монтано.Г.2у.14. Водносольовий обмін і його регуляція
 Скачать 107.56 Kb.
|
 Запорізький Державний Медичний Університет Нормальна Фізіологія Тема: Водно-сольовий обмін і його регуляція Лісбет Белен Ріваденейра Сакінаула Група:1у Запоріжжя-2020 Всі хімічні і фізико-хімічні процеси, які протікають в організмі, здійснюються в водному середовищі. Вода виконує в організмі наступні важливі функції: служить розчинником продуктів харчування і обміну; переносить роз творені в ній речовини; послаблює тертя між до торканими поверхнями в тілі людини; бере участь в регуляції температури тіла за рахунок великої теплопровідності, великої теплоти випаровування. Загальна кількість води в організмі дорослої людини становить 50-60% від маси тіла, тобто досягає 40-50 л. Прийнято ділити воду на внутрішньоклітинну, інтрацемолярну (72%) і зовнішньоклітинну, екстра целюлярну (28%). Внутрішньоклітинна вода розміщується всередині судинного русла (складі крові, лімфи, цереброспіральної рідини) і в міжклітинному просторі. Вода поступає в трагізм через стравохід у вигляді рідини чи води, яка міститься в плотних харчових продуктах. Деяка частина води всмоктується в організмі в процесі обміну речовин. При збільшенні в організмі води з’являється загальна гіпергідратація (водне отравлення), при недостатку води порушується метаболізм. Втрата 10% води призводить до стану дегідратації, при втраті 20% води настає смерть. При недостатку води в організмі виникає перехід речовин із клітин в міжклітинний простір, а потім в судинне русло. Втрата води клітинами змінює їх осмотичні властивості. Багато води виділяється при окисленні жирів – 118 г при окисленні 100 г жиру. Але в основному вона поступає у вигляді пиття і в складі їди. Із організму вода виділяться з сечею (1,5 л), з видихаючим повітрям (500 мл), а також випаровується з поверхності шкіри (500 мл). Постійне надходження води в організм життєво необхідне: вона поновлює склад рідких середовищ організму. Якщо тварина живиться лише сухою їжею і не споживає води, то вона через кілька діб погибає. Довге годування можливе лише тоді. Коли в організм надходить достатня кількість води і мінеральних солей. В організмі підтримується постійний рівень води, так як вода являється розчинником багатьох речовин, які знаходяться в організмі. Вода відіграє важливу роль в транспорті речовин. Разом з водою в організм надходять і мінеральні речовини (солі). Важливою функцією електролітів являється їх участь в ферментальних реакціях. Особлива роль в цьому належить іонам магнію. Які необхідні для активізації ферментів, зв’язаних з переносом і виходом енергії. Електроліти приймають участь і в регуляції кислотно-основного стану в організмі. Фізіологічне значення мінеральних речовин дуже велике. Вони входять в склад білків, кісток скелету, ферментів, гормонів. Загальна кількість мінеральних речовин становить 4,5% всього тіла, із них 5/6 входить в склад кісток. Мінеральні речовини забезпечують нормальну реалізацію всіх функцій організму. Іони мінеральних речовин підтримують постійність астматичного тиску, активність реакції крові і тканин. Вони необхідні для діяльності нервової системи, згортання крові, всмоктування, обміну газами. Вони не являються джерелом енергії. При надлишку в їжі повареної солі в шкірі створюються запаси хлористого натрію, які використовуються при споживанні їжі, бідною повареною сіллю Натрій забезпечує постійність осмотичного тиску внутрішньоклітинної рідини. Синтез і відкладання глікогену в тканинах здійснюється з поглинанням іонів калію. Недостатність іонів калію тормошить анаболічні процеси в організмі. Хлор являється важливим аніоном зовнішньо клітинної рідина, забезпечуючи постійність осмотичного тиску. Кальцій і фосфор знаходяться в основному в кістковій тканині. Утримання кальцію в плазмі і крові являється одною з біологічних констант, так як навіть незначні здвигни в рівні цього іона можуть призвести до тяжких наслідків для організму. Зменшення рівня кальцію у крові викликає скорочення м’язів, судороги і в результаті зупинки дихання настає смерть. Збільшення рівня кальцію в крові супроводжується зменшенням збудливості нервової і м’язової тканин, появленням паралічів, ран. Кальцій необхідний для побудови кісток, тому він повинен надходить в достатній кількості в організм з їжею. Фосфор бере участь в обміні багатьох речовин, так як входить в склад макроергічних з’єднань (наприклад, АТФ). Велике значення має відкладання фосфору в кістках. Залізо знаходиться в організмі у вигляді комплексних солей. Залізо входить всклад гемоглобіну, міоглобіну, а також в склад ферментів, які беруть участь в окислювально-відновлювальних реакціях. Недостатнє надходження в організм заліза супроводжується нарушенням синтезу гемоглобіну. Зменшення синтезу гемоглобіну веде до анемії (малокрів’я). Добова необхідність в залізі дорослої людини становить 10-30 мкг. Йод в організмі утримується в невеликій кількості. Загалом його значення велике. Це зв’язано з тим, що йод входить всклад гормонів щитовидної залози, які виявляють виражений вплив на всі обмінні процеси, ріст і розвиток організму. Найбільше значення мають іони – хлориди, фосфати, сульфати, карбонати, силікати і катіони – натрій, калій, кальцій, залізо, магній, мідь. Крім цього, у відновленні фізіологічних процесів організму беруть участь фосфор, сірка, йод, цинк, бром, фтор. Добова потреба людини: в натрію – 4-6г, кальцію – 1г (вагітні жінки і матері, які годують дітей груддю – 1,5-4г), калію – 3г, фосфорі – 1, 5г, залізі – 15-30 мг. Відношення фосфору і кальцію повинно бути 1,5:1. При зміні цього відношення порушується засвоєння фосфора. При фізичній роботі добова потреба у фосфорі збільшується в 1,5-2 рази і доходить до 3-4 г. Особливо великий внутрішній обмін натрію. На протязі доби у людини проходить і повертається в кров біля 25 кг хлористого натрію і назад всмоктується в ниркових канальцях біля 1 кг. Мінеральні речовини, які складають основну частину цитоплазми, називаються мікроелементами (натрій, кальцій, фосфор), а ті, які утримуються в малих кількостях, називаються мікроелементами (марганець, кобальт, мідь, цинк, бром, йод, хром, фтор, миш’як, молібден). Мікроелементи накопичуються в органах нерівномірно: мідь – в печінці і кістковому мозку, хром, марганець, бром – в гіпофізі, цинк – головним чином в статевих залозах, гіпофізі і підшлунковій залозі, нікель – в підшлунковій залозі, кадмій – в нирках, стронцій – в кістках. Мікроелементи входять в склад ферментів гормонів і вітамінів і посилюють їх дію. Цинк утримується у ферментах обміну білків і карбоангідразе, залізо – в дихальних ферментах, хром – в трипсині. Кобальт активує ферменти м’язів, марганець – фосфату крові і тканин. В гормоні щитовидної залози знаходяться йод, в підшлунковій – цинк, в гіпофізі – бром. У вітамін В12 входить кобальт. Марганець активізує вітамін В1, мідь – вітамін А, групи В, С, Е і РР, підвищений вміст міді в їжі супроводжується великим збільшенням вітаміну В1. Практичне значення мікроелементів дуже велике. Наприклад, кобальт необхідний для внутріутробного розвитку. Він підвищує м’ясну і шерстну продуктивність сільськогосподарських тварин. Мідь бере участь у внутрітканинному диханні, впливає на розмноження тварин. Ці два мікроелементи утримуються головним чином в печінці. В процесі росту кісток і нервової тканини дитини використовуються натрій, калій, кальцій, фосфор. Для росту кісток організму і для розмноження тварин необхідний марганець.. Найбільша кількість кобальту, міді і цинку утримують картопля, капуста (особливо цвітна), столовий буряк, морква, квас, жовток курячого яйця, печінка, гов’ядина, лящ, щука. В малині міститься марганець, а в абрикосах – мідь. В рослинній їжі і воді різних геохімічних зон знаходяться різні мікроелементи. Тому необхідно нормалізувати їх утримання в їжі і воді. Мінеральні речовини виводяться із організму з сечею, калом і потом, тому цю втрату потрібно зрівнювати їх поступлення в організм. Недостатність неорганічних сполучень викликає розлад фізіологічних функцій і може призвести до смерті. А з другої сторони, їх залишок також призводить до порушення функцій організму. Наприклад, введення великої кількості солей натрію викликає у дітей підвищення температури – солева лихоманка. Розподіл і обмін води в організмі, регуляція її загального об'єму Водно-мінеральний обмін включає процеси надходження , всмоктування, розподіл і виділення води і солей з організму. Водно-мінеральний обмін забезпечує постійність іонного складу, кислотно-лужної рівноваги, об’єму рідин внутрішнього середовища організму, осмотичний тиск, тобто основні параметри гомеостазу. Розподіл води в організмі. 72% Н2О знаходиться в клітинах і називається клітинною, 28-30% знаходиться у міжклітинному просторі, 8-10% знаходиться у вільному стані в біологічних рідинах: плазмі крові, лікворі, в рідинах суглобів. Вона лабільна і має властивості розчинника. Стан води в організмі. Невелика кількість води (4%) зв'язана з тканинними колоїдами, переважно білками і субклітинними структурами, мембранами. Це іммобілізована вода, або гідратна. Між різними формами води існує зв'язок, вона може переходити із однієї форми в іншу. Збільшення об'єму міжклітинної води при короткочасній роботі зумовлено переважно приливом крові, а збільшення внутрішньоклітинної рідини при довготривалій роботі м'язів, що зв'язано з підвищення гідратації білків працюючих м'язів. Біологічна роль води. Універсальний розчинник, в ній розчиняється більшість органічних і неорганічних речовин. Властивості розчинника зумовлені тим, що вода - диполь з високою діелектричною здатністю. Вода грає важливу роль в підтримці унікальної структури і функції клітинних органел. Вода - обов'язковий компонент біохімічних процесів, обмін речовин пов'язаний з гідролізом. Вода підтримує постійність складу внутрішнього середовища організму - гомеостаз. Являється важливим фактором в терморегуляції. Вміст води в організмі як теплоємної речовини сприяє постійності теплового режиму тіла людини. Потреба у воді організму людини 2,5-3 л в залежності від віку .статі, температури навколишнього середовища. Дитячий організм витрачає більше води, тому що в ньому інтенсивніше протікає обмін речовин і вище гідрофільність білків. Дорослій людині треба 30-50 г води на 1 кг маси тіла, дитині 100-150 г. Організм людини може прожити без їжі до двох місяців, без води 12-15 днів, Втрата 20-25 % води приводить до загибелі організму. При зміні обміну води спочатку в фізіологічних умовах змінюється кількість вільної води в біологічних рідинах (плазма, ліквор, лімфа) і міжклітинному просторі, в меншій мірі порушується обмін внутрішньоклітинної води. При патологіях, пов'язаних з дегідратацією організму (гострі кишкові інфекції, тяжкі опіки) зменшується кількість води в клітинах, що приводить до дегідратації тканинних білків, глибоких порушень їх обміну, функцій і структури. Основна маса води всмоктується в кишечнику, переважно в товстій кишці, і транспортується в тканини і органи (печінка, м'язи, шкіра), в результаті чого вміст води в них постійний. Встановлено, що 100 калорій їжі утворює приблизно 12 г води. За добу необхідно 3000-3500 калорій, при цьому виділяється 350-400 г води. Постійна динамічна рівновага між кількістю води, що поступає в організм і виділилась з нього, являється необхідною умовою життя. Це водний баланс організму. Якщо води виділяється менше, чим поступило в організм, то це - позитивний баланс: спостерігається при набряках, при значному послабленні серцевої діяльності, голодуванні Якщо води виділилось більше, то це негативний баланс. Це спостерігається при порушеннях функції нирок, при захворюваннях гіпофізу. Найбільша кількість води виділяється з сечею 1200-1500 мл за добу. Значна кількість виділяється з потом, причому тут спостерігають коливання 200-500 мл, через легені виділяється 300-500 мл, з випорожненнями 250-300 мл. Об'єм рідини в організмі, концентрація електролітів та кислотно-лужний баланс зазвичай утримуються в дуже вузьких межах, незважаючи на великі зміни в раціоні харчування, метаболічній активності та потребах навколишнього середовища. Гомеостаз рідин організму зберігається в основному під дією нирок і контролюється різними взаємопов'язаними фізіологічними механізмами. МЕТАБОЛІЗМ ВОДИ ТА НАТРІЮ Вода Загальний вміст води в організмі (АКТ) становить у середньому 60% маси тіла у молодих чоловіків. Жирова тканина має нижчий вміст води; таким чином, частка АКТ в середньому дещо нижча у жінок (55%) і значно нижча у людей з ожирінням та людей похилого віку. Близько 2/3 АКТ є внутрішньоклітинним, а 1/3 - позаклітинним. Близько 3/4 позаклітинної рідини проживає в інтерстиціальному просторі та у сполучних тканинах, що оточують клітини, тоді як 1/4 - внутрішньосудинних. Поглинання: кількість споживаної води може суттєво змінюватися з дня на день. Попадання їжі значною мірою залежить від звички, культурних факторів, доступу до напоїв та спраги. Об'єм запасу води, який можна поглинути, визначається здатністю нирок до концентрації та розрідження сечі. Середній дорослий з нормальною функцією нирок потребує від 400 до 500 мл води для виділення щоденного навантаження на розчин у сечі з максимальною концентрацією. Крім поглинутої води, через катаболізм тканин утворюється від 200 до 300 мл / д води, тим самим знижуючи до дуже низького мінімуму (200 до 300 мл / д) необхідний прийом води, щоб уникнути ниркової недостатності. Однак для вирівнювання загальних втрат води та збереження водного балансу потрібно щоденне споживання води від 700 до 800 мл (див. Нижче). Хронічне споживання <700 до 800 мл призведе до збільшення осмолярності та стимуляції спраги. Якщо навантажений розчин був виділений з сечею з максимальним розведенням, він наблизився б до об'єму 25 літрів. Хронічне споживання> 25 літрів води на день може призвести до втрати гомеостазу рідин організму та зниження осмолярності плазми. Втрати: нечутливі втрати води внаслідок випаровування виникають через повітря, що витяглося, і шкіра, і становлять від 0,4 до 0,5 мл / год / кг маси тіла або приблизно від 650 до 850 мл / 24 год за Середня доросла людина 70 кг. Якщо присутня лихоманка, додаткові 50 - 75 мл / д можуть втрачати на кожен градус Цельсія підвищення температури вище норми. Втрати поту, як правило, незначні, але в теплішому кліматі вони можуть бути значними, якщо присутня лихоманка. Втрати води зі шлунково-кишкового тракту також є незначними за станом здоров'я, але можуть бути значними при сильній діареї або тривалій блювоті. Осмолальність Існують важливі відмінності в іонному складі внутрішньоклітинної рідини (SCI) та SCI. Основний внутрішньоклітинний катіон - калій (К), середня концентрація 140 мЕкв / л. Концентрація позаклітинного К, хоча це дуже важливо і суворо регулюється, він значно нижчий, приблизно від 3,5 до 5 мЕкв / л. Основний позаклітинний катіон - натрій (Na +) із середньою концентрацією 140 мЕкв / л. Внутрішньоклітинна концентрація Na + значно нижча, приблизно 12 мЕкв / л. Ці відмінності підтримує іонний насос Na +, K + -ATPase, розташований практично у всіх мембранах клітин. Цей насос, що споживає енергію, з'єднує рух Na + з клітини з переміщенням K у клітину, використовуючи енергію, що зберігається в АТФ. Рух води між внутрішньоклітинним і позаклітинним відділеннями в значній мірі контролюється осмоляльністю кожного з відділів, оскільки більшість клітинних мембран дуже проникні для води. При нормальних умовах осмолярність LEC (290 мОсм / кг води) приблизно дорівнює ІСН. Тому осмолярність плазми є практичним і точним посібником до внутрішньоклітинної осмолярності. Осмоляльність рідин тіла може бути приблизно обчислена за такою формулою: На рівень осмолярності плазми зазвичай не надто впливає рівень глюкози або BUN. Однак гіперглікемія або значна азомія можуть підвищити осмолярність плазми в деяких ситуаціях. При важкій гіперглікемії осмоляльність ЛЕК збільшується і перевищує показник ЛШК, оскільки глюкоза повільно проходить через клітинні мембрани за відсутності інсуліну, викликаючи рух води з клітин до ЛЕК. Концентрація Na + зменшується пропорційно розведенню LEC, зменшуючись на 1,6 мЕкв / л на кожні 100 мкг / дл (5,55 мкмоль / л) підвищення рівня глюкози в плазмі крові вище норми. Цей розлад отримав назву зміщення гіпонатріємії, оскільки не відбулося чистої зміни загальної води в організмі (АСТ). Специфічне лікування не показано, оскільки концентрація Na + повернеться до норми, як тільки концентрація глюкози в плазмі знизиться. На відміну від глюкози, сечовина легко проникає в клітини; Оскільки внутрішньоклітинна концентрація сечовини дорівнює позаклітинної концентрації, значної зміни об’єму клітин не відбувається. Тому в азоемії, хоча осмолярність плазми збільшується, тонічність або "ефективна" осмолярність плазми не змінюється. Нарешті, зміни, що відбуваються при осмолярності плазми, можуть бути наслідком помилок у визначенні сироваткового Na +. Плазмова псевдогіпонатріємія може існувати при нормальній осмолярності плазми при гіперліпідемії або у випадках крайньої гіперпротеїнемії, оскільки ліпіди або білки займають частину простору в обсязі зразка, отриманого для аналізу. Новіші методи визначення електролітів у плазмі із селективними іонними електродами обходять цю проблему. Осмоляльність плазми можна безпосередньо визначити. Осмолярний зазор існує, коли виміряна осмолярність плазми перевищує розрахункову формулу на> 10 мОсм / л. Наявність збільшення осмолярного перерви може бути обумовлено одним або кількома осмотично активними речовинами, виміряними в плазмі. У таблиці 12-1 перераховані деякі найпоширеніші причини посиленого осмолярного перерви. При виявленні цього збільшення слід негайно провести подальші конкретні лабораторні дослідження для визначення причини та початку специфічного лікування. Об'єм АКТ регулюється спрагою, секрецією антидіуретичного гормону (АДГ) та нирками. Осморецептори, розташовані в антеролатеральному гіпоталамусі, стимулюються підвищенням осмолярності плазми та стимулюють сусідні центри спраги. Стимуляція спраги виробляє свідоме сприйняття спраги і, як наслідок, збільшує споживання води. Осморецептори також реагують на гіперосмоляльність, індукуючи вивільнення АДГ із заднього відділу гіпофіза. Секреція АДГ, в свою чергу, викликає посилену реабсорбцію води в дистальному нефроні за рахунок збільшення проникності цього сегмента нефрону, інакше відносно непроникного для води. Осмоляльність LEC зазвичай зберігається у вузьких межах. Збільшення на 2% спричиняє спрагу та звільнення АДГ. Окрім підвищеної осмолярності плазми, може відбутися неосмотична стимуляція вивільнення АДГ. У випадках сильного виснаження об’єму АДГ секретується для збереження ЛЕК незалежно від осмолярності плазми. У цій ситуації вода затримується за рахунок осмолярності плазми. Натрій Оскільки натрій (Na +) є первинним осмотично активним катіоном у відділенні зайва клітинна рідина, зміни загального вмісту Na + в організмі супроводжуються відповідними змінами об’єму зайва клітинна рідина. Коли загальний вміст Na + низький, об'єм LEC вичерпується. Це виснаження об'єму ЛЕК виявляється барорецепторами, розташованими в передсердях серця та грудних вен і викликає посилення затримки Na + у нирках. Коли загальний вміст Na + високий, з’являється перевантаження об єму крові. Рецептори високого тиску, розташовані в сонному синусі та юкстагломерулярному апараті, виявляють перевантаження та збільшують натрійурез, щоб об'єм крові міг пристосовуватися до норми. Загальний вміст Na + в організмі регулюється балансом між раціоном харчування та нирковою екскрецією Na +. Значне виснаження Na + не відбувається, якщо не спостерігаються аномальні втрати нирок або надниркових Na - через шкіру або ШКТ - у поєднанні з недостатнім споживанням Na +. Дефекти збереження нирок Na + також можуть бути наслідком первинних захворювань нирок, надниркової недостатності або лікування сечогінним засобом. Аналогічно, перевантаження Na + виникає, якщо спостерігається дисбаланс між прийомом та виведенням, але, враховуючи високу екскреторну здатність Na + у нормальних нирок, перенавантаження Na +, як правило, має на увазі дефектну екстракцію Na +. Ниркова екскреція Na + може бути широко регульована відповідно до прийому Na +. Контроль ниркової екскреції Na + починається з коригування ниркового кровотоку та СКФ. Кількість Na +, що транспортується в нефрон для реабсорбції, прямо пропорційна GFR. Тому може виникнути затримка Na +, що є вторинною недостатністю нирок. Так само зменшення ниркового кровотоку, як і при серцевій недостатності, призведе до зменшення ККФ та фільтруваного Na + навантаження з виробництвом набряку. Вісь ренін-ангіотензин-альдостерон, мабуть, є головним регуляторним механізмом виведення солі. При виснаженому стані обсягу крові GFR та Na + надходять у дистальний нефрон, що спричиняє вивільнення реніну аферентними артеріолярними клітинами юкстагломерулярного апарату. Ангіотензиноген (субстрат реніну) ферментативно розщеплюється реніном для утворення неактивного поліпептиду ангіотензину I. Ангіотензин I ще раз розщеплюється ферментом перетворення ангіотензину (АПФ) до активного гормону ангіотензину II. Це збільшує реабсорбцію Na + за рахунок зменшення відфільтрованого заряду Na + та посилення реабсорбції Na + у проксимальній канальці. Ангіотензин-II також стимулює клітини кори надниркових залоз виділяти мінералокортикоїд альдостерон. Альдостерон підвищує реабсорбцію Na + за рахунок прямого впливу на петлю Генле, дистальну канальцю та збірну трубочку. Зміни в регуляції осі ренін-ангіотензин-альдостерон призводять до різних порушень об’єму рідини та електролітів. Фармакологічна дія на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему продовжує залишатись головною опорою лікування багатьох із цих порушень. Нещодавно було виявлено кілька натрійуретичних факторів, зокрема речовина, аналогічна оуабаїну, яка індукує натріурез при інгібуванні Na +, K + -ATPase. Виявлена також друга група передсердних натрійуретичних пептидів (PNA). Здається, що активні циркулюючі PNA містять 28 амінокислот і походять від C-кінця пептиду-попередника. ПНК знаходяться в секреторних гранулах передсердної тканини серця і, здається, s МЕТАБОЛІЗМ ПОТАСІЮ Калій (К) - найпоширеніший внутрішньоклітинний катіон. Тільки близько 2% загального тіла K є позаклітинним. Оскільки більшість внутрішньоклітинних К знаходиться всередині м’язових клітин, загальна кількість тіла K приблизно пропорційна меншій масі тіла. В середньому на 70 кг дорослої людини близько 3500 мЕкв К. К - головна детермінанта внутрішньоклітинної осмолярності. Співвідношення внутрішньоклітинної концентрації К до позаклітинної рідини сильно впливає на поляризацію клітинної мембрани, що, в свою чергу, впливає на важливі клітинні процеси, такі як проведення нервових імпульсів та скорочення м'язових клітин (у т.ч. міокард). Таким чином, відносно невеликі зміни концентрації K у плазмі можуть мати важливі клінічні прояви. За відсутності серйозних порушень обміну речовин рівень К у плазмі крові забезпечує розумну клінічну оцінку загального вмісту К в організмі. Якщо припустити постійну pH у плазмі, зниження концентрації K у плазмі крові від 4 до 3 мекв / л вказує на загальний дефіцит K від 100 до 200 мЕкв. Зниження плазми K <3 мекв / л вказує на загальний дефіцит приблизно від 200 до 400 мЕкв. У багатьох хворобливих станах концентрація К у плазмі крові стає ненадійним орієнтиром щодо загального вмісту К в організмі, оскільки залучені процеси спричиняють зміщення K у клітинах і поза ними. Внутрішній баланс калію Існує багато факторів, які впливають на рух К між внутрішньоклітинними та позаклітинними рідинами. Серед найважливіших - рівень циркулюючого інсуліну. K переміщується в клітини в присутності інсуліну, тим самим знижуючи плазмову концентрацію К. При нестачі циркулюючого інсуліну, як при діабетичному кетоацидозі, K залишає клітини, підвищуючи, таким чином, плазму K, навіть коли спостерігається дефіцит загального тіла К. Стимуляція симпатичної нервової системи також впливає на міжклітинний рух К. Агоністи b-адренорецепторів, особливо селективні агоністи b2, сприяють клітинному засвоєнню К, в той час як b-адренергічна блокада або стимул агоністів, здається, стимулюють. рух K поза клітинами. Плазма K також може суттєво впливати на рН плазми. Гострий метаболічний ацидоз полегшує переміщення К із клітин та в ЛЕК. Гострий метаболічний алкалоз стимулює перенесення K у зворотному напрямку. Однак у цьому плані зміни концентрації HCO3 у плазмі можуть бути важливішими, ніж зміни pH. Таким чином, ацидоз, спричинений накопиченням мінеральних кислот (неаніонний перерва, гіперхлоремічний ацидоз), швидше за все, демонструє підвищення рівня плазми K внаслідок зміщення міжклітин. Навпаки, метаболічний ацидоз від накопичення органічної кислоти (посилений ацидоз від аніонного перерви) не викликає гіперкаліємії. Тому гіперкаліємія, яка зазвичай супроводжує діабетичний кетоацидоз, є наслідком дефіциту інсуліну та гіпертонічності ЛЕК, а не самого ацидозу. Гострий респіраторний ацидоз та алкалоз мають менший вплив на концентрацію калію в плазмі крові, ніж порушення обміну речовин. У будь-якому випадку концентрацію K у плазмі крові слід завжди інтерпретувати в контексті рН плазми (та концентрації HCO3). Зовнішній баланс калію Дієтичне харчування K зазвичай становить від 40 до 150 mEq / d. У стаціонарному стані втрати фекалій відносно постійні і невеликі (близько 10% від споживання). Екскреція з сечею регулюється для приблизного споживання К, щоб підтримувати баланс. Однак, коли навантаження K сприймається швидко, лише 50% навантаження з’являється в сечі протягом наступних кількох годин. Підвищення рівня плазми K мінімізується за рахунок перенесення більшої частини залишку K до внутрішньоклітинного відділення. Якщо високий рівень споживання триває, ниркова екскреція, ймовірно, збільшується за рахунок секреції альдостерону, стимульованого К. Крім того, абсорбція К з фекалій виявляється певною мірою регульованої і може знижуватися на 50% більше хронічного К. Коли раціон харчування K зменшується, внутрішньоклітинна К знову служить буфером проти широких коливань концентрації в плазмі К. Забезпечення ниркової К розвивається порівняно повільно у відповідь на зменшення дієтичного K, і це набагато менш ефективно, ніж здатність нирок зберігати Na +. Екскреція з сечею K 10 мЕкв / 24 год являє собою здатність до збереження нирок K тести 1.-Який фукций є воду в нашому організмі? А.-служить розчинником продуктів харчування і обміну ,переносить роз творені в ній речовини,послаблює тертя між до торканими поверхнями в тілі людини, бере участь в регуляції температури тіла за рахунок великої теплопровідності, великої теплоти випаровування. Б.- служить розчинником продуктів харчування і обміну; В.-переносить роз творені в ній речовини; Г.-послаблює тертя між до торканими поверхнями в тілі людини; Д.-бере участь в регуляції температури тіла за рахунок великої теплопровідності, великої теплоти випаровування. 2.-який кілкість вода є внутрішньоклітина? А.- інтрацемолярну (72%) Б.- інтрацемолярну(60%) В.- інтрацемолярну(50%) Г.- інтрацемолярну(80%) Д.- інтрацемолярну(45%) 3.-який кілкість вода є зовнішньоклітинну? А.-Екстра целюлярну (28%). Б.-Екстра целюлярну (30%) В.-Екстра целюлярну (25%) Г.-Екстра целюлярну(40%) Д.-Екстра целюлярну(20%) 4.- Калій (К) – А.- найпоширеніший внутрішньоклітинний катіон. Тільки близько 2% загального тіла K є позаклітинним. Б.-головна детермінанта внутрішньоклітинної осмолярності. Співвідношення внутрішньоклітинної концентрації К до позаклітинної рідини сильно впливає на поляризацію клітинної мембрани, що, в свою чергу. В.- Загальний вміст води в організмі (АКТ) становить у середньому 60% маси тіла у молодих чоловіків 5.- Натрій забезпечує постійність_______внутрішньоклітинної рідини. Синтез і відкладання глікогену в __________ здійснюється з поглинанням іонів калію. Недостатність іонів ______ тормошить анаболічні процеси в організмі. А.-осмотичного тиску, в тканинах, калію Б.-осмотичного тиску, в тканинах, натрію В.-калію, осмотичного тиску, в тканинах Г.-осмотичного тиску, натрію, калію Джерело: https://studfile.net/preview/5376192/page:36/ https://www.pharmencyclopedia.com.ua/article/1789/vodno-solovij-obmin https://studfile.net/preview/8078504/ https://www.biochemistry-dnu.dp.ua/wp-content/downloads/metodichki/osnovi-klin-biox-Ushakova.pdf |