу. Якщо платник податків не погашає в строк податкові зобов’язання, то податковий орган переходить до адміністрування податкової заборговано-сті (боргу), при цьому платнику податків надсилаються податкові вимоги, а його активи передаються у податкову заставу. Право податкової застави не потребує письмового оформлення, але податкова застава обмежує права платника податків: він може вільно розпоряджатися активами, за випадком операцій купівлі, продажу (крім готової продукції), ліквідації і т. ін., які потребують письмового узгодження з податковим органом. Законодавством також передбачено запровадження адміністративного арешту активів платника податків, які ухиляються від їх сплати, як винятковий спосіб забезпечення його податкового боргу. Арешт полягає у забороні платнику податків вчиняти будь-які дії щодо активів, крім дій з охорони і зберігання, та спрямуванні активів на погашення податкового боргу. ТЕМА 5: УХИЛЕННЯ ВІД ПОДАТКІВ У Сутність та види податкових ухилень хиленням (відходом) від сплати податків в загальному розумінні називаються ті або інші цілеспря-мовані дії платника податків, які дозволяють йому уникати або в тій чи іншій мірі зменшувати його податкові зобов’язання. Форми ухилень від оподаткування досить різноманітні за своєю природою і умовами використання. Однак, об’єднуючи їх в залежності від змісту дій платника податків, податкові ухилення можна поділити на такі форми: – безпосередні ухилення (відхід) від сплати податків; – обхід (уникнення) податків; – ухилення від податків без порушення законодавства (податкове плану-вання, податкова оптимізація). Безпосередні ухилення (відхід) від сплати податків уявляє собою зниження податкових платежів, при якій платник податків навмисне і незаконним способом зменшує розмір податкового зобов’язання, тобто наявні правові порушення та злочини з боку платника податків. Відхід від сплати податків зазвичай здійснюється у вигляді приховування (заниження) доходів (прибутку), приховування або неврахування інших об’єктів оподаткування, фальсифікація бухгалтерського обліку, несвоєчасної сплати податків, непредставлення чи несвоєчасне представлення податкових документів, а також шляхом неправомірного використання податкових пільг. Обхід (уникнення) податків – це форма мінімізації податкових зобов’я-зань, за якої юридична або фізична особа шляхом своїх активних, часто правомірних, дій виводить себе з категорії платників податків того чи іншого податку. В залежності від законності дій платників податків ці способи бувають: – правомірні, до яких, у свою чергу, відносяться: – утримання від здійснення діяльності, результати якої підлягають оподаткуванню; – організація діяльності суб’єкта, при якій він не буде вважатися платником податків; – здійснення суб’єктом діяльності, яка не підлягає оподаткуванню; – здійснення суб’єктом діяльності, доходи від якої не підлягають оподаткуванню. – неправомірні, при яких зниження або уникнення податків відбувається незаконними діями платників податків, тому ці способи тяжіють до безпо-середніх ухилень і визнаються правопорушеннями. До цієї групи відносяться два основних обходу податків: – здійснення підприємницької діяльності без державної реєстрації (так звана тіньова економіка); – здійснення підприємницької діяльності без реєстрації в податкових органах, що зараз, у зв’язку із автоматизацією податкового обліку, практично виключено. Ухилення від податків без порушення законодавства (податкове планування, податкова оптимізація) – форма зниження розміру податкових зобов’язань шляхом цілеспрямованих правомірних дій платника податків, які включають в собі повне використання всіх наданих законодавством пільг і інших законних прийомів і механізмів, а також дій, спрямованих на правомірний обхід податків. Головне при цьому те, що платник використовує дозволені або не заперечені законодавством способи зменшення податкових платежів, тому такі дії не мають складу злочину або правопорушення, а, отже, не тягнуть несприятливих наслідків. В Причини податкових ухилень та методи їх пересічення сі причини, або передумови, ухилень від сплати податків можна згрупувати у такий спосіб: – моральні (морально-психологічні); – політичні; – економічні; – технічні (правові). Моральні (морально-психологічні) причини пов’язані із недоско-налістю податкової культури в суспільстві, негативним ставленням платників податків до податкової системи. Політичні причини підштовхують платників податків к ухиленню від їх сплати тоді, коли податки починають застосовуватися державою не тільки для відшкодування своїх видатків, а й як інструмент соціальної або економічної політики, а ця політика не є досконалою, наприклад: при занадто великій кількості необґрунтованих податкових пільг, платники, що не можуть їх застосовувати законним шляхом, починають використовувати їх незаконно. Економічні причини є занадто поширеними і використовуються платни-ками доволі часто. Їх можна розділити на два види: – причини, що залежать від фінансового стану платника податків. Ухи-лення з цієї причини більше виникають за умови незадовільного фінансового стану платників податків, і, навпаки, якщо фінансовий стан стійкий, то з цієї причини у платника податків не виникає бажання порушувати податкове законодавство і підірвати свій авторитет; – економічні причини, породжені загальною економічною ситуацією в країні. Так, з цієї причини у періоди економічних криз (скорочення виробництва, інфляції і т. ін.) кількість ухилень від податків зростає, бо платникам необхідні додаткові грошові кошти. Те ж саме відбувається і в періоди розквіту економіки, тому що за таких умов також господарюючим суб’єктам необхідні фінансові ресурси для розширення своєї діяльності, а однією з можливостей отримання грошей є зниження податків. Технічні (правові) причини полягають у недосконалості податкового законодавства та складності податкової системи, що перешкоджає ефективному адмініструванню податків, в результаті чого платник податків може уникнути сплати податків. На закінчення цього треба додати, що платник податків може стати на шлях ухилення від податків не тільки по одній причині, а, як це частіше буває, одразу з-за декількох причин водночас. Ухилення від сплати податків має негативні наслідки, як для економіки, так і для держави в цілому. Державний бюджет недоодержує належні йому кошти, наслідками чого є призупинення державних програм, невиплати заробітної плати робітникам бюджетної сфери і т. ін.; крім того, порушується принцип конкуренції, бо два підприємства, що займаються виробництвом однакових товарів, будуть находитися не в рівних умовах, якщо одне з них ухиляється від сплати податків. Тому в сучасний період припинення і пересічення податкових ухилень зводиться до одного з найважливіших напрямів податкової політики. Можна виділити наступні основні способи боротьби з податковими ухиленнями: – доктрина “сутність над формою”, яка зводиться до того, що юридичні наслідки будь–якої господарської операції платника податків визначаються її сутністю, а не документальною формою; – доктрина “ділова мета”, яка заключається у тому, що господарські операції чи угоди платника податків вважаються недійсними, якщо не досягають ділової мети (прибутку); – правофіскальних служб оскаржувати дії платників податків у господарських судах. Цей метод застосовується тоді, коли платник податків здійснює, наприклад, удавані або мнимі угоди з метою ухилення від податків; – презумпція оподатковуваності (винності платника податків) – передбачає, що податком оподатковуються всі об’єкти оподаткування, за виключенням тих, які прямо не звільняються в законі; – заповнення прогалин в податковому законодавстві. Це зводиться до того, що законодавці приймають відповідні поправки до податковим законів, закриваючи різні податкові “лазівки”. І Відповідальність платників податків снує три види відповідальності платників податків: – фінансова: – адміністративна; – кримінальна. Фінансова відповідальність передбачає сплату платниками податків штрафів за порушення податкового законодавства. Адміністративна відповідальність передбачає стягнення адмінштрафів з керівників, посадових осіб підприємств і організацій, а також з громадян. Кримінальна відповідальність наступає відповідно до Кримінального кодексу України за заниження сум податків у встановлених цим кодексом розмірах. ТЕМА 6: ПЕРЕКЛАДАННЯ ПОДАТКІВ Щ Економічна сутність та значення пере-кладання податків е вкінці ХІХ ст. англійський дослідник Ф. Еджуорт вважав, що найбільш важливими для фінансової науки є два питання: принципи оподаткування та проблема перекладання подат- ків. Це має сенс і у період сьогодення, особливо для платників податків, бо тільки з врахуванням механізмів перекладання податків можна реалізувати на практиці вимоги рівномірності та справедливості в оподаткуванні. Але при цьому проблема перекладання податків була і залишається однією з найскладніших в теорії оподаткування. Складність проблеми обумовлена складністю самого процесу перекладання податків. Розподіл податкового тягаря можливий тільки в процесі обміну, результатом якого є, як відомо, формування ціни. А це означає. що теоретичне рішення питання перекладання податків залежить від ступеня розробленості теорії вартості і ціни. Можна сказати, що формування ціни включає і процес перекладання податків. Як же відбувається перекладання податків? Практика оподаткування примусила фінансову науку розробити поняття “носія податку”, який відокремлюється від суб’єкта податку і не включається в систему елементів податку. Носій податку – це особа, яка не несе ніякої відповідальності перед державою за сплату податків, бо не вступає в податкові відносини з державою, але на яку відповідно до діючої системи перекладання податку фактично перекладається податковий тягар, тобто носій податку фактично за рахунок своїх коштів сплачує податок. Іншими словами, суб’єкт податку і носій податку – не одне й теж. Якщо суб’єкт податку зможе перекласти свій податок на іншого, то він вже не є носієм податку – виходить невідповідність між первісною адресністю податку та фактичним його платником, який і є носієм податку. Якщо носій податку співпадає із платником податку, то він за рахунок своїх коштів сплачує податок у бюджет, а якщо не співпадає – то носій податку відшкодовує платнику податку сплачений ним (платником) податок. Значення перекладання полягає в тому, що принцип перекладання одним із перших в теорії оподаткування (ще в ХVІІ ст. Д. Локком) був покладений в основу поділу податків на прямі і непрямі. Прямі податки – це ті, які, на думку законодавців, повинні лягти на платника податків (теоретично платники і носії співпадають), а непрямі – ті, які мають бути перекладені платником на іншу особу – носія (платник і носій не співпадають). Класифікація податків, в основі якої лежав принцип перекладання, протримався протягом ХVІІ–Х1Х ст., а з часом втратив свою актуальність. В Види та умови перекладання податків иди перекладання податків розділяються за механіз-мом включення податку в ціну. Наука виділила два види перекладання: – перекладання з продавця на покупця. Прикладом може бути будь-який встановлений державою непрямий податок, який сплачується виробником, а потім перекладається на покупця – споживача оподаткованого товару. В цьому випадку продавець або виробник включає суму податку в ціну товару і, таким чином, податок фактично падає не на продавця, а на покупця; – перекладання з покупця на продавця, тобто податок, який фактично повинен пасти на покупця, сплачується продавцем. Хоча цей вид зустріча-ється рідше, ніж перший, все ж він має місце, особливо у тих випадках, коли податок (прямий або посередній) занадто високий. Цей вид перекладання часто зустрічався в період економічних криз і торкався посередніх податків. Пояснювалася така ситуація тим, що в період економічної кризи та інфляції при зростанні цін на всі товари збільшувався і розмір посереднього податку, навіть при пропорційній його ставці. З урахуванням еластичності попиту до ціни, попит зменшується, внаслідок чого продавці чи виробники цих товарів не отримують бажаних прибутків. У свою чергу, із-за зменшення попиту конкуренція продавців або виробників спонукає їх до зниження цін на товари, і на певній стадії кризи падіння попиту може дійти до такого рівня, що збільшення цін і посередніх податків мине споживачів і повністю впаде на продавців або виробників. За розмірами перекладання(як у першому, так і у другому його видах) може бути:
У фінансовій науці виділено чотири умови (випадки) перекладання податків. Перший випадок – ухилення від податку, що було розглянуто раніше. Другий варіант об’єднує три подібних за умовами випадків перекладання, а саме: – амортизація (або погашення) податку – є таким процесом, при якому платник податку перестає сплачувати податок. Вона здійснюється тому, що податок викликає зменшення ціни оподатковуваного об’єкта, при цьому частка вартості об’єкта виступає як податок; – поглинання податку, при якій податок може бути поглинутий зменшенням цінності оподатковуваного об’єкта; – капіталізація податку – виникає тоді, коли цінність об’єкта збільшуєть-ся при зменшенні податку. Завдяки цим явищам: амортизації, поглинання і капіталізації – за певних умов збільшення податку призводить до часткової конфіскації майна плат-ника. І, навпаки, зменшення податку може викликати нічим не обумовлене збільшення багатства. Третій випадок – коли особа, яка зобов’язана сплачувати податок по закону, фактично несе податковий тягар, тобто є не тільки платником, а й носієм податку, Тут немає перекладання, але збільшення податку може спонукати виробника домагатися зменшення витрат та за рахунок цього погашати податок. Цей процес називається трансформацією податку. Четвертий випадок – коли платник, законно обкладений податком, перекладає тягар податку на іншого. Якщо останньому також вдасться перекласти податок на третю особу, то він є лише платником–посередником. Якщо ж він остаточно несе податковий тягар, то тоді він – носій податку. Можливості перекладання виникають на стадії обміну та залежать від економічної сили чи слабкості сторін обміну. При обміні ці сила чи слабкість визначається багатьма умовами, які можна поділити на дві групи: одні мають відношення до оподатковуваного об’єкта, інші – до самого податку. По відношенню до оподатковуваного об’єкта головними умовами, від яких залежить в процесі перекладання порівняльна сила платника податку, є наступні: підрядність оподатковуваного об’єкта вільній конкуренції або монополії; наявність або відсутність еластичності попиту і пропозиції; ступінь мобільності (або іммобільності) оподатковуваного об’єкта. Перекладання податку залежить також від характеристик самого податку: є він одностороннім чи загальним. Односторонній податок перекладається легше, а загальний перекласти складніше, тому що в цьому випадку платнику нікуди перенести свій капітал. Враховуючи ці умови перекладання стосовно конкретних податків, можна оцінити можливості їх перекладання. Податок з доходів фізичних осіб зазвичай стягується з окремих осіб, тому його майже неможливо перекладати на будь-кого. Але бувають виключення: наприклад, цей податок може бути перекладений на працедавця за умови, якщо останній не має можливості замінити робітника іншим і вимушений підвищувати йому заробітну плату. Стосовно перекладання податку на прибуток існує дві точки зору, які на практиці цілком ймовірні. Традиційна полягає у тому, що податок на прибуток не перекладається, однак деякі економісти вважають, що його можна перекласти на споживачів через більш високі ціни та на постачальників через більш низькі ціни на ресурси. Перекладання ПДВ і акцизного податку має деякі відмінності. Так як ПДВ охоплює більш широкий асортимент товарів та послуг, ніж акциз, то у споживачів майже немає шансів протистояти підвищенню цін, до якого приводить цей податок. Що стосується майнових податків, то тягар в більшій мірі припадає на власників майна, бо податки ні на кого перекласти. ТЕМА 7: ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА У СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ Д Сутність та методи державного регу-лювання економіки ержавне регулювання економіки (ДРЕ) в умовах ринкового господарювання уявляє собою систему типових заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, здійснюваних правомоч- ними державними установами та громадськими організаціями в цілях стабілізації і пристосування діючої соціально–економічної системи до змінних умов. Особливо важлива роль ДРЕ в Україні – державі, що створює незалежну економіку і розвиває ринкову економіку на базі приватної власності. Об’єкти ДРЕ – це сфери, галузі, регіони, а також ситуації, явища соціаль-но-економічного життя держави, де виникають труднощі, проблеми, що не вирішуються автоматично або вирішуються в далекому майбутньому, в той час як розв’язання цих проблем необхідно для нормального функціонування економіки і підтримки соціальної стабільності. Суб’єкти (виконавці) ДРЕ – державні органи влади, а також національний банк, які реалізують програму державної економічної політики. Державне регулювання економіки передбачає використання певних методів, тобто способів впливу держави в особі законодавчих та виконавчих органів на об’єкти ДРЕ для досягнення поставлених цілей. З огляду на те, що теорія державного регулювання економіки вимагає системного підходу до вибору методів впливу на економічні процеси, ми спробуємо сформулювати систему методів ДРЕ за певними класифікаційними ознаками та дати їм стислу характеристику. В залежності від суб’єктів впливу ці методи поділяються на: – державні методи – реалізуються органами законодавчої та виконавчої державної влади (Кабінет Міністрів України, міністерства, відомства, державні комітети, місцеві державні адміністрації); – громадські, які використовуються громадськими об’єднаннями, асоціа-ціями, політичними партіями, профспілками тощо; – ринкові – реалізуються через елементи саморегулювання, основними я яких є попит та пропозиція. Залежно від засобів впливу виділяють: – правові методи регулювання – передбачають встановлення державою обов’язкових для виконання юридичних норм (правил) поведінки суб’єктів ринку. Основними формами правового регулювання є Конституція та закони України, укази й розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабміну України, нормативно-правові акти центральних і місцевих органів влади; – адміністративні методи – є по суті інструментом прямого регулювання суб’єктів ринку з боку держави; основними з яких є ліцензії, квоти, санкції, норми, стандарти, ціни, державні замовлення тощо; – економічні методи – дають державі змогу створювати такі фінансові чи матеріальні стимули, які здатні впливати на економічні інтереси суб’єктів господарювання й обумовлювати їхню поведінку. У системі економічних методів виділяють чотири регулятивних блоки: грошово-кредитний, або монетарний, бюджетно-податковий, зовнішньоекономічний, соціальний. До бюджетно-податкового механізму, у свою чергу, відносяться: політика доходів, система оподаткування, політика бюджетних трансфертів та витрат, між бюджетна політика; – організаційні методи, пов’язані з наданням пріоритетності у забезпеченні матеріально-технічними ресурсами, наданням інформаційних, консалтингових та маркетингових послуг, підготовкою фахівців тощо; – пропагандистські методи (морально-етичні) методи – полягають у формуванні в осіб, на які спрямований вплив, певних переконань, духовних цінностей, моральних позицій щодо діяльності держави. За ознакою форми впливу методи регулювання поділяють на: – прямі, які регулюють функціонування об’єктів ДРЕ безпосередньо за допомогою інструментів адміністративно-правового характеру та еконо-мічних інструментів прямого впливу (квоти, ліцензії, ліміти тощо); – непрямі, котрі опосередковано, через вплив на економічні інтереси та створення такого економічного середовища, яке змушує господарюючих суб’єктів діяти в потрібному для держави напрямі. За характером впливу, тобто як саме держава впливає на суб’єктів впливу, методи регулювання бувають:
Залежно від рівня впливу (рівнем, на який поширюються методи регулювання, їх можна поділити на: – загальнодержавні, які використовуються в межах держави; – регіональні – діють в межах певного регіону; – місцеві розповсюджуються на території певної адміністративно-територіальної одиниці чи населеного пункту. З урахуванням масштабу (сфери) впливу методи поділяють на: – ті, які можна використовувати у певній галузі – галузеві; – які можна використовувати у всіх галузях, але для певних операцій (наприклад, для зовнішньоекономічних операцій, розміщення майна тощо) – функціональні; – методи, що їх можна використовувати, як у всіх галузях, так і для усіх операцій – загальні. Залежно від того, чим регламентується застосування тих чи інших методів регулювання, їх поділяють на: – методи, що регламентовані нормами права – нормовані; – нерегламентовані – ненормовані. За часом впливу методи поділяють на: – довготермінові, які здебільшого регламентуються законами; – короткотермінові (оперативні), що регламентуються указами та іншими нормативно-правовими актами. Особливе місце в системі методів ДРЕ посідають податки, тому визна-чимо їх місце в цій системі за тими класифікаційними ознаками, які розкриті вище. Отже, податки як інструмент державного регулювання відносять до таких методів: – за суб’єктами впливу – державні; – за засобами впливу – одночасно і правові, і економічні; – за формою впливу – непрямі (опосередковані); – за характером впливу – комплексні; – за рівнем впливу – загальнодержавні; – за масштабами (сферою) впливу – загальні; – за регламентуванням – нормовані; – за часом впливу – довготермінові. Б Місце податків в бюджетно-подат-ковій політиці юджетно-податкова (або фіскальна) політика – це політика використання державних податків і витрат з метою впливу на макроекономічний кругообіг. Зобразимо цей вплив схематично (рис. 5). На рисунку зображений кругообіг доходів (верхня частина схеми) та видатків (нижня частина схеми). Доходи, які надходять в розпорядження домогосподарств, є платою їм як власникам ресурсів, за виключенням податків. Сукупні видатки (попит), згідно зі схемою, формують-ся трьома потоками: споживанням домогосподарств, інвестиціями (як формою заощадження) і державними видатками. Фіскальна політика безпосередньо стикається з кругообігом в точках А і Д, тобто має місце коли держава вилучає податки і коли вона збільшує попит на величину державних видатків. Для відтворення макроекономічної рівноваги необхідно, щоб величина того, що тимчасово вийшло з кругообігу, дорівнювалося величині того, що повернулося в нього, а саме: T + S = I + G, де I – інвестиції; S – заощадження. До фіскальної політики відносяться податки Т і державні видатки G. Таким чином, фіскальна політика має дві сторони: податкову і видаткову. |