Тема-1. Сутність , поняття , походження і типологія держави. Правознавство. Тема Сутність, поняття, походження і типологія держави
 Скачать 461.19 Kb.
|
|
Кравець А.В. ФФО 1-3.1 Тема-1. Сутність , поняття , походження і типологія держави 1.Організація соціальної влади у первісному суспільстві. Особливістю соціальної влади і соціальних норм у первісному суспільстві було те, що вони по суті входили в саму життєдіяльність людей, виражаючи і забезпечуючи соціально-економічну єдність роду. Це було пов’язано з недосконалістю знарядь праці, низькою їх продуктивністю. Звідси — необхідність у спільному проживанні, у колективній власності на засоби виробництва і розподілі продуктів на основі рівності. Подібні обставини впливали на природу влади і соціальні норми первісного суспільства. Соціальна влада, що існувала в додержавний період, характеризувалася такими ознаками: 1) поширювалася тільки в межах роду, виражала його волю і базувалася на кровних зв’язках; 2) була безпосередньо суспільною, будувалася на засадах первісної демократії, самоврядування (тобто суб’єкт і об’єкт влади тут збігалися); 3) органами влади виступали родові збори, старійшини, воєначальники тощо, котрі вирішували всі найважливіші питання життєдіяльності первісного суспільства. У додержавний період своєї історії людство пройшло три основні етапи розвитку: праобщину (первісне людське стадо), родову та проселянську общини. У період існування первісного стада завершувався біологічний розвиток людини і почала формуватись цілеспрямована діяльність первісних людей з використанням відповідних засобів праці. Люди почали об'єднуватись у незначні за своєю чисельністю, але досить стабільні праобщини, яким вже була притаманна певна соціальна організованість, що базувалась на владі вожака. Первісне стадо— об'єднання окремих людей та їх груп для спільного полювання і споживання їжі, інших способів колективного існування. На зміну праобщині прийшла родова община, яка будувалась на засадах колективізму у виробництві і споживанні, загальної власності та зрівняльного розподілу засобів до життя. Родова община існувала як материнський рід, пов'язаний спільним походженням за матір'ю. Спільною власністю роду була земля, а спільною діяльністю — полювання, збирання врожаю, виготовлення примітивних знарядь праці тощо. Низька ефективність виробництва забезпечувала лише необхідні життєві потреби на основі рівного розподілу засобів до життя між усіма членами роду незалежно від їх участі у спільній трудовій діяльності. Це зумовило й відповідну організацію влади — первісне народовладдя (первісну демократію). Суспільні справи вирішувалися волевиявленням усіх дорослих членів роду на їх зібраннях. Роди очолювали старійшини — найбільш поважні та досвідчені люди. Усі були рівними, ніхто не мав привілеїв. Старійшини, поряд з іншими членами роду, брали участь у спільній трудовій діяльності, їхня влада засновувалася на особистому авторитеті, інтелектуальних і емоційних достоїнствах, добровільному виконанні їх рішень іншими членами роду. Влада старійшин спрямовувалася на забезпечення інтересів роду й тому реально підтримувалася діями членів роду. У разі порушення звичаїв суспільний примус застосовувався у виді лайки, фізичного покарання, вигнання з роду. Міра покарання визначалася старійшинами і виконувалася ними самими чи іншими членами роду. З розвитком родових общин змінювалася й організація влади, переважно в напрямі ієрархізації органів влади.Почали формуватися проселянські общини Замість зібрань усіх членів роду все частіше проводилися збори тільки чоловіків. Велике значення надавалося єдності суджень, а не рішенням більшості. Запроваджується принцип представництва: голови господарств входять у родові общинні ради, а їх голови – у ради фратрій і племен. Кожному рівню влади властива своя сфера компетенції, коло питань, що ним вирішується. Орган вищого рівня мав певні повноваження щодо нижчого. Відбувається поділ влади на світську, військову, релігійну. 2.Теорії походження держави. Поняття та ознаки держави Держава — це суверенна, політикотериторіальна організація публічної влади певних соціальних груп населення в соціально неоднорідному суспільстві, яка має спеціальний апарат управління і примусу, здатна за допомогою права робити свої веління загальнообов'язковими для населення всієї країни, а також здійснювати керівництво суспільством. Держава характеризується низкою ознак, які відрізняють її від суспільства та його політичних організацій. До основних ознак держави належать: 1) Територія. Порівняно з первісним суспільством держава є організацією територіальною, яка існує тільки у певних територіальних межах. Сама територія не породжує держави, вона лише створює простір, у межах якого держава поширює свою владу на населення, що проживає в ній. Територія держави визначається кордонами, які можуть бути сухопутними, морськими та повітряними. У межах своїх кордонів держава має суверенітет і територіальне верховенство. Необхідно підкреслити, що на території країни можливе існування тільки однієї державної організації; 2) Населення. Воно розселене по всій території держави, яка поділяється на адміністративнотериторіальні чи політикотериторіальні одиниці. Державна влада розповсюджується на всіх людей, що проживають на її території. Більшість населення пов'язана з державою стійкими відносинами громадянства Громадянидержави, у порівняні з іноземними громадянами або особами без громадянства, які теж можуть проживати на території даної держави, мають більш ширший правовий статус і більш стійкі правові зв'язки з державою, а також права і обов'язки, яких позбавлені останні. На відміну від політичних партій, професійних спілок, інших громадських організацій або релігійних утворень, тільки держава має право виступати від імені всього народу в цілому. Це є одне із монопольних прав держави; 3) Наявність публічної влади, яка відокремлена від суспільства і стоїть над ним. Публічна влада має свою систему державних органів і посадових осіб, які захищають і охороняють інтереси тих, хто має владу. Апарат публічної влади складається із апарату управління, який забезпечує виконання функцій держави та апарату примусу. Примусові заходи застосовують спеціальні органи: армія, поліція (міліція), прокуратура, пенітенціарна система, служба національної безпеки тощо; 4) Суверенітет. Це політикоправова властивість державної влади, яка відображається у самостійності, повноті, єдності і верховенстві у межах її території, а також незалежності і рівноправності країни у зовнішніх відносинах. Порушення суверенітету веде до часткової або повної втрати незалежності держави. За сучасних умов розвитку держав та міжнародних відносин, пов'язаних зі створенням органів світового співтовариства і добровільним вступом до них держав (ООН, Рада Європи, Європейський Союз, СНД), поняття суверенітету зазнає певних змін. При збереженні самостійності і незалежності у внутрішніх і зовнішніх справах, країни-члени названих міжнародних організацій добровільно визнають їх верховенство з окремих питань внутрішнього життя та міжнародних відносин (права людини, екологія, безпека тощо). По суті — це втілення ідеї обмеженого суверенітету, однак на повній демократичній основі; 5) Здатність видавати закони. Тільки держава має право видавати закони та інші нормативноправові акти, які є загальнообов'язковими для усіх громадян і посадових осіб на всій її території, а також вимагати та забезпечувати їх виконання. Державна влада є єдиним суб'єктом, який має таке право, оскільки вона виступає від імені всього суспільства, як ядро політичної системи. Таких прав не мають інші суб'єкти політичної системи і громадянського суспільства. Діяльність по виданню законів — це виключна прерогатива держави; 6) наявність податкової системи, яка є фінансовою основою для виконання державою владних функцій. Держава встановлює та збирає податки, інші примусові збори зі своїх громадян, підприємств і організацій, які знаходяться на її території, для суспільних потреб та утримання апарату управління, організації державного механізму Походження держави — тривалий історичний процес, який украй складно реконструювати через відсутність документальних свідоцтв про нього. Існує кілька теорій, що з різних позицій висвітлюють і пояснюють появу держави в суспільстві. . Прихильники теологічної теорії стверджують, що держава є наслідком божественної волі. Найяскравіше теологічна теорія виражена в роботах відомого католицького богослова Томи Аквінського (XIII ст.). Його тези є офіційною доктриною католицької церкви, але в цілому в європейських та американських державах теологічна концепція сьогодні не дуже поширена. Інша ситуація в країнах ісламу, де теологічна теорія походження держави вважається основною, а священна книга — Коран — дотепер розглядається як головне джерело права і державної влади. . Патріархальна теорія ототожнює сімейну і державну владу, вважаючи й ту, й іншу природною, за природою властивою людині. Найчіткіше виклав цю теорію англійський філософ Роберт Фільмер (XVII ст.). Із його точки зору, держава, точніше правитель держави, виконує на рівні суспільства ту ж роль, що й батько в сім'ї, будучи продовженням патріархальних традицій сім'ї. Тому правитель не підлягає критиці — адже батька діти повинні слухатися беззаперечно, — і не підлягає обранню або зміні — адже батька не вибирають, його влада існує за природою. . На зорі Нового часу поширена була теорія суспільного договору. Гуго Гроцій і Бенедикт Спіноза, Томас Ґоббс, Джон Локк, Жан Жак Руссо вважали, що окрім права, встановленого державою, існують вічні, розумні правила поведінки, які випливають із самої природи людини. Ці правила вони називали природним правом. Для захисту і дотримання природних прав люди домовилися створити державу і поставити над собою правителів. Надалі правителі почали розглядати державу як свою вотчину, і зміст суспільного договору було втрачено або спотворено. Порушення правителем природних прав підданих є підставою для його скидання. . Шарль Луї Монтеск'є вважається засновником теорії географічного детермінізму. Він одним із перших звернув увагу на роль природно-кліматичних умов у розвитку суспільства. Визнаючи наявність у людини природних прав, він категорично відкидав теорію суспільного договору, вважаючи, що держава і встановлене державою право виникли в результаті природних причин, а саме — розвитку людини і суспільства у певному географічному середовищі. У XX ст. теорію географічного детермінізму захищав американський географ Елсуорт Хантінгтон. . У XIX ст. зусиллями Карла Маркса і Фрідріха Енгельса була створена класова (економічна)теорія походження держави. Із їхньої точки зору держава і право виникли одночасно через появу приватної власності і розшарування суспільства на класи. Класова теорія має певні переваги, зокрема, вона привертає увагу до найважливішого чинника виникнення держави — рівня розвитку економіки. . У XX ст. поширення набула олігархічна теорія, яка пов'язує походження держави з природною ієрархією/нерівністю в будь-якій соціальній спільноті (за силою, здібностями). У зв'язку з розподілом функцій у співтоваристві рано чи пізно виділяється функція управління. Конкретні шляхи походження держави зводяться до військового (захоплення влади військовими вождями), аристократичного (прихіддо влади знаті), плутократичного (зосередження влади в руках багатих). 3.Поняття та складові елементи форми держави. Форма держави — це штучна категорія державознавства, яка є результатом теоретичного узагальнення форм окремо узятих держав світу Це набір основних параметрів, які з часів античності для характеристики держави вважаються важливими, виходячи з них держава може бути охарактеризована як найбільш повно. Форма держави тієї або іншої країни розкриває найбільш істотні, визначальні риси організації державної влади конкретного суспільства на певному історичному етапі його розвитку. Основними елементами форми держави називають: форму державного правління , форму державного устрою , форму державного режиму. Поняття та види форми державного правління Форма державного правління показує; • як створюються вищі органи державної влади та яка їх будова; • як будуються взаємовідносини між вищими та іншими державними органами; • як будуються взаємовідносини між верховною державною владою і населенням країни; • якою мірою організація вищих органів держави дозволяє забезпечити права і свободи громадян. Різновидами держав за формою правління є монархія та республіка Монархія - це така форма державного правління, за якої державна влада повністю чи частково зосереджується в руках однієї особи - монарха, передається у спадщину та не залежить від населення. Протягом історії суспільного розвитку виникали різні види монархій: східна деспотія, що була заснована на азіатському способі виробництва; антична (рабовласницька) монархія, феодальна (ранньофеодальна - характеризується високим ступенем децентралізації; станово-представницька - характеризується наявністю станово-представницького органу (кортеси, генеральні штати, парламент). Традиційно, розрізняють абсолютні (необмежені) та конституційні (обмежені) монархії. Абсолютна (необмежена) - характеризується тим, що монарх не обмежений конституцією і сам здійснює законодавчу діяльність; керує урядом, який сам і формує; контролює правосуддя, місцеве самоврядування, тобто вся державна влада зосереджена в руках монарха; Конституційна (обмежена) - влада монарха обмежена в тій чи іншій мірі повноваженнями певних державних органів. Різновидами конституційної монархії є дуалістична (вона практично не існує) і парламентська монархії. Парламентська монархія - форма правління, за якої влада монарха суттєво обмежена в усіх сферах здійснення державної влади, і за ним лише формально зберігається статус глави держави, але тільки з представницькими повноваженнями. Виконавча влада належить уряду, який формується парламентом і лише йому підзвітний. Переважна більшість сучасних монархій - це монархії парламентські (Великобританія, Данія, Швеція, Японія). Дуалістична монархія - форма правління, де монарх - глава держави - особисто формує склад уряду, яким керує сам або через прем'єр-міністра, якого він призначає. Республіка - це така форма державного правління, за якої вища державна влада здійснюється представницьким загальнонаціональним колегіальним органом (парламентом), який обирається населенням на певний строк. В історії держав світу виникали різні види республік: антична, середньовічна (феодальна), буржуазна, соціалістична. Сучасні республіки існують у таких різновидах: парламентська, президентська та змішана (напівпрезидентська). Парламентська республіка — це форма правління, в якій глава Держави (президент) не може впливати на склад і політику уряду, який формується парламентом і лише йому підзвітний. У такій республіці глава уряду має більше повноважень, ніж глава держави, здійснюється принцип верховенства парламенту що обирається всім населенням країни, глава держави обирається парламентом або більш великою колегією, але за участю парламенту. До таких держав належать Італія, Чехія, Угорщина, Австрія. Президентська республіка - це форма правління в якій глава держави (президент) одноособово або з подальшим схваленням парламенту формує склад уряду, яким сам і керує. Тому уряд підзвітний президенту, а не парламенту (в руках президента поєднується повноваження глави держави і глави уряду). Президент обирається непарламентським шляхом - прямими або непрямими виборами населення. До таких держав належать США, Аргентина, Мексика, Бразилія. Змішана (напівпрезидентська) республіка - це форма правління в якій глава держави (президент) особисто пропонує склад уряду, насамперед, кандидатуру прем'єр-міністра, який підлягає обов'язковому затвердженню або погодженню парламентом. Виконавча влада в такій республіці належить не тільки президенту, але й прем'єр-міністру, який очолює уряд. Президент обирається непарламентським шляхом. До таких держав належать Україна, Фінляндія, Франція. Розрізняють президентсько-парламентську та парламентсько-президентську змішані республіки. Поняття та види форми державного устрою. Форма державного устрою показує: • з яких частин складається внутрішня структура держави: •яке становище цих частин і які взаємозв'язки їх органів; •як будуються відносини між центральними і місцевими державними органами; •у якій державній формі виражаються Інтереси кожної нації, яка проживає на території країни. За формою державно-територіального устрою, тобто способом розподілу території на складові частини та порядком співвідношення влади між ними і держави в цілому відрізняють держави прості (унітарні) та складні. Унітарна держави - це проста єдина держава, складовими частинами якої є адміністративно- територіальні одиниці, які не володіють суверенними правами (Україна. Болгарія, Польща, Франція, Італія, Швеція та ін.). Унітарна держава характеризується такими основними ознаками: •до складу не входять державні утворення, що наділені ознаками суверенітету, адміністративно- територіальні одиниці (область, район та ін.) не можуть мати якої-небудь політичної самостійності; •єдина конституція і єдина система законодавства; •єдина система вищих органів державної влади - глава держави, уряд, парламент, юрисдикція яких розповсюджується на територію всієї країни; •єдине громадянство та єдина державна символіка; •єдина судова система; •у міжнародні відносини вступає лише держава. Деякі унітарні держави мають автономні утворення (Грузія, Іспанія, Італія, Україна та ін.). Такі держави називають децентралізованими унітарними державами з елементами федералізму. У таких державах місцеві органи обираються населенням автономії і мають право самостійно вирішувати більшість питань місцевого життя. Автономії мають внутрішнє самоуправління, як правило, у сфері адміністративної діяльності, вони володіють певною самостійністю й у сфері законодавства (у порядку делегованих повноважень з боку центрального законодавчого органу). Складними державами вважають федерацію, конфедерацію, імперію та співдружність. Федерація - це складна союзна держава, складовими частинами якої є державні утворення, що володіють суверенними правами (США, Росія, Канада та ін.). Основні ознаки федерації: •єдина територія складається з територій-суб'єктів федерації, що мають власний адміністративно- територіальний поділ; •наявність конституції і системи законодавства в цілому та у кожного з її суб'єктів; •наявність федеративного двопалатного парламенту й парламентів суб'єктів федерації, федерального уряду і самостійних органів управління суб'єктів федерації. •наявність громадянства як усієї федерації, так і її суб'єктів: у деяких федераціях допускається подвійне громадянство (ФРН); •можливість суб'єктів федерації мати власну правову та судову системи (США); •наявність загальнофедеральної податкової та грошової системи: •суб'єкти федерації не володіють суверенітетом і не є суб'єктами міжнародного права, проте в договірних міжнародних відносинах можуть виступати як федерація в цілому, так і кожний її суб'єкт. Класифікується федерація за різними ознаками: 1) За способом утворення: -договірні; -конституційні (Індія); -договірно-конституційні (США, ФРН, та ін.); 2)За способом взаємовідносин федерації та її суб'єктів: -на основі союзу (США); -на основі автономії (Бельгія, Індія та ін.); 3)За способом розподілення та здійснення владних повноважень: -централізовані (Індія, Мексика); -відносно централізовані (США, ФРН); 4)За принципом поєднання національного й територіального підходів: -територіальний підхід -національний підхід -змішаний підхід Поняття та види форми державно-правового режиму Основою для класифікації державно-правових (політичних) режимів, тобто способів та методів здійснення державної влади, виступають: •ступінь розвиненості політичної демократії; •реальний політико-правовий статус особи. З урахуванням цих критеріїв сучасні державно-правові (політичні) режими поділяються на демократичні та антидемократичні. Демократичний режим - це режим, за якого державна (політична) влада здійснюється з дотриманням основних прав людини, із забезпеченням легальних можливостей вільного волевиявлення і вра¬хування інтересів усіх груп населення через демократичні інститути (вибори, референдуми, засоби масової інформації), діяльність різноманітних партій і громадських організацій, які представляють ці ін¬тереси і впливають на вироблення та здійснення політики держави. Він характеризується такими рисами: •дотримується демократична конституція; •реалізується принцип "поділу влад"; •державна влада здійснюється на основі вільної та рівної участі громадян та їх об'єднань в управлінні державою: •плюралізм у політичній, економічній, ідеологічній та духовній сферах життєдіяльності людини; •гарантується здійснення прав і свобод громадян відповідно до міжнародних стандартів прав людини; •демократизм правосуддя, домінують методи переконання перед методами примусу; •вільне існування всіх форм власності. Такий режим характерний для правової держави. Розрізняють такі види демократичних режимів: демократично-консервативний, демократично- радикальний та демократично-ліберальний. Антидемократичний режим - це режим, коли державна влада здійснюється шляхом обмеження або порушення основних прав людини, коли заборонена легальна діяльність опозиційних політич¬них партій і громадських об'єднань. Для нього характери; такі ознаки: •не реалізується (частіше всього юридично не закріплений) принцип "поділу влад": •звужується або припиняється вплив громадян та їх об'єднань на управляння державою; •відсутня або стає формальною виборність; •забороняється діяльність опозиційних партій та організацій; •застосовуються політичні репресії; •звужуються або порушуються політичні права і свободи громадян; •реальна влада зосереджується в руках групи осіб або однієї особи, не підконтрольних народові. Такий режим може бути авторитарним і тоталітарним. Тоталітарний режим - крайня форма антидемократичного режиму, такий спосіб організації державної влади, при якому здійснюється повний (тотальний) контроль державою над всіма сферами життя суспільства та особистості. Він характеризується: •повним пануванням держави над особистістю та суспільством; •одержавленням усіх легальних об'єднань та організацій; •необмеженими законом повноваженнями органів влади; •забороною демократичних організацій; •фактичною ліквідацією формально проголошених конституційних прав і свобод людини і громадянина; •загальним контролем над діяльністю громадян та їх об'єднань; •політичною цензурою; •відсутністю гласності; •тотальною нетерпимістю до всіх, хто мислить інакше, ніж диктує правляча партія та її ідеологія; •репресіями стосовно опозиції", •мілітаризацією суспільного життя; •прагненням до зовнішній експансії. Різновидами тоталітарного режиму виступають расистський, фашистський, військово- диктаторський режими. Авторитарний режим - це стан політичного життя, коли влада зосереджується в руках однієї особи або правлячої верхівки. Цей режим не має таких реакційних проявів, як тоталітарний, і характеризується: • необмеженою владою однієї особи або групи осіб, не підконтрольних народові; • наявністю центра управління, який діє на свій розсуд, у тому числі з порушенням норм закону; • використанням насильства та позасудових методів примусу; • опорою на поліцейський та військовий апарат; • дією принципу пріоритету держави над особистістю, відсутністю гарантій здійснення конституційно проголошених прав і свобод особи, особливо у взаємовідносинах із владою. |