Земельного права

• Название: Земельного права
• Анкор: 1.doc
• Дата: 09.06.2018
• Размер: 446.5 Kb.
• Имя файла: 1.doc
• Тип: Документы; #20144
• страница: 1 из 8

1. Поняття і предмет земельного права.

2. Методи регулювання в земельному праві.

3. Принципи земельного права.

4. Система земельного права.

5. Історія розвитку земельного права.

6. Джерела земельного права.

7. Повноваження Верховної Ради України у галузі земельних відносин.

8. Повноваження Кабінету Міністрів України у галузі земельних відносин.

9. Повноваження органів місцевого самоврядування у галузі земельних відносин.

10. Право власності на землю.

11. Поняття та основні ознаки права власності на землю.

12. Земля як об'єкт права власності.

13. Суб'єкти права власності на землю.

14. Право приватної власності на землю.

15. Право комунальної власності на землю.

16. Право державної власності на землю.

17. Право власності на землю іноземних громадян, іноземних юридичних осіб та іноземних держав.

18. Право спільної власності на землю.

19. Права й обов'язки власників земельних ділянок.

20. Право постійного землекористування.

21. Право орендного землекористування.

22. Право концесійного землекористування.

23. Права і обов'язки землекористувачів.

24. Поняття і види земельних сервітутів.

25. Поняття і зміст добросусідства в земельному праві.

26. Правовий режим зон, які підлягають спеціальній охороні.

27. Основні підстави й умови набуття прав на землю громадянами і юридичними особами.

28. Умови і порядок придбання та передачі земельних ділянок громадянами.

29. Порядок передачі земельних ділянок в оренду.

30. Документи що посвідчують право на земельну ділянку.

31. Продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності.

32. Застава земельних ділянок.

33. Відчуження земельних ділянок за рішенням суду.

34. Підстави припинення права власності на земельну ділянку.

35. Підстави для примусового припинення права на земельну ділянку.

36. Класифікація земельної ділянки.

37. Способи захисту прав на земельні ділянки.

38. Гарантії права власності на земельну ділянку.

39. Склад та категорії земель в Україні.

40. Встановлення та зміна цивільного призначення земель.

41. Землі сільськогосподарського призначення.

42. Землі фермерського господарства.

43. Земельні ділянки особистих селянських господарств.

44. Землі для сінокосіння і випасання худоби.

45. Земельні ділянки для садівництва та городництва.

46. Землі житлової та громадської забудови.

47. Земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва.

48. Землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення.

49. Землі оздоровчого призначення.

50. Землі рекреаційного призначення.

51. Землі історико-культурного призначення.

52. Землі лісовою фонду та їх використання.

53. Землі водного фонду, їх склад та використання.

54. Прибережні захисні смуги.

55. Землі промисловості

56. Землі зв'язку.

57. Землі оборони.

58. Землі енергетичних систем.

59. Землі міського електротранспорту.

60. Землі транспорту.

61. Землі залізничного транспорту.

62. Землі автомобільного транспорту.

63. Землі авіаційного транспорту.

64. Землі морського та річкового транспорту.

65. Землі трубопровідного транспорту.

66. Підстави відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.

67. Вирішення земельних спорів та органи, що їх здійснюють.

68. Поняття та зміст охорони земель.

69. Рекультивація порушених земель.

70. Поняття техногенного забруднення земель і особливості їх використання.

71. Деградовані і малопродуктивні землі.

72. Межі районів сіл, селищ, міст, районів у містах.

73. Загальнодержавні програми використання та охорони земель.

74. Зонування земель.

75. Поняття і зміст землеустрою.

76. Організація та порядок здійснення землеустрою.

77. Державний контроль за використанням та охороною земель.

78. Моніторинг земель.

79. Державний земельний кадастр.

80. Плата за землю.

81. Поняття та особливості цивільно-правового обігу земельних ділянок.

82. Особливості спадкування земельних ділянок.

83. Окремі види договорів щодо земельних ділянок.

84. Види та зміст цивільно-правових угод щодо земельних ділянок.

85. Продаж земельних ділянок на конкурентних засадах.

86. Поняття юридичної відповідальності за земельні правопорушення.

87. Земельне правопорушення як підстава юридичної відповідальності.

88. Кримінальна відповідальність за порушення земельного законодавства.

89. Адміністративна відповідальність за порушення земельного законодавства.

90. Цивільно-правова відповідальність за порушення земельного законодавства.

91. Матеріальна відповідальність за земельні правопорушення.

92. Дисциплінарна відповідальність за земельні правопорушення.

93. Проблема визначення спеціального виду юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства.

1. Поняття і предмет земельного права.
Центральне місце в питаннях внутрішньої організації і по­будови системи права належить проблемі виділення галузей права. Будь-яка галузь права, будучи зведеною в систему су­купністю правових норм, характеризується наявністю спе­цифічних ознак, які відрізняють її від інших галузей. До цих ознак належать предмет і метод правового регулювання, прин­ципи, на яких базується дана галузь права, функції, які вона призначена виконувати. Найважливішою серед них є вста­новлення предмета галузі права — визначення кола, матері­ального змісту і якісних відмінностей тих суспільних відно­син, що регулюються нормами цієї галузі права.

Предметом регулювання земельного права є суспільні відно­сини, об'єктом в яких виступає земля. Але термін «земля» може використовуватися в різних значеннях. Як природний об'єкт земля виконує дві важливі функції: виступає як засіб виробництва в сільському господарстві і як просторово-територіільний базис — місце розміщення галузей народного господарстві, сільських і міських посе­лень. Вона існує незалежно від людини, як загальна умова і предмет людського життя. Земля відноситься до числа незнищуваних природних ресурсів.

На відміну від рослинного і тваринного світу, об'єкти яко­го належать до числа відновлюваних ресурсів природи, земля не має такої властивості. Завдяки спеціальним мето­дам природна родючість грунту може тільки штучно понов­люватись.

Земля також виконує екологічні функції як первинний елемент у системі складних взаємозв'язків об'єктів природи — екологічній системі. Досить суттєвим моментом є також те, що земля обмежена в просторі.

Земельне право являє собою систему спеціально встанов­лених норм. Воно покликано регулювати особливий вид сус­пільних відносин — земельні відносини. Серед них потрібно виділити основні форми відносин:

а) відносини земельної власності;

б) відносини в області управління земельним фон­дом;

в) відносини землекористування;

г) землеохоронні відносини.

З цього переліку відносини власності є визначаль­ними щодо інших форм відносин. Так, відносини з управління земельним фондом передбачають здійснен­ня відповідними уповноваженими органами дій щодо залу­чення земельних ділянок в господарський обіг, забезпечен­ня найбільш ефективного і раціонального використання зе­мельних ресурсів, ведення обліку і реєстрації земель. Відно­сини власності на землю є також визначальними і для відно­син користування землею, адже право землекористування є похідним від права власності на землю. Відносини з охорони земель також існують не самі по собі, а в тісному зв'язку з відносинами власності та землекористування.

2. Методи регулювання в земельному праві.
Методи правового регулювання земельних відносин складаються зі встановлених земельно-правовими нормами прав та обов'язків учасників зазначених відносин і застосу­вання до них відповідних заходів. Особливості земельних від­носин відображені у специфічному поєднанні методів право­вого регулювання даної сфери суспільних відносин. При цьо­му завданням правового регулювання є забезпечення певної поведінки учасників земельних відносин.

Імперативний метод у земельному праві застосовують у галузі управління використанням і охороною земель: визначення порядку реалізації функцій державного управління; ведення державного земельного кадастру; забез­печення земельного моніторингу; здійснення землевпоряд­кування; визначення порядку проведення земельних аукціо­нів і конкурсів; встановлення обмежень використання зе­мель за цільовим призначенням тощо.

Диспозитивний метод притаманний регулюванню сто­сунків власників земельних ділянок з приводу використання землі та самостійного господарювання на ній. Власник має право на свій розсуд розпоряджатися належною йому зе­мельною ділянкою у межах, встановлених законом. Учасни­ки земельних відносин мають можливість у визначених ме­жах регулювати свої стосунки.

Рекомендаційний метод правового регулювання поля­гає у наданні можливості альтернативної поведінки суб'єкта земельних відносин, коли суб'єкт має можливість самостійно вибрати спосіб своєї поведінки для досягнення поставленої мети. Так, у статтях 140—141 ЗК України серед підстав при­пинення прав на земельну ділянку передбачено право добро­вільної відмови власника землі або землекористувача від права на земельну ділянку. Отже, власникові земельної ді­лянки та землекористувачеві надається право альтернатив­ного вибору: або використовувати земельну ділянку за основ­ним цільовим призначенням, або відмовитися від неї у вста­новленому порядку.

Санкціонований метод полягає в тому, що рішення про реалізацію своїх земельних повноважень суб'єкт земельних відносин приймає самостійно.

Делегований метод правового регулювання полягає в наданні прав і свобод суб'єктам земельних відносин щодо того чи іншого кола правомочностей.


3. Принципи земельного права.
Принципи права — це основні засади, вихідні ідеї, що ха­рактеризуються універсальністю, загальною значущістю, вищою імперативністю і відображають суттєві положення права. Принципи права за своєю сутністю є узагальнені відоб­раження об'єктивних закономірностей розвитку суспільства.

Під принципами земельного права потрібно розуміти за­кріплені в діючому земельному законодавстві основоположні керівні засади, які виражаюють сутність норм земельного права й головні напрямки в області правового регулювання суспільних відносин, пов'язаних з раціональним викорис­танням і охороною земель.

У системі основних принципів земельного права слід виді­лити такі:

1) принцип правової рівності форм власності на землю. Згідно з чинним законодавством в Україні встановлено три форми власності: державна, колективна й приватна. Всі названі форми власності визнаються рівноправними;

2) принцип державного управління земельним фондом. Об'єк­тивна необхідність державного управління земельним фон­дом обумовлена економічним значенням землі для життєді­яльності суспільства, просторовою обмеженістю земельного фонду, незамінністю у сфері матеріального виробництва та інших сферах господарської діяльності;

3) принцип багатоманітності форм землекористування. Зем­лекористування може здійснюватись на основі придбання землі в приватну або колективну власність, земля також може надаватись в користування або в оренду згідно з правилами вста­новленими чинним законодавством;

4) принцип раціонального використання і охорони земель. Він полягає в забезпеченні одночасно ефективного використан­ня земель і їх охорони. Передбачаються спеціальні вимоги щодо збереження родючості грунтів, підвищення врожай­ності, запобігання негативному впливу на стан земель, всього навколишнього природного середовиша. Цей принцип втілюється в багатьох нормах земельного права;

5) принцип цільового використання землі. Суть цього принци­пу в тому, що ні власник земельної ділянки, ні його володі­лець чи орендатор не вправі міняти цільове призначення зе­мельної ділянки за своїм розсудом. Вони зобов'язані використовувати землі згідно з їх цільовим призначенням. Зміна цільового призначення землі допускається тільки в установленому порядку спеціально уповноваженими на це органами;

6) принцип платності землеволодіння та землекористування. Згідно з Законом України від 19 вересня 1996 р. «Про плату за землю» використання землі в Україні є платним;

7) принцип пріоритетності сільськогосподарського викорис­тання земель, тобто землі, придатні для потреб сільськогос­подарського використання, повинні надаватись насамперед для сільськогосподарських цілей.

4. Система земельного права.
Земельне право включає в себе систему земельно-право­вих інститутів, які закріплюють земельні відносини в суспільстві.

Система земельного права — це його структура, будова й внутрішня форма організації теоретичних положень і земель­но-правових норм, які є елементами системи. Ці елементи об'єднані в певні групи за ознакою однорідності суспільних відносин, на регулювання яких вони спрямовані.

Під системою галузі земельного права розуміють сукупність земельно-правових інститутів, що складаються з групи зе­мельно-правових норм, які регулюють однорідні види земель­них відносин. Прикладом можуть бути правові норми, шо регулюють відносини, пов'язані з веденням земельного ка­дастру, і складають правовий інститут державного земельно­го кадастру.

Інститути, шо мають загальні положення, дія яких розпо­всюджується на всі або більшість земельних відносин, ство­рюють у своїй сукупності загальну частину земельного права. Вона складається з інститутів права власності на землю, дер­жавного управління земельним фондом, права користування землею і охорони прав на землю. Загальна частина земельного права вивчає правове регулювання використання всіх земель незалежно від їх категорій та цільового використання.

Особлива частина земельного права складається з інститутів, що визначають правовий режим окремих категорій земель, які виділяються за основним цільовим призначенням. Відпо­відно до передбачених в законодавстві категоріями земель особлива частина земельного права складається з інституту правового режиму використання земель сільськогосподарсь­кого призначення; земель населених пунктів; земель промис­ловості, транспорту, енергетики, зв'язку, оборони та іншого призначення; земель природоохоронного, оздоровчого, рек­реаційного, історико-культурного призначення; земель лісо­вого фонду; земель водного фонду; земель запасу.

5. Історія розвитку земельного права.
Земельні відносини на території сучасної України здійснюються з давніх часів. Регулювання зем відносин нормами звичаєвого права на тер Укр здійснювалось багато віків і було наділено наступними особливостями: 1. Феодальні відносини розвівалися нерівномірно (У Київськ, Черніг, Галиц землях процес ішов швидше). 2. Феодальна землевласність породжувала в середні віки систему васальних відносин типу васалітету – сюзеренітету. 3. Високий авторітет церкви віки сприяв становленню її як великого землевласника. 4. Розвитку феодальних відносин сприяло двостолітнє панування на Русі Золотої Орди. 5. Феодальна роздробленість була гальмом економічного розвитку регіонів, оскільки стримувала обмін між ними, що впливало і на розвиток землеробства. До 1917 р. Укр була складовою Рос Імперії, тому не мала власної правової системи і зем зак-ва. Правовий режим земель України визначався у відповідності з рос зак-вом. Після революції 1905 р. на зем відносини мала вплив столипінська аграрна реформа, яка внесла істотні зміни в правовий режим земель, але не змінила основи земельного ладу Росії. Виникнення в Рос Імперії земель різної форм власності, землеволодіння і землекористування привело до створення в сист рос права особливої галузі – зем права. Після перемоги Жовт Соц револ в зем зак-ві Рос, України, а згодом і СРСР відбулись докорінні зміни. Перший земельний законод акт радян держави “Про землю” скасував назавжди право приватної власності на землю. У 1929 р. прийнята перша законодавча база для створення зем права в Україні – Зем кодекс УРСР, який закріпив націоналізацію землі, скасування приватної власності на неї, заборонив купівлю-продаж, оренду та інші правовідн, пов’язані з відчуженням зем. Новий зем код було прийнято у 1970 р., де підкреслювалося, що земля явл держ власністю і надається лише в користування. Основи зак-ва СРСР і союзн республік в новій редакції були прийняті у 28.02.1990 р., а з урахуванням Декларації про держ суверенітет Укр 18.12.1990 Земельний кодекс УРСР, де земля, її надра, повітряний простір, ресурси, що знаход в межах України, проголошувалися власністю народу Укр. З цього часу почала формуватися правова сист Укр і галузь зем права У.

6. Джерела земельного права.
Джерелом земельного права є нормативно-правові акти, які регулюють земельні відносини. Структура земельного за­конодавства є формою організації системи земельних нор­мативних актів. Якщо земельне право — це сукупність юри­дичних норм, то земельне законодавство — це система нор­мативних актів. Якщо земельне право можна розглядати як внутрішню форму права, зміст якого визначається соціаль­но-економічними особливостями суспільних відносин, що ним регулюються, то земельне законодавство — зовнішня форма права, тісно пов'язана з його змістом. Отже земельне право становить зміст земельного законодавства, а законо­давство є формою вираження земельного права.

Земельне законодавство — це система нормативних актів, які містять в собі норми, що регулюють земельні відносини. Юридична сила всіх законів та інших нормативних актів ви­значається залежно від компетенції органів державної влади, що їх видали, а також ролі нормативного акта в сис­темі законодавства.

Найважливішими нормативними актами є закони. Вони поділяються на основні (конституційні) й звичайні.

Конституція як основний закон держави є основою струк­тури всього законодавства і займає центральне місце серед джерел земельного права.

Конституція України прийнята Верховною Радою 28 червня 1996 р. Вона має найвищу юридичну силу. Закони та інші нор­мативні акти приймаються на основі Конституції і повині відповідати їй. Конституція містить норми різних галузей пра­ва, в тому числі норми земельного права.

Після Конституції України вищу юридичну силу мають за­кони. Центральне місце серед законів у галузі земельного права займає Земельний кодекс України. Він регулює головні питання права власності та використання земель. У ньому закріплені права й обов'язки власників землі та землеволодільців.

Серед законів, норми яких регулюють земельні відносини, необхідно назвати також Закони України «Про охорону нав­колишнього природного середовища», «Про селянське (фермерське) господарство», «Про природно-заповідний фонд», «Про колективне сільськогосподарське підприєм­ство» та ін.

Важливе місце серед джерел земельного права займають Укази Президента України. Згідно Конституції, Президент видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до вико­нання на всій території України.

Велику групу джерел земельного права складають норма­тивно-правові акти, прийняті Кабінетом Міністрів України.

Досить значною частиною земельного законодавства є відомчі нормативні акти. Так, регулювати земельні відноси­ни в межах наданих повноважень можуть Державний комітет України по земельних ресурсах, Державний комітет будів­ництва, архітектури та житлової політики, Міністерство аг­ропромислового комплексу, Державний комітет лісового гос­подарства та ін.