історія україни екзамен. 1. Історія україни як наука предмет методологія джерела
 Скачать 4.05 Mb.
|
|
I Універсал УЦР. 10 червня 1917 р. УЦР на II Всеукраїнському військовому з'їзді проголосила свій I Універсал. Основні положення I Універсалу: - вимога надати Україні автономію в рамках демократичної та федеративної Росії; - обрання на основі загального прямого таємного голосування Українських Установчих зборів; - УЦР проголошувала себе виразником усенародної волі та брала на себе в цьому зв'язку всю повноту політичної відповідальності; - Універсал закликав українських громадян до згоди і взаєморозуміння з демократичними силами інших націй; - в Універсалі містилася вимога усунення на місцях окремих осіб і організацій, що «вороже ставились до ідеї української незалежності», але не насильницькими методами, а шляхом їхнього переобрання; - проголошувалася необхідність створення української скарбниці за рахунок організації збирання податків з населення; - містився заклик до населення створювати органи влади на місцях, які б перебували у підпорядкуванні УЦР; - засуджувалася політика Тимчасового уряду на переговорах із представниками УЦР. Тимчасовий уряд засудив I Універсал УЦР як документ «злочинний і сепаратистський». Наприкінці червня до Києва прибула з Петрограда делегація Тимчасового уряду. За кілька днів переговорів їй вдалося змусити УЦР піти на компроміс і відмовитися від деяких положень I Універсалу. ІІ Універсал було оголошено 3 липня 1917 р. Він зафіксував наслідки домовленостей між УЦР і Тимчасовим урядом: останній визнавав УЦР і Генеральний секретаріат як крайовий орган України, і водночас Генеральний секретаріат ставав органом центрального уряду. Зі свого боку, УЦР визнавала Всеросійські установчі збори, а до їхнього скликання зобов'язувалася не робити самовільних кроків до здійснення автономії України. Основні положення II Універсалу: - Українська Центральна Рада має поповнитися представниками від інших народів, які живуть в Україні; - поповнена Центральна Рада утворює Генеральний секретаріат, склад якого затверджує Тимчасовий уряд; а Українська Центральна Рада починає розробку закону про автономічний устрій України, який має бути затверджений Всеросійськими Установчими зборами. До затвердження цього закону, УЦР зобов'язується не ставити питання про надання автономії Україні; - Українська Центральна Рада призначає своїх представників для роботи при військовому міністрі Тимчасового уряду, генеральному штабі та Верховному головнокомандувачі, на яких покладалася безпосередня організація українських військових частин; - формування українського війська здійснюється під контролем Тимчасового уряду. У подальшому стосунки між УЦР і Тимчасовим урядом визначились відходом уряду від досягнутих у Києві домовленостей, значним звуженням прерогатив Генерального секретаріату на території, де поширювалась його діяльність. Видана 4 (17) серпня 1917 р. Тимчасовим урядом «Тимчасова інструкція Генеральному секретаріатові Тимчасового уряду» спричинила певну політичну кризу в Центральній Раді. He наважившись відкинути ті невеликі легальні можливості переобрання влади в Україні, які давала урядова «Інструкція», УЦР у результаті втратила контроль за стихійним та інтенсивним розвитком революційних настроїв мас. В останні місяці існування Тимчасового уряду у відносинах Центральної Ради з ним зберігалася невизначеність. 61. 3 Універсал Центральної ради. Проголошення УНР Захоплення більшовиками наприкінці жовтня 1917 р. влади у Петрограді, падіння Тимчасового уряду створило принципово іншу політичну ситуацію в Україні. УЦР висловилась проти подій у Петрограді, вважаючи відповідальними за них уряд і більшовиків, оголосила, що «буде боротися з усякими спробами підтримки цього повстання на Україні». 31 жовтня 1917 р. сьома сесія УЦР ухвалила поширити владу Генерального секретаріату, окрім Київської, Полтавської, Чернігівської, Волинської та Подільської губерній, на Херсонську, Харківську, Катеринославську, Таврійську, частково Курську і Воронезьку губернії. 1. Проголошення створення Української Народної Республіки (УНР). На початку листопада 1917 р. влада в Україні перейшла до рук Української Центральної Ради. 7 (20) листопада 1917 р. УЦР III Універсалом проголосила створення Української Народної Республіки у складі федеративної Росії. Розпочався третій, останній, етап історії Української Центральної Ради (перший - від утворення УЦР до Всеукраїнського нацконгресу; другий - від Всеукраїнського нацкошресу до повалення влади Тимчасового уряду в Петрограді). В основі його - державотворча діяльність, спрямована на побудову демократичних засад влади, повну незалежність України. УЦР ухвалила Конституцію УНР, а також ряд законів: запроваджено власну грошову систему, затверджено герб, гімн УНР, українській мові надано статус державної. 2. Основні положення III Універсалу: - проголошувалося утворення Української Народної Республіки (УНР) у межах 9 українських губерній, при цьому формально не поривалися федеративні зв'язки з Росією; - запровадження 8-годинного робочого дня; - встановлення державного контролю над виробництвом; - скасування поміщицького землеволодіння; - земля оголошувалася власністю всього народу без викупу; - надання національним меншинам «національно-персональної автономії»; - забезпечення українському народу демократичних прав і свобод: свобода слова, преси, віровизнання, зборів, союзів, страйків, недоторканість особи й помешкання; - скасування смертної кари; - надання амністії політичним в'язням; - призначення на грудень 1917 р. виборів до Українських Установчих зборів, які мали бути скликані 9 січня 1918 p.; - початок мирних переговорів УЦР з Німеччиною та її союзниками. 3. Практичне значення прийняття III Універсалу. Практичне значення прийняття Центральною Радою III Універсалу і проголошення Української Народної Республіки полягало в тому, що вперше була проголошена конкретна програма перебудови українського суспільства на демократичній основі - програма, що відповідала інтересам більшості. Сам факт проголошення прогресивних і справедливих політичних і соціально-економічних реформ показав українському народу реальність досягнення національної незалежності та побудови національної демократичної держави. Цей документ відіграв важливу роль і в розвитку української національної самосвідомості, і в зміцненні демократичної спрямованості українського національного руху. Крім того, до практичних результатів можна віднести таке: - було завдано удар по поміщиках - соціальній опорі монархістів; - були забезпечені умови для участі в Українській революції представників російського, єврейського, польського та інших народів; - підвищився авторитет українського національного руху серед населення України; Центральна Рада здобула верх над українськими більшовиками, змусивши їх звертатися по допомогу до Росії. 4. Історичне значення. Історичне значення прийняття Українською Центральною Радою III Універсалу і проголошення Української Народної Республіки полягало, насамперед, у такому: - український народ вийшов на історичну арену як самостійний творець власної історії, здатний на створення своєї незалежної держави; - був підірваний раніше недоторканний принцип «єдиної і неподільної» Росії, що сприяло національно-визвольній, антиімперській боротьбі інших народів; - відстоювання українською владою ідеалів демократичних свобод стояло на шляху зміцнення тоталітаризму в Росії; - велике значення для багатонаціональних Європи і Росії мало визначення шляхів справедливого вирішення проблем національних меншин в УНР; - історичний досвід українського державного будівництва став основою для відтворення і зміцнення української державності в 1990-ті pp. У жовтні 1917 р. спалахнув черговий конфлікт між Центральною Радою та Тимчасовим урядом. Тимчасовий уряд планував притягнути до судової відповідальності членів Генерального Секретаріату. Але такий перебіг подій був перерваний більшовицьким переворотом у Петрограді 25 жовтня {7 листопада за новим стилем, запровадженим у 1918 p.). Другий Всеросійський з'їзд Рад утворив російський уряд на чолі з В. Ульяновим-Леніним. З'їзд прийняв два важливі документи: Декрет про мир та Декрет про землю. Перемігши у Петрограді, більшовики намагаються взяти владу в інших містах колишньої Російської імперії. Діставши звістку про події в Петрограді, УЦР негайно створила Комітет по охороні революції в Україні. 27 жовтня (9 листопада) Генеральний Секретаріат виступив з відозвою "До всіх громадян України", в якій заявляв, що буде рішуче протистояти будь-яким спробам підтримки більшовицького перевороту на Місцях. Раду народних комісарів — уряд, створений більшовиками, Секретаріат визнавав як уряд центральних районів Росії. Ця відозва загострила відносини між УЦР та більшовиками. Таким чином, у листопаді 1917 р. у Києві сформувалися три ворогуючі табори, які протистояли один одному. Прихильники повалення Тимчасового уряду згрупувалися навколо штабу Київського військового округу (10 тис. озброєних прихильників). Більшовики спирались на Ради робітничих і солдатських депутатів і мали 6 тис. озброєних чоловік. Центральна Рада мала у своєму розпорядженні близько 8 тис. озброєних прихильників. Ініціативу в подальших подіях виявили більшовики. 29 жовтня 1917 р. вони розпочали у Києві збройне повстання. Бої тривали три дні. Війська КВО терпіли поразку. Тоді в події втрутилися війська УЦР . Спеціальна комісія з представників ворогуючих сторін виробила угоду, згідно якої війська КВО виводилися з міста, а охорона Києва передавалася військам Центральної Ради. Після перемоги повстання у місті склалося своєрідне двовладдя: місто одночасно контролювалось військами УЦР і більшовиками. 11 листопада більшовики скликали засідання Рад робітничих і солдатських депутатів, на якому було схвалено ідею: "реконструювати" УЦР на Всеукраїнському з'їзді Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. "Реконструкція" передбачала перетворення УЦР за російським зразком на Центральний виконавчий комітет (ЦВК) Рад України, де б більшість належала більшовикам. Тим часом УЦР вела підготовку до проведення Українських Установчих зборів, які мали б констатувати новий суспільно-політичний та економічний устрій України. Керівництво УЦР, вбачаючи небезпеку для України в діях більшовиків, на засіданні Малої Ради, яке розпочалось 6 листопада 1917р., проголосило III Універсал. У ньому йшлося: "Віднині Україна стає Українською Народною Республікою. Не відділяючись від Російської Республіки й зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб уся Російська Республіка стала Федерацією рівних і вільних народів. До Установчих Зборів України вся власть творити лад на наших землях, давати закони й правити належить нам, Українській Центральній Раді, й нашому правительству — Генеральному Секретаріатові України". ІІІ Універсал проголошував широку програму перетворень: — скасовувалось право приватної власності на землю — вона визнавалась власністю всього трудового народу й передавалась йому без викупу; — Центральна Рада зобов'язувалась негайно подбати про мирні переговори з Німеччиною та її союзниками; — проголошувала свободу слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, а також недоторканість особи і помешкання; — скасовувалась смертна кара; — впроваджувався 8-годинний робочий день і контроль над виробництвом; — підтверджувалось право національно-територіальної автономії. За визначенням В. Винниченка, III Універсал не справив такого впливу, як перший. Накреслена у III Універсалі соціально-економічна програма не задовольняла значну частину населення, особливо селянство, яке очікувало негайного переділу поміщицької землі. Також не в дусі моменту були і пункти, що проголошували Україну складовою частиною Російської федерації рівних і вільних народів, яку УЦР зобов'язувалась допомогти створити. А особливо небезпечним було положення, що УЦР стане на сторожі "прав і революції не тільки нашої землі, а й усієї Росії". Це було непосильне й непотрібне для України завдання. Проголошення Української Народної Республіки стало актом великої історичної ваги: український народ після тривалого поневолення заявив про відродження власної держави. 62. Перша українсько-більшовицька війна ( грудень 1917 – березень 1918)??????????? Ще гостріше нападала на III Універсал про більшовицька "Пролетарская мысль", орган Київської ради робітничих депутатів. Щоправда, на перших порах у більшовиків не було достатніх сил, щоб вступити у відкриту боротьбу з УЦР. 16 листопада на об'єднаному засіданні виконкому рад робітничих і солдатських депутатів Києва Г.Пятаков виступив із заявою, в якій визнавалося, що крайовою владою в Україні є Центральна Рада, але фракція більшовиків вимагала її реорганізації на Всеукраїнському з'їзді рад робітничих і солдатських депутатів, на місцях влада повинна була зосередитись в руках рад. Ця заява викликала заперечення Центральної Ради та української революційної демократії, які вже фактично приступили до реалізації ідеї Всеукраїнських Установчих зборів, перед якими УЦР і повинна була скласти свої повноваження. УЦР оперативно розробила виборчий закон, який був ухвалений 29 листопада, а відкриття Установчих зборів призначила на 9 січня 1918 р. Хоча більшовизація рад робітничих і солдатських депутатів в Україні восени 1917 р. була незаперечним фактом, однак вона не набула такого масштабу, як у Центральній Росії. Меншовики, есери, українські політичні партії досить упевнено протистояли більшовикам у радах, і ця обставина позначилась на ставленні останніх до УЦР. Скажімо, у Харкові в перші дні після більшовицького перевороту рада робітничих і солдатських депутатів висловилась за створення однорідного соціалістичного уряду, а згодом підтримала III Універсал. 27 листопада у Миколаєві на пленумі ради робітничих та солдатських депутатів було оголошено про спільність позиції з Центральною Радою, вирішено увійти з нею у ділові стосунки та визнати вищою крайовою владою. Житомирська, Полтавська та Катеринославська ради зайняли цілком лояльну до УЦР позицію. Зрозуміло, що сили місцевих більшовицьких організацій були явно недостатніми, щоб їх ресурсами можна було захопити владу. Потрібна була потужна допомога петроградського центру, яка могла змінити ситуацію, але центр у листопаді всі свої засоби кинув на оволодіння армією, яка на-загал насторожено поставилася до петроградського перевороту. Більшовицький план оволодіння армією полягав у компрометації та провокації Ставки закликами до негайного припинення війни. Ленін звільнив головнокомандуючого генерала Духоніна з посади і демагогічно запропонував полковим і дивізійним комітетам власноручно вести переговори з ворогом. Це поклало початок т. зв. братанню в окопах. На початку грудня контроль над Ставкою перейшов до більшовика М.Криленка. Декрет про мир і та форма, в якій він здійснювався, були добре продуманими засобами боротьби за владу, хоча коштували Росії остаточної втрати армії, рештки якої перетворилися в страшну деструктивну силу. В такій ситуації Центральна Рада добре розуміла необхідність завершення війни, але намагалася діяти правовим, цивілізованим способом, прагнула координованих дій із військовим командуванням. Ще напередодні проголошення III Універсалу командування Південно-Західного фронту визнало УЦР та Генеральний секретаріат вищою владою України. 25 листопада представники Генерального секретаріату підписали зі Ставкою верховного головнокомандуючого угоду про передислокацію українізованих частин з усіх інших фронтів на Південно-Західний та Румунський, з яких був створений один Український фронт. У ніч на 13 грудня військові органи УНР ліквідували загрозу перевороту в Києві, який готував більшовицький ВРК. Сформована В.Павленком 1-ша сердюцька дивізія роззброїла більшовицькі частини київського гарнізону і вислала їх за межі УНР. На кілька днів раніше було упереджено загрозу з боку 2-го гвардійського корпусу на чолі з Є.Бош. Напередодні відкриття ініційованого більшовиками Всеукраїнського з'їзду рад Радою народних комісарів був оприлюднений ультиматум до Української Центральної Ради, що був побудований на цілому ряді звинувачень та інсинуацій у двозначності та буржуазності політики УЦР. РНК вимагав припинити таку політику, а крім того, взяти участь у боротьбі "з контрреволюційним кадетсько-каледінським повстанням", а в разі невиконання цих умов протягом двох діб оголошував Центральну Раду в стані відкритої війни з радянською владою. Таємне рішення про військові дії проти УНР петроградський уряд ухвалив кількома днями раніше. Мала рада у відповідь на ультиматум вирішила припинити транспортування продовольчих вантажів на північ і негайно організувати власну грошову систему. В грудні до обігу надійшли кредитні білети українських грошей вартістю в 100 крб. Обговорення ультиматуму додало емоцій та пристрастей роботі Всеукраїнського з'їзду рад, який відкрився у Києві 17 грудня 1917 р. В його роботі взяли участь понад дві тисячі депутатів, при цьому більшовики виявилися в абсолютній меншості. Читання ультиматуму одразу ж наелектризувало зал і налаштувало його проти більшовиків. їх представник В.Шахрай змушений був заявити, що ультиматум є непорозумінням, яке треба ліквідувати без кровопролиття. Після бурхливих дводенних обговорень з'їзд ухвалив резолюцію, запропоновану фракцією українських есерів. Резолюція визнала ультиматум РНК "замахом проти Української Народної Республіки", а також наголосила, що дії більшовицького уряду "загрожують до решти розірвати федеративні зв'язки, до яких прямує українська демократія". Більшовики зрозуміли, що їх план у Києві зазнав повної поразки, але це не змусило їх капітулювати. 124 більшовицьких делегати демонстративно залишили з'їзд і виїхали до Харкова, де під захистом радянських військ був інсценізований альтернативний з'їзд рад. Т. зв. Харківський з'їзд рад виявився нечисленним і непредставницьким, його 200 делегатів репрезентували лише 89 рад і військово-революційних комітетів (з наявних понад 300 рад) переважно східних регіонів України. З'їзд вітав більшовицький переворот у Петрограді, політику РНК, проголосив установлення радянської влади в УНР і навіть обрав Центральний виконавчий комітет рад України, а той створив Народний секретаріат - альтернативний Генеральному секретаріатові радянський уряд України. В.Ленін надіслав від РНК у Харків вітальну телеграму. Не лише ця телеграма, а й усі інші маніпуляції зі з'їздом видавали руку Петрограда, яка виписала сценарій захоплення України. Чи не вперше тут більшовики вдалися до прийому формування псевдоуряду. Уряд був настільки маріонетковим, що, за спогадами В.Затонського, "народні секретарі називали себе урядом, та самі до того ставилися трохи гумористично. Та й насправді: який же з нас був уряд без армії, фактично без території...". Але армія швидко знайшлася. За наказами В.Леніна її привів В.Антонов-Овсієнко з Росії для перетворення світової війни у громадянську. Згідно з ленінським ультиматумом, з 6 грудня радянська Росія і УНР були в стані війни. Проте одразу форсувати збройні дії більшовики не наважилися. Громадська думка в Росії виявилася до них не готова, а напередодні скликання Всеросійських Установчих зборів нехтувати нею більшовики не наважувалися. Більшовики докладали чимало зусиль для зосередження в Харкові ударної групи військ, які з кінця грудня почали просуватися в бік західного Донбасу, 26 грудня захопили ст. Лозову, 31 грудня - Павлоград, З січня - Синельникове. Одночасно РНК оголосив про згоду відкрити ділові переговори з Центральною Радою. 6 січня 1918 р. В.Винниченко від імені Генерального секретаріату відправив до Петрограда умови, за яких українська сторона погоджувалась на переговори. Головними з них були: припинення військових дій та виведення радянських російських військ з території УНР, а також офіційне визнання УНР. Більшовики назвали відповідь Винниченка невизначеною і всю відповідальність за продовження громадянської війни поклали на Центральну Раду. 7 січня 1918 р. В.Антонов-Овсієнко від імені маріонеткового Народного секретаріату віддав наказ про початок наступу на Київ. За безпосередніми рішеннями ЦК РСДРП (б) і Раднаркому до кінця січня в Україну було надіслано з Росії 32 тис. робітників-червоногвардійців, солдатів і матросів. У наступ пішли війська, дислоковані в Росії, на Харківщині й Катеринославщині. Серед них були червоногвардійці з Москви, Петрограда, Брянська, Курська, Харкова, Катеринослава, Донбасу, а також балтійські і чорноморські матроси, солдати Західного фронту. Командуючим угрупованнями, що рвалися до української столиці з трьох різних сторін, В.Антонов-Овсієнко призначив лівого есера, підполковника царської армії М.Муравйова. На момент захоплення Полтави він заявив, що швидше зруйнує до останнього будинку все місто, ніж відступить. Коли представники Полтавської ради робітничих та солдатських депутатів попросили Муравйова зі своїм військом залишити місто, він цинічно заявив, що прийшов сюди відновити радянську владу і не рушить далі, аж поки в Полтаві не визнають істинно народну Харківську раду. Наступні дії Муравйова були безпрецедентно кривавими. 28 грудня Генеральний секретаріат утворив Особливий комітет оборони України (М.Порш, С.Петлюра, В.Єщенко). Через три дні він призначив полковника Ю.Капкана командуючим військами для боротьби з більшовиками. Генеральний секретаріат схвалив постанову про створення армії УНР на засадах добровільності та оплати. Тактичні особливості цієї війни полягали в тому, що вона практично не мала фронтів і велася ешелонним методом. Радянські війська просувалися залізницями. Тому багато важила оборона залізничних вузлів і станцій. Противник мав величезну чисельну перевагу, але вдала оборона допомагала уповільнювати його просування. Втім виявилося, що у найвідповідальніший момент у Центральної Ради не вистачило сил, щоб відбити агресію з півночі. Розрахунок на мільйони бійців в українізованих частинах старої армії не виправдався. До того ж війна пройшла повз українське село. Захоплене поділом поміщицької землі, селянство, яке в більшості своїй підтримувало Центральну Раду, практично не помітило її. Найяскравіший епізод війни мав місце на станції Крути, поблизу Бахмача, де український гарнізон у складі чотирьох сотень юнкерської школи ім. Б.Хмельницького, перша сотня новоствореного Студентського куреня та добровольці Вільного козацтва 29 січня понад п'ять годин вели нерівний бій з шеститисячним радянським угрупованням, що рвалось до Києва. Коли до радянських військ підійшло підкріплення з бронепоїздом, українське командування віддало наказ відступити. Відступаючи в сутінках, студентська рота втратила орієнтир і вийшла на станцію Крути, вже зайняту червоногвардійцями. Розлючені втратами радянські командири наказали розстріляти 27 полонених студентів і гімназистів. Зазвичай, захоплення українських міст здійснювалося за одним сценарієм: місцеві більшовики при наближенні радянських військ організовували повстання. Так радянська влада перемогла у Єлисаветграді, Катеринославі, Миколаєві, Одесі та інших містах. Такий же сценарій більшовики запланували для Києва. Центром підготовки збройного повстання у Києві став завод "Арсенал". Тут утворився більшовицький ревком на чолі з Я.Гамарніком. Не чекаючи підходу військ Муравйова, ревком розпочав повстання 29 січня. Наступного дня у місті розпочався загальний страйк. Прибуття Гайдамацького коша Слобідської України змінило співвідношення сил, і повстання було всюди придушене. 4 лютого гайдамаки штурмом взяли завод "Арсенал". Якраз у цей день війська Муравйова заволоділи Дарницею і мостами через Дніпро. За наказом Муравйова більшовицькі війська почали обстрілювати місто з важких гармат. Чотириденний обстріл призвів до численних руйнувань і пожеж. Зважаючи на них, а також зрозумівши, що місто не вдасться утримати в своїх руках, українська влада і військо вирішили тимчасово залишити Київ і відійти на захід, сподіваючись на швидку допомогу військ Четверного союзу. Муравйов вимагав "нещадно знищити всіх офіцерів, юнкерів, гайдамаків, монархістів і всіх ворогів революції".Три дні у Києві тривала різанина. За різними даними, було знищено від 2 до 5 тис. осіб. Серед розстріляних переважали офіцери російської армії, які дотримувалися нейтралітету в цій війні. У ніч на 8 лютого в Лаврських покоях було застрелено і поколото багнетами митрополита Володимира (Богоявленського). 11 лютого на вулицях міста з'явився наказ Муравйова, в якому сповіщалося, що в Україні встановлено владу Народного секретаріату, а в Києві - Воєнно-революційного комітету на чолі з Г.Чудновським. |