Радіонова книга. Тема Методологія наукових досліджень як галузь знань Зміст методології наукових досліджень
 Скачать 3.58 Mb.
|
|
Тема 2. Наукове знання як результат наукової діяльності 2.1. Зміст наукової діяльності Розкриваючи зміст наукової, як і будь-якої іншої, діяльності, потрібно визначати такі елементи: результати; учасників (суб’єктів) та способи їх організації; об’єкти. Наукова діяльність здійснюється заради одержання особливого результату у вигляді наукового знання. Останнє може мати такі найбільш загальні форми втілення і відповідно бути поданим у вигляді розкритих і сформульованих наукою тенденцій, закономірностей, законів і теорій. Економічні тенденції відображають зміни у процесах та явищах, що виявляються за визначених умов. Коли умови змінюються, виникають інші тенденції. Наприклад, за умови бюрократизації економіки виявляється тенденція збільшення частки витрат на державне управління в державному бюджеті. Економічні закономірності відбивають зв’язки між процесами та явищами, що виявляються в діяльності багатьох економічних суб’єктів, котрі належать до визначеної групи. Наприклад, для країн, що переходять від адміністративної до ринкової економіки, властива закономірність глибокого економічного спаду на початку перетворень. Економічні закони є найбільш суттєвими, постійно повторюваними зв’язками, в яких виявляється природа економічних явищ. Наприклад, закон Оукена, що фіксує залежність між втратою частки потенційною продукту та відхиленням безробіття від природного рівня, відбиває природу безробіття як неповної зайнятості ресурсів. Економічні теорії, що формують економічну науку, є системою поглядів, які спираються на певні вихідні припущення (гіпотези), використовують особливий понятійний апарат, інструментарій аналізу і виходять на конкретні висновки стосовно того, як функціонує економіка. Наприклад, такими системами поглядів є неокласична теорія, традиційне кейнсіанство, неокласичний синтез тощо. Існують загальні ознаки наукового знання, за якими його відрізняють від ненаукового. До них належать: √ Повнота опису (подання) досліджуваних процесів та явищ. Наукове знання передбачає відображення як найбільшої сукупності внутрішніх зв’язків досліджуваного процесу або явища та його зовнішніх впливів. Наприклад, вивчення попиту на гроші не може обмежитися лише аналізом його залежності від змін реального продукту, а має враховувати принаймні вплив загального рівн цін, дохідності альтернативних до грошей форм активів, стану державного бюджету, активності іноземних інвесторів та попиту іноземних споживачів на вітчизняні товари і послуги. √ Несуперечливість тверджень, сформульованих на основі певних припущень. Несуперечливість має принаймні дві форми вияву: 1) наукове знання, що передбачає виведення одних тверджень з інших за законами формальної логіки; 2) наукове знання, що узгоджується з реальними фактами. Наприклад, якщо визнається прямий зв’язок між сукупним попитом і загальним рівнем цін, а сукупний попит визначається рівнем доходів, то зростання доходів має розглядатись як чинник зростання цін. Водночас якщо з’ясовано, що зростання доходів не викликало відповідного зростання цін, то треба шукати причини, які модифікували цей зв’язок. Серед них може бути, наприклад, державне регулювання цін. √ Здатність бути перевіреними (верифікація). Відповідність реальним економічним фактам, як зазначалось у попередній темі, є вимогою нормативного аспекту методології наукових досліджень. Об’єктом перевірки передусім стають сформульовані гіпотези. Наприклад, для з’ясування того, яка з гіпотез — кейнсіанська чи монетаристська — більшою мірою відповідає реальним макроекономічним зв’язкам, перевірялась залежність ВВП, з одного боку, від сукупних витрат, а з другого — від обсягу грошової маси. Достатньо розвинутий інструментарій для таких перевірок створений в економетриці. Учасниками (суб’єктами) наукової діяльності є окремі дослідники та наукові колективи, що здійснюють дослідження у певній сфері. Оскільки наукова діяльність передбачає організацію, то до складу її суб’єктів належать і органи управління цим процесом. Суб’єкти наукової діяльності та основні рівні її організації (управління) в Україні зображено на рис. 2.1.  Рисунок уточнює те, що суб’єктами наукової діяльності є не тільки науковці, які здійснюють цю діяльність, а й ті органи державної влади, установи та організації, що причетні до управління процесом, а саме: Верховна Рада, Кабінет Міністрів, Міністерство освіти і науки, Національна та галузеві академії наук, вищі навчальні заклади та науково-дослідні установи. До функцій Верховної Ради належать визначення концептуальних засад державної політики в науковій сфері та ухвалення законів, які цю сферу внормовують, а до функцій Кабінету Міністрів — розроблення державної політики, зокрема, затвердження державних науково-технічних програм, підготовка проектів нормативних документів. Міністерство освіти та науки у взаємодії з Національною та галузевими академіями наук забезпечує науковий процес за допомогою оцінки стану розвитку науки, визначення її перспективних напрямків, координації діяльності окремих наукових установ та вищих навчальних закладів тощо. У вишах та науково-дослідних установах створюються підрозділи, до функцій яких належать безпосередня організація та забезпечення діяльності конкретних наукових колективів. Це кафедри, відділи, що розв’язують конкретні наукові проблеми, конструкторські бюро, лабораторії та ін. На цьому самому рівні функціонують експертні (спеціалізовані) ради, до функцій яких віднесені оцінка результатів наукової діяльності та присудження наукових ступенів. Науковці у процесі своєї діяльності об’єднуються не тільки на формальних засадах —у межах певних установ та їх підрозділів, а й на неформальних. Виявами таких неформальних об’єднань можуть бути групи науковців, що організовані навколо редакційних колегій наукових видань, постійно діючих наукових семінарів, а також громадські організації у науковій сфері тощо. Основними документами, що внормовують наукову діяльність в Україні, є: Закон України «Про наукову та науково-технічну діяльність» (1992), в якому визначаються основні цілі та принципи державної політики в науковій сфері, становлюються правовий статус та компетенції суб’єктів наукової діяльності; Закон України «Про пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки в Україні» (2001) та Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» (2002), в яких визначені перспективні напрямки концентрації зусиль та ресурсів наукової сфери та організаційні форми, які покликані забезпечити розвиток пріоритетних напрямків наукових досліджень; Закон України «Про вищу освіту» (2002), в якому обґрунтована необхідність інтеграції навчальної, наукової та виробничої діяльності та визначені завдання (функції) підрозділів вищих навчальних закладів, пов’язаних з науковою діяльністю. Закон, зокрема, визначає освітньо кваліфікаційний рівень магістра як такий, що передбачає володіння знаннями та навичками, достатніми для виконання інноваційної діяльності в певній професійній сфері. Зрозуміло, що інноваційна діяльність передбачає навички наукового дослідження. Об’єкти наукової діяльності — це ті сфери реальної дійсності, які досліджуються окремими науками. Останні об’єднуються в систему наук. Національна українська класифікація наук охоплює 25 позицій, серед яких, наприклад, восьму позицію посідають економічні нау- ки, а 25-ту — науки про державне управління*. У межах кожного наукового напрямку виділяються певні спеціальності, у паспорті яких визначено основне спрямування досліджень. Наприклад, у економічному напрямку виокремлено спеціальність 08.00.03 — Економіка та управління національним господарством. За паспортом цієї спеціальності передбачено дослідження: √ функціонування державних систем та механізмів управління економікою на галузевому, міжгалузевому та регіональному рівнях; √ методи й економічні важелі регулювання економічних процесів та їх ефективність; √ ефективність функціонування національного господарства; √ економічна політика держави, шляхи та засоби її реалізації, форми, методи та важелі державного регулювання національної економіки. Національна класифікація наук передбачає виділення об’єктів наукових досліджень за основними сферами наукової діяльності. Водночас фундаментальні дослідження та прикладні дослідження, наукові дослідження можна класифікувати за характером. У фундаментальних дослідженнях наукова діяльність спрямована на розкриття законів розвитку окремої сфери, закономірностей і тенденцій, які їй властиві за певних умов. У прикладних дослідженнях діяльність науковців спрямована на здобуття знань, що безпосередньо матимуть практичне застосування. У складі економічних наук, наприклад, можемо виокремити фундаментальні науки, до яких належать макроекономіка, мікроекономіка, фінанси, теорія державного управління та прикладні — економіка підприємства, бухгалтерський облік, маркетинг, менеджмент організацій тощо. Об’єкти наукової діяльності поділяють також на прості (з одним або небагатьма елементами, що є очевидними вже на початку дослідження) та складні (з багатьма елементами, перелік яких уточнюється в процесі дослідження). 2.2. Конкретні продукти наукової діяльності. Дослідження як елемент управління Конкретні продукти наукової діяльності передбачають певне оформлення, яке робить їх придатними для дальшого використання (упровадження). Як і будь-який інший продукт, продукт наукової діяльності має свого власника. Сучасне суспільство виробило механізми захисту права власності на продукти наукової (інтелектуальної) діяльності. Цим захистом опікуються такі міжнародні інституції, як Всесвітня організація інтелектуальної власності, Світова організація торгівлі (СОТ), Договір про патентну кооперацію. Стаючи учасником цих об’єднань, країна бере на себе зобов’язання визнавати продукти інтелектуальної діяльності як власність її авторів та захищати права на таку власність. До конкретних продуктів наукової діяльності належать: наукові звіти за результатами дослідження; аналітичні огляди з визначеної проблеми; авторські свідотства та патенти; алгоритми і програми; підручники і посібники; наукові статті; дисертації; дипломні (магістерські) роботи. Призначення та зміст кожного продукту наукової діяльності відображаються у вимогах до його структури. Охарактеризуємо структуру (складові) деяких зі згаданих продуктів. Основними елементами наукового звіту мають бути: визначення предмета та об’єкта дослідження; характеристика особливостей методу дослідження; розкриття цілей та змісту кожного окремого етапу дослідження; визначення основних теоретичних та прикладних результатів дослідження; оцінка економічного та соціального ефекту від упровадження результатів дослідження; характеристика практичної цінності дослідження, зокрема, патентної та ліцензійної спроможності, інвестиційної привабливості, здатності втілитись у нових товарах, послугах, технологіях, здатності бути використаними в навчальній та дальшій науковій діяльності; висновки експертів. Основними елементами наукової статті є: √ обґрунтування актуальності; √ постановка наукової проблеми в межах визначеного предмета дослідження; √ ступінь розроблення проблеми в інших дослідженнях; √ основний зміст або визначення ідеї статті та її обґрунтування; √ висновки; √ використані джерела. Основними елементами вступної частини дисертаційного дослідження мають бути: обґрунтування актуальності дослідження; визначення об’єкта, предмета, мети дослідження; стисла характеристика використаних методів; визначення наукової новизни: результатів, одержаних уперше, того, що вдосконалено та дістало дальшого розвитку; доведення практичного значення дослідження (перелік довідок про впровадження) та того, що результати дослідження були оприлюднені (подані в наукових публікаціях, обговорені на наукових конференціях, семінарах тощо) Обґрунтоване управлінське рішення також є одним з конкретних продуктів наукової діяльності. Сучасна управлінська практика переконує, що наукова діяльність є елементом управління. Це пояснюється тим, що управлінські рішення є обґрунтованими лише тоді, коли спираються на науковий аналіз ситуацій. Особливої ваги набуває аналіз у проблемних ситуаціях. Управління у проблемних ситуаціях поділяється на такі етапи: визначення змісту проблеми; установлення її причин через з’ясування внутрішніх та зовнішніх зв’язків досліджуваного об’єкта; оцінка можливих варіантів розв’язання проблеми з позицій нагромаджених знань і досвіду; відбір найоптимальнішого з можливих варіантів; передбачення наслідків прийняття управлінського рішення. Кожен з наведених етапів прийняття рішення містить елементи наукового дослідження, а саме: √ збирання та первинну обробку інформації про об’єкт управління; √ факторний, структурний та інший аналіз під час дослідження зв’язків; √ оцінку та порівняння можливих варіантів прийняття управлінського рішення; √ передбачення наслідків змін. До речі, за оцінками фахівців з теорії управління, у діяльності сучасного менеджера дослідна робота забирає не менше ніж 30 % часу. Наукові дослідження є складовою професійних компетенцій магістра за всіма спеціальностями. Зокрема, за спеціальністю «Менеджмент державних організацій» ці компетенції передбачають: знання сучасних управлінських технологій та досвіду інших країн; уміння розробити рекомендації щодо реалізації цих технологій і досвіду; здатність підготувати нормативно-методичні документи для впровадження; володіння інструментарієм передбачення реакції економічних суб’єктів на конкретні управлінські рішення 2.3. Об’єкт, предмет і мета наукового дослідження в магістерській дипломній роботі . Магістерська дипломна робота є результатом наукового дослідження, а отже, одним з виявів конкретного продукту наукової діяльності. Тому для її підготовки необхідно насамперед безпомилково визначити: √ об’єкт; √ предмет; √ мету дослідження. Формулювання об’єкта, предмета і мети наукової діяльності подається у вступі до магістерської роботи. Об’єкт дослідження — це та сфера, явище або процес, на які спрямована наукова діяльність з метою визначення суті, закономірностей, тенденцій тощо або можливостей впливу, використання, поліпшення тощо. Предмет дослідження — конкретна властивість, аспект, вияв певного явища або процесу, тому він є вужчим за об’єкт. Предмет дослідження обов’язково має бути пов’язаний з конкретною науковою проблемою. Мета дослідження — те основне, заради чого відбувається дослідження. Безпосередньо випливає з предмета дослідження. Акценти у визначенні мети суттєво різняться у фундаментальних та прикладних дослідженнях. Зокрема, у фундаментальних мета може бути пов’язана з формуванням уявлень про зміст та особливості вияву певних законів, закономірностей, тенденції змін процесів та явищ з уточненням категорій тощо. У прикладних дослідженнях мета передусім полягає в впровадженні, використанні, поліпшенні певних методик, технологій. Відмінність акцентів у формулюванні мети, однак, не означає, що фундаментальні дослідження обмежуються лише уточненням понятійного апарату, а прикладні не можуть формувати підґрунтя для розв’язання фундаментальних проблем. Насправді у фундаментальних дослідженнях визначаються напрямки можливого використання нових знань, а результати прикладних досліджень дають підстави для уточнення змісту понять. У межах одного об’єкта дослідження можуть бути сформульовані різні предмети дослідження. Наприклад, якщо вибрано тему магістерської роботи «Державне регулювання сектору малого та середнього бізнесу», то об’єктом дослідження буде достатньо широка сфера взаємин підприємств сектору з органами державної влади. В її межах можуть бути сформульовані різні предмети наукового дослідження, оскільки існують різні проблеми державного регулювання сектору: √ загальна оцінка ефективності державного регулювання сектору малого та середнього бізнесу; √ механізм поєднання інструментів державного регулювання сектору — податкових, кредитних, адміністративних тощо; √ розв’язання актуальних проблем (зайнятості населення, розвитку окремих регіонів, формування місцевих бюджетів тощо) у процесі державного регулювання сектору. Оскільки предмет дослідження має бути пов’язаний із проблемою, то доцільність формулювання предмета дослідження у той чи інший спосіб перевіряється фактичною наявністю нерозв’язаних проблем. Скажімо, якщо в економіці немає проблеми зайнятості населення, то навряд чи варто вибирати як предмет дослідження державне регулювання зайнятості, у тому числі через сприяння розвитку сектору малого і середнього бізнесу. Однак якщо проблема зайнятості (безробіття) в економіці загострюється, а потенціал сектору малого та середнього бізнесу дозволяє збільшити працевлаштування населення, то такий предмет дослідження є обґрунтованим. Коли як предмет дослідження вибрано державне регулювання сектору малого та середнього бізнесу в напрямку збільшення зайнятості, то як мета дослідження може бути визначене розроблення рекомендацій щодо вдосконалення механізму державного стимулювання зайнятості в секторі малого та середнього бізнесу. Існують загальні випадки, за яких сфера, процес або явище стають предметом дослідження, будучи певною проблемою, а саме коли: усталені підходи, принципи наукового дослідження не забезпечують адекватного відображення нових процесів або явищ; сфера, процес або явище під час розвитку набувають нових недосліджених ознак; формуються нові внутрішні або зовнішні зв’язки (впливи), які раніше не існували і тому потребують теоретичного усвідомлення. Можна виокремити особливі випадки виникнення наукових проблем, відповідно формулювання особливих предметів дослідження в кожній сфері дослідження. Такими, наприклад, у сфері державного управління можуть бути: брак організаційних (правових) механізмів для реалізації економічних та соціальних реформ, які стають актуальними на конкретному етапі розвитку національної економіки; існування суперечностей між вимогами нормативних актів та наявними механізмами їх реалізації; недосконалість або брак методик оцінки стану або прогнозування певних процесів та явищ, відповідно обмеження можливостей прийняття обґрунтованих управлінських рішень; брак або обмеженість інформації щодо певних процесів та явищ, необхідної для прийняття управлінських рішень, тощо. Правильність визначення об’єкта, предмета і мети в межах теми дослідження свідчить про якість дослідження. Далі наведемо приклади таких визначень у захищених наукових роботах (табл. 2.1). Параметри наукового дослідження - Становлення ринку нерухомості у трансформаційній економіці — 08.01.01.Економічна теорія - Державний борг України: механізм управління та обслуговування —08.04.01 Фінанси, грошовий обіг і кредит - Валютно-курсова політика та механізм її реалізації в Україні — 08.02.03. Організація, управління, планування і регулювання економікии Пояснення У визначенні параметрів дослідження за темою «Становлення ринку нерухомості у трансформаційній економіці» додержано правильне співвідношення об’єкта та предмета:предмет вужчий за об’єкт і стосується наукової проблеми, що реально існує і пов’язана з неповнотою інформації про особливості (тенденції) формування ринку нерухомості саме для перехідних економік. Мета дослідження пов’язана з предметом і відображає той незаперечний факт, що державне регулювання ринку нерухомості має враховувати його особливості за певних умов. Зауваження є тільки щодо формулювання об’єкта: виходячи з назви теми його можна було б визначити як «ринок нерухомості у перехідній економіці», уникнувши змістової тавтології, оскільки зрозуміло, що в перехідній економіці такий ринок лише формується. Параметри дослідження за темою «Державний борг України: механізм управління та обслуговування» визначені з порушенням вимог. По-перше, тут повне змістове ототожнення об’єкта і предмета, адже державний борг і є фінансовими відносинами між державою та кредиторами під час формування та управління боргом. По-друге, у визначенні предмета не відображена проблема, що реально існує. По-третє, мета дослідження не пов’язана з предметом і її визначення необґрунтовано, оскільки природа державного боргу є дослідженою і не викликає сумніву. Параметри наукового дослідження теми «Валютно-курсова політика та механізм її реалізації в Україні» визначені з додержанням вимог щодо співвідношення об’єкта, предмета та мети. Зауваження може стосуватися лише відредагованості формулювання предмета, яке могло б бути більш стислим і точним, а саме: «Механізм реалізації валютно-курсової політики в Україні в період економічного пожвавлення». 2.4. Ефективність наукового дослідження: зміст і оцінка Оцінка ефективності наукового дослідження Е, як і будь-якої іншої діяльності, передбачає заставлення результатів R і витрат C: E=R|C Найбільша складність такого зіставлення пов’язана з вартісною оцінкою результату в теоретичних (фундаментальних) дослідженнях. Адже важко або й неможливо безпосередньо оцінити у грошовому вираженні, наприклад, відкриття певного закону або закономірності. Може лише йтися про опосередкований вплив такого відкриття на дальше впровадження більш конкретних результатів наукової діяльності, що спираються на нові фундаментальні знання, які втілюються в конкретних методиках, рекомендаціях, реалізованих проектах тощо. Цю проблему оцінки ефективності фундаментальних досліджень частково розв’язують, застосовуючи такі показники, як середня кількість опублікованих робіт на одного дослідника та кількість друкованих аркушів, виданих (опублікованих) одним дослідником. Більш сучасним способом оцінки ефективності фундаментальних досліджень є так званий індекс цитувань — кількість посилань на дослідження автора у працях інших дослідників. Складність оцінки ефективності прикладних досліджень пов’язана з безліччю виявів одержаних результатів. Наприклад, від реалізації нововведення (технології виробництва або управління) можемо мати кілька результатів: економічний — полягає у зростанні доходів та зменшенні витрат економічних суб’єктів; соціальний — реалізується через комфортність і тривалість життя, якість соціальних послуг, тривалість і якість вільного часу; екологічний — забезпечує збереження навколишнього середовища. Якщо економічний вияв результату наукової діяльності піддається грошовій оцінці, то для соціального та екологічного таку оцінку зазвичай зробити важко або взагалі неможливо. Ще одна складність оцінки результатів наукової діяльності пов’язана з тим, що крім внутрішнього економічного вияву (для безпосередніх учасників) можемо мати зовнішні вияви (екстерналії). У разі виникнення екстерналій результатами наукової діяльності будуть послуговуватися так звані треті особи. Ними можуть або бути суспільство в цілому або окремі групи, безпосередньо не причетні до виробництва та відшкодування витрат на наукову діяльність. Наприклад, якщо результатом наукової діяльності стає вдосконалення навчального процесу в межах конкретного освітнього проекту, то від появи ліпше підготовлених фахівців виграють не тільки ті, хто втілив проект (організатори програми та слухачі), а й суспільство загалом. Останнє і стає тією третьою особою, яка матиме вигоду від ліпшої соціальної адаптованості нових фахівців, від швидшого поширення знань у суспільстві та від упровадження нових технологій у межах усієї економіки. Однак, незважаючи на труднощі оцінки ефективності у прикладних дослідженнях, існують конкретні показники, передбачені, зокрема, Методикою визначення ефективності витрат на наукові дослідження і розробки та їх впровадження. До таких показників належать
 де Pt — чистий грошовий потік; d — коефіцієнт дисконтування; Ut — надходження грошей у певному періоді; Qt — грошові витрати у певному періоді; t — час здійснення проекту. 2) індекс дохідності, або коефіцієнт чистого дисконтованого доходу (ІД):  де ДВІ — дисконтована вартість інвестицій (капітальних та разових витрат) в інновації; 3) внутрішня норма дохідності інноваційного проекту (d), або норма дисконту, за якою дисконтована вартість чистих надходжень від проекту дорівнює дисконтованій вартості інвестицій, тобто різниця їх дорівнює нулю Пошук норми дисконту d здійснюється ітераційно — способом наближення до бажаного значення. Ітераційне наближення передбачає, що якщо чиста вартість надходжень від проекту є додатною, то слід використовувати вищу ставку дисконтування, щоб досягти рівності вартості надходжень та інвестицій у проект, і навпаки; 4) період окупності інвестицій в інноваційний проект (Т):  де Kt — вартість капітальних та одноразових витрат 2.5. Наукова комунікація Наукова діяльність передбачає постійні зв’язки дослідників у процесі її здійснення. Такі зв’язки називають науковою комунікацією. У процесі наукової комунікації відбувається рух наукової інформації. Під науковою інформацією розуміють рух знань та ідей, здобутих одними дослідниками, що являють інтерес для інших. Класики теорії наукової комунікації К. Шеннон та У. Вівер («Математична теорія комунікації», 1949) визначили її в найширшому розумінні як обмін науковою інформацією, у процесі якого «один розум впливає на інший». Ці автори створили лінійну модель комунікації, в якій передбачався прямий рух інформації — від автора до одержувача. Інші дослідники комунікації Х. Шрам та Ч. Осгуд акцентували увагу на існуванні не прямих, а й зворотних зв’язків і розробили так звану циклічну модель комунікації. У зв’язку з існуванням різних тлумачень наукової комунікації була створена узагальнювальна модель, що охоплює і прямі, і зворотні зв’язки учасників наукових обмінів (рис. 2.2).  Рисунок відображає те, що в науковій комунікації взаємодіють два суб’єкти: комунікант — той, хто передає інформацію, та реципієнт — той, хто інформацію одержує. Інформація передається за допомогою комунікату — носія (інструменту передавання) інформації. Канали зв’язку між комунікантом та реципієнтом можуть бути як прямі (стрілки, спрямовані вправо →), так і зворотними (стрілки, спрямовані вліво ←). Прямі канали інформації реалізуються за участі: √ бібліотек; √ редакцій наукових видань; √ засобів масової інформації; √ Інтернету; √ контактів під час наукових конференцій, семінарів тощо. Зворотні канали передбачають реакцію реципієнтів на одержану інформацію. Ця реакція здійснюється в процесі: цитування певних наукових джерел або посилання на них у процесі дослідження; написання відгуків (рецензій) на монографії, статті, дисертації, підручники тощо; підготовки оглядів або рефератів наукових робіт у визначеній сфері дослідження; включення результатів наукових досліджень у навчальні курси та програми. Оскільки наукова інформація може подаватись у різних формах з використанням різних носіїв, мати різну ступінь обробки тощо, то вона класифікується за кількома ознаками. По-перше, вирізняють інформацію за носіями, а саме: √ у документальній формі, що зафіксована на матеріальних носіях — у книжках, журналах, на дисках; √ недокументальній формі, коли одержана в процесі безпосереднього спілкування під час публічних виступів, обговорень, особистого спілкування дослідників тет-а-тет; √ електронній формі, джерелом якої є Інтернет, електронні журнали, інтернет-конференції, електронні бази даних тощо. По-друге, виокремлюють види інформації за способом подання, а саме: √ формальну, або одержану через певні установи — науково-дослідні організації, вищі навчальні заклади, бібліотеки, редакції наукових видань, архіви тощо; √ неформальну, або ту, що передається під час особистих контактів, — у дискусіях, листуванні тощо. По-третє, вирізняють інформацію за її придатністю до використання реципієнтами, а саме: √ «сировинну», тобто подану у вигляді, що є зручним для автора інформації; √ первісно оброблену, тобто структуровану та класифіковану у зручній для реципієнта формі; √ придатну для кінцевого використання реципієнтом, тобто організовану (подану) у формі, зручній для дальших досліджень, висновків та рекомендацій реципієнта (таблиць, схем, графіків тощо). Найсучаснішим каналом передавання наукової інформації є Інтернет. Для того щоб результативно ним послуговуватись, потрібно вміти шукати інформацію. Сьогодні існують два найбільш типові способи пошуку інформації в Інтернеті: серфінг та браузинг. Серфінг — це перехід від однієї відомої дослідникові веб-сторінки до іншої, коли реципієнт шукає інформацію, уявлення про зміст якої загалом має ще на початку пошуку. Браузинг передбачає використання найбільш поширених інтернет-каталогів, коли реципієнт недостатньо обізнаний з досліджуваною проблемою і переходить від одного посилання до іншого, покладаючись на запропоновану йому вибірку. Кожний дослідник має власний набір найбільш використовуваних у роботі інтернетджерел. Далі наведемо один з таких можливих наборів для дослідження проблем державного управління. Тести для перевірки знань+++ 1. Хибним є твердження: б) множинність результатів наукової діяльності означає, що в розрахунках у різні періоди можуть бути одержані різні оцінки результату; 2. Правильним є вислів: в) наукова діяльність є елементом управління, оскільки обґрунтоване управлінське рі- шення спирається на аналіз ситуації, з’ясування впливу чинників, порівняння різних варіан- тів рішення. 3. Економічний закон як продукт фундаментальної економічної науки — це: а) найбільш суттєвий і постійно повторюваний зв’язок економічних процесів та явищ; 4. Нормативні акти (закони) в організації наукової діяльності в Україні відіграють таку роль: в) установлюють пріоритетні напрямки науки та державної політики в цій сфері і право- вий статус суб’єктів наукової діяльності. 5. Екстерналії в науковій діяльності — це: а) результати, якими послуговуються не безпосередні учасники наукової діяльності, а «треті особи»; 6. Наукова комунікація — це: б) прямий та зворотний рух наукової інформації від автора (комуніканта) до одержувача (реципієнта); 7. Ефективність прикладних досліджень оцінюють за: ЧДД а) коефіцієнтом чистого дисконтованого доходу ІД = 8/. Сфера, процес або явище стають предметом фундаментальних економічних дослі- джень, якщо: в) набувають ознак, які раніше не були відомі і тому потребують теоретичних узага- льнень. 9. За критерієм носіїв наукової інформації її поділяють на: а) документальну, недокументальну та електронну; 10. У визначенні мети наукового дослідження відображають: а) те, заради чого здійснюється дослідження, а саме: наукову проблему, що визначає предмет дослідження; |