історія україни екзамен. 1. Історія україни як наука предмет методологія джерела

• Название: 1. Історія україни як наука предмет методологія джерела
• Анкор: історія україни екзамен.doc
• Дата: 28.01.2017
• Размер: 4.05 Mb.
• Имя файла: історія україни екзамен.doc
• Тип: Документы; #511
• страница: 8 из 68

Утворення Галицько-Волинського князівства

Галицько-Волинські землі простягнулися від Дністровсько-Дунайського межиріччя на півдні до Литви й Полоцької землі на півночі. На заході вони межували з Польщею та Угорщиною, а на сході - з Київською землею і половецьким степом. Природні умови сприяли розвитку землеробства, при селищного скотарства та ремесел. Прикарпаття було відоме соляними промислами. Через ці землі проходили важливі торговельні шляхи з Русі до країн Центральної Європи.

У1097 р. на князівському з'їзді в Любечі Подністров'я з центром у Теребовлі було закріплено за Васильком Ростиславичем. Його брат Володар отримав Перемишль. Було покладено початок формуванню Галицької землі. Василька 5 листопада 1097 р. схопили в Києві київський князь Святополк та волинський Давид. Наступної ночі слуги Давида осліпили Василька та повезли до Володимира. Під тиском Володаря Давид відпустив Василька.

У1141 р. перемишльський князь Володимир Володарович об'єднав землі Прикарпаття в одне князівство і переніс столицю в Галич. Найбільшого розквіту Галицьке князівство досягло за Ярослава (1152-1187). Він підніс міжнародний престиж князівства й захищав інтереси Русі у взаєминах з Візантією та сусідніми державами. Запекла боротьба точилася між Осмомислом та його племінником Іваном Ростиславичем Берладником. Влітку 1158 р. князь Іван за сприяння половців спробував захопити владу в Галицькому князівстві, проте зазнав поразки.Галицьке князівство після смерті Осмомисла стало ареною боротьби князів з боярами, які володіли великими вотчинами з укріпленими містами-замками та військовими слугами. Вони вдавалися до організації змов і заколотів, вступали в союзні відносини з угорськими й польськими феодалами.v Волинська земля відокремилася від Києва в середині XII ст. На відміну від Галицької землі на Волині склався великий князівський домен. Боярське землеволодіння зростало головним чином за рахунок князівських пожалувань служилим боярам. У кінці XII ст. на Волині правив надзвичайно енергійний князь Роман Мстиславич. Він приєднує до свого князівства великі території. Так, у 1196 р. київський князь віддає Роману, який був йому зятем, місто Полонне, проте той засилає свою жінку в монастир і вдруге одружується на візантійській принцесі. В 1199 р. Роман здійснив похід на Галич та об'єднав Волинське й Галицьке князівства. У1203 р. він на два тижні захопив Київ та проголосив себе київським князем.У 1205 р. (після смерті князя Романа під час походу в Польщу) Галицько-Волинське князівство розпадається. Галичем заволоділи дати новгород-сіверського князя Ігоря Святославича. Галицькі бояри розв'язали спустошливу війну, що точилася понад 30 років. Відбувається безпрецедентний на Русі випадок княжіння в Галичі боярина Володислава Кормиличина.Галич здобуває незалежність за князя Мстислава Мстиславича, прозваного Удатним, який задля цього залишає Новгород. Останні роки свого життя Мстислав Удатний (помер у 1228 р.) провів на Пониззі.

4. Данило Галицький

Князь Данило - син Романа Мстиславича - народився близько 1201. р. та помер близько 1264 р. Спираючись на підтримку міст, служилого боярства й дворянства, Данило Романович утвердився спочатку на Волині, потім зайняв у 1238 р. Галич, а в 1240 р. - Київ,У березні 1238 р. війська Данила розгромили німецьких лицарів під Дорогичином на півночі князівства. Це назавжди відбило у них бажання зазіхати на волинські землі.Після захоплення Києва монголо-татари завдали удару по землях Галицько-Волинського князівства. Весною 1241 р. полчища Батия рушили на захід. Літопис зафіксував головні події, пов'язані з оволодінням монголо-татарами міст Колодяжина, Ізяслава, Володимира, Галича. Лише жителям Кременця і Данилова вдалося відстояти свої міста. Скориставшись втечею Данила в Угорщину, владу в Галицькій землі на деякий час захопили бояри.У 1245 р. Папа Інокентій IV скликав церковний собор, на якому обговорювалася проблема взаємин з монголами. Він спорядив спеціальну місію, яка повинна була побувати на Русі, в Золотій Орді й зібрати необхідні відомості про мету та військові можливості монголо-татар. Данило в свою чергу відправляє своїх представників до Риму. В 1253 р. Інокентій IV оголосив хрестовий похід проти монголо-татар. У1254 р. відбулася коронація Данила Романовича від імені Папи в місті Дорогибині. Але, переконавшись у нездатності Риму організувати похід проти Золотої Орди, Данило припинив відносини з Папою.Данило Романович цікавився й справами Центральної Європи. Коли в Австрії почалася боротьба за спадщину, свого сина Романа він у 1252 р. оженив зі спадкоємицею австрійських герцогів. Проте Роман змушений був покинути Відень, і Данило посадив його на князювання в Литві.У 1254 р. татарський воєначальник Куремса зі своєю ордою підійшов до Бакоти на Дністрі. На бік ординців перейшов боярин Милій - "старший міста". Потім Куремса вирушив до Кременця. Татари напали на Володимир-Волинський і Луцьк. Міщанам вдалося відстояти свої міста. Данило організував вдалу кампанію проти орди Куремси: в той час, коли полки Лева Даниловича вдерлися на Побужжя і "повоювали там татарських людей", полки Данила і Василька дали бій Куремсі в Болоховській землі й перемогли його. Орда змушена була повернути до місць своїх кочовищ.У1259 р. татарський воєвода Бурундай, вирушаючи до Польщі, зажадав, щоб галицькі князі на знак своєї покори вийшли йому назустріч. Данило поїхав до Угорщини. Інші ж князі виконали вимогу. За наказом Бурундая були зруйновані укріплення Львова, Луцька та інших міст.Правління Данила Романовича було важливим етапом в історії Південно-Західної Русі-України. Князь дбав про будівництво міст, вів боротьбу з боярською опозицією, продемонстрував усьому світові можливість успішної боротьби з монголо-татарами. Він сподівався спільно з іншими князями завдати рішучого удару монголо-татарам. Хоча цей задум не вдалося реалізувати, діяльність Данила Галицького оцінюється істориками як життєвий подвиг.

 Політичний і соціально-економічний розвиток Галицько-Волинської держави. Данило Романович.

Традиційно розвішені економічні і культурні зв'язки двох сусідніх князівств — Галицького і Волинського — сприяли тому, що в 1199 році Роман об'єднав Волинське і Галицьке князівства, скориставшись династичною кризою в Галичині і запрошенням місцевих бояр. Була започаткована Галицько-Волинська держава, столицею якої спершу був Галич, потім Холм, а з 1272 р. — Львів. Роман розпочав процес централізації країни. В 1202 році до Галицько-Волинських земель приєднано Київ. Створивши державу з окресленою територією і кордонами, державним апаратом, правом, військовим, міжнародним визнанням, Роман Мстиславович вів успішну боротьбу з половцями, польськими і угорськими князями. У внутрішній політиці Роман спрямував зусилля, які були направлені на припинення міжкнязівських чвар і організацію міцної центральної влади. Підносилась економіка, розвивались ремесла, торгівля, але в бою з поляками в 1205 році він загинув. Близько двох десятиліть продовжувалась боротьба за княжий престол. Польський князь і угорський король намагались заволодіти західноукраїнськими землями. Ситуація змінилась після приходу до Галичини новгородського князя Мстислава Удалого в 1219 р., кий визволив галичан від загарбників. Активно вів боротьбу з польським військом вісімнадцятилітній Данило Романович. Після наполегливої тривалої боротьби Данило в 1238 році остаточно закріпився у Галичині, а Волинь передав молодшому братові Василькові. Слід зауважити, що Данило закріпився також і в Києві, посадивши там хороброго воєводу. Прийшовши до влади, Данило Романович сприяв будівництву прикордонних фортець у західних землях, так як устремління польських, угорських феодалів захопити їх ставили необхідність укріплення кордонів. В 20-30-х роках XIII ст. було збудовано добре укріплені фортеці в Холмі, Кременці, Данилові та інших містах. Ця традиція продовжувалась і в наступні роки. Так, в 1247 році засновано місто Львів. Одночасно відбувається, так звана, спеціалізація міст: як вже зазначалось — одні із них мали оборонні функції, інші зосереджували торговельні операції. В містах розвивалась реміснича справа, що сприяло значному пожвавленню внутрішньої і зовнішньої торгівлі. Важливо підкреслити, що Галицько-Волинська держава відігравала помітну роль у загальноєвропейській торгівлі. Спектр торговельних зв'язків репрезентували Візантія, Угорщина, Чехія, Польща, Литва, Саксонія, Німецький орден та ін. В містах існували  спеціальні квартали  північно - руських, італійських, німецьких купців. В цілому економічний розвиток Галицько-Волинської держави відбувався на рівні передових європейських країн.

Говорячи про суспільно-політичний розвиток Галицько-Волинської держави, важливо вказати на той факт, що в Галичині велике землеволодіння зростало значно швидше, ніж князівське. На Волині ж — поряд з боярським зросло і князівське землеволодіння. Могутньою економічною і політичною верствою феодального класу було так зване старе боярство, яке володіло власним військом. В результаті, вони негативно реагували на втручання у внутрішні справи, обмеження їх прав. Наступною соціальною верствою панівного класу були службові князі, які знаходились у прямій залежності від великого князя. Землі вони отримували як винагороду за службу (успішні військові походи), при перерозподілі феодальних угідь, а іноді і в результаті самочинного захоплення земель. Ця верства вищого класу забезпечувала князівське ополчення із залежних селян-смердів. До феодального вищого класу належала і церковна знать.

Основну масу населення Галицько-Волинської держави складали селяни. Переважаючою частиною були смерди (вільні виробники). Вони мали власне невелике господарство і майно, сплачували певний розмір податків, несли військову повинність (у походи вирушали зі своєю зброєю і кіньми). Але з часом смерди все більше попадали в економічну залежність від землевласника. Міську знать репрезентували купці, які створювали купецькі об'єднання, і ремісничі корпорації. Міські низи включали робітних людей, підмайстрів, обслугу. Саме міська знать підтримувала великокнязівську владу, а остання гарантувала надання пільг та привілеїв патриціату і заможним городянам.

Главою верховної влади в Галицько-Волинській державі був великий князь, який не мав сильної соціальної опори і широкої соціальної бази, тому влада була слабкою. Як правило вона передавалась у спадок старшому сину, але це могло і не виконуватись в силу певних причин. Галицьке боярство дуже часто впливало на князівську владу, яка не була чітко визначена. Але князь був головним воєначальником, мав широкі повноваження в судовій, адміністративній, військовій справах. Галицько-волинські князі мали атрибути державної влади такі як: герб, державну печатку, прапор. Важливу роль в управлінні держави відігравала боярська дума. Данило Галицький, щоб зменшити залежність від бояр, як і його попередники, мав наймане військо; удосконалив загони важкоозброєних оружників і легкоозброєних стрільців. Взагалі князь Данило зумів спрямувати свою внутрішню і зовнішню політику так, що Галицько-Волинське князівство перетворилось у високорозвинену державу, з якою рахувалась Європа.

 

Діяльність Данила Галицького по відродженню Русі і створення антиординської коаліції.

Князь Данило Романович після відступу монголо-татар розпочав відбудовувати державу. Але це не задовольняло Золоту Орду і вона силою примусила князя визнати залежність від Золотої Орди і платити їй данину. Та коритись Данило не збирався і готував сили для нової боротьби проти Золотої Орди. Він розпочав активну діяльність по створенню антиординської коаліції: було укладено союз з володимиро-суздальським князем, угорським королем та польським і литовським князями; угоду з Папою римським про допомогу зі сторони останнього, але якої так і не послідувало, тому що Данило призупинив стосунки з ним. Наступна реформа війська сприяла окремим успіхам: почалося визволення Галичини і Волині, було звільнено Болохівщину. На деякий час Галичина і Волинь стали незалежними від Золотої Орди. Так продовжувалось недовго, так як загони татарських військ спричинили нові воєнні дії проти місцевого населення. Данило робить чергові кроки по створенню антитатарської коаліції з таких європейських країн як Польща, Чехія, Угорщина. Але це були лише дружні відносини, а не дієві союзи. Татари змусили князя знищити відновлені ним укріплення міст. Це дуже гнітило Данила і, можливо, прискорило його смерть у 1264 році. В українській історичній науці Данила Галицького вважають одним із найвизначніших руських князів.

Після смерті Данила Галицького в різні часи відбулись події наступного характеру: у 1264 р. Галицьке князівство об'єднано з Литвою; потім до Галичини приєднано Закарпаття та польську Люблінську землю. Галицьке і Волинське князівство вдалось об'єднати Юрію І Львовичу (онуку Данила), який, доречі, мав королівський титул. А в 1303 р. засіювано галицьку православну митрополію.

Останнім галицько-волинським князем став Юрій II Болеслав (1323-1340 рр.), українсько-польського походження. Після прийняття католицтва отримав ім'я Болеслав. У православну віру прийшов, коли з'явилась можливість зайняти галицько-волинський престол (тоді ж він взяв і ім'я Юрій). Але його прозахідна політика викликала невдоволення серед бояр і вони його отруїли. Спадкоємців у нього не було і тому влада перейшла до його зятя — литовського князя Любарта. Таким чином, Галицько-Волинське князівство стало власністю сусідніх держав: спочатку Литви, а з 1387 р. — Польщі. Отже, Галицько-Волинська держава припинила своє існування, а українські землі поділили між собою сусідні держави.

 

15. Монгольська навала на укр.землі, її наслідки

На початку XIII ст. на Русь насувалася страшна небезпека – сюди прямували монгольські кочові племена. Об'єднані під проводом Темучіна, який отримав титул Чингісхана (великого хана), татаро-монголи вже завоювали Китай й і Середню Азію, Закавказзя, розбили половців. 1223 р. руські війська намагалися протистояти навалі на р. Калка, однак були розбиті. На короткий час кочівники, хоч і перемогли, відступили. 
1236 р. орда на чолі з ханом Батиєм захопила північно-східні руські землі, а восени 1239 р. пішли в південну Русь-Україну. Були спалені Чернігів і Переяслав. 1240 р. татари підійшли до Києва. На початку грудня вони розпочали атаки. Останні оборонці Києва на чолі з воєводою Данила Галицького Дмитром трималися у Десятинній церкві, однак церква не витривала натиску, завалилася, поховавши під своїми уламками захисників Києва. 
Після цього татари рушили на Західну Україну, дійшли до Польщі, Хорватії, а потім повернули назад. Утворивши величезну державу із столицею на Волзі – Сарай. 
Вся Русь підпала під владу татар – розпочалося татаро-монгольське іго. Руські князі тепер повинні були правити від імені хана, отримуючи на це спеціальний документ – ярлик. Населення було обкладене важким податками, за несплату яких жителів перетворювали на рабів. Брали татари і податок кров'ю – забирали хлопчиків в Орду, виховуючи з них яничарів – жорстоких воїнів з поневоленого населення. В Орду були забрані кращі майстри Русі, тому занепали міста, ремесла, торгівля. 
Однак повністю знищити Русь татарам не вдалося. Частина населення переховувалася у лісах, частина залишилася. Люди зберегли свою мову, традиції, звичаї. Більш як столітнє панування Орди на українських землях загальмувало розвиток в Україні, але не припинило зовсім.

2.3. Монголо-татарська навала та її наслідки для Київської Русі

   На кінець XII – початок XIII ст. у Центральній Азії утворилася могутня військово-феодальна Монгольська держава. У 1206 р. її очолив Темучин, проголошений Чингісханом. Одразу ж почалися завойовницькі війни проти сусідів, а потім татаро-монголи поступово просуваються до кордонів Київської Русі. В 1223 р. на р. Калка 25-тисячне татаро-монгольське військо завдало нищівної поразки дружинам південноруських князів, які навіть перед обличчям грізної небезпеки не змогли переступити через розбрат і виступити спільно. Наступний похід проти Русі татаро-монголи почали у 1237 р. під орудою онука Чингісхана – Батия. Протягом 1237–1238 рр. були захоплені рязанські, володимирські, суздальські, ярославські землі.
   У 1239 р. Батий захопив Переяслав і Чернігів і виступив на Київ, де правив воєвода Данила Галицького – Дмитро. Восени 1240 р. почався штурм. За допомогою стінобитних машин завойовники вдерлися у Київ, але городяни продовжували мужньо боронитись. Останнім пунктом опору захисників стала Десятинна церква. Місто було пограбоване й зруйноване. За легендою, воєводі Дмитру за мужність було збережено життя. Потім здобиччю завойовників стали Кам’янець, Із’яслав, Володимир, Галич.
   Завдяки багаточисельності та міцній організації татаро-монгольських військ, з одного боку, та розпорошенню, військовій непідготовленості руських дружин, з іншого, Батий зумів приєднати до своєї імперії – Золотої Орди, яка охоплювала територію від Уралу до Чорного моря, практично всю Русь.
   Падіння 1240 р. міста Києва – центру  Давньоруської держави відкрило Батию шлях на Захід. Пройшовши вогнем і мечем галицькі та волинські землі, кочівники в 1241 р. вторглися в Польщу, Угорщину, Чехію, Словаччину, Трансільванію. Проте знекровлені на Русі війська Батия вже 1242 р. були змушені припинити своє просування в західному напрямку. Повернувшись у пониззя Волги, завойовники заснували нову державу в складі Монгольської імперії – Золоту Орду. З цього часу Давньоруська держава перестала існувати. На Русі встановилося іноземне іго на довгих 238 років.
   Уже перші наслідки завойовницьких походів монголів були катастрофічними для слов’янських земель:
– Руйнація та падіння ролі міст. За підрахунками археологів, із 74 руських міст XII–XIII ст., відомих з розкопок, 49 були розорені полчищами Батия. До того ж 14 так і не піднялися із руїн, а ще 15 міст з часом перетворилися на села. 
– Занепад ремесла і торгівлі. Руйнація міст, загибель або рабство значної частини ремісників призвели до втрати спадкоємності в ремісництві, зникнення цілих його галузей (виробництво емалі, зерні, черні, різьби по каменю та ін.). Зменшення виробництва товарів спричинило занепад торгівлі.
– Демографічні втрати. Фізичне знищення, рабство та втечі стали чинниками, які помітно зменшили кількість населення на півдні Русі.
– Знищення значної частини феодальної еліти. 
   Суть золотоординської навали як історичного явища полягає у формуванні та зміцненні стійкої системи залежності руських земель від завойовників. Золотоординська навала виявилася насамперед у трьох сферах: економічній (система податей та повинностей – данина, мито, плужне, підводне, корм, ловче та ін.); політичній (затвердження Ордою князів на столах та видача нею ярликів на управління землями); військовій (обов’язок слов’янських князівств делегувати своїх воїнів до монгольського війська та брати участь у його воєнних походах). Стежити за збереженням та зміцненням системи залежності покликані були ханські намісники в руських землях – баскаки. Крім того, з метою ослаблення Русі, Золота Орда протягом майже всього періоду свого панування практикувала періодичні спустошливі походи. Лише до середини XIV ст. на землі Північно-Східної та Південно-Західної Русі було здійснено понад 20 воєнних нападів золотоординців.
   Отже, загальмувавши соціально-економічний розвиток Русі, суттєво деформувавши суспільні відносини,  якісно змінивши структуру влади в північно-східних руських землях, монгольське нашестя та золотоординське іго наклали негативний відбиток на  українські землі, загальмувавши їх економічний, політичний і соціальний розвиток на багато віків наперед.