1история шпоры. 1. Характеристика формаційного підходу до періодизації економічної історії

• Название: 1. Характеристика формаційного підходу до періодизації економічної історії
• Анкор: 1история шпоры.docx
• Дата: 06.08.2018
• Размер: 151.27 Kb.
• Имя файла: 1история шпоры.docx
• Тип: Документы; #22552
• страница: 4 из 11

Центральна рада своїм Третім універсалом від 7(20) листопада 1917 р. проголосила Українську Народну Республіку (УНР) у складі Російської Федерації. Цим же Універсалом передбачалася ґрунтовна програма соціально-економічних перетворень. Право приватної власності «на землі поміщицькі та інші землі нетрудових господарств сільськогосподарського призначення, а також удільні, кабінетські та церковні землі» скасовувалося. Уся земля визнавалася власністю всього трудового народу й передавалася йому без викупу. На підприємствах установлювався 8-годинний робочий день. Для «доброго впорядкування виробництва, рівномірного розподілення продуктів споживання і кращої організації праці» . окупаційна влада організувала «палацовий» переворот і передала владу в Україні гетьману П. Скоропадському, який у своїй грамоті «До всього українського народу» від 29 квітня 1918 р. проголосив повернення права приватної власності «як фундаменту культури і цивілізації» та запровадження повної «свободи торгу», а також «приватного підприємництва й ініціативи».

36. Економічні причини і наслідки післявоєнної кризи в провідних країнах світу після першої Світової війни.
У війну було втягнуто понад ЗО країн з півторамільярдним населенням (майже 2/3 населення землі). Надзвичайно великими були й втрати у ході війни: з 74 млн осіб, що воювали, загинуло близько 10 млн, а понад 20 млн було поранено та скалічено. Не менш як 10 млн мирних жителів загинуло в цій війні від епідемій та голоду.
Війна знищила також близько 1/3 матеріальних цінностей країн-учасниць. Ідеться не лише про різноманітну воєнну техніку, а й значні втрати в промисловості, сільському господарстві, інфраструктурі, житловому фонді, у природних ресурсах тощо. Надзвичайно високими були воєнні видатки країн, що воювали, вони у 12 разів перевищували золотий запас європейських країн. Видатки Німеччини були найбільшими, і становили 40% сукупних. Війна завдала величезних збитків економікам усіх країн, що воювали, крім США.
В країнах, що воювали, запроваджували державну монополію на хліб та інші товари: тверді ціни; продовольчу розкладку; карткову систему розподілу продовольчих та непродовольчих товарів: мережу громадського харчування; державний контроль за виробництвом і розподілом продукції; трудову повинність: регулювання зовнішньо-торговельних зв'язків; визначення організаційної структури промисловості й сільськогосподарського виробництва тощо.

37. Версальська угода та її вплив на економіку провідних країн світу.
варто звернути увагу на взаємини між Німеччиною та Францією й Англією, як переможеної та переможців. Більшість положень Версальської мирної угоди, підписаної 28 червня 1919р. державами-переможницями (США, Британська імперія, Франція, Італія, Японія, Бельгія та ін.), з одного боку, та переможеною Німеччиною, з іншого, надзвичайно вразливе відбилися на економіці останньої.
За Версальською угодою територія Німеччини скоротилася порівняно з 1914 р. на 1/8, а населення — на 1/10. Умови угоди передбачали повернення Німеччиною провінцій Ельзас та Лотарингія Франції, округів Мальмеді та Ейпен — Бельгії; Познань, частина Помор'я та Східної Прусії передавалися Польщі, яка знову виникла на карті Європи. Данциг (Гданськ) проголошувався вільним містом, Мемель (Клайпеда) передавався під протекторат Ліги Націй (з 1923 р. — Литві). За рішенням плебісциту частина Шлєзвігу перейшла до Данії (1920р.), частина Верхньої Сілезії — до Польщі (1922 р.). За Версальською угодою Німеччина позбавлялася військово-морського флоту, армія обмежувалася 100 тис. чол. з 4-тисячним офіцерським корпусом. Відповідно до Версальської угоди Німеччина повинна була також відшкодувати збитки, які понесли країни-переможниці, у вигляді репарацій. В той же час певні умови Версальської угоди надзвичайно сприятливо вплинули на економіку Франції, на посилення її економічного потенціалу, сировинної бази та матеріального потенціалу важкої індустрії, що дозволило Франції, першій серед країн, що воювали, подолати наслідки війни та вийти на довоєнний рівень (1925 р.).

38. Плани Дауеса та Юнга , їх роль упіслявоєнному відродженні Німеччини.
Проте найважливішу роль у відбудові німецької промисловості й народного господарства в цілому відіграв так званий план Дауеса. В серпні 1924р. на Лондонській конференції країн-переможниць була прийнята програма послаблення умов сплати репарацій, розроблена міжнародним комітетом експертів на чолі з чиказьким банкіром Ч. Дауесом. Саме ця програма отримала на-зву репараційного плану Дауеса. Згідно з планом, який набрав чинності 1 вересня 1924р., репараційні платежі встановлювалися у розмірі від 1 до 1,75 млрд зол. марок на рік протягом перших п'яти років дії плану, та по 2,5 млрд зол. марок на рік у наступні роки. Джерелом виплат повинен був стати спеціальний репараційний фонд, який мав формуватися за рахунок митних зборів (50%), збільшення непрямих податків та спеціального репараційного податку, що встановлювався на прибутки промисловості, торгівлі та транспорту (6%). Передбачалася й допомога з боку країн-переможниць. перш за все США. Завдяки плану Дауеса економіка Німеччини вже наприкінці 1927 р. вийшла на довоєнний рівень, а в 1928 р. на 13% перевищила його. Наприкінці 1928р. Німеччина ставить питання про перегляд умов сплати репарацій та відміну деяких обмежень, що передбачалися планом Дауеса. В червні 1929 р. цей план замінено новим — планом Юнга. План Юнга визначав остаточну суму репарацій — 113,9 млрд марок та граничний термін її сплати — 57 років, по 2 млрд марок на рік. Крім того, змінювався й порядок вилучення репарацій: скасовувався репараційний податок, єдиним джерелом платежів ставали державний бюджет та прибутки залізниць; відмінявся контроль над німецькою економікою.

39. Світова економічна криза в США, і шляхи виходу з її.
Першою акцією нової адміністрації, яка приступила до виконання своїх обов'язків у лютому 1933 р. було проголошення над-звичайного стану І а закриття всіх банків на «банківські канікули» до 9 березня 1933 р., коли був прийнятий «Надзвичайний закон про банки». А ще в квітні було прийнято закон про припинення вивозу за кордон золота та обов'язковий продаж громадянами золота державі, причому за цінами, вищими за ринкові, що дало змогу не лише закупити близько 200 т золота, а й призвело до штучного зниження курсу долара та підготувало його девальвацію . Серед законів, прийнятих у перший період президентства Ф. Д. Рузвельта, найважливішими слід вважати «Закон про відбудову національної промисловості); (МІРА) та «Закон про регулювання сільського господарства» (ААА), прийняті в першій половині 1933 р. Відповідно до закону підприємці повинні були об'єднуватися в союзи, всередині яких діяли так звані «кодекси чесної конкуренції» — правила, які б регулювали умови конкуренції, зайнятості та наймання і захищали інтереси споживачів. Кодекси передбачали обмеження тривалості робочого дня (не більше 8 год.), установлювали мінімальний рівень заробітної плати (не менше 12 дол. на тиждень), розподіляли ринки збуту.
допомогу у зв'язку з безробіттям одерж) вали близько 20 млн американців. 1. нарешті, у 1935 р. приймається закон про соціальне страхування, за яким запроваджуються обов'язкові пенсії за віком (з 65 років) та обов'язкова допомога у зв'язку з безробіттям (у середньому 1 1 дол. на тиждень). Страхові фонди формуються за рахунок відрахувань з прибутку підприємств та заробітної плати працюючих. - Закон про регулювання сільського господарства був спрямований на припинення подальшої аграрної кризи. З метою підтримання цін на сільськогосподарську продукцію передбачалося скорочення посівних площ га поголів'я худоби . Крім того, вживалися заходи, спрямовані на рефінансування фермерської заборгованості, яка до початку і 933 р. досягла 12 млрд дол. Фермерам було надано кредити на 100 тис. дол. Унаслідок цього припинився продаж розорених фермерських господарств.

40. Економічна програма нацистів , як шлях виходу з „великої депресії”.
Інша картина спостерігалася в країнах, де застосовували політику, близьку до політики нацистів у Німеччині. Прийшовши до влади в 1933 р., нацисти обрали шляхом виходу з кризи тотальну мобілізацію ресурсів та воєнний реванш. Різко зростають воєнні видатки (з 1933 по 1939 рр. вони збільшилися в 10 разів і становили 3/4 всіх державних інвестицій). Приймається закон про примусове картелювання, створюється сім промислових груп: промислова. енергетична, реміснича, торговельна, банківська, страхова, транспортна. Що стосується аграрного сектора, то ухвалюється закон про спадкові двори, який сприяв зміцненню заможних селянських господарств — гросбауерських. У 1935 р. приймається закон про оборону імперії, запроваджується загальна воїнська повинність. Усупереч міжнародним угодам починає швидко зростати німецька армія. Зростає державне втручання, причому не лише непряме, а й пряме. У 1936 р. приймається чотирирічний план мобілізації ресурсів, спрямований на нагромадження стратегічних ресурсів та валюти, вивіз якої був фактично заборонений. У результаті такої політики вже через рік у Німеччині ліквідовано безробіття, показники економічного зростання, особливо в галузях важкої промисловості (воєнне виробництво), різко пішли вгору. Отже, така модель виходу з кризи давала моментальний позитивний ефект. Але, на думку більшості дослідників, незважаючи на високі економічні показники, Німеччина стояла перед катастрофою, адже в основі її процвітання лежала штучно розкручена воєнна кон'юнктура.

41. Становлення Радянської системи , „Воєнний комунізм” і реалізація в українських землях.
В умовах збройної боротьби більшовицька партія форсувала реалізацію положень своєї програми щодо заміни ринкової економіки безтоварним, тобто комуністичним виробництвом, яким керу-ють із одного центру.
Ця економічна політика дістала назву політики «воєнного комунізму» і означала воєнну диктатуру з широким застосуванням примусових заходів у господарстві.
Головним заходом «воєнного комунізму» стала продрозкладка. за якою селяни повинні були здавати всі «надлишки» продовольства (за винятком необхідного для життя мінімуму). Зібране продовольство надходило у розпорядження Наркомпроду для нормованого прямого розподілу між населенням міст. Це обумовило ще одну ознаку „воєнного комунізму” — так звану «хлібну монополію», або виключне право держави на реалізацію основних продуктів харчування. У промисловості «воєнний комунізм» означав повну націоналізацію з жорсткою централізацією управління. В Україні послідовним перехід до політики «воєнного комунізму» почався з відновлення радянської влади на початку І9І9 р. Тут відразу ж розгорнулося одержавлення фінансів, транспорту зв'язку, промисловості. Насамперед націоналізованими оголошувалися великі підприємства цукрової, вугільної, металургійної і машинобудівної промисловості. Надзвичайно важливим завданням радянської влади в Україні була реалізація аграрної програми, в основу якої було покладено Декрет про землю, прийнятий 26 жовтня 1917 р, а яким проголошувалася націоналізація всіх земель та конфіскація поміщицьких, церковних, монастирських і удільних земель (так званих земель нетрудового користування) з наступним перерозподілом їх між селянами. На принципах «воєнного комунізму» будувалася в 1919 р. і продовольча справа в Україні. Як і в Радянській Росії, на території України оголошувалася державна монополія на найважливіші продукти харчування; запроваджувалася продрозкладка.

42. Перегляд основних положень Радянської господарської системи на початку 20-х років.
Навесні 1921 р. збанкрутіла політика «воєнного комунізму» була замінена новою економічною політикою (НЕП). Проте треба зразу ж зазначити, що в момент створення нова економічна політика не становила собою чітку програму переходу до товарно-грошових відносин, ринку, тим більше госпрозрахункового чи ринкового соціалізму. Офіційно з'їзд прийняв рішення про заміну розкладки як способу державних заготівель продовольства, сировини і фуражу натуральним податком. Резолюція з'їзду була законодавчо закріплена декретом ВЦВК від 21 березня 1921 р. Згідно з законом допускалася свобода торгівлі в рамках місцевого обороту і паралельно з нею обмін надлишків селянської продукції на товари промисловості й сільськогосподарського виробництва. Запроваджений замість відміненої продрозкладки продподаток був значно меншим за останню за розмірами. Доводився продовольчий податок до селян заздалегідь, до початку польових ро-біт Після виконання поставок з податку в селянських господарствах залишалася значна частина виробленого продукту, яким селяни могли розпоряджатися за власним розсудом. Товарообмінні операції, які організовувала споживча кооперація, так і не вийшла із зародкового стану. Поступово під тиском селян товарообмін за допомогою грошей почали здійснювати і державно-кооперативні збуто-постачальні структури. Враховуючи такі факти, фінансова комісія РПО в червні 1921 р. запропонувала застосувати грошову форму розрахунків між державою і приватними господарствами. Раднарком прийняв 9 серпня 1921 р. «Наказ про проведення в життя основ нової економічної політики», яким дозволяв там, де це можливо і вигідно, перехід до грошової форми обміну. Таким чином, партія і вищі державні органи влади змушені були відійти від повного відкидання та стримування розвитку товарно-грошових відносин до безпосереднього регулювання торгівлі й грошового обігу.

43. Відмова від ринкових відносин і повернення до командно – адміністративних методів.
Партгоспноменклатура знайшла вихід у здійсненні нової націоналізації приватного сектора, в перетворенні багатомільйонного селянства у внутрішню колонію пролетарської держави, з якої брали данину (на основі різниці цін на промислові товари і сільськогосподарські продукти), створенні системи директивного планування, широкого застосування примусової праці засуджених, «соціалістичного змагання».
Становлення системи планів, розробка й уточнення функції поточного і перспективного планування пройшли в 20-ті роки складний шлях. В різних відомствах і республіках, розробляючи перші перспективні плани, установлювали семи-, п'яти-, трьох- і дворічні строки. Держ-план Союзу РСР дотримувався п'ятирічних строків. Перші народногосподарські плани, що охоплювали річний період, одержали назву «контрольних цифр». В ході складання контрольних цифр радянські планові органи фактично відмовились від індикативного планування на користь директивного.

44. Радянська індустріалізація і проблеми підготовки планів і шляхи фінансування.
Разом з широким використанням примусової праці, партійно-державна номенклатура розробила і здійснила заходи, спрямовані і на виконання показників п'ятирічних планів на основі підвищення ефективності суспільного виробництва. Зокрема певну роль У підвищенні продуктивності праці зіграло здійснення програми з підготовки кваліфікованих кадрів та розгортання «соціалістичного змагання». Останнє, при всіх своїх вадах, сприяло підвищенню трудової активності працюючих, особливо з появою у підприємств та організацій певних можливостей для матеріального за-охочення переможців змагання.
В цілому ж новий суспільний лад не забезпечував вищу продуктивність праці порівняно з провідними капіталістичними країнами. Внаслідок заміни змішаної економіки командно-репресивною, форсування індустріалізації, здійснення суцільної колективізації тощо конгломерату радянських республік удалося наблизитися до Заходу тільки за рівнем розвитку воєнно-промислового комплексу.

45.Підсумки промислового розвитку українських земель в довоєнних п’ятирічках.
Перші народногосподарські плани, що охоплювали річний період, одержали назву «контрольних цифр», їх основна ідея поля-гала в тому, щоб об'єднати в єдиному плані господарське проектування окремих державних відомств і держбюджет, а також передбачати напрямки розвитку стихійних процесів господарського життя країни в умовах функціонування багатоукладної економіки. Перехід до п'ятирічного директивного планування обумовив створення нової організаційної структури, а саме — ієрархічної адміністративної системи управління, з жорстким рівнем централізації.
За роки довоєнних п'ятирічок в республіці здійснювалося велике будівництво на основі освоєння капітальних вкладень. У результаті введення в дію нових підприємств, реконструкції старих у промисловості безперервно збільшувався обсяг основних фондів.
У роки довоєнних п'ятирічок мало що змінилося й у розміщенні промислових об'єктів на території України.
Стосовно ж сільського господарства, то тут ситуація була значно складнішою. Як відомо, аграрний сектор стає фактичним донором промисловості, особливо на початку 30-х років. З нього фактично за безцінь забирали хліб та сировину, шляхом організованого набору і принадами міського життя заманювали селян на новобудовані фабрики й заводи. Д\же суперечливі, навіть трагічні наслідки мала колективізація сільського господарства.

46. Колективізація , причини та наслідки.
Першим кроком до суцільної колективізації повинен був стати перший п'ятирічний план, за яким колективізації на добровільних засадах підлягало до 20% селянських господарств, а в Україні — 30%. Але криза хлібозаготівель 1927/28 р., необхідність застосування надзвичайних заходів для вилучення хліба стали поштовхом для прискорення суцільної колективізації, необхідність якої Й. Сталін обгрунтував у статті «Рік великого перелому» (листопад 1929 р.), у якій стверджувалося, що широкі верстви селянства цілком готові до вступу на шлях колективного господарювання, а також підкреслювалася необхідність рішучого наступу на куркульство. Слід зауважити, що темпи реальної колективізації значно перевищували планові, але досягалися вони виключно насильницькими методами. Так. в Україні місцеве керівництво приймає рішення про необхідність завершення колективізації в деяких районах вже до осені 1930 р. 1 якщо на ЗО січня 1930 р. у республіці колективізовано 15,4% господарств, то на 1 березня 1930 р. — вже 62.8%. Живий і мертвий реманент, велика рогата худоба, птиця — все ставало власністю колгоспу, його «неділимим фондом».
Зрозуміло, що такі методи колективізації викликали шалений опір селянства, але виступи селянства придушувалися з допомогою регулярних частин Червоної Армії. Одночасно з колективізацією відбувалося розкуркулення. унаслідок якого у селян вилучали майно, землю, а їх самих з родинами, дітьми та старими висилали у дальні необжиті місця, направляли на лісозаготівлі та в концтабори, позбавляючи всіх політичних та громадянських прав. Винищення, худоби, повна дезорганізація роботи в колгоспах, репресії відносно куркулів, різке зростання обсягів продовольства, що вивозилося з села, призвели до найстрашнішого голодомору 1932—1933 рр. Завершення колективізації припадає на 1937 р., коли колгоспи України об'єднали 96.1% селянських господарств та 99,7% посівних площ.