ПС_04_10_2014. Тема 1 сутність та види податків
 Скачать 0.54 Mb.
|
До окремих теорій податків відносяться теорія співвідношення прямого і посереднього оподаткування, теорія єдиного податку, теорія пропорційного і прогресивного оподаткування та теорія перекладання податків (табл. 2).Таблиця 2 – Окремі теорії податків
В Визначення та функції податків. теорії оподаткування використовуються два варіанти вирішення проблеми юридичного трактуван-ня податку: 1) к податкам відносять будь-які вилучення коштів для формування дохідної частини бюджету; 2) податок є одним із форм фіскальних платежів, що відповідає певним вимогам. Вибір одного з вказаних варіантів залежить від особливостей національ-ного законодавства. В Україні існування окремих податкових і неподаткових платежів є реальністю. Але, на жаль, діюче законодавство не дозволяє провести чітку межу між податками та неподатковими платежами. Згідно з першим підходом до визначення сутності податків, податки – це встановлені вищим органом державної законодавчої влади обов’язкові платежі, які сплачують фізичні і юридичні особи в бюджет у розмірах і в строки, визначені законом. В цьому юридичному трактуванні виділяють наступні основні ознаки податків: – податок – це відчуження частини власності суб’єктів в дохід держави; – податок встановлюється та вводиться законом (прерогатива законодавчої влади встановлювати податки); – податок є індивідуально безвідплатним (обов’язок платника не породжує обов’язку держави); – податок – це обов’язковий внесок, сплата якого носить примусовий характер; – податок сплачується в бюджет або позабюджетний фонд; – внесення податку здійснюється в грошовій формі; – податок – абстрактний платіж, який зазвичай не має цільового призначення (мета стягування податку – забезпечення державних видатків взагалі, а не яких-то конкретних видатків). Використовуючи другий варіант трактування сутності податку, останній розглядається тільки як один (хоч і основний) із всіх податкових вилучень, до яких відносяться: саме податки, збори, мито та інші податкові платежі. Співвідношення розглянутих двох варіантів сутності податку можна подати на рис. 1.  Рисунок 1 – Види податкових вилучень та податкових платежів Податки виконують чотири важливі функції, кожна з яких реалізує те чи інше практичне призначення податків (рис. 2). Усі функції податків діють у системі і є взаємозалежними, тобто при прагненні держави використовувати податки у будь-якому функціональному напряму, об’єктивно діють і інші функції.  Рисунок 2 – Функції податків Фіскальна функція – основна, вона зумовлює формування державних доходів шляхом акумулювання в бюджеті та позабюджетних фондах коштів для реалізації державних програм. Ці кошти витрачаються на соціальні послуги, господарські потреби, підтримку зовнішньої політики, безпеки, адміністративно–управлінські витрати, платежі по державному боргу тощо. Фіскальна функція історично є першою з усіх функцій податків, саме завдяки цій функції (необхідності наповнення державного бюджету) і виникли податки. Соціальна (або розподільча) функція реалізується шляхом різного оподаткування різних сум доходів, за допомогою чого забезпечується перерозподіл доходів між різними категоріями населення. Прикладами реалізації цієї функції є прогресивна шкала оподаткування, податкові знижки, акцизи на предмети розкоші. Регулююча функція націлена на досягнення шляхом податкових механізмів тих або інших завдань податкової політики держави. Ця функція передбачає вплив податків на інвестиційні процеси, спад чи ріст виробництва, а також його структуру. Сутність регулюючої функції в тому, що податками оподатковуються ресурси, що спрямовуються на споживання, а ресурси, що спрямовуються на накопичення виробничих фондів, звільняються від оподаткування. Тому дана функція має три складові: - стимулююча підфункція передбачає систему пільг і звільнень, наприк-лад для сільськогосподарських виробників; - дестимулююча підфункція має за мету завдяки підвищенню ставок податків обмежити розвиток ігорного бізнесу, вивіз капіталу з держави, споживання небезпечних для здоров’я нації товарів споживання (алкогольних напоїв і та бачних виробів) тощо; - відтворювальна підфункція призначена для акумуляції коштів на відновлення спожитих державних ресурсів. Контрольна функція надає державі можливість відстежувати своєчасність і повноту надходження в бюджет податкових платежів, зіставляти їх величину з потребами в фінансових ресурсах і в кінцевому рахунку визначати необхідність реформування податкової системи і бюджетної політики. П Структура (елементи) податку одаток можна розглядати як систему взаємопов’я-заних елементів, до якої відносяться: – податково-правова норма, – суб’єкт (платник) податку, – предмет оподаткування (податку), – об’єкт оподаткування (податку), – податкова база, – масштабна одиниця податкової бази, – податковий період, – ставка податку, – податкові пільги, – податковий розрахунок, – строк подачі податкового розрахунку, – податковий оклад, – строк сплати податку, – джерело сплати податку, – порядок сплати податку, – одержувач податку. Першим елементом податку виступає податково-правова норма, тобто загальне правило поведінки в податковій сфері, встановлене компетентним державним органом. Саме податкова норма регулює виникнення і реалізацію податкових зобов’язань у платника податку. Без податкової норми обов’язок сплачувати податок не може вважатися “законно встановленим” і не тягне для платників ніяких наслідків. До податково-правових норм відносяться, перш за все, податкові закони та відповідні підзаконні акти. Другим основним елементом податку виступає сам учасник податкових правовідносин – суб’єкт (платник) податку. Суб’єкт податку – це фізична або юридична особа, на яку законом покладений обов’язок сплачувати податок. Платники податків в залежності від податкової юрисдикції поділяються на декілька груп: резиденти, нерезиденти та офіційні представництва нерезидентів. Резидентами виступають: юридичні особи, що зареєстровані такими у державному реєстрі країни, фізичні особи, які перебувають (зареєстровані) на території країни більш ніж 183 дня на рік. Резиденти несуть повну податкову відповідальність, яка полягає у тому, що вони сплачують податки з усіх доходів або майна, які вони мають або отримують, як на території своєї держави, так і поза її межами. Нерезиденти несуть обмежену податкову відповідальність, тобто повинні сплачувати податки тільки з тих доходів або майна, які вони отримали на території держави, в якій вони є нерезидентами. Якщо підприємство – нерезидент має на території іншої країни офіційне постійно діюче представництво, то з метою оподаткування такі представництва прирівнюються до резидентів і мають повну податкову відповідальність. Предмет оподаткування (податку) являє собою події, речі та явища матеріального світу, які обумовлюють і визначають об’єкт оподаткування (квартира, земельна ділянка, прибуток, товар, гроші тощо). Сам по собі предмет оподаткування не породжує податкових наслідків, в той час як певний юридичний стан суб’єкта відносно нього є підставою для виникнення відповідних податкових зобов’язань. Об’єкт оподаткування (податку) – це, перш за все, предмет податку, відносно якого було здійснено дії юридичного характеру, які призвели до виникнення у платника податку відповідного податкового зобов’язання. Такими юридичними діями можуть бути: прийняття відповідного податкового закону, який зобов’язує суб’єкта сплачувати податок при наявності у нього об’єкта оподаткування, отримання права власності на майно, яке підлягає оподаткуванню і т. ін.. К елементу “об’єкт оподаткування” тісно примикає такий елемент, як податкова база, яка являє собою кількісне вимірювання об’єкта оподатку-вання. Іншими словами, це той кількісний показник (вартісний, натуральний чи якийсь інший), до якого і застосовується податкова ставка. Податкова база може, як співпадати, так і не співпадати із об’єктом оподаткування. Для встановлення розміру податкової бази необхідно знати її масштабну одиницю, тобто визначений законом параметр вимірювання об’єкта оподаткування. Таким чином, одиниця податкової бази є умовною одиницею, що застосовується для кількісного вираження податкової бази. Наприклад, при виборі масштабу податкової бази для розрахунку податку на прибуток використовується 1 тис. грн., податку на доходи фізичних осіб – 1 грн.. Для того, щоб забезпечити часову визначеність існування податку, необхідно встановити податковий період, тобто строк, протягом якого завершується процес формування податкової бази і визначається розмір податкового зобов’язання. Податковим періодами можуть бути: рік, квартал, місяць і т.д.. Обчислення суми податку неможливо без застосування ставки податку – розміру податку, що припадає на одиницю податкової бази. Ставки податку, в залежності від конкретних завдань їх застосування, можуть бути: – абсолютними (фіксованими) і встановлюватися в грошових одиницях незалежно від обсягу податкової бази; – відносними (процентними, часткові, адвалерними), які встановлюються у відсотках або частках. Відносні ставки, у свою чергу, поділяються на такі види: пропорційні (при застосуванні однакової ставки для всіх платників податку незалежно від розмірів їх податкових баз), прогресивні (якщо ставки податку збільшується при збільшенні розміру податкової бази) і регресивні (якщо, навпаки, ставка податку зменшується при збільшенні податкової бази). Як відомо, прогресія і регресія можуть бути простими і складними (розклад-ними): у першому випадку збільшена (або зменшена) ставка застосовується до збільшеного розміру податкової бази, а складна прогресія (регресія) передбачає розподіл податкової бази на декілька часток і застосування збільшеної (зменшеної) ставки до кожної з цих часток бази оподаткування; – комбіновані (змішані) – це будь-яка комбінація перших двох видів ставок. Як правило, такі ставки ускладнюють розрахунок податку, тому їх використовують не так часто і, як правило, при митному оподаткуванні. При обчисленні податку, що підлягає перерахуванню до бюджету, необхідно враховувати і використовувати податкові пільги – законні засоби зменшення податкового навантаження на платника податку. Надати весь перелік податкових пільг, що можуть використовуватися в оподаткуванні, практично неможливо або досить складно, тому що пільги використовуються в кожній країні і у кожний період відповідно до податкової політики держави, що у цей період реалізується; а коли змінюються пріори-тети в цій політиці – змінюються і податкові пільги. Найбільш поширеними пільгами є: звільнення від оподаткування, зменшення податкової бази, зменшення податкової ставки, відстрочка (або розстрочка) при сплаті податку і т. ін.. Якщо класифікувати пільги в залежності від того, на зміну якого із елементів податку спрямовані пільги, останні розділяють на три групи: – вилучення – це податкові пільги, спрямовані на вивільнення від оподаткування окремих предметів (об’єктів) оподаткування. Можуть надаватися всім платникам або певній їх категорії, як на постійній основі, так і на визначений час; – знижки – це пільги, спрямовані на зменшення податкової бази. Вони поділяються на: лімітовані (розмір знижки обмежений) і нелімітовані (податкова база може бути зменшена на всю суму витрат платника). Крім того, знижки можуть бути загальними (для всіх платників) і спеціальними (для окремих категорій суб’єктів); – податкові кредити – це пільги, що націлені на зменшення податкової ставки або податкового окладу. Існують наступні форми надання кредитів: зниження ставки податку, вирахування із податкового окладу (валового податку), відстрочка або розстрочка сплати податку, повернення раніше сплаченого податку або частини податку (податкова амністія), залік раніше сплаченого податку, цільовий (інвестиційний) податковий кредит. Розмір податкового зобов’язання фіксується у спеціальному податково-звітному документі, який називається податковим розрахунком. Обчислення суми податку здійснюється в податковому розрахунку за допомогою певної методики (формули), встановленої податковим законодавством, де відбиваються вимоги щодо заповнення відповідних рядків і граф. Заповнений згідно з діючими вимогами податковий розрахунок треба подати до податкового органу у встановлений строк – строк подачі податкового розрахунку, наприклад: до 20 числа місяця, наступного за звітним: не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним і т.д.. Сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету, називається податковим окладом. Іншими словами, податковий оклад – це сума податку, розрахованого відповідно до діючого законодавства, яку платник повинен сплатити державі. Законодавством обов'язково повинен бути встановлений і строк сплати податку, протягом якого платник податку зобов'язаний фактично внести податок в бюджет. Для регулярно діючих податків такий строк встановлюється з прив'язкою до строку подачі податкового розрахунку. По таким податкам, які сплачуються несистематично (нерегулярно), наприклад, мито чи державне мито, строк сплати передує строкам виконання державою якихось дій на вимогу платника податку. Джерело сплати податку – це той резерв, за рахунок якого фактично сплачується податок в бюджет, наприклад: прибуток, фінансовий результат, будь–які накопичення тощо. Джерела сплати податку поділяються на зароблені та незароблені (накопичені). Зароблене джерело виникає в тому випадку, якщо воно співпадає із об’єктом податку, наприклад: об’єкт податку – прибуток і джерело сплати податку на прибуток – той самий прибуток, тоді реально податок вилучається у платника податку як частина його об’єкта (оподатковуваного прибутку). Звісно, в такому випадку платник має більшу можливість виконати своє зобов’язання перед державою. Незароблені (накопичені) джерела застосовуються для сплати тих податків, по яких джерела не співпадають із об’єктами оподаткування. Це, перш за все, податки на майно, бо для їх сплати необхідно залучати інші (ніж об’єкт податку) накопичені кошти. Для упорядкування процедури внесення податку в бюджет встановлю-ється порядок сплати податку, який уявляє собою нормативно встановлені способи і процедури сплати податку в бюджет. У податковій практиці існують чотири способи справляння податків: – вилучення податку у джерела виникнення доходу. Податок вилучається посередником – збірником податку (податковим агентом) до отримання доходу самим платником, наприклад; розрахунок податку з доходів фізичних осіб обчислюється і утримується бухгалтерією юридичної особи, що сплачує дохід. Такий порядок сплати податку має суттєву перевагу, бо виключає можливість ухилення від його сплати; – кадастровий спосіб передбачає використання кадастрів. Кадастр – це реєстр, який містить перелік типових об’єктів (земля, майно і т. і.), які класифікуються за зовнішніми ознаками, і встановлює середню доходність об’єкта оподаткування; – вилучення податку після отримання платником доходу (по декларації). Цей спосіб передбачає подачу платником податку декларацію до податкового органу і в основному застосовується для справляння особистих податків. На жаль, цей спосіб створює умови для ухилення від сплати податків через недостатність фінансового контролю, наявності комерційної таємниці тощо; – в процесі споживання (витрачання доходу). Цим способом збираються посередні податки, які перекладаються платником податку на його покупців. Саме покупець при купівлі оподатковуваних товарів відшкодовує платнику ту суму посереднього податку, яка була сплачена платником до бюджету. Останнім елементом податку є одержувач податку. Це бюджет (може бути державний чи місцевий) або спеціалізований позабюджетний фонд. Треба додати, що будь–який податок може діяти тільки за умови визначення усієї системи елементів податку, а основні елементи податку (суб’єкт, об’єкт та одиниця його вимірювання, ставки, пільги, строки і джерело сплати, одержувач) – обов’язково повинні бути визначені в податковому законодавстві. В Види податків та їх класифікація теорії оподаткування для класифікації податків використовуються досить різні підстави. Один із можли-вих варіантів поданий нижче. По способу збирання податки поділяють на: – прямі податки, які стягуються безпосередньо з майна або доходів платників податків. Платником прямих податків є власник цього майна чи доходу. Прямі податки, крім цього, мають ще одну особливість: вони прямо включаються в ціну (деякі з цих податків включаються навіть у собівартість) товарів і послуг, які підлягають продажу платником податку. В залежності від врахування платоспроможності платника, ці податки, у свою чергу, розділяються на: – реальні прямі податки, які сплачуються з урахуванням не дійсного, а гаданого середнього доходу платника (тобто не враховують реальну платоспроможність платника податку); – особисті прямі податки, які сплачуються з реально отриманого доходу і враховують фактичну платоспроможність платника податку; – посередні податки, які включаються в ціну товарів і послуг. Кінцевим платником посередніх податків є споживач товарів (послуг), на котрого цей податок перекладається через систему перекладання податків. В залежності від об’єктів оподаткування посередні податки бувають: – посередні індивідуальні, якими оподатковуються визначені групи товарів (акцизи на деякі групи та види товарів); – посередні універсальні, якими оподатковуються в основному всі товари та послуги (наприклад, податок на додану вартість); – фіскальні монополії, якими можуть оподатковуватися будь-які товари чи послуги, виробництво і реалізація яких зосереджені в державних структурах; – мито, яким оподатковуються товари та послуги при здійсненні експортно–імпортних операцій з метою державного регулювання експорту та імпорту. В залежності від органу, який встановлює та має право змінювати і конкретизувати податки, останні підрозділяються на: – загальнодержавні податки, елементи яких визначаються законодавств-вом держави і є єдиними на всій її території. Їх встановлює і вводить у дію вищий законодавчий орган. Однак ці податки можуть надходити до бюджетів різних рівнів;
За цільовою спрямованістю діючі податки поділяються на: – абстрактні (загальні) податки, призначені для формування дохідної частини бюджету в цілому; – цільові (спеціальні) податки, які вводяться для формування конкретного напрямку державних видатків. Для цільових платежів часто створюється спеціальний позабюджетний фонд. В залежності від суб’єкта – платника податку виділяють наступні види податків: – податки, що стягуються з фізичних осіб; – податки, що стягуються з юридичних осіб (підприємств і організацій); суміжні податки, які сплачують і фізичні, і юридичні особи. За рівнем бюджету, до якого зараховуються податкові платежі, виділяють:
В залежності від напряму (об’єкта) податкового тиску податки поділяються на такі групи: – податки на статику, класифікаційна ознака яких полягає в тому, що ці податки застосовуються для оподаткування майна та ресурсів платника і діють незалежно від того, як саме платник їх використовує. Ці податки, таким чином, мають стимулюючу спрямованість і спонукають платників до ефективного використання майна та ресурсів; – податки на динаміку виникають тоді, коли платник здійснює будь-які господарські операції: створення доданої вартості, продаж товарів чи послуг; – податки на результат господарської діяльності – податок на прибуток, який і є кінцевим результатом діяльності юридичних осіб. Згідно з способом обчислення виділяють дві групи податків: – кумулятивні, які обчислюються наростаючим підсумком з початку періоду (як правило, року); – некумулятивні, при цьому оподаткування податкової бази здійснюється по часткам (по періодам). В залежності від джерела сплати розділяють такі групи податків: – податки, які сплачуються за рахунок валових доходів платників. Це, звісно, посередні податки, які перекладаються в кінцевому рахунку на покупців товарів чи послуг; – податки, які сплачуються за рахунок валових витрат платника податку; до таких податків відносять нарахування на заробітну плату, податки на майно, місцеві податки та деякі інші; – податки, що мають за джерело сплати прибуток до оподаткування (податок на прибуток); – податки, що відносяться на чистий прибуток (це, наприклад, плата за природні ресурси, що належать державі і використовуються платником в його господарській діяльності поза встановлені ліміти). За строками сплати податки розділяють на: – строкові (разові), які сплачуються несистематично, і їх сплата здійснюється до надання державою платнику податку якихось прав чи здійснення якихось дій (мито, державне мито та т. ін.);
ТЕМА 2: ПОДАТКОВА СИСТЕМА І ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА Я Оподаткування і бюджетний процес к свідчить історія, виникнення податків пов’я-зане із появою держави і державного апарату, які створили і використовують фіскальні механізми для фінансування своїх видатків. Однак податки – це, перш за все, фінансово-економічна категорія. Це означає, що податки мають об’єктивний зв’язок із фінансовою системою держави, а цей зв’язок проявляється в тому, що основне місце в фінансовій системі будь-якої держави займає бюджетна система, за допомогою якої створюються загальнодержавні централізовані фонди. Джерела і види державних доходів та значення кожного з них визначаються економічною і правовою системами держави. Умовно державні доходи, в залежності від форми платежів і методів стягнення можна розділити на три групи (джерела): – державне майно, державні ресурси, за використання яких стягується плата; – загальнообов’язкові платежі фізичних і юридичних осіб, що стягуються у вигляді податків і неподаткових платежів; – притягнуті ресурси у формі державних позик, доходів від реалізації державних цінних паперів, лотерей, частки вкладів в державні банки і т. ін.. Основну найбільшу частку в доходах держав зараз відіграють саме податки; їх питома вага коливається від 75% (у Японії) до 95% (у Франції) в загальній сумі всіх надходжень в бюджети держав. При формуванні державного бюджету пріоритет зберігається за його видатковою частиною, яка, як довів ще у кінці XІX ст. німецький економіст А. Вагнер, закономірно і постійно зростає, у зв’язку з чим відбувається і постійне збільшення податкових надходжень (в розвинених ринкових країнах вони зростають у півтора і більш разів кожні 10 років). Враховуючи найбільшу значущість податків у фінансовій системі держави, розглянемо фінансово-економічну сутність оподаткування. Вартість всіх матеріальних благ, створених суспільством за визначений період (зазвичай за рік) і призначених для задоволення сукупних потреб в економіці, носить назву валового (сукупного) національного продукту (ВНП). У свою чергу, ВСП у вартісній формі складається з вартості спожитих засобів виробництва (c), сплаченої заробітної плати (v) і прибутку (m). Знову створена вартість (c + v) є валовим національним доходом (ВНД). У своєму русі ВНП і ВНД проходять чотири стадії: виробництво, розподіл, обмін і споживання. В процесі розподілу знову створеної вартості, який відбувається без участі держави, усі суб’єкти цього процесу отримують свою частку. Однак потім через систему перерозподільних відносин відбувається мобілізація ресурсів до державної казни (рис. 3). Перерозподіл частини ВНП на користь держави здійснюється двома учасниками суспільного виробництва: від робітників (із v) у формі прибуткового податку і від господарюючих суб’єктів (із m) у формі податку на додану вартість, податку на прибуток і т. д.. Бюджет І    а б в    |