історія україни екзамен. 1. Історія україни як наука предмет методологія джерела
 Скачать 4.05 Mb.
|
|
103. Соціально-економічний розвиток України в добу незалежності Незалежна держава неможлива без створення високоефективної національної економіки. На час проголошення незалежності, Україна в економічному відношенні була відсталою, де відбувався швидкими темпами спад виробництва і наступала економічна криза. Не покращилася ситуація і в середині 1992 року. Чергове підвищення цін на сільськогосподарську продукцію викликало обурення серед населення, шахтарі піднялися на страйк. Збільшувався зовнішній борг, скорочувався випуск товарів народного споживання. Виробництво промислової продукції в 1993 р. знизилось на 21 %. Місячна інфляція восени перевищила 75 %, в грудні - 90 %. Заданими Світового банку, у другій половині 1993 р. рівень інфляції в Україні був найвищим у світі і перевищував показники часів світових воєн. Національний банк України неодноразово вдавався до кредитно-грошової емісії. Лише в 1993 р. вона в 25 разів перевищила рівень 1992 р. У1995 р. стали застосовувати мільйонні купюри. Стрімке падіння курсу купоно-карбованця посилювало зневіру населення до вітчизняної грошової одиниці, яке більше довіряло іноземній валюті. Неприпустимо низький курс української грошової одиниці створив необмежені можливості для пограбування національних ресурсів. За 1990-1994 рр. вироблений в Україні національний продукт скоротився майже на 58 %. В умовах гіперінфляції відбувалася масова бартеризація внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Причому, як правило, імпортні поставки здійснювались за завищеними цінами. У цій складній ситуації Кабінет Міністрів одночасно намагався зупинити спад виробництва і загальмувати інфляційні процеси. В результаті не вирішувалася жодна з цих проблем. Для обмеження знецінення купоно-карбованця уряд Кравчука-Звягільського запровадив фіксований курс купонів по відношенню до долара, підняв ставку прибуткового податку з громадян, яка сягнула 90 %. Наслідком стало розширення "тіньової" економіки, згортання виробничої й комерційної діяльності, посилення корупції в державному апараті, відплив капіталів за кордон. Податкова політика, замість заохочення виробника, змушувала його згортати виробництво або ухилятися від сплати податків, що зменшувало надходження до державного бюджету. Економічну кризу в Україні спричинив цілий ряд факторів. Перш за все Україна від СРСР успадкувала такі риси, як монополізм, екстенсивний шлях розвитку, диспропорційність, для подолання яких потрібен тривалий час. Економіка республіки була тісно пов'язана з загальносоюзним господарським комплексом. Основна частина її товарної продукції орієнтувалася на продовження виробничого процесу в інших республіках. Тому розрив усталених економічних зв'язків боляче вдарив по виробництву. Науково-технічна й технологічна відсталість та низька конкурентоспроможність не дозволили швидко інтегруватися у міжнародний поділ праці. Хибною також виявилась орієнтація на Європу. З часом виявилося, що вітчизняні товари неконкурентоспроможні, і в Європі нас ніхто не чекає. Тому недоцільно було відмовлятися від ринку СНД, який швидко захоплювали інші держави. Для промисловості України характерна її висока енергоємність, а отже, не маючи достатніх власних родовищ нафти й газу, вона залежить від держав - постачальників енергоресурсів. Ситуація ускладнилась особливо після того, як Україна стала платити за нафту й газ реальну ціну. Негативну роль відіграють ряд суб'єктивних факторів. Значна частина суспільства, і в першу чергу керівництво республіки, психологічно була не готова до економічних перетворень. Реформи не мали достатнього наукового підґрунтя. Українські економісти й політики були недостатньо знайомі з законами ринкової економіки. Слабкою залишалася правова база ринкових перетворень: багато законів відірвані від реалій, нечіткі, нерідко суперечать один одному. І хоч Національний банк України намагався дотримується суворої антиінфляційної політики, проте, ці кроки не підкріплювалися скороченням бюджетних витрат, а приборкання інфляції досягалося шляхом затримок виплат заробітної плати, стипендій, пенсій тощо. Недосконала податкова політика, хронічні затримки прийняття щорічного бюджету негативно впливали на виробництво. У 1998 р. 50 % підприємств країни були збиткові, тоді як ще 1996 р. вони становили 12 %. Економіка набуває напівкримінальних рис -"тіньовий сектор" становить близько 60 %. Зростає зовнішня заборгованість України: вона досягла вже 12 млрд. доларів. Потрібні були негайні перетворення і у сільському господарстві. Пості йно скорочувався обсяг виробленої сільськогосподарської продукції: її обсяг у 2000 р. склав 70 % від рівня 1991 р. Внаслідок неефективності сільське господарство стало одним з головних факторів розкручування інфляційної спіралі. Поглибилася диспропорція між цінами на сільськогосподарську й промислову продукцію: з 1990 р. розрив на користь останньої збільшився у п'ять разів. Отже, за роки незалежності Україна втратила економічного потенціалу майже в 2 рази більше, ніж за роки Другої світової війни. Лише у другій половині 90-х років уповільнилися темпи падіння показників промислового виробництва: 1995 р. зниження склало 11,5 %, в 1996 -5,1 %, у 1999 - стабілізація і ріст. Істотно знизилась інфляція: в 1994р. вона дорівнювала 500%, 1996 - 40, в 1997 - 2%. У вересні 1996 р. запроваджена національна грошова одиниця - гривня, яка залишається досить стабільною, особливо в 2000 р. Збільшились обсяги капіталовкладень, стабілізувалась фінансова система, дещо зросли надходження до центрального бюджету, розширився зовнішньоторговельний оборот. Водночас зворотним боком фінансової стабілізації стала хронічна заборгованість держави по зарплаті. Україна має ряд конкурентоспроможних галузей: літакобудування, ракетно-космічний комплекс, важке машинобудування, кольорова та порошкова індустрія, створення інформаційних систем тощо. Проте, щоб ці галузі утримати на високому рівні, необхідні кошти, а їх в державі не має. Загострення становища в економіці відбилося на життєвому рівні народу України. Після проведення лібералізації ціну 1992 р. основна маса населення (близько 64 %) опинилася за межею бідності. У найдраматичнішому 1993 р. середньомісячний прибуток надушу населення складав (у доларах США): в Україні -15, Польщі - 150, Туреччині - 300, США - 1500. Напруженості в суспільстві додавав непомірний ріст цін. За 1991-1995 pp. споживчі ціни виросли у 118 тис. разів. До критичного рівня знизилася купівельна спроможність. Знецінюються всі соціальні виплати населенню - пенсії, стипендії, різноманітні допомоги, внески в Ощадбанк. Значно зросло безробіття. Почався масовий відтік робочої сили за кордон, особливо нелегальна міграція із західних областей України. За результатами соціологічних обстежень Центру "Демократичні ініціативи" постійно від'їжджає з України за кордон на заробітки до 5 % і періодично поповнює свій бюджет у заробітчанських поїздках до 20 % працездатного населення. Однією з найскладніших залишається екологічна проблема. Щороку в атмосферу республіки викидається 17 млн. т шкідливих речовин. У 21 місті України, де проживають 22 % населення країни, забрудненість повітря в 15 разів перевищує гранично допустиму концентрацію. Найбільшу загрозу для України становлять такі проблеми, як доля Чорнобиля; погіршення якості питної води з річок країни; кризовий стан екології в Донецько-Придніпровському регіоні. Це, в свою чергу, негативно впливає на стан здоров'я населення. У посланні Президента України до Верховної Ради "Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2000 р." було підтверджено, що держава протягом майже усіх років незалежності знаходилася в стані економічної кризи. За 1990-1999 pp. ВВП країни скоротився на 59,2 %, обсяги промислової продукції - на 48,9 %, сільського господарства - на 51,5 %. Реальна заробітна плата зменшилася у 3,82 рази, а реальні виплати пенсій-у 4 рази. Невід'ємна складова такої ситуації - зростання корумпованої в суспільстві, створення кланово-олігархічних об'єднань, майже тотальна політична зааганжованість ЗМІ, порушення конституційних прав громадян, тощо. За рівнем корумпованості, на думку зарубіжних дослідників, Україна посідає одне з перших місць. І лише у 2000 р. вперше за всю історію незалежності України було здійснено рішучі кроки, спрямовані на подолання економічної кризи, розбалансованості між економічними та політичними перетвореннями і досягнуто перших економічних успіхів: ВВП зріс на 6 %, промислове виробництво - на 12,9 %, валова продукція сільського господарства - на 9,2 %. Позитивними результатами 2000 р. стало погашення заборгованості з пенсій, активізація інвестиційної, вт. ч. кредитної діяльності, зростання експортного потенціалу національної економіки, зменшення зовнішнього боргу. Вперше спостерігалося позитивне сальдо в зовнішній торгівлі. Частка експорту в ВВП України становила майже 60 %, - зміцнилася бюджетна дисципліна. Отже, лише наприкінці XX ст. у 2001 -2002рр. вдалося стабілізувати економіку і навіть добитися її певного зростання. Це дало можливість Президенту України внести на розгляд новообраної (березень 2002 р.) Верховної Ради програму нової соціально-економічної стратегії, спрямованої на європейську інтеграцію. У доповіді Президента Л. Кучми 18 червня 2002 р. на першій сесії Верховної Ради України четвертого скликання "Концептуальні засади стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002-2011 роки. Європейський вибір" було підкреслено, що за останні два роки зафіксовано подолання кризових явищ і зростання основних економічних показників, зокрема за 2001 р. у порівнянні з попереднім роком: обсяг валового продукту зріс на 9,1 %; промислового виробництва - на 14,2 %; сільськогосподарського виробництва - на 9,9%. Вперше за роки незалежності України валовий збір зерна становив близько 40 млн. тонн (тобто досяг середньорічного його виробництва у 1971-1975 рр.); скоротилась заборгованість із виплат заробітної плати, зросли реальні доходи населення; зберігалася стабільність національної грошової одиниці. Отже, в основі стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002-2011 рр. "Європейський вибір" лежить ефективна реалізація глибинних економічних, соціальних і політичних реформ, утвердження демократії та основних засад громадянського суспільства. 104. Президентські вибори 2010 року???? Перший тур президентських виборів в Україні пройшов 17 січня 2010 без несподіванок: Юлія Тимошенко (25%) і Віктор Янукович (35,5%), як і очікувалося, стали лідерами перегонів і будуть боротися за крісло Президента у другому турі 7 лютого 2010. Незважаючи на 10% розрив між Тимошенко і Януковичем досить складно передбачити результат другого туру, який може виявитися повним несподіваних ходів з боку основних кандидатів. «ТРЕТЯ СИЛА» ТА ЇЇ РОЛЬ П’ять років після Помаранчевої революції помітні зміни у виборчій культурі українців: результати виборів сьогодні неможливо передбачити наперед, оскільки має місце вільна конкуренція між кандидатами. Всі міжнародні спостерігачі визнали перший тур президентських виборів як вільні і чесні. Незважаючи на високий рівень розчарування в українській політиці, явка виборців не опустилася нижче рівня виборів 2006 і 2007 років і склала 66,8%. Тим не менш, незмінною залишається одна риса сучасної політичної культури українців: вони голосують не стільки «за», скільки «проти» якогось кандидата. Так, якщо у 2004 році люди протестували проти Кучми та його політики, то сьогодні голосують або проти так званої «помаранчевої влади» в особі Тимошенко і Ющенка, або проти «кримінального» Януковича. У першому турі президентських виборів, цей протест виразився ще й в тому, що кожен п’ятий виборець (5 млн.) віддав свій голос за так звану «третю силу» – за Сергія Тігіпко (13,1% голосів) і Арсенія Яценюка (7%). Отже, в Україні поступово виникає запит на нових лідерів нації, і це нове явище в українській політиці. Сьогодні від того, як проголосують прихильники цих кандидатів у другому турі, залежить значною мірою результат президентських виборів. Боротьба за їхній електорат вже почалася. Вже на третій день після першого туру Тимошенко закликала Яценюка і Тігіпко підтримати її у другому турі виборів. За це вона обіцяла Тігіпко свій пост прем’єр-міністра. Тим не менш, обидва колишні кандидати воліють залишатися нейтральними. Це пов’язано з тим, що, з одного боку, у Яценюка і Тігіпко специфічний електорат, який побажав дистанціюватися і від Тимошенко, і від Януковича. Це т.з. «м’який», не сформованій ще остаточно електорат. Тому підтримка Яценюком або Тігіпко одного з лідерів перегонів може спричинити за собою втрату цього електорату і можливих політичних бонусів у майбутньому. З іншої сторони, Яценюк і Тігіпко розуміють, що майбутній Президент України не може гарантувати посаду прем’єр-міністра без сильної коаліції в парламенті. І навіть якщо у Верховній Раді вдасться створити ситуативну більшість для обрання нового прем’єр-міністра, останній без опори на особисту силу в парламенті приречений бути маріонеткою в руках нового президента. Тому для представників «третьої сили» найбільш вигідним зараз є проведення позачергових парламентських виборів. Адже тоді з’являється шанс провести свої політичні партії – «Фронт змін» Яценюка і «Сильна Україна» Тігіпко – до нового парламенту. ВИБОРИ ПІСЛЯ ВИБОРІВ? Саме з такою пропозицією Віктор Янукович звернувся до кандидатів, які не пройшли до другого туру, – у разі його перемоги на президентських виборах, розпустити Верховну Раду і оголосити дострокові парламентські вибори. Проте, такий крок Януковичу в якості нового президента скоріше невигідний. Адже остаточно програвши президентські вибори, Юлія Тимошенко буде, скоріше за все, домагатися реваншу за допомогою парламентських виборів. Крім того, очевидно, що Партія регіонів в новому парламенті навряд чи зможе набрати 175 голосів, які вони мають зараз, і владу доведеться ділити з партіями-новачками. У будь-якому випадку, президент Янукович буде намагатися відправити у відставку уряд Тимошенко. З перерахованих вище причин йому це краще зробити не шляхом розпуску парламенту, а шляхом створення нової коаліції. Тому цілком достовірними здаються сьогодні чутки про проведення переговорів Партії регіонів з іншими фракціями. Зокрема про те, що зараз робляться спроби домовитися з фракцією «Наша Україна-Національна самооборона» (НУНС). Проте така коаліція в разі її створення навряд чи триватиме довго. Ще в грудні 2008 р. партія НУНС розкололася на два табори – “проющенківський” та “протимошенківський”. Більше того, 22 січня ідеологічний лідер НУНС Віктор Ющенко заявив про створення нового політичного проекту і висловив надію на якнайшвидший розпуск парламенту. «ДВА УКРАЇНЦІ – ТРИ ГЕТЬМАНА» Тим не менш, ймовірність проведення дострокових парламентських виборів, які пропонують організувати одночасно з виборами до місцевих органів влади 30 травня 2010, сьогодні оцінити досить складно. Надто сильно вони залежать від ситуативного збігу інтересів різних учасників політичного процесу. Більш реальною на сьогоднішній момент здається ситуація, коли в країні може виникнути відразу кілька президентів. Це може відбутися в тому випадку, якщо Тимошенко вдасться скоротити 10% розрив з Януковичем у першому турі хоча б до 4% у другому турі. Тоді легітимність переможця цілком можна буде поставити під сумнів, звинувативши у фальсифікаціях. Такий сценарій розвитку подій не є фантастичним. По-перше, подібний досвід у Тимошенко вже є: за рік після парламентських виборів 2006 Тимошенко вдалося скоротити розрив між Партією регіонів і БЮТ під час позачергових парламентських виборів 2007 р. з 10% до 4%. По-друге, у першому турі частину можливих голосів за Тимошенко відтягнули на себе Ющенко і Яценюк, а також технічні кандидати. За оцінками автора, у Тимошенко таким чином є резерв у 3,5-4,5 млн голосів, у той час як у Януковича – максимум 3 млн. голосів. Всі заяви Тимошенко сьогодні спрямовані саме на мобілізацію електорату, за її висловом, «демократичних сил» в західних областях України. І якщо їй це вдасться, то боротьба за президентське крісло може затягнутися і перебратися до судів. Недарма ще в грудні 2009 р. вибухнув скандал навколо голови Верховного адміністративного суду України (ВАСУ). Адже саме цей суд уповноважений розглядати справи про оскарження результатів виборів. Так, 22 грудня 2009 року закінчився термін повноважень призначеного Президентом на посаду голови ВАСУ, який відмовився складати свої повноваження до обрання нового голови. Однак, вже 23 грудня перший заступник голови ВАСУ призначив себе в.о. голови ВАСУ. Таким чином, на даний момент ВАСУ має дві голови, один з яких лояльний Тимошенко, а інший –Януковичу. Не менш гостра боротьба йде між двома лідерами і за вплив у Центральній виборчій комісії (ЦВК). 19 січня один з членів ЦВК був звільнений з посади у зв’язку з досягненням ним граничного віку перебування на державній службі. В результаті цього залишилося чотирнадцять членів комісії, вісім з яких, за словами голови Комітету виборців України Олександра Черненка, лояльні Януковичу. І хоча Янукович має таким чином більшість членів ЦВК на своєму боці, інші шість членів все ще можуть заблокувати засідання. Розстановку сил може змінити обрання нового члена ЦВК. Однак, незважаючи на декілька спроб, БЮТ поки що не вдалося призначити лояльну їм людину на цей пост. Іншим джерелом можливого звинувачення у фальсифікаціях виборів під час другого туру можуть стати, як це непарадоксально, неприйняті зміни до закону про вибори Президента. Як відомо, БЮТ намагається скасувати можливість голосування вдома без медичної довідки. 19 і 21 січня БЮТу не вдалося прийняти цей законопроект у Верховній Раді. Тим не менш, саме відсутність таких змін в законі може стати першим аргументом Тимошенко на користь фальсифікацій результатів другого туру. РЕЗЮМЕ Безумовно, другий тур президентських виборів 7 лютого буде набагато гострішим за перший. Вже зараз кандидати намагаються максимально дискредитувати один одного. Не виключено, що якість виборів у другому турі не буде такою же високою, як у першому. Тим не менше, як правильно помітили українські ЗМІ, не треба плутати якість виборів та якість вибору. Вибір, перед яким стоїть Україна сьогодні, – це не вибір між демократією та авторитаризмом, це вибір «меншого зла». В той час як Тимошенко тяжіє до авторитарного стилю правління і ручного управління економікою, Януковичем представляє інтереси великого капіталу, іншими словами олігархів. Однак, ні той, ні інший не пропонують головного – відповідальності за слова і вчинки. Саме тому ці вибори не зможуть забезпечити стабільність в Україні. Більш того, вони призведуть до ще більшого протистояння між сходом і заходом, адже лозунги на кшталт «або мафія, або демократія» ні в якому разі не консолідують країну. Новий президент України, хто б ним не став, буде обраний в кращому випадку лише третиною населення. І з цієї причини він навряд чи може вважатися переможцем. Вибори президента П'ята президентська кампанія запам'ятається провалом Арсенія Яценюка (6,96% і четверте місце в першому турі), на якого багато виборців сподівалися (восени 2009 його рейтинг складав 11,9%) як на молодого реформатора, а натомість отримали розмиті заклики з присмаком “євразійства”. Віктор Ющенко встановив антирекорд, показавши найменший результат з усіх чинних президентів світу, які балотувалися – 5,45%. Натомість програма колишнього голови виборчого штабу Януковича-2004 Сергія Тігіпка припала до смаку, особливо в центрі і на півдні країни – 13,05%, третє місце і посада віце-прем'єра. Вибори-2010 народили особливий феномен серед “помаранчевих” користувачів інтернету. Якщо раніше вони флеймили на тему, хто краще – Ющенко чи Тимошенко, то зараз країна поділилася на “противсіхів” і “анти-противсіхів”, які вважали, що ті, хто проголосував “не підтримую жодного”, фактично підтримав Януковича. У другому турі Віктор Янукович отримав 49% голосів, а Юлія Тимошенко – 45,5%. Проти обох проголосували 4,4% (для порівняння, у грудні 2004-го таких було 2,3%). Рекордну кількість “противсіхів” дав Київ (8%), за ним ідуть Дніпропетровщина, Полтавщина, Сумщина, Харківщина і Київщина. Найменше “противсіхів” було у Донецькій, Луганській, Івано-Франківській і Тернопільській областях. 105. Вибори до Верховної Влади України 2012 року |