Тероризм3. Тероризм
 Скачать 34.11 Kb.
|
|
міністерство науки та освіти, молоді та спорту маріупольсикй державний університет Кафедра української філології Реферат навчальної дисципліни «Безпека життєдіяльності» на тему «Тероризм» Виконав студент 1 курсу спеціальності: «Українська мова та література» денна форма навчання Рибаков А.В. Перевірив: Лісодід Ю.С. Маріуполь - 2012 План Явище тероризму………………………………………..3 Форми та методи тероризму………………………4 Історія тероризму…………………………………………5 Тероризм у 20 сторіччі………………………………….6 Методи боротьби з тероризмом………………..13 Список джерел……………………………………………15 Явище тероризму На сьогоднішній день тероризм являє собою одну з найактуальніших соціально-політичних проблем. Поняття «тероризм» має понад 100 визначень, проте жодне з них досі не стало загальновизнаним. Загалом цей термін можна охарактеризувати як суспільно небезпечну діяльність, спрямовану на досягнення політичних цілей шляхом здійснення так званих терористичних актів – масових вбивств, захоплення заручників, вчинення або погроз вчинення злочинних дій. Суб’єкт теракту – окремі особи або неурядові організації. Об’єкт – влада, суспільство, приватне або державне майно, інфраструктури, тощо. Як соціальне явище тероризм може бути обумовлений політичними, соціально-економічними або релігійними чинниками. Політичні причини. Як відомо, серед політичних причин тероризму основною є політична нестабільність в державі. Саме в період політичної нестабільності різко зростає число терористичних актів. Дуже часто причиною виникнення терористичних організацій стають розрізненість політичних поглядів або ідеологічні конфлікти між владою та окремими групами населення. Крім того, важливим політичним чинником виникнення тероризму можна вважати неспроможність влади забезпечити достатній рівень безпеки населення. Серед соціально-економічних причин варто виділити наступні: помітне зниження життєвого рівня разом зі зростанням соціальної диференціації, економічні та енергетичні кризи, зростання цін, інфляція, широке поширення серед населення зброї, військової підготовки, специфічних агресивних настроїв, пов’язаних із участю значної частини військових сил в бойових діях (війни в Чечні та Афганістані), бажання повалення діючого уряду (наприклад, діяльність західнонімецької «Фракції червоної армії» (РАФ) та італійських «Червоних бригад»). Релігійні причини. Пов’язані з боротьбою прибічників однієї релігії з прибічниками іншої, або з метою підірвати світську владу і затвердити владу релігійну. Існують деякі релігійні течії, що займаються пропагандою насилля та агресії по відношенню до інших релігій. Найпоширенішою серед них на сьогоднішній день є ваххабізм – радикальна течія ісламу, що сформувалася у 18 сторіччі в Саудівській Аравії. Її послідовники вважають головними ворогами мусульман християн та іудеїв, з якими вони повинні вести війну, тому що всі, хто не слідує шаріату заслуговують на смерть. Форми та методи тероризму Аналізуючи методи тероризму, дослідники виділяють: 1. Підривання державних, промислових, транспортних, військових об’єктів, редакцій газет і журналів, офісів, партійних комітетів, житлових будинків, вокзалів, магазинів, театрів, тощо. 2. Індивідуальний терор або політичні вбивства – чиновників, громадських діячів, банкірів, політиків. 3. Політичні викрадення. Як правило, викрадають значних державних та громадських діячів з метою політичного шантажу (вимоги виконання певних політичних умов, визволення спільників, викупу). 4. Захоплення установ, банків, будівель, посольств, що супроводжується захопленням заручників. Володіючи заручниками, терористи мають змогу вести переговори з позиції сильної сторони та диктувати свої правила. На сьогоднішній день це одна з найбільш поширених форм тероризму. 5. Захоплення літаків, кораблів та інших транспортних засобів. Ця форма терористичної діяльності поширилась у 80-х роках 20 сторіччя. 6. Пограбування банків, ювелірних магазинів, приватних осіб – допоміжна форма тероризму, яка забезпечує терористичні організації фінансовими ресурсами. 7. Біологічний тероризм. Наприклад, розсилка листів зі спорами сибірської язви. 8. Використання отруйних речовин. Арсенал методів і форм тероризму постійно розширюється. Сьогодні будь-яка інфраструктура, будь-який промисловий або військовий об’єкт, технологічна структура може стати об’єктом теракту. Історія тероризму В історії зафіксовано багато випадків, що не відносяться безпосередньо до тероризму в сучасному розумінні, але схожих за деякими ознаками. Ще в 1 ст. н.е. на території сучасного Ізраїлю діяла організація так званих сікаріїв, що вела боротьбу проти римлян за автономію провінції Фессалонік. Сікарії вбивали римлян та представників єврейської знаті, що співпрацювали з Римом. Вбивство здійснювалось коротким мечем «сікою», відповідно до певних ритуалів. В 11-13 вв. мусульманська шиїтська секта ісмаїлітів, більш відома під назвою «ассасінів», практикувала фізичне знищення представників влади в Сирії. Ассасіни проіснували до 1256 р., коли осередок секти – фортеця Аламут – був знищений під натиском монголів. Не можна не пригадати знамениту «порохову змову» Гая Фокса (1605). Капітан англійської армії Гай Фокс очолив невдалу спробу групи англійських католиків підірвати будівлю парламенту з метою знищення прихильного до протестантів короля Якова I, що здійснив ряд репресій відносно католиків. У 1820-х в Італії виникають змовницьки організації, що переслідували мету створення національної держави. У Неаполі в 1820 виникла «Коммора». Мета організації - підкуп і залякування тюремників. Одночасно, на півдні країни виникає братство карбонаріїв, що розкинуло свою мережу по всій Італії. Спочатку цілями братства був захист селян від свавілля поміщиків-землевласників. Карбонарії спершу попереджали, а потім вбивали найбільш жорстоких гнобителів. Згодом організація карбонаріїв набуває політичного характеру і ставить завдання боротьби з австрійським пануванням і продажними монархічними режимами. Ці організації використовували терористичні методи, залякуючи тюремників, поміщиків, офіцерів поліції і державних чиновників. Варто відзначити, що тероризм був лише однією з тактик, які використовували змовницьки організації. Вони вели пропаганду, готували і здійснювали втечі з в'язниць, збройні виступи. Після Італії тероризм набув поширення у Франції, Австрії, Німеччині. На короля Франції Луї-Філіпа було скоєно сім замахів. В одному з них (1835) було вбито 18 і поранено 22 людини. Середина 19 століття була відзначена низкою вдалих і невдалих замахів - на імператора Фрідріха Вільгельма IV, на Франца-Йосипа Австрійського. У 1858 італієць Феліче Орсіні скоїв замах на Наполеона III. Був убитий герцог Пармський (1854), здійснені замахи на Фердинанда III Неаполітанського і іспанську королеву Ізабеллу (1856). У 1868 був убитий сербський князь Михайло Обренович III. По два замахи пережили прусський король Вільгельм I і канцлер Отто Бісмарк. Розширюється палітра політичних рухів, що вдаються до тактики тероризму. Тепер це не тільки націоналісти, але і республіканці, анархісти. Формується ідеологія тероризму. У другій половині 19 століття тероризм приходить в Російську імперію. З 1880-1890-х Європа і США переживають розквіт анархо-тероризму. У 1894 був убитий президент Французької республіки Саді Карно. У 1881 був смертельно поранений президент США Дж. Гартфельд. У 1901 - убитий президент США Мак-Кінлі. На тлі пікових подій відбувалися і менш гучні акти - вибухи бомб в театрах і ресторанах, вбивства великих і середніх чиновників і т.д. Анархістський тероризм пішов на спад лише з 1910-1920-х. Підсумки 19 ст. полягали в тому, що тероризм перетворився на значний фактор політичного життя. Двадцяте століття характеризується різким сплеском і якісним перетворенням тероризму. До цієї тактики вдаються все нові й нові політичні сили. Тероризм пішов ушир, охопив Латинську Америку та Азію. Склалися міжнародні зв'язки терористів. Крім того, тероризм перетворився на фактор міждержавного протистояння. Терористичні організації стали отримувати підтримку від країн, виступаючих як супротивник держави - об'єкта атак тероризму. Тероризм у 20 сторіччі У 20 ст. вчорашні терористи перетворювалися на легітимних політичних лідерів. Політики, які використовували тактику тероризму, ставали іноді главами держав. На початку 20 сторіччя до тактики тероризму активно вдаються національно-визвольні і революційні організації. Вони діють на територіях Російської, Османської, Британської імперій. Новим елементом була підтримка терористів на державному рівні. Так, під час Першої світової війни, Німеччина підтримувала ірландських сепаратистів, які вели боротьбу з британською армією в Ірландії методами терору (вибухи на військових об'єктах, бомби в ресторанах, де обідали англійські офіцери і т.д.). Росія підтримувала бойові організації вірменської партії «Дашнакцутюн» («Єдність»), що діяли на території Туреччини. Влада Османської імперії у відповідь організовувала контрабандне переправлення динаміту для російських терористів. Перед Першою світовою війною терористичні структури, що діяли на території Російської імперії (партії есерів, польські та грузинські націоналісти) отримували великі суми грошей з Японії та Австрії. Немає ясності з вбивством ерцгерцога Фердинанда в Сараєво (липень 1914 р.), що стало приводом до початку Першої світової війни. Теракт стався на території Боснії, яка входила в той час до складу Австро-Угорщини. Здійснила його сербська терористична організація «Чорна рука». Не викликає сумнівів зв'язок цієї організації зі спецслужбами Сербії. Перша світова війна задала новий імпульс до подальшого розвитку тероризму. Була наочно продемонстрована успішність подібної тактики. Війна почалася з пострілу терориста, а в результаті розпалися три імперії і вирішився цілий ряд національних проблем. У міжвоєнний період приходять до влади і зміцнюються комуністичні та фашистські режими. На етапі боротьби за владу їх об'єднує поєднання легальних і нелегальних форм роботи. Поряд з парламентськими партіями ці рухи мали в своєму розпорядженні підпільників і бойовиків. І комуністи, і фашисти використовували тактику тероризму на шляху до влади. Далі, тактика тероризму використовується деякий час і після формального приходу до влади, поки тоталітарні партії не створили ефективний апарат державного насильства. На цьому етапі і комуністи, і фашисти використовують бойовиків для розправи з супротивниками нового режиму. В СРСР цю тактику ілюструє вбивство в лікарні депутатів Установчих зборів Шингарьова і Кокошкіна після розгону Зборів. А також, розстріл за наказом РСДРП народної демонстрації, що відбулася в Петрограді в знак протесту проти розгону Установчих зборів. В Італії – вбивство депутата-соціаліста Джакомо Маттеотті (1924). У Німеччині - терор штурмовиків Рему з моменту приходу Гітлера до влади до «ночі довгих ножів», коли штурмовики були знищені (1933-1934). Закріпившись у владі і «осідлавши» систему каральних органів, комуністи і фашисти переходять до планомірного державного терору. В результаті, тактика тероризму виноситься назовні, перетворюючись в один з інструментів вирішення задачі політичної експансії. Політика «експорту революції» неминуче пов'язана з використанням тактики тероризму. У 1920-х при Комінтерні створювалися школи для західноєвропейських і американських комуністів, де проходили навчання методам тероризму і громадянської війни. СРСР забезпечує зброєю і грошима бойовиків на Балканах. У квітні 1925 під час похоронів депутату парламенту в кафедральному соборі Софії були підірвані дві «пекельні машини». Відповідальність за теракт узяла на себе компартія Болгарії. За її спиною стояли спецслужби СРСР. Безумовно, це був не ізольований теракт, а невдала спроба вчинити державний переворот. Фашистські режими, вирішуючи завдання політичної експансії, також спонсорували тероризм. У 1934 в ході невдалої спроби фашистського перевороту в Австрії, прихильники аншлюсу скоїли вбивство канцлера Енгельберта Дольфуса. У 1934 «усташі» (хорватські націоналісти) скоїли вбивство югославського короля Олександра I Карагеоргієвича і французького міністра закордонних справ Луї Барту. Цей теракт підірвав один з інструментів, які забезпечували стабільність в міжвоєнній Європі - військово-політичний союз Чехословаччини, Румунії та Югославії під загальною назвою «Мала Антанта», створений під патронажем Франції. Руками усташів, керівництво фашистської Німеччини вирішувало свої проблеми. Крім Італії та Німеччини, фашистський тероризм проявив себе в особі румунської організації «Залізна гвардія» (яка й здійснила в 1934 вбивство прем'єр-міністра Румунії Іона Дуки). Фашистські організації Угорщини та Франції також використовували тактику тероризму. Після Другої світової війни вузол національних проблем остаточно зміщується на Схід. Зникає коло фашистських держав-спонсорів тероризму, але істотно розширюється коло спонсорів комуністичних. У 1960-х виникає ісламське коло держав-спонсорів тероризму. На чолі цих держав стоять як світські панарабські націоналісти, так і ісламські фундаменталісти. У Європі після війни діє ряд сепаратистських рухів. Найбільші з них - ІРА і ЕТА. ІРА - «Ірландська республіканська армія» - найстаріша терористична структура, що виникла в 1914 році. Після здобуття Ірландією незалежності, вона бореться за приєднання до республіки Ольстера. Активність ІРА особливо зросла з 1970-х років. ЕТА - (Euskadi Ta Ascatasuna - «Країна басків і свобода») виникла в 1959 в Іспанії. Бореться за повну незалежність Басконії. Згодом лідери ЕТА прийшли до поєднання націоналізму і марксизму. Пік активності ЕТА припадає на 1960-1980-ті. Одна з найбільш відомих акцій - вбивство прем'єр міністра Іспанії Кар’єро Бланко (1973). В цей час активність ЕТА знижається, організація пережила серію арештів, її популярність і підтримка серед мас падає. Крім цього, можна пригадати бретонських і корсиканських сепаратистів у Франції, валлонських в Бельгії. У 1970 в Італії виникає організація марксистського толку «Червоні бригади». Пік її активності припадає на другу половину 1970-х-початок 1980-х. Найбільш гучна акція - викрадення і подальше вбивство лідера християнських демократів Альдо Моро (1978). Інша помітна організація анархістського спрямування «Робоча автономія» тяжіла до стихійним, масовим акціям і прагнули розгортати Міська герилья (пікети, захоплення підприємств, псування устаткування, пролетарські експропріації). З початку 1980-х італійські терористи переживають кризу. Лівий тероризм у ФРН почався зі студентських бунтів 1968 року. Лідер - організація «Фракція Червоної армії» (РАФ), що отримала за прізвищами лідерів найменування «Група Баадер-Майнхоф». Мета руху - розв'язування в країні комуністичної революції. Лідери - Ульрік Майнхоф та Хорст Малер - часто виступали як теоретики і пропагандисти руху. Група проявляла найбільшу активність в 1970-1972. За цим послідував розгром і спад активності. Пізніше в ФРН виникла організація «Рух 2 липня», яка зробила своєю емблемою червону зірку і кулемет. Максимум активності цієї організації припадає на 1975 рік. Терористи захоплювали в заручники значних політиків, вбили президента Верховного суду Гюнтера фон Дренкмана (1974). Найвідоміша акція західнонімецьких терористів - викрадення голови «Союзу німецьких промисловців» Ганса Шляйера (1977). У відповідь на цей теракт, уряд країни створив спецпідрозділ з боротьби з тероризмом. У 1981-1982 поліція розгромила терористичні організації. Більшість їх членів було заарештовано. Уцілілі емігрували і зачаїлися. Ліворадикальний тероризм в інших країнах отримав набагато менший розвиток. У Португалії після революції 1974 виникла низка лівоекстремістських угруповань. Найвідоміше - «Народні сили 25 квітня» - в першій половині 1980-х організувало серію терактів. На початку 1960-х Франція пережила терор ОАS (Organisation Armee Secrete - «секретна збройна організація»). Це конспіративна організація, що ставила своєю метою не допустити вихід Алжиру зі складу Франції. Здійснила невдалі замахи на президента де Голля та ряд інших терактів. У 1979-1980-х роках у Франції помітну роль грала терористична організація «Пряма дія», проте недовго. У середини 1980-х у Франції також спостерігалося деяке пожвавлення лівого тероризму. Тим часом союз спонсорів тероризму із соціалістичних держав та світських режимів арабського світу характеризував перший етап зростання тероризму на Сході. В кінці 1970-х в ісламському світі починається поворот від світських орієнтирів до ісламських цінностей. Іранська революція (1978) знаменувала епоху настання релігійного фундаменталізму. Фундаменталістський радикалізм відрізняється в першу чергу глобальними устремліннями його прихильників. У 90-х виник осередок тероризму на території Алжиру. У 1992 році правлячий світський режим скасував результати виборів, на яких здобула перемогу фундаменталістська політична організація - Ісламський Фронт Порятунку. Наслідком цього стало розв'язання хвилі тероризму. Влада відповіла жорстокими репресіями. Практично в країні розгорнулася громадянська війна. Терор влади і тероризм релігійних фанатиків призвели до жахливих за своїми масштабами жертв. Загинули десятки тисяч людей. Алжирський тероризм відрізняло широке застосування масового безадресного терору. Ситуація нормалізувалася лише до кінця десятиліття. Ознакою десятиліття стала нескінченна війна в Афганістані. А також, війни в Чечні, Югославії. На фоні цих подій визрівають терористичні організації, відбувається професіоналізація терористів, складається інтернаціональне співтовариство воїнів Джихаду. У Афганській війні визріла організація Усами бен Ладена «Аль Каїда». Це інтернаціональна організація ісламських фундаменталістів, що здійснює бойові операції по всьому світу. Ударною силою Аль Каїди є ветерани війни в Афганістані. Основна мета - повалення світських режимів в ісламських державах і встановлення ісламського порядку, заснованого на шаріаті. Головний супротивник - США. У 1998 Бен Ладен оголосив про створення міжнародної організації «Ісламський світовий фронт для джихаду проти євреїв і хрестоносців», в який, поряд з Аль Каїдою, увійшли алжирські, пакистанські, афганські, кашмірські та інші терористичні організації. Координуючи свої дії, ці організації оперують практично на всьому просторі ісламського світу (в Афганістані, Алжирі, Чечні, Еритреї, Косові, Пакистані, Сомалі, Таджикистані, Ємені). Серія терактів 11 вересня 2001 року став однією з найзначніших подій в історії тероризму. Встановлено, що через замах загинуло 2 974 людей. Значні витрати понесли комунальні служби, головним чином пожежники та поліція — в порятункових акціях загинуло близько 300 співробітників. Замах на Всесвітній торговий центр став першою настільки масштабною операцією подібного типу і спричинив більше жертв та матеріальних втрат ніж будь-який інший теракт в історії США і всього світу. Методи боротьби з тероризмом Оскільки набагато легше не допустити виникнення терористичних організацій, ніж потім боротися зі сформованими структурами, всі країни світу і людство в цілому повинні вжити заходів, що перешкоджають виникненню тероризму. Для послаблення тенденції виникнення терористичних організацій в антитерористичну програму слід включити наступні заходи: - Правові заходи боротьби з тероризмом, що включають в себе законодавчі акти, а також міжнародні конвенції на тему боротьби з тероризмом і організованою злочинністю; - Загальні попереджувальні заходи, в тому числі встановлення контролю над "ринками" зброї та інших засобів масового ураження; - Адміністративно-режимні заходи, до яких слід віднести акти міждержавного співробітництва в галузі боротьби з тероризмом; - Спеціальні (оперативні, розшукові, технічні та охоронні) заходи попередження терористичних проявів. Поряд з державними органами чималу роль у справі боротьби з тероризмом може зіграти і громадськість, в тому числі і наукова, засоби масової інформації, громадсько-політичні партії, організації і рухи. Досить ефективним може стати відмова всіх без винятку соціально-політичних сил і суб'єктів від насильницьких і збройних способів боротьби за реалізацію своїх цілей. Найважливішою умовою є ліквідація всіх незаконних воєнізованих формувань в країні. Суспільні авторитети могли б також сприяти припиненню конфліктів, міжусобних сутичок, протистояння, зниженню соціальної напруженості в містах та регіонах країни, які є живильним середовищем для тероризму та екстремізму. Тільки спільні дії державних структур і громадянського суспільства можуть стати дієвим чинником протидії поширенню тероризму в світі, досягнення і збереження справжнього громадянського миру в суспільстві. Список джерел 1. Орешкина Т.Ю. «Современный терроризм. Методы борьбы с ним». 2. Давыдова Е. «Терроризм: истоки и эволюция, цели и средства». 3. Мессенджер Ч. «Энциклопедия войн XX века». 4. http://www.krugosvet.ru/enc/istoriya/TERRORIZM.html 5.http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B5%D1%80%D0%BE%D1%80%D0%B8%D0%B7%D0%BC |