Реферат. Реферат Чебан А ОР-211. Важка Атлетика
 Скачать 31.68 Kb.
|
|
Міністерство освіти і науки України Державний університет «Одеська Політехніка» Кафедра маркетингу РЕФЕРАТ з дисципліни «Фізична культура» на тему: «Важка Атлетика» Виконав: студент Чебан А. С. Курс 1, група ОР-211 Спеціальність: 075 «Маркетинг» Перевірив: Собінов А. О Одеса-2021 ЗМІСТ Поняття про важку атлетику_______________________________3 Історія важкої атлетики___________________________________3 Вправи___________________________________________________7 Міжнародна федерація важкої атлетики_____________________9 Поняття про важку атлетику Важка атлетика - олімпійський вид спорту, в основі якого лежить виконання вправ з підняття штанги над головою. Змагання з важкої атлетики на сьогоднішній день включають в себе дві вправи: ривок і поштовх. Важкоатлети мають три спроби в кожній вправі. Об'єднання загальних двох найбільш успішних спроб забезпечити загальний результат у ваговій категорії. Вагові категорії у чоловіків і жінок різні. Важкоатлет, у якого не вийшло виконати хоча б один ривок і один поштовх, програє і вибуває зі змагання. Колись в програмі змагань було третя вправа - жим, проте через складність оцінки він був виключений зі змагань. Чим важка атлетика відрізняється від пауерліфтингу? Важка атлетика - вид спорту, в якому спортсмени змагаються у виконанні вправ з підняття штанги. У нього входять дві вправи: поштовх і ривок. Пауерліфтинг - силовий вид спорту, суть якого полягає в подоланні опору максимально важкого для спортсмена ваги. У нього входять три вправи: присідання зі штангою, жим штанги лежачи на горизонтальній лаві і тяга штанги - які в сумі і визначають кваліфікацію спортсмена. Історія важкої атлетики Витоки виникнення сучасних силових видів спорту можна знайти у Стародавній Греції. Уже в ті часи найбільш освічені люди відстоювали ідеї гармонії тіла й духу, віддаючи перевагу естетичному вихованню. Древньогрецькі скульптори розробляли канони краси, що будувалися на оптимальних пропорціях тіла людини, яких намагалися досягти ті, хто займався силовими вправами. На межі XIX і XX століть у Росії та в Україні значного поширення набула важка атлетика. Одним із видатних представників атлетики був В.Ф. Краєвський, котрий у 1885 р. в Санкт-Петербурзі заснував "Гурток аматорів атлетики", де спортсмени займалися силовими вправами, боксом, боротьбою, гімнастикою. Члени гуртка намагалися розвинути не тільки максимальну силу, а й досягти у своєму розвитку зразків обхватних розмірів м'язів давньогрецьких атлетів. Усі фізичні вправи на той час умовно поділяли на атлетику, спорт та гімнастику (Іванова, 1990). До атлетики належали спеціальні вправи для розвитку максимальної сили, спорт об'єднував вправи, що виконувалися задля задоволення, а поняття гімнастики поєднувалося з вправами для м'язів шиї, тулуба, рук і ніг, а також вправами на гімнастичних приладах і лікувальною гімнастикою. Аналогічні гуртки були створені у Москві, Києві, Ризі тощо. Київський лікар Є.Ф. Гарнич-Гарницький у лютому 1895 р. заснував Київський атлетичний гурток. Київське атлетичне товариство виховало на той час прекрасних спортсменів-рекордсменів Росії та світу, переможців всеросійських чемпіонатів та олімпіад — К. Павленка, Ф. Гриненка, Г. Чікваїдзе, С. Тонкопея, М. Урицького, П. Латушкіна, В. Мерного, О. Красовського та інших. Фахівці, які розробляли методи збільшення сили й формування гарних м'язів, уже на той час мали своїх послідовників. В.Ф. Краєвський розробив оригінальну систему "тілобудови" й розвитку сили, О. Засс запропонував методику розвитку сили за допомогою ланцюгів (ця система ізометричних вправ автора була опублікована у 1924 р.), О.К. Анохін — автор системи гантельної гімнастики та інші. У 1897 р. відбувся перший Всеросійський чемпіонат із важкої атлетики, де учасники змагалися у п'яти вправах з обтяженнями: жимі, ривку й поштовху двома руками, поштовху й ривку однією рукою, а також — у вільних вправах. На межі століть у Росії видавалися атлетичні журнали "Геркулес", "Красота й сила", "Русский спорт" та ін., що пропагували силові вправи, видавалися друковані листівки із зображенням знаменитих спортсменів тощо. У 1912 р. клуби і гуртки важкої атлетики об'єдналися у Всеросійську спілку важкоатлетів, головою якої було обрано Л. Чаплинського, а в 1913 р. ця спілка вступила до Міжнародної аматорської спілки важкоатлетів. Міжнародний конгрес спілки 1913 р. у Берліні прийняв ряд важливих рішень. Під назвою "важка атлетика" розвивалися три види спорту: піднімання ваги (штанга й гирі), бокс і всі види боротьби. Для важкоатлетів затвердили єдину програму змагань: ривок і поштовх різнойменними руками, штовхання ваги (не менше 10 кг), а для команд — перетягування каната. Атлети почали виступати у п'яти вагових категоріях: до 60; 67,5; 75; 82,5 і понад 82,5 кг. У 1919 р. замість Всеросійської спілки важкої атлетики створено Московську лігу, котра керувала розвитком цього виду спорту. Учасників розподілили на п'ять вагових категорій і визначили 5 змагальних вправ. У 1923 р. у Москві був проведений перший чемпіонат СРСР, на якому призерами змагань стали українські важкоатлети: Я. Шепелянський, І. Жуков, Д. Ехт, Л. Алекс, А. Орлеан. Перша Всеукраїнська олімпіада відбулася у Харкові у 1922 р., а її чемпіонами стали Я. Шепелянський, І. Жуков, В. Поль і Д. Ехт. Першість СРСР 1927 р. відбувалася за новими правилами: було впроваджено кваліфікаційні розряди (новачки, II, I), учасників розподіляли на 6 вагових категорій. У 1933 р. у важкій атлетиці з'явилося ім'я Георгія Попова. Він один із перших спортсменів застосував великі тренувальні навантаження у своїй підготовці, обґрунтував періодичність їх зміни у тижневих циклах, а також винайшов новий спосіб присіду під штангу — "розніжка". Він першим з українських важкоатлетів встановив найвище світове досягнення у ривку — 98,2 кг, а у 1937 р. йому було присвоєно почесне звання "Заслужений майстер спорту СРСР". У 1936 р. чемпіонати СРСР і України проводилися за програмою триборства у нових вагових категоріях, наближених до міжнародних і Важкоатлетична секція відокремилася від секцій боротьби та боксу. Чемпіонат України 1936 р. проходив у Донбасі (м. Ірміно). Переможцем вперше став 20-річний киянин Я. Куценко ( у подальшому 14-разовий чемпіон СРСР). Він переміг харків'янина І. Кириченка і встановив перший рекорд СРСР у ривку. У 1938 р. він першим із важкоатлетів колишнього СРСР показав у сумі триборства 400 кг у важкій ваговій категорії. На всесоюзному чемпіонаті 1939 р. 20-річний киянин Г. Новак встановив черговий рекорд СРСР у жимі (118,1 кг), а через два роки на змаганнях "Україна—Росія" в Києві він показав у ваговій категорії 75 кг феноменальну для того часу суму триборства — 400 кг (жим — 125, ривок — 120, поштовх — 155 кг). Після звільнення України від гітлерівських окупантів (1941—1943 рр.) у республіці почалося відновлення народного господарства. У 1943 р. у Харкові поновив свою діяльність Республіканський комітет у справах фізкультури і спорту, а також Державний інститут фізичної культури, який було переведено до Києва. У червні 1944 р. в Києві відбувся черговий чемпіонат країни, де з абсолютно кращим досягненням — 407,5 кг у сумі триборства — переміг Я. Куценко. У 1946 році секція важкої атлетики СРСР вступає до Міжнародної федерації важкої атлетики (ІВФ). На перший повоєнний чемпіонат світу до Парижа у складі збірної команди СРСР відбули кияни Г. Попов, Ю. Хотимський та Я. Куценко. Г. Попов став бронзовим призером у легкій вазі, а Я. Куценко виборов срібну медаль. У 50-х роках найсильнішими важкоатлетами України були: Ю. Мазуренко, М. Кемель, П. Кіршон, М. Меркулов, Ф. Осипа, І. Рибак, М. Комешов та інші, які досягли на той час вершин спортивної майстерності. У 1952 р. важкоатлети СРСР вперше взяли участь в Іграх XV Олімпіади, де завоювали 3 золоті, 3 срібні та 1 бронзову медалі. У 1956 р. збірна команда України з важкої атлетики посіла друге місце у I Спартакіаді народів СРСР. Цього ж року на Іграх XVI Олімпіади у Мельбурні харків'янин І. Рибак став першим серед українських важкоатлетів олімпійським чемпіоном. У середині 60-х років стали відомими усьому світу українські важкоатлети М. Хомченко, Е. Бровко, В. Беляєв, Л. Жаботинський. У 1965 р. Спортивна класифікація країни зазнає значних змін — вперше засновується норматив майстра спорту СРСР міжнародного класу, кандидата в майстри спорту та юнацькі розряди. Першими звання майстра спорту міжнародного класу отримали українські важкоатлети В. Беляєв та О. Кидяєв. У 1969 р. Міжнародна федерація важкої атлетики додала до існуючих вагових категорій дві нові — 52 та 110 кг, змагання почали проводитися у дев'яти вагових категоріях. Конгрес ІВФ під час проведення Олімпіади 1972 р. після тривалих обговорень з фахівцями прийняв рішення про вилучення жиму з програми змагань важкоатлетів. Основною причиною була неможливість об'єктивного суддівства цієї вправи під час змагань. У середині 70-х років в Україні найбільш відомими важкоатлетами були: львів'яни А. Гнатів і П. Король, донеччани Б. Павлов та Ю. Голубцов, луганчани В. Михайлов, О. Кидяєв, О. Сеньшин, кияни С. Полторацький та В. Кузниченко, ровенчанин В. Устюжин та інші. На початку 80-х років про себе заявляє нове покоління важкоатлетів України: В. Соц із Донецька став чемпіоном світу та Європи 1981, 1982 рр. та встановив сім світових рекордів. В. Кравчук із Кривого Рога виборов звання чемпіона світу та Європи в 1981 р., а киянин А. Писаренко — у 1981, 1982, 1983 рр. У середині 90-х років в Україні з'явилися нові талановиті важкоатлети: В. Альошкін, Р. Севастеєв, Р. Савченко, О. Блищик, В. Бажан, О. Чумак, С. Дідик, О. Левандовський, які неодноразово встановлювали світові та Європейські рекорди на міжнародних змаганнях. У 1992 р. внесено зміни щодо акцентів у світовій важкій атлетиці. Після розпаду СРСР і утворення нових незалежних держав збірні команди цих країн отримали право виступати на всіх міжнародних змаганнях окремими командами, що зразу ж призвело до загострення конкуренції на світовій важкоатлетичній арені. Федерація важкої атлетики України була прийнята до складу ІВФ однією з перших. Ця подія відбулася 16 листопада 1992 р. Вже через рік збірна команда важкоатлетів України на чемпіонаті світу 1993 р. в Австралії та чемпіонаті Європи 1994 р. у Чехії виборола перші загальнокомандні місця. Після рішення Міжнародної федерації важкої атлетики про включення до програми змагань жіночої важкої атлетики українські фахівці почали інтенсивно працювати для її розвитку. Призерками та рекордсменками міжнародних змагань в ці роки ставали: Н. Скакун, Л. Григурко, В. Руденок, В. Павлиш, Л. Канунова, В. Щаймарданова та інші. Вправи Згідно концепції учених важкоатлетичний спорт відноситься до власне силових вправ, де основній змінній величиною є маса(вага штанги), а прискорення практично постійне. У системі спортивного тренування діють певні принципи класифікації вправ. При розділенні фізичних вправ на категорії слід знаходити загальні для силових видів спорту ознаки, які відбивали б їх особливості і показували своє відношення до головних рухових навичок, що проявляються при виконанні вправ змагань. Грунтуючись на тому ж принципі, а також на класифікаціях вправ, запропонованих А. И. Фаламаевым(1981), А. Н. Воробйовим(1988), А. С. Медведєвим(1986), усі фізичні вправи, вживані у важкій атлетиці, гирьовому спорті, пауерліфтингу і бодібілдінгу, можна розділити на три групи: основні, додаткові і загальнорозвиваючі. До першої групи входять класичні(змагання) вправи і спеціально-допоміжні, в другу - підготовчі з тими, що обтяжили і без тих, що обтяжили і в третю - що загальнорозвивають. Змагання - вправи, що входять в програму змагань по видах спорту : ривок і поштовх у важкій атлетиці і гирьовому спорті, присідання, жим лежачи і тяга - в пауерліфтингу, система поз і вільне позування - у бодібілдінгу. Спеціально-підготовчі - вправи, що включають частини, періоди, фази і елементи дій змагань спортсменів, а також рухи, схожі з ними за формою, структурі і режиму м'язової діяльності. Спрямовані на підвищення спеціальній фізичній підготовленості і вдосконалення техніки вправ змагань. Залежно від переважної спрямованості ці вправи діляться: на ті, що підводять(спрямовані на освоєння форми рухи) і розвивають(спрямовані на розвиток основних фізичних якостей, характерних для виду спорту). Загальнопідготовчі вправи служать для усебічного розвитку організму спортсмена. Вони використовуються при формуванні рухових умінь і навичок, як засіб виховання здібностей і активного відпочинку. При підрахунку тренувального навантаження не можна усі вправи підсумовувати разом. Навантаження треба розділити на основну і додаткову. Як правило, засоби тренування в різних силових видах спорту практично не відрізняються один від одного(вправи з тяжкістю), проте методика їх виконання має істотну відмінність, оскільки мета і завдання в кожному виді спорту свої. Так, у важкоатлетичному спорті основна мета тренування полягає в досягненні максимальних результатів в класичних вправах - ривку і поштовху. Вони і відносяться до першої групи. У силовому триборстві ставиться та ж мета - досягти вищих результатів в присіданні, жимі лежачи і тязі. Але якщо в першому випадку методика тренування має, головним чином, швидкісно-силовий характер, то в другому спортсмени тренують здатність організму розвивати на граничному рівні повільну силу. У гирьовому спорті від спортсмена вимагається розвивати силову витривалість, а, як ми вже говорили вище, у вправах(поштовху і ривку) змагань оцінюється в даному випадку максимальна кількість підйомів гирі за певний час(що не перевищує 10 хв.). У культуризмі немає яскраво виражених вправ змагань. Тому результати тренувань оцінюються по здатності продемонструвати у вільних вправах красу тіла, розвиненість мускулатури і інші параметри м'язового розвитку. АЛЕ! Основних вправ існує 3: Ривок - вправа, в якій спортсмен здійснює підйом штанги над головою одним злитим рухом прямо з помосту на повністю випрямлені руки, одночасно підсідаючи під неї, це низький сивий або разножка Попова. Потім, утримуючи штангу над головою, спортсмен піднімається, повністю випрямляючи ноги. Поштовх - вправа, що складається з двох роздільних рухів. Під час узяття штанги на груди спортсмен відриває її від помосту і піднімає на груди, одночасно підсідаючи("низький сивий" або "разножка Попова"), а потім піднімається. Потім він полуприседает і різким рухом посилає штангу вгору на прямі руки, одночасно підсідаючи під неї, розкидаючи ноги трохи в сторони(швунг) або вперед-назад("ножиці"). Після фіксації положення штанги над головою спортсмен випрямляє ноги, ставлячи стопи на одному рівні(паралельно), утримуючи штангу над головою. Жим двома руками - вправа, що полягає в узятті з помосту штанги на груди(аналогічно першому руху у вправі "поштовх") і вичавлюванні її над головою за рахунок одних лише м'язів рук. Ця вправа була виключена з програми змагань в 1972 році у зв'язку з тим, що багато атлетів почали робити замість нього жимовой "поштовх" - штовхання штанги грудьми і усім тілом за допомогою м'язів ніг(використання подседа). В результаті м'яза рук майже не брали участь в цій роботі. При цьому різницю між "чесним жимом" і таким "трюком" суддям помітити було дуже складно. У результаті атлети, які як і раніше робили "чесний жим", опинилися в невигідному становищі. Крім того, жим виявився дуже травмоопасным, багато хто отримав травму попереково-крижового відділу хребта. Виходячи з усього цього, жим був виключений з програми змагань, але як і раніше є ефективною силовою вправою і досі використовується в тренуваннях штангістів. Міжнародна федерація важкої атлетики Міжнародна федерація важкої атлетики(ИВФ, від англ. International Weightlifting Federation - IWF) - міжнародна організація, що займається проведенням змагань по важкій атлетиці. На кінець 2008 року членами організації є національні важкоатлетичні федерації 187 країн світу. Штаб-квартира ИВФ і її європейського відділення знаходиться у Будапешті. Офіційними мовами організації є англійський, французький, іспанський і російський, але оскільки статут ІВФ написаний на англійському, то усі спірні питання обговорюються тільки на цій мові, щоб сторони суперечки могли посилатися на статут. Поточне керівництво організацією здійснює Бюро організації, в яке входять президент, 6 віце-президентів, генеральний секретар-скарбник і ще 8 членів організації. Найбільш важливі рішення приймає верховний орган - щорічний конгрес ІВФ. Перша спроба створення міжнародної організації, під егідою якої проводилися б усі світові і континентальні чемпіонати по важкій атлетиці, була зроблена в 1905 році, але вона так і не увінчалася успіхом. У 1912 році відбувся I Міжнародний конгрес з важкої атлетики, на якому було прийнято рішення про створення Всесвітнього союзу важкоатлетів. Процес створення цієї організації затягнувся і був перерваний Першою світовою війною. Тільки у 1920 році була створена Міжнародна федерація важкоатлетів(ФИХ, від фр. Federation International Halterophile - FIH). З 1949 по 1968 роки вона носила назву Міжнародна федерація важкої атлетики і культуризму(ФИХК). Надалі з освітою самостійною Міжнародною федерацією бодібілдінгу(ИФББ, від англ. International Federation of Body - Builders - IFBB), організації було повернено назва ФИХ, а в 1972 році вона дістала сучасну назву ИВФ. Союз Радянських Соціалістичних Республік(CРCP) приєднався до ФИХ в 1946 році. _____________________________________________________________________________________ Джерела: http://uwf.net.ua/athletics/history https://ru.wikipedia.org http://ru.sport-wiki.org/vidy-sporta/tyazhelaya-atletika/ https://studme.org/347206/pedagogika/klassifikatsiya_uprazhneniy_tyazheloatleticheskih_vidah_sporta |