Лекція з Кримінального права. Загальна частина тема 20 " Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх "
 Скачать 73.23 Kb.
|
|
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ Кафедра кримінального права З А Т В Е Р Д Ж У Ю Начальник кафедри кримінального права, доктор юридичних наук, професор, полковник міліції А.В. Савченко “___”______________ 2015 р. ЛЕКЦІЯ з «Кримінального права. Загальна частина» ТЕМА 20 “Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх ” Навчальний час _2___ годин(и) Для підготовки фахівців: Навчально-науковий інституту заочного навчання (назва навчально-наукового інституту) Обговорено і ухвалено на засіданні кафедри “_28_” ___08______ 2015 р., протокол № _1__. КИЇВ – 2015
ВСТУП Злочинність неповнолітніх залишається непоборною силою протягом декількох століть, а наприкінці минулого ХХ століття відмічено її зростання. Кримінально-правові заходи протидії злочинності неповнолітніх не є основними. Не можна не враховувати, що зростання злочинності неповнолітніх відбувається в умовах інтенсивного соціального розшарування суспільства, падіння життєвого рівня значної частини населення, несприятливого розвитку сімейно-шлюбних відносин, росту різних проявів жорстокого поводження з неповнолітніми. В цій обстановці першорядне значення мають соціальні, економічні та виховно-профілактичні заходи. Однак, коли злочин вже вчинений, виникає питання про кримінальну відповідальність неповнолітнього. Враховуючи біологічні, психологічні та соціальні особливості неповнолітніх, закон, по-перше, забезпечує їх посилену кримінально-правову охорону, по-друге, передбачає особливості притягнення їх до відповідальності, звільнення від відповідальності, призначення покарання, звільнення від покарання і його відбування. Ця позиція базується на міжнародно-правових актах, зокрема Декларації прав дитини, у преамбулі якої зазначається, що неповнолітні, у зв’язку з їх фізичною і розумовою незрілістю, потребують спеціальної охорони і захисту, включаючи належний правовий захист. В Особливій частині КК є значна кількість статей, що передбачають злочини, потерпілими від яких можуть виступати лиш неповнолітні (чи окремі їх категорії), або ж караність яких посилюється при вчиненні їх щодо неповнолітніх. Потерпілий, який характеризується відповідними рисами, є ознакою основних або кваліфікованих (особливо кваліфікованих) складів низки злочинів. Посилена кримінальна відповідальність встановлена щодо посягань, спрямованих проти: 1) малолітніх (п.2 ч.2 ст. 115, ч.1 ст. 135, ч.2 ст. 136, ч.2 ст. 146, ч.3 ст. 149, ч.4 ст. 152, ч.3 ст. 153, ч.2 ст. 156, ч. 2 ст. 299, ч.3 ст. 307); 2) новонароджених дітей (ст. 117, ч.2 ст. 135, ст. 148); 3) неповнолітніх, які не досягли віку, з якого чинним законодавством дозволяється працевлаштування (ст. 150); 4) осіб, які не досягли 16-річного віку (ч.1 ст. 156); 5) осіб, які не досягли 15-річного віку (ст. 167); 6) неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебуваюь на утриманні батьків (ст. 164); 7) дітей, які не досягли статевої зрілості (ч.1 ст. 155); 8) просто дітей, а також будь-яких неповнолітніх чи малолітніх (ч.3 ст. 120, ч.3 ст. 130, ч. 2 ст. 133, ст. 137, ч.2 ст. 140, ст. 141, ч.2 ст. 142, ч.2 ст. 144, ч.2 ст. 147, ч.3 ст. 149, ч.3 ст. 152, ч.2 ст. 153, ч.2 ст. 155, ч.2 ст. 156, ст. 164, ст. 166, ст. 168, ст. 169, ч.2 ст. 172, ч.1 ст. 181, частини 2 і 3 ст. 300, частини 2 і 3 ст. 301, ч.3 ст. 302, ч.3 ст. 303, ч.4 ст. 303, ст.. 304, ч.2 ст.307, ч.3 ст. 309, ч.3 ст. 314, ч.2 ст. 315, ч.2 ст. 317, ст. 323, ст.. 324, ч.1 ст. 442). Разом із посиленням кримінально-правового захисту неповнолітніх КК передбачає специфіку вирішення цілої низки питань відповідальності за злочини, вчинені самими неповнолітніми. Такі норми об’єднані у розділі ХV Загальної частини КК. 1. Загальні положення щодо кримінальної відповідальності неповнолітніх. В чинному КК України вперше виділено розділ (ХV), присвячений особливостям кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх. Встановлюючи ці особливості законодавець виходив з того, що норми даного розділу повинні сприяти врахуванню вікових, соціально-психологічних, психофізичних та інших особливостей розвитку неповнолітніх, які вчинили злочин. Необхідність виокремлення спеціальних норм про кримінальну відповідальність неповнолітніх обумовлена принципами справедливості, гуманізму, економії кримінальної репресії. Особливості психології неповнолітніх, зокрема їх схильність до сприйняття стороннього впливу, з одного боку, спонукають максимально обмежувати їх спілкування з повнолітніми злочинцями, які розміщуються в окремих установах з відбування покарання, а з другого, - дає змогу обмежитися щодо таких осіб порівняно більш м’якими заходами, достатніми для забезпечення їх виправлення і перевиховання. Суспільство не має права висувати до неповнолітніх такі самі суворі вимоги, як до своїх дорослих членів. Тому часто щодо неповнолітніх достатніми є міри виховно-педагогічного, а не карального характеру. Неповнолітніми визнаються особи, які досягли віку кримінальної відповідальності (тобто 16 років, а в передбачених КК випадках 14 років), але яким ще не виповнилося 18 років. У розділі ХV передбачено лише особливі, менш суворі, більш гуманні умови кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх, які вчинили злочин порівняно з дорослими злочинцями, а саме: за певних умов допускається можливість звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням до нього примусових заходів виховного характеру; скорочено види покарань та обмежено строки і розмір встановлених покарань порівняно зі строками і розмірами покарань до дорослих злочинців; визначено умови, за яких можливим є звільнення неповнолітніх від відбування покарання із застосуванням до них примусових заходів виховного характеру; передбачено більш м’які вимоги (умови) для звільнення від кримінального покарання; встановлено більш короткі строки (порівняно зі строками для повнолітніх злочинців) щодо давності притягнення неповнолітніх до кримінальної відповідальності та виконання обвинувального вироку і щодо погашення і зняття судимості з неповнолітніх злочинців. Окрім цього розділу особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх знаходять відображення і в деяких нормам інших розділів Загальної частини КК, а саме IV – щодо віку кримінальної відповідальності (ст. 22), Х – щодо незастосування таких покарань, як обмеження волі (ч. 3 ст.61) та довічне позбавлення волі (ч. 2 ст.64) до неповнолітніх, а виправних робіт (ч. 2 ст.57) та арешту (ч. 3 ст.60) до неповнолітніх, які не досягли 16 років, ХІ – щодо врахування вчинення злочину неповнолітнім як обставини, що пом’якшує покарання (п.3 ч. 1 ст.66). Разом з тим розділ ХV КК знаходиться в єдиній системі КК, є складовою Загальної частини Кодексу, і його норми нерозривно пов’язані з її основними положеннями щодо завдань кримінального закону, підстав кримінальної відповідальності (підстава кримінальної відповідальності у неповнолітніх єдина з дорослими – вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК (ч. 1 ст.2). Необхідним компонентом суб’єктивної сторони складу злочину є вина. Якщо внаслідок розумової відсталості, не пов’язаної з психічним захворюванням, неповнолітній не міг усвідомити значення своїх дій або/та не міг керувати ними (тобто у вчиненому ним суспільно небезпечному діянні відсутня вина, а значить і склад злочину як підстава для притягнення до кримінальної відповідальності), дії закону про кримінальну відповідальність у просторі та часі, поняття злочину та класифікація злочинів, стадій вчинення умисного злочину, співучасть у злочині, обставин, які виключають злочинність діяння та інших загальних положень, що однаковою мірою стосуються як повнолітніх, так і неповнолітніх осіб, які вчинили злочин. Інакше кажучи, існує потреба в зверненні до загальних норм КК, що регулюють певні кримінально-правові відносини, та спеціальних норм розділу XV КК для врахування специфіки відповідальності неповнолітніх (при кримінально-правовій оцінці неповнолітніх та вирішенні питання про методи державного реагування на них). 2. Звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності. Звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності не є метою, до якої слід прагнути при розгляді будь-якої кримінальної справи. За загальним правилом, будь-яка особа, яка вчинила злочин, повинна понести кримінальну відповідальність і бути піддана покаранню. Разом із тим, Верховний Суд України орієнтує на те, щоб суди обговорювали питання про можливість застосування примусових заходів виховного характеру замість кримінального покарання у кожному випадку вирішення питання про відповідальність неповнолітнього за злочин відповідного ступеня тяжкості. Звільнення від кримінальної відповідальності допускається лише тоді, коли завдання, які стоять перед КК, можуть бути досягнуті і без застосування найбільш суворих кримінально-правових заходів. Розділ ХV передбачає два види звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності: Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97); Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 106). До неповнолітнього можуть бути застосовані і загальні види звільнення від кримінальної відповідальності (передбачені ст. ст. 45-48 КК та законами про амністію). Неповнолітній може бути звільнений від кримінальної відповідальності на підставі загальних норм, передбачених КК, а також на підставі акта амністії чи помилування. Застосування більшості норм КК про звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх не відзначається якимись особливостями. Так, звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45), у зв’язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46), у зв’язку з передачею особ на поруки (ст. 47), у зв’язку із зміною обстановки (ст. 48) до неповнолітніх застосовується на тих самих умовах, що й до повнолітніх. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 49) щодо осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, застосовується з урахуванням того, що для них ч.2 ст. 106 передбачає скорочені строки давності. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97). Дане звільнення відноситься до виключної компетенції суду і є його правом, а не обов’язком. Примусові заходи виховного характеру не є кримінальним покаранням, вони є заходами державного впливу, альтернативними по відношенню до кримінального покарання, хоча також спрямовані на виправленнянеповнолітнього,якийвчинивзлочин.В ст. 97 йдеться про застосування примусових заходів виховного характеру до двох категорій осіб: 1) неповнолітнього, який вчинив злочин (ч.1 ст. 97) (особи, яка у віці від 14 до 18 років вчинила злочин). В ст. 97 йдеться про звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітнього, т.б. особи, якій не виповнилося 18 років на момент прийняття рішення про це судом, а не тільки на момент вчинення злочину. Дане звільнення може мати місце при наявності одночасно трьох умов: а) неповнолітній вчинив злочин вперше ( якщо: - особа, яка його вчинила, раніше не вчинила жодного злочину; - раніше вчинений особою злочин втратив правове значення (це стосується таких випадків): особа була правомірно звільнена від кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин і процесуальний документ про це (скажімо, постанова прокурора, винесена у червні 2001 р. в порядку ст.7 КПК) пізніше не скасовувався; закінчились строки давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст.49 КК); особа за вчинений злочин була засуджена без призначення покарання або звільнена від покарання чи відбула покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, оскільки така особа не вважається судимою відповідно до ч.3 ст.88; особа не вважається судимою в зв’язку з реабілітацією (ч.4 ст.88); судимість особи погашена (ст.89); судимість особи знята судом (ст. 91)); б) це злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості (злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м’яке покарання. До таких злочинів відносяться, зокрема, хуліганство (ч. 1 ст.296), побої (ч. 1 ст.126), умиснелегкетілеснеушкодження(ст. 125));в) виправлення неповнолітнього можливе без застосування покарання (мають бути встановлені й оцінені дані, які характеризують особу до і після вчинення нею злочину: поведінка, ставлення до праці, розкаяння у вчиненомутощо).«Під час досудового слідства та розгляду в суді справи про застосування примусових заходів виховного характеру крім обставин, зазначених у ст. 64 КПК, необхідно повно й усебічно з’ясувати: дані про особу неповнолітнього – вік (число, місяць, рік народження, які мають бути підтверджені долученими до справи копіями свідоцтва чи актового запису про народження), інші біографічні дані; вікові і психологічні особливості (темперамент, рівень загального розвитку, інтереси, ціннісні орієнтації та ін.); стан здоров’я; соціальну (суспільну) характеристику (взаємовідносини в сім’ї та колективі, ставлення до праці, навчання, участь у суспільному житті тощо). За наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов’язану із психічним захворюванням, має бути також з’ясовано, чи здатний він повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою може керувати ними, для чого в разі потреби призначають експертизу за участю спеціалістів у галузі дитячої та юнацької психології або ж експертів-психіатрів; ставлення неповнолітнього до наслідків діяння, яке він учинив; дані про батьків неповнолітнього (наявність у них судимостей, позбавлення їх батьківських прав, їхній спосіб життя, здатність забезпечити виховний вплив на неповнолітнього та постійний контроль за його поведінкою); обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього; наявність дорослих підбурювачів та інших осіб, які втягнули неповнолітнього у злочинну діяльність». (п.18 постанови ПВСУ від 15 травня 2006 р. № 2 «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру»). 2) особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння (ч.2 ст. 97 КК) (т.б. до особи, котра у період від 11 років до досягнення віку з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК). Мова йде про діяння, яке є злочином, якщо вчиняється суб’єктом кримінальноївідповідальності.У разі наявності достатніх підстав вважати, що суспільно небезпечне діяння вчинене особою, яка досягла одинадцяти років, але до виповнення віку, з якого законом передбачена кримінальна відповідальність, по факту цього діяння порушується кримінальна справа. В ст.73 йдеться про винесення слідчим мотивованої постанови про закриття справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Справа разом з постановою направляється прокурору. В суді справа такого неповнолітнього розглядається з дотриманнямположень глави 39КПК.Новелою КК 2001 р. є положення про те, що неповнолітній, який вчинив злочин (це не стосується особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння до досягнення віку кримінальної відповідальності) і до якого судом прийнято рішення про застосування примусових заходів виховного характеру, у разі ухилення від їх реального застосування, після скасування цих заходів притягується до кримінальної відповідальності (ч. 3 ст.97). |