Практична 8 (1). 1. Літературне оформлення отриманих дослідницьких матеріалів як процес удосконалення дослідження
 Скачать 31.53 Kb.
|
|
1. Літературне оформлення отриманих дослідницьких матеріалів як процес удосконалення дослідження. Перш ніж акцентувати увагу на суттєвих моментах літературного оформлення результатів досліджень, корисно поставити питання: чим відрізняється художній твір від наукового? Відмінностей можна знайти багато, та найголовніше, що відрізняє ці два продукти творчої праці людини, є побудова, архітектоніка твору. Що стосується письменника, то для нього побудова твору є одним із художніх засобів, завдяки якому він намагається якнайкраще донести до читача свої думки, а тому в архітектоніці художніх творів спостерігається велика мінливість. У побудові ж наукових творів прослідковується добре помітна стандартна схема, що диктується специфікою наукової роботи, де доводиться опрацьовувати велику кількість робіт і ефективність цієї праці значно зростає, якщо вони виконані за єдиним зразком. Найкраще це можна спостерігати на прикладі експериментальних наукових праць. Уже на рівні статей (хоч це може й не виділятися окремими пунктами) можна простежити такі моменти: вступ; аналіз літератури; завдання і організація досліджень; результати досліджень з їх обговорюванням; висновки або висновки і практичні рекомендації. У випадку ж більш великих праць: студентських дипломних робіт, дисертаційних робіт, названі моменти повинні не тільки простежуватися, а й чітко виділятись. Більше того, в кожному із пунктів повинна викладатись досить строго визначена інформація. Тепер висловимо деякі зауваження стосовно оформлення результатів досліджень у вигляді досить великого наукового твору. У вступі, уже починаючи зі студентської дипломної роботи, обов’язково повинні розкриватися: - актуальність обраної теми; - мета роботи; - теоретичне і практичне значення роботи. А в більш солідних наукових працях тут повинно передбачатися і розкриття таких аспектів як предмет та об’єкт дослідження, наукова новизна. Літературний огляд. Він пишеться для того, щоб науково обґрунтувати лише продекларовану у вступі актуальність зробленого дослідником наміру. Буває (у випадку оформлення дипломних робіт досить часто), що викладаючи цю главу, автори обмежуються тільки більш-менш розумним аналізом літературних джерел, забуваючи про синтез. А це те ж саме, якби, скажімо, хірург розітнув хворого, вилучив уже непридатну тканину чи орган, і забув зашити рану. В даному випадку синтезом, або підсумком, є стисле виділення таких моментів: - що в обраній темі на даний період є усталеним і думки різних авторів тут одностайні; - з яких аспектів спостерігаються різні точки зору; - які аспекти вивчені недостатньо або взагалі не вивчені. У другому і в третьому випадках робляться спроби пояснити розбіжності, розкрити причини недостатньої вивченості проблеми і, таким чином, акцентувати увагу на доцільності власних досліджень. Завдання, методи і організація досліджень. Тут треба керуватися правилом, яке бере свій початок ще від Галілея: в науці мають цінність тільки відтворні дані – дослідник, виконавши те, що робив його попередник, повинен отримати такі ж результати. Із правила випливає, що методику дослідження треба описувати настільки деталізовано, щоб на основі цього можна було повторити дослідження і перевірити висновки, до яких прийшов автор, будь-яким дослідником чи зацікавленою особою. В науці, як відомо, на віру нічого не береться. В зв’язку з цим процитуємо одне цікаве місце із статті В.М. Заціорського: “У 1978 р. до нас приїздила група американських біомеханіків. На зустрічі в ДЦОЛІФКу їм було задане питання: “Чому ви майже ніколи не цитуєте радянські роботи в своїх публікаціях?”. Один із них – проф. Ч. Ділман, який зараз завідує лабораторією НОК США в Колорадо-Спрінгс, - відповів: “Я вивчав російську протягом двох років і почав читати “Теорію і практику”. Але я не розумію, звідки автори беруть свої результати і висновки. Слів багато, а методика не описується, статистичних даних немає. І я перестав читати російську літературу.” Для обробки отриманого фактичного матеріалу треба підбирати адекватні математично-статистичні методи. Суть сказаного ось у чому. Не слід переобтяжувати роботу надто складними обчисленнями, за частоколом яких втрачається смисл проблеми і відбувається самозачарування цифрами. Цікаво в зв’язку з цим відмітити таку деталь. Результати математичних досліджень тим вище ціняться чим простішим математичним апаратом вони були одержані. А в нематематичних дисциплінах (педагогічних, біологічних і ін.) спостерігається зворотна тенденція: громіздким математично-статистичним апаратом завуалювати мізерність отриманих результатів або ж хорошим результатам надати більшу наукоподібність. Результати досліджень та їх обговорювання. Ця глава передбачає не просто описання того, що подане у вигляді таблиць, графіків, діаграм, схем, формул і т.д. Описання результатів дослідження треба поєднувати з обговоренням, тобто співставляти із тим, що вже мається в літературі, відмічати де спостерігаються співпадання точок зору, де маються розбіжності, а де, можливо, виявляються і цілком нові тенденції. І причому не тільки відмічати, а намагатися пояснювати, якщо доцільно, то і критикувати, і, як наслідок, пропонувати свою точку зору. І все це з посиланням на ті чи інші літературні джерела. Висновки. Вони є стислим, лаконічним узагальненням тих підсумкових думок, якими закінчується літературний огляд, та думок, що народилися в процесі обговорення власних досліджень. Виклад їх не повинен попереджуватись ніякими фразами, на кшталт: “Виконавши аналіз та обговорення власних досліджень...”, ”Результати виконаної роботи дозволили нам...” і т.п. Вони ідуть зразу ж після найменування “Висновки”. Список літератури. Тут дуже важливо пам’ятати таке: 1. Всі без виключення літературні джерела, наведені в списку, повинні так чи інакше обговорюватись в тексті роботи. 2. В тексті роботи можна посилатися лише на авторів, що числяться в списку літератури, а також на тих, що згадуються в літературних джерелах, наведених у цьому списку. В останньому випадку це спеціально позначається. Пишеться слово “цитується” в скороченому вигляді “цит.”, поряд ставиться номер літературного джерела, де згадується про даного автора, і все це береться в дужки. Наприклад: /цит. по 6/. Порушення цих пунктів свідчить про відсутність у автора потрібного наукового такту і негативно впливає на сприйняття роботи. 2. Поняття апарату і термінології, обґрунтування висновків і рекомендацій. Терміноло́гія — це: Сукупність термінів, тобто слів або словосполучень, що висловлюють специфічні поняття з певної галузі науки, техніки чи мистецтва, а також сукупність усіх термінів, наявних у тій чи іншій мові. Від звичайних слів терміни відрізняються точністю семантичних меж. Розділ лексикології, який вивчає терміни різних галузей знань. Галузеві термінології (тобто сукупності термінів конкретних галузей) називають терміносистемами, або термінологічними системами. Системність термінології зумовлена двома типами зв'язків, які надають множинам термінів системного характеру: Логічними зв'язками (якщо між поняттями певної науки існують системні логічні зв'язки - а вони є в кожній науці, - то терміни, які називають ці поняття, мають теж бути системно пов'язаними); Мовними зв'язками (хоча терміни позначають наукові поняття, вони залишаються одиницями природної людської мови, а, відповідно, їм властиві всі ті зв'язки, які характерні для загальновживаних слів - синонімічні, антонімічні, словотвірні, граматичні тощо) Основні способи творення термінів: зміна значення слова звичайної мови; творення неологізмів шляхом словотвору з коренів та інших морфологічних елементів звичайної мови, що часто набирає форми кальок з іноземних мов; запозичення з іноземних мов (етранжизми). Переважання перших двох способів пов'язане з тенденцією до пуризму. Для практичних цілей термінологія укладається в галузевих термінологічних словниках. Обміркувавши результати аналізу одержаних матеріалів, студент може приступити до найбільш складного етапу дослідження - обґрунтування висновків. Формування висновків із курсової роботи - стислий виклад одержаних результатів по суті досліджуваної теми й окремих питань, що мають практичне значення та можливості застосування у практичній діяльності підприємства, на якому проводилися дослідження. Висновки потрібно формулювати лаконічно, точно, не перевантажуючи їх цифровими даними та подробицями. Обґрунтування висновків повинно міститися у попередньому викладенні матеріалу у відповідних розділах курсової роботи. Тому під час розробки пропозицій та рекомендацій щодо виконання конкретних завдань, окремих питань слід враховувати не тільки існуючі умови господарювання підприємства, а й ті зміни, які можуть відбуватися найближчим часом. Висновки і рекомендації можуть бути спрямовані як на вирішення окремих теоретичних питань, так і проблем практичного значення. Висуваючи ті чи інші пропозиції, необхідно визначити їх потенційну ефективність. Для цього студенту потрібно розрахувати та порівняти можливий результат і обсяг витрат (трудових, матеріальних, грошових) на впровадження запропонованих рекомендацій. Поряд із економічним ефектом слід визначати і соціальний. 3. Стилі викладу наукового матеріалу. лаконічний, лапідарний; періодичний, оповідний (звичайний). 4. Рецензування та обговорення виконаної роботи. До захисту в ДЕК дипломна робота допускається після рецензування: відгуку наукового керівника (додаток К) та рецензування (додаток Л), підписаного фахівцем у відповідній галузі. Завершену і відповідним чином оформлену дипломну роботу, підписану власноруч, студент подає науковому керівникові для перевірки і написання відгуку. Науковий керівник після перевірки дипломної роботи підписує титульну сторінку і дає розгорнутий письмовий відгук. Відгук наукового керівника має свідчити про міру самостійності дослідження, актуальність теми, відповідність змісту роботи планові, містити висновок про можливість допуску випускної роботи до захисту в ДЕК, про відповідність роботи кваліфікаційним вимогам спеціальності та можливість присвоєння студентові відповідної кваліфікації з обраної спеціальності. Зазвичай, відгук наукового керівника пишеться в довільній формі, у ньому зазначають: - актуальність теми; - наукове і практичне значення роботи; - рівень підготовки дипломника до виконання професійних обов’язків; - міру самостійності виконання дипломної роботи; - уміння використовувати літературу; - рівень оволодіння методами дослідження; - повноту та якість розроблення теми; - логічність, послідовність, аргументованість, грамотність викладення матеріалу; - можливість практичного застосування роботи або окремих її частин; - недоліки роботи; - об’єктивну оцінку роботи; - висновок про те, якою мірою вона відповідає вимогам, що ставляться до дипломних кваліфікаційних робіт спеціальності, за якою захищається робота. Рецензію на роботу надає фахівець відповідної кваліфікації. Список рецензентів дипломних робіт затверджується розпорядженням декана факультету (директора інституту), яке доводиться до відома випускників не пізніше ніж за два тижні до початку роботи ДЕК. Рецензування оформлюється на спеціальному бланку, який видається студентам разом із пакетом завдань на дипломну роботу. Рецензія має бути надрукована або написана рецензентом власноруч і підписана ним. У рецензії відзначається: - актуальність обраної теми, - повнота і ґрунтовність дослідження, - використання новітніх досягнень сучасної теорії бухгалтерського обліку й аналізу, - міри, ступінь використання матеріалу підприємства, - обґрунтованість одержаних висновків і пропозицій, - указуються оцінка й недоліки роботи, можлива практична цінність. Рецензент оцінює роботу за п’ятибальною (національною) шкалою. Унесення змін до роботи після одержання рецензії не допускається. Рецензія подається на випускову кафедру не пізніше, ніж за три дні до офіційного захисту на засіданні ДЕК. 5. Етичні норми участі в дискусії. Логічність і обґрунтованість доказів. Учасники ділової комунікації не пасивно передають один одному інформацію і приймають її до відома: вони дискутують, намагаються переконати співрозмовників у правоті своїх поглядів, захищають, доводять і відстоюють істинність своїх суджень, спростовують ті погляди, які вважають помилковими. Дискусія (від лат. - Розгляд, дослідження) являє собою обговорення спірних питань і проблем, яких в ділових відносинах виникають постійно. Якого постачальника вибрати? Як краще організувати контроль виконавської дисципліни? Які критерії вибрати для заохочення кращих працівників? З якими пропозиціями вийти на переговори? Неможливо перелічити всі проблеми, які потрібно обговорити і виявити оптимальні шляхи їх вирішення. Важливою характеристикою дискусії, що відрізняє її від інших видів спору, є аргументованість. У практиці ділового спілкування неминуче виникають питання: як обгрунтувати свою позицію, як переконати опонента, схилити до своєї точки зору, які правила ведення дискусії і суперечки? Ці питання носять не тільки технічний, але й етичний характер. Етичний характер аргументації визначається тим, що суб'єкти цієї діяльності визнають один одного вільними особистостями, що мають моральне право на свою думку, на право відкинути аргументацію. Помстимося, що в конкретних ситуаціях ділової взаємодії аргументація далеко не завжди носить моральний характер. Вона може використовуватися в цілях обману, свідомого введення ділового партнера в оману, для спонукання людини до скоєння вчинків, які суперечать його інтересам. Усе залежатиме від моральних установок. Доказ і аргументація в діловій взаємодії Безпредметні суперечки, коли опоненти не розуміють позиції один одного і хибно їх тлумачать, не вміють не тільки обгрунтувати свою позицію, а й чітко її сформулювати, часто пов'язані не зі злим умислом, а з відсутністю елементарних знань в області логіки і теорії аргументації. Закони правильного мислення вивчає логіка. Основними логічними законами, які визначають правильність мислення, є: закон тотожності, закон суперечності, закон виключеного третього і закон достатньої підстави. Закон тотожності свідчить, що в процесі міркування всяке поняття і судження повинні бути тотожні самим собі, тобто повинні бути визначеними і зберігати однозначність протягом усього міркування і виводу. Закон тотожності виступає як нормативного правила для будь-якої дискусії й обговорення проблеми. У процесі міркування не можна підміняти одну думку інший, одне поняття іншим. Не можна тотожні думки видавати за різні, а різні - за тотожні. Порушення закону тотожності призводить до двозначності, як, наприклад, з гумором показано у Н. В. Гоголя: "Ноздрьов був у деякому змісті історичний чоловік. Ні на одному зібранні, де він був, не обходилося без історії". Порушення закону тотожності проявляється в підміні понять, у вживанні їх не в тому сенсі, який доречний у даній ситуації, в підміні одного предмета обговорення іншим, і в результаті люди говорять про різне, думаючи, що говорять про одне й те ж. Закон протиріччя Аристотель вважав найбільш достовірним з усіх начал. Коротко він формулюється так: неможливо що-небудь одночасно стверджувати і заперечувати. Ідея, виражена в законі, проста: висловлювання про одне й те саме предметі і його заперечення не можуть бути істинними в один і той же час в одному і тому ж відношенні. Приписуючи одного й того ж предмету несумісні властивості, можна допустити помилку - логічне протиріччя: "Виявлено два трупи: один мертвий, а інший ще живий"; "Розслідуйте анонімний лист і про результати повідомте автора" [1]. Логічне протиріччя - це протиріччя непослідовного, плутаного міркування.[1] Закон виключеного третього формулюється так: "З двох суперечливих суджень одне істинно, а інше помилково, а третього не дано". Цей закон не можна абсолютизувати: він застосовний там, де можливий чіткий вибір однієї з альтернатив, сформульованих в суперечать судженнях. У процесі пізнання часто виявляються невизначені ситуації. Закон достатньої підстави стверджує, що кожне положення повинно бути достатньо обгрунтовано. І якщо конкретний висновок претендує на істинність, то він повинен будуватися на відповідному фактичному або логічному, але в кожному разі достатньому підставі. Що являє собою доказ? Під доказом в логіці розуміється "процедура встановлення істинності деякого твердження шляхом приведення інших тверджень, істинність яких вже відома і з яких з необхідністю випливає перше" [2].[2] У доказі розрізняють тезу, аргументи і демона грацію. Теза - твердження, яке потрібно довести. Аргументи, або доводи, - це вихідні теоретичні чи фактичні положення, за допомогою яких обґрунтовують тезу. Вони є логічним підставою і відповідають на питання: чим, за допомогою чого ведеться обгрунтування тези? Демонстрація - це логічний зв'язок між аргументами і тезою (рис. 7.1). Якщо не існує логічного зв'язку між аргументами і тим, що доводиться, те саме доказ не виходить (як правило, в цьому випадку доводиться інший, а не шуканий теза). Поза логіки в поняття доказу вкладається більш широкий зміст. При цьому під доказом розуміється будь-яка процедура обгрунтування істинності тези.  Рис. 7.1. Демонстрація Хоча логіка займається безпосередньо логічною структурою доказів, переконливу дію суджень у процесі докази залежить не тільки від логічного фактора, але і від внелогической факторів: лінгвістичного, психологічного, риторичного. Комплексне вчення про найбільш ефективних у процесі спілкування логічних і внелогической методах і прийомах переконливого впливу розробляється в теорії аргументації. Ця теорія відповідає на такі питання, як: способи обгрунтування і спростування переконань, залежність цих способів від аудиторії і обговорюваної проблеми, своєрідність обгрунтування в різних областях мислення і діяльності. Аргументація - це операція обгрунтування будь-яких суджень, в якій поряд з логічними застосовуються також мовні, емоційно-психологічні та інші методи і прийоми впливу. Впливати на переконання партнерів по спілкуванню можна не тільки за допомогою мови, словесно виражених доводів, а й багатьма іншими способами: жестом, мімікою, інтонацією і т.п. Навіть мовчання в певних випадках виявляється достатньо вагомим аргументом. Аргументація являє собою мовленнєвий вплив, що включає систему тверджень, призначених для виправдання або спростування будь-якого думки. Вона звернена в першу чергу до розуму людини, який здатний розсудивши, прийняти або відкинути цю думку. Кінцеве завдання аргументації - переконати співрозмовника в справедливості пропонованого його увазі положення, схилити до його прийняття і, можливо, до дії, передбачуваному ім. Логічною основою аргументації є доказ, структура якого повністю входить в структуру аргументації, по не вичерпує її повністю. Це пов'язано з тим, що переконання пов'язано не тільки з розумом, але і з почуттями. Тому доцільно говорити про логічному і психологічному компонентах аргументації. Різниця між доказом і аргументацією міститься в їх цілях і засобах. Метою докази є встановлення істинності чи хибності тези. Метою аргументації є не тільки встановлення істинності тези, а також обґрунтування доцільності прийняття істинного тези. В основі докази лежать логічні засоби, а в основі аргументації - як логічні, так і психологічні засоби. 6. Поняття ерудиції, компіляції та плагіату. В останні роки в зв'язку з доступністю великої кількості онлайн-контенту, а також з активізацією та розвитком інформаційного бізнесу проблема плагіату та компіляції стає особливо гострою. Суть інформаційного бізнесу - продаж якісної і релевантної інформації. Однак в Росії процвітає переважно «піратський» бізнес, пов'язаний з продажем інтелектуального контрафакту, який порушує авторські права на тиражування і продаж аудіо-, відеопродукції, програмного забезпечення, баз даних і, в тому числі, інтелектуальної власності у вигляді творів літератури, мистецтва, науки та ін. на жаль, студенти є найактивнішими споживачами цієї інтелектуальної контрафактної продукції, регулярно звертаючись до платних і безкоштовним інтернет-ресурсів типу http://www.referat.ru/ або http://www.bestreferat.ru/, стаючи при цьому плагіаторами. поняття плагіат не має точного визначення в законодавчих документах. Як правило, плагіат пов'язаний з публікацією чужого твору або його частин під своїм ім'ям або створенням твору, що використовує сюжет, задум і інші особливості твору іншого автора. Порушення авторського права, яким є плагіат, переслідується за законом. Чи не переслідуються деякі випадки компіляції, які плагіатом не є. Таке запозичення може бути виправдане навчально-популяризаторської або просвітницькими цілями компіляторів, в іншому випадку має розглядатися як плагіат. Особливим випадком є ??компіляції в рукописних книгах в ті далекі часи, коли не існувало сучасного розуміння авторства. По суті, компіляція є більш коректною формою плагіату, оскільки складається з кількох чужих текстів і включає посилання на них, проте не містить ніякого авторського вкладу в розробку проблеми. Особливо широко поширений плагіат і компіляції в гуманітарній сфері, і не тільки серед студентів. Для випускних кваліфікаційних робіт типовими є «неосвічені» плагіат і компіляція, тобто студент просто використовує чужу працю, навіть на замислюючись про те, що робить наукове злодійство. За законодавством РФ плагіат тягне за собою цивільно-правову та кримінальну відповідальність (ст. 146 КК РФ). Примус до співавторства також розглядається як плагіат [3]. Однак правова практика показує, що залучення до відповідальності в сфері наукового плагіату до теперішнього часу практично була відсутня. Сьогодні проблема наукового плагіату знаходиться в центрі уваги державних органів (виявлення випадків плагіату, позбавлення дипломів і наукових ступенів) і в Росії, і за кордоном. ВАК Росії перевіряє на плагіат більшу частину дисертацій, що надходять на затвердження. Якщо дисертант викритий в плагіаті, то його робота анулюється без права повторного захисту. У багатьох західних і російських вузах все курсові та дипломні роботи роботи перевіряються на плагіат за допомогою спеціальних програм. При повторних випадках плагіату студент може бути відрахований з університету, що записано в статуті вищого навчального закладу. Особливо слід підкреслити морально-етичну складову плагіату: студент-плагіатор не поважає викладача, університет, свою майбутню професію і, що найголовніше, самого себе. |