Система прав людини у сфері охорони здоров’я.. Інформація це відомості про стан здоровя пацієнта, що включають діагноз дані, одержані під час медичного обстеження та відповідні медичні документи, що стосуються його здоровя
 Скачать 20.44 Kb.
|
|
Тема 3. Система прав людини у сфері охорони здоров’я. О немайнові права людини у сфері охорони здоров’я 1. Дайте нормативне визначення поняття «медична інформація». Медична інформація – це відомості про стан здоров’я пацієнта, що включають діагноз; дані, одержані під час медичного обстеження та відповідні медичні документи, що стосуються його здоров’я. 2. Розкрийте співвідношення понять «медична інформація» і «медична таємниця». Під визначення медичної таємниці підпадають абсолютно усі аспекти, котрі стосуються здоров’я пацієнта. Лікар, медсестра, будь-який інший медичний працівник чи інші особи, яким у зв'язку з виконанням їх професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, не має права розголошувати як медичну, так і немедичну інформацію про стан здоров'я людини. Такі особи не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків. Тобто «медична таємниця» є частиною дефініції «медична інформація», але медична таємниця - це збереження в таємниці від інших людей відомостей, які за правом належать пацієнтові. 3. Проаналізуйте основні підходи до визначення моменту початку життя людини. Комплексний аналіз юридичної і медичної літератури дозволяє виділити три підходи до визначення початку життя людини, відповідно до яких право на життя у людини виникає: З народження. З моменту зачаття. У різний термін внутрішньоутробного розвитку. Обґрунтування на користь першого положення (право людини на життя виникає з моменту народження) полягає у тому, що: 1. Стаття 269 Цивільного кодексу України визначає, що особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом. 2. До народження, у різні стадії свого внутрішньоутробного розвитку, людина є частиною матері, в утробі якої вона знаходиться. 3. Суб'єктом права на життя, так само як й інших прав, може бути тільки народжена людина, оскільки реалізація прав і обов'язків можлива тільки реально існуючою, народженою людиною. 4. Розкрийте правове регулювання смерті людини. Смерть людини встановлюється за критеріями смерті мозку. Смерть мозку - повна і незворотна втрата головним мозком людини всіх його функцій, що реєструється на фоні працюючого серця та примусової вентиляції легень. (Міністерство охорони здоров'я, Наказ "Про встановлення діагностичних критеріїв смерті мозку та процедури констатації моменту смерті людини" від 23.09.2013 № 821) Діагностичні критерії смерті мозку та процедура констатації моменту смерті людини: 1. До клінічних діагностичних критеріїв смерті мозку відносять: 1) повну та стійку відсутність свідомості (кома); 2) атонію всіх груп м’язів; 3) відсутність реакції на великі больові подразнення в зоні тригемінальних точок та будь-яких інших рефлексів, що замикаються вище шийного відділу спинного мозку; 4) відсутність реакції зіниць на пряме яскраве світло, при цьому повинно бути відомо, що жодні препарати, які розширюють зіниці, не застосовувались; 5) нерухомі очні яблука (очі ляльки); 6) відсутність корнеальних рефлексів; 7) відсутність окулоцефалічних рефлексів. Для викликання окулоцефалічного рефлексу лікар займає положення біля ліжка так, щоб голова хворого підтримувалась долонями лікаря, а великі пальці піднімали повіки. Голова повертається на 90° в один бік і підтримується в цьому положенні 3 - 4 сек., потім - у протилежний бік на той самий час. Якщо при повертанні голови очі не рухаються і стійко зберігають середнє положення, це свідчить про відсутність окулоцефалічних рефлексів. Окулоцефалічні рефлекси не досліджуються за наявності або при підозрі на травматичне ушкодження шийного відділу хребта; 8) відсутність окуловестибулярних рефлексів. Для дослідження окуловестибулярних рефлексів проводиться двостороння калорична проба. Перед її проведенням необхідно переконатись у відсутності перфорації барабанних перетинок. Голову хворого піднімають на 30° вище від горизонтального рівня. У зовнішній слуховий прохід уводять катетер малих розмірів, здійснюють помірне зрошування зовнішнього слухового проходу холодною водою (t = 20° C, 100 мл) протягом 10 сек. При збереженій функції стовбура головного мозку через 20 - 25 сек. з'являється ністагм або відбувається відхилення ока у бік повільного компонента ністагму. Відсутність ністагму або відхилення очних яблук при калоричній пробі, що виконана з обох боків, свідчить про відсутність окуловестибулярних рефлексів; 9) відсутність фарингіальних та трахеальних рефлексів, які визначаються шляхом руху ендотрахеальної трубки в трахеї та верхніх дихальних шляхах, а також при просуванні катетера в бронхах для аспірації секрету; 10) відсутність самостійного дихання. Визначати відсутність дихання не дозволяється простим відключенням від апарата штучної вентиляції легенів (далі - ШВЛ), оскільки гіпоксія, яка при цьому розвивається, шкідливо впливає на організм, передусім на мозок і серце. 2. Відключення хворого від апарата ШВЛ для визначення відсутності/наявності самостійного дихання повинно проводитись за допомогою спеціально розробленого роз'єднувального тесту (тест апноетичної оксигенації). 5. Запропонуйте визначення поняття «еутаназія» і назвіть її класифікаційні види. Евтана́зія — припинення життя людини у швидкий та безболісній спосіб. За відношенням до людини евтаназія буває: Добровільна, яка проводиться за згодою пацієнта. Активна добровільна евтаназія є законною у Бельгії, Люксембурзі та Нідерландах. Пасивна добровільна евтаназія є законною по всій території США (по справі Крузан проти директора Департаменту охорони здоров’я Міссурі). Коли пацієнт самостійно приймає смерть але за сприяння лікаря, часто використовується термін "асистоване самогубство". Недобровільна, яка проводиться, коли згода пацієнта неможлива. Для дітей є незаконною у всьому світі, але декриміналізована за певних обставин у Нідерландах згідно з Гронінгенським протоколом. Примусова, яка проводиться всупереч волі людини. Розглядається, як кримінальни злочин. За способом досягнення смерті: Активна евтаназія, яка передбачає введення помираючому ліків або інші дії, що викликають швидку смерть. Пасивна евтаназія, яка передбачає умисне припинення підтримуючої терапії хворого. 6. Розкрийте дефініцію поняття «медична допомога» та назвіть її основні ознаки. Медична допомога – це діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв’язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв’язку з вагітністю та пологами. Медична допомога за видами поділяється на екстрену, первинну, вторинну(спеціалізовану),третинну(високоспеціалізовану),паліативну, медичну реабілітацію 7. Окресліть зміст і медико-правове значення медичної таємниці. Під визначення медичної таємниці підпадають абсолютно усі аспекти, котрі стосуються здоров’я пацієнта. Лікар, медсестра, будь-який інший медичний працівник чи інші особи, яким у зв'язку з виконанням їх професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, не має права розголошувати як медичну, так і немедичну інформацію про стан здоров'я людини. Такі особи не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків. Медичною таємницею є: факт звернення людини до лікувального закладу за медичною допомогою; стан здоров'я людини; діагноз; обставини, що передували захворюванню або спровокували його; функціональні особливості організму; шкідливі звички, особливості психіки, майновий стан, інші відомості, отримані при медичному обстеженні, зокрема інформація про сімейне, інтимне життя людини, а також про стан здоров'я родичів, близьких пацієнта. 8. Проведіть розмежування понять «медична таємниця» та «лікарська таємниця». Лікарська таємниця – це відомості про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну та сімейну сторони життя пацієнта, отримані медичними працівниками та іншими особами, які у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків не мають права їх розголошувати, крім передбачених законодавчими актами випадків. При використанні інформації, що становить лікарську таємницю, в навчальному процесі, науково-дослідній роботі, в тому числі у випадках її публікації у спеціальній літературі, повинна бути забезпечена анонімність пацієнта. (Стаття 40. Лікарська таємниця ) Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. [статті 132, 145].«Незаконне розголошення лікарської таємниці: Умисне розголошення лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків, якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки, що карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або ви правни ми роботами на строк до двох років». 9. Наведіть приклади (5-7) правомірного розголошення інформації, що становить медичну таємницю. - Інформацію про стан здоров’я неповнолітніх дітей медик має повідомляти батькам (усиновлювачам), опікунам, піклувальникам (ч.2 ст.285 Цивільного кодексу України, ст. 39 Закону “Основи законодавства України про охорону здоров’я”). - Якщо пацієнт надає згоду на поширення такої інформації (ст. 21, ч. 2 Закону “Про інформацію”); - Наречені мають право бути взаємно обізнані про стан здоров'я (ст. 30 Сімейного кодексу України). - Допускається передача відомостей про стан психічного здоров’я людини та надання їй психіатричної допомоги без згоди особи або без згоди її законного представника для: 1) організації надання особі, яка страждає на тяжкий психічний розлад, психіатричної допомоги; 2) провадження досудового розслідування, складання досудової доповіді щодо обвинувачених або судового розгляду за письмовим запитом слідчого, прокурора, суду та представника уповноваженого органу з питань пробації (стаття 6 Закону “Про психіатричну допомогу”). - Інформація про результати тестування на ВІЛ, про наявність або відсутність в людини ВІЛ-інфекції дозволяється лише: особі, стосовно якої було проведено тестування, батькам чи іншим законним представникам такої особи; іншим медичним працівникам та закладам охорони здоров’я – винятково у зв’язку з лікуванням цієї особи; іншим третім особам – лише за рішенням суду в установлених законом випадках (ч. 4 ст. 13 Закону “Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ”). - У разі смерті пацієнта члени його сім’ї або інші уповноважені ними фізичні особи мають право бути присутніми при дослідженні причин його смерті, ознайомлюватись з висновками щодо причин смерті (ч.4 ст. 285 Цивільного кодексу України). 10. Розкрийте особливості механізму обробки персональних даних у закладі охорони здоров’я. 3 липня 2013 р. прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення системи захисту персональних даних», яким суттєво оновлено механізми обробки персональних даних (ПД). Створено новий орган, який здійснює контроль за додержанням законодавства про захист ПД, — Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Відповідно до ст. 23 Закону України «Про захист персональних даних», на Уповноваженого Верховної Ради з прав людини покладено низку повноважень, зокрема затверджувати нормативно-правові акти у сфері захисту ПД у випадках, передбачених цим Законом. 8 січня 2014 р. Уповноваженим Верховної Ради з прав людини видано наказ «Про затвердження документів у сфері захисту персональних даних» від № 1/02-14, що привнесло численні зміни до порядку обробки медичних даних. Тема 4. Правовий статус суб'єктів медичних правовідносин 1. Якими правами наділені члени сім’ї пацієнта, який помер, у контексті отримання медичної інформації? Стаття 285 Цивільного кодексу України: Право на інформацію про стан свого здоров'я, частина 4:У разі смерті фізичної особи члени її сім'ї або інші фізичні особи, уповноважені ними, мають право бути присутніми при дослідженні причин її смерті та ознайомитись із висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду. 2. Проаналізуйте суть права пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров’я, на допуск до нього інших медичних працівників. Допуск до пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров'я інших медичних працівників зумовлене тим, що іноді пацієнт, члени його сім’ї, опікуна, піклувальник мають сумніви щодо правильності рекомендованого лікуючим лікарем методу лікування. Право на допуск до пацієнта членів сім’ї, опікуна, піклувальника обмежується Правилами внутрішнього розпорядку лікувального закладу або відповідними наказами керівників про режим відвідування пацієнтів стаціонару. Зокрема, визначаються правила відвідування та лише конкретні години, протягом яких можна провідати хворого. 3. Дайте визначення поняття «медичний працівник». Фізична особа (громадянин України або іноземний громадянин), яка отримала вищу, середню медичну або фармацевтичну освіту та пройшла подальшу спеціальну підготовку або перепідготовку, відповідає єдиним кваліфікаційним вимогам, що підтверджуються діючими документами (сертифікатом спеціаліста), прийняла на себе етичні зобов'язання знати і виконувати вимоги медичної деонтології та уклала трудовий договір з ліцензованою медичною установою на здійснення медичної діяльності. До медичних працівників відносять лікарів, фармацевтів, провізорів і середній медичний персонал та відзначає, що особа наділяється статусом медичного працівника, якщо вона фактично виконує професійні обов'язки за відповідною медичною спеціальністю. 4. Висвітліть суть концепції медичного нейтралітету. Медичний нейтралітет стосується принципу невтручання у процес надання медичної допомоги в мирний час, у період збройного конфлікту, громадських заворушень. Лікарі повинні мати можливість піклуватися про хворих без дискримінації за жодною з ознак, виконуючи положення Женевської конвенції. 5. Розкрийте зміст обов’язку пацієнта виконувати медичні приписи лікуючого лікаря та правові наслідки його невиконання. Згідно із Законом України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" одним з обов'язків пацієнта є обов’язок виконувати медичні приписи та правила внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров’я, суть якого розкривається у його назві. При невиконанні у ст. 34 Основ законодавства закріплено обов’язок пацієнта через право лікаря, а саме: «Лікар має право відмовитися від подальшого ведення пацієнта, якщо останній не виконує медичних приписів або правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров’я, за умови, що це не загрожуватиме життю хворого і здоров’ю населення. Лікар не несе відповідальності за здоров’я хворого в разі відмови останнього від медичних приписів або порушення пацієнтом встановленого для нього режиму». 6. Висвітліть суть права пацієнта на вільний вибір лікаря. Стаття 38 Основ законодавства визначає, що кожний пацієнт, який досяг чотирнадцяти років і який звернувся за наданням йому медичної допомоги, має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги, та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій. Кожний пацієнт має право, коли це виправдано його станом, бути прийнятим в будь-якому державному лікувально-профілактичному закладі за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування. 7. Які вимоги ставляться до особи, яка має намір займатися медичною чи фармацевтичною діяльністю? «Медичною і фармацевтичною діяльністю можуть займатися особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам» (ч. 1 ст. 74). «Медичні і фармацевтичні працівники мають право на заняття медичною і фармацевтичною діяльністю відповідно до спеціальності та кваліфікації» (п. «а» ст. 77). 8. Які законодавчі обмеження встановленні щодо медичних та фармацевтичних працівників під час здійснення ними професійної діяльності? Стаття 78. Обмеження, встановлені для медичних і фармацевтичних працівників під час здійснення ними професійної діяльності Медичні і фармацевтичні працівники під час здійснення ними професійної діяльності не мають права: 1) одержувати від суб’єктів господарювання, які здійснюють виробництво та/або реалізацію лікарських засобів, виробів медичного призначення, їх представників неправомірну вигоду; 2) одержувати від суб’єктів господарювання, які здійснюють виробництво та/або реалізацію лікарських засобів, виробів медичного призначення, їх представників зразки лікарських засобів, виробів медичного призначення для використання у професійній діяльності (крім випадків, пов’язаних з проведенням відповідно до договорів клінічних досліджень лікарських засобів або клінічних випробувань виробів медичного призначення); 3) рекламувати лікарські засоби, вироби медичного призначення, у тому числі виписувати лікарські засоби на бланках, що містять інформацію рекламного характеру, та зазначати виробників лікарських засобів (торговельних марок); 4) на вимогу споживача під час реалізації (відпуску) лікарського засобу не надавати або надавати недостовірну інформацію про наявність у даному аптечному закладі лікарських засобів з такою самою діючою речовиною (за міжнародною непатентованою назвою), формою відпуску та дозуванням, зокрема приховувати інформацію про наявність таких лікарських засобів за нижчою ціною. 9. Розкрийте суть права медичного працівника на належні умови професійної діяльності. Право на належні, безпечні та здорові умови праці реалізується через охорону праці як систему правових, соціально-економіних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збере ження життя, здоров’я та працездатності людини у процесі трудової діяльності. Державна політика у галузі охорони праці спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням. Вона базується на принципах: — пріорітету життя і здоров’я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних та здорових умов праці; — підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення соціального технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також спри яння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці; — комплексного розв’язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної та соціальної політики, досягнень у галузі науки і техніки та охорони довкілля; — соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; — встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб’єк тів підприємницької діяльності незалежно від форми власності та видів діяльності; — адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров’я та психологічного стану; — використання економічних методів управління охороною праці, участь дер жави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на такі цілі, отримання яких не суперечить законодавству; — інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці; — забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об’єднань громадян, що розв’язують проблеми охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботода вцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішення з охорони праці на місцевому та державних рівнях; — використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва. Конституція України від 28.06.1996 р. [стаття 43 (ч. 4)].«Кожен має право на належні, безпечні та здорові умови праці…» Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 р. [статті 2 (ч. 2), 153–155]«Працівники мають… право на здорові та безпечні умови праці…» (ч. 2 ст. 2). «На всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган» (ст. 153). 10. Охарактеризуйте суть обов’язку медичного працівника дотримуватись вимог професійної етики і деонтології, зберігати лікарську таємницю. – «Фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні» (ч. 1 ст. 286). - «Незаконне розголошення лікарської таємниці: Умисне розголошення лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків, якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки, що карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років». Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. [статті 132, 145]. - «Забороняється обробка персональних даних (ч. 1)… положення частини першої цієї статті не застосовується … якщо обробка персональних даних… необхідна в цілях охорони здоров’я, для забезпечення піклування чи лікування за умови, що такі дані обробляються медичним працівником або іншою особою закладу охорони здоров’я, на якого покладено обов’язки щодо забезпечення захисту персональних даних» (п. 6 ч. 2) Про захист персональних даних: Закон України від 01.06.2010 р. [стаття 7]. - «Лікарська таємниця:Медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків. При використанні інформації, що становить лікарську таємницю, в навчальному процесі, науково-дослідній роботі, в тому числі у випадках її публікації у спеціальній літературі, повинна бути забезпечена анонімність пацієнта» (ст.40). - «Медичні працівники зобов’язані дотримувати вимог професійної етики і деонтології, зберігати лікарську таємницю» (п. «г» ст. 78). Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19.11.1992 р. [статті 39-1, 40, 76, 78 (п. «г» ч. 1)]. |