Розчини. Курсова ТЛ. Зміст. Вступ Розчини як лікарська форма, їх класифікація і біофармацевтична оцінка
 Скачать 60.13 Kb.
|
|
Зміст. Вступ 1. Розчини як лікарська форма, їх класифікація і біофармацевтична оцінка 1.1 Визначення рідких лікарських форм 1.2 Класифікація рідких лікарських форм 1.3 Біофармацевтична оцінка розчинів 2. Характеристика розчинників, що використовуються в приготуванні рідких лікарських форм 2.1 Поняття рочинності 2.2 Вимоги до розчинників 2.3 Спирти одно і багатоатомні. 2.4 Прості і складні етери. 2.5 Діоксани і діаксолани. 2.6 Аміди 2.7 Сульфоксиди і сильфони. 2.8 Жирні олії ( Olea pinguia) 2.9 Хлороформ (Chioroformium) 2.10 Ефір медичний (Aether mйdicinales) 2.11Масло вазелінове (Oleum vaselini, paraffinum liquidum) 3.Ліофілізовані форми парентерального призначення. 4.Висновки та рекомендаціїВступ Крім водних розчинів, у технології лікарських засобів широко використовуються спиртові, гліцеринові, масляні, силіконові й інші неводні розчини. Неводні розчини являють собою гомогенні дисперсні системи, структурними одиницями в який є іони і молекули. Для готування таких розчинів використовуються неводні розчинники, що обумовлено головним чином тим, що багато лікарських речовин не розчиняються у воді. У більшості випадків неводні розчини використовують для зовнішнього застосування (наприклад, для змазування слизуватих оболонок, шкірних покривів, примочок, інгаляцій, полоскань, промивань, крапля для носа і вуха, утирань). Значно рідше вони застосовуються усередину. Так само, як і до водних, до них пред'являються визначені вимоги. Неводні розчини повинні відповідати медичному призначенню для досягнення необхідного лікувального ефекту, не містити механічних включень, бути стабільними при збереженні. До складу цієї групи розчинів входять різні лікарські речовини, однак в основному це антисептики, місцеві анестетики, протимікозні, антибактеріальні, протизапальні і болезаспокійливі засоби. З технологічної точки зору неводні розчинники поділяють на дві групи: леткі розчинники (спирт етиловий, хлороформ, ефір, бензин, скипидар, і ін) і нелеткі розчинники (жирні олії, рідкий парафін, гліцерин, димексид, поліетиленоксиди, есилони й ін.). Крім цього, у даний час застосовують також комбіновані розчинники (етанол із гліцерином, гліцерин з димексидом, водою й ін). Перевагами їх є можливість сполучення в одній лікарській формі декількох діючих речовин з різною розчинністю, використання неводних розчинників одночасно як лікувальні засоби. Неводні розчини прості у виготовленні, різноманітні по способах призначення, більш стабільні при збереженні, чим водні. Якість неводних розчинів і вибір технологічних прийомів їхнього виготовлення залежать головним чином від фізико-хімічних властивостей розчинників. Неводні розчинники відрізняються друг від друга хімічною структурою, наявністю і кількістю функціональних груп, діелектричною проникністю, різною розчинюючою здатністю стосовно лікарських речовин і, як наслідок, різною стабільністю, ступенем хімічної і фармакологічної індиферентності. Незважаючи на настільки велику розмаїтість, усі вони відповідають вимогам, пропонованим до розчинників лікарських препаратів. Але оскільки кожний неводний розчинник має свої особливості, то вельми актуальною темою є вивчення цих особливостей та технології приготування неводних розчинів 1. Розчини як лікарська форма, їх класифікація і біофармацевтична оцінка 1.1 Визначення рідких лікарських формРідкі лікарські форми - це форма відпуску ліків, одержуваних шляхом змішування або розчинення діючих речовин у воді, спирті, оліях та інших розчинниках, а також шляхом витягування діючих речовин з рослинного матеріалу. За своєю фізико-хімічною природою всі рідкі лікарські форми є вільними всебічно дисперсними системами, у яких лікарські речовини (тобто дисперсна фаза) рівномірно розподілені в рідкому дисперсійному середовищі. Залежно від ступеня подрібнення дисперсної фази і характеру її зв'язку з дисперсійнім середовищем (розчинником) розрізняють наступні фізико-хімічні системи: справжні розчини низько - і високомолекулярних сполук, колоїдні розчини (золі), суспензії й емульсії. Окремі лікарські форми можуть представляти комбіновані дисперсні системи - сполучення основних типів дисперсних систем (настої і відвари, екстракти та ін). Застосовуючи відповідні технологічні прийоми (розчинення, пептизацію, суспендування чи емульгування), лікарська речовина (тверда, рідка, газоподібна) може бути доведена до більшого чи меншого ступеня дисперсності: від іонів і молекул до грубих часток, помітних під мікроскопом чи неозброєним оком. Це має велике значення для лікувального впливу лікарської речовини на організм, що неодноразово підтверджено фармацевтичними дослідженнями. Розчини - це гомогенні суміші двох чи більшого числа речовин, у яких усі компоненти розподілені в об'ємі розчинника у вигляді окремих атомів, молекул чи іонів у вигляді груп з порівняно незначного числа цих часток. 1.2 Класифікація розчинів За медичним призначенням: 1.Для зовнішнього застосування: • Полоскання •Обмивання • Примочки • Спринцювання •Клізми •Краплі 2.Для внутрішнього застосування: • Мікстури • Краплі 3. Розчини для ін'єкцій Класифікація за складом: Прості- з одного розчинного інгредієнту. Складні- з двох або більше розчинних інгредієнтів. За природою розчинника: -Водні -Неводні( спиртові,жирні олії, гліцеринові) За ступенем досягнення межі розчинності: -насичений- називають розчин, у якому за певних умов (температура, розчинник) дана речовина більше не розчиняється., -ненасичі- розчини, в яких речовина при даній температурі ще може розчинятись , -пересичені- розчини, в яких розчиненої речовини міститься більше, ніж в його насиченому розчині при тій же температурі. Дисперсиологічна класифікація: -Емульсії -Суспензії - Колоїдні розчини -Істинні розчини - Комбіновані 1.3 Біофармацевтична оцінка розчинів.Широке застосування рідких лікарських форм обумовлене перевагами відповідно інших лікарських форм. Переваги: 1.Оптимальний ступінь дисперсності часток лікарської речовини, яка розчинена або рівномірно розподілена у розчиннику, що суттєво впливає на терапевтичну дію. 2. Відрізняються різноманітністю складу і способами їх застосування. 3. Зменшують подразнюючу дію деяких лікарських речовин ( бомідів, йодидів). 4.Маскування неприємного смаку і запаху. 5.Простота і зручність застосування. 6. Швидка дія. Недоліки: 1.Менш стабільні при зберіганні, тому в розчиненому вигляді речовини є більш реактивно здатними. 2.Розчини швидко піддаються мікробному псуванню, тому у них відповідно обмежений термін зберігання. 2. Характеристика розчинників, що використовуються в приготуванні рідких лікарських форм.2.1 Поняття розчинність Розчинення слід розглядати як процес утворення з двох чи декількох компонентів однорідних систем, що мають у всіх своїх частинах однаковий хімічний склад і фізичні властивості. Розчинність твердого лікарського засобу в рідині чи взаємна розчинність рідин - це умова виникнення розчину. У фармакопеї під розчинністю мають на увазі властивість речовини розчинятися в різних розчинниках. Відомості про розчинність лікарських речовин приводяться у фармакопейних статтях і довідкових таблицях. Препарат вважають розчиненим, якщо в розчині при спостереженні в проникаючому світлі не виявляються частинки речовини. Стосовно розчинності до деякої міри керуються старим положенням "подібне розчиняється в подібному", тобто у світлі сучасних поглядів на будову молекули це представляється так: у неполярних розчинниках (бензин, ефір та ін) добре розчиняються різні сполуки з неполярними чи малополярними молекулами і не розчиняються речовини іншого типу. Навпаки, розчинник із сильно вираженим полярним характером молекул (вода), як правило, розчиняє речовини з молекулами полярного і іонного типів і не розчиняє речовини з неполярними молекулами. До полярних розчинників відносяться рідини, що поєднують велику діелектричну постійну, великий дипольний момент із наявністю функціональних груп, які забезпечують утворення координаційних (здебільшого водневих) зв'язків: вода, кислоти, нижчі спирти і гліколі, аміни і т.п. Наявність полярних груп у молекулі речовини сильно впливає на її розчинність. Як правило, речовини добре розчинні у воді і одна в одній, якщо на кожну полярну групу доводиться не більше трьох атомів вуглеводневого радикала. При більшій наявності вуглеводневих радикалів між молекулами виникають настільки великі дисперсійні сили, що вони перешкоджають розчиненню таких речовин у полярних розчинниках. Полярні речовини - це речовини з іонним (іонні кристали) і полярним зв'язком (полярні молекули), наприклад, натрію хлорид. До неполярних розчинників відносяться рідини з малим дипольним моментом, які не мають активних функціональних груп, наприклад, вуглеводні, галоїдалкіли та ін. Неполярні речовини - це речовини строго симетричної структури, без електричних полюсів (наприклад, парафін, скипидар, камфора, тимол та ін). Однак вищенаведене правило не завжди дійсне, особливо стосовно складних органічних сполук, що містять як полярні групи (-ОН, - S03 H, - NH2 , - СООН, - СООNa), так і неполярні (алкільні чи арильні радикали). До таких сполук відносяться вуглеводи, спирти, кетони, органічні кислоти, аміни та інші. Розчинність цих речовин залежить від переваги полярних чи неполярних груп. Наприклад, спирт етиловий (С2 Н5 ОН) змішується з водою в будь-яких співвідношеннях, аміловий (С5 Н11 ОН) - не вище 10%, а спирт цетиловий (С16 Н33 ОН) практично у воді не розчиняється. Взаємна розчинність рідин чи твердих речовин у рідинах залежить від ряду властивостей цих речовин: хімічної природи, величини і будови часток, електричного заряду (у випадку іонів), дипольних моментів і т.п. Відома так звана необмежена розчинність, коли дві рідини розчиняються одна в одній у всіх співвідношеннях, і обмежена, коли розчинність однієї рідини в іншій обмежена визначеною концентрацією. При обмеженій взаємній розчинності двох рідин А і Б кожна з них розчиняється, причому після відстоювання утворюється два шари, які розташовуються один над другим у порядку зменшення щільності і складаються один з розчину Б в А, а інший - з розчину А в Б. Розчини займають проміжне положення між хімічними сполуками і механічними сумішами. Від хімічних сполук розчини відрізняються змінністю свого складу, а від других - своєю однорідністю Ось чому розчинами називають однофазні системи змінного складу, утворені не менш ніж двома незалежними компонентами. 2.2. Вимоги до розчинника Розчинники-індивідуальні хімічні чи природні сполуки або суміші, що здатні розчиняти різні речовини, тобто утворюючи з ними однорідні системи- розчини, що складаються з двох або більшої кількості компонентів. Вимоги до розчинників: -повинні бути стійкими при збереженні, хімічно і фармакологічно індиферентними; - повинні мати високі розчинні властивості; -повині бути дешевими, загальнодоступними та мати простий спосіб одержання; - не повинні мати неприємній смак і запах; - не повинні бути вогненебезпечними і леткими; - повинні бути недоступним середовищем для розвитку мікроорганізмів. Класифікація розчинників: 1.Неорганічні: -Вода очищена (Aqua purificata); - Олії : персикова (Oleum Persicorum) ,мигдальна (Oleum Amygdalarum) , соняшникова (Oleum Helianthi) ,касторова (Oleum Ricini) ,оливкова (Oleum Olivarum). 2.Органічні: -Етанол (Спирт етиловий) -(Ethanolum, Spiritus aethylicus) -Ефір медичний (Aether medicinalis) -Хлороформ (Chloroformium) -Гліцерин (Glycerinum) - Жирні олії (Olea pinguia) - Диметилсульфоксид (Dimethylsulfoxidum, Dimexidum) - Поліетиленоксид-400 (Polyaethylenoxydum–400) - Силіконові рідини (Siliconum) (есилон-4, есилон-5) Неводні розчинники мають різну розчинувальну здатність, анти гідролізні, стабілізувальні, і бактерицидні властивості. Однак багато з них не можуть бути використані для одержання стерильних розчинів унаслідок фармакологічної активності, токсичності, іноді гемолітичної дії. У зв’язку з цим до неводних розчинів ставляються такі вимоги: 1.Не повинні мати гостру і хронічну токсичність; 2.Викликати місцеву подразливу дію 3. Повинні мати високу розчинувальну здатність із лікарськими речовинами; 4.Бути хімічно і біологічно сумісними, стійкими при стерилізації; 5.Мати низьку в’язкість ; 6. Температура кипіння має бути не більше 100*С , температура замерзання не вище 5*С . За хімічними властивостями неводні розчини діляться на декілька груп: жирні олії, одноатомні і багатоатомні спирти, етери і естери, аміди, сильфони і сульфоксиди. Для приготування ін’єкційних розчинів застосовуються неводні розчинники як індивідуальні, так і змішані: водно-гліцеринові, водно- пропіленові, спиртово-водно- гліцеринові та інші. Неводні розчинники використовуються для приготування ін’єкційних лікарських форм, що містять гормони, вітаміни, антибіотики, камфору, барбітурати, сірку, солі меркурію тощо. 2.3 Спирти одно і багатоатомні. Одноатомні і багатоатомні спирти застосовуються в багатьох країнах як світу. Вони змішуються з воою, менш в’язкі, ніж олії, і здатні розчиняти багато лікарськиї субстанцій. З одноатомних найбільшого поширення набув спирт етиловий, з багатоатомних – пропіленгліколь, гліцерин і етиленгліколь Етиловий спирт. Спирт етиловий (С2 Н5 ОН) являє собою прозору, безбарвну рухливу рідину з характерним запахом і пекучим смаком, кипить при 78 °С. Для фармацевтичних цілей застосовується етанол, одержуваний шляхом зброджування сировини, що містить полісахариди, в основному картоплі і зерна. Етанол іншого походження для готування лікарських форм не використовується у зв'язку з присутністю недопустимих домішок (спирту метилового та інших сполук). Спирт етиловий можна віднести до неводних розчинників з визначеною часткою умовності, тому що застосовують не абсолютний етанол, а водно-спиртові розчини різної міцності. Концентрацію водно-спиртового розчину виражають в об'ємних відсотках, що показують кількість мілілітрів абсолютного етанолу в 100 мл розчину при 20 °С. Етанол в одних випадках використовують як хороший розчинник для багатьох органічних і неорганічних сполук (органічні кислоти, ефірні та жирні олії, камфора, ментол, йод, танін, левоміцетин, алкалоїди та ін), а в інших - як лікарський засіб у вигляді розчинів, що містять спирт. Розчиняюча здатність етанолу залежить від його концентрації. Так, наприклад, олія касторова легко розчиняється в безводному (абсолютному) спирті, 85% етанол розчиняє близько 10% олії касторової, 70% - тільки 1%, а 40% - практично її не розчиняє. Спирт змішується у всіх співвідношеннях з водою, гліцерином, ефіром, хлороформом. Він нейтральний, не окисляється киснем повітря, має бактеріостатичну і бактерицидну дію в залежності від концентрації розчину. Найбільші антисептичні властивості має спирт 70%, тому що він легко проникає всередину клітини через оболонку мікроорганізмів і убиває протоплазму. У концентраціях вище 70% спирт викликає денатурацію білкової оболонки, що перешкоджає його проникненню всередину клітини до протоплазми, а тому бактерицидна властивість спиртів вищих концентрацій не проявляється. До негативних властивостей спирту слід віднести його неіндиферентність, сп'яняючу дію - смертельна доза 96% спирту етилового близько 210-300 мл. Він сприяє зсаджуванню білків, ферментів, легко займається, має високу гігроскопічність, несумісність з окислювачами (наявність у молекулі гідроксильної групи): калію перманганатом, бромом, міцною азотною кислотою та ін. Займистість і леткість спирту прямо залежать від його міцності. З деякими солями (кальцію хлоридом, магнію нітратом) спирт етиловий дає кристалічні сполуки. Якість етанолу регламентується ДФ X (Spiritus aethylicus 95%). Зберігають спирт у добре закупорених бутлях темного скла в прохолодному місці, подалі від вогню. Пропіленгліколь( пропан діл-1,2)-прозора, безбарвна в’язка рідина, що поглинає вологу з повітря. Пропіленгліколь є добрим розчинником для сульфамідів, барбітуратів,вітамінів А і D, антибіотиків,анестезину, алкалоїдів у формі основ і багатьох інших лікарських речовин. Пропіленгліколь як розчинник самостійно застосовується обмежено,наприклад у препаратах хінідину. Найчастіше використовують у вигляді 40-70%-вих водних розчинів, а також у суміші з іншими спів розчинниками( спиртом етиловим, етанол аміном, поліетилгліколями. Розчини, що містять до 50% пропіленгліколю, використовують для внутрішньовенних, понад 50% - для внутрішньом’язевих ін’єкцій. Гліцерин(Glycerinum) Гліцерин являє собою безбарвну сиропоподібну прозору гігроскопічну рідину солодкого смаку, нейтральної реакції, розчиняється у воді, спирті й у суміші ефіру зі спиртом, але не розчиняється в ефірі, хлороформі і жирних оліях. У гліцерині легко розчиняються: кислота борна, натрію тетраборат, хлоралгідрат, натрію гідрокарбонат, танін, протаргол та ін. Гліцеринові розчини легко змиваються водою і мають меншу адсорбцію розчинених речовин, чим відрізняються від розчинів жирних олій. У фармацевтичній практиці застосовують не абсолютний гліцерин (так само, як і етанол), а розведений водою зі вмістом гліцерину 86-90% і щільністю 1,225-1,235, тобто зі вмістом води 12-15%. Це зв'язано з тим, що безводний гліцерин дуже гігроскопічний і має подразнюючі властивості. Застосовують його головним чином у лікарських формах для зовнішнього вживання. Розчини гліцерину в концентраціях 25% і вище виявляють антисептичну дію, більш розведені - гарне живильне середовище для мікроорганізмів. Через велику в'язкість розчинення в ньому лікарських речовин при кімнатній температурі відбувається повільно, тому його слід виготовляти при нагріванні на водяній бані до температури 40-60 °С. Через високу гігроскопічність зберігають гліцерин у добре закупорених ємностях. Поліетиленгліколі (ПЕГ), які одержують поліконденсацією етиленоксиду і етиленгліколю. ПЕГ розрізняють за середньою молекулярною масою. ПЕГ 200,300, 400,600 в’язкі, безбарвні, прозорі, помірно гігроскопічні рідини зі слабким характерним запахом. Вони нейтральні, фізіологічно індиферентні, розчинні у воді і спирті, стійки при зберіганні і не підлягають гідролізу. Як розчинники для парентеральних препаратів застосовуються низькомолекулярні полі конденсати, що знаходяться за нормальних умову рідкому стані. Найчастіше використовуються поліетиленоксид ПЕО 400 як добрий розчинник сульфаніламідів, анестезину, камфори, бензойної і саліцилової кислот, фенобарбіталу. ПЕО використовується для одержання розчинів для ін’єкцій похідних сарколізину, що мають виражену протипухлинну активність. ПЕГ здатні розчиняти багато лікарських речовин. У концентрації до 70% застосовується для внутрішньом’язевих ін’єкцій. Внутрішньом’язеве введення їх легко переноситься, і розчинники виводяться з організму хворого протягом 24 год, при чому 77% видаляється впродовж 12 год. ПЕГ 200 пропонується використовувати для приготування розчинів ванкоміцину, фенобарбіталу, натрію аскорбіназу. ПЕГ 400 використовують в препаратах дигоксин, біоміцин, левоміцетин, пеніцилін та інші. 2.4 Прості і складні етери. Етери і естери є менш в’язкими , ніж олії, і мають добру розчинювальну здатність, найчастіше використовуються при виготовленні ін’єкційних розчинів. До них належать етилові естери олеїнової, лінолевої, ліноленової кислот, октиловий естер левуленової кислоти та інші. Бензилбензоат ( бензиловий естер бензойної кислоти)- безбарвна масляна рідина, практично не розчинна у воді, змішується із спиртом етиловим. Значно збільшує розчинність в оліях важкорозчинних речовин із класу стероїдних гормонів. Крім того, бензилбензоат запобігає кристалізації речовин із масел у процесі зберігання. Суміші бензилбензоату з олією персиковою (10- 50%) не виявляють токсичної дії. Глікофурол- поліетиленгліколевий естер тетрагідрофурфурилового спирту. Безбарвна рідина, розчинний в метанолі, етанолі і гліцерині; змішується з водою у будь-якому співвідношенні. Використовують глікофурол у розчині ацетилхоліну і роніколу. Ізопропілмеристат як розчинник складається з ізопропілміристату і ізопропілових естерів інших насичених кислот. Він використовується як індиферентна основа при введенні естрогенів. Етилолеат- синтетичний естер, Це продукт етерифікації кислоти олеїнової спиртом етиловим. Ясно-Жовта масляна рідина, нерозчинна у воді, змішується зі спиртом, ефіром, оліями. Вживання етил олеату замість олій дає можливість виключити ряд технологічних операцій у процесі приготування розчинів: Попереднє зневоднювання олій і їх стерилізацію, а також спростити операції фільтрації й ампулювання. Він має ряд переваг у порівнянні з оліями: змішується зі спиртом, ефіром, не викликає побічних явищ, має постійний хімічний склад і меншу в’язкість , а також більшу стабільність при тепловій стерилізації (150*С протягом години). Завдяки меншій у порівнянні з рослинними оліями в’язкості етил олеат швидше абсорбується тканинами, є більш зручним розчинником. Етилолеат добре розчиняє кислоту саліцилову, анестезин, пеніцилін, низку інших антибіотиків, холестерин , вітаміни,стероїдні гормони, камфору та інші. Установлено, що про внутрішньом’язевому введенні препарату на етил олеаті на відміну від рослинних олій спостерігається його швидке й повне розсмоктування. Однак наявність подвійного зв’язку в хімічній будові сприяє його швидкому окисненню. Для запобігання цього процесу запропоновано додавати до нього антиоксиданти (а- токоферол, бутилокситолуен та інші) і проводити стерелізацію в атмосфері інертного газу. Як розчинник для ін’єкцій етилолеат включений у Міжнародну фармакопею (вид. 2), за якою дозволяється використовувати етил олеат замість рослинної олії. Етилолеат вважається також як добавка до масляних розчинів для збільшення розчинності і зниження їхньої в’язкості. 2.5 Діоксани і діаксолани. Діоксани і діаксолани- це продукти взаємодії гліцерину з карбонілними сполуками в присутності дегідратуючого агента. Найменш токсичний представник цієї групи 2,2-диметил-4-метанол-1,3- діоксолан. Ця сполука відома під назвою Солькеталь, гліцерол-диметилкеталь. Солькеталь- безбарвна рідина, стабільна при зберіганні, стійка до лугів, змішується з водою, спиртом й іншими органічними розчинниками. У присутності розчинів сильних кислот гідролізується з утворенням ацетону і гліцерину. Сполука відносно нешкідлива, не подразнює оболонки і тканини. Солькеталь використовується при виробництві парентеральних розчинів тетрацикліну. Гліцероформаль- продукт конденсації гліцерину з формальдегідом і сумішшю 25% 3-окси-метил-1,3-діоксолану і 75% 5-оксидіоксолану. Гліцероформаль – безбарвна речовина з невисокою в’язкістю, необмежено змішується з водою, малотоксичний. 2.6 Аміди Аміди- розчинники , що належать до групи амідів, у препаратах для ін’єкцій використовуються в концентрації від 5% до 50%, часто в сполученні з пропіленгліколем, етаноламіном. N,N-диметилаценамід –прозора нейтральна рідина з температурою кипіння 165,5*С і густиною 0,493. Для приготування ін’єкційних розчинів левоміцетину, окситетрацикліну, тетрацикліну використовують 50% - водний розчин диметилацетанаміду. Він має протизапальну дію. N-b-оксіетиллактмід карбоксамід кислоти молочної- безбарвна прозора сироподібна рідина , змішується з водою. Вживається у вигляді 50%-вих водних розчинів , має стабільність, не подразнює тканини. Використовується в ін’єкційних розчинах тетрацикліну, причому дія препарату пролонгується на добу. 2.7 Сульфоксиди і сильфони. Серед розчинників класу сульфоксидів і сильфонів найбільш цікавий диметилсульфоксид і сульфат, для яких характерна висока розчинювальна здатністьВони мають незначну токсичність, змішуються з багатьма розчинниками. Диметилсульфоксид-дуже гігроскопічна рідина, при 20*С вбирає близько 70% води, малоактивний. Сульфолан- тетрагідротіофен-1,1-діоксид, тетраметиленсульфонвисококиплячій органічний розчинник із великою діелектричною провідністю. 2.8 Жирні олії ( Olea pinguia) Олії являють собою суміші складних ефірів гліцерину і вищих жирних кислот. За зовнішнім виглядом - це прозорі чи злегка пофарбовані маслянисті рідини без запаху або із слабким характерним запахом. У медичній практиці застосовують тільки олії, одержувані холодним пресуванням. Жирні олії застосовуються в технології вушних і носових крапель, мазей, лініментів, ін'єкційних розчинів і як розчинник для неполярних і малополярних лікарських засобів: камфори, ментолу, феніл - саліцилату, кислоти бензойної, фенолу кристалічного, тимолу, алкалоїдів, деяких вітамінів та ін. Як усі жири, олії рослинні не змішуються з водою, мало розчинні в спирті етиловому, але легко - в ефірі і хлороформі. Для виготовлення лікарських форм найчастіше використовують мигдальну (Oleum Amygdalarum), персикову (Oleum Persicorum), маслинову (Oleum Olivarum), соняшникову (Oleum Helianthi) та інші олії. Якість кожної з них регламентується ДФ визначеними показниками: величиною щільності, кислотним, йодним, перекисним числом, числом омилення та ін. Розчинення лікарських речовин у них, як і в гліцерині, слід робити при нагріванні на водяній бані. Будучи біологічно нешкідливими, фармакологічно індиферентними, олії рослинні, на жаль, мають невисоку хімічну стабільність. Присутність у їх складі ненасичених жирних кислот - причина згіркання рослинних олій. При цьому в результаті окислювання і гідролізу жирів утворюються перекисні сполуки, альдегіди та інші продукти. Олії набувають неприємного смаку і запаху. Світло, кисень повітря, а також волога, різні мікроорганізми підсилюють ці процеси. Зберігають жирні олії в добре закупорених і наповнених доверху ємностях у прохолодному захищеному від світла місці. 2.9 Хлороформ (Chioroformium) Хлороформ -це безбарвна, прозора рухлива летка рідина з характернимзапахом і солодким смаком. Змішується у всіх співвідношеннях зі спиртометиловим, ефіром. У хлороформі добре розчиняються лікарські речовини,нерозчинні чи малорозчинні у воді: кислота борна, бутадіон, камфора,левоміцетин, хлорбутанолгідрат, ментол та ін. Він має, як усігалогенопохідні, наркотичну і дезінфікуючу дію, відноситься досильнодіючих речовин (список Б), тому застосування його обмежене. Використовується головним чином у лікарських формах длязовнішнього застосування. У неводних розчинах хлороформ зазвичайпрописують у комбінації з яким-небудь основним розчинником: спиртом етиловим, жирними оліями та ін. Ширше використовується хлороформ утехнології лініментів. На відміну від спирту етиловий хлороформ дозують замасою. Пари незаймисті, але шкідливі для здоровя. Зберігають у добрезакупорених ємностях у прохолодному, захищеному від світла місці. 2.10 Ефір медичний (Aether mйdicinales) Ефір-це безбарвна, прозора легкозаймиста рідина, своєрідного запаху,пекучого смаку. Ефір медичний часто називають просто ефіром. Він розчиняє багато лікарських речовин; розчиняється в 12 частинах води,змішується у всіх співвідношеннях зі спиртом етиловим, хлороформом,петролейним ефіром, жирними й ефірними оліями. По розчиняючій здатностівін аналогічний хлороформу: у ньому розчиняються ті ж лікарські речовини іприблизно в тій же концентрації, що й у хлороформі. Пари ефіру отруйні. Вони мають схильність опускатися на підлогу,дуже рухливі і можуть накопичуватися на далекій відстані від джерелавипаровування ефіру. Займається ефір при температурі 40 °С. Ефір так само,як і хлороформ, має наркотичну дію, відноситься до списку Б, у неводних розчинах використовується рідко і тільки в комбінації з іншими розчинниками, дозують його за масою. У технології готових лікарських засобів ефір застосовується привиготовленні деяких настойок і екстрактів, а також у виробництві колодію . З огляду на легку займистість ефіру, вибухонебезпечність його пари зповітрям, при роботі з ним необхідно строго додержувати техніки безпеки.Зберігають ефір медичний у добре закупорених ємностях у прохолодномузахищеному від світла місці подалі від вогню. 2.11Масло вазелінове (Oleum vaselini, paraffinum liquidum) Масло вазелінове -рідкий парафін, являє собою фракцію нафти,одержувану після відгону гасу. Це безбарвна, прозора масляниста рідина безсмаку і запаху, що представляє суміш граничних вуглеводнів (С10Н12-С15Н32). Змішується у всіх співвідношеннях з ефіром, хлороформом, бензином,оліями, крім касторової, не розчиняється у воді і спирті. Олія вазелінова- гарний розчинник для йоду, камфори, ментолу, тимолу, йодоформу, кислотибензойної та інших лікарських засобів. За розчиняючою здатністю йогоможна порівняти з рослинними оліями. Проте слід зазначити, що сполуки, які містять гідроксильні ікарбонільні групи, у вазеліновому маслі розчиняються значно гірше, ніж ужирних оліях. Наприклад, резорцин розчиняється в жирних оліях, а увазеліновому маслі-практично нерозчинний. Масло вазелінове не всмоктується через шкіру і слизові оболонки ісповільнює резорбцію лікарських речовин. Істотним його недоліком є те, щопри нанесенні на шкіру воно значною мірою перешкоджає її газо-ітеплообміну, що при запальних процесах, безумовно, небажано 3.Ліофілізовані форми парентерального призначення. Нині розширюється виробництво ліофілізованих препаратів. Ліофілізація (холодна сублімація) — один з ефективних шляхів підвищення стабільності малостійких і термолабільних лікарських речовин, таких як антибіотики, ферменти, гормони та інші біологічно активні рідини. Для деяких препаратів це єдино можливий метод одержання. Ліофілізовані препарати являють собою стерильні, пористі порошки, що містять незначну кількість води і поміщені в стерильний контейнер. Ін'єкційні розчини ліофілізованих речовин готують безпосередньо біля ліжка хворого за допомогою стерильного розчинника, який додається в упаковці. При струшуванні із зазначеним об'ємом відповідної стерильної рідини ліофілізовані речовини швидко утворюють прозорий, вільний від механічних частинок розчин, що повинен відповідати вимогам, висунутим до парентеральних лікарських засобів. При висушуванні методом сублімації створюються умови, при яких речовини зазнають мінімальних хімічних перетворень, тим самим зменшується кількість дестабілізуючих чинників і підвищується стабільність і якість препарату. Процес ліофілізації проводять в асептичних умовах і розділяють на чотири етапи: підготування матеріалу до сублімації (наповнення водними розчинами ампул, флаконів, балок-форм та ін.); заморожування підготовленого матеріалу; власне сублімаційне висушування; — обробка ліофілізованного продукту (закупорювання флаконів, герметизація ампул або наступний розподіл ліофілізата). Матеріал, призначений для сублімаційного висушування, після наповнення контейнерів в асептичних умовах заморожують так, щоб утворилася максимально можлива поверхня при максимальній товщині шару 1см. Температура заморожування залежно від виду висушуваного матеріалу може коливатися від -20до -60 °С.Заморожений матеріал разом із контейнерами поміщають у сублімаційну камеру, що герметично закривається. У камері створюється вакуум у межах 0,133—13,33Па й одночасно підводять тепло. Ці умови ідеальні для сублімації водяної пари без підвищення температури висушуваного матеріалу і без переходу пари в рідкий стан. 1935 рік вважається початком промислового застосування методу у світовій практиці. У колишньому CPCP спосіб сублімаційного сушіння був запатентований у 1921році Лаппа Стражене-цьким, хоча активне застосування методу почалося з 60—70-х років. Тоді ж були розроблені сублімаційні апарати КС-30 (пізніше моделі LZ-9, LZ-45) підприємства «Фригера» (колишня Чехос-ловаччина), серія установок ТГ-5, ТГ-15, ТГ-50 фірми «Хохвакум» (колишня НДР), устаткування фірм «Юзифруа» (Франція), «Лей-больд» (Німеччина), «Едвардз», «БрізіоБази» (Італія), «Secfroid» (Швейцарія). Сублімаційні установки складаються з охолоджувального агрегату, вакуумного насоса, сублімаційної камери (субліматора), конденсатора, системи нагрівання, системи управління і реєстрації процесу. 3 того часу, як ліофілізація стала промисловим виробничим процесом, увага розробників устаткування приділяється насамперед економічності виробництва, підвищенню продуктивності устаткування і розширенню можливості використання цього методу для одержання високоякісних лікарських препаратів. Емульсії і суспензії для ін'єкцій. Тепер в медичній практиці використовується значна кількість суспензій і емульсій для ін'єкційного введення. Суспензії готують в асептичних умовах диспергуванням стерильної лікарської речовини в стерильному профільтрованому розчиннику. Для поліпшення якості одержуваної продукції в деяких випадках використовують ультразвуковий вплив, що сприяє додатковому здрібнюванню і диспергуванню лікарської речовини в розчиннику, а з іншого боку, надає лікарській формі стерильність. У цих умовах розмір частинок зменшується до 1 — 3мкм, і такі суспензії й емульсії можуть бути придатними для введення в кров'яне русло. Для підвищення стабільності в технології виробництва суспензій і емульсій використовують співрозчинники, стабілізатори, емульгатори і консерванти. Висновки та рекомендаціїКрім водних розчинів, у технології ліків широко використовуються спиртові, гліцеринові, масляні, силіконові й інші розчини. Названі розчини звичайно застосовуються як ліки для зовнішнього вживання: змазувань, краплі в ніс, вухо, утирань. З технологічної точки зору неводні розчинники доцільно розмежувати на дві групи: 1) леткі розчинники (спирт етиловий, хлороформ, ефір, бензин, скипидар); 2) нелеткі розчинники (жирні олії, рідкий парафін, гліцерин). Приготовляючи розчини на летких розчинниках, варто передбачати можливість значних утрат розчинника і відповідне збільшення концентрації розчину внаслідок його випарування. Щоб уникнути втрат небажані такі маніпуляції, як нагрівання, фільтрування чи проціджування. Необхідно пам'ятати, що міцний спирт, особливо ефір і бензин, украй вогненебезпечні. Спиртові, ефірні, бензинові, хлороформні і скипидарні розчини готують безпосередньо в добре закупорюваних відпускних склянках. Склянка, призначена для приміщення неводного розчину, повинна бути сухою, тому що вода погано змішується з органічними розчинами (крім спирту і гліцерину), змінює їхню розчинюючу здатність і часто прискорює псування розчинників (ефір, хлороформ). Проціджування зазначених розчинів роблять лише в самому крайньому випадку через маленьку грудку вати за допомогою лійки, прикритою скляною пластинкою чи годинниковим склом. Особливо небажане проціджування ефірних розчинів, тому що втрати бувають особливо великі. Якщо іншого виходу немає і проціджування виявляється неминучим, то проціджений розчин потрібно зважити і заповнити збиток розчину шляхом додавання чистого ефіру. Етиловий спирт і його водні розчини застосовують для розчинення багатьох речовин (органічних кислот, лугів, смол, ефірних олій, йоду, алкалоїдів і т.п.) і як лікарський засіб особливо для зовнішнього застосування (як дезинфікуючий, подразнюючий, освіжаючий, для компресів і т.п.). У виді спиртових розчинів часто прописують резорцин, камфору, саліцилову кислоту, касторову й ефірну олії й інші речовини. При відсутності вказівки в рецепті міцності спирту застосовують 90% спирт (об'ємний відсоток). При відсутності спирту необхідної концентрації його готують з 95% спирту шляхом розведення водою. Розрахунок необхідної кількості води і спирту роблять за допомогою алкоголеметричних таблиць, приведених в ДФ ХI. Розчинення лікарської речовини в спирті звичайно роблять не в циліндрі, а прямо в склянці, призначеній для відпуску. Поміщають лікарську речовину в склянку до додавання спирту, тому що засипати порошок через змочене спиртом горло склянки важко. Якщо речовина, що розчиняється, має великий обсяг, то її всипають у склянку за допомогою сухої лійки. У випадку забруднення розчин проціджують крізь суху ватку. При роботі зі спиртом слід враховувати його вогненебезпечність. Спирт не сумісний із сильними окислювачами (перманганатом калію, азотною кислотою й ін) через енергійне окислювання, що відбувається, і нерідко супроводжується загорянням чи вибухом. Змішування спирту з міцною сірчаною кислотою необхідно проводити вкрай обережно. Міцну сірчану кислоту варто додавати тонким струменем у посудину зі спиртом, поміщену у холодну воду, а не навпаки, тому що інакше, унаслідок дуже значного виділення тепла, можливе розбризкування кислоти і розрив посудини. Такий же порядок варто дотримувати і при змішуванні міцної сірчаної кислоти з водою. У виді гліцеринових розчинів прописують у рецептах борну кислоту, буру, йод, танін, іхтіол і ін. Гліцерин має значну в'язкість, тому прибігають звичайно до легкого нагрівання. При нагріванні знижується в'язкість гліцерину і прискорюється розчинення. Для усунення втрат розчини готують безпосередньо в склянках для відпуску. При розчиненні в гліцерині борної кислоти і бури утворюється сильна гліцеро-борна кислота, що додає розчину сильно кислу реакцію. Для нейтралізації гліцеро-борної кислоти в розчині прописують часто і гідрокарбонат натрію. Додавати гідрокарбонат натрію до розчину потрібно обережно, невеликими частинами, тому що реакція нейтралізації протікає бурхливо і може відбуватися розбризкування розчину. Масляні розчини також виготовляють шляхом розчинення лікарських речовин в олії, відваженим прямо в склянку, у якій розчин готується для відпуску. Жирні олії і рідкий парафін не змішуються з водою, тому склянка повинна бути суха. Для прискорення розчинення також прибігають до легкого нагрівання. Якщо в масляному розчині прописана летка речовина, наприклад ментол, то для усунення його втрати розчинення роблять у попередньо нагрітій олії. Удосконалення якості розчинів насамперед пов'язане з розширенням асортименту розчинників, що мають гарно розчиняючу здатність стосовно більшості лікарських речовин, хімічно і фармакологічно індиферентних, які забезпечують необхідну біодоступність і високу стабільність, а, отже, збільшують терміни придатності. Крім того, загальна тенденція до зниження використання в технології лікарських форм етилового спирту, що має наркотичну дію, обмеження застосування олій рослинних, які легко згіркають і є продуктами харчування, порушує питання про їх заміну іншими розчинниками. У зв'язку з цим великий інтерес представляє впровадження в практику аптек поліетиленоксиду-400, димексиду і силіконових рідин, а також спонукає до пошуку нових, перспективних розчинників. Велике значення для якості розчинів має досконала упаковка, що забезпечує як надійне зберігання, так і зручність застосування. Список використаної літературиГосударственная фармакопея СССР. - 11-е изд. - М.: Медицина, 1987. - Т.1. - 336с. - Т.2. - 40с. Государственная фармакопея СССР. - 10-е изд. - М.: Медицина, 1968. - 1079 с. Грецкий В.М., Хоменок В.С. Руководство к практическим занятиям по технологии лекарственных форм. - М.: Медицина, 1991. Кондратьева Т.С., Иванова Л.А. Технология лекарственных форм в 2-х томах. - Т.1. - М.: Медицина, 1991. - 496с. Муравъев И.А. Козьмин В.Д. Кудрин А.Н. Несовместимость лекарственных веществ. М. Медицина 1978. Муравьев И.А. Технология лекарственных форм. - М.: Медицина, 1988. - 497с. Перцев І.М., Шевченко Л, Д., Чаговець Р.К. Практикум з аптечної технології ліків. - Харків: Прапор, 1995. - 303 с. Перцев И.М., Чаговец Р.К. Руководство к лабораторным занятиям по аптечной технологии лекарственных форм. - К.: Вища школа, 1987. - 290с. Півненко Г.П., Чаговець Р.К., Перцев Г.М. Практикум з аптечної технології ліків. - К.: Вища школа, 1972. Тихонов0.І., Ярних Т.Г. Аптечна технологія ліків. - Харків: Оригінал, 1995. - 600 с. Тихонов О.І. Ярних Т.Г. Навчальний посібник з аптечної технології ліків.Х. Основа, 1998. Н-з № 197 від 7.09.93р. Про затвердження інструкції по приготуванню в аптеках ЛФ з рідким дисперсним середовищем. Н-з № 583 від 19.07.72р. Единственные правила при оформлении лекарств изготовляемых в аптеках. Н-з №626 від 15.12.2004 р. „Про затвердження правил виробництва (виготовлення) ЛЗ в умовах аптеки". |