Тема 2 Типологія підприємництва. Типологія підприємництва
 Скачать 0.57 Mb.
|
|
Тема 2 «Типологія підприємництва» План 1. Основні типи та сфери підприємницької діяльності 2. Форми виробничої підприємницької діяльності 3. Комерційне підприємництво 4. Фінансове підприємництво та його форми 1. Основні типи та сфери підприємницької діяльності Підприємницька діяльність дуже різноманітна, як різноманітні людські потреби. Підприємництво – це багатопрофільний вид економічної діяльності, що охоплює практично всі галузі системи господарювання. Кожна з ланок має характерні особливості, розрізняється змістом бізнес-операцій та засобами їх проведення. Підприємницька діяльність може здійснюватись у виробництві, торгівлі, посередництві, наданні фінансових послуг, страхуванні, будівництві, громадському харчуванні, туризмі, готельному господарстві, наданні побутових, консалтингових, транспортних послуг та ін. При створенні власної справи початківцю необхідно обрати найбільш привабливий напрямок, тобто таку ринкову нішу, де успішніше забезпечується реалізація товарів та послуг. При виборі того чи іншого виду підприємницької діяльності слід враховувати такі фактори: - вид товару, його якість, асортимент; - споживчий попит на товар чи послугу - фінансові можливості підприємця, наявність матеріальних і трудових ресурсів; - існуючий економічний стан у даній сфері бізнесу, рівень розвитку конкуренції; - досвід роботи підприємця; - перспективність виду підприємницької діяльності, можливість одержання достатнього прибутку. Підприємництво як форма ініціативної діяльності припускає два типи господарювання: 1) здійснення безпосередньо виробничих функцій; 2) здійснення посередницьких функцій. Перший тип пов'язаний із діяльністю, результатом якої є виробництво кінцевого продукту, готового до споживання й призначеного для кінцевого споживача. Таким продуктом можуть бути як товари, так і послуги: виробництво одягу, продуктів харчування, автомобілів, меблів, надання побутових послуг, туристичних послуг, послуг з перевезення пасажирів тощо. Другий тип пов'язаний із наданням специфічних послуг, які забезпечують просування продукту, виробленому за допомогою першого типу підприємництва, від виробника до споживача в належному (суспільно прийнятному) вигляді й готовому до споживання. При цьому продукт може набувати додаткових споживчих характеристик, не змінюючи своєї суті та головної споживчої властивості. До такої діяльності можна віднести послуги посередників у торгівлі товарами, надання рекламних послуг, вантажні перевезення, маркетингові дослідження тощо. Усю підприємницьку діяльність незалежно від її належності до першого чи другого типу господарювання можна поділити на різні види. Існує кілька класифікаційних ознак, за якими проводять цей поділ. За формою власності розрізняють такі види підприємництва: - приватне; - державне; - змішане. За національною належністю капіталу: - національне; - закордонне; - змішане; - транснаціональне. За організаційно-правовою формою господарювання: - одноосібне; - кооперативне; - селянське (фермерське); - господарські товариства; - підприємницькі об'єднання. За розміром: - велике; - середнє; - мале; - мікропідприємництво. За сферою господарювання: - виробниче; - торговельне; - посередницьке; - фінансове; - страхове; - консалтингове; - аудиторське тощо. Кожне окремо взяте підприємство залежно від обраної класифікаційної ознаки може бути віднесене до будь-якої із перелічених груп. Пріоритетне значення має підприємницька діяльність у виробничій сфері. Це найбільш перспективний шлях до успіху, хоча він більш складний, потребує залучення різних факторів виробництва і характеризується тривалішим періодом від зародження бізнес-ідеї до реалізації виробленої продукції та отримання економічного ефекту. Вибір конкретної сфери підприємницької діяльності пов’язаний з поділом народного господарства на сфери та галузі, а також з обмеженнями держави щодо певних видів діяльності. Двома основними сферами для заняття підприємницькою діяльністю є матеріальне та нематеріальне виробництво (або сфера послуг). У сфері матеріального виробництва підприємець може орієнтуватися на побудову підприємств, які виготовлятимуть засоби виробництва (машини, верстати, будівлі, дороги тощо) або предмети споживання (одяг, продукти харчування, предмети широкого вжитку). Основними галузями народного господарства є промисловість, сільське господарство, будівництво, рибальство, лісове господарство, вантажний та пасажирський транспорт, громадське харчування тощо. У сфері послуг надаються послуги матеріально - виробничого та нематеріального (не речового) характеру. До послуг матеріально - виробничого характеру належать: - частина послуг транспорту, торгівлі, зв’язку; - матеріальні послуги населенню (хімчистка, ремонт і обслуговування автомобілів, годинників, одягу, взуття та ін) ; - готельні послуги; - послуги з виробництва та обігу (створення підприємств, приватизація, аудиторські послуги) -науково-дослідні та допоміжні лабораторії, агентства з прокату устаткування, проектування інтер’єрів та ін. До послуг нематеріального (не речового) характеру відносять послуги у нематеріального (не речового) характеру відносять послуги у сфері науки, освіти, охорони здоров’я, господарського використання нерухомості, страхування, юридичні послуги та ін. Як показав досвід формування підприємницької діяльності в Україні, найскладніша проблема для підприємців-дефіцит фінансових ресурсів для організації власної справи. Важливими перепонами є також відсутність приміщень та устаткування, нестача кваліфікованого персоналу, труднощі з придбанням необхідних сировини та матеріалів, недостатня власна кваліфікація. У сфері матеріального виробництва попередніми умовами правильного вибору організаційно-правової форми підприємства є проведення маркетингового дослідження. Оскільки будь-який бізнес у тім чи іншому ступені зв'язаний з основними фазами відтворювального циклу — виробництвом продукції і послуг, обміном і розподілом товарів, їхнім споживанням — можна виділити наступні види підприємницької діяльності: - виробниче підприємництво; - комерційне; - фінансове. Крім цього, в останні десятиліття у всіх економічно розвитих країнах світу виділяється, одокремлюється такий самостійний вид підприємництва, як консультативний(консалтинг). 2. Форми виробничої підприємницької діяльності Виробниче підприємництво можна назвати ведучим видом підприємництва. Виробниче підприємництво — найважливіший, провідний вид підприємницької діяльності, спрямований на виробництво продукції, послуг, інформації тощо, які підлягають реалізації споживачам. Мета одержання прибутку в результаті продажу виробленої продукції,виконаних робіт, послуг. Ця діяльність здійснюється підприємствами, що виготовляють різноманітну продукцію, виконують будівельні, ремонтні й інші роботи, надають побутові, консультативні, інформаційні та інші послуги, створюють духовні блага. Виробниче підприємництво відноситься до найскладніших, найсерйозніших, суспільне необхідних і водночас нелегких видів бізнесу. З цим частково пов'язаний і той факт, що до виробничого підприємництва простежується значно менше тяготіння, аніж до інших видів підприємницької діяльності, які набагато швидше й простіше приносять прибутки. В Україні, наприклад, лише кожне сьоме мале підприємство функціонує в промисловості (14%), кожне дев'яте — в будівництві (11%), а в освіті і культурі — лише 1,3% від загальної кількості діючих підприємств. У той же час в торгівлі, громадському харчуванні, матеріально-технічному постачанні, збуті га заготівлі їх більше половини (51,4%). Для багатьох виробниче підприємництво не асоціюється з бізнесом. Для них бізнес — це комерція, а не виробництво. І такі люди глибоко помиляються. Бізнес найтісніше пов'язаний з виробництвом. Без виробничого підприємництва торговельний бізнес не мав би матеріальної (уречевленої) основи, залишилася б лише можливість торгувати імпортними товарами. У центрі виробничого підприємництва знаходиться виготовлення споживчих благ. Таким чином, до виробничого підприємництва належать і заводи, і фабрики, і перукарні, і кав'ярні, і школи, і ліцеї, і агрофірми. Ці підприємства можуть і самі реалізувати власну продукцію, але головна їхня функція - виробництво. Існують дві форми виробничого підприємництва: 1) традиційне 2) інноваційне Традиційне підприємництво орієнтоване на виробництво традиційних товарів для постачання на ринок. Асортимент товарів, який вже давно випускається виробником, відносно стабільний, не підлягає суттєвим змінам за різновидами. В сучасних умовах підвищується значення інноваційного підприємництва як процесу створення та комерційного використання техніко-технологічних нововведень. Як правило, основою підприємницької діяльності є нововведення в області продукції або послуг. Отже, інноваційне підприємництво це особливий новаторський процес створення чогось нового, механізм господарювання, в основі якого лежить пошук нових можливостей, орієнтація на інновації. Інноваційне підприємництво пов’язане з вкладом інвестицій у створення та використання нової науково – технічної продукції з метою отримання технічної продукції з метою отримання прибутку та соціального забезпечення. Ця форма підприємництва має підвищений ризик, обумовлений новизною та можливістю отримання як позитивного, так і негативного результату. Саме тому інноваційне підприємництво у розвинутих країнах носить назву – венчурний (ризиковий) бізнес. Венчурні фірми – це невеликі інноваційні підприємства, але дуже гнучкі, ефективні суб’єкти господарювання, які створюються з метою апробації, доробки, доведення до промислової реалізації «ризикових» інновацій. У чистому вигляді не існує традиційного чи інноваційного виробничого підприємництва, оскільки при створенні будь-якого продукту тією чи іншою мірою використовуються елементи інновацій. Економічно грамотно стверджувати, що є переважно традиційні форми виробничого підприємництва та переважно інноваційні форми. Крім поділу на форми виробниче підприємство поділяється ще на види Існує два види виробничої підприємницької діяльності: основні та допоміжні. До основних відносять види виробничої підприємницької діяльності, результатом яких є виробництва товару, готового до споживання. Серед допоміжних розрізняють види підприємницької активності, які обслуговують та супроводжують виробництво.( наприклад інноваційна діяльність, науково-технічна діяльність) Існують два способи відношення підприємця-виробника до споживача: Виявлення інтересу споживача. Це результат вивчення підприємцем очевидних, але не задоволених потреб споживача, які можна задовільними через розвиток підприємницької активності (н-д, виробляється обмежена кількість дитячих іграшок або не виробляються дешеві іграшки). Дії підприємця: оперативне виробництво тих товарів, яких не вистачає для заповнення ринкової ніші. Нав’язування споживачу інтересу підприємця. Це результат діяльності підприємця щодо виявлення неусвідомленого інтересу споживача. Така підприємницька активність пов’язана з рішенням та готовністю підприємця виробляти нові товари, нетрадиційні для споживчого ринку. Здійснення виробничого підприємництва пов’язане з необхідністю придбання чи використання факторів виробництва. (рис.2.1.) Це основні та виробничі засоби у вигляді матеріалів з яких виробляється продукція, робоча сила, фінансові ресурси, інформація, природні ресурси. Крім того, у виробництві знадобляться напівфабрикати, тобто готові складові частки, які будуть використані при виготовленні товару (наприклад, ґудзики, цвяхи, електродвигуни тощо). Усі ці ресурси позначені літерою М.  Для отримання необхідних матеріалів слід придбати їх у власників оборотних засобів, сплативши їм певну суму грошей (Гм). Далі для виробництва необхідні основні засоби (Оз) у вигляді робочих приміщень, машин, обладнання тощо. Якщо їх нема, то потрібно їх придбати або взяти в оренду. За це власникам основних засобів виробництва треба сплатити певну грошову суму (Го). Виробництво вимагає залучення підприємцем робочої сили (Рс). Здебільшого це наймані працівники. Затрати підприємця на оплату праці (Гр). До цієї суми необхідно включити також і заробітну плату самого підприємця. Виробниче підприємництво завершується випуском товару (Т) , який продається підприємцем безпосередньо споживачу або торговельним організаціям. У результаті підприємець отримує виручку від продажу товару (Гт). Завдання підприємця полягає в тому, щоб виробництво було рентабельним, тобто, доход Гт перевищував витрати Го, Гр. Виробниче підприємництво тісно пов'язане з бізнесом у сфері обігу, сприяє йому. Товари, що виробляються, необхіднім продавати, обмінювати на гроші або на інші товари. Історія розвитку підприємництва засвідчує, що бізнес у сфері ремесел породжував купецький бізнес (комерційне підприємництво) Цей зв'язок простежується протягом багатьох віків. При цьому виробництво не завжди займало активну позицію. Комерційний бізнес, зокрема торгівля, яка мала попит на товари, значно активізувала виробниче підприємництво. 3. Комерційне підприємництво Найбільший розвиток у перші роки переходу до ринку в Україні одержало комерційне підприємництво. Воно характеризується операціями й угодами по купівлі і продажу товарів і послуг. Тут швидше можна одержати віддачу. Ця сфера, багато в чому обмежена раніше, стала стрімко розвиватися головним чином як частка, індивідуальне підприємництво. Сюди направили свої зусилля багато енергійних, ініціативних людей. Нерідко серед них маються і ті, кого раніш відносили до так називаного «тіньовій» економіці. Якщо виробнича діяльність забезпечує, як правило, 10—12% рентабельності підприємства, фірми, то комерційна — 20—30%, а нерідко і вище. Торгівлю здійснюють підприємства (фірми), що спеціалізуються на продажу або перепродажу товарів з метою отримання прибутку. Такий вид діяльності називається комерційним. Тому підприємницькі структури, що займаються торгівлею і торгово-посередницькою діяльністю, називають комерційними структурами. Проте комерційною діяльністю сьогодні займаються не тільки спеціалізовані підприємства. Цей вид діяльності тією чи іншою мірою притаманний усім підприємницьким структурам незалежно від форм власності, до яких вони належать. Комерційне підприємництво – це вид підприємницької діяльності, безпосередньо пов'язаний з купівлею-продажем товарів для задоволення потреб споживачів з метою отримання прибутку. Змістом комерційного підприємництва є товарно-грошові і а торговельно-обмінні операції. Комерція у вузькому розумінні слова — це торгівля, а комерсант — це працівник торгівлі. Торговельно-обмінні операції здійснюються у вигляді угоди з купівлі-продажу або перепродажу товарів і послуг. Комерційне підприємництво виконує важливу роль в економіці, оскільки саме у сфері комерційного підприємництва відбувається безпосередній контакт споживачів з товаром, забезпечується баланс на ринку споживчих товарів, формуються оптимальні пропорції між виробництвом цих товарів і суміжними сферами, визначається попит на товари, стимулюється виробниче підприємництво, формуються доходи бюджетів. Основним змістом комерційного підприємництва є технологічні та комерційні операції. Технологічні операції пов'язані з фізичним рухом товарів та є продовженням процесу виробництва у сфері обміну (транспортування, зберігання, пакування, фасування) від виробника до споживача. Комерційні операції пов'язані з процесом купівлі й продажу товарів. До комерційних операцій також відносять організацію ринкових досліджень, оцінку конкурентів, встановлення партнерських зв'язків тощо. У зв'язку з двоїстим характером комерційної діяльності розрізняють кілька категорій суб'єктів комерційного підприємництва: - торговельні підприємства; - торговельно-посередницькі підприємства; - торговельно-виробничі підприємства; - товарні біржі. Основними суб'єктами комерційного підприємництва є торговельні підприємства: магазини, кіоски, торговельні центри, які можуть мати товарну спеціалізацію, ґрунтуватися на різних формах торгівлі тощо, речові та продовольчі ринки, біржі, виставки-продажі, аукціони, торговельні доми, ярмарки, торговельні бази, інші заклади торгівлі, у тому числі комерційні (торговельні). Загальна схема комерційного підприємництва у певній мірі подібна схемі виробничо-підприємницької діяльності. Однак на відміну від її тут замість матеріальних ресурсів здобувається готовий товар, що потім реалізується споживачу. Таким чином, замість виробництва продукції тут має місце одержання готового продукту Схема комерційного підприємництва є істотно простішою ніж схема виробничого підприємництва у зв'язку з незначною кількістю основних чинників, які впливають на комерційний бізнес. У спрощеному вигляді схема комерційного підприємництва подана на рис. 2.2.  Підприємець закупає товар (Т) у власника товарів. Товар є для комерсантів визначальним чинником бізнесу. Підприємець сплачує за товар його власнику грошову суму (Гф), яка залежить від обсягу товару та його ціни на ринку продаж, як правило, за оптовими цінами, які значно менші ринковій роздрібних цін, за якими потім реалізуються закуплені товари. Тому під час реалізації всієї партії товару комерсант отримує відповідну виручку (Гт). Основною формулою торговельної угоди є «товар — гроші» (за товар гроші) при продажу та «гроші — товар» (за гроші - товар) — при купівлі. Торгівля охоплює і так звані бартерні товарообмінні операції, які здійснюються за формулою «товар - товар» (за товар — інший товар або послуги). Формула торговельної угоди нібито є простою, але реальна картина комерційного підприємництва набагато складніша, аніж це здається на перший погляд. Комерційне підприємництво включає пошук, закупку товару будь-якого виду і типу, забезпечує його збереження, транспортування, доставку у торговельне підприємство (місце), продаж товару, а інколи і після продажне обслуговування покупця-споживача, наприклад, доставку додому, встановлення, налагодження, усунення дефектів тощо. Торгівля включає також і документальне оформлення торговельної угоди. За умов численних господарських зв'язків комерційні організації не в змозі розв'язати всі питання обігу власними зусиллями. Надійними партнерами тут виступають посередники. Представниками посередницьких структур є установи та окремі особи, які займають місце між підприємцем та споживачем. Посередницькі фірми не лише здійснюють брокерські (посередницькі) операції, а й можуть займатися торгівлею на власний розсуд. Існує багато різних видів посередників. Таким посередником є біржа - товарна, товарно-сировинна, фондова, валютна, універсальна Посередницький бізнес як різновид комерційного підприємництва дедалі більше поширюється в ринковій економіці 4. Фінансове підприємництво та його форми Фінанси підприємств є основою фінансової системи країни. Фінансовий стан підприємств впливає на фінансове становище країни в цілому. Вихід України з тривалої економічної кризи безпосередньо пов'язаний з поліпшенням фінансового стану суб'єктів господарювання всіх форм власності в усіх сферах діяльності. За цих умов необхідна сучасна, адекватна ринковій економіці, організація фінансової діяльності кожного підприємства. В організаційній та управлінській роботі підприємств фінансова діяльність займає особливе місце. Від неї багато в чому залежить своєчасність та повнота фінансового забезпечення виробничо-господарської діяльності та розвитку підприємства, виконання фінансових зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання. Ефективність діяльності кожного підприємства багато в чому залежить від повної і своєчасної мобілізації фінансових ресурсів та правильного їх використання для забезпечення нормального процесу виробництва і розширення виробничих фондів. У цьому зв’язку для кожного підприємства важливу роль відіграє ефективна організація фінансової діяльності. Господарська діяльність підприємства нерозривно зв'язана з його фінансовою діяльністю. Підприємство самостійно фінансує всі напрямки своїх витрат відповідно до виробничих планів, розпоряджається наявними фінансовими ресурсами, вкладаючи їх у виробництво продукції з метою одержанні прибутку. Фінансову роботу на підприємствах виконують працівники фінансового відділу, а за його відсутності — працівники бухгалтерії. Відповідальність за організацію фінансової роботи на підприємстві несе начальник фінансового відділу (служби), а за їх відсутності — головний бухгалтер. Розпорядником фінансових ресурсів, коштів, товарно-матеріальних цінностей, що належать підприємству, є його керівник, який має право першого підпису на всіх грошових та розрахунково-платіжних документах. В Україні фінансово-кредитне підприємництво знаходиться па початковій стадії становлення. У зв'язку з широким розповсюдженням купівлі-продажу акцій, облігацій, розвитком кредитних відносин, розширенням кола валютних операцій, формуванням системи комерційних банків, в Україні передбачається значне зростання активності фінансово-кредитного бізнесу. Фінансово-кредитне підприємництво здатне приносити не менші доходи, аніж комерційне підприємництво, але воно ставить більш високу вимогу до знань і досвіду підприємців, продавців і покупців грошових коштів. Досвід фінансово-кредитного підприємництва в Україні свідчить про значний ризик усіх учасників цього нового й незвичного поки що для багатьох українців виду підприємницької діяльності. Фінансове підприємництво – це вид підприємницької діяльності, який пов'язаний з купівлею і продажем одних грошей і цінних паперів за інші гроші й цінні папери з метою отримання прибутку. Фінансове підприємництво відіграє важливу роль в економіці, оскільки воно обслуговує грошовий обіг, забезпечує інші види підприємництва фінансовими ресурсами, збалансовано розподіляє капітали в економіці тощо. Змістом фінансового підприємництва є обмін вартостей, грошовий обіг, торгівля цінними паперами та іншими фінансовими деривативами. Сутність фінансово-кредитного підприємництва полягає в тому, що підприємець придбає головний фактор підприємства у вигляді грошових коштів (грошей, валюти, цінних паперів) за грошову суму (Гф) у володарів грошових коштів. Придбані грошові кошти (Гк) потім продаються покупцям за плату (Гт), що перевищує попередню грошову суму (Гф), у результаті чого утворюється підприємницький прибуток (рис. 2.3.).  Ключові суб'єкти фінансового підприємництва: - банки; - інвестиційні фонди та інвестиційні компанії; - фондові біржі, - окремі фірми, - навіть громадяни-підприємці Банк - спеціалізоване фінансове підприємство, яке акумулює фінансові ресурси (тимчасово вільні кошти), надає їх у тимчасове користування у вигляді кредитів, здійснює посередництво у взаємних платежах і розрахунках між різними підприємствами та окремими громадянами. Джерелом доходів комерційного банку є різниця між процентними ставками депозитних (притягнутих) і позичкових засобів. Відповідно до цього банк може виконувати такі види операцій: 1) пасивні; 2) активні; 3) комісійні. Пасивні - це операції, пов'язані із залученням коштів банком, наприклад, депозитні вклади. Активні - це операції, пов'язані із розміщенням коштів банком, наприклад, надання кредитів. Комісійні — це операції, пов'язані із наданням банком посередницьких послуг за дорученням клієнтів банку, наприклад, обмін валют, зі сплатою комісії. Особливість діяльності комерційних банків України полягає в тому, що вони залучають засоби підприємств на значні терміни, а дають у кредит на відносно короткий терміни. Ці банки піддаються ризику комерційного характеру, тому що зобов'язані, виплатити своїм кредиторам гроші у визначений заздалегідь термін із установленими відсотками. З огляду на те, що надані комерційним банком кредити можуть бути по тим чи іншим причинам не повернуті вчасно, банк повинний мати визначені резерви Інша особливість комерційних банків України в сучасний період полягає в тім, що здебільшого вони не мають можливості надання довгострокових кредитів у значних розмірах. Таких засобів у багатьох комерційних банках України немає. Не випадково частка довгострокових кредитів, виданих комерційними банками, складає 3% всіх активів. А головним джерелом доходів у комерційних банках економічно розвитих країн служать довгострокові кредити. Звідси і нестійкість доходів комерційних банків, нерідке їхнє банкрутство. Інвестиційний фонд - фінансова установа, яка концентрує (залучає) фінансові ресурси, як власні, так і "чужі", та інвестує їх у новий проект, нове підприємство. Інвестиційна компанія - фінансова установа, яка здійснює торгівлю цінними паперами, залучає капітали та інвестує їх у діючі підприємства на реалізацію ними різних інновацій. Ще одним інститутом ринку, елементом фінансового підприємництва служить фондова біржа. Під фондовою біржею розуміється організаційно оформлений, регулярно функціонуючий ринок цінних паперів, що сприяє підвищенню мобільності капіталу і виявленню реальної вартості активів. Принцип функціонування фондової біржі базується на оперативному регулюванні і пропозиції. На фондовій біржі проводиться так назване котирування цінних паперів. Особливою формою фінансово-кредитного підприємництва є страхове підприємництво. Діяльність підприємця досить ризикована і жоден із них не може обійтися без надійного страхування на випадок небезпеки. |