Синдром карпального каналу. СКК. Відповідь Синдром зап'ясткового каналу
 Скачать 28.33 Kb.
|
|
Синдром карпального каналу. Відповідь: Синдром зап'ясткового каналу - компресійно-ішемічне ураження серединного нерва в зап'ястковому (карпальному) каналі. Проявляється болем, зниженням чутливості та парестезіями в області долонної поверхні I–IV пальців, деякою слабкістю та незручністю при рухах рукою, особливо при необхідності захоплюючого руху великим пальцем. Причини синдрому зап'ясткового каналу Синдром зап'ясткового каналу виникає за будь-яких патологічних процесах, що призводять до зменшення обсягу каналу. Схильність до захворювання може бути обумовлена вродженою вузькістю чи особливостями будови каналу. Так, жінки мають вужчий карпальний канал, і синдром зап'ясткового каналу зустрічається у них значно частіше, ніж у чоловіків. Однією з причин звуження зап'ясного каналу є травма зап'ястя: забій, перелом кісток зап'ястя, вивих у променево-зап'ястковому суглобі. При цьому обсяг каналу може зменшуватися не тільки за рахунок зміщення кісток, але і посттравматичного набряку. Зумовлена надмірним зростанням кісток зміна співвідношення анатомічних структур, що формують карпальний канал, спостерігається у разі акромегалії. Синдром зап'ясткового каналу може розвиватися на тлі запальних захворювань (синовіта, тендовагініту, ревматоїдного артриту, деформуючого остеоартрозу, гострого та хронічного артриту, туберкульозу суглобів, подагри) та пухлин (ліпоми, гігроми, хондроми). Причиною карпального синдрому може бути надлишкова набряклість тканин, що відзначається при вагітності, нирковій недостатності, ендокринній патології (гіпотиреоз, клімакс, стан після оваріектомії, цукровий діабет), прийомі оральної контрацепції. Хронічний запальний процес в області зап'ястного каналу можливий при постійній травматизації, пов'язаної з професійною діяльністю, що передбачає багаторазові згинання-розгинання пензля, наприклад, у піаністів, віолончелістів, пакувальників, теслярів. Ряд авторів припускають, що тривала щоденна робота на клавіатурі комп'ютера може провокувати синдром зап'ястного каналу. Однак статистичні дослідження не виявили суттєвих відмінностей між захворюваністю серед працюючих на клавіатурі та середньою захворюваністю населення. Компресія серединного нерва насамперед призводить до розладу його кровопостачання, до ішемії. На початку страждає лише оболонка нервового стовбура, у міру наростання здавлення патологічні зміни торкаються глибших шарів нерва. Першою порушується функція сенсорних волокон, потім – рухових та вегетативних. Довго існуюча ішемія призводить до дегенеративних змін в нервових волокнах, заміщення нервової тканини сполучнотканинними елементами і, як наслідок, стійкого випадання функції серединного нерва. Симптоми синдрому зап'ясткового каналу Синдром зап'ясткового каналу маніфестує болями та парестезіями. Пацієнти відзначають оніміння, поколювання, простріли в області долоні і в перших 3-4-х пальцях кисті. Біль часто поширюється нагору, на внутрішню поверхню передпліччя, але може йти вниз, від зап'ястя до пальців. Характерні нічні больові напади, які змушують пацієнтів прокидатися. Інтенсивність болю і виразність оніміння зменшуються при розтиранні долонь, опусканні кистей униз, струшуванні або розмахуванні ними в опущеному стані. Зап'ястковий синдром може мати двосторонній характер, але частіше і сильніше уражається домінуюча кисть. Згодом, поряд із сенсорними порушеннями, спостерігаються складнощі рухів пензлем, особливо тих, які вимагають захоплюючої участі великого пальця. Ураженою рукою пацієнтам складно утримувати книгу, малювати, триматися за верхній поручень у транспорті, утримувати мобільний телефон біля вуха, тривало керувати автомобільним кермом тощо. Розлад вегетативної функції серединного нерва проявляється відчуттям «набухання пензля», її похолоданням або, навпаки, почуттям підвищення температури в ній, підвищеною чутливістю до холоду, зблідненням або гіперемією шкіри кисті. Діагностика синдрому зап'ясткового каналу Неврологічне обстеження виявляє ділянку гіпестезії, що відповідає зоні іннервації серединного нерва, деяке зниження сили в м'язах, що іннервуються серединним нервом, вегетативні зміни шкіри кисті (забарвлення та температура шкіри, її мармуровість). Тест Хоффмана - Тінель: простукування області серединного нерва. При карпальнотунельній патології пацієнт відчуває долонею оніміння, поколювання, печіння. Тест Фалена: максимально зігнувши кисть у зап'ястному суглобі, пацієнт відчуває біль та оніміння долоні. Підняті над головою руки складно втримати довше 1 хвилини, починається больовий синдром та оніміння кінцівок. Неможливо з'єднати великий палець з мізинцем. Для підтвердження правильності діагнозу, визначення ступеня ураження та супутніх ускладнень призначають додаткові обстеження: Електронейроміографія для оцінки провідності нервових імпульсів - золотий стандарт діагностики тунельного синдрому. З метою вивчення генезу зап'ясткового синдрому проводиться аналіз крові на РФ, біохімія крові, рентгенографія променево-зап'ясткового суглоба та кисті, УЗД променево-зап'ясткового суглоба, КТ променево-зап'ясткового суглоба або МРТ, за наявності показань - його пункція. Можлива консультація ортопеда чи травматолога, ендокринолога, онколога. Лікування синдрому зап'ясткового каналу Основним завданням лікування є усунення причини виникнення неприємних симптомів, тобто повна або як мінімум часткова ліквідація факторів, що призводять до компресії серединного нерва. З цією метою може використовуватись як консервативна терапія, так і хірургія. Консервативне лікування включає: усунення факторів, що негативно впливають на кисть та сприяють розвитку синдрому; ортезування; медикаментозну терапію; фізіотерапію. При зверненні до лікаря на ранніх стадіях розвитку патології поєднання цих методів забезпечує регрес симптомів, що турбують хворого, і навіть їх повне усунення в 59% випадків. В інших ситуаціях протягом 1-2 років пацієнти стикаються з необхідністю проведення хірургічного втручання. Усунення негативних факторів. На початкових етапах розвитку карпального тунельного синдрому пацієнтам рекомендується знизити навантаження на кисті та зап'ястя, відмовившись від небезпечних з точки зору защемлення серединного нерва видів діяльності, або як мінімум скоригувати характер повсякденної активності та правильно організувати своє робоче місце. Оскільки більшість пацієнтів з подібними порушеннями є представниками професій, пов'язаних з роботою за комп'ютером, велика увага приділяється правильному підбору відповідних аксесуарів (комп'ютерної миші, клавіатури), установці спеціальних накладок на робочий стіл для надання рукам фізіологічного стану. У нормі кисті та передпліччя повинні повністю лежати на поверхні столу. При роботі варто уникати положень, коли зап'ястя постійно зігнуте в той чи інший бік. Також пацієнтам рекомендується обмежити споживання солі та рідини, щоб уникнути розвитку набряклості. При схильності до набряків верхніх кінцівок за її появі прикладають лід. Ортезування. Також показано ортезування зап'ястя ураженої кінцівки за допомогою знімних бандажів. Це безпечний і ефективний спосіб боротьби з синдромом зап'ясткового каналу, що полягає у фіксації променево-зап'ясткового суглоба в нейтральному положенні. Ортез виключає згинання суглоба та створення умов для стиснення анатомічних структур, що проходять у карпальному каналі. Це виключає можливість компресії нерва та кровоносних судин навколишніми тканинами при виконанні рутинних дій. Ортезування найбільш результативне на ранній та середній стадії розвитку синдрому карпального каналу. Носити бандаж слід постійно, причому у денний, а й у нічний час. Перед зверненням до лікаря можна зафіксувати руку еластичним бинтом. Але при цьому важливо правильно підібрати ступінь тиску, щоб уникнути утворення набряку. Медикаментозна терапія. Фармакотерапія підбирається для кожного хворого індивідуально. При цьому велике значення має причина звуження зап'ястного каналу. Тому при судинних розладах показані препарати для поліпшення кровопостачання тканин, діуретики для усунення набряклості тощо. Також застосовується симптоматична терапія, що полягає у використанні: НПЗЗ, що купують болі та запалення; вітаміни групи В, що покращують провідність нервових імпульсів; кортикостероїдів, що усувають виражені запальні процеси (переважно вводяться ін'єкційно у ділянці проходження нерва). Фізіотерапія. Фізіотерапевтичні процедури підвищують ефективність лікування, що проводиться, і дозволяють швидше досягти бажаного результату. В основному пацієнтам призначаються курси: електрофорез; УВЧ; магнітотерапії Також хворим може рекомендуватися лікувальний масаж та заняття ЛФК. При здавленні серединного нерва самопочуття хворих позитивно позначаються вправи, створені задля розтягування суглоба. Як правило, їм хворого навчає лікар, який зможе правильно підібрати безпечні і при цьому ефективні види навантаження на променево-зап'ястковий суглоб. Операція при синдромі карпального каналу. Хірургічне лікування найчастіше призначається за відсутності ефекту від проведення консервативної терапії або при початковому поводженні пацієнта із запущеною формою тунельного синдрому. У всіх випадках основною метою операції є вивільнення серединного нерва та усунення тиску на нього сусідніх анатомічних структур. Але реалізовуватись подібне може декількома способами. Вибір конкретного залежить від: ступеня стискання нервового стовбура; наявності та характеру супутніх захворювань; індивідуальні особливості анатомії кисті; технічні можливості клініки. Операції, що застосовуються сьогодні при синдромі карпального каналу, відрізняються видом хірургічного доступу. Це може бути відкрита операція, при якій на внутрішній поверхні зап'ястя виконується розріз довжиною близько 3 см, та ендоскопічна операція, що вимагає застосування спеціального технологічного обладнання з мікрокамерами та спеціальними маніпуляторами. При виборі ендоскопічної методики здійснюється виконання менших розрізів (довжиною до 1,5 см), що дозволяє при меншому травмуванні тканини й зробити той самий обсяг втручання, як і за відкритої операції. Незалежно від виду доступу суть операції полягає у розсіченні поперечного зв'язування зап'ястного каналу для збільшення його поперечного перерізу. Іноді також виникає необхідність у висіченні тканин з рубцевими змінами, що оточують серединний нерв. Як ендоскопічна, і відкрита операція не вимагають застосування загальної анестезії. Операції здійснюються під місцевим знеболенням та займають близько 20-30 хвилин. Для усунення післяопераційних болів призначаються НПЗЗ та анальгетики. Після хірургічного лікування спостерігається фізична слабкість зап'ястя. Для відновлення функції кисті призначається фізіотерапія, ЛФК та масаж. У середньому процес реабілітації триває кілька місяців. І хоча терміни відновлення багато в чому залежать від індивідуальних особливостей хворого, повернутися до звичайних повсякденних завдань та професійної діяльності пацієнти можуть зазвичай уже через 2 тижні. У 90% випадків спостерігається повне відновлення кисті та усунення симптомів, що турбують. Рецидиви захворювання спостерігаються лише у 8—12% випадків. Як правило, вони трапляються у перші 5 років після хірургічного лікування. Ефективність операції у багато разів перевищує результативність консервативної терапії. Але при цьому вона залишається радикальним методом вирішення проблеми та пов'язана з порушенням нормальної анатомії кисті. Тому фахівці розходяться у думках щодо показань до застосування хірургії. Частина вважає, що вона повинна застосовуватися тільки в крайніх випадках, коли порушення іннервації наводять слабкості та гіпотрофії м'язів на тлі відсутності ефекту від консервативних методів. Інші наполягають на тому, що оскільки безопераційне лікування не може забезпечити тривалий та стійкий ефект, найкращим вирішенням проблеми є хірургія. Прогноз та профілактика синдрому зап'ясткового каналу При своєчасному комплексному лікуванні синдром зап'ясткового каналу зазвичай має сприятливий прогноз. Однак близько 10% випадків компресії не піддаються навіть оптимальному консервативному лікуванню і вимагають проведення операції. Найкращий післяопераційний прогноз мають випадки, що не супроводжуються повною втратою чутливості та атрофією м'язів кисті. Найчастіше через місяць після операції функція пензля відновлюється приблизно на 70%. Однак незручність і слабкість може відзначатися через кілька місяців. В окремих випадках трапляється рецидив зап'ясткового синдрому. Профілактика полягає в нормалізації умов праці: адекватне обладнання робочого місця, ергономічну організацію робочого процесу, зміну видів діяльності, наявність перерв. До профілактичних заходів відносять також попередження та своєчасне лікування травм та захворювань області зап'ястя. |