1история шпоры. 1. Характеристика формаційного підходу до періодизації економічної історії
 Скачать 151.27 Kb.
|
|
Винищення худоби, повна дезорганізація роботи в колгоспах, репресії відносно куркулів, різке зростання обсягів продовольства, що вивозилося з села, призвели до найстрашнішого голодомору 1932 — 1933 рр. Водночас не можна заперечувати і той факт, що за роки довоєнних п'ятирічок відбувається істотна модернізація сільськогосподарського виробництва. Колгоспи оснащувалися сільськогосподарською технікою, яку випускали заводи сільськогосподарського машинобудування — Харківський тракторний, Запорізький комбайновий «Комунар», Харківський «Серп і молот». Кіровоградський «Червона Зірка» та ін. Технічне обслуговування колгоспів здійснювали державні організації — машинно-тракторні станції (МЇС). 115. На що було спрямоване промислове виробництво УРСР в роки довоєнних п'ятирічок У грудні 1927 р. XV з'їзд ВКП(б) затвердив директиви щодо складання першого п'ятирічного плану розвитку народного господарства СРСР, розрахованого на 1928/29—1932/33 господарські роки. Проект плану мав два варіанти — «відправний» та «оптимальний». Останній був розрахований на більш сприятливі умови і містив дещо вищі показники. В обох варіантах у збалансованій формі передбачався прискорений розвиток промисловості, розгортання колективізації сільського господарства на добровільній основі (з охопленням до кінця п'ятирічки до 20% селянських господарств) та підвищення народного добробуту. Середньорічний темп приросту промислової продукції згідно з «відправним» варіантом становив 18%, а «оптимальним» —20—22%. У травні 1929 р. «оптимальний» варіант плану схвалила XVI партконференція ВКП(б). За роки довоєнних п'ятирічок в республіці здійснювалося велике будівництво на основі освоєння капітальних вкладень. У результаті введення в дію нових підприємств, реконструкції старих у промисловості безперервно збільшувався обсяг основних фондів. Але високі темпи розвитку важкої індустрії не супроводжувалися відповідним розвитком легкої та харчової промисловості, соціально-культурної сфери, без чого неможливе зростання добробуту. Індустріальна потужність України була зорієнтована на первинне перероблення сировини і виготовлення «машин для виробництва машин», а не для задоволення повсякденних потреб людини. У роки довоєнних п'ятирічок мало що змінилося й у розміщенні промислових об'єктів на території України. Весь приріст виробництва припадав на традиційні промислові центри — Донбас. Придніпров'я, а також на ряд великих міст, передусім на Харків, Київ. Одесу, унаслідок чого в республіці закріплювалася традиційна структура промислового виробництва, котра, як і раніше, прив'язувала народне господарство республіки до потреб Союзу 116. Вкажіть характеристики економічного розвитку України в роки післявоєнної відбудови ( 1946-1950 рр. ) У 1946—1950 рр. на розвиток важкої промисловості було спрямовано 88% капіталовкладень. Більшість виділених коштів спрямовувалася н-г відбудову Донбасу. Серед пріоритетних галузей народного господарства була електроенергетика, їй першочергово виділялися кошти, трудові та матеріальні ресурси, транспорт, і на кінець п'ятирічки в Україні вироблялося більше електроенергії, ніж до війни. Досить успішно відбувалося і відродження металургійної промисловості. За виплавкою чавуну та сталі наприкінці п'яти-річки Україна вийшла на рівень 93—95% довоєнного виробництва, випередивши Великобританію. ФРН, Францію щодо виробництва цих товарів на душу населення. Машинобудування в Україні відбудовувалося також досить швидкими темпами. Значно повільнішими темпами відбудовувалося сільське господарство. Ситуація ще більше погіршувалася тим, що початок відбудови збігся з надзвичайно важким явищем -- голодом 1946—1947 рр. Сильна посуха впала на основні зернові райони СРСР, але в Україні становище було набагато гіршим, ніж в інших регіонах. 117. Які риси характеризують систему управління народним господарством запроваджену в 1957 р. З 1954 по 1955 рр. було вжито цілу низку заходів, спрямованих па її вдосконалення, що завершилися реформою 1957 р., метою якої була реорганізація управління промисловістю за територіальним принципом. На лютневому пленумі ЦК КПРС було прийнято постанову «Про подальше вдосконалення управління промисловістю та будівництвом», сутність якої полягала у ліквідації галузевих міністерств та створенні з 1 липня 1957 р. територіальних органів управління — рад народного господарства (раднаргоспів), які безпосередньо підпорядковувалися Раді Міністрів союзної республіки. Усього було створено 105 економічних адміністративних районів, у тому числі — 11 в Україні. У функціях Держплану СРСР залишалося лише загальне планування та координація територіально-галузевих планів та розподіл між союзними республіками найважливіших фондів. Постанова підкреслювала головне завдання, яке була покликана вирішити реформа: максимальне використання наявних ресурсів завдяки руйнуванню відомчих меж. Постанова також підкреслювала збереження пріоритетів розвитку важкої індустрії. Для оперативного управління раднаргоспами з центру було створено республіканські раднаргоспи, а в 1962 р. — Раду народного господарства СРСР. Раднаргоспи здійснювали керівництво усіма підлеглими їм підприємствами, організаціями та установами в межах відповідного адміністративного району. Перші результати реформи були досить успішними. Зросли масштаби виробничої спеціалізації та міжгалузевого кооперування, прискорився процес створення та запровадження нової техніки у виробництво, нарешті, вона забезпечила більш комплексний розвиток економічних районів. Стало можливим більш раціонально використовувати місцеві ресурси та науково-технічні кадри. Проте реформа, народжена у надрах апарату і реалізована ним же. не зачепила основ господарського механізму, що існував, а лише частково вирішила завдання, що стояли перед нею. 118. Наведіть основні характеристики, які розкривають ціль господарської реформи 1965 р. Початок реформуванню радянської економіки поклали рішення березневого та вересневого (1965 р.) пленумів ЦК КПРС. Реформа (названа «косигінською» за ім'ям одного з її ініціаторів, голови Ради міністрів СРСР О. М. Косигіна) мала на меті вдосконалити планування й економічне стимулювання і була спрямована на знаходження оптимального сполучення централізованого керівництва економікою й оперативно-господарської самостійності підприємств, зміцнення й подальший розвиток господарського розрахунку. Реформа охоплювала всі елементи господарського механізму: планування, організаційну структуру управління, економічні стимули і господарський розрахунок. Передусім було вирішено ліквідувати раднаргоспи та повернутися до галузевого принципу управління. Були знову створені союзно-республіканські та союзні міністерства за галузями промисловості. На практиці це означало, що республіки втрачали контроль над більшістю підприємств. Господарська реформа поставила також питання переходу до повного госпрозрахунку, хоча здійснити його на практиці через цілу низку причин так і не вдалося. Відомо, що питання про знищення системи директивного планування тоді не стояло, навпаки, йшлося про його посилення. Але в ході реформи постало питання про необхідність поєднання директивних методів планування та економічних важелів, таких як ціна, прибуток, кредит, заробітна плата. При цьому основним питанням реформи залишалося зменшення кількості показників, які зводились «згори». Господарська реформа зачепила й сільське господарство. Відповідно до рішень березневого (1965 р.) пленуму ЦК КПРС було прийнято низку заходів, спрямованих на виправлення становища в аграрному секторі. Насамперед було підвищено закупівельні ціни з таким розрахунком, щоб довести їх до рівня, при якому колгоспи та радгоспи не зазнавали б збитків при продажу продукції державі. Роздрібні ціни повинні були зберігатися на попередньому рівні, а різниця покриватися за рахунок державного бюджету. Важливою причиною відставання сільського господарства був і його низький технічний рівень. Тому було різко збільшено державні асигнування на підвищення технічного рівня сільського господарства, на виробництво сільськогосподарських машин. 119. Дайте порівняльну характеристику реформаторських заходів радянської влади періоду1966-1970 рр., 1985-1990 рр. 1966 1970 рр. В Україні за 1966—1970 рр. істотно (у 1,5 рази) зросли основні виробничі фонди та обсяги промислового виробництва, а національний дохід зріс на 30%. Проте ці позитивні зрушення стосувалися переважно важкої індустрії, а виробництво предметів споживання і надалі істотно відставало. Дещо поліпшилась і ситуація в аграрному секторі, валова продукція якого зросла на 16,6%, але планові показники так і не були досягнуті. А з 70-х років темпи економічного зростання починають знижуватися. Однією з найголовніших причин цього була амбітна політика керівництва СРСР, яка прагнула мати надпотужний військовий потенціал, що забезпечується військово-промисловим комплексом. Для його розвитку й утримання необхідні величезні матеріальні та фінансові ресурси, одержати які можна лише за рахунок інших галузей народного господарства та низької заробітної плати працюючих, що, у свою чергу, забезпечувалося жорсткою адміністративною планово-розподільчою системою, суворим лімітуванням матеріальних та фінансових ресурсів, а для отримання останніх перевага надавалася екстенсивним методам. До середини 70-х років стали відчутними помилки радянського керівництва у соціально-економічній політиці. У легкій, харчовій промисловості було зосереджено лише 10% основних виробничих фондів, економіка не орієнтувалася на задоволення першочергових потреб людини. Основну частину промислового потенціалу займала важка індустрія, що призвело до вичерпання природних ресурсів. До того ж у зв'язку з падінням народжуваності число зайнятих у народному господарстві перестало збільшуватися, а отже, зник головний екстенсивний фактор зростання виробництва. Таким чином, темпи зростання промисловості почали падати зі скороченням екстенсивних факторів — виснаженням природних ресурсів і зменшенням народжуваності. 1985 1990 рр. Першим кроком до кардинальних змін у радянській економіці можна вважати квітневий (1985) пленум ЦК КПРС. на якому нове керівництво країни, очолюване М. С. Горбачовим. проголосило курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни, який мав базуватися на прискоренні науково-технічного прогресу, технічній реконструкції народного господарства на базі найновіших досягнень науки та техніки. Проголошений курс не означав руйнування командно-адміністративної системи, а лише її «вдосконалення». Розвиток економіки, як і раніше, орієнтувався на затратний шлях, а тому принести будь-яких позитивних результатів був неспроможний. Власне ж економічна «перебудова» розпочалася у червні 1987 р., коли було прийнято «Закон про державне підприємство». Але на практиці цей закон, що надавав підприємствам право самостійно розпоряджатися своїми прибутками (використовувати їх для розширення виробництва або підвищення заробітної плати), позитивних наслідків не дав. Для українських підприємств він навіть не створив відповідних умов для отримання достатньої самостійності, адже вони залишилися залежними від союзних органів, що і надалі розподіляли матеріальні ресурси, зокрема сировину, матеріали, устаткування, обладнання. Водночас не було зроблено жодних кроків для структурної перебудови української промисловості: зберігаються звичні тенденції щодо інвестиційної політики, кошти, які виділяються для республіки, повинні були спрямовуватися на будівництво нових промислових об'єктів традиційних для України галузей важкої індустрії, вкрай несприятливих для республіки з екологічного та ресурсного погляду (особливо якщо взяти до уваги надзвичайно складну екологічну ситуацію після Чорнобильської аварії та вичерпання сировинних ресурсів), тоді як існуючий промисловий потенціал вимагав негайного оновлення (зношеність основних фондів підприємств в Україні у другій половині 80-х років досягла 55—60%). До того ж близько 80% підприємств України не виробляли кінцевого продукту, а лише сировину або напівфабрикати для підприємств інших регіонів. У липні 1987 р. вперше було поставлене питання про радикальну економічну реформу, головним завданням якої мав стати перехід від командно-адміністративної системи господарювання до нового господарського механізму, що базується на економічних методах та демократичних засадах управління і правового забезпечення «нетрадиційних» для радянської системи форм власності — кооперативної, акціонерної, приватної, змішаної та з участю іноземного капіталу. Централізоване управління мав замінити економічний механізм ринкового типу. У 1990 р. уряд СРСР розробив програму переходу до ринкових відносин під жорстким державним контролем, але вона не отримала підтримки Верховної Ради СРСР. Не дістала підтримки і більш радикальна програма групи Шаталіна («500 днів»). Врешті-решт Верховна Рада затвердила «Основні напрямки стабілізації народного господарства та переходу до ринкової економіки», але ця програма не мала під собою твердого грунту і не могла дати позитивних результатів. Унаслідок всього цього криза радянської економіки поглиблюється. Непослідовна, безсистемна перебудова призвела до невідворотного розвалу радянської економіки і розпаду СРСР. 120. В яких напрямках йде розвиток Української держави і його економіки в умовах незалежності Першим кроком на шляху до незалежної української економіки було прийняття 16 липня 1990 р. «Декларації про державний суверенітет України». Але практична реалізація задекларованого ще у складі СРСР наміру про створення самостійної держави з незалежною і міцною економікою відбулася лише з прийняттям «Акта проголошення незалежності України» 24 серпня 1991 р. У березні 1992 р. Верховна Рада України прийняла «Основи національної економічної політики України», що було наступним кроком на шляху розбудови національної економіки. «Основи» включали цілу низку заходів, зокрема роздержавлення, приватизацію, структурну перебудову та модернізацію промисловості, відмову від ряду принципових положень, прийнятих при утворенні СНД. Економіка України переживає глибоку системну кризу, про що переконливо свідчили пануючі в цей період в економічній сфері тенденції. Передусім — це катастрофічне падіння основних економічних показників. Лише за три роки (1991 —1993 рр.) національний дохід України скоротився на 39%. Найбільш істотних втрат у перші роки незалежності зазнав споживчий сектор, адже при загальному зменшенні промислової продукції приблизно на 20% виробництво товарів народного споживання скоротилося на 30%. у тому числі продовольства — на 35%. Україна стала лідером серед інших країн за обсягами дефіциту державного бюджету. У 1994 р. фінансування бюджетного дефіциту поглинуло від 85 до 95% кредитної емісії і досягло майже 20% валового національного продукту. За даними Світового банку, рівень інфляції в Україні у другій половині 1993 р. був найвищим у світі. Запропонована президентом Л. Д. Кучмою у 1995 р. Програма передбачала низку заходів, спрямованих на прискорення формування ринкових відносин: розвиток підприємництва; лібералізацію торгівлі; створення нової законодавчої бази; кардинальні зміни в грошово-кредитній політиці: безкомпромісну боротьбу зі злочинністю та корупцією. Серед найважливіших змін, що відбуваються в українській економіці в цей період, слід також назвати істотне зростання темпів приватизації; різке уповільнення темпів спаду виробництва (12,2% у 1995 проти 22,9% у 1994 р.); створення відповідних законодавчих засад для ліквідації державної монополії щодо власності на землю та формування різних її форм. Але поряд з тим починаючи з 1995 р. спостерігається уповільнення темпів падіння ВВП більше ніж удвічі. Характерною особливістю нинішнього економічного становища України є відносна фінансова стабілізація, що проявилося у затвердженні Верховною Радою позитивного бюджету на 2001 р. |